Антирелігієзація музеїв та музеєфікація культових споруд: дві паралелі насадження радянської моделі державно-церковних відносин в Україні в кінці 1920-х – 1930-х років

На основі архівних матеріалів, історичної літератури, публікацій періодичних видань досліджується участь Спілки войовничих безвірників України у залученні музеїв до антирелігійної роботи, у виникненні антирелігійних музеїв та використанні музейної діяльності в насадженні суспільству антирелігійних п...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Дудка, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2010
Назва видання:	Краєзнавство
Теми:	Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32148
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Антирелігієзація музеїв та музеєфікація культових споруд: дві паралелі насадження радянської моделі державно-церковних відносин в Україні в кінці 1920-х – 1930-х років / Л. Дудка // Краєзнавство. — 2010. — № 4. — С. 64-68. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-32148
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-321482013-02-13T03:10:27Z Антирелігієзація музеїв та музеєфікація культових споруд: дві паралелі насадження радянської моделі державно-церковних відносин в Україні в кінці 1920-х – 1930-х років Дудка, Л. Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку На основі архівних матеріалів, історичної літератури, публікацій періодичних видань досліджується участь Спілки войовничих безвірників України у залученні музеїв до антирелігійної роботи, у виникненні антирелігійних музеїв та використанні музейної діяльності в насадженні суспільству антирелігійних переконань. На основании архивных материалов, исторической литературы, публикаций периодических изданий исследуется участие Союза воинствующих безбожников Украины в привлечении музеев к антирелигиозной работе, в организации антирелигиозных музеев и использовании музейной деятельности, в насаждении обществу антирелигиозных взглядов. On the basis of the archived materials, historical literature, participating of Union of militant atheists of Ukraine in media publications is probed in bringing in of museums to anti-religious work, in organization of anti-religious museums and use of museum activity, in society planting to anti-religious looks. 2010 Article Антирелігієзація музеїв та музеєфікація культових споруд: дві паралелі насадження радянської моделі державно-церковних відносин в Україні в кінці 1920-х – 1930-х років / Л. Дудка // Краєзнавство. — 2010. — № 4. — С. 64-68. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32148 94 (477) “1920 / 1930” uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку
spellingShingle	Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку Дудка, Л. Антирелігієзація музеїв та музеєфікація культових споруд: дві паралелі насадження радянської моделі державно-церковних відносин в Україні в кінці 1920-х – 1930-х років Краєзнавство
description	На основі архівних матеріалів, історичної літератури, публікацій періодичних видань досліджується участь Спілки войовничих безвірників України у залученні музеїв до антирелігійної роботи, у виникненні антирелігійних музеїв та використанні музейної діяльності в насадженні суспільству антирелігійних переконань.
format	Article
author	Дудка, Л.
author_facet	Дудка, Л.
author_sort	Дудка, Л.
title	Антирелігієзація музеїв та музеєфікація культових споруд: дві паралелі насадження радянської моделі державно-церковних відносин в Україні в кінці 1920-х – 1930-х років
title_short	Антирелігієзація музеїв та музеєфікація культових споруд: дві паралелі насадження радянської моделі державно-церковних відносин в Україні в кінці 1920-х – 1930-х років
title_full	Антирелігієзація музеїв та музеєфікація культових споруд: дві паралелі насадження радянської моделі державно-церковних відносин в Україні в кінці 1920-х – 1930-х років
title_fullStr	Антирелігієзація музеїв та музеєфікація культових споруд: дві паралелі насадження радянської моделі державно-церковних відносин в Україні в кінці 1920-х – 1930-х років
