Джерела для дослідження історії російських органів управління Східною Галичиною та Південною Буковиною під час Першої світової війни (1914–1917) (спроба огляду за довідковими виданнями)

В статье рассматриваются вопросы освещения истории органов российской временной администрации, созданных на оккупированных во время Первой мировой войны территориях Западной Украины (Генерал-губернаторства Галичина и губернских организаций). Исследование базируется на источниках, опубликованных в сп...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Папакін, Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2009
Назва видання:	Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики
Теми:	Джерелознавство
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32516
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Джерела для дослідження історії російських органів управління Східною Галичиною та Південною Буковиною під час Першої світової війни (1914–1917) (спроба огляду за довідковими виданнями) / Г. Папакін // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 64-76. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-32516
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-325162012-05-06T12:38:57Z Джерела для дослідження історії російських органів управління Східною Галичиною та Південною Буковиною під час Першої світової війни (1914–1917) (спроба огляду за довідковими виданнями) Папакін, Г. Джерелознавство В статье рассматриваются вопросы освещения истории органов российской временной администрации, созданных на оккупированных во время Первой мировой войны территориях Западной Украины (Генерал-губернаторства Галичина и губернских организаций). Исследование базируется на источниках, опубликованных в справочных изданиях – путеводителях центральных государственных исторических архивов и государственных архивов западных областей. Цель статьи – обратить внимание историков на информационный потенциал соответствующих архивных фондов. The article deals with the history of Russian temporary authorities, which were established in occupied Western Ukraine during World War I (Governor-General of Halychyna and provincial organizations). The research is based on the sources published in the reference guidebooks of the central state historical archives and state archives of Western Ukrainian oblasts. The article is aimed at attracting historians’ attention to information capacities of the respective archival funds. 2009 Article Джерела для дослідження історії російських органів управління Східною Галичиною та Південною Буковиною під час Першої світової війни (1914–1917) (спроба огляду за довідковими виданнями) / Г. Папакін // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 64-76. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. XXXX-0099 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32516 35.07:«930.253(477.8)«1914–1917» uk Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Джерелознавство Джерелознавство
spellingShingle	Джерелознавство Джерелознавство Папакін, Г. Джерела для дослідження історії російських органів управління Східною Галичиною та Південною Буковиною під час Першої світової війни (1914–1917) (спроба огляду за довідковими виданнями) Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики
description	В статье рассматриваются вопросы освещения истории органов российской временной администрации, созданных на оккупированных во время Первой мировой войны территориях Западной Украины (Генерал-губернаторства Галичина и губернских организаций). Исследование базируется на источниках, опубликованных в справочных изданиях – путеводителях центральных государственных исторических архивов и государственных архивов западных областей. Цель статьи – обратить внимание историков на информационный потенциал соответствующих архивных фондов.
format	Article
author	Папакін, Г.
author_facet	Папакін, Г.
author_sort	Папакін, Г.
title	Джерела для дослідження історії російських органів управління Східною Галичиною та Південною Буковиною під час Першої світової війни (1914–1917) (спроба огляду за довідковими виданнями)
title_short	Джерела для дослідження історії російських органів управління Східною Галичиною та Південною Буковиною під час Першої світової війни (1914–1917) (спроба огляду за довідковими виданнями)
title_full	Джерела для дослідження історії російських органів управління Східною Галичиною та Південною Буковиною під час Першої світової війни (1914–1917) (спроба огляду за довідковими виданнями)
title_fullStr	Джерела для дослідження історії російських органів управління Східною Галичиною та Південною Буковиною під час Першої світової війни (1914–1917) (спроба огляду за довідковими виданнями)
title_full_unstemmed	Джерела для дослідження історії російських органів управління Східною Галичиною та Південною Буковиною під час Першої світової війни (1914–1917) (спроба огляду за довідковими виданнями)
title_sort	джерела для дослідження історії російських органів управління східною галичиною та південною буковиною під час першої світової війни (1914–1917) (спроба огляду за довідковими виданнями)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Джерелознавство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32516
citation_txt	Джерела для дослідження історії російських органів управління Східною Галичиною та Південною Буковиною під час Першої світової війни (1914–1917) (спроба огляду за довідковими виданнями) / Г. Папакін // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 64-76. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.
