Постокупаційні реалії повсякденного життя населення Одеської області (1944-1945 pp.)

У статті на основі архівних джерел висвітлюються характерні риси виживання сільського населення Одеської області у постокупаційний період.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Дзинглюк, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2010
Назва видання:	Краєзнавство
Теми:	65 років перемоги у Великій Вітчизняній війні
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31976
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Постокупаційні реалії повсякденного життя населення Одеської області (1944-1945 pp.) / О. Дзинглюк // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 68-74. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-31976
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-319762013-02-13T03:42:47Z Постокупаційні реалії повсякденного життя населення Одеської області (1944-1945 pp.) Дзинглюк, О. 65 років перемоги у Великій Вітчизняній війні У статті на основі архівних джерел висвітлюються характерні риси виживання сільського населення Одеської області у постокупаційний період. В статье на основе архивных источников освещаются характерные черты выживания сельского населения Одесской области в постоккупационный период. In this article in more measure on the basic of archival sources the nature of life of the population of Odessa region in the post period of occupation is shown. 2010 Article Постокупаційні реалії повсякденного життя населення Одеської області (1944-1945 pp.) / О. Дзинглюк // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 68-74. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31976 94 (477.7) “1939/1945” uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	65 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 65 років перемоги у Великій Вітчизняній війні
spellingShingle	65 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 65 років перемоги у Великій Вітчизняній війні Дзинглюк, О. Постокупаційні реалії повсякденного життя населення Одеської області (1944-1945 pp.) Краєзнавство
description	У статті на основі архівних джерел висвітлюються характерні риси виживання сільського населення Одеської області у постокупаційний період.
format	Article
author	Дзинглюк, О.
author_facet	Дзинглюк, О.
author_sort	Дзинглюк, О.
title	Постокупаційні реалії повсякденного життя населення Одеської області (1944-1945 pp.)
title_short	Постокупаційні реалії повсякденного життя населення Одеської області (1944-1945 pp.)
title_full	Постокупаційні реалії повсякденного життя населення Одеської області (1944-1945 pp.)
title_fullStr	Постокупаційні реалії повсякденного життя населення Одеської області (1944-1945 pp.)
title_full_unstemmed	Постокупаційні реалії повсякденного життя населення Одеської області (1944-1945 pp.)
title_sort	постокупаційні реалії повсякденного життя населення одеської області (1944-1945 pp.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2010
topic_facet	65 років перемоги у Великій Вітчизняній війні
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31976
citation_txt	Постокупаційні реалії повсякденного життя населення Одеської області (1944-1945 pp.) / О. Дзинглюк // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 68-74. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT dzinglûko postokupacíjnírealíípovsâkdennogožittânaselennâodesʹkoíoblastí19441945pp
first_indexed	2025-07-03T12:27:54Z
last_indexed	2025-07-03T12:27:54Z
_version_	1836628757646934016
