Електронні джерела у студіях з новітньої історії: з досвіду України та США
В статье содержится сравнительный анализ использования электронных ресурсов в исследованиях по новейшей истории в Украине и США: рассмотрены правовая основа, информационная инфраструктура, методические и этические подходы....
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32518 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Електронні джерела у студіях з новітньої історії: з досвіду України та США / A. Ковальова // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 94-110. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-32518 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-325182012-05-06T12:41:47Z Електронні джерела у студіях з новітньої історії: з досвіду України та США Ковальова, A. Інформаційні ресурси В статье содержится сравнительный анализ использования электронных ресурсов в исследованиях по новейшей истории в Украине и США: рассмотрены правовая основа, информационная инфраструктура, методические и этические подходы. The article provides the comparative analysis of electronic resources use with respect to modern history studies in Ukraine and the USA, with a special emphasis on the legal framework, information infrastructure, methodological and ethic approaches. 2009 Article Електронні джерела у студіях з новітньої історії: з досвіду України та США / A. Ковальова // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 94-110. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. XXXX-0099 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32518 930.22 uk Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Інформаційні ресурси Інформаційні ресурси |
| spellingShingle |
Інформаційні ресурси Інформаційні ресурси Ковальова, A. Електронні джерела у студіях з новітньої історії: з досвіду України та США Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
| description |
В статье содержится сравнительный анализ использования электронных ресурсов в исследованиях по новейшей истории в Украине и США: рассмотрены правовая основа, информационная инфраструктура, методические и этические подходы. |
| format |
Article |
| author |
Ковальова, A. |
| author_facet |
Ковальова, A. |
| author_sort |
Ковальова, A. |
| title |
Електронні джерела у студіях з новітньої історії: з досвіду України та США |
| title_short |
Електронні джерела у студіях з новітньої історії: з досвіду України та США |
| title_full |
Електронні джерела у студіях з новітньої історії: з досвіду України та США |
| title_fullStr |
Електронні джерела у студіях з новітньої історії: з досвіду України та США |
| title_full_unstemmed |
Електронні джерела у студіях з новітньої історії: з досвіду України та США |
| title_sort |
електронні джерела у студіях з новітньої історії: з досвіду україни та сша |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Інформаційні ресурси |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32518 |
| citation_txt |
Електронні джерела у студіях з новітньої історії: з досвіду України та США / A. Ковальова // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 16. — С. 94-110. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. |
| series |
Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
| work_keys_str_mv |
AT kovalʹovaa elektronnídžerelaustudíâhznovítnʹoíístoríízdosvíduukraínitasša |
| first_indexed |
2025-07-03T13:02:19Z |
| last_indexed |
2025-07-03T13:02:19Z |
| _version_ |
1836630922888216576 |
| fulltext |
94
УДК 930.22
Aлла Ковальова∗∗∗∗
ЕЛЕКТРОННІ ДЖЕРЕЛА У СТУДІЯХ З НОВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ:
ДОСВІД УКРАЇНИ ТА США
У зв’язку з широким розповсюдженням інформаційних ресурсів на електро-
нних носіях, виникло ціле гроно питань щодо порядку їх використання, зокрема,
у наукових дослідженнях. Особливо гостро ця проблема постала у студіях з новіт-
ньої історії, оскільки джерелами для її вивчення слугують матеріали, існування
яких інколи налічує кілька років, а подекуди навіть місяців. Частка цих матеріалів,
яка представлена великим масивом законодавчих та інших державних актів, до-
ступна вітчизняним науковцям переважно в електронному вигляді. Всесвітня еле-
ктронна мережа дає можливість отримання й іншого роду різноманітної інформа-
ції, частина якої також представляє певний інтерес для дослідника. Втім, вітчизня-
ний науковий світ з певних причин ставиться до електронних джерел вельми
стримано, за будь-яких обставин віддаючи перевагу традиційним паперовим пуб-
лікаціям. Противники цифрових ресурсів аргументують свою позицію посиланням
на вразливість електронних матеріалів та недосконалу систему їх використання.
