Підлітковий злочин у Харкові (80–90-ті рр. XVIII cт.)
У статті автор простежує факти підліткової злочинності у центрі Харківського намісництва – місті Харкові. Основні види злочинів (крадіжки) були пов’язані із торговельним характером міста. Частими випадками були обкрадання наймитами своїх господарів. Дослідник приходить до висновку про те, що основни...
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Назва видання: | Краєзнавство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32337 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Підлітковий злочин у Харкові (80–90-ті рр. XVIII cт.) / В. Маслійчук // Краєзнавство. — 2011. — № 1. — С. 72-79. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-32337 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-323372013-02-13T03:32:29Z Підлітковий злочин у Харкові (80–90-ті рр. XVIII cт.) Маслійчук, В. Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення У статті автор простежує факти підліткової злочинності у центрі Харківського намісництва – місті Харкові. Основні види злочинів (крадіжки) були пов’язані із торговельним характером міста. Частими випадками були обкрадання наймитами своїх господарів. Дослідник приходить до висновку про те, що основним критерієм Харкова як міста у той час був транзит та жвава торгівля, особливий поділ праці передіндустріального міста, у той же час освіта та адміністративні установи відігравали у той час для Харкова не провідну роль. В статье автор рассматривает факты подростковой преступности в центре Харьковского наместничества – городе Харькове. Основные виды преступности (воровство) были связаны с торговым характером города. Частыми были случаи обворовывания наемными работниками своих хозяев. Исследователь считает, что основным критерием, определяющим в то время Харьков, будет транзит и бойкая торговля, особое разделение труда в прединдустриальном городе. В то же время образование и административные заведения не играли для Харькова основную роль. The article deals with the facts of teen’s delinquency in the centre of Kharkiv area (Kharkivske namisnyctvo) – the city of Kharkiv. The basic types of criminals (the pilferages) were connected to the trade character of the city. Quiet often the masters were robbed by their own hirelings. The Author concludes that the characteristic feature of Kharkiv at that time was its role in transit and trade that caused the special division of labour in pre-industrial city. At the same time educational and administrative institutions have never played the leading role in city life. 2011 Article Підлітковий злочин у Харкові (80–90-ті рр. XVIII cт.) / В. Маслійчук // Краєзнавство. — 2011. — № 1. — С. 72-79. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32337 94: 343.97-053.6(477.54) “178/179” uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| spellingShingle |
Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Маслійчук, В. Підлітковий злочин у Харкові (80–90-ті рр. XVIII cт.) Краєзнавство |
| description |
У статті автор простежує факти підліткової злочинності у центрі Харківського намісництва – місті Харкові. Основні види злочинів (крадіжки) були пов’язані із торговельним характером міста. Частими випадками були обкрадання наймитами своїх господарів. Дослідник приходить до висновку про те, що основним критерієм Харкова як міста у той час був транзит та жвава торгівля, особливий поділ праці передіндустріального міста, у той же час освіта та адміністративні установи відігравали у той час для Харкова не провідну роль. |
| format |
Article |
| author |
Маслійчук, В. |
| author_facet |
Маслійчук, В. |
| author_sort |
Маслійчук, В. |
| title |
Підлітковий злочин у Харкові (80–90-ті рр. XVIII cт.) |
| title_short |
Підлітковий злочин у Харкові (80–90-ті рр. XVIII cт.) |
| title_full |
Підлітковий злочин у Харкові (80–90-ті рр. XVIII cт.) |
| title_fullStr |
Підлітковий злочин у Харкові (80–90-ті рр. XVIII cт.) |
| title_full_unstemmed |
Підлітковий злочин у Харкові (80–90-ті рр. XVIII cт.) |
| title_sort |
підлітковий злочин у харкові (80–90-ті рр. xviii cт.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32337 |
| citation_txt |
Підлітковий злочин у Харкові (80–90-ті рр. XVIII cт.) / В. Маслійчук // Краєзнавство. — 2011. — № 1. — С. 72-79. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT maslíjčukv pídlítkovijzločinuharkoví8090tírrxviiict |
| first_indexed |
2025-07-03T12:51:12Z |
| last_indexed |
2025-07-03T12:51:12Z |
| _version_ |
1836630223773237248 |
| fulltext |
21
Краєзнавство 1 2011
72
уДк 94: 343.97-053.6(477.54) “178/179”
Володимир Маслійчук (м. Харків)
ПіДЛітКОВИй ЗЛОчИН У ХАРКОВі (80–90-ті РР. XVIII Cт.)1
У статті автор простежує факти підліткової злочинності у центрі Харківського
намісництва – місті Харкові. Основні види злочинів (крадіжки) були пов’язані із торговель-
ним характером міста. Частими випадками були обкрадання наймитами своїх господарів.
Дослідник приходить до висновку про те, що основним критерієм Харкова як міста у той час
був транзит та жвава торгівля, особливий поділ праці передіндустріального міста, у той же
час освіта та адміністративні установи відігравали у той час для Харкова не провідну роль.
Ключові слова: підліток, злочин, місто, Харків, совісний суд.
останнім часом історична наука все більше
уваги звертає на низку моментів, на які
раніше не зважали. До найбільших проблем
такого кшталту належить проблема міської
історії, пояснення особливостей міста й
міського способу життя, урбанізаційних
процесів та їхніх впливів, виявлення
символіки міста – історична урбаністика.
