Продовольче забезпечення робітників промисловості Донбасу у 1928–1935 роках

Розглянуто продовольче становище та шляхи забезпечення продовольством робітників Донбасу під час індустріалізації, коли руйнування господарств селян-власників і створення колгоспної системи призвели до загострення продовольчої ситуації та введення карткової системи розподілу продуктів....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Климов, А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2010
Назва видання:	Краєзнавство
Теми:	Історія України у світлі регіональних досліджень
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31995
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Продовольче забезпечення робітників промисловості Донбасу у 1928–1935 роках / А. Климов // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 225-232. — Бібліогр.: 59 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-31995
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-319952013-02-13T03:43:06Z Продовольче забезпечення робітників промисловості Донбасу у 1928–1935 роках Климов, А. Історія України у світлі регіональних досліджень Розглянуто продовольче становище та шляхи забезпечення продовольством робітників Донбасу під час індустріалізації, коли руйнування господарств селян-власників і створення колгоспної системи призвели до загострення продовольчої ситуації та введення карткової системи розподілу продуктів. Рассмотрено продовольственное положение и пути обеспечения продовольствием рабочих Донбасса во время проведения индустриализации, когда разрушение хозяйств крестьян-собственников и создание колхозной системы привели к обострению продовольственной ситуации и введению карточной системы распределения продуктов. The article deals with supply and the ways of the supply of provisions for Donbas industrial workers during industrialization implementation. The destruction of peasants-owners` farms and introduction of system of collective farms resulted in escalation situation of supply of provisions and launching the system of food distribution by cards. 2010 Article Продовольче забезпечення робітників промисловості Донбасу у 1928–1935 роках / А. Климов // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 225-232. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31995 94(477.6)”1928/1935” uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень
spellingShingle	Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень Климов, А. Продовольче забезпечення робітників промисловості Донбасу у 1928–1935 роках Краєзнавство
description	Розглянуто продовольче становище та шляхи забезпечення продовольством робітників Донбасу під час індустріалізації, коли руйнування господарств селян-власників і створення колгоспної системи призвели до загострення продовольчої ситуації та введення карткової системи розподілу продуктів.
format	Article
author	Климов, А.
author_facet	Климов, А.
author_sort	Климов, А.
title	Продовольче забезпечення робітників промисловості Донбасу у 1928–1935 роках
title_short	Продовольче забезпечення робітників промисловості Донбасу у 1928–1935 роках
title_full	Продовольче забезпечення робітників промисловості Донбасу у 1928–1935 роках
title_fullStr	Продовольче забезпечення робітників промисловості Донбасу у 1928–1935 роках
title_full_unstemmed	Продовольче забезпечення робітників промисловості Донбасу у 1928–1935 роках
title_sort	продовольче забезпечення робітників промисловості донбасу у 1928–1935 роках
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Історія України у світлі регіональних досліджень
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/31995
citation_txt	Продовольче забезпечення робітників промисловості Донбасу у 1928–1935 роках / А. Климов // Краєзнавство. — 2010. — № 1-2. — С. 225-232. — Бібліогр.: 59 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT klimova prodovolʹčezabezpečennârobítnikívpromislovostídonbasuu19281935rokah
first_indexed	2025-07-03T12:29:03Z
last_indexed	2025-07-03T12:29:03Z
_version_	1836628829983997952