Зокрема, звертають увагу на те, що при посиланнях на веб-видання останні часто
зникають, змінюють адресу чи принаймні пагінацію, що робить їх верифікацію
досить проблематичною. Наводять також думку фахівців, які вказують, що на від-
міну від паперових документів, де відносно легко встановити достовірність, оригі-
нальність, автентичність і незмінність, документи в електронному форматі мають
особливості. Принаймні поняття незмінності й оригінальності є у даному випадку
неприйнятними, бо електронний документ буде змінюватись залежно від носія, про-
грами тощо, а оригінал такого документу неможливо відрізнити від його наступних
копій1. Нарешті, не виключають можливості специфічних зовнішніх втручань – від
хакерських атак до провайдерських зловживань. Тож в умовах правової та теорети-
чної невизначеності статусу електронних даних реакція традиціоналістів є закономі-
рною спробою захистити науку від профанації, небезпека якої тим більше, що ви-
ступає у привабливій формі використання найсучасніших технологій.
∗ Автор висловлює подяку за допомогу фахівцям, які порадами і рекомендаціями сприяли
написанню даної статті. Це – І.П. Антоненко – зав. відділу каталогізації НБУВ, Г.В. Боряк –
зав. відділу спеціальних галузей історичної науки та електронних інформаційних ресурсів Ін-
ституту історії України НАН України, М. Круз – проф. історичного відділення університету м.
Мемфіс (США), В.А. Макаренко і О.М. Шкурат – працівники Інформаційного центру при по-
сольстві США в Україні, П.М. Марченко – с. н. с. Українського НДІ архівної справи та доку-
ментації і О.В. Столяренко – гол. спеціаліст відділу авторського права і суміжних прав Держа-
вного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.
_____________ Алла Ковальова. Електронні джерела у студіях з новітньої історії
95
Серед країн, де використання електронних засобів інформації набуло найбі-
льшого поширення, одним із лідерів є Сполучені Штати Америки. Це пов’язано
з технічними успіхами цієї країни і з соціально-політичними чинниками. Під
останніми слід розуміти як традиційну схильність американського суспільства до
інформаційної свободи, так і те, що після відомих подій 11 вересня 2001 р. адміні-
страція США ініціювала цілу низку законодавчих та виконавчих заходів для упо-
рядкування електронного документообігу з міркувань національної безпеки.
У зв’язку з цим дослідження з новітньої історії США сьогодні практично не мо-
жуть здійснюватись без використання електронних джерел. Тож суперечність між
нагальною необхідністю для американістів звертатися до електронних ресурсів
і незадовільними умовами вітчизняної практики формування джерельної бази до-
слідження змушують звернутися до порівняльної наукової розвідки використання
електронних джерел.
Доробок українських науковців з вказаної проблеми є обмеженим внаслідок
кількох причин. Передусім, час існування самих електронних ресурсів є відносно
невеликим, а технічні та фінансові можливості вітчизняних суспільних і гуманіта-
рних наук досить скромними. Позначається також певна інертність дослідників
через брак знань і досвіду роботи з комп’ютером та їх зосередженістю переважно
на проблемах історії України, де електронна документальна спадщина використо-
вується скоріше епізодично. Навіть у сучасному вітчизняному підручнику з істо-
ричного джерелознавства, який відзначається високою якістю, про цифрові ресур-
си згадується лише у термінологічному словнику при визначенні поняття «елект-
ронний документ»2. Матеріали, що існують в електронній формі, є предметом до-
слідження переважно архівознавців, які вивчають їх з точки зору проблеми збору
і зберігання, та працівників бібліотек, що займаються питаннями опрацювання
електронних надходжень. Серед них треба відзначити праці І. Антоненко, О. Бар-
кової3, Г. Боряка4, О. Качковського5, А. Кисельової6, Л. Костенка7, С. Кулешова8,
Н. Кушнаренко9, П. Марченка10, Я. Чепуренко11. Водночас, проблема використан-
ня електронних джерел активно висвітлюється у численних зарубіжних виданнях,
зокрема, у американських. До найбільш відомих з них можна віднести роботи
М. Круза12, М. Пейджа13 та багатьох інших.
Спираючись на вітчизняні та зарубіжні видання з даної теми і керуючись
переважно практичним інтересом до справи, автор статті ставить за мету розгля-
нути проблему використання електронних джерел у наукових дослідженнях з су-
часної історії, враховуючи український і американський досвід.