series	Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики
work_keys_str_mv	AT papakíng džereladlâdoslídžennâístoríírosíjsʹkihorganívupravlínnâshídnoûgaličinoûtapívdennoûbukovinoûpídčasperšoísvítovoívíjni19141917sprobaoglâduzadovídkovimividannâmi
first_indexed	2025-07-03T13:02:08Z
last_indexed	2025-07-03T13:02:08Z
_version_	1836630911218614272
fulltext	64 УДК 35.07:«930.253(477.8)«1914–1917» Георгій Папакін ДЖЕРЕЛА ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ РОСІЙСЬКИХ ОРГАНІВ УПРАВЛІННЯ СХІДНОЮ ГАЛИЧИНОЮ ТА ПІВДЕННОЮ БУКОВИНОЮ ПІД ЧАС ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1914–1917) (спроба огляду за довідковими виданнями) Питання створення і функціонування російських тимчасових регіональних державних інституцій на окупованих Російською імперією у період Першої світо- вої війни західноукраїнських землях донині перебуває практично поза увагою українських вчених-інститутознавців та істориків. Досі немає жодної монографії, присвяченої цьому складному періоду розвиткові іноземних державних інституцій в Україні. Єдина розвідка, що ставила за мету спеціальне дослідженню історії тимчасового військового російського генерал-губернаторства Східної Галичини та всієї політики Російської імперії на західноукраїнських землях, здійснена нещода- вно російським істориком А. Бахтуріною1. Підготовка такої праці, безперечно, ро- бить честь молодому російському науковцю. Але, на наш погляд, вона не може претендувати на ґрунтовне висвітлення всіх аспектів цієї складної проблеми. Це перша монографія науковця, якого, поза сумнівом, більше цікавили питання зага- льнополітичні, аніж інституціоналістські, хоча діяльності генерал-губернаторства впродовж 1914–1915 та 1916–1917 рр. присвячені дві окремих глави. Практично нічого нового порівняно із згаданою монографією не внесла і нова її праця, при- свячена діяльності російської адміністрації та політиці Росії щодо національних окраїн імперії в період Першої світової війни2. До того ж, і це для нас є суттєвим, саме джерельне підґрунтя праці виявило- ся неповним, адже використані фонди лише трьох російських державних архівів (Архів зовнішньої політики Російської імперії, Державний архів Російської Феде- рації, Російський державний військово-історичний архів), спогади виключно ро- сійських діячів тощо. Іншими словами, монографія написана без використання відомостей українських архівів та української мемуаристики. Таким чином, огляд діяльності російської окупаційної адміністрації представлений А. Бахтуріною од- нобічно, переважно з російської точки зору. Тому нам видається доцільним підняти питання про джерельну базу дослі- дження історії російського генерал-губернаторства Галичина. Це потрібно для то- го, щоб привернути увагу істориків-інститутознавців до малодослідженого періоду історії державних установ в Україні, розкрити вміст і значення тих джерел, які до- поможуть повноцінно та об’єктивно висвітлити діяльність російського окупацій- ного режиму на Західній Україні. _Георгій Папакін. Джерела для дослідження історії російських органів управління 65 Останнім часом в опрацюванні питань оприлюднення інформації, дотичної джерельній базі дослідження, зокрема, в Україні, відбулися значні зрушення. Упродовж останніх 8 років у рамках видавничої програми “Архівні зібрання Укра- їни” світ побачили путівники Центрального державного історичного архіву Украї- ни у м. Львові3, Держархівів Чернівецької4 та Івано-Франківської областей5. Варто нагадати, що перші два з цих видань розкривають склад і зміст фондів тих архівів, які досі з різних причин ще не оприлюднювали повної інформації про свій фондо- вий склад. Серед архівних скарбів згаданих архівів наявні фонди тимчасових адмі- ністративно-військових російських інституцій 1914–1917 років на окупованій те- риторії. Також вже підготовлений до друку рукопис путівника Держархіву Терно- пільської області, який теж містить розгорнуті анотації на документи фондів ана- логічних установ губернського та нижчого рівнів. Слід зауважити, що перед тим довгий час була широко оприлюднена лише інформація про фонди Центрального державного історичного архіву України у м. Києві6. Від 1991 р. в Україні активно публікуються і републікуються спогади украї- нських політичних діячів початку ХХ ст., що розкривають зміст і результати ро- сійської політики на Галичині та Буковині. Насамперед це мемуари Д. Дорошенка „Мої спомини про недавнє-минуле”, перший том яких присвячений саме „Галиць- кій руїні” – адже під такою назвою в українських колах залишився період російсь- кої окупації Галичини 1914–1917 рр. Якими ж були історичні та політичні підстави створення російських тимча- сових адміністративних органів у Галичині? Світова політико-економічна криза початку ХХ ст. призвела до розв’язання першого в історії людства всесвітнього збройного конфлікту. Велику роль відігра- вали в ньому питання національні, оскільки у двобій між собою вступили найбі- льші світові колоніальні імперії. Усі вони мали поневолені народи або в складі основної території (Австро-Угорська, Оттоманська, Російська), або ж величезні колонії за морем (Британська, Германська, Французька). Перерозподіл володінь в Європі, як і колоній за морем був основним питанням, що мала врегулювати війна. Особливим ставленням до підкорених націй і народів вирізнялася Росія, яка офі- ційно претендувала на спадщину Східної Римської (Візантійської) імперії („Моск- ва – третий Рим”), пропагувала панславізм, стверджувала, що їй належить провід над усіма слов’янськими народами. Крім того, так само офіційно насаджувалася ідея єдиного