виникнення та функціонування великих су-
часних міст допоможе зрозуміти низку важ-
ливих рис суспільства, яке нині є переважно
урбанізованим. Поряд із цим, важливою є
проблема розуміння культури повсякдення
через шерег збережених кримінальних справ.
Тобто відхилення від норми, девіація,
злочинність можуть служити ключем для
розуміння самої норми, функціонування
соціуму, діалогу громадських і державних
інституцій, ролі простої людини в подіях
певної доби. Час соціалізації індивіда – дитин-
ство та підлітковий вік – є часто засадничим
для розуміння культури в цілому. Девіації в
разі розглядування кримінальної документації
виявляються вагомим чинником для
розуміння самої норми, мотивації поведінки
індивіда. однак дитячі та підліткові злочини
тривалий час не були чітко виділені, не
існувало органу, в компетенції якого були б ці
типи злочинів. великому поступові в цьому
сприяли просвітницькі ідеї. реформування
місцевого правління та судової влади в
російській імперії (губернська реформа
1775 р.) визначило орган, одним із напрямків
1 Частково дана стаття стала можливою завдяки
дотації канадського інституту українських студій
(з вічного фонду ім. олександра і галини кулагиних, з
вічного фонду ім. василя кравченка та з вічного фонду
ім. володимира та Ірини літинських) на дослідження
«Неповнолітні злочинці в харківському намісництві (80-
ті – 90-ті рр. XVIII cт.)».
діяльності якого став розгляд кримінальних
справ неповнолітніх (як несвідомих злочинців)
і винесення пом’якшених вироків, – совісний
суд (єдиний на губернію)1. Поширення
губернської реформи на Слобідську україну
та гетьманщину, створення намісництв і но-
вих структур управління та судочинства впро-
довж 1780–1781 рр. спричинили і запровад-
ження там совісних судів. На підімперських
українських землях ці установи мали певний
успіх, бо продовжували традицію існування
ще з часів речі Посполитої полюбовних судів2.
однак дослідник цих установ та користувач
матеріалами совісних судів має вагому про-
блему незбереженості документації3. З пере-
ліку вцілілих джерел виділяється збережений
архів харківського совісного суду в Держав-
ному архіві харківської області – най-
повніший фонд совісного суду в усій колишній
російській імперії. Саме використання
матеріалів цієї установи дозволяє пролити
світло на повсякдення, життя підлітків у
харківському намісництві 1780–1797 рр.,
зрозуміти світ підлітка на реформованій
імперським урядом околиці. усього, за наши-
ми підрахунками, у документації совісного
суду міститься інформація про 172 підліткові
злочини. однак нашу увагу викликали насам-
перед злочини, здійснені в намісницькому
центрі – харкові. Їхня частка – близько чверті
(41); з огляду на розмитість походження
підлітків, їхні мандрівки та специфіку
підліткових переступів, ця кількість може ко-
ливатися залежно від класифікатора. цілком
певним є, що така велика кількість виявлених
злочинів пов’язана з адміністративною роллю
харкова як центру намісництва, де органи
слідства й покарання значно розвиненіші,
аніж у містечках намісницьких округ.
колишнє козацьке полкове місто харків
2173
було визначене центром Слобідсько-україн-
ської губернії, створеної на базі слобідських
полків у 1765 р. вибір харкова для центру був
природним: географічно місто розташовувало-
ся посередині між слобідськими полками,
геополітично було близьким до велико-
російських губерній і відігравало особливу
роль (через нього імперські сили рухалися на
крим і кавказ), нарешті, мало не лише вигідне
розташування, але й низку адміністративних
установ (полковий центр, місце розміщення
командування української дивізії) та вагомий
регіональний освітній заклад – харківський
колегіум4.
Міста на колонізованих територіях
Слобідської україни з 60-х рр. XVIII ст. почи-
нають відігравати інакшу роль, ніж полковий
чи сотенний центр часу слобідських полків.
Інтенсифікуються торгівля та міграції насе-
лення, ці міста слугують великим перевалоч-
ним пунктом у русі імперії на південь, але
економічні зміни мали й серйозний соціальний
супровід. Імперія реформувала соціальну
структуру місцевої спільноти. Наявний про-
шарок міщан, який відбивав соціальну струк-
туру переселенців на слободи ще з часу речі
Посполитої, було ліквідовано в слобідських
містах під час реформи 1706–1708 рр. разом із
воєводським управлінням5. однак під час
ліквідації козацької автономії та спроб наки-
нути загальноімперський соціальний стандарт
на Слобідську україну постало питання утво-
рення соціального прошарку жителів міст з
елементами власного самоврядування. отже,
прошарок міщан формувався штучно. але в
слобідських містах дивним чином пере-
пліталися старі звичаї, елементи яких
зберігалися протягом тривалого часу, і нові
впровадження імперського центру. Яскравим
виявом цього були спроби впровадити
цеховий устрій серед ремісників харкова в
60-х рр. XVIII ст. подібно до «великоросійських
міст», хоча поділ на цехи існував серед
місцевого населення від часів залюднення
міста і мав свою специфіку6. Тогочасне «ран-
ньомодерне» місто мало свої характерні риси:
перевага продуктивних осіб молодого (актив-
ного) віку зі зменшенням кількості дітей (і
народжуваності) порівняно з сільським насе-
ленням, пізніший вік вступу в шлюб,
наявність великої кількості мігрантів і
специфічних «міських» мікрогруп – як
етнічних (етнічні меншини), так і соціальних
(жебраки, торговці, повії, чиновництво)7.