title_full_unstemmed	Антирелігієзація музеїв та музеєфікація культових споруд: дві паралелі насадження радянської моделі державно-церковних відносин в Україні в кінці 1920-х – 1930-х років
title_sort	антирелігієзація музеїв та музеєфікація культових споруд: дві паралелі насадження радянської моделі державно-церковних відносин в україні в кінці 1920-х – 1930-х років
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32148
citation_txt	Антирелігієзація музеїв та музеєфікація культових споруд: дві паралелі насадження радянської моделі державно-церковних відносин в Україні в кінці 1920-х – 1930-х років / Л. Дудка // Краєзнавство. — 2010. — № 4. — С. 64-68. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT dudkal antirelígíêzacíâmuzeívtamuzeêfíkacíâkulʹtovihsporuddvíparalelínasadžennâradânsʹkoímodelíderžavnocerkovnihvídnosinvukraínívkíncí1920h1930hrokív
first_indexed	2025-07-03T12:40:59Z
last_indexed	2025-07-03T12:40:59Z
_version_	1836629581133512704
fulltext	21 Краєзнавство 4 2010 62 2163 пирятинці. За людяність і чесність, щедрість і душевну щирість. Чесно і безкомпромісно Григорій Бажан торував свою стежину в місцевій журналістиці понад 40 років, членом Національної спілки журналістів україни – із 1958 року. Науку щирості і мудрості, доброти і працелюбства, любові до рідного слова йому дало саме життя. робив свою справу професійно, з великою відповідальністю. а ще ж він учасник війни, трудового фронту, кава- лер ордену Трудового Червоного Прапора. По- чесний громадянин міста Пирятина. Свої почуття до рідного краю Григорій Бажан висловив у книгах краєзнавчої темати- ки. Серед них – путівник «Пирятин», «Пиря- тинщина у вінку віків», «кінцева зупинка Пирятин». у співавторстві написав дві книги «Їм крила дала Пирятинщина». Готується до друку третій том. Популярна й книга «Пиря- тинщина», підготовлена Г. Бажаном та М. Мельниченком. Григорій остапович – почес- ний краєзнавець Національної спілки краєзнавців україни. Нині працює над книга- ми «левада смерті», «у краю осіннього золо- та», «Свято душі», «Народні умільці», тури- стичними путівниками. Бере активну участь у створенні 12-томної Енциклопедії Полтав- щини. Такі ось гранки життя Григорія Бажана. у ювілейний день народження хочеться побажа- ти імениннику доброго здоров’я, миру, благо- получчя і радості. від хороших людей, як він, світ добрішає і світлішає. іV мУЗЕЙНИЦтВО В УКРАЇНі: історія та проблеми сучасного розвитку 21 Краєзнавство 4 2010 64 2165 уДк 94 (477) “1920 / 1930” Лариса Дудка (м. Ніжин) АНтИРЕЛіГіЄЗАЦіЯ мУЗЕЇВ тА мУЗЕЄФіКАЦіЯ КУЛЬтОВИХ сПОРУД: ДВі ПАРАЛЕЛі НАсАДЖЕННЯ РАДЯНсЬКОЇ мОДЕЛі ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНИХ ВіДНОсИН В УКРАЇНі В КіНЦі 1920-Х – 1930-Х РОКАХ На основі архівних матеріалів, історичної літератури, публікацій періодичних видань досліджується участь Спілки войовничих безвірників України у залученні музеїв до антирелігійної роботи, у виникненні антирелігійних музеїв та використанні музейної діяльності в насадженні суспільству антирелігійних переконань. Ключові слова: Спілка войовничих безвірників, релігія, музей, антирелігійна пропаганда. україни, так і радянського Союзу в цілому після приходу до влади більшовиків підтвердив: розробляючи стратегію й тактику антирелігійної роботи, комуністична партія, крім державних органів, передбачала участь у ній школи, культосвітніх установ, профспілок, громадських об’єднань. Це явно суперечило проголошеному державою принципу свободи совісті. Не залишилася поза цим переліком і му- зейна діяльність. уже існуючі і новостворені антирелігійні музеї активно використовува- лися Спілкою войовничих безвірників у боротьбі з релігією, насадженням у суспільстві антирелігійних переконань. уперше це питання відкрито обговорюва- лося на засіданні оргбюро та Секретаріату в червні 1929 р. І це не є випадковим. важко не погодитись із твердженням в. а. алексєєва, котрий охарактеризував саме 1929-й рік за ба- гатьма параметрами переломним у взаємо- відносинах радянської влади і церкви 1. коротко нагадаємо основні кроки владних структур у посиленні