fulltext	225 уДк 94(477.6)”1928/1935” Анатолій Климов (м. Луганськ) проДовольче ЗабеЗпечення робітників промисловості Донбасу у 192�–1935 роках Розглянуто продовольче становище та шляхи забезпечення продовольством робітників Донбасу під час індустріалізації, коли руйнування господарств селян-власників і створення колгоспної системи призвели до загострення продовольчої ситуації та введення карткової системи розподілу продуктів. Ключові слова: Донбас, промисловість, робітники, продовольство, карткова система. створений наприкінці хІх ст. як великий промисловий центр російської імперії Донбас і під час сталінської індустріалізації продов- жував відігравати провідну роль в економіч- ному розвиткові срср. Тут було побудовано азовсталь, Новокраматорський завод важкого машинобудування, харцизький трубопрокат- ний завод, костянтинівський цинковий завод, низку коксохімічних заводів у горлівці, рут- ченковому, єнакієвому, Макіївці, крама- торську, Штерівську, Зуївську, сіверськодо- нецьку ДрЕс, реконструйовано луганський паровозобудівний завод, металургійні заводи в Макіївці, алчевську, сталіному, крама- торський машинобудівний завод, Микитівсь- кий ртутний комбінат, горлівський азотно-ту- ковий завод тощо. було також побудовано й реконструйовано 119 шахт. у середині 30-х рр. в Донбасі діяло 8580 підприємств, з них 1603 великих цензових, у тому числі 305 шахт, 9 металургійних заводів1. За 1928 — 1935 рр. чисельність робітників і службовців зросла майже в 1,8 раза й досягла 1 млн. 280 тис.2, значно збільшилося міське населення: сталіного з 104,3 тис. до 288,4 тис., орд- жонікідзе (єнакієвого) — з 24,2 тис. до 76,2 тис., кадіївки — із 17,1 тис. до 72,5 тис., Маріуполя — з 62,3 тис. до 165 тис.3. у про- мисловості краю працювало 8 % від усієї кіль- кості робітників срср. Налаштовуючи їх на будівництво соціалізму, владі треба було перш за все забезпечити трудівників продуктами харчування. в умовах боротьби з приватною власністю, відмови від ринкових відносин, лік- відації непу ця проблема наприкінці 20-х рр. значно загострилася. серед публікацій із зазначеної теми слід виділити розділи З. г. лихолобової у двотом- ній “истории рабочих Донбасса”4, працю М. І. Мальцева5, цікаві спостереження щодо продовольчого забезпечення робітників та їх- ньої купівельної спроможності Т. а. Нечає- вої6. у цій розвідці на підставі нових архівних документів досліджується продовольче стано- вище та шляхи забезпечення продовольством робітників Донбасу після відмови від непу, руйнування господарств селянина-власника, у період створення колгоспної системи госпо- дарювання, супроводжуваного голодомором 1932–1933 років. Не можна сказати, що в умовах непу про- довольче становище робітників було на висо- кому рівні. На ньому позначалася досить низька заробітна плата. середній заробіток робітників Донбасу в 1928 р., наприклад, ста- новив 60 крб. 20 коп. на місяць7, у шахтарів він був дещо вищим — 64 крб.8, у більшості некваліфікованих робітників заробітки були значно нижчими. Проведене обстеження се- ред молодих робітників Макіївки виявило, що багато хто з них ішов на роботу навіть не з’ївши шматка черствого хліба9. у 1928 р. стався сильний недорід і продо- вольчий стан небезпечно загострився. ринкові ціни на хліб та м’ясо пішли вгору. щоб уряту- вати ситуацію з нестачею хліба та інших про- дуктів, було введено обмежену систему прода- жу хліба за виробничо-класовим принципом: тільки трудящим і нормовано, щоправда за помірними цінами. хлібні норми, які забезпе- чувалися централізованим постачанням, для шахтарів та металургів, що безпосередньо працювали на виробництві, встановлювалися 800 г на день, усім іншим робітникам — 600 г, безробітним робітникам — 400 г, членам ро- дин робітників — 300 г. До останніх прирів- нювалися радянські службовці, медичні пра- цівники та освітяни. Ті робітники та службов- 226 Краєзнавство 1–2 2010 ці, які мали своє господарство або мешкали в родинах, які мали сільське господарство, хлі- бом не забезпечувалися10. Зауважимо, що до цього часу робітниче постачання здійснювалося за допомогою ро- бітничої кооперації, яка на 50–55 % забезпе- чувала попит на м’ясо та овочі, усе інше йшло від приватника. у зв’язку з розпочатою су- цільною колективізацією сільського госпо- дарства з осені 1929 р. приватник участі в за- безпеченні робітників продовольством уже не брав і весь тягар робітничого постачання ліг на кооперацію, мережа якої була не досить розгалуженою (у найбільшому промисловому окрузі Донбасу — сталінському — було лише 11 робітничих кооперативів11). цього тягаря вона не витримала й витримати не могла. адже за централізованим постачанням робко- опи округу отримували в 1929 р. продукти на 64 тис. робітників, тоді як тільки за першою категорією постачання (шахтарі, які працю- вали на підземних роботах) їх було 130 тис.12. восени 1929 р. в містах Донбасу з продажу зникли всі продукти; у повсякденне життя ввійшли постійні черги не тільки за дефіцит- ними товарами, але й за тими, що нормували- ся, а держава почала нормувати основні види продовольства. Тепер