На тлі зростання нових відносин і власне
злочинного світу виокремлюється намісни-
цький центр харків. визнаймо: не слід
перебільшувати значення міста, у цьому ви-
падку намісницького центру, сукупне насе-
лення якого ледь перевищувало десять тисяч.
Соціальну основу населення становили
«військові обивателі» – особи, свого часу
переведені з козацької служби; прошарок
«міщан» переважно формувався з цієї соціа-
льної категорії та приїжджого купецтва8. а
основним заняттям «городян» було сільське
господарство, «місто» було оточене великою
кількістю хуторів. «рустикальність» харкова
постає досить характерною рисою. однак інші
тенденції підкреслюють розвиток харкова
саме як міста, що поволі віддалялося від
сільського способу життя. Найвизначніші
історики харкова Дмитро багалій та Дмитро
Міллер слушно зазначили, що «друга полови-
на XVIII ст. є розквітом у торговельній
діяльності харкова»9. Чотири ярмарки,
щоденні базари, велика кількість яток і при-
їжджих купців – свідчення такого розквіту.
Так само досить інтенсивно розвивались і
збільшували свою частку кустарні ремесла. За
даними 1794 р. про заняття населення,
ремісники та «промисловці» становили 47%
сімей, 18% складали рільники (селяни),
14%– купці та торговці; чиновники, військові,
особи без визначених занять становили решту
21%10. Тобто харків поволі втрачав своє
сільське обличчя, поєднуючи кустарні
ремісничі промисли із заняттям сільським го-
сподарством. До всього, спостерігаємо нові
вторгнення в сам міський ландшафт: початок
правильного планування, поділ на частини,
пожежну та поліційну служби, будівництво
кам’яних будівель (губернаторського дому) та
мостів тощо11. Нарешті, слід відзначити й по-
яву внаслідок міської реформи 1785 р.
поліційної посади «городничого»12– засобу
для контролю за харківськими мешканцями.
харківські городничі, особливо Трохим Ек13,
відомі своєю активністю на тлі городничих
інших міст харківського намісництва.
Для низки адміністративних центрів
харківського намісництва, які мали назву
міст, крім «рустикальності», розвитку
торгівлі та початку реформувань міської
структури та міського простору, була серед
визначальних і ще одна ознака – це наявність
найманої підліткової сили, яка визначала
віковий склад населення міста, була
21
Краєзнавство 1 2011
74
невід’ємною частиною міського соціуму14.
Місто ставало притягальним центром для
наймитів, підлітки прямували сюди особливо
охоче для «науки» й заробітку. Чиновники
привозили з собою неповнолітніх служників,
мандрівний елемент сприяв постанню саме
міського ладу життя, що пов’язується з
«протоіндустріалізацією» і небезпідставно
вважається попереднім тлом для інтенсивного
капіталістичного розвитку. крім тубільного
населення міста, з’явилася велика кількість
інакшого, чужого елементу. власне, яскраву
констатацію щодо цієї частини населення
міста дав автор «Топографічного опису
харківського намісництва» 1788 р.: «кромѣ
урожденныхъ харьковскихъ жителей, прожи-
ваютъ в семъ городѣ находящіеся въ воинской
и статской службахъ чины, такожъ иностран-
ные и иныхъ городовъ россійскіе торговцы въ
довольномъ количествѣ, равно какъ и масте-
ровые, приходящіе изъ разныхъ мѣстъ столя-
ры, плотники, каменьщики, кирпичники,
харчевники: и наемные работники умножа-
ютъ число народа; состоящіе при обѣихъ харь-
ковскихъ училищахъ учителя и ученики съ
служителями ихъ составляютъ количество до
1000 человѣкъ»15. Саме цей контингент вия-
виться основним фігурантом кримінальних
справ. окремі ж злочини є досить показови-
ми: характерними для тогочасного міста були
підліткові крадіжки на ринках і базарах, об-
крадання служниками господарів або кварти-
рантами власників квартири.
харків виявиться великим місцем зосеред-
ження злочинів таких типів. Звичайно, поруч
із підлітком-злочинцем подекуди виявиться
дорослий керівник, і неповнолітній буде лише
наївним виконавцем. Тринадцятилітній Яків
Зубков зі Старого оскола курського намісни-
цтва був відданий у слуги до харківського
купця Дорофія Синицина. у грудні 1788 р.
хлопчик добровільно признався прикажчикові
Синицина Іллі волосаєву, що крав гроші й то-
вар. Зубков зазначив, що робив він те все на
прохання маркітанта гаврила васильєва, ко-
трий продавав на базарі пиріжки. Служник
поцупив асигнацію в 25 рублів, голову цукру,
хустки й кофти (він не запам’ятав кількості)
та півдюжини рукавиць; усе Зубков віддавав
васильєву16. Подібно обкрадали купців і інші
служники. 1791 р. чотирнадцятилітній Яків
Дяков, козацького звання, з села Тетлеги біля
Чугуєва, пішов до харкова в найми, і там його
найняв купець Яків Попов з угодою платити
три рублі на рік. Під час торгівлі на
Петрівському ярмарку в Змієві Дяков украв у
наймача двадцять рублів вісімдесят копійок,
та потім ті гроші повернув. Під час
Миколаївського ярмарку в слободі хотомлі
він поцупив «трубку лент», а потім разом з
іншим робітником Матвієм Запорожченком
украв у хазяїна в коморі дві шапки горіхів,
олов’яну цукерницю, срібну ложку й меду
горщик. однак хазяїн виявив крадіжку, і
хлопців немилосердно висікли батогами.