fulltext	6� Краєзнавство 1–2 2010 уДк: 94 (477.7) “1939/1945” Оксана Дзинглюк (м. Одеса) постокупаційні реалії повсякДенного життя населення оДеської області (1944–1945 рр.) У статті на основі архівних джерел висвітлюються характерні риси виживання сільсько- го населення Одеської області у постокупаційний період. Ключові слова: історична пам’ять, соціальні реалії, населення Одеської області. З другої половини березня 1944 року розпо- чалося довгоочікуване визволення радянськи- ми військами території одеської області від німецько-румунських окупантів. Завершаль- ною стадією цієї кампанії став квітень того ж року. радянські війська просувалися далі, зали- шаючи на звільнених землях цивільне насе- лення, яке здебільшого складалося з жінок, дітей, людей похилого віку, інвалідів-фронто- виків. головним їх завданням була відбудова й відродження економічного життя області, підвищення соціального рівня, однак, найго- ловніше, кожний намагався вижити. Повсякденне життя населення постокупа- ційного періоду є на сьогодні однією з акту- альних тем соціальної історії, предметом до- слідження якої став народ та його життя. До- недавна саме цей аспект залишався поза науковими інтересами істориків, які зосеред- жували всю увагу на соціальних катаклізмах (війнах, повстаннях, революціях тощо)1. це пояснюється кількома причинами. По-перше, народна пам’ять міцно утримує події постоку- паційного періоду, оскільки майже кожна ро- дина зберігає відомості, знання, пов’язані з тим часом. По-друге, певна політизація цього питання гальмувала всебічне, докладне ви- світлення проблеми. Проблемою “зображення, опису соціально- го феномену, розповіді, що розгортається в часі, послідовної, упорядкованої, з відкритим фіналом, доповненої відповідними обставина- ми й умовами”2 займалися такі українські до- слідники Другої світової і великої вітчизня- ної воєн, як о. лисенко3, Т. Заболотна4, Т. Пастушенко5, в. сіропал6, в. щетников7 та інші. Проте соціальні реалії населення оде- щини у постокупаційний період залишаються ще маловивченими. Метою пропонованої статті є спроба на ос- нові архівних джерел проаналізувати соціаль- но-економічний, медико-санітарний, житло- во-побутовий стан населення одеської області у зазначений період. Після періоду лихоліття (оборона, окупа- ція, звільнення) територія одеської області, як і багатьох інших областей україни, потре- бувала відродження. ось яким побачив у 1944- му село вікторівку березівського району ря- довий Іщенко с. М.: “…не відразу впізнав її [вікторівку], так змінилася за роки війни. До війни це було зелене, гарне українське село. Зараз же — багато зруйнованих, обідраних хат і ні одного дерева […] у будинку всі вікна вибиті, майна не було, за виключенням у наріжній кімнаті стояло залізне ліжко, вкри- те тонким шаром очерету. Загальний вигляд вказував на те, що цей будинок давно занедба- ний…”8 відбудова економіки, трудова мобілізація населення стали головними пунктами у полі- тиці держави. На звільнених територіях роз- почалася мобілізація міського та сільського працездатного населення, яке не було пов’язане з виконанням робіт оборонного зна- чення, з віковим (обмеженням для чоловіків від 16 до 60 років, для жінок від 16 до 55 років). від мобілізації звільнялися жінки, які мали дітей віком до 8 років; у яких не було членів родини, що могли б доглядати за дітьми, а також інваліди війни і праці І і ІІ групи9. На підставі ще довоєнної постанови рНк срср і цк вкП(б) від 26.07.1938 р. наказува- лося усім керівникам підприємств, установ, організацій проводити жорсткий облік явки та виходу з роботи робітників та службовців. встановлювався робочий день для всіх робіт- ників і службовців (за виключенням залізнич- 69 ного транспорту) з 8 до 17 години, з перервою на обід з 12 до 13 години10. сільське населення зобов’язувалося