Загальна схема утворення і функціонування цифрового ресурсного поля до-
сліджень виглядає таким чином: у будь-якій країні використання електронного
масиву джерел спирається як на певні правові норми і інфраструктуру, так і на
правила та традиції, започатковані суспільними і академічними інституціями. Дія-
льність владних юридичних і інших установ та недержавного сектору є взаємо-
пов’язаною і комплексною. Законодавча практика державних і наддержавних ор-
ганів створює належні умови для нормального функціонування цифрового інфор-
Спеціальні історичні дисципліни. Число 16 __________________________________
96
маційного простору. В свою чергу, університети, бібліотеки, архіви, заклади куль-
тури та різного роду професійні асоціації розробляють стратегії використання но-
вих цифрових технологій у дослідницькій і освітній діяльності та подають
пов’язані з цим рекомендації щодо оновлення діючого законодавства.
Проблема збору, використання та збереження електронної інформації
є предметом особливої уваги світової наукової спільноти. Ці питання вивчаються
і дискутуються науковцями на міжнародних форумах, зокрема, архівістами. Без-
посередньо вказаній тематиці був присвячений ХІV Міжнародний Конгрес архівів
у Севільї (2000 р.) та ще низка міжнародних наукових зібрань у Базелі, Відні тощо.
Під час цієї роботи було подано рекомендації щодо реформування законодавства
з авторського права у сфері цифрових технологій, запропоновано визначення ав-
тентичності електронних документів14.
Інтернаціоналізація зусиль із збереження і впорядкування цифрової інфор-
мації призвела до зростання ролі наднаціонального законодавства, стандартизації
вимог до електронного діловодства. Виходячи з необхідності гармонізувати націо-
нальне законодавство з міжнародними вимогами, в Україні було розроблено зако-
ни, що юридично визначили вихідні положення застосування електронних ресур-
сів. Особливістю цих юридичних актів є те, що вони регулюють певну ділянку
цифрового поля – електронний документообіг. Мова йде про Закони України «Про
електронний цифровий підпис» та «Про електронні документи і електронний до-
кументообіг», які набули чинності у 2003 р.15 Ці юридичні акти є реалізацією кур-
су України на створення відкритого інформаційного простору і базуються на цілій
низці указів та постанов законодавчої і виконавчої влади16. Не менш важливим
кроком у формуванні системи електронних ресурсів України стало юридичне офо-
рмлення статусу офіційних веб-серверів державної влади. Президентський указ від
1 серпня 2002 р. регламентував наповнення та діяльність веб-сайтів державних
органів. Цим документом передбачалась обов’язковість ведення веб-сторінок та
оперативного (не пізніше п’яти робочих днів) розміщення на них офіційної інфор-
мації про діяльність відповідних державних органів та інших, пов’язаних з нею
матеріалів17. Нарешті, у 2001 р. Україна приєдналась до міжнародного договору
Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми18.
Цей документ узаконив захист авторських прав у електронній сфері, хоча в Украї-
ні дія даного акту обмежена через правове неузгодження з національним законо-
давством. Таким чином, можна говорити про початок утворення правового поля,
в межах якого функціонує вітчизняна електронна база даних, переважно у сфері
державного документообігу.
Як було зазначено вище, законодавча база України сконцентрована навколо
поняття «електронний документ». Тому доцільно хоча б коротко зупинитись на суті
цього питання. На міжнародному рівні найбільш загальним вважається визначення
документа як записаної інформації, що може бути використана як одиниця у доку-
ментальному процесі. Виходячи з цього, в Україні низкою державних стандартів
офіційно закріплено три значення документа, які побудовані за ієрархічним принци-
_____________ Алла Ковальова. Електронні джерела у студіях з новітньої історії
97
пом. Це дозволяє звужувати об’єм понять для зручності їх застосування у різних
галузях людської діяльності19. У двох вищезгаданих законах щодо документообігу
використовується найбільш вузьке значення документу, яке передбачає передусім
обов’язковість його правового значення і необхідність відповідного оформлення.
