Сторінками історії Луганського краю

Рецензія на: Історія Луганського краю / за ред. В.С. Курила ; авт. кол. : І. Ю. Бровченко, А. О. Климов, К. І. Красильніков, В. І. Подов, В. Ф. Семистяга ; Держ. закл. „Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка”. - Луганськ : Вид-во ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2008. - 400 с....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Анпілогова, Т.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2011
Schriftenreihe:	Краєзнавство
Schlagworte:	Огляди
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32336
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Сторінками історії Луганського краю / Т. Анпілогова // Краєзнавство. — 2011. — № 1. — С. 207-212. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-32336
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-323362013-02-13T03:34:42Z Сторінками історії Луганського краю Анпілогова, Т. Огляди Рецензія на: Історія Луганського краю / за ред. В.С. Курила ; авт. кол. : І. Ю. Бровченко, А. О. Климов, К. І. Красильніков, В. І. Подов, В. Ф. Семистяга ; Держ. закл. „Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка”. - Луганськ : Вид-во ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2008. - 400 с. 2011 Article Сторінками історії Луганського краю / Т. Анпілогова // Краєзнавство. — 2011. — № 1. — С. 207-212. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32336 63.3(477.61) uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Огляди Огляди
spellingShingle	Огляди Огляди Анпілогова, Т. Сторінками історії Луганського краю Краєзнавство
description	Рецензія на: Історія Луганського краю / за ред. В.С. Курила ; авт. кол. : І. Ю. Бровченко, А. О. Климов, К. І. Красильніков, В. І. Подов, В. Ф. Семистяга ; Держ. закл. „Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка”. - Луганськ : Вид-во ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2008. - 400 с.
format	Article
author	Анпілогова, Т.
author_facet	Анпілогова, Т.
author_sort	Анпілогова, Т.
title	Сторінками історії Луганського краю
title_short	Сторінками історії Луганського краю
title_full	Сторінками історії Луганського краю
title_fullStr	Сторінками історії Луганського краю
title_full_unstemmed	Сторінками історії Луганського краю
title_sort	сторінками історії луганського краю
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32336
citation_txt	Сторінками історії Луганського краю / Т. Анпілогова // Краєзнавство. — 2011. — № 1. — С. 207-212. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT anpílogovat storínkamiístoríílugansʹkogokraû
first_indexed	2025-07-03T12:51:08Z
last_indexed	2025-07-03T12:51:08Z
_version_	1836630219496095744
fulltext	21 Краєзнавство 1 2011 206 іХ ОГЛяДИ 21207 уДк 63.3(477.61) Тетяна анпілогова ( м. луганськ) СТорІНкаМи ІСТорІЇ лугаНСЬкого краЮ Рецензія на: Історія Луганського краю / за ред. В.С. Курила ; авт. кол. : І. Ю. Бровченко, А. О. Климов, К. І. Красильніков, В. І. Подов, В. Ф. Семистяга ; Держ. закл. „Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка”. - Луганськ : Вид-во ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2008. - 400 с. Наприкінці 2008 року вийшло у світ перше україномовне видання „Історії луганського краю” під редакцією доктора педагогічних наук в. С. курила, у якому в узагальненому вигляді викладається історія регіону від найдавніших часів до наших днів. авторами цього фундаментального історико-культуро- логічного видання стали відомі науковці лу- ганщини - І. Ю. бровченко, а. о. климов, к. І. красильніков, в. І. Подов, в. Ф. Семи- стяга, які на основі значного масиву архео- логічних і документальних джерел подали аналіз причин і закономірностей найважли- віших подій та явищ, що відбувалися в історії луганського краю. книга має цілком логічну структуру та складається з чотирьох