Гамаліївський Харлампіївський монастир: історія та сьогодення

Стаття присвячена історії одного з пам’ятників архітектури України – Гамаліївського Харлампіївського монастиря та ансамблю його пам’яток, якому в 2014 р. виповниться 300 років з моменту офіційного заснування....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Чухно, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2011
Schriftenreihe:	Краєзнавство
Schlagworte:	Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32401
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Гамаліївський Харлампіївський монастир: історія та сьогодення / В. Чухно // Краєзнавство. — 2011. — № 2. — С. 156-170. — Бібліогр.: 106 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-32401
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-324012012-04-30T12:22:54Z Гамаліївський Харлампіївський монастир: історія та сьогодення Чухно, В. Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Стаття присвячена історії одного з пам’ятників архітектури України – Гамаліївського Харлампіївського монастиря та ансамблю його пам’яток, якому в 2014 р. виповниться 300 років з моменту офіційного заснування. Статья посвящена истории одного из памятников архитектуры Украины – Гамалеевского Харлампиевского монастыря и ансамбля его сооружений, которому в 2014 г. исполняется 300 лет с момента официального основания. The article examines the history of the one of the historic landmark of Ukraine – Hamaliya Kharlampiy Monastery and its memorial ensemble that will be 300 after its founding in the 2014. 2011 Article Гамаліївський Харлампіївський монастир: історія та сьогодення / В. Чухно // Краєзнавство. — 2011. — № 2. — С. 156-170. — Бібліогр.: 106 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32401 uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс
spellingShingle	Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Чухно, В. Гамаліївський Харлампіївський монастир: історія та сьогодення Краєзнавство
description	Стаття присвячена історії одного з пам’ятників архітектури України – Гамаліївського Харлампіївського монастиря та ансамблю його пам’яток, якому в 2014 р. виповниться 300 років з моменту офіційного заснування.
format	Article
author	Чухно, В.
author_facet	Чухно, В.
author_sort	Чухно, В.
title	Гамаліївський Харлампіївський монастир: історія та сьогодення
title_short	Гамаліївський Харлампіївський монастир: історія та сьогодення
title_full	Гамаліївський Харлампіївський монастир: історія та сьогодення
title_fullStr	Гамаліївський Харлампіївський монастир: історія та сьогодення
title_full_unstemmed	Гамаліївський Харлампіївський монастир: історія та сьогодення
title_sort	гамаліївський харлампіївський монастир: історія та сьогодення
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32401
citation_txt	Гамаліївський Харлампіївський монастир: історія та сьогодення / В. Чухно // Краєзнавство. — 2011. — № 2. — С. 156-170. — Бібліогр.: 106 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT čuhnov gamalíívsʹkijharlampíívsʹkijmonastirístoríâtasʹogodennâ
first_indexed	2025-07-03T12:57:40Z
last_indexed	2025-07-03T12:57:40Z
_version_	1836630630101680128
fulltext	VI ЦеРКОВНО- істОРИчНе КРАЄЗНАВстВО: витоки та сучасний дискурс 156 Краєзнавство 2' 2011 5 лютого 2014 р. виповниться 300 років із дня офіційного заснування гамаліївського харлампіївського монастиря на лівому березі річки Шостка в селі гамаліївка (нині – Шосткінського району сумської області), у трьох кілометрах від села локотки. у 1676 р. гетьман і. самойлович дозволив козаку села локотки воронізької сотні степану бугаю спорудити поблизу майбутнього мона- стиря на річці Шостці водяний млин1, а у на- ступному році зобов’язав його одну третину доходів, які той отримував від млина, віддавати на військові потреби2. Наприкінці 80-х рр. XVII ст. с. бугай продав побудований млин ге- неральному осавулові андрію михайловичу гамалії (? – † до квітня 1696 р.), котрий засну- вав недалеко від нього слобідку3 й назвав її на свою честь – гамаліївкою. через декілька років після заснування слобідки він помер, залишивши її в спадок своєму сину, військовому значковому товари- шу антону гамалії (? – † 1728 р.). антон андрійович був людиною віруючою; 14 квітня 1702 р. він заснував у гамаліївці православний храм, який був названий на честь святого вели- комученика харлампія – харлампіївським4. Незабаром після заснування церкви при ній ви- никла жіноча пустинь5, витрати по утриманню якої а. гамалій узяв на себе6. Під час Північної війни зі шведами він воював на боці і. мазепи і поплатився за це всіма своїми маєтностями та засланням у сибір7. відібрану в нього у 1710 р. гамаліївку з харлампіївською пустинню геть- ман і. скоропадський залишив собі8. у 1713 р. дружина гетьмана анастасія марківна скоропадська (уродж. маркович) вирішила спорудити на місці пустині жіночий монастир й у тому ж році подарувала йому два млини, декілька ділянок землі, лісу і батьківській хутір дубочаєвський «з людьми, там же на куплених ґрунтах поселеними, та присілками: яблунівкою, білошапкою, дей- манівкою, сергіївкою й двома дівицями»9. 1 грудня того року і. скоропадський закріпив за монастирем вказані маєтності геть- манським універсалом і одночасно з цим пода- рував йому належні до його двору села марчихіну буду, мутин, Паліївку, бирине та хутір бубновщину10, а незабаром звернувся до Петра і й попросив його дозволу на будівництво обителі на підтвердження за нею царською гра- мотою перелічених володінь, земель і млинів. Петро і його клопотання задовольнив, 25 січня 1714 р. видав йому дозвільну царську грамоту на спорудження харлампіївського монастиря й закріпив за ним вказані в гетьманському універсалі «села, землі, ліси, млини та всякі угіддя у вічне володіння”11. вслід за цим і. скоропадський оголосив себе титарем обителі12, а його дружина розпо- чала будівництво монастирських споруд, го- ловною з яких вважався собор різдва Пресвятої богородиці. він був прикрасою гамаліївської обителі. за даними м. домонто- вича, храм зводився за проектом професора сорбонни а. зерникау13. однак чи так це, насправді, не відомо. осатаній був православ- ним богословом, письменником і архітектором. На початку 80-х рр. XVII ст. він проживав у батурині і помер у києво-Печерській лаврі за- довго до початку будівництва гамаліївського монастиря, в 1693 р. або у 1694 р.14 у зв’язку з цим деякі дослідники висловлюють обґрунто- вані сумніви щодо його авторства проекту го- ловного храму15. собор різдва Пресвятої богородиці зводив- ся впродовж 16 років, з 1719 р. по 1735 р., та був освячений 14 вересня того року архі- мандритом Никодимом ленкевичем. його спо- рудження, за деякими даними, здійснювалося удк Володимир Чухно (м. Шостка) ГАмАЛіЇВсЬКИй ХАРЛАмПіЇВсЬКИй мОНАстИР: істОРія тА сЬОГОДеННя Стаття присвячена історії одного з пам’ятників архітектури України – Гамаліївського Харлампіївського монастиря та ансамблю його пам’яток, якому в 2014 р. виповниться 300 років з моменту офіційного заснування. Ключові слова: Гамаліївський Харлампіївський монастир, пам’ятник архітектури, Скоропадські, антирелігійна кампанія. 