російського народу від Карпат до Камчатки, „виправлення кордонів на Заході” тощо. Виконуючі такі плани, російські війська, перетнувши у серпні 1914 р. дер- жавний кордон з Австро-Угорщиною, здійснили військову окупацію Східної Га- личини та Північної Буковини. Проте це і на практиці, і в геополітичних задумах російських політиків не було лише військовим заходом. Очільники тогочасної Ро- сії спробували здійснити, за висновком А. Бахтуріної, „безпрецедентну спробу реалізувати в умовах війни завдання злиття Галичини з Російською імперією як органічної її частини” 7. Спеціальні історичні дисципліни. Число 16 __________________________________ 66 Організаційно-адміністративною формою такої спроби стало створення Тим- часового військового генерал-губернаторства Галичини з центром у Львові як осно- вного регіонального органу керівництва політичним, економічним, культурним та конфесійним життям підкореного краю в умовах продовження військових дій на цій та сусідній територіях. Офіційною датою відкриття генерал-губернаторства стало 29 серпня (11 вересня) 1914 р., коли був виданий відповідний наказ Верховного Го- ловнокомандувача8. Центром нової адміністративної одиниці Російської імперії став Львів. Влада начальника краю поширювалася на театр військових дій та найближче запілля, а до складу генерал-губернаторства входили чотири створені в різні часи губернії. Три з них: Львівська, Тернопільська та Чернівецька – були організовані одразу, у вересні 1914 р., а Перемишльська – у березні 1915 р., коли царське коман- дування плекало надії щодо окупації території усієї Галичини. Доля самої цієї інституції була бурхливою: після поразки російської армії у травні-червні 1915 року практично вся територія Західної України (крім 8 повітів Тернопільщини) повернулася під владу Австро-Угорщини, а генерал-губернатор з канцелярією і всі російські установи перебралися до Києва. Імператорським ука- зом від березня 1916 р. посаду начальника краю було скасовано. Лише після Бру- силовського прориву 1916 р. у липні того ж року адміністративну одиницю відро- дили під новою назвою: Генерал-губернаторство областей Австро-Угорщини, зайнятих за правом війни, з центром спочатку у Тернополі, а зі жовтня 1916 р. – у Чернівцях. Очевидно, що у такій зміні назви відбився крах російської спроби приєднання Галичини до Російської імперії, визнання власної неспроможності за- провадити тут режим повної русифікації. Складалося наново створене адміністра- тивне об’єднання лише з двох губерній: Тернопільської та Чернівецької. У такому статусі воно проіснувало до квітня 1917 р., коли Тимчасовий уряд Росії створив Обласний комісаріат Галичини і Буковини. А внаслідок липневого наступу 1917 р. німецьких та австро-угорських військ Росія остаточно втратила Західну Україну, завершив тим самим історію свого управління в Галичині та Буковині. Але цей останній етап ми залишаємо іншим дослідникам, оскільки за Тимчасового уряду відбулися суттєві зміни не лише у назвах, але й принципах діяльності, повнова- жень, керівного та кадрового складу установ. Документним наслідком діяльності російських установ на західноукраїнсь- ких землях стали архівні фонди самого генерал-губернаторства, його структур, підлеглих установ, а також інституцій губернського та повітового рівнів. Вони розпорошені по архівосховищах двох центральних державних архівів та трьох держархівів областей, уже названих нами. Разом це 40 фондів установ різного рів- ня загальним обсягом трохи більше 8,5 тис. справ. Найбільша кількість документальних джерел зберігається в Центральному державному історичному архіві України у м. Києві. Це основні фонди, створені в наслідок діяльності самого генерал-губернаторства: ф. 361, Канцелярія військового генерал-губернатора Галичини, один опис, 3.349 од. зб. за 1914–1917 рр., та Штаб військового генерал-губернатора Галичини, ф. 363, один опис, 370 од. зб. за 1914– _Георгій Папакін. Джерела для дослідження історії російських органів управління 67 1917 рр. На жаль, опубліковані в старому і повністю застарілому путівнику (нещо- давно йому виповнилося 50 років) відомості не дають змоги винести повноцінне уявлення про склад і зміст названих фондів. Основна увага в анотаціях до фондів приділена боротьбі цих органів з революційними (більшовицькими) організаціями у військах, революційними настроями тощо. Зрозуміло, що це було важливою, але не основною складовою діяльності російського генерал-губернатора, особливо ж у 1914–1916 рр., коли ані революційного військового руху, ані більшовиків там не існувало. З іншого боку, це відбиває дійсно значні функції поліцейських уста- нов, насамперед політичної поліції. Жандармське управління при військовому ге- нерал-губернаторі активно боролося з явними та уявними австрійськими шпигу- нами. Першою їх жертвою став греко-католицький митрополит Андрій Шептиць- кий. Арештували не тільки його, але і всі його папери, бібліотеку тощо. Там нама- галися відшукати докази політичної діяльності найавторитетнішого галицького священика, духовного провідника українського народу9. В анотації до фонду Штабу генерал-губернатора навіть відсутня коротка до- відка про фондоутворювача (крім крайніх дат фонду). В історичній довідці про Канцелярію генерал-губернатора не зазначено, що при відновленні в 1916 р. зга- дана інституція отримала іншу назву: Генерал-губернаторство областей Австро- Угорщини, зайнятих по праву війни. Це має суттєве значення, адже саме так, за архівними правилами (назва фонду подається за останньою офіційною назвою фо- ндоутворювача), мав би називатися в путівнику і весь