робітники за картками могли отримати на місяць 2 кг крупи, 1 л олії, 200 г вершкового масла, 10 яєць. усім іншим категоріям працюючих та утриманців устано- вили таку норму: 1 кг крупи, 0,5 л олії, 100 г вершкового масла. щодо м’яса, ціни на яке в серпні значно зросли, то його належало вида- вати по картках шахтарям, які працювали на підземних роботах, та металургам гарячих цехів по 200 г на місяць, іншим робітникам — по 150 г, а службовцям та утриманцям — по 100 г. І тільки шахтарям провідних підземних професій видавали по 75 г сала13. у серпні 1929 р. в кооперативах та на рин- ку не було яєць та молочних продуктів, не вистачало картоплі, а хліб та борошно були вкрай низької якості. це примусило місцеві партійні органи звернутися до цк кП(б)у з проханням ужити термінових заходів для за- возу продуктів у кооперативи14. улітку 1930 р. ситуація ще більше заго- стрилася. ресурсів надходило все менше; про- дуктові норми було скорочено; проведено об- лік усіх наявних запасів для забезпечення хоча б у мінімальному розмірі основної групи робітників. виняток робили для шахтарів: країні конче потрібне було вугілля. Донбас планів вуглевидобутку не виконував, а важкі й небезпечні умови праці призводили до вели- кої плинності в цій галузі, примушували ро- бити постійні підживлення кадрів за рахунок комсомольських мобілізацій та вербування в україні та інших регіонах срср. у 1929 р. у вугільну промисловість Донбасу було мобілі- зовано 10 тис. комсомольців, у 1930 р. — 15 тис., 30 тис. завербовано в колгоспах, у 1932 р. за розкладкою Наркомпраці україни вербувалося 11885 осіб15. щоб утримувати шахтарів на виробництві, “шахтарські норми” для підземних робітників установлювалися в 1 кг хліба на день та 1 кг борошна, 2,4 кг кру- пи, 1,2 л олії, 1,5 кг цукру, 2,5 кг рибних ви- робів на місяць; м’ясо та вершкове масло не передбачалися. Для шахтарів, які працювали на поверхні, за картками мали видавати 800 г хліба, 1 кг борошна, 2,25 кг крупи, 600 г олії, 1,5 кг цукру та 2 кг рибних виробів. Норма для службовців та утриманців була ще мен- шою. щодо картоплі й овочів, то навіть згідно із затвердженим планом централізованого постачання на зиму 1932/33 рр. Донбасу перед- бачалося усього 40 % від необхідних 485 тис. т картоплі16. Тому на картоплю також було встановлено норми: на осінньо-зимовий період шахтарі, які працювали на підземних роботах, могли придбати 140 кг, робітники гарячих цехів та цехів зі шкідливими умовами праці металур- гійних заводів — 100 кг, інші робітники — 75 кг, службовці 60 — 80 кг. При цьому кар- топля коштувала 15 коп. за кг, цибуля — 23 коп., капуста — 11 коп., морква — 14 коп., буряк — 13 коп. однак купити цибулю, морк- ву та буряк робітники не могли: з огляду на вкрай малі ресурси їх передали до громадсь- кого харчування17. З поставками м’яса склалася така критич- на ситуація, що плани завозу розглядав і за- тверджував безпосередньо цк вкП(б). На мі- сяць Донбасу виділяли 5 тис. т. у листопаді 1932 р. державні ціни на м’ясо були підви- щені на 47 %, постачання м’яса відновили для 940 тис. робітників та інженерно-технічних працівників. Шахтарям провідних підземних вугільних професій (125 тис. осіб) видавали 3 кг на місяць, іншим підземним працівни- кам та інженерно-технічним працівникам (160 тис.) — 2 кг, робітникам поверхні — 1 кг, дітям шахтарів провідних професій — 0,5 кг. робітники гарячих цехів та цехів зі шкідли- вими умовами праці металургійних, машино- 22� будівних, коксохімічних заводів, заводів вПк, залізничники провідних професій (148,2 тис.) мали отримувати по 2 кг, решта робітників — по 1 кг18. Такі норми встановлювалися тільки для тих, хто працював на підприємстві безпе- рервно не менше ніж місяць. спеціальні ко- місії постійно перевіряли контингент робітни- ків та утриманців, які підпадали під централі- зоване постачання. З листопада 1932 р. для видачі хлібних карток був установлений кон- тингент у 425 тис. робітників і 573 тис. служ- бовців та утриманців19. улітку 1932 р. для полегшення вкрай важ- кої ситуації із забезпеченням робітників про- довольством відкрито колгоспні ринки (з 1930 р. базарну торгівлю під приводом нега- тивного впливу на хлібозаготівлі заборонили), але ціни на них з огляду на заробітну плату були занадто високими й користуватися їхні- ми послугами могли далеко не всі робітники. восени на більшості міських ринків кілограм яловичини коштував 10 крб., кілограм верш- кового масла — 20 крб., літр молока — 2 крб., бита курка — 10–20 крб., десяток яєць — 7 крб., кілограм яблук — 3 крб., картоплі — 1 крб. 20 