наступу на релігію та церкву протягом зазначеного періоду. уже в січні 1929 р. Цк вкП(б) у листі «Про заходи щодо посилення антирелігійної робо- ти» дав розгорнуту програму антирелігійної пропаганди. у лютому цього ж року до республіканських, крайових, обласних, гу- бернських та окружних комітетів партії був надісланий лист такого ж змісту за підписом л. кагановича 2 . Із грудня 1928 р. по квітень 1929 р. згідно з постановою Цк кП(б)у в уСрр через Спілку безвірників проводилася широка кампанія огляду безвірницької роботи. Перевіряли ви- Наявність великої кількості конфесій, активна громадсько-політична діяльність цер- ковних організацій, тісний взаємозв’язок релігійних та національних почуттів потребує сьогодні не лише врахування, а й суттєвого вдосконалення політичних, правових, соціа- льних аспектів у подальшому зростанні національної самосвідомості та консолідації українського народу. Саме тому дослідження процесу становлення державно-церковних відносин в україні в міжвоєнний період, ролі та місця Спілки войовничих безвірників (далі – СвБ) у загальному структурованому механізмі антирелігійної політики партійно- радянських органів має значну цінність для об’єктивного відтворення історичного мину- лого. водночас воно апелює до сучасності, окреслюючи визначальні орієнтири у вирі- шенні державно-церковних проблем сьогоден- ня. антирелігійна та антицерковна політика державно-партійних органів україни між- воєнного періоду у вітчизняній історіографії ґрунтовно й різнобічно вивчена. у цілому ряді досліджень на цю тему автори так чи інакше торкаються питання ролі й місця Спілки во- йовничих безвірників у забезпеченні анти- релігійної політики, розглядають діяльність безвірницького товариства як засіб масової атеїзації населення. у той же час окремі аспекти проблеми, зокрема ті, що стосуються змісту та форми діяльності СвБ у різних сфе- рах тогочасного суспільного життя, потребу- ють детального вивчення, сучасного осмис- лення. Саме цим і пояснюється вибір теми даного дослідницького пошуку. увесь подальший історичний розвиток як конання попередніх директив; з’ясовували рівень участі в антирелігійній роботі всіх культурно-громадських організацій – проф- спілок, політосвітніх установ та навчальних закладів Нко, організацій лкСМу, червоно- армійських частин, кооперативних установ, видавництв тощо. «Притягли» до активної антирелігійної роботи й нові кадри культур- них та наукових працівників 3. 8 квітня 1929 р. ухвалено сумнозвісну по- станову вЦвк і рНк рСФрр «Про релігійні організації», яка поширювала свої дії і на територію уСрр. життєздатність релігійних організацій, товариств, приходів відтоді по- трапила під сувору регламентацію державних органів. Це також суперечило Декрету 1919 р. про відокремлення церкви від держави й шко- ли від церкви 4. Змінами, що в 1929 р. були внесені до чинної конституції, значно обмежувалися права віруючих та духовенства в здійсненні релігійного культу й пов’язаної із цим релігій- ної пропаганди 5. 1929 рік увінчався ще однією подією, яка змінила форми і методи антирелігійної роботи в бік нетерпимості, грубості й вульгарності щодо релігії та віруючих. ІІ всесоюзний з’їзд безвірників, який відбувся у Москві з 10 по 15 червня 1929 р., відіграв вирішальну роль у формуванні організаційних структур анти- релігійного руху. враховуючи зміну тональності антирелігійної роботи в бік активізації її рішучості, жорсткості та нетерпимості, Спілка безвірників на з’їзді була перейменована в Спілку войовничих безвірників. Це відповідало меті та завданням антирелігійної роботи – остаточному знищен- ню релігії, церкви та повній атеїзації населен- ня 6. виконуючи рішення партійних органів та безвірницьких з’їздів, СвБ починає актив- но залучати музеї та їхніх працівників не лише до антирелігійної пропаганди, а й до активної антирелігійної роботи. Початківцями в музейному русі були Пол- тавський та Чернігівський державні музеї, які широко використовували у своїй роботі систему пересувних антирелігійних виставок. Зокрема, при Полтавському музеї ще в 1928 р. безвірницькими силами було організовано антирелігійну виставку, а в 1929 р. при музеї утворився антирелігійний кабінет. 