фонд. Утім, за будь-якими нормами не можна вважати коректною наведену в путівнику назву фонду, адже там пропущено суттєву інформацію щодо статусу генерал-губернаторства як тимчасового. Разом з тим анотації містять певну змістовну інформацію, що має значення для нашої теми. Зокрема, в історичній довідці про фонд Канцелярії військового генерал-губернатора вказано на чітке розмежування адміністративних функцій обох установ: перша здійснювала цивільне управління окупованими теренами Га- личини і Буковини, а Штаб керував тиловими військовими частинами, що перебу- вали на згаданій території. З анотації на документи фонду Канцелярії тимчасового військового генерал- губернатора можемо з’ясувати, що там наявні ціні документи з історії організації місцевої російської влади. Насамперед це матеріали комісії із складання проекту положення про управління краєм, проекти тимчасового положення про судоустрій Галичини, а також інші „накази, циркуляри, розпорядження та листування щодо організації губернських і повітових установ на території Галичини та Буковини”. Особливу увагу привертають обов’язкові постанови генерал-губернатора про вве- дення військової цензури для друкованих видань, лекцій, кінофільмів та вистав, листування з організації переселення галичан в Україну та на Кавказ, щодо нагля- ду за польськими національними організаціями („Коло Польське”, „ Головний на- родний комітет”, „ Союзи стрільців” тощо). Присутні тут і фінансові документи: листування щодо фінансування установ генерал-губернаторства, звіти про витра- Спеціальні історичні дисципліни. Число 16 __________________________________ 68 чання коштів, відомості про ревізії військово-окружного контролера. Наявність останньої категорії джерел свідчить про досить заплутані взаємини військової (фронтової, окружної) та цивільної (адміністративно-військової) адміністрацій, складності в організації діяльності самого генерал-губернаторства. Виходячи з того факту, що згаданий фонд є основним та найбільшим за об- сягом джерелом з історії російського генерал-губернаторства Галичина, на сього- дні не можна визнати за достатню ту вторинну інформацію, яка розкрита у назва- ному путівникові. Відомості про зміст іншого фонду (Штабу військового генерал-губернатора Галичини) є надто стислими. З них можна лише дізнатися про наявність у фонді карти-схеми управління Галичиною, організацію військово-політичної служби, боротьбу з дезертирством. Є в фонді так само накази і циркуляри військового ге- нерал-губернатора10. Наведених відомостей достатньо, щоб продемонструвати особливості ство- рення та діяльності генерал-губернаторства як військово-адміністративного регіо- нального органу влади, з дихотомними (цивільними та військовими) функціями, що відбилося навіть у його структурі. Адже жодне інше генерал-губернаторство (історичне, як Новоросійське та Бесарабське, Київське, Подільське та Волинське тощо, або ж тимчасове, як Одеське, Миколаївське, Кременчуцьке та ін.) не мало одночасно двох виконавчих структур у вигляді канцелярії та штабу. За розробленим першим генерал-губернатором генерал-ад’ютантом графом Г. Бобринським Положенням нова адміністративна структура ставала проміжною ланкою між армією та прифронтової територією, а військовий генерал-губернатор безпосередньо підпорядковувався головному начальнику постачання фронту. Вій- ськове управління генерал-губернаторства зосереджувалося в штабі і здійснюва- лося управліннями: інтендантським, з квартирного задоволення військ, військово- санітарному, військово-ветеринарному, військово-окружного контролера і комен- дантських. Функції цивільного управління належали канцелярії генерал- губернатора, а безпосередніми виконавцями їх мали стати губернатори, градона- чальник Львова і начальники повітів. Проте на практиці загальні організаційні питання, крім генерал-губернатора, вирішувалися також керівництвом Львівського укріпленого району, а найголовні- ше – в управліннях головного начальника постачання армій Південно-Західного фронту. Панувала повна неузгодженість і дублювання функцій між цивільними і військовими установами, а, зрештою – безконтрольність місцевої адміністрації, контролювати яку військове відомство практично не могло11. Специфічними установами в місцевостях Австро-Угорщини, зайнятих за правом війни, була система органів з оцінки збитків, завданих військовими діями, та надання допомоги населенню, яке потерпіло від війни. 15 листопада 1915 р. за наказом тимчасового військового генерал-губернатора був створений Головний комітет з надання допомоги потерпілому від війни населенню, очолюваний поміч- ником генерал-губернатора з цивільної частини. Фонд цієї установи зберігається _Георгій Папакін. Джерела для дослідження історії російських органів управління 69 нині в Держархіві Чернівецької області (Ф. 960, один опис, 58 од. зб. за 1915– 1918 рр.). Крім визначення розмірів та видів допомоги, організації її безпосеред- нього надання потерпілому населенню, створення повітових благодійних комітетів та пунктів харчування, комітет займався також наданням медичної допомоги, роз- робленням плану боротьби з епідеміями, ревізією надлишків сільськогосподарсь- кої продукції та продуктів харчування12. Наявна в інших центральних та регіональних архівах України інформація розповідає про фонди російських установ нижчого (губернського) рівня. Насампе- ред, це фонд Канцелярії Перемишльського губернатора, що зберігається у ЦДІАЛ (ф. 645, один опис, 236 од. зб. за 1915–1916 рр.)13. Нагадаємо, що ця губернія ввій- шла до складу генерал-губернаторства Галичини найостаннішою, й існувала