коп., помідорів — 70 коп., а буха- нець печеного хліба — 13 крб.20. у 1933 р. були організовані ярмарки, на яких пуд пше- ниці можна було купити за 40 крб., а жита — за 25 крб.21. Інакше забезпечувалися продовольством іноземні робітники та спеціалісти, запрошені через низьку кваліфікацію власних інженерів та робітників для роботи на будівництві нових підприємств, для налагодження технологіч- них процесів на імпортному обладнанні. вони працювали на багатьох підприємствах, зокре- ма луганському паровозобудівному заводі (понад 80 осіб), Новокраматорському заводі важкого машинобудування та ін. у той час, коли українське село гинуло від голоду, іноземний інженер у 1932 р. отриму- вав по 9 кг м’яса, 3 кг вершкового масла, 1 л молока, 6 кг свіжої риби, 4 кг цукру, 4 кг бо- рошна та 1 л олії на місяць, а кожний член його родини по 5 кг м’яса, 2 кг масла, 1 л мо- лока, 4 кг свіжої риби, 4 кг цукру, 2 кг борош- на та 1 л олії. робітники отримували по 6 кг м’яса, 3 кг риби, 2,5 кг цукру, 4 кг борошна та 1 л олії. крім того, за комерційними цінами вони могли гарантовано придбати сметану вартістю 4 крб. 50 коп. за літр, тверді сири по 9 крб. за 1 кг та яйця по 3 крб. за десяток, тоб- то за цінами, нижчими від ринкових22. На початку 1933 р. для стимулювання роз- витку вугільної промисловості продовольче забезпечення шахтарів дещо покращилося. Тепер шахтарі, які працювали на важких під- земних роботах забійниками, наваловідбійни- ками, машиністами врубових машин тощо, отримували продукти за розширеним асорти- ментом: по 1 кг хліба на день, 2,4 кг крупи, 1,5 кг макаронів, 3 кг м’яса, 2 кг оселедців, 400 г олії, 200 г масла або маргарину на мі- сяць, 3 кг риби на квартал і 140 кг картоплі на рік. Для інженерно-технічних працівників, які працювали в шахтах, додатково до цих норм видавалося щомісячно 3 кг борошна, 2 кг макаронів, 1 кг ковбас та копчених ви- робів, 2 кг м’яса, 3 кг кондитерських виробів, 5 банок консервів та 0,5 кг твердого сиру; з квітня норми масла для підземних робітників підвищили до 400 г 23. За окремими нормами отримували харчі металурги, яких нараховувалося понад 94 тис., у тому числі 9,5 тис. працювало на провідних професіях в основних цехах. Для останніх вони були меншими, ніж у шахтарів, і становили 1 кг хліба на день, 2 кг крупи, 1 кг цукру, 2 кг м’яса, 200 г масла, 200 г олії, 400 г маргарину на місяць та 2 кг риби і 3 кг оселед- ців на квартал24. однак ці норми через перебої в постачанні отримати було важко. у лютому 1933 р., на- приклад, робітникам єнакієвого навіть хліба не видавали по 2–3 дні25. водночас державні ціни на продовольство й далі зростали. у квіт- ні 1933 р. кілограм картоплі вже коштував 20 коп. щоб зменшити тиск на систему нормовано- го постачання продуктів, яка постійно давала збої, і “вимити” гроші в міського населення, політбюро цк вкП(б) у квітні 1933 р. ухвалює рішення про відкриття магазинів вільного продажу продуктів харчування за підвищени- ми цінами, згідно з яким у Донбасі в найбіль- ших містах було відкрито 19 таких крам- ниць26. однак, як і ринки, вони були не для пере- січного робітника з його малою, як порівняти з цінами, зарплатою, яку до того ж постійно затримували. Наприкінці 20-х — у першій по- ловині 30-х років затримки з виплатою зар- плати набули хронічного характеру, рік у рік заборгованість зростала, у I кварталі 1933 р. вона становила 38 млн. крб. й особливо вели- кою була у вугільній, металургійній про- 22� Краєзнавство 1–2 2010 мисловості, на залізничному транспорті та в будівництві27. Доходило до того, що, напри- клад, окремі робітники й службовці механіч- ного цеху краматорського металургійного за- воду залишали роботу в пошуках грошей на сніданок, а робітники прокатного цеху заяв- ляли, що не вийдуть на роботу, “оскільки далі немає можливості терпіти”. а всього на під- приємствах цього міста заборгованість із зар- плати в червні 1933 р. досягла майже 2 млн. крб.28. Нормування в постачанні продуктів та їх державний розподіл породжували й такі нега- тивні явища, як різноманітні махінації, крадіжки, розтрати тощо. їх постійно викри- вали у відділах робітничого постачання та ор- ганізаціях-постачальниках. Тільки в 1933 р. їх зафіксовано міліцією на 5,8 млн. крб.29. Нарешті, наприкінці 1934 р. кризу колго- спного ладу було подолано. це дало мож- ливість на листопадовому (1934 р.) пленумі цк вкП(б) ухвалити рішення про відміну з 1 січня 1935 р. карткової системи розподілу продовольчих товарів серед міського населен- ня, продаж хліба та інших продуктів з дер- жавних і кооперативних