1930 р. він реорганізувався в антирелігійний відділ, що проводив екскурсійну роботу в інших відділах 7. На засіданні оргбюро та Секретаріату в червні 1929 р. ухвалили рішення про розроб- ку та реалізацію протягом наступного бюд- жетного року плану організації в києві всеукраїнського антирелігійного музею. При окружних музеях планувалось утворити антирелігійні відділи та забезпечити в них фактичне проведення антирелігійної роботи 8. виконуючи це розпорядження, на засіданні Секретаріату вуЦвк 5 серпня 1929 р. було вирішено “задовольнити клопотання трудящої людності міста києва” й передати володи- мирський собор у відання народного комісаріату освіти для організації в ньому всеукраїнського антирелігійного музею. київський овк повинен був знайти кошти на утримання музею до кінця бюджетного року, а з нового року він передавався на утримання Нко 9. Дещо раніше, у липні 1929 р., “задо- вольняючи прохання” охтирського місцевого краєзнавчого музею, йому було передано ко- лишню графську церкву 10. 3 лютого 1930 р. відбулася нарада Харків- ської окружної інспектури Наросвіти з питан- ня організації антирелігійного музею у м. Харкові, що також претендував на роль все-українського значення. Музей органі- зовувався за матеріальної підтримки всіх установ та організацій. основні суми мали надіслати: профспілки – 3000 крб., Цр СвБ україни – 1000 крб., окружна рада СвБ – 500 крб., всеукраїнське антиалкогольне това- риство – 1000 крб.; усього потрібно було 38000 крб. Музей мав перебувати в роз- порядженні Харківської окружної ради Спілки без-вірників, а методичне керівництво від-водилося органам Нко. Для нього плану- валося терміново передати приміщення Свято- Духовної чи Миколаївської церкви або різдвяного собору 11. 13 травня 1932 р. на засіданні президії Цр СвБ було заслухано інформацію про анти- релігійний музей у красногорську, що знахо- дився в приміщенні колишнього Святогорсь- кого монастиря. Зваживши на величезне зна- чення цього музею для антирелігійної роботи в Донбасі, було ухвалено перетворити його на вседонбаський антирелігійний музей. водно- час президія затвердила кошторис необхідної музею матеріальної допомоги. Звернулися по допомогу до вурПС, було виділено бригаду для переобладнання й перебудови експозицій музею. Науково-методичному секторові Цр СвБ доручено терміново організувати 21 Краєзнавство 4 2010 66 2167 зразкову виставку антирелігійного руху в україні, щоб передати її в постійний фонд вседонбаського музею. керівництво музеєм узяла на себе президія Центральної ради СвБ 12. однією з ланок системи атеїстичного вихо- вання мало стати всеукраїнське музейне містечко (вММ), яке виникло на базі києво- Печерської лаври за розпорядженням вуЦвк та рНк від 29 вересня 1926 року 13. На почат- ку 1930-х років це був найбільший в україні заповідний комплекс, на території якого функціонував ряд музеїв, установ Нко та вуаН. особливо багато зусиль співробітники заповідника доклали до створення все- українського антирелігійного музею. відпо- відно до рішень наради, яка відбулася при Нко уСрр 11 вересня 1929 р. за участі представників управлінь наукових та політо- світніх установ комісаріату, всеукраїнської ради Спілки войовничих безвірників, антирелігійного підвідділу Цк кП(б)у він роз- горнув свою діяльність на базі пам’яток і уста- нов всеукраїнського музейного містечка та володимирського собору 14. Науково-дослідна робота, яку мало прово- дити музейне містечко, зводилася до “пере- гляду основних релігійних систем та їх поход- ження, викриття їхньої експлуатаційної ролі на тлі соціальних процесів суспільства, удару по авторитету церковників, виявлення їхнього класового обличчя, соціально-побутового шкідництва, їхньої контрреволюційної суті”. Для фінансування роботи музею передавалися кошти з географічного кабінету Харківського ІНо, відділу Єгипту й іудаїзму Полтавського музею, відділу Єгипту музею в одесі та з інших музеїв україни 15. За умов активізації