157 «муровщиком» данилом мойсеєвичем на підставі договору, укладеного 7 лютого 1719 р. між ним і гетьманом і. скоропадським. за будівництво собору д. мойсеєвичу було обіцяно: «п’ять тисяч золотих, борошна стародубської міри: житнього – 100 осьмачок, пшеничного – 10 осьмачок, гречаного – 10 осмачок, насіння конопляного – 3 осмачки, круп гречаних – 8 осьмачок, пшона – 4 осмач- ки, гороху – 3 осмачки, олії – 300 кварт, риби в’ялої – голів десять, солі – 6 бочок, сала – 60 пудів, баранів – 30, яловиць – 10, горілки – кухлів чотири”16. собор різдва Пресвятої богородиці в різний час мав від двох до чотирьох престолів: північний – на честь дванадцяти апостолів, південний – святої великомучениці варвари17, на хорах правої сторони – сповідника якова і на хорах лівої сторони – святого миколая18, котрі знаходилися у прибудовах до храму. На думку деяких фахівців, головний гамаліївський собор був схожий із троїцьким храмом чернігівського ільїнського монастиря19. Проте не всі поділяють цю думку, вважаючи, що собор різдва Пресвятої богородиці був спро- ектований на основі місцевої переробки проектів двох типів храмів – базилікального з трансептом та хрестового п’ятикупольного20 і в ньому «інакше, ніж у троїцькому соборі в чернігові, архітектор видозмінив тип старо- руського тринефного шестистовпного храму»21. у середині собору знаходився чотириярус- ний різьблений іконостас з головними святи- нями обителі – чудотворними іконами єрусалимської божої матері, спасителя, ільїнською чернігівською божої матері (всі у срібній ризі22) , святого миколи угодника й Пристрасті господньої, іконою якова сповідника23 і т.д. Цоколь іконостаса був при- крашений гербами скоропадських, а над ним підносилися різьблені позолочені колонки, увиті виноградною лозою. На стіні храму, біля правого криласа, висів портрет гетьмана і. скоропадського в повний зріст у військовому панцерному озброєнні24, написаний відомим художником хVIII ст. – якимом глинським, а недалеко від нього – його дружини роботи того ж майстра25. Пор- трети знаходилися в соборі до середини хіх ст., після цього їх перенесли у настоятельські келії, а після революції передали в сумський художній музей ім. Н.х. онацького. Поряд із головним храмом у північно- західному кутку монастирського подвір’я зна- ходилася трапезна церква священномученика харлампія з невисоким куполом «зального типу, з п’ятигранною апсидою, перекритою півсферичним куполом на високому восьме- рику»26. храм, який було побудовано в 1721 р., став усипальнею двох гілок роду скоропадсь- ких27. тут, біля правого криласа, 6 липня 1722 р. поховали гетьмана івана ілліча скоропадсь- кого, праворуч від нього 13 січня 1730 р. – його дружину анастасію марківну скоропадську, а поруч із ними 2 квітня 1733 р. – їх дочку уля- ну іванівна толстую (дружину ніжинського полковника Петра Петровича толстого), яка померла 13 березня того року у селі яковлеве під москвою28 більше ніж через сто п’ятдесят років після їх смерті, в трапезній церкві гамаліївської обителі було поховано Петра івановича скоро- падського – батька гетьмана української дер- жави Павла скоропадського, полковника російської армії, сестру гетьмана єлизавету, його матір марію андріївну миклашевську та брата михайла Петровича. «усі вони, – як зга- дував Павло скоропадський, – поховані по- ряд, там же, де поховані гетьман іван і геть- манша анастасія»29. храм священномученика харлампія мав дві трапези: одну велику – літню, й іншу малу – теплу. до нього примикав двоповерховий корпус, в якому містилися настоятельські келії, із похилим дахом, що був зведений після 1826 р. на місці дерев’яних, що згоріли під час пожежі 1795 р. до того року з південного боку трапезної церкви, за собором різдва Пресвятої богородиці знаходилася велика одноповерхо- ва дерев’яна будівля, у котрій розміщувалося 13 чернечих келій30. однак під час пожежі вона була пошкоджена вогнем та згодом розібрана, а на її місці в 1837–1840 рр. споруд- жена нова одноповерхова будівля для таких же келій (чотирикімнатних із сіньми і двокімнатних без сіней), яка зводилася із цег- ли, що залишилася від розібрання кербутовсь- кого Новомлинського храму31. окрім зазначе- них будівель, у дворі монастиря знаходилися їдальня й хлібопекарня під одним дахом та інші господарські споруди, а поблизу від нього – водяний млин і винокурня32. територію монастиря розміром близько 170 м на 180 м було огороджено цегляною стіною заввишки близько 2,2 м й товщиною близько 1,25 м із бійницями, розташованими на висоті близько 1,25 м від землі33. На кутах стін обителі було встановлено чотири восьмигранні 158 Краєзнавство 2' 2011 вежі з бойовими камерами та бійницями (по одній на кожному куті), в середині південної стіни – така ж вежа із хвірткою, що вела на територію монастиря, а у середині північної стіни – чотиригранна двоярусна з воротами кріпосного типу. у західній частині стіни обителі, напроти собору різдва Пресвятої богородиці, у 30-х рр. хVIII ст. було споруджено триярусну вежу- дзвіницю четверикового типу, в нижньому ярусі якої знаходився головний вхід у мона- стир, у середньому – розміщалася церква вознесіння господнього, а у верхньому – дзвіниця. Під час пожежі, що сталася в гама- ліївському монастирі у 1795 р., вежу-дзвіницю було пошкоджено вогнем; впродовж декількох десятиліть вона залишалася в запустінні. Після переведення в обитель черниць Ново- млинського монастиря вона була повністю пе- рероблена: «аркада першого ярусу розібрана, другий і третій яруси споруджено заново, а зверху них встановлений сферичний гранча- стий купол із високим шпилем»34. майже всі споруди монастиря будувалися на пожертвування сім’ї скоропадських та під контролем дружини гетьмана, яка особисто спостерігала за їх зведенням до своєї смерті. жертвували на його будівництво й інші особи. так, за даними о.м. лазаревського, осавул генеральної артилерії іван мануйлович у 1714 р. «подарував на молитви, на обитель гамаліївську хутір свій Шеїнку і млин о двох колах, з двором та пущею», колишній мешка- нець селища вороніж міщанин василь дзвон- ник пожертвував у 1717 р. «на обитель св. гамаліївську близько двадцяти «ґрунтів», «дворів» та інших земельних ділянок у с. вороніжі та поблизу с. вороніж вартістю близько 2000 золотих», вдова сотника сави григоровича – засновника села макове – в 1718 р. віддала третю частину своїх воронізького й маківського маєтків і слобідки радомки «на гамаліївськую обитель для відпущення гріхів своїх та поминання чоловіків своїх сави і кирила» й ін35. однак основні багатства монастир отримав від родини скоропадських. турбуючись, «щоб обитель та в майбутньому часі для їжі й одягу черниць, у ній благочестиво живущих, особли- во до належної потреби мала достаток», геть- ман і. скоропадський 24 січня 1718 р. «пода- рував монастирю свої власні села вечорки і колтуновки в Прилуцькому полку, село камінь у мутинському повіті, села рогівку та Пушкарі з озерами в Новгород-сіверській сотні, села макове й локотки із сінокосом Полевичі у воронізькому повіті, а також ку- пив разом зі своєю дружиною і подарував мо- настирю млин на річці Есмані з хутором, по- лями, сінокосами, лісом та з перелісками у воронізькій сотні, млин на річці Шостці під селом локотки з хутором, полями, лісами, сінокосами й дворами, млин на річці Шостка в селі макове з