Після екзекуції обидва робітники втекли до
поміщиці катерини Стремухової в село
богодарівку (за Чугуїв), там їх схопив вибор-
ний, бо вони не мали пашпортів, і відправив
до Чугуєва17. однак у цьому випадку крадіжка
служника в торговця-господаря є досить неод-
нозначним видом злочину. виявляючи пропа-
ле, господар часто жорстоко бив підозрюваного
служника, щоб той признався у вчиненні зло-
чину. у травні 1789 р. курський купець
олексій безподарний, що мешкав у харкові,
заявив городничому Звєрєву, що його служ-
ник, підліток Захар вовков украв у нього сто
п’ять рублів асигнаціями, у чому признався.
Проте під час слідства служник заявив, що
грошей не брав і що признатися його змусив
сам безподарний18.
«Торговельні» злочини не обмежуються об-
краданням підлітком купця-хазяїна.
крадіжки на базарах і ярмарках, торговель-
них місцях і шинках мають широкий спектр.
До харкова прийшли діти сумського обивате-
ля Михайловського василь (дванадцяти років)
та Павло (восьми років) з матір’ю агафеною й
оселилися за річкою Нетечею. узимку 1795 р.
хлопці пішли на базар у м’ясний ряд, зняли
«половую доску» в ятці харківського м’ясника
Тимофія ващенка. Туди заліз молодший Пав-
ло й повитягував три частини свинини та «ба-
ранчика». вкрадене хлопці потягнули в хату
козака Собніна, що була порожньою, і захова-
ли на горищі. однак хлопців, коли ті несли
з-під ятки в руках м’ясо, побачила донька
харківського обивателя василя Мотузки й
побігла до городничого Ека. Михайловських
упіймали в самому будинку, де вони ховали
«здобич»19. у цих злочинах, якщо підліток і
діяв сам, наявна бодай присутність дорослих.
1791 р. піддані майора Семенова з села ка-
лашникова (вовчанської округи) разом зі ста-
ростою села поїхали до харкова для продажу
панської коняки та шпаги. один із них,
чотирнадцятилітній підліток Наум Михай-
2175
лов, украв на базарі рукавиці й почав прода-
вати разом зі старостою свого ж села; так обид-
ва й були зловлені та доставлені до городничо-
го Федора кудрицького20. кілька підданих
статського радника та кавалера Сабурова (Іван
лунін, Федір Ткаченко, герасим козлов) у
харкові 1796 р. вночі обкрадали шинки: у ко-
зака Якова устеченка з «шинкового дома» зі
«шкафы» вони поцупили двадцять п’ять
рублів, «платок бумажный» та срібний пер-
стень із червоним каменем, а у вдови горпини
куниченкової вкрали три відра «красного
вина» та два відра вишнівки21.
Тобто харків – великий торговельний
центр, де приїжджий купець потребував
робітників та слуг, – визначав такий вид
злочинності, як обкрадання хазяїна. Загалом
міста й містечка другої половини XVIII ст.
були немов магнітом для мандрівного елемен-
ту, тож і поширювався такий тип злочинів.
Міський спосіб життя долав етнічні упере-
дження: росіяни-«однодворці» крадуть, як і
українці – «казенні обивателі». Тут слід, крім
етнічності та вікової складової, визнати й пев-
не значення гендерного поділу. обкрадання
служницями господинь та господарів
виявляється однією з найпоширеніших саме
дівчачих девіацій. Маленьких дівчаток вико-
ристовують дорослі служниці. Феодосія
Єльчинова, донька каноніра олексіївської
фортеці (українська лінія, катеринославське
намісництво) андрія Єльчинова, у віці дев’яти
років 1792 р. була віддана рідним братом на
виховання до харківського купця Івана
бєляєва. Якось у харкові під час великого
посту її запросила до себе доросла служниця
священика Івана калиновського Ірина
Мірошниченкова і навчала, щоб крала речі в
господарів й приносила їй, а вона за те буде
платити гроші. Спочатку Феодосія принесла
батистову косинку, але Мірошніченкова не за-
платила. Далі Феодосія вкрала вибійчасту
хустку, срібні сережки та білу запаску. одно-
го разу Феодосія була послана відганяти ха-
зяйську корову й зустріла Ірину; та повела
малу в дім до священика калиновського (де й
наймитувала), одягла на дівчинку юпку бай-
кову, «накрыла оную рядном, чтоб никто не
мог узнать», наказала якнайшвидше бігти до
лопанського мосту і навчала: «Як хто буде пи-
тати, говори: біжу на річку». Сама Ірина йшла
слідом за Феодосією, під мостом зняла з неї
юпку й віддала невідомій дівчинці, а сама
відвела Єльчинову до козачки абраменкової,
у якої Феодосія жила два дні, а на третій її
відшукала донька купця бєляєва, Тетяна, й
відвела до свого батька22. Ірина Мірошни-
ченкова все заперечувала, тобто покарання за
визнані крадіжки мала нести дев’ятирічна
дівчинка.