розділів, присвячених різним історичним періодам, й списку вико- ристаних джерел і літератури. видання містить значний ілюстративний матеріал. регіон луганщини в усі історичні періоди відрізнявся унікальністю геополітичного розташування, яке обумовлювало своєрідність і жвавість тих соціально-економічних, військово-політичних, етнічних і культурних процесів, які тут відбувалися. у силу гео- графічних особливостей він знаходився на перехресті міграційних, торгівельних і війсь- кових шляхів й був тим тереном, на якому відбувався синтез спочатку археологічних, а потім і етнічних культур. у першому розділі книги „археологічні пам’ятки та історія Подінців’я в давнину” обстоюється думка, що особливість історії луганського краю в період первіснообщинного ладу полягають у тому, що він став унікальним євразійським коридором, у якому ніколи не існувало історико-часових пусток, а соціально- економічні, військово-політичні та етнічні процеси відбувалися ще активніше, ніж у інших регіонах з осілим способом життя і традиційною землеробською культурою. Постійні міграції, починаючи з періоду засе- лення Східної Європи, що відбувалося через кавказ і степ за доби палеоліту, пожвавлюва- ли життя краю, терени якого зберігають за- лишки значної кількості унікальних, малодосліджених археологічних культур. у розділі характеризуються палеолітичні стоян- ки Петрівки (рогалику), Передільського, Ям, говорухи, Шевченко, що розташовувалися переважно на схилах давніх терас правого бе- рега р. йовсуг та долинах річок айдар, Сіверський Донець, Деркул. авторами аналі- зуються особливості знарядь праці, які виго- товлялися з трьох мінералів - кременю, квар- циту і сланцю, засоби господарювання первісного населення регіону, культові пред- мети палеолітичного образотворчого мистецт- ва тощо. унікальність пізньопалеолітичних пам’яток Подінців’я, як уважає дослідник, полягає в тому, що „вони відбивають ситуацію переходу від палеоліту до мезоліту, тому деякі з них називають „фінальнопалеолітичними” (с. 17). Із зміною природнокліматичної ситуації в післяльодовикову епоху змінилися і реалії життя населення краю. у добу мезоліту з’являються нові методи мисливсько- промислової діяльності при виготовленні складених знарядь праці, про що свідчать матеріли археологічних досліджень мезо- літичних стоянок, яких тут було знайдено близько 50. у параграфі книги, присвяченому добі неоліту, спростовується усталена в науці до кінця хх ст. точка зору, що на луганщині існувало тільки дві стоянки цієї доби. адже навіть серйозні академічні видання, зокрема трьохтомна „Давня історія україни”, не містять даних археологічної науки, які б на- давали можливість реконструювати унікаль- ність історичної ситуації краю періоду кам’яної доби. в „Історії луганського краю” вони використовуються уперше. внаслідок археологічних досліджень останніх двох десятків років було розвідано більше 30 21 Краєзнавство 1 2011 208 місцезнаходжень неоліту, з яких у 9 проводи- лися розкопки. Добі неоліту в Подінців’ї властиві певні зміни, серед яких - застосуван- ня більш м’яких порід каменю, поява нових прийомів його обробки та знарядь праці, виго- товлення глиняного посуду, потепління і зво- ложення клімату. аналізуються особливості ранньонеолітичної „клешнянської культури”, виявленої в урочищі Сіверського Дінця, старобільської стоянки доби середнього нео- літу, пізньонеолітичних стоянок на р. айдар (біля с. Підгорівка та Новоселівка). Серед культур енеоліту привертає увагу характери- стика новоданилівської культури, яка є не менш колоритним історико-культурним яви- щем, ніж широковідома трипільська культу- ра. бронзовий вік на території степу характе- ризувався появою і розвитком давньоямної, катакомбної та зрубної культури, кожна з яких мала різні варіанти - донецький, бах- мутський, магницький, інгульський, воро- незький, харківський. З