відпрацьовувати трудодні. Тих, хто не виконував постанову, притягува- ли до судової відповідальності за законом воєнного часу. область потребувала значної кількості представників робітничих спеціальностей, тому створювалися школи фабрично-заводсь- кого навчання (фЗН), курси обласного буді- вельно-монтажного управління (обМу), ремісничі училища. Так, у Долинському районі у червні 1944 р. розпочався набір мо- лоді до цих навчальних закладів у кількості 90 осіб. До шкіл фЗН запрошувалися юнаки віком від 15,5 до 16 років та дівчата віком від 15,5 до 17 років; до ремісничих — юнаки ві- ком від 14 до 15 років, дівчата від 14 до 16 років. Молодь повинна була мати освіту не менше 4-х класів11. виконком котовської рай- ради зобов’язував начальника курсів обМу організувати підготовку учнівства з будівель- них спеціальностей12. у вересні цього ж року відповідно до постанови виконкому одеської обласної ради та обкому кП(б)у пройшла дру- га хвиля мобілізації молоді області до шкіл фЗН. цей захід був спрямований і на змен- шення кількості безпритульної, безробітної молоді. Між іншим, юнаки та дівчата мали можливість одержати хоч якийсь притулок, здобути спеціальність, отримувати, хоч і неве- ликі, кошти існування. вже з самого початку кампанії голів сільських рад зобов’язували за рахунок колгоспів забезпечити молодь, яку мобілізували, верхнім одягом, взуттям, двома комплектами білизни, продуктами харчуван- ня на період слідування до шкіл, надати засо- би пересування13. Інша категорія населення, яка потребувала уважного ставлення з боку влади, проте не за- вжди одержувала її підтримки — інваліди вітчизняної війни та інваліди праці. На облі- ку котовської райради на 5 листопада 1944 року було 262 інваліди вітчизняної війни, по- дано заяв від 649 інвалідів праці, з яких роз- глянуто було — 417; влаштовано на роботу 94 інваліди, решта — ніде не працювала, займа- лася пияцтвом та спекуляцією14. Ширяївсь- кою райрадою було взято на облік 295 ін- валідів, однак зазначалося, що працевлашту- вання інвалідів незадовільне15. у Долинському районі також недостатньо уваги приділялося працевлаштуванню інвалідів вітчизняної вій- ни та праці16. робилися спроби залучити інвалідів до підвищення свого освітнього професійного рівня. Так, за наказом райвійськкому від сер- пня 1944 року сільська рада с. августівки мала виявити серед інвалідів вітчизняної вій- ни осіб, віком не менше 23-х років, з освітою не нижче 7-ми класів, які бажали вступити на юридичні курси. Зараховані забезпечувалися харчуванням і заробітною платнею17. окремою соціальною проблемою виявля- лась неспроможність повоєнної економіки за- безпечити у повному обсязі населення заробіт- ною платнею. Невелика за розміром, вона вчасно не виплачувалась, затримувалась, що й без того ускладнювало способи виживання людей, особливо тих, хто не мав інших джерел прибутків. Тому гроші позичались із особли- вого резервного фонду, що створювався вико- навчими комітетами. Так, у рішенні люба- шівської райради відзначалося, що система- тично затримується сплата платні всім категоріям працівників18, а у протоколі Заво- довського сільвиконкому (березівський район) зазначалось, що вчителі зарплатню одержують своєчасно, завжди до 20 числа що- місяця19. За нашими підрахунками, заробітна плат- ня у 4-му кварталі 1944 року працівників ко- мунального господарства становила близько 286 крб., електростанції — 275 крб., готе- лів — 150 крб., відділу шляхів — 182 крб.20. у зазначений період на території одеської області існували різні види оподаткування. Найпоширенішим стало самообкладання, яке диференціювало населення в залежності від виду діяльності — сума