двором, полями, лісами та іншими угіддями, млин у селі Паліївці з дво- ром і з садом, млин гyтянський з гутою й хуто- рами борщовцем і зап’ятницьким та інші володіння, які були підтверджені за монасти- рем царською грамотою від 7 липня 1718 р.»36. завдяки цьому харлампіївська обитель стала «одним із найбагатших малоросійських монастирів»37, але її економічне благополуччя тривало недовго. в 1722 р. гетьман і. скоропадський помер. На знак подяки за надані монастирю милості його поховали 6 липня у трапезній церкві свя- щенномученика харлампія, біля правого кри- ласа, а на надгробній плиті зробили напис: «здъсь опочиваетъ тъломъ рабъ божій іоанъ скоропадскій, войскъ запорожскихъ гетманъ, сей обители фундаторъ. Преставился въ глу- ховъ року 1722, мъсяця іюля третього дня»38. Після смерті гетьмана титаршею харлампі- ївського монастиря стала анастасія скоро- падська. як і її покійний чоловік, вона піклува- лася про благополуччя обителі, спостерігала за її будівництвом, часто приїжджала туди помо- литися і подовгу залишалася в ній. тут вона відзначала свої дні народження та храмові свя- та, на які приїжджали високопоставлені великоросійські чиновники із сім’ями і малоросійська генеральна старшина39. бував у неї й миргородський полковник да- нило апостол, обраний у вересні 1727 р. геть- маном малоросії, доти, поки його зять андрій горленко не розпочав процес проти гамаліївського монастиря та анастасії скоропадської щодо повернення відібраних у його батька сіл яблунівки, білошапки, сергіївки, вечорок та ін. Під час розгляду вказаної справи гетьман підтримав свого зятя і у 1729 р. повернув йому перелічені населені пункти, а також відібрав в обителі «марчихіну буду, мутин й інші села і приписав їх до свого двору»40. а. скоропадська тяжко переживала втрату вказаних володінь та, можливо, тому й захворіла. Після цього вона вирішила перетво- 159 рити гамаліївський монастир із жіночого в чоловічий, сподіваючись на те, що начальник- ігумен зможе краще підтримувати обитель у «належному стані», ніж черниці41. Про це 15 грудня 1729 р. вона написала своєму брату андрію марковичу, а 19 грудня – архієпископу київському, галицькому і всієї малої росії варлааму. у своїх листах вона про- понувала черниць із гамаліївської обителі пе- ревести в інші жіночі монастирі, а «най- старіших та найчесніших законниць, які в обителі харлампіївській у чернечий чин пострижені, перевести в мутинську пустинь», яку, за її задумом, необхідно було підпоряд- кувати харлампіївському монастирю, «а на місце їх в обитель харлампіївську поселити ченців, ігумена призначити й інше, як у доско- налих монастирях у малій росії водиться»42. у день складання листа на ім’я архієпископа київського, галицького та всієї малої росії варлаама а. скоропадська помер- ла. через два дні після смерті її тіло привезли у гамаліївський монастир «де побачили, що на обличчі покійної, на правій стороні підборіддя, дуже червоно, також і правого вуха нижче кінець дуже червоний та вуха м’які, а лице ні в чому не змінилося»44. у зв’язку з цим з її по- хоронами поспішати не стали й відклали їх до 13 січня 1730 року. у призначений день тіло а. скоропадської поховали у трапезній церкві священномучени- ка харлампія «з правого боку поруч із тілом покійного гетьмана скоропадського» в присутності близьких родичів, багатьох знат- них великоросійських і малоруських осіб, а та- кож священиків із міст глухова, Новгорода- сіверського, кролевця, селища воронежа та інших населених пунктів. Похоронами керу- вав архімандрит новгородський Нил, а над- гробну промову читав префект київського колегіуму амвросій дубневич – майбутній епіскоп чернігівський та ніжинський. Після смерті а. скоропадської титарями гамалі- ївського монастиря були призначені її брат, ге- неральний підскарбій андрій маркович і племінники – бунчукові товариші михайло скоропадський та яків маркович – автор «дневных записок генерального подскарбия якова марковича». турботи по перетворенню гамаліївської обителі із жіночої в чоловічу взяв на себе а. маркович. Незабаром після смерті сестри він надіслав її передсмертний лист архієпископу варлааму і попросив його посприяти у вирішенні вказаного питання. архієпископ підтримав останню волю а. скоропадської марківни та подав відповідне клопотання до святійшого синоду. впродовж наступних трьох років питання про перетворення гамаліївської обителі роз- глядалось у вищих інстанціях і 31 січня 1733 р.45 було остаточно вирішене. Про це архі- єпископ київський рафаїл заборовський 24 березня того року повідомив листом а. марко- вичу: «отримали ми указ її імператорської величності самодержавиці всеросійської і від святійшого синоду про переведення мутинсь- ких ченців у дівочий гамаліївський монастир, а черниць гамаліївських – у мутинський монастир»46. обов’язки по вирішенню цієї справи були покладені р. заборовським на гу- стинського ігумена гаврила леопольського, котрий 18 квітня 1733 р. доставив його листа із києва в глухів47. Переведення тривало недовго; про це свідчить той факт, що вже наприкінці вересня того року київська єпархія призначила настоя- телем гамаліївського монастиря «для правлін- ня та влаштування всіляких добрих порядків монастирських чесну й учительну людину, превелебного пана отця германа конашевича, члена духовної консисторії та екзаменатора ка- тедри києво-софійської»48, який незадовго пе- ред цим був викладачем у московській слов’яно-греко-латинській академії. однак останній не ужився з ченцями і тита- рями монастиря й вони зажадали від архієпископа київського р. заборовського надіслати на місце г. конашевича іншого на- стоятеля49. він це прохання задовольнив і в грудні 1734 р. звільнив настоятеля від зай- маної посади, а замість нього на початку 1735 р. призначив архімандрита Никодима ленке- вича50. він близько трьох років був настояте- лем гамаліївського монастиря, після чого був відкликаний у казанську єпархію, а на його місце в 1738 р. призначили професора богослов’я софронія мигалевича – колишньо- го ректора московської слов’яно-греко- латинської академії51 й архімандрита мо- сковського заіконоспаського монастиря. При цьому настоятелі, 28 вересня того ро- ку52 (за іншими даними 10 жовтня)53 у гамаліївському монастирі сталася пожежа. із слів с. мигалевича, вона розпочалася «опівночі над тією баштою, де склеп мурова- ний, і, як дійшла до тієї комори, де зберігалася домашня й куплена горілка, більше 40 бочок, 160 Краєзнавство 2' 2011 то на весь монастир вогонь розлився, від чого погоріли всі хороми та крівлі на мурованій церкві, трапезі й брамі, тільки вціліли іконостас і ризниця”54. На той час гамаліївський монастир володів такими селами: сергіївкою, яблунівкою, ду- бовим гаєм, білошапкою, вечорками, ковту- новцями, великою дівицею, малою дівицею, гамаліївкою, маковим, Паліївкою, локотка- ми та дейманівкою55. однак доходів, які він отримував від зазначених маєтностей, не ви- стачало на відновлення монастирських спо- руд. у зв’язку з цим у квітні 1741 р. с. мига- левич звернувся до імператриці єлизавети й попросив повернути гамаліївській обителі не- законно відібрані в неї гетьманом данилом апостолом села мутин, камінь, марчихіну буду, бирине, рогівку і Пушкарі. своє про- хання він мотивував тим, що після відібрання вказаних населених пунктів монастир «в останній бідності та зубожінні перебуває і після пожежі й донині у попередній стан не приведений, і святі церковні будови без на- лежних дахів стоять, покриті соломою, й завжди їх пробиває всяка мокрота, і потрапляє вона на кам’яні стіни, які від того терплять ве- лику шкоду, та вельми небезпечно, щоб вони від того не впали…»56. імператриця прислуха- лася до доводів с. мигалевича і своїм указом від 21 травня 1743 р. повернула монастирю не- законно відібрані в неї села57. 