періодом пізньої бронзи на території краю пов’язують культу- ру багатопружкової кераміки, абашевську, зрубну та бондарихінську культурно- історичну спільність. Наведено матеріал і про численні пам’ятки залізного віку, що ознаменувався появою на теренах степу кіммерійців і подальшим їх витісненням скіфами і сарматами. аналізуючи виявлені археологічні культури, автор дово- дить, що тодішніми мешканцями краю було привнесено багато нового й прогресивного в галузь землеробства, скотарства, ремісництва, опанування металів. Значна увага приділяється археологічним культурам доби раннього середньовіччя, зо- крема своєрідному етнокультурному феноме- ну - салтово-маяцькій культурі та кочовим на- родам пізнього середньовіччя. ці землі й про- тягом IV - XIII ст. продовжували виконувати роль величезного коридору, яким у Європу ру- халися різні народи - гуни, протоболгари, ава- ри, хозари, угри та печеніги. Саме тут було північне відгалуження великого шовкового шляху. в Іх ст. у краї розселяються половці, історія яких була перервана руйнівним втор- гненням монголо-татар, що призвело до економічного занепаду Подінців’я. у книзі зауважується, що регіон степу за- лишався обжитим, і визначення „дике поле”, яке вживається щодо цієї території, у значній мірі є літературним і не наповнене історичним змістом. Другий розділ видання висвітлює історію луганського краю у XIV - XVIII ст. основним змістом цього періоду стало освоєння Дикого поля внаслідок активних колонізаційних процесів, що спричинило створення принци- пово нової етнічної, соціально-економічної та політичної ситуації в регіоні. На основі матеріалу археологічних джерел, мемуарів середньовічних мандрівників, уря- дових актів Московської держави та інших джерел автор розділу І. Ю. бровченко роз- криває вплив Золотої орди на життя населе- них пунктів донецького степу, причини та етапи колонізації краю в XVІ - XVII ст., характерні особливості міграційного потоку, спрямованого у регіон Дону і Подінців’я. в 40-і роки хІІІ ст., після розгрому половців монголами, територія Дикого поля увійшла до складу Золотої орди. Новим яви- щем у степу того часу стали так звані „руські селища” - „населені пункти, у яких прожива- ли як монголи-завойовники, так і слов’яни, які потрапили в полон” (с. 90). Такі селища мали неоднорідний етнічний склад, про що яскраво свідчать археологічні знахідки. З роз- падом Золотої орди та відділенням кримсько- го ханства регіон степу знелюднів - до початку XVII ст. його будуть населяти лише кримські й азовські татари, великі і Малі ногайські орди. окремою цікавою сторінкою в історії краю є події, пов’язані з його колонізацією XVII ст. При висвітленні проблеми колонізації краю вперше введено в науковий обіг матеріали окремих фондів Московського і Санкт- Петербурзького архівів, визначаються два типи колонізації, вказуються нові дати, пов’язані із засвоєнням земель Подінців’я (с. 93 - 101). у першій половині XVII ст. у регіоні степу значно почастішали сутички московських військових сил і татар, причому існуючі до того прикордонні укріплені міста, що розта- шовувалися по р. Сіверський Донець, не були у змозі захистити Московську державу від нападів останніх. Необхідність утворення нової укріпленої лінії міст, яка могла б захи- стити Московську державу від татарських набігів, стала причиною урядової колонізації краю. ця нова укріплена лінія, що простяга- лася „від валуйок до Полатова по р. оскол і до цареборисова й Торських озер, а далі по бере- гу Сіверського Дінця до р. коломак увійшла в 21209 історію під назвою Ізюмської „черти” (с. 97). Паралельно з урядовою тривала й народна, стихійна колонізація краю, що розпочалася майже на сторіччя раніше. автор розділу вважає, що „процес народного освоєння степу й будівництво „черти” виявили найтісніший взаємозв’язок через те, що видимість