там дуже недовго – практично три місяці. В анотації до фонду питання створення та особливостей діяльності установи практично не висвітлені, окрім факту, що “полі- тичну й адміністративну владу на її території здійснював губернатор”. Немає на- віть згадування про те, що Перемишльська губернія не була окремим адміністра- тивним тілом, а входила до російського генерал-губернаторства Галичина. Проте склад документів висвітлено досить повно, і через це все ж такі розкритий меха- нізм управління. Всі документи розбиті на три блоки: політико-адміністративне управління, здійснення поліцейського контролю, фінансово-господарські питання. Матеріали першого блоку містять директивні документи самого губернатора та вищих інстанцій, донесення про хід військових дій, відомості про розгортання ме- режі російських установ та закладів, а потім – підготовку та проведення евакуації місцевого населення, адміністративних інституцій губернського й повітового рів- нів (очевидно, що така робота була приоритетною за умов короткого існування самої губернії). Серед іншого увагу привертають документи щодо конфесійних питань (навернення греко-католиків на православ’я, призначення священиків у парафіях тощо). Як відомо, конфесійні проблеми займали не аби яке місце і в діяльності всього генерал-губернаторства Галичина. Поліційні питання в анота- ції висвітлені скромніше, без конкретних вказівок, за якими ж установами та особа- ми був встановлений нагляд. Очевидно, що це ті ж польські, єврейські й українські громадські та політичні організації, які дошкуляли цьому регіональному органу ро- сійської влади. Фінансово-господарські питання вичерпувалися обліком прибутків губернії та утриманням адміністративного персоналу включно з губернатором, що легко пояснюється коротким терміном існування самої губернії. Після вигнання ро- сійської армії з Перемишлянщини канцелярія губернатора продовжувала існувати у Києві аж до першої ліквідації генерал-губернаторства у березні 1916 р. У Держархіві Чернівецької області перебуває фонд Канцелярії Чернівецького губернатора (ф. 283, один опис, 510 од зб. за 1914–1917 рр.)14. В історичній довід- ці зазначено, що російські війська тричі займали Буковину в ході Першої світової війни: з 2 по 20 вересня 1914 р.; з 27 вересня 1914 по 21 лютого 1915 р.; з 18 черв- ня 1916 по 3 серпня 1917 р., тому російська інституція з управління Буковиною існувала найдовше. До того ж саме сюди, у Чернівці, з жовтня 1916 р. перемістився Спеціальні історичні дисципліни. Число 16 __________________________________ 70 і центр наново створеного Генерал-губернаторства областей Австро-Угорщини, за- йнятих за правом війни. Функції канцелярії губернатора як вищого органу виконав- чої влади в регіоні було описано змістовніше, ніж у путівнику ЦДІАК України: „встановлення нагляду за особами, які підозрюються у вчиненні опору російському уряду, були ворожо налаштовані проти російської влади, організацію висилки вглиб Росії, розшук дезертирів, боротьба з шпигунством, мародерством та порушенням законів, накладання штрафів на порушників постанов військового часу, боротьба з епідеміями, епізоотіями, відкриття лікувальних та навчальних закладів, відновлен- ня промисловості та підприємницької діяльності, матеріальна допомога населенню”. У Держархіві Тернопільської області знаходиться фонд Канцелярії Тернопіль- ського губернатора (ф. 322, один опис, 626 од. зб. за 1914–1918 рр.). Ця установа була єдиною з російських адміністративних утворень військового часу, що фактично не припиняла своє функціонування на території Тернопільщини від створення у серпні 1914 до евакуації у липні 1917 р. (вже у статусі канцелярії губернського комі- сара Тимчасового уряду). Серед найважливіших документів цього фонду: циркуляри та накази Верховного головнокомандувача Російської армії (1915–1917), Головно- командувача арміями Південно-Західного фронту (1915) циркуляри та розпоря- дження військового генерал-губернатора Галичини і Тернопільського губернатора (1914–1916), телеграми штабу 9-ої армії про забезпечення збереженості мостів, пе- реправ і шляхів сполучення. Наявність таких документів свідчить про своєрідний статус такого губернатора як військового та цивільного адміністратора, його підпо- рядкованість переважно військовій владі у вигляді Верховного головнокомандувача та фронтового командувача. Серед інших документів канцелярії привертають увагу велика кількість різнопланових статистичних відомостей: щодо території губернії, кордонів, ґрунтів, корисних копалин та природних ресурсів, кількості населених пунктів, довжину шляхів, наявність фабрик, заводів, інших підприємств здебільшого аграрного призначення, навчальних закладів тощо. Збирання таких відомостей свід- чить про бажання російської влади осягнути свої територіальні набутки, розробити певну програму їх використання у господарських та політичних цілях. На жаль, у наявній інформації не відбилися питання адміністративно-поліційної діяльності губернатора: нагляд за потенційними ворогами російського режиму з числа політич- но активних поляків, українців та євреїв, здійснення контролю за їх пересуванням, настроями, спроби вирішити конфесійні питання шляхом надання адміністративних переваг православній церкві. Фактично цими шістьма фондами вичерпано джерельну базу вищих установ тимчасового генерал-губернаторства Галичини. Як бачимо, не вистачає канцелярії Львівського губернатора, інформація про імовірність збереження і місце знахо- дження якої взагалі відсутня. Немає і будь-яких відомостей щодо існування інших російських губернських установ, обов’язкових