магазинів, уведення єдиних роздрібних цін на хліб, борошно та крупу30. оскільки попиту населення карткова сис- тема не вдовольняла, то її відміна вела до його різкого зростання. у Донбасі почалося форсо- ване будівництво додаткових хлібопекарень, хлібних яток, для цього в торгівлю було мо- білізовано 500 комсомольців31. однак продо- вольства не стало більше, ціни на нього й далі зростали. картоплю в 1935 р. продавали тіль- ки багатосімейним уже за ціною 30 коп. за кі- лограм32. у магазинах з’явилося масло “екстра”, яке коштувало 22 крб. 50 коп. за кілограм та ви- щого ґатунку по 19 крб. 50 коп. Загал робіт- ників купувати такий дорогий продукт був не- спроможний, і партійному керівництву Дон- басу довелося звертатися до цк вкП(б) з проханням постачати масло нижчих сортів. кілограм яловичини коштував 7 крб. 60 коп.33. Дефіцит продуктів спричинив ще більше поширення негативних явищ у торгів- лі: лише протягом квітня — червня 1935 р. було виявлено розтрат і крадіжок на 10 млн. крб.34. влада докладала чимало зусиль для нала- годження більш-менш нормальної торгівлі. відкривалися нові магазини. був уведений прейскурант державних цін на хлібобулочні та кондитерські вироби, за яким у великих містах у спеціалізованих хлібних магазинах мало бути 37 найменувань хлібобулочних ви- робів, у всіх інших містах — 27, а в змішаних магазинах — 14: від найдешевшого житнього хліба по 75 коп. і пшеничного нижчого сорту по 90 коп. до якісного пшеничного по 4 крб. 10 коп. і шафранних булок по 7 крб. 80 коп., різноманітних тортів по 14 крб.35. Проте реальність була іншою. у містах біля крамниць уже з другої години ночі створюва- лися черги за хлібом, який привозили для продажу тільки о 16 годині дня, і всім, хто був у черзі, його не вистачало. у чергах трапляли- ся бійки, мали місце випадки загибелі людей у натовпі. Доведені до відчаю робітники скар- жилися до цк кП(б)у. у відповідь на одну з таких колективних скарг тодішній другий секретар цк Мендель хатаєвич дав коротку й вельми прикметну відповідь: “Погано органі- зовано справу на місцях; складні міжнародні обставини й не можна розпродати всі хлібні запаси”36. За цих умов продуктами першочер- гово забезпечувалися передові робітники, а з осені 1935 р. — стахановці. отже, ані нормування продуктів у 1929 — 1934 рр., ані відміна з 1935 р. карткової сис- теми й вільний продаж продовольчих товарів не забезпечували нормального харчування робітників. брак продовольства, яке можна було б придбати за картками, а згодом у віль- ному продажу, примусив партійне керівниц- тво звернути увагу на громадське харчування, яке б певним чином могло пом’якшити продо- вольчу ситуацію. Наприкінці 20-х рр. воно пе- ребувало в занедбаному стані: у сталінському окрузі нараховувалося всього 44 їдальні, ско- ристатися ними могли лише 6,3 % робітни- ків37. До того ж постачання продуктів до їда- лень також було централізоване, за відповід- ними фондами, яких бракувало. улітку 1930 р. було розгорнуто роботу з ор- ганізації їдалень та буфетів на шахтах, які мали годувати шахтарів. М’ясними стравами в першу чергу забезпечували підземних робіт- ників. однак зростання мережі громадського харчування не супроводжувалося відповідною якістю обслуговування та санітарного стану їдалень. Наприкінці 1932 р. у системі громадського харчування Донбасу було визначено контин- гент тих, хто міг там отримувати їжу. він ста- новив майже 1 млн. осіб, з яких 335 тис. були 229 шахтарями, 104,1 тис. металургами, 68,3 тис. машинобудівниками, 66,4 тис. хіміками, 181 тис. будівельними. До них додавалися 170 тис. школярів, 23 тис. студентів та 20,7 тис. службовців. Для різних категорій робітників діяли відповідні норми. Шахтарі, які працювали на підземних роботах, могли, наприклад, розраховувати на споживання 2,6 кг м’яса на місяць, інші робітники — 1,5 кг, будівельники — 1,2 кг, а службовці — 1 кг. водночас у зв’язку зі зростанням держав- них цін на продукти було підвищено ціни на їжу: звичайна перша страва тепер коштувала 25 коп., а так звана покращена — 30 коп., друга страва — відповідно 35 та 40 коп.38. щоб нагодувати насамперед шахтарів, які працю- вали на підземних роботах, з 1933 р. для них організували спеціальні їдальні на великих та середніх шахтах та виділили окремі столи на малих шахтах. однак життя відрізнялося від ухвалюва- них рішень. у багатьох робітничих їдальнях марно було сподіватися отримати якісний нормований обід і відновити сили для подаль- шої роботи. у червні 1933 р. інженерно-тех- нічні працівники, які працювали на будівниц- тві заводу “азовсталь”, надіслали лист першо- му секретареві Донецького обкому кП(б)у Івану акулову, у якому, зокрема, писали, що в їхній їдальні, яка обслуговувала понад 700 осіб, протягом 2-х місяців на обід був тільки борщ на воді з кислою капустою. На вечерю іноді давали той же борщ, частіше чай або тюльку. Дуже часто були дні, коли їдальня зовсім не працювала39. у їдальнях кадіївських шахт бракувало посуду: мисок, склянок, ча- шок тощо40. їдальнями мусило опікуватися найвище партійне керівництво, дійшло до того, що в умовах тотальної централізації воно встанов- лювало ціни на обіди. 