безпеки краю, яка створювалася наявністю укріплень, сприяла припливу переселенців” (с. 97). Міграційний потік, спрямований у степове Подінців’я та Дон, як за етнічним, так і за соціальним складом був неоднорідним. „По- козачена людність” регіону складалась з міщансько-селянських верств населення й ча- сто іменувалась „черкасами”. у розділі також уперше розкривається про- блема старообрядництва, яке поширилося на Середньодонеччині в останній чверті XVII ст. Представники старообрядницької релігійної течії, побоюючись репресій з боку Московської державної влади, тікали у другій половині XVII ст. на хопер і ведмедицю, а звідти - на Сіверський Донець. Їх переселення суттєво вплинуло на побутову та господарську культу- ру козаків, які мешкали в окремих областях Землі війська Донського (с. 114 - 117). Тим- часові козацькі стани почали з’являтися у регіоні вже в XVI ст., а постійні поселення - у першій половині XVII ст. Містечка козаків мали особливі риси територіальної забудови й були типовими. Значні зміни в процесі колонізації краю відбулися під час булавинсь- кого повстання (1707 - 1709 рр.). унаслідок каральної акції, очолюваної в. в. Долгору- ким, частина містечок разом із своїм населен- ням, яке взяло участь у повстанні, була зни- щена. І хоча в другій половині XVIІ ст. узбе- режжя Сіверського Дінця почало заселятися донським козацтвом, цей процес було припи- нено вже на початку наступного століття. Степовий регіон став притулком і для запо- розьких козаків у другій половині XVIІ - на початку XVIІІ ст. Найбільш раннім населеним пунктом запорожців була місцевість, що роз- ташовувалася поблизу сучасного с. Суходіл. козацькі поселення розташовувалися на південній території середнього Подінців’я й були представлені єдиним типом поселень - зимівниками, „у яких постійно мешкала постійна кількість жителів, які спеціалі- зувалися на розведенні й вирощуванні худо- би” (с. 119). Приплив українського населення на території Подінців’я посилюється у 30 і рр. XVIІІ ст. у цей період створюються слободи - цареборисів, Петровська, капітанівка, а та- кож низка нових селищ у бахмутський провінції. Московський уряд, прагнучи до більш активного заселення краю, надає підтримку розвиткові сільського господар- ства. При заселенні пріоритет надавався коза- кам Ізюмського слобідського полку, а за етнічною ознакою - росіянам. ще однією особливістю колонізації краю у другій половині XVIІІ ст. стало залучення іноземних переселенців до господарського освоєння півдня. Перші переселенці на чолі з полковником І. хорватом оселилися у межиріччі Дніпра і кагарлику й утворили там відособлену адміністративно-територіальну одиницю - Нову Сербію. а в 1752 році між луганню і Сіверським Дінцем оселилися нові переселенці, утворивши Слав’яносербію (с. 128). 1764 року вона була скасована, а її територія включена до складу Новоросійської губернії. Наприкінці XVIІІ ст. тут виникає ціла низка нових поселень, зокрема рубіжно, геєвка, Миколаївка, генералівка, Штормівка, Чорнухине тощо. активно заселяється територія біловодського повіту, в якому було засновано близько 55 нових поселень (с. 134). Першою територіально-адміністративною одиницею Донбасу, часткою якого була лу- ганщина, стала утворена в 1719 році бах- мутська провінція. 1783 року відбулися значні територіально-адміністративні зміни, які вплинули на ситуацію в краї. 1783 року з азовської та Новоросійської губерній було створено катеринославське намісництво, територію якого було поділено на 15 повітів. картину процесу колонізації краю й територіальних перетворень доповнює нада- ний у розділі аналіз господарського розвитку краю в XVIІ - XVIІІ ст. у третьому розділі розкриваються істори- чні умови розвитку луганщини в хІх ст. це - дуже важливий в історії краю період, адже саме він пов’язаний з виникненням і швидким розвитком вугільно-металургійного комплек- су, що зіграв вирішальну роль у подальшому житті регіону. XVIІІ - хІх ст. ознаменувалися частими адміністративно-територіальними змінами. у 1784 році з бахмутської провінції було ви- ділено Донецький повіт, який вже 1797 року було приєднано до бахмутського повіту. 