11 червня того року святійший синод вста- новив у гамаліївському монастирі архі- мандритське правління58, а 24 жовтня 1743 р. прийняв рішення перевести останнього на по- саду настоятеля московського андроніївського монастиря. однак с. мигалевич відмовився від запропонованої посади, посилаючись на «хворобу свою, що перешкоджала переїзду до москви, і на бажання довести перебудову мо- настиря», й 15 березня 1744 р. був залишений на колишній посаді59. Протягом наступних декількох років він відновив пошкоджені монастирські споруди і після закінчення ремонтних робіт, наприкінці 40-х рр. XVIII ст., помер у гамаліївській обителі60, де, вирогідно, і був похований. Після його смерті настоятелем монастиря призначи- ли гавриїла леопольського, однак він незаба- ром помер (01.01.1749 р.), а його місце 29 січня того року зайняв ігумен києво- Петропавлівського монастиря Пахомій вит- вицький61. На посаді настоятеля гамаліївського монастиря він пробув менше року, після чого його перевели в прилуцький густинський мо- настир, а замість нього 19 лютого 1750 р. при- значили флотського обер-ієромонаха Пафнутія биковського62, котрий керував обителлю до 23 вересня 1754 р., поки його не перемістили в києво-Печерську лавру63. Після нього настоятелем гамаліївського монастиря був архімандрит венгамін, який помер в березні 1761 р.64 Незадовго до його смерті, 10 лютого того року, його місце зайняв архімандрит давид Нащинський – письмен- ник та перекладач, професор богослов’я, рек- тор київської духовної академії з 3 липня 1758 р. по 10 лютого 1760 р.65 Перебуваючи на посаді настоятеля, він не залишав наукової й перекладацької діяльності, написав «златой клейнод детей божиих, то есть правдивый путь к христианству» та інші праці. за його правління гамаліївський монастир багато сперечався «з сусідами за землі, особли- во лісові, в яких не було точних меж». Це відволікало ченців від виконання своїх пря- мих обов’язків, у зв’язку з чим в 1766 р. обер- прокурор запропонував священному синоду звернутися до імператриці з проханням «по- збавити духовний чин у малоросії від суєти мирської»66. у 1768 р. (за іншими даними, на початку 1769 р.) д. Нащинського перевели в глухів- ський Петропавлівський монастир, а замість нього призначили феоктиста мочульського – письменника й педагога, який згодом став архієпископом білгородським і курським, чле- ном Петербурзької академії наук та почесним членом харківського університету67. Пробувши на посаді настоятеля гамаліївської обителі близько року, ф. мочульський у 1769 р. був переведений у києво-михайлівський монастир, а його місце 16 червня 1770 р. зайняв ігумен Полтавської хрестовоздвиженського монастиря антоній Почека68. він керував гамаліївською обителлю до 1784 р., після чого 6 січня 1785 р. замість нього було призначено іоанна островського – префекта і викладача латині, філософії й богослов’я київської духовної академії. він виконував обов’язки настоятеля гамаліївського монастиря близько п’яти років, до 15 грудня 1789 р. (за іншими дани- ми, до 8 січня 1890 р.), після чого його переве- ли настоятелем у коломенський богоявленсь- кий голутвінський монастир московської єпархії, а згодом призначили пермським і ка- теринбурзьким єпископом69. архімандрит іріней фальковський архімандрит феоктист мочульський План гамаліївського монастиря Краєзнавство 2' 2011 собор різдва Пресвятої богородиці. зліва надбрамна башта собор різдва Пресвятої богородиці (сучасний вигляд) собор різдва Пресвятої богородиці (сучасний вигляд) 163 за іоанна островського 10 квітня 1786 р. гамаліївську обитель було передано у казенне відомство з присвоєнням їй статусу монастиря другого класу. При цьому належні останньому села бирине, Пушкарі, рогівку, мутин, камінь, гамаліївку і локотки тощо були в ньо- го відібрані й повернуті державі70. 25 грудня 1789 р. (за іншими даними, 14 грудня)71 на місце і. островського призначили христофора сулиму – ігумена миколаївського моденського монастиря Новгородської єпар- хії. На чолі гамаліївської обителі він перебу- вав до 1 травня 1794 р., після чого його пере- вели в чернігівський єлецький монастир, а згодом призначили слобідсько-українським єпископом72. місце х. сулими в 1794 р. зайняв Платон романовський – ректор і учитель богослов’я Новгород-сіверської духовної семінарії73. При ньому у 1795 р. в монастирі сталася пожежа, яка пошкодила більшість монастирських спо- руд. її наслідки були зафіксовані у плані «гамаліївського монастиря, яким він зали- шився після пожежі», складеному в 1795 р. статським радником л. алексєєвим. у центрі плану було зображено храм різдва Пресвятої богородиці, напроти нього, недалеко від південної стіни – корпус чернечих келій, з іншого боку, біля північної стіни – харлампіївську церкву й корпус настоятельсь- ких келій, а в східній частині, за головним храмом – споруди обителі, що згоріли: 4 неве- ликих будиночки і маленьку церкву74. через декілька місяців після пожежі, 23 лютого 1796 р., П. романовський помер. його місце 22 червня того року зайняв ректор Новгород-сіверської семінарії, архімандрит ієронім загоровський75. На посаді настоятеля гамаліївського монастиря він перебував до 14 січня 1799 р., після чого його перевели у київський видубицький монастир, а замість нього 6 лютого того року призначили ірінея фальковського – учителя богослов’я київської духовної академії76. Цей заклад у той період переживав важкі часи, які були викликані ліквідацією києво- братського богоявленського монастиря, від доходів із маєтностей якого викладачі академії отримували кошти на своє утримання. зали- шившись без матеріальної підтримки обителі, служителі академії розпочали кампанію по відновленню києво-братського монастиря та поверненню йому відібраних володінь. однак вона безуспішно тривала до 1795 р., поки у гамаліївській обителі не сталася пожежа. для відновлення її споруд потрібно було 8534 руб. 25 коп., однак ні в монастиря, ні у чернігів- ської єпархії таких коштів не існувало. скори- ставшись цією обставиною, київський митро- полит ієрофей 21 березня 1799 р. звернувся до святійшого синоду й попросив відновити києво-братський монастир «на тому самому штаті, який для гамаліївського встановлений, з переведенням звідти в братський гамаліїв- ських ченців, і з дозволом забрати у братський з гамаліївського тамтешню ризницю з при- стойним начинням, меблями, келійними кіньми, екіпажем та з іншим майном, крім будівель»77. святійший синод підтримав клопотання митрополита й 23 травня того монастир після ліквідації в парафіяльну церкву, на утриман- ня якої відновлений братський монастир по- винен був виділяти з штатної суми щорічну плату, призначену на одного ієромонаха, ієродиякона