податку колгоспника була в сім разів меншою, ніж приватника. са- мообкладання встановлювалося для різних соціальних груп у таких розмірах: а) для господарств колгоспників, які пос- тійно мешкали в сільських місцевостях, робіт- ників, службовців, кооперативних кустарів — 20 крб.; б) для селянських господарств-одноосібни- ків, що не мали польового посіву, робочої ху- доби, а також для господарств некооператив- них кустарів і ремісників, які не вели сільсь- кого господарства, та інших громадян, які мали трудові доходи не за наймом — 40 крб; в) для господарств-одноосібників, що мали польові посіви чи робочу худобу — 75 крб.; г) для громадян, які не вели сільського гос- подарства і мали нетрудові доходи, що оподат- ковувалися, — 150 крб.21. �0 Краєзнавство 1–2 2010 На підставі указу Президії верховної ради срср від 10.04.1942 р. “Про місцеві податки та збори” та рішення виконкому одеської обл- ради від 22.05.1944 р. голів міських та сільсь- ких рад зобов’язували провести реєстрацію транспортних засобів, продуктивної та робо- чої худоби, що знаходилися в особистому ко- ристуванні громадян. Збір за реєстрацію був у розмірах: а) мотоцикли з кожної сили — 7 крб. на рік; б) велосипеди — 7 крб. на рік; в) коні — 150 крб. на рік; г) велика рогата худоба — 30 крб. на рік22. Зазначимо, що для сімей військовослуж- бовців, інвалідів вітчизняної війни, інвалідів праці, багатодітних сімей існували пільги з оподаткування. у терміновому порядку укла- далися списки сімей військовослужбовців, ін- валідів для передання до райфінвідділів для оформлення пільг таким громадянам. рішен- ням Долинського виконкому від 1944 року пільги з сільгоспподатку у розмірі 100 % на- дали 9 сім’ям військовослужбовців, які пост- раждали від окупації23; рішенням любашівсь- кої сільради у 1945 році звільнили від обов’язкової поставки м’яса та яєць державі 146 господарств колгоспників, що постражда- ли від німецько-румунської окупації, не мали в особистому користуванні худоби і не мали можливості виконати обов’язкові поставки24, пізніше до списку було додано ще 680 госпо- дарств колгоспників25. у ті скрутні часи багато громадян зверта- лося до місцевих рад із різними проханнями. всі ці звернення можна розподілити за такою проблематикою: 1) про допомогу багатодіт- ним, одиноким матерям; 2) про матеріальну допомогу; 3) про пільги на оподаткування; 4) про дозвіл на виїзд з місцевості; 5) про жит- лове питання; 6) про землю; 7) про худобу; 8) скарги. Так, любашівською райрадою за літній пе- ріод 1945 року було погоджено 144 заяви бага- тодітних матерів та матерів-одиначок на допо- могу26; Ширяївським виконкомом — 66 таких заяв27; Заводовським виконкомом — 5 заяв28; котовською райрадою — 48 заяв (літо-осінь 1944 р.)29 тощо. розмір такої допомоги стано- вив 80–120 крб. щомісяця, залежно від кіль- кості дітей. Матеріальної допомоги просили й інші верстви, наприклад, дочка загиблого фронто- вика — на санітарне лікування (сплатили 800 крб.); працівник виконкому — на лікування (сплатили 100 крб.)30, інвалід вітчизняної вій- ни просив допомогти хлібом (одержав 2 ц хлі- ба за рахунок колгоспних фондів)31. багато хто з громадян, які не належали до пільгових категорій, також сподівалися на до- помогу. Наприклад, мешканці любашівсько- го району в. Іщенко, М. осипенко просили ви- конком про звільнення від податків, але вра- ховуючи, що в цих родинах було по 2–3 працездатні особи, прохання цих громадян було відхилено. За законами воєнного часу громадяни були обмежені у праві пересуватися з одного насе- леного пункту до іншого без дозволу місцевої влади. Для цього вони мали отримати дозвіл виконкомів. Так, гр. а. І. Юфрос просила