у внутрішніх адміністративних одиницях: фінансових, податкових, аграрних тощо. З цього можна зробити висно- вок, що повноцінної губернської інфраструктури, подібної до діючих у внутрішніх губерніях, не встигли створити, принаймні до кінця війни. Така констатація супе- _Георгій Папакін. Джерела для дослідження історії російських органів управління 71 речить висновку А. Бахтуріної, що “цивільне управління губерніями на Галичині, незалежно від принципів, закладених у Положенні 19 серпня, стало формуватися за схемою, прийнятою в Російській імперії” 15. На нашу думку, шановна дослідниця, спираючись у своїй аргументації лише на оголошення тернопільського губернатора Чарторизького, не зважила весь процес формування адміністративних органів, який у житті не регулювався ані положенням про їх створення, ані деклараціями окремих губернаторів. Реальні потреби регулювання місцевого життя в умовах постійного пересування фронту і фактичного перебування всіх трьох губерній генерал- губернаторства у зоні військових дій або ж найближчому запіллі призводили до пріоритету військових методів керівництва та вирішування наявних проблем. Вочевидь таким чином відбилася перемога військового відомства над Мініс- терством закордонних справ. Перше насамперед цікавили суто утилітарні питання використання завойованої території. А МЗС переймалося введенням повноцінної адміністрації і максимальним злиттям Галичини з іншою територією Російської імперії ще до повоєнного арбітражу. Крім того, не виключалася і можливість ви- користання місцевих адміністративних та громадських установ за умови визнання ними російського проводу. Саме так було зроблено щодо австро-угорських судів, які перейшли під російську зверхність практично без будь-якої трансформації на- віть у процедурі (виносили рішення іменем австро-угорського цісаря)16. Таким чином, утилітарний підхід переміг геополітичний. Можна назвати єдину не військову і не пов’язану з військовими питаннями установу генерал-губернаторства вже другого періоду, яка дійсно існувала, і доку- менти якої дійшли до нас. Це було Управління спостерігача за навчальною части- ною Тимчасового військового генерал-губернатора в областях Австро-Угорщини, зайнятих за правом війни. Цей фонд з Держархіву Чернівецької області відносить- ся до останнього періоду діяльності генерал-губернаторства (1916–1917), містить всього 20 од. зб.17 До функцій управління входило спостереження за підготовкою до навчального процесу та станом шкіл у повітах, відкриття нових навчальних за- кладів. Але очевидно, що така суто цивільна установа просто не встигла розгорну- ти свою діяльність на окупованих територіях Західної України, й її наявність – той виняток, який підтверджує загальне правило. На першому плані перебували, як ми вже зазначали, військово-утилітарні потреби. Все це було влучно відзначено А. Бахтуріною: “…щодо Галичини Раду міністрів цікавили дві проблеми: можливі економічні прибутки від отримання но- вих територій та вирішення адміністративних проблем управління, – все інше за- лишалося поза увагою урядових кіл” 18. Питання збирання грошових надходжень у вигляді податків та різноманіт- них зборів належало до компетенції Управління фінансів генерал-губернаторства. На жаль, такий фонд відсутній у будь-якому з українських архівосховищ, але пев- ну інформацію щодо нього можна отримати з документів підвідомчих установ. Збереглися 4 фонди окружних фінансових інспекторів Чернівецької губернії, які містять 11 справ лише за 1917 р. (Ф. 967, 968, 969, 970)19. Але їх існування свід- Спеціальні історичні дисципліни. Число 16 __________________________________ 72 чить, що управління фінансів створило свою власну мережу установ, поділивши губернії на округи управління фінансовими справами, межі яких не співпадали з повітами (у Чернівецькій губернії було чотири округи). Керівники цих округів (ін- спектори) здійснювали оподаткування власників промислових і торгівельних під- приємств, видавали патенти на відкриття нових, стягували гербовий та інші збори на користь російської держави. Діяльність адміністративно-поліційних органів російської влади можна роз- крити за документами фонду Управління Чернівецького поліцмейстера Чернівець- кого губернського поліцейського управління (Ф. 456, один опис, 53 од. зб. за 1916– 1917 рр.)20. З його документів стає відомим про основні функції управління поліц- мейстера в прифронтовій губернії: виділення приміщень для розквартирування військ, військовополонених, військових шпиталів та лікарень; облік та розшук службовців австрійських установ; притягнення до відповідальності порушників розпоряджень, виданих російською військовою владою; арешт осіб, звинувачених у шпигунстві, крадіжках, дезертирстві; конфіскація продуктів і товарів, придбаних з метою спекуляції; видавання дозволів на відкриття промислових і торгівельних підприємств; видавання грошової допомоги населенню, постраждалому внаслідок військових дій; а також мобілізація місцевих мешканців для риття шанців. Узагалі саме цей напрямок діяльності російської адміністрації виглядає до- статньо задокументованим у тих фондах поліційних установ, що збереглися до нашого часу. Так, у Держархіві Чернівецької області – це 4 фонди дільничних при- ставів Чернівецької міської поліції (85 од. зб. за 1916–1917 рр.), 4 фонди дільнич- них начальників Чернівецької міської військової міліції (80 од. зб. за 1914– 1917 рр.). Функції військової міліції, створеної ще 1914 р. під час першої окупації Буковини, багато у чому дублювали дії звичайної поліції. Специфічними завдан- нями був розшук осіб, які