оглядаючи проблематику стосунків «служ-
ниця – хазяїн (хазяйка)», варто відзначити
ще інші соціальні підстави, які характеризу-
ють такий злочин. Звичайно, причетність
дівчат, відірваних від домівки й соціальних
структур, до злочинів стає зрозумілою через
походження та манери поведінки. Піддана
поміщика Федора куликовського, Мотрона
гайворенкова, народилася в кременчуці і
1791 р. була підманута й вивезена циганами
до Чугуєва. у Чугуєві гайворенкова мешкала
у різних людей «в работницах», а з Чугуєва
пішла наймитувати до харкова. у харкові
Мотря зупинилася на квартирі в солдатки Мо-
трони Малишевої. квартирантка обікрала ха-
зяйку23 й утекла, жила за харковом у «купчи-
новых» заводах, де й була спіймана. На допи-
тах зазначила, що юпку та дві хустки в неї
відняли невідомі їй солдати. гайворенкову
визначено покарати нагайками та відправити
поміщикові, а втрачені речі Малишевій не
відшкодовувати, бо немає з чого24.
але поряд із приїжджим у таких дівчачих
злочинах важко не помітити місцевий еле-
мент. харківська вдова, шинкарка (пошире-
ний у харкові промисел) Тетяна Слюсарева (в
дівоцтві Довбніна) за «слабостью здоровья»
довірила шинкувати робітниці, доньці
харківського обивателя Якова Мотузки Ірині.
По шинкуванні вдова звинуватила робітницю,
що та покрала в неї зі скрині гроші, які мали
бути відіслані до брата Слюсаревої, поміщика
Євстафія Довбні (чий, вочевидь, і був шинок),
у слободу велику Данилівку. однак дівка
«признанія не учинила», а Слюсарева «дока-
зательств не представила», і харківський
совісний суд не став розглядати цю справу25.
Не лише дівчата-служниці виявляються
місцевим девіантним елементом. Неповно-
літнього (15 років) григорія романова з хар-
кова (сина обивателя романа Зайця), який во-
сени 1788 р. був робітником харківського куп-
ця Прокофія Мечетника, хазяїн послав
купити сіно. однак робітник вирішив не ку-
пити, а вкрасти сіно на подвір’ї харківської
ремісничої управи. але у дворі жили собаки,
і, щоб відбиватися від них, Заєць схопив чужі
вила, які трапилися під руку. врешті через
21
Краєзнавство 1 2011
76
галас його спіймав цеховий Павло Сухенький
(чиє сіно й було у дворі управи) та передав го-
родничому Звєрєву26. Злочин був настільки
мізерним, що суд повернув злочинця купцеві
Мечетнику, однак основне питання в тому, чи
Заєць додумався сам узяти гроші в хазяїна й
украсти сіно, чи його спрямував на крадіжку
сам Мечетников.
Торговельний та адміністративний харак-
тер міста передбачав наявність осіб, які зай-
малися перевезеннями, перебували в місті
транзитом: поштових служників, ямщиків,
окремих категорій чиновників та військових
на постої. «Мандрівний» підліток воліє не за-
лишатися на одному місці, а втекти, поман-
друвати, змінити соціальний статус.
кріпосний Петро Сирков, якому 1788 р. йшов
сімнадцятий рік (важливо, що й «грамоты
учон»), на Покрову 1787 р. на ярмарку в
харкові побачив трьох ямщиків і запитав,
звідки ті; ямщики відповіли, що з кременчу-
ка. кременчук був «воротами на південь»,
привабливим місцем для мандрівного й
девіантного елементу. Петро вже давно хотів
утекти від поміщика, колезького асесора та
кавалера Сабурова, і запитав у ямщиків, чи не
відвезли б вони його до кременчука. Ямщики
погодились, але в підлітка не було грошей для
платні, то домовилися, щоб Петро приносив
їм речі, вкрадені у свого пана, а вони за нагоди
відвезуть його в кременчук і запишуть у
міщанське звання27. Петро накрав чимало
одягу: плащ красного сукна, сюртук, халат,
два камзоли, «із глажи» штанів дві пари (одні
суконні, а другі чорної матерії) тощо. у день,
коли вирішено було тікати, ямщики заїхали з
Петром «додому» і ще накрали столо-
вого срібла. Поїхали крадії манівцями, повер-
нули з харкова на північ, на білгородський
шлях, на Деркачі, а вже звідти на кременчук.
однак у кременчуці Сиркова впіймали й
відправили до катеринославського намісниць-
кого правління28.
Тобто вирішальним середовищем
виявляється торговельне, часто транзитне,
але світ наймитів та наймичок мав іще й інші
підстави для девіацій. Сама система
дорослішання передбачала раннє відокремлен-
ня підлітка від родини та дому, «навчання»,
найм, служіння, службу, заробітчанство
тощо. Приїжджі наймити, слуги теж помічені
в злочинах у місті, особливо в згаданих уже й
поширених обкраданнях господарів, сусідів,
здавачів квартир. Служник харківського жи-
теля Федора Половниченка, п’ятнадцятилітній
Марко хиренко, у квітні 1787 р. зайшов у
відчинену комору іншого харківського меш-
канця харитона лисенка (лисенко жив в
одному дворі з Половниченком), де вкрав
зав’язані в білій хустці гроші (лисенко в
скарзі назвав неймовірну суму: 99 срібних та
15 мідних рублів). Потім хиренко ходив кра-
сти ще раз, та його спіймали29. Неповнолітній
служник регістратора Якова Соловйова,
дванадцятилітній олександр Пипін, жив ра-
зом із господарем на квартирі у вдови-
регістраторші Марії Носачової в харкові. На
початку жовтня 1783 р., коли господині не
було вдома, «прибравши к сундуку ее ключ»,
олександр украв із тієї скриньки сім рублів.