доз- волу на виїзд родини з Долинського району одеської області до попереднього місця меш- кання в Ізмаїльській області; гр. а. а. Ні- гай — на переїзд до ворошиловградської об- ласті; гр. Я. Макаров, ф. Мальчук, ф. Мардо- рова — на тимчасовий виїзд до Ізмаїльської області32. болючим для багатьох громадян області було житлове питання. багато розкуркуле- них, репресованих родин у довоєнні часи втра- тили свої будинки, які було націоналізовано, а потім продано іншим громадянам. Під час окупації старі господарі поверталися до своїх колишніх осель і за сприяння нової окупа- ційної влади повертали собі колись відібране. Після звільнення області від німецько-ру- мунських загарбників постало питання: чиї ж все-таки ці помешкання. старі чи нові госпо- дарі зверталися до представників радянської влади для вирішення цього питання. Як пра- вило, будинки залишали громадянам, які придбали їх у довоєнний період. Наведемо ти- пові приклади розгляду таких заяв: “грома- дянка лукашева оселилася у будинку грома- дянина власенка. батько гр. лукашевої, го- цуль а., у 1930 році був розкуркулений, а його будинок — націоналізований та прода- ний споживспілці під магазин, що в свою чер- гу продала цей будинок гр. власенку, який і мешкав у ньому до вітчизняної війни. Під час німецько-румунської окупації повернулася до валегоцулівського району дочка розкуркуле- ного гоцуля, гр. лукашева, та за сприяння румуно-німецької влади виселила з будинку законного власника. — Зобов’язати начальни- ка рв Нквс пересилити в адміністративному порядку гр. лукашеву. Зобов’язати голову �1 сільради підібрати відповідну квартиру гр. лукашевій”33; — тільки у серпні 1944 року в Долинській райраді розглядалося сім подіб- них заяв. Для більшої частини мешканців одеської області земля була годувальницею, головним джерелом їх існування. Тому у постокупацій- ний період, коли панували злидні, голод, хво- роби, люди не залишили багатовікової тради- ції — працювати на своїй землі. селяни без дозволу сільрад, самовільно привласнювали собі ділянки землі, обробляли її, сіяли хліб, сподівалися на добрий врожай. Представники влади суворо присікали такі вчинки: само- вільно засіяні ділянки поверталися колгоспам разом із врожаєм. селяни зверталися до сіль- рад з проханням дозволити їм зібрати врожай з цих ділянок. однак часто одержували відмо- ву, у кращому випадку — їм нараховували трудодні або сплачувалась певна сума за хліб. Так, у колгоспі “17 партз’їзд” Мар’янівської сільради Долинського району голова колгоспу т. Ткаченко дозволив колгоспникам на землях колгоспу засіяти для особистого користування понад 10 га, та особисто т. Ткаченко засіяв по- над 0,5 га. у колгоспі ім. комінтерну цієї ж сільради т. Ніколайчуком роздано 120 кол- госпникам під городи колгоспні землі 22 га. На підставі постанови рНк срср і цк вкП(б) “Про охорону громадських земель колгоспів від розбазарювання”, голову правління кол- госпу “17 партз’їзд” т. Ткаченка зняли з поса- ди та віддали під суд, як порушника закону. Терміново було виправлено припущену помил- ку — усі посіви на землях колгоспів у 5-ден- ний термін було привласнено колгоспною ад- міністрацією, витрачену працю колгоспників зараховано трудоднями34. у колгоспах здійснювався жорсткий облік всієї худоби, під контроль було взято і худобу колгоспників, які не мали права самостійно, без дозволу сільради, продавати чи купувати тварин. Тому до сільрад постійно надходили заяви про дозвіл купівлі чи продажу худоби, відповідно до яких відносилися рішення, на зразок: “…колгоспник без дозволу продав теля — до 1 травня повернути теля на місце”; “колгоспниця продала теля без дозволу викон- кому”; “целик