Перш ніж розглянути законодавче визначення електронного документу, до-
цільно розмежувати деякі поняття, пов’язані з цифровим сегментом історичних
досліджень. У даному термінологічному полі найширшим за своїм змістом та
ужитком можливо вважати термін «історичне джерело». За визначенням це
є «…носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку природи і суспі-
льних відносин і відбиває той чи інший бік людської діяльності»20. Дана інформа-
ція може бути зафіксована і засобами електронної техніки: у такому разі йдеться
про історичні джерела в цифровому форматі. Поряд з тим широко застосовується
поняття «електронний ресурс», що міститься у нормативній міжнародній докуме-
нтації з бібліографічних описів. Фахівці узагальнюють ознаки електронних ресур-
сів, зводячи їх до таких атрибутів: подання інформації у цифровому вигляді, по-
треба у програмних і апаратних засобах для її сприйняття людиною та необхід-
ність телекомунікаційних засобів для отримання і розповсюдження інформації21.
Поняття «електронний документ» є порівняно вужчим і, як вже зазначалося, вжи-
вається у вітчизняному контексті переважно в спеціальному, юридичному значен-
ні. Натомість, варто звернути увагу на деякі термінологічні відмінності поняття
«документ», що існують в Україні та Сполучених Штатах. У США функціонують
два близьких за значенням терміни – «record» та «document», зміст яких не завжди
співпадає. «Records» можна перекласти як «документи діловодства», оскільки ма-
ються на увазі не всі види документів, а лише такі, що утворюються або отриму-
ються тією чи іншою організацією під час її повсякденної діяльності, а також ви-
конання нею своїх юридичних зобов’язань22. Утім, згадані розбіжності не є суттє-
вими і вказані лише з метою термінологічного уточнення, щоб запобігти можли-
вим непорозумінням. Адже, попри будь-яке трактування, як ресурс, так і доку-
мент в електронному форматі можуть слугувати історичним джерелом.
Згідно із Законом України «Про електронний документ і електронний доку-
ментообіг», електронним вважається документ, інформація в якому зафіксована
у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документів23. Най-
суттєвішою ознакою такого документу є наявність електронного цифрового підпи-
су (ЕЦП). Процедура створення і використання даного підпису детально виписана
у відповідному юридичному акті – Законі України «Про електронний цифровий
підпис»24. Окрім визначення, наведені вище закони також чітко формулюють пра-
вовий статус цифрового документу. В них зазначається, що юридична сила елект-
ронного документу не може бути заперечена виключно через те, що він має елект-
ронну форму25. Отже, з правової точки зору існує цілковита рівноправність елект-
ронного і звичайного документів. Сказане вище свідчить про певну визначеність
щодо цифрового документу у вітчизняному науковому просторі. Втім, навіть за-
конодавче врегулювання поняття «електронний документ» не вирішує проблему
Спеціальні історичні дисципліни. Число 16 __________________________________
98
його використання дослідниками. По-перше, практика показує фактичну меншо-
вартість такого документу порівняно з традиційним, паперовим, навіть у правово-
му просторі України. Так, можна вказати на неможливість нотаріального засвід-
чення документу з ЕЦП через неузгодженість українських законів, що впливає не
тільки на його правовий статус, але і на наукову вартість. По-друге, електронний
документ наразі використовується переважно у фінансово-банківській діяльності,
які не є сферою наукового інтересу широкого загалу істориків-дослідників. Наре-
шті, деякі вітчизняні науковці вважають, що визначення електронного документу
у згаданому законі є недосконалим, оскільки залишає за межами цього поняття
значну кількість документів на цифрових носіях, що перебуває у електронному
документообігу. Вони пропонують здійснити диференціацію електронних докуме-
нтів на ті, що мають ЕЦП, які засвідчені іншим видом електронного підпису, і ті,
що взагалі не підписані26. Предметом наукової дискусії стали також такі відмінно-
сті електронного документу від традиційного, як наявність „метаданих” (даних,
що стосуються інших даних), його програмна залежність, існування посилань, які
не контролюються автором документу, складність зберігання тощо.