переховувалися від переслідувань, дезертирів, розсліду- вання карних злочинів у прифронтовій смузі, нагляд за підозрюваними у шпигунс- тві, видавання дозволів на перевезення вантажів. Досить значним є фонд Черніве- цької міської в’язниці при Чернівецькому губернаторові, який дає уявлення про особливості російської пенітенціарної політики в окупованій губернії (Ф. 234, один опис, 795 од. зб. за 1912–1917 рр.)21. Експлуатація корисних копалин та природних багатств у такому контексті виглядало основним завданням російської тимчасової адміністрації. У зв’язку з цим на Буковині виникла спеціальна установа: Рада у справах майна Православно- го релігійного фонда, створена за наказом тимчасового генерал-губернатора Гали- чини Ф. Трепова від 18 листопада 1916 р. Очолював її Чернівецький губернатор В. Лігін, який здійснював розгляд попередніх прибутково-видаткових кошторисів, річних звітів, видавання авансів, асигнування коштів на утримання православної церкви та управління її майном. Такий фонд (Ф. 978, один опис, 2 од. зб.) наявний нині у Держархіві Чернівецької області22. Фактично це була російська надбудова над історичною інституцією Буковини – Православним релігійним фондом, ство- реним ще 1786 р. рішення Придворної військової ради відповідно до Духовного _Георгій Папакін. Джерела для дослідження історії російських органів управління 73 регламенту Габсбурзької імперії з метою управління, збереження та використання коштів, лісових угідь, рибних господарств, будівництва та ремонту церков, пара- фіяльних будинків, утримання священиків та їх удів, допомоги незаможним сту- дентам тощо. Православному фонду належала значна кількість лісів, пасовиськ, рибних господарств, рудників, які приносили або мали приносити значний прибу- ток, що витрачався для потреб підтримання православ’я. Російська влада спробу- вала використати ці прибутки на власний розсуд, але короткий період її повнова- жень не надав можливості розгорнути таку діяльність. Діяльність установ нижчого рівня представлена наявними в усіх трьох держ- архівах областей фондами повітових начальників. Така посада вводилася з серпня 1914 р. на підставі “Тимчасового положення про управління областями Австро- Угорщини, зайнятими за правом війни” від 19 серпня 1914 р. Як відомо, російська адміністрація не змінила традиційного поділу українських губерній Австро- Угорської імперії на повіти (нім. – Вezirk, рос. – уезд). Кількість таких адміністра- тивних одиниць у кожній новоствореній губернії була приблизно однаковою – 15 повітів. До функцій згаданих начальників як єдиної адміністративно-поліційної структури місцевого рівня відносилися і цивільні, і військові питання. До перших належали: контроль за дотриманням законодавства Російської імперії, управління цивільним життям повіту; до других – здійснення матеріального забезпечення вій- ськових частин, що знаходилися на території повіту, розквартирування солдатів, утримання поліційного апарату, керівництво та нагляд за діяльністю органів місь- кого та сільського самоврядування. Найбільша кількість документів, що відбивають діяльність російських пові- тових начальників (9 фондів), зосереджена у Держархіві Івано-Франківської обла- сті. Причому це фонди повітових начальників усіх трьох губерній генерал- губернаторства Галичина: 5 фондів Чернівецької (Городенківського, Коломийсь- кого, Косовського, Печеніженського та Снятинського), три – Тернопільської (На- двірнянського, Станіславського і Тлумацького), один (Долинського) – Львівської. Така концентрація фондів пов’язана з тим, що впродовж 40-х та 50-х рр. минулого століття вони були передані з центральних та обласних державних архівосховищ до згаданого держархіву23. Засадничою ознакою такого передавання послужила сучасна адміністративна належність території тодішніх повітів. Згадані фонди ра- зом містять 975 од. зб. за 1914–1918 рр. Збереженість фондів різна: від 374 справ управління Коломийського повітового начальника до двох справ – Надвірнянсько- го. Хронологічні межі документів зазвичай охоплюють другий період існування генерал-губернаторства (1916–1917). Тільки у складі фондів управлінь Долинсько- го та Коломийського повітових начальників до нас дійшла незначна кількість до- кументів 1914–1915 рр. Значний обсяг обов’язків повітових начальників складали до поліційно- наглядові функції: організація діяльності поліцейських урядників, розшук дезер- тирів, військовополонених, інших осіб, підозрюваних у шпигунстві та злочинах, формування робітничих загонів з військовозобов’язаних, охорона військового Спеціальні історичні дисципліни. Число 16 __________________________________ 74 майна та оборонних споруд, надання допомоги населенню, постраждалому від вій- ськових дій, реквізицію худоби та фуражу для військових потреб тощо. Ще 7 фондів управлінь повітових начальників наявні у Держархіві Черніве- цької області. Це фонди начальників Вашківецького, Вижницького, Заставнівсько- го, Кіцманського, Серетського, Сторожинецького, Чернівецького повітів24. Загаль- ний обсяг цих фондів – 617 справ за 1915-1917 рр. Це означає, що перший період російської адміністрації на Буковині представлений обмеженою кількістю джерел, а другий – трохи більшою. З анотацій до фондів можна дізнатися додатково, що повітові начальники збирали відомості про кількість православних, греко- католицьких та католицьких церков та священнослужителів, національний склад населення повітів. У Держархіві Тернопільської області зберігається лише один аналогічний фонд – управління начальника Збаразького повіту (Ф. 370, один опис, 801 од. зб.). Там наявні