о. продала теля й купила хліба та розрахувалася з усіма податками — на май- бутнє без сільради теля не продавати”35. Над- ходили до райрад заяви від населення з про- ханням допомогти придбати теля чи корову. частіше такі прохання підтримувались, якщо вони надходили від багатодітних, малозабез- печених сімей загиблих фронтовиків. Населення шукало у представників ра- дянської влади підтримки, справедливого ви- рішення побутових, соціальних, гуманітарних суперечок. однак більшість таких заяв так і залишилася нерозглянутою. у рішенні сільра- ди с. августівка одеського приміського райо- ну від 13 листопада 1944 року зазначалося, що у сільраді скарги та заяви трудящих та сімей військовослужбовців реєструвалися разом з усім листуванням, а в окремих сільрадах реєст- рація не велася зовсім, скарги та заяви не під- шивалися, частково вони знаходилися в спра- вах сільради в хаотичному стані36. Того ж мі- сяця 1944 року у постанові котовської райради було записано, що повного обліку по місту сі- мей військовослужбовців не було, реєстрація усних скарг не відбувалася, за комунальним відділом зареєстровано цивільних скарг — 299, військовослужбовців — 154, не зареєст- рованих скарг — 19, не розібрано — 1937. антисанітарія (брудні криниці, сміття і попіл, що зсипали на вулиці), голод та холод сприяли розвитку у населення захворювань, серед яких були тиф, малярія, дифтерія, ди- зентерія, кір. Медичні установи не мали мож- ливостей для повноцінного обслуговування населення через неповний склад персоналу, відсутність ліків, медінвентарю, незадовіль- ний стан приміщень, незабезпеченість пали- вом у зимовий період тощо. Так, влітку 1944 року серед населення березівського району поширилась епідемія малярії, кіром хворіла значна кількість дітей. Медпрацівники пога- но вели культурно-роз’яснювальну роботу се- ред населення. були відсутні лазні та дезкаме- ри. взимку 1945 року колгоспи не забезпечи- ли медпункти паливом, а хворих оглядали у холодних приміщеннях38. Типовою для медичних установ була ситуа- ція у Ширяївському районі, де навесні 1945 року не функціонували дві лікарські дільни- ці, в райцентрі не було педіатра та державного санітарного інспектора, райсанепідемстанція та малярстанція не мали транспорту (це при тому, що у п’яти населених пунктах району прогресував тиф), не було укомплектовано фельдшерсько-акушерських пунктів, не фун- кціонувала жіночо-дитяча консультація, у медичних закладах був відсутній твердий та м’який інвентар39. За таких нелегких економічних та соціаль- них умов треба було піднімати й виховувати �2 Краєзнавство 1–2 2010 молоде покоління. сирітство, безпритуль- ність, безграмотність, хвороби, голод — голо- вні соціальні характеристики існування дітей області у зазначений період. Наприклад, Ши- ряївською райрадою зазначалося, що керівни- ки багатьох колгоспів району припускали без- відповідальність і бездушне ставлення до ді- тей-сиріт, які знаходилися на вихованні в колгоспах. у колгоспі “Шлях до соціалізму” діти жили надголодь, у колгоспі “8 березня” діти спали на підлозі, не мали змінної білиз- ни, верхній одяг був розірваний40. водночас влада робила певні кроки щодо побутового улаштування дітей-сиріт, та це було невеликою краплею у великому океані людських страждань. Піднімалися з руїн школи. Так, шкільна мережа Долинського району складалася у по- воєнному році з 27 шкіл, охоплюючи 3782 уч- нів41. у котовському районі шкільна мережа складалася з 48 шкіл. На початку навчально- го року ремонту потребувало 48 шкіл, з яких відремонтовано було тільки 1542. восени 1944 року розпочалась нелегка пра- ця вчителів, що ускладнювалася відсутністю підручників, методичного