На деякі з цих питань можна знайти відповідь у міжнародних стандартах та
різного роду рекомендаціях. Так, у звіті Лаури Міллер (представника Міжнарод-
ного тресту менеджменту документів), представленому ЮНЕСКО та МРА у січні
2004 р., подається визначення автентичності електронних документів, яке є нині
загальноприйнятим27. На жаль, офіційного перекладу даного визначення українсь-
кою мовою наразі не існує, тому пропонується користуватися перекладацькою
версією вітчизняного дослідника П. Марченка. Згідно з нею, автентичність в елек-
тронній публікації визначена як доказ того, 1) що електронний документ відпові-
дає зазначеному, 2) що він створений, або надісланий зазначеним автором або ор-
ганізацією, котрі його створили, 3) що зазначений час відповідає часу створення
або надсилання28.
Важливим є також чітке визначення поняття «інтегрований ресурс», запро-
поноване Міжнародною федерацією бібліотечних асоціацій та інститутів, що
увійшло до міжнародного стандарту ГОСТ/ISBD(CR) (International Standard Bib-
liographic Description for Serials and Other Continuing Resources). Згідно з ним інте-
грованим вважається такий бібліографічний ресурс, який поповнюється або змі-
нюється шляхом оновлень, що не є окремими, а становлять єдину цілісність. Інте-
гровані ресурси можуть бути обмеженими або постійної дії. Серед їх різновидів
окремо вказуються веб-сайти, що підлягають поновленню29. Вказане визначення
«легалізує» той різновид електронних ресурсів, які мають постійно поновлюватись
згідно з їх функціональним призначенням (наприклад, електронні енциклопедії).
Нарешті, слід відзначити певний поступ у питанні бібліографічного опису
цифрових джерел. На жаль, спеціалізований міждержавний бібліографічний стан-
дарт (ГОСТ 7.82-2001 Библиографическая запись. Библиографическое описание
электронных ресурсов) не набув чинності в Україні через причини організаційного
характеру. Втім, наявність нинішнього бібліографічного стандарту, затвердженого
_____________ Алла Ковальова. Електронні джерела у студіях з новітньої історії
99
1 липня 2007 р., уможливлює описування електронних видань. У згаданих доку-
ментах наведені зразки опису як локальних ресурсів (на оптичних дисках), так
і віддалених (що містяться у мережі Інтернет)30. Усе ж, вказаний стандарт не дає
варіантів опису частини сучасних електронних ресурсів, які пов’язані з відносно
новими видами Інтернет-спілкування – електронними розсилками, листами, чата-
ми та іншими формами цифрової продукції. Слід відзначити також, що навіть іс-
нування вказаного стандарту не гарантує у науковій практиці відсутність проблем
з бібліографічним описом. Принаймні, останні рекомендації ВАК України, які
слугують орієнтиром для української наукової спільноти, містять зразки бібліо-
графічного опису лише локальних ресурсів (електронні публікації на оптичних
дисках) та електронних журналів і бюлетенів,31 лишаючи поза увагою інші цифро-
ві джерела. Опис останніх у наукових студіях не має певної системи і характеризу-
ється різноманітністю.
У цілому слід визнати, що процес упорядкування величезного масиву електро-
нних матеріалів, які потенційно могли б стати історичними джерелами і використову-
ватись дослідниками, далекий від завершення. Питання про статус, правила викорис-
тання та посилання на електронні ресурси у наукових текстах є наразі відкритим.
Крім законодавчої недосконалості, в Україні спостерігається також брак
відповідної інфраструктури, тобто системи організаційного та ресурсного забезпе-
чення, без якої використання електронних документів є проблематичним. Насам-
перед, мова йде про утворення і функціонування електронного архіву України.
Довгий час робота над цим питанням гальмувалась через фінансові негаразди
і неврегульованість деяких законодавчих питань. Сьогодні новоутворений Центра-
льний Державний Електронний Архів (ЦДЕА) почав діяти, що є кардинальним
зрушенням у цьому стратегічному напрямку32. Першим доробком цієї установи
стали конвертовані в електронний формат архівні матеріали початкової доби укра-
їнської історії. На жаль, появи електронних даних з новітньої історії доведеться
чекати ще якийсь час. У перспективі передбачено створити масив електронний
даних, що охоплюють великий часовий і територіальний простір. До речі, у деяких
наших сусідів на пострадянському просторі подібна праця виявилась більш успі-
шною. Так, у Білорусі електронний архів був започаткований ще у 1998 р. на базі
Білоруського науково-дослідного центру електронної документації за участю під-
приємства колишнього оборонного відомства. Це був перший на території
Центральної і Східної Європи державний архів електронної документації. По-
штовхом для його створення стала необхідність нагального оцифрування докуме-
нтів партизанського руху часів Другої світової війни через їх загрозливий фізич-
ний стан (внаслідок низької якості паперу, використання для записів олівця та
вкрай несприятливих умов їх тогочасного зберігання)33. Хоча вітчизняні науковці
ставляться до якості цього проекту доволі критично, сам факт такої ініціативи на
державному рівні заслуговує на позитивну оцінку.