однак крадіжку виявили, й олександр пови-
нився. Незважаючи на те що справа дійшла до
совісного суду, вдова була винна Соловйову
чотири рублі, а Соловйов, щоб забрати хлоп-
ця, дав ще шість30.
однак тубільні харківські підлітки так
само, як і приїжджі, задіяні в схожих
крадіжках. у вересні 1796 р. харківські купці
Матвій ващенко, Яків лелюк, Іван ващенко
спіймали Семена кириченка (15 років), сиро-
ту – сина померлого цехового. Після обіду
15 вересня він пішов до м’ясного ряду, підліз
під лавку, зняв дошку, заліз до ятки й украв
два ножі та шістнадцять рублів, однак на
злочині був спійманий купцями і визнав свою
провину31. Інша справа теж доволі цікава, хоч
і не доведена. агафія Млодзинська, дівчинка,
якій 1792 р. йшов лише одинадцятий рік, у
харкові була віддана до вдови, обивательки
Марії харченкової, на навчання. у червні
1792 р. дівчинку привели до харківського го-
родничого Закройщикова, і вона зізналася,
що на другий день Трійці залізла на горище і
знайшла там гроші, завернуті в березову кору
(«дятьжки в березке в капшуку денги»). усі
знайдені гроші (харченкова стверджувала,
що там було сімнадцять рублів сріблом)
дівчинка віднесла до матері Марії Млод-
зинської, а та дала їй дві копійки, які дівчинка
подарувала доньці вчительки, «харченковой
девке афимии». оскільки дівчина була
неповнолітньою, Закройщиков відправив її до
совісного суду. але в суді дівчинка все запере-
чила, заявивши, що грошей не брала й матері
не давала, і її залишили без покарання32. Так
само в харкові 24 серпня 1796 р. дві харківські
жительки: повнолітня варвара Ільченкова та
чотирнадцятилітня Параскева Фесенкова (у
2177
справі низка різночитань прізвищ, бо «Пра-
сковья герасимова, дочь отставного гусара
Чернушенка… Фесенкова она ж») – залізли
вночі через віконце в будинок білгородської
міщанки катерини Слатіної, що мешкала в
харкові, вкрали три пухові подушки, дві со-
рочки та дві хустки й віднесли за харків дівці
Мотроні33. Малолітній Яків рибасов крав
1785 року гроші в харківського жителя Якова
Шишки та у свого родича, колезького
регістратора олексія рибасова34. На початку
1797 р. харківський обиватель Трохим лелюк
«ситив» мед у «броварі» купця Марчинова та
помітив, що жінка Фекла бережна (піддана
поміщика Федора квітки, яка жила в тому
броварі) і два хлопці: Степан Добродін
(11 років) та Іван кардашов (13 років) – крали
з того «броваря» віск. лелюк повідомив про те
харківського городничого Ека, і той заареш-
тував хлопців. виявилося, що обидва –
мешканці села рогового (напевно, рогані) біля
харкова35.
Тож слід визнати, що підліткові злочини в
харкові не пов’язувалися лише з мандрівним
чи приїжджим елементом, але мали і місцевих
фігурантів, що, власне, свідчить про
неоднорідність соціальних відносин у намі-
сницькому центрі. Практично не спо-
стерігаємо вуличної злочинності, грабунків,
здійснених неповнолітніми, особливо тяжких
злочинів. це частково пов’язане зі специфікою
справ, переданих до совісного суду, але водно-
час є свідченням доволі своєрідних соціальних
відносин та особливого характеру міста.
Ми зосередилися лише на крадіжках, ви-
пустивши дві винятково харківські справи,
пов’язані з проституцією, де основними
фігурантками виступають неповнолітні
дівчата з сусідніх сіл та містечок, утягнені в
розпусту місцевим купецтвом36. Свого часу
Ігор Сердюк, висвітлюючи проблематику ран-
ньомодерного міста на гетьманщині, слушно
зазначив про проституцію як міське явище:
«Проституція обумовлена демографічною
поведінкою міського населення, і вона
необхідна у соціумі з високою часткою неодру-
жених чоловіків або заробітчан, які залишили
дружин удома, а самі тривалий час перебува-
ли у місті»37. Девіантний харків пов’язаний із
цим явищем передусім через торговельний
елемент.
однак якщо на проституцію неповнолітніх
ми натрапляємо як винятково харківське яви-
ще, то існують злочини неповнолітніх
чиновників, а злочинність серед цього кола
була характерною і для інших міст,
адміністративних центрів намісництва38.
Єдине, що дивує, – це лише одна кримінальна
справа щодо «студента». «классического уче-
ника», сироту зі щойно відкритого казенного
училища Філіппа рубльова 1786 р. звинува-
чував у крадіжці доктор Іван кеппен, у якого
той жив і працював39. Згадані вище крадії –
хлопчики василь і Павло Михайловські, що
прийшли свого часу з матір’ю із Сум до хар-
кова, – вочевидь, навчалися в харкові (хоча
невідомо, де саме). василь зазначав, що чита-
ти вміє, а писати ні, а його молодший братик
сказав, що «грамоти читать обучается»40.