10 травня 1933 р. політбюро цк вкП(б), а 14 травня Наркомат постачання срср затвердили нові ціни в сис- темі громадського харчування. відтепер шах- тар у спеціальній їдальні міг з’їсти згідно з нормальними цінами суп за 20 коп., борщ — за 25 коп., м’ясо-рибну страву — за 46 коп., кашо-овочеву — за 25 коп. уводилося також меню за зниженими цінами, різниця полягала в тому, що замість м’ясо-рибної страви пропо- нувалася змішано-м’ясна за 30 коп.41. у січні 1935 р. постановою рНк срср ціни на обіди знову підвищено: картопляний суп або борщ з кислою капустою тепер коштували 25 коп., порція смаженої вобли — 51 коп., битків з пшоном — 68 коп., пиріжків з м’ясом — 62 коп. цим асортимент і обмежувався42. Попри вживані зусилля, стан у громадсь- кому харчуванні поліпшувався вкрай повіль- но, якість обідів та санітарний стан їдалень залишалися традиційно поганими. Партійні органи різних рівнів неодноразово розглядали ці питання. Прикладом може бути рішення Донецького обкому кП(б)у, ухвалене 21 люто- го 1935 р., у якому містилися вимоги у дводе- кадний термін забезпечити їдальні тарілками, ложками, склянками, ножами, виделками тощо і притягти до кримінальної відповідаль- ності осіб, які знижують набір продуктів на обід43. І все ж навіть така система громадського харчування стала порятунком для багатьох робітників, особливо молоді, яка приїздила в Донбас працювати на промисловому вироб- ництві та будівництві заводів і шахт. Напри- кінці 1935 р. нараховувалося 872 їдальні, з яких 603 або 69,2 % були на шахтах, заводах, кар’єрах. Тут за відносно помірними лімітова- ними цінами (адже утримання їдалень здійс- нювалося за рахунок підприємств) можна було отримати м’ясний обід за 1 крб. 20 коп., рибний за 1 крб., овочево-круп’яний за 65 коп.44. у зв’язку з неможливістю централізовано забезпечити робітників якісним продовольс- твом у необхідній кількості та в бажаному асортименті влада вирішила частково поклас- ти розв’язання цієї проблеми на самих робіт- ників. Почалася масова кампанія з розвитку індивідуального городництва та шахтних під- собних тваринницьких господарств. відпра- цювавши на виробництві, робітник тепер пра- цював ще й на городі з основним знаряддям праці — лопатою. І хоча для вчорашнього се- лянина, якими була значна частина робітни- ків (у 1930 — 1932 рр. селяни становили 80 % поповнення шахтарських кадрів), це звична праця, часу на відпочинок майже не залиша- лося. Навесні 1933 р. під городами, засадже- ними картоплею та овочами, було 40 тис. гек- тарів землі, з них індивідуальні городи загаль- ною площею понад 23 тис. га мали 142 тис. шахтарів. Наступного року індивідуальні го- роди мали вже 600 тис. робітників45. щоб сти- мулювати городництво, влада вдалася навіть і в цій справі до соціалістичного змагання — було укладено договір соціалістичного змаган- ня між районами Московської області та Дон- 230 Краєзнавство 1–2 2010 басу, що передбачав укріплення та розширен- ня індивідуальних робітничих городів46. Для забезпечення міст продовольством робітників стали направляти на село для сівби та збирання врожаю. у 1930 р. сталінський окружком кП(б)у відправив на село 145 бри- гад (641 робітника) для сівби і 64 бригади (255 осіб) для збирання врожаю47. у 1932 р., крім робітничих бригад, формувалися окремі бри- гади профспілковими та комсомольськими організаціями. у липні 1933 р. для збирання врожаю та обмолоту хліба в старобільський район на місячний термін мобілізували 1 тис. студентів, а за рішенням Донецького обкому кП(б)у з цією ж метою з обласних установ — 80 % комуністів та комсомольців48. Продовольство було досить дієвим засобом боротьби влади з прогульниками, заохочення ударників, створення святкових настроїв у пролетарські свята Першотравня та жовтня. До цих свят накопичували й видавали за карт- ками біле борошно, тримали запас хліба, щоб у святкові дні його можна було купити без пе- ребоїв, намагалися видати наявні нормовані товари (як правило, бракувало м’яса, риби, цукру, макаронів). ударникам