Поруч з архівними установами провідниками створення електронних ресур-
сів є бібліотеки. В умовах відсутності відповідної загальнодержавної програми
Спеціальні історичні дисципліни. Число 16 __________________________________
100
працівники Національної бібліотеки ім. В. Вернадського ще у 1998 р. розробили
концепцію створення системи електронних бібліотек. Остання передбачала ство-
рення комп’ютерної мережної технології комплектування і обробки документів та
інформаційного обслуговування читачів і абонентів бібліотек34. У цьому напрямку
мала діяти затверджена пізніше «Державна програма розвитку діяльності НБУВ на
2005–2010 рр.». Однак, попри ентузіазм працівників, зусиллями яких створена
база даних, що містить значний перелік видань, робота дуже далека від завершен-
ня. Оцифрування і каталогізація електронних ресурсів цією та іншими провідними
українськими бібліотеками гальмуються традиційними причинами – браком кош-
тів і законодавчою неврегульованістю, особливо недосконалістю Закону «Про ав-
торське право та суміжні права».
При відсутності загальнодержавної юридично обґрунтованої системи збері-
гання електронних ресурсів українські дослідники новітньої історії змушені кори-
стуватися переважно або офіційними сайтами, або послугами різноманітних по-
стачальників електронної інформації. Про перші вже згадувалось, а серед других
на вітчизняному просторі найбільш стабільними вважаються пошуковий портал
Мета, мережа ділової інформації ЛІГАБізнесІнформ (особливо популярною є її
структура ЛІГА:ЗАКОН, що надає інформацію юридичного характеру) тощо. До
послуг користувачів утворені і діють українські версії популярних у світі пошуко-
вих систем – Яндекс, Google, Yahoo. А оскільки Інтернет-мережа розрахована на
всесвітнє охоплення електронної аудиторії, для дослідників (особливо тих, хто
володіє іноземними мовами) відкритий практично необмежений доступ до будь-
якої цифрової інформації.
У цих умовах в дослідницьких колах склалася певна офіційна і неофіційна іє-
рархія цифрових ресурсів. Згідно з нею та частина електронних даних, що має ста-
тус видань (тобто зареєстрованих відповідним шляхом), законодавчо користується
тими ж правами, що і традиційні, які вийшли з друку. Деякі електронні збірки пуб-
лікацій визнаються ВАК як спеціалізовані фахові видання35. Втім, навіть наявність
авторського свідоцтва не завжди гарантує тотожність електронного та паперового
варіантів. Заради цікавості автор даної статті вирішила з’ясувати, як зберігається
у відповідному підрозділі її електронне видання, що забезпечено документом про
авторське право. Виявилось, що ця робота існує лише у форматі «Word»
в комп’ютері видавничого відділу СНУ ім. В. Даля. Це означає, що текст (і зміст)
праці не захищені від зовнішніх втручань, а посилання на неї неможливі. Про офі-
ційні сайти українських державних структур, що діють на підставі українського за-
конодавства, вже згадувалось. Теоретично вони є надійними джерелами інформації,
оскільки їх функціонування регулюється юридичними актами. Однак в умовах бра-
ку прозорості, контролю і відповідальності вітчизняних владних органів покладати-
ся цілковито на електронні версії їх матеріалів було б надмірним оптимізмом.