1806 року повіт було відновлено під назвою Слав’яносербського з центром у місті 21 Краєзнавство 1 2011 210 Слав’яносербську, який залишався центром до 80-х рр. хІх ст. 1882 року указом імпера- тора статус повітового міста був наданий луганську, який відтоді став новим центром. Прискорення процесів заселення регіону луганщини пов’язане з відкриттям тут у 1721 році першого родовища кам’яного вугіл- ля й улаштуванням вугільної копальні у лисичій балці, яка до 1802 року була єдиним кам’яновугільним підприємством російської імперії. важливим моментом у розвитку регіону стало заснування луганського ливарного за- воду, з якого почалася українська металургія. Потреба у його заснуванні була викликана нагальною необхідністю переозброєння Чор- номорського флоту, а Донбас був ідеальною сировинною базою. Проект майбутнього ливарного заводу створив к. гаскойн, шотлан- дець за походженням, який мав величезний виробничий досвід, а наказом 14 листопада 1795 року катерина ІІ підписала відповідний указ про його будівництво (с. 164). кадрову проблему вдалося вирішити за рахунок залу- чення іноземних фахівців і кваліфікованих казенних робітників, переведених у луганськ з олександрійського і липецького заводів. На виробництві використовувався також труд вільнонайманих будівельників, злочинців і колишніх польських військовополонених. обсяги виробництва було збільшено внаслідок кримської війни 1853-1856 рр., після завершення якої завод поступово перей- шов на виробництво мирної продукції, зокре- ма сільськогосподарських і парових машин, локомобілів, пам’ятників і пам’ятних знаків. Паралельно в краї відбувалося заснування кам’яновугільних рудників. Свій внесок у геологічне обстеження регіону зробили М. ве- прейський, С. Чирков, р. Мурчисон, о. ані- сімов, а. Першин, Є. ковалевський, а. Івани- цький та інші вітчизняні та іноземні геологи, інженери, маркшейдери. окремі параграфи присвячені антифео- дальному руху на луганщині, впливу селянсь- кої реформи 1861 року на аграрний розвиток краю, швидкому розвитку чорної металургії, машинобудування, вугільної, хімічної, скляної промисловості, залізничного буді- вництва наприкінці хІх ст. Надаються відомості довідкового характеру про важливі промислові центри луганщини - Слов’яно- сербськ, луганськ, лисичанськ, алчевськ, кадіївку, брянку. висвітлюється також роз- виток освіти та культури на луганщині. Знач- ний внесок у культурно-освітні процеси, які тоді відбувалися в краї, зробила засновниця народної школи х. алчевська, учитель- новатор, педагог, письменник, учений-лекси- кограф б. грінченко, педагог С. рижков, ет- нограф, лінгвіст, письменник, укладач „Тол- кового словаря живого великорусского языка” в. Даль, російський письменник в. гаршин, поет М. Чернявський. останній розділ книги, написаний а. о. климовим і в. Ф. Семистягою, присвя- чений розвитку луганського краю у хх - на початку ххІ ст. важливим періодом у соціально- економічному й культурному розвитку краю став початок хх ст. Територія луганської області на той час входила до складу трьох губерній - воронезької, катеринославської і харківської та області війська Донського. характерною рисою тут стало збільшення кількості населення й урбанізаційні процеси, викликані, зокрема, заснуванням наприкінці хІх ст. патронного заводу та найпотужнішого у російській імперії паровозобудівного заводу (с. 238). Світова економічна криза 1900- 1903 рр. призвела до скорочення обсягів ви- робництва й спричинила його концентрацію, внаслідок чого алчевський завод Донецько- Юріївського