войовничої богоборчої політики на рубежі 1920-х - 1930-х років осо- бливо гостро постало питання охорони та збе- реження пам’яток культового призначення. Незважаючи на те, що в середині 1920-х років за деякої лібералізації партійно-державної атеїстичної політики відбулося організаційне становлення пам’яткоохоронних структур та законодавче врегулювання питань охорони історико-культурної спадщини, можливості пам’яткоохоронців були дуже обмежені. вирішувати ці питання доводилося в надзви- чайно складній атмосфері спровокованої й організованої партійними та державними ор- ганами антирелігійної істерії. Спроби захи- стити від войовничих атеїстів шедеври культової архітектури чи культове начиння історико-мистецького значення нерідко розцінювалися як виступи на захист релігії і закінчувалися відвертим цькуванням под- вижників збереження історико-культурної спадщини. Показовим прикладом у цьому контексті є доля директора Чернігівського державного музею М. Г. вайнштейна. він був людиною невіруючою і напевно через переконання влаштував при музеї низку антирелігійних виставок. водночас директор чиемало зробив для організації охорони культових пам’яток Чернігівщини. влітку 1929 р. на Чернігів- ському окружному з’їзді осередків Спілки безвірників М. вайнштейн відмовився підписати папери на закриття храмів, перед- бачаючи їхнє подальше руйнування. однак у відповідь голова Спілки безвірників Чернігів- щини Щербатов звинуватив його «в прикритті релігії охороною пам’яток». Подібне звинува- чення було висунуте і проти співробітника Чернігівського державного музею в. Г. Дроз- дова, який підтримав свого колегу на безвірницькому з’їзді 16. Зрештою обидва пам’яткоохоронці змушені були виїхати з Чернігова. З ініціативи СвБ виникають антирелігійні музеї на місцях, які часто функціонують у пе- реобладнаних церквах і соборах. Наприклад, у Прилуках 1930 р. музей з’явився у закритій Миколаївській церкві 17. у 1939 р. в Полтаві в приміщенні колишньої Спаської церкви за рішенням обласної ради СвБ виник обласний антирелігійний музей 18. Подібними діями ор- гани влади здобували не лише політико- ідеологічні дивіденди, але й матеріальний зиск. Почин у цій справі належав не тільки безвірницькому активу, а й пам’ятко- охоронним структурам. Передача вилученої з користування віруючих культової архітектури під різного роду культосвітні заклади системи Нко уСрр бачилася своєрідним вирішенням проблеми їхньої охорони. у такий спосіб пам’яткоохоронці сподівалися врятувати цінні зразки культової архітектури від руйну- вання. а ще – забезпечити безпосередній контроль за їх використанням у галузі органів народної освіти, державних пам’ятко- охоронних структур та музеїв. І такі сподівання не були безпідставними. Надто, коли йшлося про використання храмів під музеї – установи, співробітники яких мали досвід охорони не лише рухомих, а й нерухо- мих пам’яток. Як свідчать численні факти, правоохоронці прагнули передати храми саме під музеї. Для означення цього процесу о. о. Нестуля вперше використовує поняття «музеєфікація» культових споруд 19. у 1930 р. в Чернігові місцеві пом’ятко- охоронці обґрунтували ідею створення на базі Спаського цвинтаря антирелігійного музей- ного містечка. Задля цього вони пропонували включити до історико-культурного запо- відника Борисо-Глібський собор, П’ятницьку та катерининську церкви. Так до 1932 р. вда- лося поставити на консервацію П’ятницьку церкву, а катерининську передати під архіво- сховище. однак заповідна форма їхньої охоро- ни так і не була запроваджена 20. При краєзнавчих музеях відділи культів перейменовувалися на антирелігійні відділи, які теж займалися пропагандою войовничого атеїзму. Місцеві організації СвБ постійно бра- ли участь у роботі культполітрад музеїв та громадських переглядах музейних збірок. Так музейно-виховна робота стала постійною лан- кою їхньої діяльності. Безвірницький робітничий чи селянський актив поповнював кадри музейних працівників, які проходили перепідготовку при відповідних вищих на- вчальних закладах 21. Так у руках владних структур музеї стали