Проте, навіть згадана інформаційна електронна база, що є офіційно визна-
ною, – це лише частина великого ресурсного потенціалу кіберпростору, який про-
понує нині не лише традиційні види і жанри на кшталт статей, репортажів та ін.,
_____________ Алла Ковальова. Електронні джерела у студіях з новітньої історії
101
але і нові інформаційні варіанти – Інтернет-конференції, електронні листи, фору-
ми, чати тощо. Автор даної статті може навести фрагменти електронного листу-
вання з американським експертом у галузі використання електронних матеріалів
М. Крузом лише у спосіб, незручний для верифікації – шляхом посилання на влас-
ний архів. Слід зауважити, що електронні листи, Інтернет-конференції та інші зга-
дані інноваційні цифрові ресурси можуть виступати не тільки у ролі звичайних
джерел, але також, що не менш важливо, нових технологій наукового спілкування.
Наслідком ситуації, яка склалася у вітчизняній історичній науці щодо електронних
даних, є різке звуження потенційної джерельної бази, особливо у студіях з новіт-
ньої зарубіжної історії. Це, у свою чергу, може призвести до маргіналізації і від-
чуження України від світового науково-освітнього простору.
У зв’язку з цим доцільно звернути увагу на досвід американських дослідни-
ків, які вже досить давно користуються електронними джерелами. Ця практика
спирається на відповідну нормативно-правову базу і доробок багатьох державних
та академічних установ, що розробили і видали численні рекомендаційні посібни-
ки, які регулюють довідково-бібліографічні та інші аспекти наукових досліджень.
Тож пропонується розглянути ситуацію з електронними ресурсами в історичних
студіях США у компаративному аспекті.
Як і в Україні, у США стимулом для розробки законодавства стосовно но-
вих цифрових технологій слугували інформаційні потреби суспільства. Натомість,
на відміну від України, де законодавча діяльність відбувалася шляхом запозичень
і адаптації до вже існуючих у світі, зокрема, в Європі, юридичних норм, Сполучені
Штати йшли еволюційним шляхом. Традиції захисту інформаційних свобод сяга-
ють у далеку давнину американської історії. Як відомо, перша поправка до Кон-
ституції Сполучених Штатів гарантувала свободу вираження, зокрема, у царині
преси. Остання, на думку американців, мала обмежити інформаційну монополію
державних органів. Утім, повноцінного наповнення ця норма набула значно пізні-
ше, у 1966 р., коли набув чинності важливий для суспільства юридичний документ
– «Закон про Свободу Інформації». Слід зазначити, що вільний доступ до інфор-
маційних ресурсів посідає особливе місце у системі американських цінностей. До-
статньо вказати на такий характерний факт: у судових справах про дифамацію
проти мас-медіа у США саме позивач має довести неправдивість інформації, котра
ним заперечується. Таким чином, у ціннісній ієрархії американців право на інфор-
мацію стоїть вище, ніж достовірність окремого інформаційного повідомлення. Та-
кому поблажливому ставленню до постачальників інформаційних матеріалів
сприяє і широко розповсюджена практика судового розгляду недобросовісного
ставлення преси до інформації, що суттєво нейтралізує негативні наслідки «медій-
них» зловживань. До того ж вважається, що попри свою суб’єктивність, залеж-
ність від фінансів та інші загальновідомі вади, засоби масової інформації завдяки
їх чисельності і відсутності монополії є меншим злом у порівнянні з державними
органами, які за визначенням не можуть бути об’єктивними у висвітленні подій
через своє намагання повернути існуючу інформацію на свою користь.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 16 __________________________________
102
Зрозуміло, що такий стан речей стимулював постійне розширення сфери дії
інформаційних свобод із залученням новітніх науково-технічних досягнень. З роз-
витком цифрових технологій у медійному просторі США з’явилась потреба внести
до «Закону про Свободу Інформації» відповідні зміни. Це і було зроблено спеціа-
льною поправкою (The Electronic Freedom of Information Act Amendments of 1996)
до вказаного закону36.