металургійного товариства та лу- ганський паровозобудівний завод об’єдналися в синдикат „Продамет”, який напередодні Першої світової війни контролював 95 % усієї металургійної продукції регіону (с. 241). Тоді ж було створено синдикат „Продвугілля”, що об’єднав 18 найпотужніших кам’яновугільних товариств краю. у цей же час Донбас стає рай- оном найбільшого розвитку залізничного транспорту. але криза не створила перешкоди й для прогресивних тенденцій у сільському господарстві краю, таких, як створення систе- ми кредитних товариств, розвиток різно- манітних промислів, розбудова соціально- економічної й культурної інфраструктури. Суспільно-політичний та робітничий рухи, які охопили країну напередодні демократичної революції 1905 - 1907 рр., мали вплив і на ситуацію в краї. На початку хх ст. тут виникає мережа соціал-демократичних та есерівських гуртків (с. 246). Під час револю- ційних подій в містах регіону сформувалися ради робітничих депутатів, які спиралися на бойові робочі дружини. апогеєм револю- ційного руху в регіоні стало повстання у 21211 горлівці, жорстоко придушене владою. Трагічною подією в історії луганського краю стали події Першої світової війни, яка сильно вдарила по життєвому рівню населен- ня, зруйнувала сільське господарство, викли- кала продовольчу кризу. Її початок ознамену- вався активізацією страйкового руху в краї, за участь у якому багато робітників було відправлено на фронт (с. 257). Тисячі урод- женців луганщини-учасників війни здобули собі славу героїчними вчинками й отримали високі нагороди. Серед них - георгіївські ка- валери полковник М. Ільєнко, штабс-ротмістр о. булацель, учасник брусиловського прори- ву штабс-капітан М. локатош, а. Єременко, у майбутньому - видатний полководець, мар- шал, герой радянського Союзу (с. 259 - 260). у книзі вперше неупереджено й об’єктивно, із застосуванням архівних джерел, аналі- зуються події української революції 1917- 1921 рр. На початку революційних подій, в 1917 році луганськ став форпостом більшо- виків. Навіть у міській думі з 75 обраних у серпні 1917 року гласних 29 були більшо- виками, як і її голова - климент ворошилов - відомий державний діяч, один з керівників компартії, на честь місто двічі перейменовува- лося на ворошиловград. однак, незважаючи на регіональні особливості й значну більшовизацію місцевого населення, на луганщині, що здавна вважа- лася „колискою пролетаріату”, мало місце бурхливе протистояння національно-демо- кратичних і більшовицьких партійних угру- пувань. у цей доленосний період вона стала ареною боротьби різних військово-політичних сил - більшовиків, німецько-австрійської окупаційної влади, армії уНр, гетьманських військ, білокозацьких частин війська Донсь- кого, повстанської армії Нестора Махна тощо. Періодом найбільш швидкого промислово- го розвитку Донбасу в хх ст. стали роки соціалістичної модернізації, у які він фактич- но перетворився на пріоритетний регіон проведення індустріалізації. розповідаючи про здійснену партійно-державною владою соціалістичну модернізацію, автори малюють правдиву картину досягнень в економіці, освіті, розповідають про патріотичні рухи, зокрема про стахановський рух, започаткова- ний на шахті „центральна-Ірміне” у 1935 ро- ці. у цей час край стає важливим центром хімічної, металургійної, вугільної проми- словості. однак за усі економічні здобутки й досяг- нення доби соціалістичної модернізації було заплачено надто високу ціну - майже 20% на- селення вимерло внаслідок голодомору, понад 30 тис. - репресовано під час сталінського те- рору. у розділі також розкривається історія героїчної оборони краю в роки великої вітчизняної війни радянського Союзу, основні напрями політики окупаційної влади. вперше висвітлюються особливості окупаційного ре- жиму в краї, страшні умови, до яких мусило пристосовуватися місцеве населення, яке