матеріалу, канце- лярії, а з приходом зими ще й холодом у при- міщенні. Так, новий 1944/1945 навчальний рік вчасно розпочався у березівській школі, вчителями вона була укомплектована повніс- тю, підручниками за всіма назвами була лише забезпечена від 5 % до 30 %. Паливом школа була забезпечена лише до початку лютого. харчування учнів у школі не було налагодже- но. Наприкінці січня 1945 року з школи вибу- ло 74 учні, з них майже половина (34 учні), через відсутність взуття та одягу. Програмний матеріал І півріччя був не виконаний на 10–15 годин через відсутність підручників. відвіду- вання школи учнями становило біля 60 %, головними причинами невідвідування були відсутність взуття, одягу, негода43. середня цифра відвідування шкіл по Долинському району становила від 60 до 80 %. Про погане забезпечення шкіл зазначалося у рішеннях любашівської сільради44. Така ситуація була типовою в освітянській справі. відроджуючи державну економіку, колго- спне господарство, соціальне життя населен- ня повинно було підняти з руїн і своє власне господарство, перш за все житло. Наведемо невеликий фрагмент списку родин військово- службовців любашівського району, які пост- раждали від німецько-румунської окупації: Шевченко к. — корова, 2 вівці, будинок, майно; кашенна а. — згорів будинок, майно; Тишрій в. — згорів будинок, корова; чебанова в. — згорів будинок і все майно; гончаренко М. — забрана корова, майна немає; Мельниченко М. — згоріло усе майно45. Звичайно, що без допомоги з боку держави багатьом родинам неможливо було це здійсни- ти. у районах області поширеним на той час стало кредитування будівництва житла. се- редня сума кредиту, що надавалась населен- ню, становила 5–8 тис. крб. Так, восени 1945 року любашівською сільрадою було дозволено сільгоспбанку видати кредити 50 родинам46. Та більшість населення змушена була підні- мати з попелу свої помешкання самотужки. отже, населення одеської області у пост- окупаційний період зіткнулося з багатьма проблемами, зокрема, житловою, санітарно- медичною, масовою дитячою бездоглядністю тощо. Держава, “орієнтована на “оборонку”, не могла задовольнити “необоронні” потреби суспільства”47, виконкоми практикували від- писки до вищестоящих органів, став “укорі- нюватися на десятиліття режим партійної бю- рократії”48. владою проводилася політика за- лучення селян до колективних господарств, члени яких підлягали набагато меншому опо- даткуванню, ніж одноосібники. Існування на- селення ускладнювалось несвоєчасною спла- тою заробітної платні, яка й без того була не- високою. Незважаючи на пільги з боку держави (низьке оподаткування, допомога), такі мало захищені прошарки населення, як діти та інваліди, часто залишались без під- тримки. Шкільна та медична мережі відрод- жувались, хоч існували перешкоди, пов’язані з загальним економічним становищем облас- ті. гострими у повоєнний час були земельне та житлове питання, які поступово вирішува- лись місцевими органами влади по мірі того, як відлуння війни затихало. �3 Джерела та література 1 Удод О. А. Про історію повсякденності // борисфен. — 2000. — № 4. — с. 9–10. 2 Лисенко О. Є. Друга світова війна як пред- мет наукових досліджень та феномен істо- ричної пам’яті // український історичний журнал. — 2004. — № 5. — с. 4. 3 Лисенко О. Є. соціальні аспекти окупації україни: Методологія проблеми // сторін- ки воєнної історії україни: зб. наук. ста- тей / НаН україни, Ін-т історії украї- ни. — к., 2007. — вип. 11. — с. 3–10. 4 Заболотна Т. вплив нацистської окупації на повсякденне життя киян (вересень — грудень 1941 р.) // сторінки воєнної іс- торії україни: зб. наук. статей / НаН ук- раїни, Ін-т історії україни. — к., 2007. — вип. 11. — с. 107–117. 