оголошення і обов’язкові постанови військового генерал-губернатора Галичини, обіжники, розпорядження Тернопільського губернатора (1914–1917), що надходили для відома і виконання від цих вищих інстанцій. Також серед доку- ментів згаданого фонду відбилася інформація про економічний та господарський стан повіту, основні заняття та списки населення (станом на 1915 р.), його серед- ньорічні прибутки, відомості про притягнення місцевих мешканців до будівельних робіт, необхідність надання продовольчої допомоги та ін. Російська влада збирала також відомості про приватні земельні володіння, посівні площі, стан посівів, зби- рання і обмолот сільськогосподарських культур в поміщицьких та селянських гос- подарствах, кількість великої рогатої худоби, коней та овець, про стан бджільниц- тва тощо. На окрему увагу заслуговують справи про конфіскацію майна австрійсь- ких державних органів і установ, церков, приватних осіб, що здійснювалися росій- ською владою впродовж 1914–1915 рр., та передавання їх у підпорядкування Мініс- терства земельних справ Росії. Це однозначно свідчило про спроби змінити розподіл земельної власності в Галичині на користь росіян ще у ході Першої світової війни. Таким чином, з не менш ніж 45 управлінь повітових начальників, створених російською владою впродовж 1914-1915 рр., з різною мірою повноти в українсь- ких архівах нині представлено лише 17, причому переважна більшість – докумен- тами другого періоду їх існування. Дихотомність російської адміністрації Західної України полягала ще і в то- му, що не тільки цивільні органи займалися вирішенням військових проблем, але і військові установи здійснювали адміністративне управління окупованою територі- єю. Тому обов’язково слід згадати невеличкі фонди таких інституцій, що зберіга- ються в ЦДІАЛ України. Це фонд Управління начальника гарнізону російських військ м. Ряшева (Ф. 747, один опис, 12 од. зб. за 1914–1915 рр.)25. З документів фонду стає зрозумілим, що, крім суто військових питань, начальник гарнізону за- ймався забезпеченням квартирами офіцерів та урядовців, підтриманням належного санітарного стану міста і залізничних вузлів, і навіть надавав дозволи на відкриття бакалійних крамниць. Підтриманням у належному стані залізниці займався Завіду- _Георгій Папакін. Джерела для дослідження історії російських органів управління 75 вач пересуванням російських військ Галицького округу (Ф. 749, один опис, 13 од. зб. за 1916–1917 рр.)26. Таким чином, можна стверджувати, що джерельна база діяльності російсь- кого Тимчасового військового Галицьке генерал-губернаторства та підлеглих йому установ досить репрезентативно представлена в українських архівах. Такі докуме- нти зосереджені в двох центральних історичних архівах та трьох державних архі- вах західних областей. Найбільша кількість фондів зберігається в Держархіві Чер- нівецької області. Разом з тим доводиться констатувати, що повністю відсутні фо- нди канцелярії Перемишльського губернатора, великої частини управлінь повіто- вих начальників Львівської та Тернопільської губерній, а також значної кількості установ низового рівня, історична доля і місце знаходження яких невідомі. ___________________________ 1. Бахтурина А. Ю. Политика Российской империи в Восточной Галиции в годы Первой мировой войны. – М.: «АИРО-ХХ», 2000. – 264 с. 2. Її ж. Окраины Российской империи: государственное управление и национальная полити- ка в годы Первой мировой войны (1914–1917). – М.: РОССПЭН, 2004. – 392 с. (Ця моно- графія містить два параграфи про Галицьке військове генерал-губернаторство: С. 117– 167). 3. Центральний державний історичний архів України, м. Львів: Путівник. – Львів, К., 2001. – 412 с. або наступні його видання. 4. Державний архів Чернівецької області: Путівник. – К.–Чернівці, 2006. – Т. 1: Фонди дора- дянського періоду. – 454 с. 5. Державний архів Івано-Франківської області: Путівник. – К., 2008. – Т. 1: Фонди періоду до 1939 р. – 464 с. 6. Центральный государственный исторический архив УССР в Киеве: Путеводитель. – К., 1958. – 348 с. 7. Бахтурина А. Ю. Политика Российской империи в Восточной Галиции в годы Первой мировой войны. – С. 9. 8. Там само. – С. 77. 9. Там само. – С. 155–159. 10. Центральный государственный исторический архив УССР в Киеве: Путеводитель… – С. 73–74. 11. Бахтурина А. Ю. Политика Российской империи в Восточной Галиции в годы Первой мировой войны. – С. 79. 12. Держархів Чернівецької області: Путівник… – Т. 1. – С. 122–123. 13. Центральний державний історичний архів України, м. Львів: Путівник… – С. 44. 14. Державний архів Чернівецької області: Путівник… – Т. 1. – С. 113-114. 15. Бахтурина А. Ю. Окраины Российской империи: государственное управление и нацио- нальная политика в годы Первой мировой войны… – С. 137. 16. Її ж. Политика Российской империи в Восточной Галиции в годы Первой мировой вой- ны… – С. 83–85. 17. Держархів Чернівецької області: Путівник... – Т. 1. – С. 118–119. 18. Бахтурина А. Ю. Окраины Российской империи: государственное управление и нацио- нальная политика в годы Первой мировой войны... – С. 127. 19. Держархів Чернівецької області: Путівник... – Т. 1. – С. 123–124. Спеціальні історичні дисципліни. Число 16 __________________________________ 76 20. Там само. – С. 127. 21. Там само. – С. 127–131. 22. Там само. – С. 119–120. 23. Держархів Івано-Франківської області: Путівник... – Т. 1. – С. 55–61. 24. Держархів Чернівецької області: Путівник... – Т. 1. – С. 115–117. 25. Центральний державний історичний архів України, м. Львів: Путівник... – С. 92–93. 26. Там само. – С. 94.

Репозитарії

Схожі ресурси