не встигло евакуюватися при відступі Червоної армії. окреме місце присвячено руху опору в регіоні як комуністичного, так і націо- налістичного спрямування. Зокрема, в ра- дянському русі опору на території луганщи- ни брали участь близько 40 підпільних груп і 16 партизанських загонів, серед яких - усесвітньо відома молодіжна організація „Молода гвардія”. Про значний внесок луган- щини та її мешканців у перемогу над на- цистськими загарбниками свідчить іще одна цифра - 143 уродженця області стали під час війни героями радянського Союзу (с. 315). у книзі розповідається про відбудову про- мислових підприємств краю, яке розпочалося щойно після звільнення області від ворога у вересні 1943 року. Швидкими темпами була відновлена вугільна, металургійна, машино- будівна промисловість, електроенергетика, значних успіхів досягли хіміки. у наступних підрозділах книги аналізує- ться розвиток промисловості, сільського го- сподарства, культурно-освітньої і соціальної сфери у повоєнний період. окрему увагу приділено внеску у розвиток „шістдеся- тницького” і дисидентського руху відомих культурних діячів - уродженців луганщини Івана та Надії Світличних, г. гайового, М. ру- денка (с. 365 - 367). З новітньою історією луганського краю тісно пов’язані імена людей, які своїми досяг- неннями примножили його славу. Серед них - видатні спортсмени, олімпійські чемпіони в. брумель, М. Чужиков, в. бєляєв, а. Чука- нов, Ф. лащонов, в. кривов, в. бризгін, о. бризгіна, о. кучеренко, І. коробчинський, г. Місютін та інші; діячі культури - письмен- ники в. голобородько, Д. боярчук, І. Низо- вий, в. Титов, Т. рибас; артисти Д. вітренко, П. кльонов, М. голубович; представники му- 21 Краєзнавство 1 2011 212 зичного мистецтва в. калашников, в. андрі- яненко, Д. Якубович, г. Мурзай, П. Шапова- лов, л колесникова. Завершує книгу параграф, присвячений подіям суспільно-політичного, економічного, культурного розвитку луганщини періоду розбудови української держави на сучасному етапі. аналізуючи розвиток луганщини після здобуття україною незалежності автори дово- дять, що у першій половині 90-х років мину- лого століття процес інтеграції у ринкову економіку тут гальмувався. це був час важ- ких випробувань для населення краю: різко знизилися використання економічного потен- ціалу і життєвий рівень, відбувся занепад вугільної та інших галузей промисловості, за- гострилася екологічна ситуація. Та завдяки зусиллям керівництва області, трудящих колективів, нової генерації промисловців і підприємців руйнівні процеси в народному господарстві були зупинені, значно стабі- лізувалася ситуація в економіці, розпочався поступовий соціально-культурний підйом. у книзі переконливо доведено, що лугансь- кий край завжди мав свої регіональні особли- вості, обумовлені цілою низкою економічних і геополітичних факторів. йому притаманні самобутні культурні риси, що підкреслюють його своєрідність, але його історія є частиною історії україни в цілому. ця думка наскрізною стрічкою проходить через усю роботу, яка є не тільки новим словом у науці, але й має неаби- яке виховне значення для майбутніх поколінь мешканців краю. книга написана популярною мовою і роз- рахована на широкий загал читачів: учителів, викладачів вищих навчальних закладів, учнів, студентів, професійних істориків і краєзнавців, усіх, хто цікавиться історією рідного краю. Сьогодні, коли історична регіоналістика в україні зайняла в науці своє почесне місце, поява такого унікального видання, як „Історія луганського краю”, є не тільки актуальною, але вкрай необхідною й значущою. в умовах практичної відсутності видань краєзнавчого характеру, які б найбільш повно висвітлювали історію регіону, це дослідження, нарешті, за- повнить цю історичну нішу, яка досі залиша- лася порожньою.

Сторінками історії Луганського краю

Institution

Ähnliche Einträge