і паламаря, а всі належні гамаліївському монастирю угіддя й споруди (за винятком церков та будівель, необхідних для проживання майбутніх священно- служителів і паламарів) повернути у казну”78. Павло і проти цього не заперечував і 29 травня підписав прохання синоду79. Після прийняття вказаного рішення київський митрополит ієрофей направив у гамаліївський монастир протоієрея матвія россовського й канцеляриста мельникова і зобов’язав їх прийняти майно ліквідованого монастиря за описом та передати його в києво- братський монастир. При цьому їм було нака- зано залишити в гамаліївській обителі найнеобхідніші речі, які «дешевші» і «гірші» й у самій обмеженій кількості, а всі інші ви- везти до києва. На початку серпня 1799 р. роз- порядження митрополита було виконано і найбільш цінне майно ліквідованого монасти- ря – ризниця, ікони, церковне начиння тощо – було упаковано і відправлено в києво- братський монастир. Протягом наступних двадцяти шести років гамаліївська обитель залишалася у запустінні і, згідно з рішенням святійшого синоду, ви- користовувалася як парафіяльна церква. од- нак стіни її споруд залишалися в гарному стані; 15 березня 1826 р. святійший синод прийняв рішення «про переведення Ново- млинського дівочого монастиря з проживаю- чими у ньому черницями в ліквідований гамаліївський монастир»80, а незадовго перед 164 Краєзнавство 2' 2011 цим, 25 грудня 1825 р., виділив на ремонт останнього 16 948 руб.81 через декілька місяців після ухвалення вказаного рішення черниці й послушниці кербутовської Новомлинської обителі у кількості близько 40 осіб переселилися в гамаліївський різдво-богородичний мона- стир, який незадовго перед цим отримав ста- тус обителі третього класу, і під керівництвом ігумені дометіани приступили до виконання своїх обов’язків та відновленню її споруд, по- шкоджених пожежею 1795 року. Під час проведення ремонтних робіт, у 1834 р., дометіану звільнили з посади настоятель- ки гамаліївської обителі в зв’язку з похилим віком, а замість неї місце 8 серпня того року призначили ніжинську ігуменю феодору82, за якої будівництво й ремонт монастирських спо- руд було закінчено. у 1840 р. місце настоятельки гамаліївського монастиря зайняла ігуменя маргарита, казна- чея обителі, котра незадовго перед цим служи- ла відповідно в Ніжині83. Пробувши на чолі монастиря близько восьми років, вона 21 ли- стопада 1848 р. померла, а замість неї була призначена ігуменя антонія – дворянка з роду Назаревських, яка управляла гамаліївською обителлю до 1888 р.84. При ній на початку 60-х рр. хіх ст. у гамаліївському монастирі проживали близько 100 осіб85, котрі утримува- лися за рахунок державної допомоги в сумі 284 руб., відсотків від капіталу у сумі 4700 руб. і доходів, які обитель отримувала із 30 де- сятин орної землі, млина, рибного озера, 18 де- сятин саду та двох городів площею близько 3 десятин86. 15 травня 1888 р. гамаліївський монастир очолила 67-річна ігуменя єфросинія, казначея обителі87. На чолі монастиря вона перебувала недовго, про що свідчить той факт, що вже в 1889 р. на її місці була ігуменя ксенофонта88, котра відрізнялась особливим благочестям, за що 6 травня 1898 р. була заохочена благосло- венням святійшого синоду з грамотою89, а 6 травня 1899 р. наперсним хрестом з кабінету його величності90. При ксенофонті на початку хх ст. у гамаліївському монастирі проживали 36 чер- ниць і 74 послушниці91. Настоятелька мона- стиря мешкала на першому поверсі архі- єрейських покоїв, які примикали до трапезної церкви, а черниці і послушниці – в чернечих келіях. На другому поверсі покоїв розміщалися приймальня та вітальня. «Приймальня була прикрашена портретами превеликих осіб усіх часів, а вітальню прикрашали старовинні меблі: крісла з твердими сидіннями, великий диван з високою прямою спинкою, громіздкий овальний стіл, виготовлений з карельської бе- рези. Праворуч від входу у вітальню висів пор- трет фундаторки а. скоропадської з хвалебни- ми віршами під ним, навпроти нього – портрет і. скоропадського, а у вітальні над канапою – портрет рано померлої єлизавети скоро- падської, імператорської фрейліни»92. Неподалік від монастиря, на річці Шостці, знаходився водяний млин, подарований геть- маном і. скоропадським, а поруч із ним – за- пруда, поросла очеретом і жовтими ліліями. біля неї протікало «дивне джерело живої води, над виходом якого була влаштована обширна каплиця, всередині вся прикрашена образами»93. у другій половині XIX ст. при гамаліїв- ському монастирі діяло училище, в якому на- вчалися 15 дівчат. священики читали їм за- кон божий, а черниці – читання й писання94, а на початку хх ст. там існувала школа грамо- ти, у якій, серед інших предметів, викладали- ся шиття, вишивання та в’язання95. При різдво-богородичній церкві діяла також церковно-парафіяльна школа, завідуючим якої наприкінці хіх ст. був священик микола усердов96. вона вважалась однією з кращих у глухівському повіті, перебувала на особливо- му становищі й на протязі декількох років от- римувала з місцевого бюджету субсидію в сумі 100 руб. на рік97. Незадовго до революції у 1917 р. в обителі побував видатний український історик, публі- цист і громадський діяч д. дорошенко. свої спогади від побаченого він описав у статті «гетьманський монастир», яка була опублі- кована в 1919 р. в його нарисах «По рідному краю (дорожні враження й замітки)». На той час у гамаліївському монастирі про- живали близько 250 черниць та послушниць, а «його настоятелькою була дионисія, в миру євдокія кузина, уродженка севського повіту орловської губернії. Не стара ще жінка, з делікатним приємним обличчям. дуже привітна”98. за оцінкою д. дорошенка мона- стир тих часів мав характер великої трудової спілки, в якій на перший план виступали господарські інтереси. кожна монахиня у ньо- му мала свою роботу: одна вишивала, друга об- робляла земельну ділянку тощо. в обителі був свій готель з чистими світлицями і старовин- 165 ними гравюрами, пекарня й інші господарські споруди. з приходом радянської влади спокійний уклад життя у гамаліївській обителі було по- рушено. керуючись декретом ради Народних комісарів від 23 січня 1918 р. «Про відокремлення церкви від держави та школи від церкви» комуністи розпочали на чернігівщині широкомасштабну антирелігій- ну кампанію, яка супроводжувалась утиском священнослужителів, закриттям православ- них монастирів і храмів, відібранням у них майна тощо. черниці гамаліївського монастиря були стурбовані цими подіями і, бажаючи її зберег- ти, взяли у володіння 70 га лісів, 10 га лугів, 20 га рілля і в 1921 р. організували сільськогосподарську кустарну виробничу артіль, а її головою обрали монахиню марфу Никлонську. спілка займалася виробництвом сільськогосподарської продукції, мала у власності 20 коней, 30 корів, 50 овець, 10 сви- номаток, 2 водяних млини, сукновальню тощо. Проте це не надовго відстрочило ліквідацію монастиря. гоніння на церкву про- довжувалися. Після 1 травня 1924 р. гамаліївський монастир закрили, а його житлові приміщення передали під будинок для старих людей, а згодом – під дитячий при- тулок. у зв’язку з цим одна частина черниць покинула монастир, а інша залишалась в обителі й проживала в ній до початку 60-х рр. минулого століття, заробляючи