до свят іноді продавали й додаткові пайки. Так, до жовтне- вих свят 1934 р. 8975 робітникам-ударникам та 916 інженерно-технічним працівникам Макіївського металургійного заводу додатко- во видали по кілограму цукру й оселедців49. водночас прогульників позбавляли права от- римувати харчі в дні невиходів на роботу, за- лишали без продуктових карток. Звільнені за прогули загалом позбавлялися як продукто- вих, так і промтоварних карток, у них відби- рали городи50. Продовольством також давали компенсації сім’ям у разі нещасних випадків і загибелі робітників. коли, наприклад, у жовтні 1933 р. в результаті аварії на шахті “червоний проф- інтерн” загинули 36 гірників, їх родинам ви- дали продовольство. сім’я загиблого шахтаря бурнякова, де залишилися дружина, четверо дітей, 70-річний батько та 65-річна мати, от- римала 80 кг борошна, 6 кг вершкового масла, 6 кг цукру, 6 кг кондитерських виробів, 10 кг крупи, 5 л олії, корову та свиню51. Продовольчі негаразди породжували про- тестні настрої робітників. у 1929 р. через брак хліба на підприємствах зривалася робота, мали місце страйки і так звані “волинки”52. через високі ціни на продовольство та його погану якість, наприклад, 9 травня 1929 р. не вийшли на роботу шахтарі двох змін на шах- тах № 4 та № 5 будьонівського рудоуправлін- ня в Макіївському районі53. На базарах та в чергах точилися постійні розмови, на кшталт “придушили кулака, й тому хліба в нас не- має”, які партійними та каральними органа- ми гПу кваліфікувалися як “контрреволю- ційна шкідлива агітація”54. у наступні роки невдоволення робітників не зменшилося, створюючи, за словами партійних функціо- нерів, нездорову виробничу обстановку. Наявне продовольче становище стало пред- метом обговорення й різкої критики на бага- тьох зборах. Так, на відкритих партійних зборах, що відбулися 27 вересня 1932 р. на горлівському коксохімічному заводі, у при- сутності 100 комуністів та 120 комсомольців робітники скаржилися на перебої з постачан- ням хліба, його вкрай низьку якість, повну відсутність свіжих овочів. З відчаєм та обу- ренням вони говорили, що “доводиться стояти в чергах за 400 г картоплі, й кожного дня її купити не можна, протягом кількох місяців не було отримано жодного з нормованих про- дуктів — крупи, масла, цукру”55. 10 липня 1934 р. на робітничих зборах у Маріупольських судноремонтних майстернях, де були, до речі, комуністи та комсомольці, гостро критикували стан з продовольством, зниження хлібних норм утриманцям з 300 до 200 г, систематичні затримки зарплати, гидке харчування в їдальні, де протягом місяця на перше можна було отримати воду з капустою, на друге — варену або тушковану капусту. Тільки одного разу був м’ясний обід та двічі — рибний, при тому, що вартість обіду станови- ла від 80 коп. до 1 крб. 7 коп. у порожніх ма- газинах, крім хліба, за червень та липень по картках видали лише 0,5 кг крупи56. Таким було справжнє життя робітників на- віть тоді, коли кризу колгоспного ладу почали долати. однак ці виступи робітників, ви- кликані дійсними життєвими негараздами, оцінювалися обласним партійним комітетом як “украй нездорові, антирадянські”57 і як ан- тирадянські відповідним чином придушува- лися. картина продовольчого становища робіт- ників є неповною без урахування їхньої купі- вельної спроможності. хоча середня місячна заробітна плата працівників великої про- мисловості зросла з 75 крб. у 1928 р. до 204 крб. у 1935 р. (у вугільній промисло- вості — з 64 до 219 крб.)58, прогодувати себе і 231 сім’ю на ці гроші було важко. у 1935 р. у робітничих сім’ях у середньому прибуток на кожного члена родини становив 83 крб. 45 коп. за місяць. витрати були такими: на домашнє та громадське харчування — 50 крб. 2 коп., на одяг, білизну та взуття — 9 крб. 40 коп., на помешкання, опалення та ос- вітлення — 4 крб. 89 коп., на гігієну й ліку- вання 48 коп., інші витрати становили 17 крб. 74 коп.59. отже, на харчування робітнича сім’я витрачала 60 % прибутків, але ціни на основні продукти не дозволяли купувати про- довольство в необхідній кількості, значна час- тина робітників, за винятком найбільш кваліфікованих передовиків виробництва, постійно зазнавала серйозних продовольчих труднощів, перебувала на межі убогого існу- вання, лише сподіваючись на кращі часи. сталінське соціалістичне перебудовування країни з відмовою від непу, “комуністичним штурмом”, суцільною насильницькою колек- тивізацією й нищенням міцних селянських одноосібних господарств призвело до того, що наприкінці 20-х рр. держава опинилася перед продовольчою катастрофою. у вкрай складній продовольчій ситуації за рахунок знекровле- ного українського села й учинення голодомо- ру правлячій партії вдалося в промислових центрах її стабілізувати й запобігти неконтро- льованому розвитку подій. Маніпулюючи за- грозою капіталістичного оточення й війни в будь-яку мить, залякуючи терором проти “во- рогів народу”, обіцяючи “світле майбутнє”, посилаючись на тимчасовість труднощів, без яких не робиться велика справа, вона підтри- мувала в робітників ентузіазм, настрій на пра- цю, необхідну для нарощування економічного потенціалу країни. 