потужним інструментом ідеологічного тиску, дієвим засобом пропаганди більшовиками своїх ідей, агітації мас за їх підтримку та організатором реалізації їхніх планів і про- грам. Музеї та активне залучення безвірницьких сил до музейної діяльності відіграли чималу роль у формуванні громадської думки в боротьбі проти релігії, церкви та віруючих. Саме тому музейних працівників можна вважати одним з актив- ним чинників у здійсненні державно- партійними органами антирелігійної та антицерковної політики. Ті, хто відмовлялися прийняти такий стиль роботи, зазнавали цькувань та репресій. водночас важко було знайти бодай одну музейну структуру, яка б оминала проблеми антирелігійної пропаганди. котра б не знахо- дила на своїх виставкових площах місця для висвітлення саме тієї моделі державно- церковних відносин, яку прагнули втілити державно-партійні функціонери. За командою «згори» відбувалась «антирелігієзація» всіх існуючих музеїв, втягування їх в орбіту бо- ротьби на «ідеологічному фронті» й наповнен- ня новим войовничо-атеїстичним змістом. Та- ким чином, із суб’єктів антирелігійної пропа- ганди музеї ставали її об’єктами. Прагнучи «підігнати» насаджуваний світогляд під господарсько-політичні заходи більшовиків, зробити громадян слухняними гвинтиками державного механізму, влада на- магалася знищити церкву та сформувати потрібний тоталітаризмові тип бездуховності. Суттєву допомогу в цьому партійно- державним органам мала б надати, на думку більшовиків, Спілка войовничих безвірників. вона ініціювала, організовувала та реалізову- вала численні культурно-масові заходи, ак- тивно залучаючи до цього вже існуючі музеї і створюючи нові. Такі дії мали зруйнувати традиційний уклад життя, викорінити культурні звичаї та обряди українців, очисти- ти свідомість народу від релігійних «забобонів». 1. алексеев в.а. иллюзии и догмы. – М.: По- литиздат, 1991. – С. 297. 2. Нестуля о. Доля церковної старовини в україні, 1917 – 1941 рр. / НаН україни, Інститут історії україни.– к., 1995.– Ч.ІІ: кінець 20-х – 1941 рр. – С. 15. 3. Центральний державний архів громадсь- ких організацій україни (Далі – ЦДаГо україни), ф. 1, оп. 7, спр. 104, арк. 64 – 65. 4. о религии и церкви: Сборник высказыва- ний классиков марксизма – ленинизма, документов кПСС и Советского государ- ства. – М.: Политиздат, 1981. – С. 129 – 130. 5. Про релігію і атеїстичне виховання: Збірник документів і матеріалів / упоряд. вступ. ст. і примітки Б. о. лобовика, р.С. Приходька. – к.: Політвидав україни, 1979. – С. 207 – 209. Джерела та література 21 Краєзнавство 4 2010 68 2169 6. олещук Ф. Новый устав Союза воинствую- щих безбожников // антирелигиозник. – 1929. – № 7. – С. 20. 7. Панкратьєв а. Діяльність Полтавського державного музею на антирелігійному фронті // Безвірник. – 1931. – № 7-8. – С. 44–45. 8. ЦДаГо україни, ф. 1, оп. 7, спр. 125, арк. 66. 9. Центральний державний архів вищих органів влади україни (Далі – ЦДаво україни), ф. 5, оп. 3, спр. 1627. – арк. 29 10. ЦДаво україни, ф. 5, оп. 3, спр. 1627. – арк. 25 11. ЦДаво україни, ф. 2605, оп. 3, спр. 255. – арк. 35 – 36. 12. Безвірник. – 1932. – № 11-12. – С. 28. 13. Про релігію і атеїстичне виховання: Збірник документів і матеріалів / упоряд. вступ. ст. і примітки Б. о. лобовика, р. С. Приходька. – к.: Політвидав україни, 1979. – С.209. 14. ЦДаГо україни, ф. 166, оп.6, спр. 9391, арк. 53. 15. ЦДаво україни, ф. 2605, оп. 3, спр. 1099, арк. 1 – 5. 16. ЦДаво україни, ф. 166, оп. 6, спр. 3463, арк. 23. 17. Безвірник. – 1930. – № 10. – С. 35. 18. Безвірник. – 1939. – 3 вересня. – С. 4. 19. Див.: Нестуля о. о. вказ. праця. – С. 86 - 89 20. ЦДаво україни, ф. 166, оп. 9, спр. 1483, арк 71 – 78. 21. Чергові завдання антирелігійної роботи // Безвірник. – 1931. – № 15.