собі на прожи- вання вишиванням, плетінням та іншими ро- ботами. через чотири роки після ліквідації мона- стиря більшовики приступили до вилучення його цінностей. Насамперед вони проникли у склеп скоропадського, сподіваючись знайти в ньому золоті прикраси. Проте їх там не вияви- лось. Після цього представники радянської влади зняли з головного гамаліївського храму 320-пудовий дзвін, який був подарований мо- настирю на початку хх ст. імператрицею олександрою федорівною з нагоди святкуван- ня 300-ліття царювання дому романових, і розібрали різьблений іконостас. дзвін вони порізали й здали на метало- брухт, а іконостас викинули, заздалегідь зняв- ши з нього позолоту та ікони. дерев’яні части- ни іконостасу місцеві жителі розтягнули по домівках і використали їх для опалення своїх помешкань, а ікони, до яких приходили помо- литися тисячі віруючих зі всієї округи, вико- ристали для виготовлення столів. Проте декілька святинь обителі все ж вдалося вряту- вати, й до недавнього часу вони зберігалися у будинках місцевих мешканців. На початку великої вітчизняної війни ра- дянська держава ослабила тиск на православ’я. скориставшись цією обставиною, священно- служителі поновили діяльність харлампіїв- ської церкви і з 1941 р. почали використовува- ти її як парафіяльну для села гамаліївки, а після війни спробували відновити монастир. з цією метою єпископ сумський і охтирський іларіон (Прохоров) 1 грудня 1947 р. подав до ради в справах російської православної церк- ви при раді міністрів срср відповідне клопо- тання, однак у його задоволенні 18 грудня того року було відмовлено99. 28 березня 1956 р. гамаліївський монастир було включено до списку пам’ятників архітектури україни100. На цей момент лише одна із його споруд – харлампіївська церква – використовувалася за призначенням. усі інші монастирські приміщення знаходилися в користуванні колгоспу «Нова праця» (з 1957 р. «40 років кПу»). соборний храм різдва Пресвятої богородиці використовувався під зерновий склад, трапезний корпус – під склад матеріальних цінностей, а дзвіниця – мінеральних добрив й отрутохімікатів. На першому поверсі двоповерхового корпусу на- стоятельских келій зберігалося колгоспне зер- но, на другому поверсі трапезного корпусу розміщувався сільський клуб, у чернечих келіях проживали сім’ї колгоспників та 18 монахинь похилого віку, а на монастирському подвір’ї тримали стадо колгоспних корів. однак держава не була зацікавлена у використанні гамаліївського монастиря як пам’ятника архітектури і в грудні 1961 р. пе- редала його міністерству внутрішніх справ україни, яке організувало на території обителі виправно-трудову колонію посиленого режи- му, призначену для відбування покарання особами, що скоїли тяжкі злочини101. Після прийняття вказаного рішення, в січні 1962 р. на території монастиря розпоча- лися роботи по виявленню підземних ходів й інших порожнеч, через які засуджені могли втекти на волю. обстеження почали із церкви святого харлампія, у якій планувалося відкрити їдальню для останніх. спочатку зірвали дощату підлогу храму, а під нею вия- вили склеп із зруйнованою цинковою труною, в якій знаходилися останки і. скоропадсько- 166 Краєзнавство 2' 2011 го: «добре були видні кістки його ніг, чоботи зі шпорами і череп”102. Після цього один з учасників обстеження олексій борисенко спустився в склеп, що зна- ходився поруч зі склепом гетьмана, і «побачив в ньому труну з горіхового дерева, покриту ла- ком, у якій знаходилось тіло молодої жінки, що чудово збереглося. Проте, як тільки в тру- ну проникло повітря, воно почало розсипатися”103. кому точно належали виявлені останки – невідомо. можливо, дочці і. скоропадського – уляні толстой або сестрі гетьмана української держави П. скоро- падського – єлизаветі. обстеження території монастиря проводи- лося у присутності керівників сумського об- ласного управління внутрішніх справ, Шост- кинського районного відділу міліції, комітету державної безпеки й двох представників православної церкви. «Після виявлення скле- пу гетьмана та членів його сім’ї, – згадував о. борисенко, – керівництво управління внутріш- ніх справ запропонувало представникам духівництва перепоховати їх останки. однак ті відмовилися, посилаючись на те, що ні геть- ман, ні члени його сім’ї не зараховані до лику святих. Після цього хтось із членів комісії віддав наказ забетонувати склепи. для цього привезли три автомобілі-самоскиди бетону і залили їм два склепи з останками і. скоро- падського, членів його сім’ї і членів родини П. скоропадського, а потім засипали щебенем та піском склеп, що знаходився у південній прибудові до храму святого харлампія, в яко- му зберігалося шість трун з останками настоятелів і настоятельниць гамаліївської обителі»104. аналогічні «заходи» були проведені й у храмі різдва Пресвятої богородиці. вслід за цим у березні–травні 1962 р. до монастиря прибули понад 500 засуджених за- гального режиму і збудували на його території їдальню, медичну частину, контрольно- пропускний пункт й інші споруди, необхідні для проживання та обслуговування останніх. Під час виконання будівельних робіт вони повністю знищили дзвіницю монастиря, яка нібито заважала огляду, скинули хрести з церкви святого харлампія і собору різдва Пресвятої богородиці, перебудували під каме- ри для злочинців черничі келії, заклали бійниці в монастирській стіні, а також зрівняли із землею й залили асфальтом похо- вання військових, що знаходилися біля північних дверей собору, дружин титулярних, статських та таємних радників, котрі знахо- дилися з південного боку храму різдва богородиці, а також могили ченців, черниць та інших поважних осіб з усієї округи, що зна- ходилися вздовж огорожі, яка вела від храму святого харлампія до брами105. Після закінчення будівельних робіт 25 червня 1962 р. виправно-трудова колонія була здана під охорону військовій частині та незабаром при- йняла перший етап засуджених посиленого режиму у кількості близько 550 осіб. через деякий час після їх приїзду головний гамаліївський собор було переобладнано під виробничі цехи колонії, всередині зведені залізобетонні міжповерхові перекриття і пере- городки, а в куполі встановлено бак для води. собор було поділено на три поверхи й безліч підсобних приміщень, а у центрі встановлене промислове обладнання, робота якого негатив- но впливала на схоронність храму. від вібрації працюючих верстатів шматки старовинної ліпнини відвалювались, а споруда поступово руйнувалася та занепадала. На сьогоднішній день від внутрішнього облаштування собору майже нічого не залишилося. за час існування у ньому виробничого цеху колонії всі настінні фрески декілька разів перештукатурювалися і білились. в 1970–1973 рр. було повністю зни- щено всі кутові башти монастиря, у тому числі й три надбрамні, а її стіна перетворена на ча- стину виробничої зони колонії. Постановою ради міністрів україни від 6 вересня 1979 р. ансамбль гамаліївського мо- настиря було знову включено до списку пам’ятників архітектури україни, що перебу- вають під охороною держави. однак майже ніяких заходів, спрямованих на його збере- ження, з того часу так і не було вжито. декілька років тому обитель відвідали науковці інституту історії та теорії архітектури і