1 Державний архів Донецької області (далі — ДаДо),ф. П-326, оп. 1, спр. 794, арк. 4; спр. 841, арк. 32. 2 история рабочих Донбасса: в 2 т. — Т. 1. — к. : Наук. думка, 1981. — с. 249. 3 Праця в урср. — к. : Нар. господарство та облік. 1937. — с. 6. 4 история рабочих Донбасса: в 2 т. — Т. 1. — к. : Наук. думка, 1981. — с. 236–269. 5 Мальцев Н. И. Подъем жизненного уровня трудящихся Донбасса в годы социалисти- ческой реконструкции народного хозяйс- тва / Николай иванович Мальцев — к. : вища шк., 1987. — 100 с. 6 Нечаєва Т. А. Економічні стимули мотива- ції праці робітників україни в 1929 — 1932 рр. // український історичний жур- нал. — 1998. — № 5. — с. 75–86. 7 ДаДо, ф. П-9, оп. 1, спр. 607, арк. 15. 8 Праця в урср. — с. 123. 9 ДаДо, ф. П-9,оп. 1, спр. 520, арк. 16. 10 Там само, спр. 603, арк. 27. 11 Там само, спр. 650. арк. 17. 12 Там само, спр. 663, арк. 19. 13 Там само, спр. 627, арк. 118. 14 Там само, спр. 625, арк. 17. 15 Там само, спр. 654, арк. 8; спр. 717, арк. 246; ф. П-326, оп. 1, спр. 5, арк. 62. 16 Там само, ф. П-326, оп. 1, спр. 1, арк. 108; спр. 5, арк. 41. 17 Там само, спр. 5, арк. 122, 124. Джерела та література 18 Там само, арк. 125. 19 Там само, спр. 7, арк. 13. 20 Там само, спр. 26, арк. 196-212. 21 Там само, спр. 144, арк. 119. 22 Там само, спр. 126, арк. 22-23. 23 Там само, спр. 41, арк. 105, 149; спр. 51, арк. 119. 24 Там само, спр. 49, арк. 165-168. 25 Там само, арк. 26. 26 Там само, спр. 51, арк. 97. 27 Там само, спр. 49, арк. 249. 28 Там само, спр. 127, арк. 13, 24. 29 Там само, спр. 144, арк. 170. 30 кПрс в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів цк. — Т. 5. — к. : Політвидав україни, 1980. — с. 191. 31 ДаДо, ф. П-326, оп. 1, спр. 241, арк. 45 — 47. 32 Там само, спр. 328, арк. 6. 33 Там само, спр. 734, арк. 89; спр. 843, арк. 193. 34 Там само, спр. 501, арк. 151. 35 Там само, спр. 808, арк. 118 — 119. 36 Там само, спр. 839, арк. 22, 24. 37 Там само, ф. П-9, оп. 1, спр. 603, арк. 69; спр. 650, арк. 17. 38 Там само, ф. П-326, оп. 1, спр. 7, арк. 18, 23. 39 Там само, спр. 17, арк. 65. 40 Там само, спр. 146, арк. 124. 41 Там само, спр. 55, арк. 84. 232 Краєзнавство 1–2 2010 42 Там само, спр. 340, арк. 32. 43 Там само, спр. 330, арк. 7. 44 Там само, спр. 734, арк. 84. 45 Там само, спр. 134, арк. 177; спр. 231, арк. 102. 46 Там само, спр. 231, арк. 72. 47 Там само, ф. П-9, оп. 1, спр. 718, арк. 103. 48 Там само, ф. П-326, оп. 1, спр. 60, арк. 30, 78. 49 Там само, спр. 231, арк. 9. 50 Там само, спр. 7, арк. 19; спр. 226, арк. 12. 51 Там само, спр. 134, арк. 137. 52 Там само, ф. П-9, оп. 1, спр. 663, арк. 20; спр. 650, арк. 25. 53 Там само, спр. 663, арк. 29. 54 Там само, спр. 603, арк. 62; спр. 748, арк. 28. 55 Там само, ф. П-326, оп. 1, спр. 17, арк. 37- 42. 56 Там само, спр. 293, арк. 45-46. 57 Там само, спр. 212, арк. 54. 58 Праця в урср. — с. 20, 123. 59 Там само. — с. 281. анатолий климов продовольственное обеспечение рабочих промышленности Донбасса в 192�–1935 годах Рассмотрено продовольственное положение и пути обеспечения продовольствием рабочих Донбасса во время проведения индустриализации, когда разрушение хозяйств крестьян-собс- твенников и создание колхозной системы привели к обострению продовольственной ситуа- ции и введению карточной системы распределения продуктов. Ключевые слова: Донбасс, промышленность, рабочие, продовольствие, карточная система. Anatolij Klimov Provisions supply of Donbas industrial workers in 192�–1935 The article deals with supply and the ways of the supply of provisions for Donbas industrial workers during industrialization implementation. The destruction of peasants-owners` farms and introduction of system of collective farms resulted in escalation situation of supply of provisions and launching the system of food distribution by cards. Key words: Donbas, industry, industrial workers, provisions, card system.

Продовольче забезпечення робітників промисловості Донбасу у 1928–1935 роках

Репозитарії

Схожі ресурси