утікач, неповнолітній чиновник роман григо-
рович, що втік із місця служби 1785 р., вираз-
но пов’язаний, як видно зі справи, з
колишніми викладачами та студентами
харківського колегіуму41. Невелика кількість
злочинів «студентів» змушує нас із певним
скепсисом ставитися до просвітницького обра-
зу харкова як осередку освіти й науки. вели-
ка кількість сиріт, які навчалися в
харківських казенних училищах, та
особливості студентського життя в харків-
ському колегіумі мали б спричиняти ширше
коло девіацій неповнолітніх. хоча це питання
потребує, звичайно, ретельніших студій.
Таким чином, перед нами місто, де основ-
ними кримінальними важелями для підлітків
були насамперед його торговельний (транзит-
ний) характер та система своєрідного поділу
праці з поширенням найму неповнолітніх. це
основні підставові риси для характеристики
міської культури того часу. Інші вагомі мо-
менти адміністративного чи освітнього центру
відходять на другий план. цей характер ран-
ньомодерного міста поволі набував інших на-
шарувань: транспортного вузла, промислово-
го та фінансового, таки ж освітнього центру, –
але він, напевне, буде засадничим для низки
пошуків «харківського символічного просто-
ру». За рівнем торговельного та грошового
обігу на початку XIX ст. харків далеко обігнав
сусідні міста й містечка, лише в цьому місті
перебували купці, що мали торгівлю і в при-
чорноморських портах42 , та зосереджувався
найбільший хрещенський ярмарок. це, воче-
видь, і надалі визначало специфіку під-
літкових злочинів.
21
Краєзнавство 1 2011
78
1. цит. за: багалей Д.и. генеральная опись
Про совісний суд існує досить вагома
історіографія: Барац Г. очерк происхо-
ждения и постепенного затем упразднения
в россии совестных судов и суда по сове-
сти. историко-юридический этюд (Посвя-
щается памяти а.Ф. кистяковского) //
журнал гражданского и уголовного права.
– 1893. – кн. 3. – С. 1–40; андриевский а.
Деятельность киевского совестного суда в
первый год его существования (1782 г.) //
киевская старина. – 1891. – Т. XXIV. – №
7. – С. 119–129; кизеветтер а. Совестные
суды при Екатерине ІІ (по материалам ра-
бот а. кизеветтера, журнал «голос минув-
шего» 1923 г.) // воспитание и правопоря-
док. – 1992. – № 1/2. – С. 75–81; кнорринг
Н.Н. очерки по истории Тульского совест-
ного суда в екатерининское время. – харь-
ков, 1917; рибаков І. Совісний суд на
україні // Науковий збірник ленін-
градського товариства дослідників
української історії, письменства та мови.
– к., 1928. – вип. І. – С. 33–44; Шандра в.
Совісний суд в україні кінця XVIII –
першої половини хІх століття: структура,
судові практики та архівні фонди //
український археографічний щорічник. –
к., 2009. – вип. 13–14. – С. 532–554; Шан-
дра в. Совісні суди в оцінці сучасників
(остання чверть XVIII – 1860-ті рр.) //
Наукові записки: Зб. праць молодих вче-
них та аспірантів. – к., 2009. – Т. 19. – кн.
1. – С. 443–453 та ін.
2. Барац Г. очерк происхождения… – С. 3;
Шандра в. Совісний суд в україні… –
С. 539.
3. Шандра В. Совісний суд в україні… –
С. 538.
4. Найвагоміша праця, що детально
висвітлює історію харкова: Багалей Д.и.,
Миллер Д.П. история города харькова за
250 лет его существования (1655–1905). –
харьков, 1905. – Т. 1. – 570 c.
5. цю проблематику щодо харкова автор
розглянув у роботі: история харьковского
городского самоуправления. – харьков,
2003. – С. 54–60 (у співавт. з а. антоно-
вим та а. Парамоновим); див. також:
Склокін в. Соціальні перетворення в
містах Слобідської україни (80–90 рр.
XVIII ст.) // Наукові записки: Зб.
праць молодих вчених та аспірантів. – к.,
2008. – Т. 16. – С. 115–130.
6. Див.: Маслійчук В. Про цехові звичаї з
фонду харківської полкової канцелярії
(1764 р.) // київська старовина. – 2006. –
№ 6. – С. 107–112.
7. Сердюк І. Полкові міста лівобережної
україни середини XVIII ст.: Історико-
демографічний вимір (на прикладі
Ніжина, Переяслава й Стародуба): Дис. …
канд. іст. наук. – Полтава, 2010. – С. 194–
195.
8. Багалей Д.и., Миллер Д.П. история города
харькова… – Т. 1. – С. 68–69.
9. При тому, як і личить історикам-
позитивістам, відсутність належної харак-
теристики торгівлі в козацьку добу вони
віднесли до відсутності належного кола
джерел: Там само. – С. 231, 237.
10. Там само. – С. 247.
11. Про це міститься багато інформації в ли-
стуваннях і відписках: цДІак україни. –
Ф. 1710, оп. 2, спр. 170, 498, 502, 759,
1354, 1498 та ін. Див. також: Багалей Д.и.,
Миллер Д.П. история города харькова… –
Т. 1. – С. 202–222. цікаві спостереження
про харків залишив академік василь
Зуєв, наголошуючи, щоправда, на пере-
важно сільськогосподарських промислах
харків’ян: Зуев в. Путешественные запи-
ски василья Зуева отъ С.-Петербурга до
херсона въ 1781 и 1782 году. – СПб.: имп.