містобудування – єдиної в україні наукової установи у сфері проведення відповідних фундаментальних досліджень. «Перед їх очима, – зазначала директор Ндітіам алла виноградна, – предстала кар- тина тотального запустіння. тут не лише нау- ковець, а й будь-який пересічний громадянин зрозуміє, що ця пам’ятка давнини знаходить- ся поза межами елементарної охорони. Навпа- ки. стіни старовинної будівлі вкриті грибком, шматки старовинної ліпнини відвалюються на очах. керівництво колонії на свій розсуд переобладнало намолені століттями келії на 167 місця ув’язнення. Подекуди прямо на могиль- них плитах встановлені верстати. Порушу- ються християнські канони щодо поховання, яке не повинно знаходитися за колючим дро- том, а особливо усипальниця таких значущих для національної свідомості українців осіб, як великий гетьман україни іван скоропадський та його родина»106. у минулому році керівництво україни вирішило покласти цьому край. враховуючи виняткову культурну й історичну цінність ан- самблю пам’яток гамаліївського харлампіїв- ського монастиря та роль його засновників в історії українського державотворення, з ме- тою належної охорони цієї обителі Президент україни в. ющенко своїм указом від 6 січня 2010 р. «Про деякі питання збереження ан- самблю пам’яток гамаліївського харлампіїв- ського монастиря» запропонував кабінету міністрів україни вжити у встановленому по- рядку заходів щодо вивільнення Шосткинсь- кою виправною колонією №66 приміщень і споруд колишньої гамаліївської обителі з ме- тою її подальшого утримання, використання й розвитку як об’єкта культурної спадщини україни, а також забезпечення прав релігій- них громад щодо користування його культо- вими будівлями. з того часу минуло більше року. однак за цей час лише одна із монастирських споруд – церква священномученика харлампія, в склепі якої зберігаються забетоновані останки гетьмана і. скоропадського та членів його ро- дини була 2 березня 2011 р. передана Шост- кинською виправною колонією №66 конотопській єпархії української право- славної церкви московського патріархату. всі інші монастирські споруди залишаються у користуванні колонії, поступово руйнуються і занепадають. Настав час якнайшвидше повер- нути народові україни фрагмент його славетної історії. Джерела та література 1 Лазаревский А. очерки старейших дворян- ских родов черниговской губернии. // за- писки черниговского губернского стати- стического комитета. – кн. 2. – чернигов, 1868. – с. 102. 2 там само. 3 Модзалевский В.Л. малороссийский родос- ловник. – т. 1. – киев, 1908. – с. 239–240. 4 Гумилевский Д.И. историко-статистичес- кое описание черниговской епархии. – кн. 4. – чернигов, 1873. – с. 21. 5 Модзалевский В. очерк истории лохвиц- кой, сенчанской, чорнуской, куренской и варвинской сотен, вошедших в состав лох- вицкого уезда // лохвицкий исторический сборник. – киев, 1906. – с. 267. 6 Гумилевский Д.И. вказ. праця. – с. 20. 7 Лазаревский А. очерки малороссийских фамилий // русский архив. – кн. 1. – м., 1875. – с. 445. 8 Василенко Н.П. генеральное следствие о маетностях Нежинского полка 1729–1730 гг. – чернигов, 1901. – с. 47. 9 Пулк М. малороссийские эмигранты при Петре великом // вестник Европы. – т. 3. – сПб., 1872. – с. 78. 10 Лазаревский А. описание старой малорос- сии. – т. 2: Полк Нежинский. – киев, 1893. – с. 351. 11 Пулк М. вказ. праця. – с. 79. 12 Гумилевский Д.И. вказ. праця. – с. 20. 13 Домонтович М. материалы для географии и статистики россии, собранные офицера- ми генерального штаба. черниговская гу- берния. – сПб., 1865. – с. 671. 14 русский биографический словарь. – т. 1. – сПб., 1896. – с. 61. 15 Цапенко М. архитектура левобережной украины XVII–XVIII веков. – м., 1967. – с. 119. 16 для истории гамалеевского харлампиев- ского монастыря // черниговские епархи- альные известия. – 1887. – № 1. – с. 15–16. 17 описание документов и дел, хранящихся в архиве святейшего синода (1740 г.). – т. 20. – сПб., 1911. – с. 591. 18 Гумилевский Д.И. вказ. праця. – с. 53. 19 Домонтович М. вказ. праця. – с. 676. 20 Памятники градостроительства и архитек- туры усср. – т. 4. – киев, 1986. – с. 32. 21 Логвин Г. чернигов, Новгород-северский, глухов, Путивль. – 2-е изд. – м., 1980. – с. 215. 22 Домонтович М. вказ. праця. – с. 676. 23 Верховец Я.Д. в наши дни. – Петроград, 1915. – с. 24. 24 о месте погребения малороссийского гет- мана ивана скоропадского. // чтения в 168 Краєзнавство 2' 2011 обществе истории и древностей россий- ских (далі – чоидр). – 1847. – кн. 9. 25 Цапенко М. По равнинам десны и сейма. – 2-е изд. – м., 1970. – с. 65. 26 Памятники градостроительства и архитек- туры усср. – т. 4. – с. 32. 27 історія української архітектури / ю.с. асєєв та ін.; ред. в.і. тимофієнко. – київ, 2003. – с. 227. 28 Гумилевский Д.И. вказ. праця. – с. 52. 29 Скоропадський П. спогади. кінець 1917 – грудень 1918. – київ–філадельфія, 1995. – с. 400. 30 опис Новгород-сіверського намісництва (1779–1781). – київ, 1934. – с. 390. 31 Гумилевский Д.И. вказ. праця. – с. 52. 32 опис Новгород-сіверського намісництва (1779–1781). – с. 390–391. 33 Вечерський В. гамаліївський монастир хVііі сторіччя // Пам’ятки україни. – 2001. – №4. 34 там само. 35 Лазаревский А. описание старой малорос- сии. – т. 2: Полк Нежинский. – с. 352. 36 Василенко Н.П. вказ. праця. – с. 315–318. 37 Энциклопедический словарь. – т. XXXVII / изд. ф.а. брокгауз и и.а. Ефрон. – сПб., 1908. – с. 79. 38 Ханенко Н. диариуш или журнал, то есть повседневная записка // чоидр. – 1858. – кн. 1. – с. 74. 39 дневник генерального подскарбия якова марковича (1726–1729 гг.). – ч. 2. – киев, 1895. – с. 189. 40 Пулк М. вказ. праця. – с. 84. 41 Гумилевский Д.И. вказ. праця. – с. 29. 42 гетманша скоропадская, урожденная ана- стасия марковна маркович (1667–1729) // исторический вестник. – 1911. – № 8. 43 Мордовцев Д. русские женщины нового времени. гетманша скоропадская. – сПб., 1874. – с. 37. 44 дневник генерального подскарбия якова марковича (1726–1729 гг.). – ч. 2. – с. 340. 45 Полное собрание постановлений и распо- ряжений по ведомству православного ис- поведания российской империи. – т. 8: 1733–1734 гг. – сПб., 1898. – с. 27. 46 Гумилевский Д.И. вказ. праця. – с. 41–42. 47 дневник генерального подскарбия якова марковича (1726–1729 гг.). – ч. 3. – киев, 1897. – с. 283. 48 Гумилевский Д.И. вказ. праця. – с. 45. 49 русский биографический словарь. – т. 5. – м., 1916. – с. 38. 50 Харлампович К.В. малороссийское влия- ние на великорусскую церковную жизнь. – т. 1. – казань, 1914. – с. 850. 51 описание документов и дел, хранящихся в архиве святейшего синода (1736 г.). – т. 16. – сПб., 1906. – с. 873. 52 описание актов архива маркевича, отно- сящихся к истории южнорусских мона- стырей // чоидр. – 1884. – кн. 1. – отд. 1. – с. 27–28. 53 описание документов и дел, хранящихся в архиве святейшего синода (1741 г.). – т. 21. – сПб., 1913.– с. 203. 54 Гумилевский Д.И. вказ. праця. – с. 48. 55 описание документов и дел, хранящихся в архиве святейшего синода (1738 г.). – т. 18. – Петроград, 1915. – с. 1357–1358. 56 архив князя воронцова. – кн. 1. – м., 1870. – с. 70–72. 57 Полное собрание законов российской им- перии с 1649 года. – 1-е собр. – т. 11. – сПб., 1830. – с. 813. 