– С. 38. Лариса Дудка Антирелигиезация музеев и музеефикация культовых сооружений: две параллели насаждения советской модели государственно-церковных отношений в Украине в конце 1920-х – 1930-х годов На основании архивных материалов, исторической литературы, публикаций периодических изданий исследуется участие Союза воинствующих безбожников Украины в привлечении музеев к антирелигиозной работе, в организации антирелигиозных музеев и использовании музейной деятельности, в насаждении обществу антирелигиозных взглядов. Ключевые слова: Союз воинствующих безбожников, религия, музей, антирелигиозная пропаганда. Larysa Dudka Anti-religion imposition of museums and museumification of worship structure: two parallels of realization of the soviet model of state-church relations in Ukraine at the end of 1920 –1930th On the basis of the archived materials, historical literature, participating of Union of militant atheists of Ukraine in media publications is probed in bringing in of museums to anti-religious work, in organization of anti-religious museums and use of museum activity, in society planting to anti-re- ligious looks. Keywords: Union of militant atheists, religion, museum, anti-religious propaganda. уДк 069 (1-4) (477.41) Надія Бойко (м. Переяслав-Хмельницький) мУЗЕЙ-ДіОРАмА «БИтВА ЗА ДНіПРО В РАЙОНі ПЕРЕЯсЛАВА-ХмЕЛЬНИЦЬКОГО і стВОРЕННЯ БУКРИНсЬКОГО ПЛАЦДАРмУ ВОсЕНИ 1943 РОКУ» НАЦіОНАЛЬНОГО істОРИКО- ЕтНОГРАФіЧНОГО ЗАПОВіДНИКА «ПЕРЕЯсЛАВ» До 35-річчя заснування та Діяльності У статті висвітлюється історія створення музею-діорами «Битва за Дніпро в районі Букринського плацдарму восени 1943 року» Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Ключові слова: музей, діорама, Дніпро, Букринський плацдарм, студія ім. М. Б. Грекова, експонат, художник. Лилась пожежі вулканічна лава. Горіла хата. Ніч здавалась днем. І захлиналась наша переправа – через Дніпро – водою і вогнем. Ліна Костенко Букринський плацдарм… клаптик землі на високому й крутому правому березі Дніпра, густо засіяний людськими кістками й оскол- ками, рясно зрошений кров’ю. Пам’ятна сторінка великої вітчизняної війни. кривава і вогненна. Героїчна і трагічна. велична і драматична. оспівана в поезії й прозі. Сторінка гордості й болю, мужності і гіркоти, відваги і печалі, слави і горя. Сторінка, перегортаючи яку, довелося запла- тити життями понад 250 тисяч радянських воїнів. Дорога сторінка. Безцінна і смертонос- на. Саме з Букринського плацдарму планува- лося визволити столицю україни – київ. По- над місяць 3-я гвардійська танкова армія, 40-а, 27-а і 47-а армії билися на Правобережжі за кожний метр, за кожну хату, утримуючи Букринський плацдарм і намагаючись перей- ти в наступ. Безуспішно. Зазнавши невдачі на Букринському плацдармі, Ставка верховного Головнокомандування прийняла рішення пе- регрупувати війська на лютізький плацдарм. а Букринському плацдарму відтоді від- водилася роль відволікаючого, аби забезпечи- ти успіх на лютізькому плацдармі. З нього й було визволено київ 6 листопада 1943 року. увічнити пам’ять загиблих на Букринсько- му плацдармі вирішив директор Переяслав- Хмельницького історичного музею Михайло Іванович Сікорський. але як це зробити най- краще? у бронзі й граніті? Чи, можливо, засо- бами живопису? Ідея створення музею-діорами виникла спонтанно. ось як про це згадує колишній завідувач радянського відділу історичного музею Микола Петрович Палагута: «…Наближалася визначна дата 25-річчя Перемоги у великій вітчизняній війні. Мені як завідувачу радянського відділу історичного музею хотілося якнайповніше показати в експозиції велич подвигу радянського народу в боротьбі з фашизмом. Перебираючи у фон- дах музею архівні матеріали, документи, фотографії, підшивки різних газет, журналів, натрапив на показне зібрання журналів «огонек». Гортаю сторінки, читаю, про що писали журналісти цього популярного видан- ня у післявоєнні роки. раптом на розвороті одного з номерів помічаю кольорову літографію, а під нею на- пис: «Фрагмент діорами битви за Дніпро в районі Переяслава восени 1943 року». Її авто- ри – група художників ордена Червоної Зірки військової студії ім. М. Б. Грекова. Я з радістю біжу до директора М. І. Сікор- ського. вирішуємо знайти сліди цієї діорами, десь же вона повинна бути. вирішили написа- ти листа до Москви, в Головне політичне управління Міністерства оборони СрСр.

Репозитарії

Схожі ресурси