акад. Наукъ, 1787. – С. 187–189.
12. Про харківських городничих див.: Бага-
лей Д. и., Миллер Д.П. история города
харькова… – Т. 1. – С. 184.
13. Досить кумедно про Трохима Ека
розповідає крістоф Дітріх роммель, про-
фесор харківського імператорського
університету 1809–1813 рр.: «Поліц-
мейстер, городничий, був також русифі-
кованим німцем. відразу після свого
приїзду я придбав двох курляндських ко-
ней, яких запрягають у сани; та однієї
темної ночі вони щезли. коли я заявив про
це городничому, він запитав, скільки я
дам за те. Незабаром ми домовилися за
ціну, він направив агента поліції, який
наступної ночі вивів моїх коней прямо зі
стайні розбійників у сусідньому містечку
(богодухові) і повернув їх майже не ушкод-
женими» (роммель кр. Д. Спогади про моє
життя та мій час. – харків, 2001. – С.
129).
Джерела та література
2179
14. Див. колоритні подробиці про міста геть-
манщини: Сердюк І. Полкові міста… – С.
96–102.
15. описи харківського намісництва кінця
XVIII ст. – к., 1990. – С. 45.
16. Дахо, ф. 56, оп. 1, спр. 407, арк. 1–3.
17. Там само,спр.675, арк. 1, 4 і зв.
18. Там само, спр.467, арк. 1, 2.
19. Там само,спр. 891, арк. 1, 3, 4, 9 - 9зв.
20. Там само, спр. 561, арк. 2.
21. Там само, спр. 1015, арк. 1.
22. Там само, спр. 690, арк. 1, 3 - 3зв., 6.
23. «украла у нее юпку и кофту 12 платков 4
барсовой 2 красной тюфяной 3 тафтяной 4
палевой, 4 рубашек муслиновая с потстав-
кой».
24. Дахо, ф. 56, оп. 1, спр. 900, арк. 1, 3 -
3зв., 13.
25. Там само, спр. 540, арк. 1, 2.
26. Там само, спр. 462, арк. 2, 3, 6, 11.
27. Ішлося про зміну соціального статусу від
кріпосного селянина до міщанина.
Міщанство мало низку пільг і політичних
прерогатив щодо вибору власного
правління. На колишній Слобідській
україні цей прошарок створювався штуч-
но. однак, напевно, йдеться про ширші
конотативні рамки. Злочинці інколи нази-
вали себе «вольной земли мещане», а кре-
менчуцьке міщанство, куди мав тікати Пе-
тро Сирков, досить цікаве в девіантному
зрізі. Про ці проблеми готую окрему стат-
тю щодо підліткової злочинності в катери-
нославському намісництві.
28. Дахо, ф. 56, оп. 1, спр. 391, арк. 1–3.
29. Там само, спр. 304, арк. 1, 2.
30. Там само, спр. 137, арк. 1, 2.
31. Там само, спр. 1016,арк. 1, 3, 7.
32. Там само, спр. 688, арк. 2, 3, 4, 12.
33. Там само, спр. 1012, арк. 1, 2.
34. Там само, спр. 201, арк. 1.
35. Там само, спр. 1042, арк. 1–3.
36. Там само, спр. 895, арк. 1, 3, 4; спр. 517,
арк. 1 і зв., 2; див. також: спр. 386, арк. 1 і
зв., 2, 10.
37. Сердюк І. Полкові міста… – С. 116.
38. Дахо, ф 56, оп. 1, спр. 251, арк. 2, 3, 4;
див. також: спр. 307, арк. 1, 2, 9, 13, 19 та
ін.
39. Там само, спр. 309, арк. 1.
40. Там само, спр. 891, арк. 3, 4.
41. Там само, спр. 251, арк. 2, 3, 4.
42. Соловей Д. Нариси з історії торгівлі на
Слобожанщині в першій половині хІх
століття (З архівних джерел) // Збірник
науково-дослідчої катедри української
культури. – харків, 1930. – Т. х. – С. 55
(див. також с. 59).
Владимир маслийчук
Подростковое преступление в Харькове (80 – 90-е гг. XVIII в.)
В статье автор рассматривает факты подростковой преступности в центре
Харьковского наместничества – городе Харькове. Основные виды преступности (воровство)
были связаны с торговым характером города. Частыми были случаи обворовывания наемными
работниками своих хозяев. исследователь считает, что основным критерием, определяющим
в то время Харьков, будет транзит и бойкая торговля, особое разделение труда в
прединдустриальном городе. В то же время образование и административные заведения не
играли для Харькова основную роль.
Ключевые слова: подросток, преступление, город, Харьков, совестный суд.
Volodymyr Masliychuk
The teen’s crime in Kharkiv (1780–90ies)
The article deals with the facts of teen’s delinquency in the centre of Kharkiv area (Kharkivske
namisnyctvo) – the city of Kharkiv. The basic types of criminals (the pilferages) were connected to
the trade character of the city. Quiet often the masters were robbed by their own hirelings. The Author
concludes that the characteristic feature of Kharkiv at that time was its role in transit and trade
that caused the special division of labour in pre-industrial city. At the same time educational and ad-
ministrative institutions have never played the leading role in city life.
Key words: teen, crime, city, Kharkiv, conciliation court.
|