5 Пастушенко Т. будні нацистської окупа- ції україни у спогадах колишніх остарбай- терів // сторінки воєнної історії україни: зб. наук. статей / НаН україни, Ін-т іс- торії україни. — к., 2007. — вип. 11. — с. 166–176. 6 Сіропал В. О. До питання про повсякденне життя військовослужбовців червоної ар- мії в роки великої вітчизняної війни // сторінки воєнної історії україни: зб. наук. статей / НаН україни, Ін-т історії украї- ни. — к., 2006. — вип. 10. — част. 2. — с. 325–334. 7 Щетников В. П. До питання про втрати серед цивільного населення на Півдні ук- раїни під час німецько-румунської окупа- ції 1941–1944 рр. (проблема джерел) // сторінки воєнної історії україни: зб. наук. статей / НаН україни, Ін-т історії украї- ни. — к., 2005. — вип. 9. — част. 2. — с. 351–359. 8 спогади респондента Іщенка с. М. — жите- ля одеської області березівського району — зберігаються у власному архіві автора. 9 Державний архів одеської області (далі Даоо), ф. р — 5726, оп. 1, спр. 1, арк. 4. 10 Там само, арк. 7. 11 Даоо, ф. р — 7355, оп. 1, спр. 1, арк. 52. 12 Там само, ф. р — 5726, оп. 1, спр. 1, арк. 118. 13 Там само, арк. 54. 14 Там само, арк. 125. 15 Там само, ф. р — 7011, оп. 1, спр. 4, арк. 69. 16 Там само, ф. р — 7355, оп. 1, спр. 1, арк. 119. 17 Там само, ф. р — 4578, оп. 3, спр. 1, арк. 52. 18 Там само, ф. р — 5726, оп. 1, спр. 1, арк. 64. 19 Там само, арк. 39. 20 Там само, ф. р — 7355, оп. 1, спр. 1, арк. 169. 21 Там само, арк. 189. 22 Там само, ф. р — 2162, оп. 3, спр. 4, арк. 119. 23 Там само, арк. 190. 24 Там само, арк. 12–14, 26–37, 48–60, 63, 69. 25 Там само, ф. р — 7011, оп. 1, спр. 4, арк. 10, 32, 51–52, 75, 196–197. 26 Там само, ф. р — 1856, оп. 2, спр. 3, арк. 2, 8. 27 Там само, ф. р — 5726, оп. 1, спр. 1, арк. 84–91, 135–137, 157–159. 28 Там само, ф. р — 2162, оп. 3, спр. 4, арк. 22, 65. 29 Там само, ф. р — 1856, оп. 2, спр. 3, арк. 49. 30 Там само, арк. 21. 31 Там само, ф. р — 7011, оп. 1, спр. 4, арк. 93. 32 Там само, ф. р — 1856, оп. 2, спр. 3, арк. 15. 33 Там само, ф. р — 4578, оп. 3, спр. 1, арк. 183. 34 Там само, ф. р — 1856, оп. 2, спр. 3, арк. 1. 35 Там само, ф. р — 5726, оп. 1, спр. 1, арк. 40. 36 Там само, арк. 130. 37 Там само, ф. р — 1856, оп. 2, спр. 3, арк. 5. 38 Там само, ф. р — 2162, оп. 3, спр. 4, арк. 187. 39 Там само, ф. р — 7355, оп. 1, спр. 1, арк. 190. 40 Там само, ф. р — 2162, оп. 3, спр. 4, арк. 11, 141, 167, 181, 194, 284. 41 Там само, арк. 136. 42 Там само, ф. р — 5726, оп. 1, спр. 1, арк. 43. 43 Там само, арк. 50. 44 Там само, ф. р — 1856, оп. 2, спр. 3, арк. 7. �4 Краєзнавство 1–2 2010 45 Там само, ф. р — 2162, оп. 3, спр. 4, арк. 190. 46 Там само, ф. р — 7355, оп. 1, спр. 1, арк. 195. 47 Коваль М. В. Друга світова війна та істо- рична пам’ять // український історичний журнал. — 2000. — № 4. — с. 18. 48 Там само. — с. 19. оксана Дзинглюк постоккупационные реалии повседневной жизни населения одесской области (1944–1945 гг.) В статье на основе архивных источников освещаются характерные черты выживания сельского населения Одесской области в постоккупационный период. Ключевые слова: историческая память, социальные реалии, население Одесской области. Oxana Dzyngliuk Post occupation realties of the nature of life of the population of Odessa region (1944–1945) In this article in more measure on the basic of archival sources the nature of life of the population of Odessa region in the post period of occupation is shown. Key words: historical memory, social realities, the population of Odessa region.

Постокупаційні реалії повсякденного життя населення Одеської області (1944-1945 pp.)

Репозитарії

Схожі ресурси