58 Полное собрание постановлений и распо- ряжений по ведомству православного ис- поведания российской империи. – т. 1: 1741–1743 гг. – сПб., 1899. – с. 355. 59 описание документов и дел, хранящихся в архиве святейшего синода (1743 г.). – т. 23. – сПб., 1911. – с. 514. 60 Гумилевский Д.И. вказ. праця. – с. 50. 61 описание документов и дел, хранящихся в архиве святейшего синода (1749 г.). – т. 29. – сПб., 1913. – с. 189, 437. 62 там же. – с. 288. 63 описание документов и дел, хранящихся в архиве святейшего синода (1754 г.). – т. 34. – сПб., 1912. – с. 337. 64 Гумилевский Д.И. вказ. праця. – с. 51. 65 словарь исторический о бывших в россии писателях духовного чина греко- российской церкви. – т. 1. – сПб., 1827. – с. 104–106. 66 Лазаревский А. описание старой малорос- сии. – т. 2: Полк Нежинский. – с. 355. 67 словарь исторический о бывших в россии писателях духовного чина греко- российской церкви. – т. 2. – сПб., 1827. – с. 291–294. 68 Строев П. списки иерархов и настоятелей монастырей российской церкви. – сПб., 1877. – с. 530–531. 69 русский биографический словарь. – т. 8. – сПб., 1897. – с. 280. 169 70 Гумилевский Д.И. вказ. праця. – с. 51. 71 сулимовский архив. – киев, 1884. – с. 137. 72 русский биографический словарь. – т. 21. – сПб., 1901. – с. 435. 73 там само. – т. 14. – сПб., 1905. – с. 57. 74 российский государственный историче- ский архив (г. санкт-Петербург), ф. 1399, оп. 1, д. 843. 75 русский биографический словарь. – т. 8. – сПб., 1897. – с. 167. 76 там само. – с. 135–136. 77 Белгородский А. киевский митрополит ие- рофей малицкий. – киев, 1901. – с. 210. 78 там само. – с. 211. 79 описание документов и дел, хранящихся в архиве святейшего синода (6 ноября 1790 г. – 11 марта 1801 г.). – Петроград, 1915. – с. 398. 80 Полное собрание постановлений и распо- ряжений по ведомству православного ис- поведания российской империи. – т. 4: 1825–1835 гг. –Петроград, 1915. – с. 40. 81 там само. – с. 25. 82 Гумилевский Д.И. вказ. праця. – с. 52. 83 там же. 84 календарь черниговской губернии на 1888 год. – чернигов, 1887. – с. 288. 85 Гумилевский Д.И. вказ. праця. – с. 52. 86 Домонтович М. вказ. праця. – с. 676. 87 список настоятельниц женских монасты- рей и общин. – сПб., 1889. – с. 52. 89 Церковные ведомости. – 1898. – № 18–19. – с. 169. 90 там само. – 1899. – № 19. – с. 147. 91 Денисов Л.И. Православные монастыри российской империи. – м., 1908. – с. 911. 92 Архірейський Д. гамаліївський монастир: передісторія ганьби // советское полесье. – 1996. – 17 января. 93 Верховец Я.Д. в наши дни. – Петроград, 1914. – с. 25. 94 всеподданнейший отчет обер-прокурора святейшего синода к. Победоносцева по ведомству православного исповедания за 1884 г. – сПб., 1886. – с. 249–250. 95 журналы глуховского уездного земского собрания на 1913 г. – глухов, 1914. – с. 50. 96 журналы глуховского уездного очередно- го земского собрания на 1891 г. – черни- гов, 1892. – с. 12. 97 журналы глуховского уездного земского собрания на 1897 г. –глухов, 1899. – с. 120–121. 98 дорошенко д. «гетьманський монастир» // сіверянський літопис. – 1998. – № 1. – с. 159–160. 99 Письма Патриарха алексия I в совет по делам русской православной церкви при совете народных комиссаров – совете ми- нистров ссср. 1945–1953 гг. – т. 1. – м., 2009. – с. 323–325. 100 див.: Постанова ради міністрів української рср №320 від 28 березня 1956 р. «Про затвердження списку пам'ятників архітектури по українській рср». 101 лукаш с. святыни на берегу реки Шостка // день. – 2009. – 30 квітня. – № 75. 102 Неопубликованные воспоминания жите- ля и уроженца с. гамалеевки борисенко алексея Павловича. 103 там само. 104 там само. 105 там само. 106 комарова а. могила гетьмана скоро- падського – за колючим дротом // свобо- да. – 2007. – №4 (319). Владимир чухно Гамалеевский Харлампиевский монастырь: история и совренменность Статья посвящена истории одного из памятников архитектуры Украины – Гамалеевско- го Харлампиевского монастыря и ансамбля его сооружений, которому в 2014 г. исполняется 300 лет с момента официального основания. Ключевые слова: Гамалеевский Харлампиевский монастырь, памятник архитектуры, Скоропадские, антирелигиозная кампания. 170 Краєзнавство 2' 2011 удк 908: 289 (477) ‘‘1885/1902” Дмитро Кудінов (м. Суми) КОНФесійНИй КОНФЛіКт В сУмсЬКОмУ ПОВіті НАПРИКіНЦі ХіХ – НА ПОчАтКУ ХХ ст. Стаття присвячена історії конфлікту між сектантами-парахристиянами, Православною церквою та державою, який виник наприкінці ХІХ ст. і загострився на початку ХХ ст. Визначається роль князя Д. Хілкова в поширенні толстовства серед селян Сумського повіту. Розглядаються кульмінація конфлікту – розгром селянами православної церкви в слободі Павлівка, наслідки цього виступу і суд над сектантами. Ключові слова: сектантство, толстовці, мальованці, місіонерство, погром. в історії релігії україни чільне місце займає тема сектантства. Причинами його зародження і формування були як суто конфесійні розход- ження всередині церкви, так і реакція частини населення на офіційний курс держави в релігійній та соціальній політиці. специфічною причиною являлися також і соціально-духовні пошуки інтелігенції, яка не була задоволена станом офіційної ідеології, розходженням між ідеалами, що пропагувалися державою та церквою, та життєвою практикою. з релігійним реформаторством нею пов’язувалися сподіван- ня на зміни в суспільно-політичному розвитку. віра, в даному випадку, виступала в якості провідника до кращого життя, як знамено об’єднання прочан, переважно з селянства, під гаслами соціальної справедливості. саме в та- кому ракурсі розвивалося сектантство в україні у Пореформений період. зростання популярності сектантства не могло не відбитися на його конфліктних відносинах з державною церквою. історія конфесійного протистояння в сумському повіті наприкінці хіх – на початку хх ст. є тому яскравим свідченням. розгром церкви і масова сутичка між сектантським і православ- ним населенням в сл. Павлівка стали кульмінацією конфлікту. виявлення причин погрому, регіональної специфіки сектантства та характеристики виступу сектантів і скла- дають мету даної статті. Процес над павлівськими селянами поклав початок журналістським та згодом крає- знавчим дослідженням історії сектантства на сумщині. Піонерами вивчення «павловської справи» стали в. короленко, який в якості журналіста «Полтавських губернських відомо- стей» приїздив до сум висвітлювати судове розслідування, а також відомі публіцисти м. гусєв і с. мельгунов, що виступили на захист свободи совісті, вимагали справедливого розслідування причин селянського виступу1. в статті м. гусева «Павловці» й у книзі в. бонча-бруєвича «матеріали до історії і вив- чення російського сектантства і розколу» авто- рами використовувався рукопис, написаний Vladimir Chykhno of Hamaliya Kharlampiy Monastery: history and the first steps to its recover The article examines the history of the one of the historic landmark of Ukraine – Hamaliya Kharlampiy Monastery and its memorial ensemble that will be 300 after its founding in the 2014. Key words: Hamaliya Kharlampiy Monastery, historic landmark, Skoropandsky, antireligious campaign.

Гамаліївський Харлампіївський монастир: історія та сьогодення

Institution

Ähnliche Einträge