Перспективним планом у цьому напрямку слугувала т. зв. інформаційна „су-
пермагістраль” (Information Highway), що передбачала утворення комплексу елек-
тронних ресурсів у поєднанні із світовою телекомунікаційною інфраструктурою. Її
розробка і впровадження здійснювались за ініціативою і підтримкою федеральної
адміністрації США, починаючи з 1993 р.37
З метою реалізації вказаного плану в США було ухвалено низку законодав-
чих актів. Серед них найбільш важливими можна вважати «Закон про авторське
право на електронні видання» (Digital Millennium Copyright Act of 1998), який ре-
гулював правовідносини у галузі електронних матеріалів38 і «Закон про електро-
нний уряд» (E-Government Act of 2002), що упорядковував електронний держав-
ний документообіг39. Варто нагадати, яким гальмом для створення електронних
ресурсів в Україні стала юридична неврегульованість питань авторського права,
щоб зрозуміти величезне стимулююче значення американського закону про права
на цифрові видання. Все ж у даному разі слід вказати на розбіжності у підходах до
авторського права в Україні та США. Справа в тому, що відповідне американське
законодавство спирається на англосаксонську систему, яка віддає пріоритет прав
на друковану роботу видавцю. Водночас, існує противага у вигляді концепції «Fair
Use», коли виключні права видавничих установ обмежуються на користь спожи-
вачів інформаційної продукції40. На відміну від цього, українське законодавство
виходить з європейської юридичної практики, що склалася ще за часів Великої
французької революції. Європейські законодавці визнають пріоритет прав автора
друкованого видання. Однак вказані розбіжності означають лише недоцільність
сліпого копіювання американського досвіду, не заперечуючи необхідності нагаль-
ного врегулювання відповідного сегменту українського права на основі європей-
ського законодавства, яке теж захищає не тільки приватні, а і суспільні інтереси.
Варто також відзначити, що законодавчі акти щодо електронного уряду мають у
США більш значне підґрунтя, ніж в Україні. Адже юридична вага федерального
закону США (що пройшов складну процедуру обговорення і ухвалення у вищому
законодавчому органі країни) є значно більшою від українських президентських
указів. Нарешті, слід сказати, що законодавча робота з удосконалення американ-
ського законодавства в електронному просторі не припиняється. Про це свідчать,
зокрема, останні ініціативи – подані на розгляд Конгресу законопроекти «Закон
про свободу у глобальній он-лайн системі» (Global Online Freedom Act of 2007),41
«Закон про збереження свободи у Інтернеті» (Internet Freedom Preservation Act of
2007)42 тощо. Підсумовуючи сказане, можна визнати, що зазначені нормативні
документи на федеральному рівні заклали підвалини широкого використання еле-
_____________ Алла Ковальова. Електронні джерела у студіях з новітньої історії
103
ктронних джерел у всіх сферах американського суспільства, в тому числі й у нау-
ковому світі.
Поруч з юридичною складовою кібернетичного простору Сполучених Шта-
тів слід відзначити створення його інформаційної інфраструктури. З огляду на ве-
лику питому вагу і активність американського приватного сектору, у цифровому
полі США паралельно діяли державні і недержавні структури. Спільними зусил-
лями вони створили численні бази електронних ресурсів, що є у наявності на оп-
тичних дисках або діють у режимі он-лайн. Низка дискових баз доступні не тільки
американським, а і вітчизняним дослідникам, бо містяться у Інформаційному
центрі при посольстві США в Україні. Серед них – такі електронні бази енцикло-
педичного характеру, як World Book Encyclopedia (багатотомне універсальне зі-
брання), Her Heritage (присвячена відомим американським жінкам), Government on
File (відбиває широкий спектр питань щодо американського уряду), Microsoft En-
carta (мультимедійне видання широкого спектру застосування) та деякі інші. Ці
видання юридично рівноправні з традиційними, друкованими на папері. Більш
оперативними, а тому і більш повними, є он-лайнові бази даних. Найбільшою
і найнадійнішою серед них вважається LexisNexis, яка являє собою повнотекстову
базу даних законодавчих документів США та новин з різноманітних інформацій-
них джерел – газет, журналів, інформаційних агенцій. Її матеріалами у 100 країнах
світу користуються юристи, журналісти, представники академічних кіл і навіть
американський уряд та інші офіційні структури США43. Солідну репутацію мають
також First Search (бібліографічні матеріали, реферати і повні тексти статей), Stat-
USA (статистична інформація різних федеральних установ США), Federal News
Service (стенограми документів слухань Конгресу США, текстів прес-брифінгів
і офіційних заяв уряду США) та низка інших баз даних, які в умовах конкуренції
змушені постійно підтримувати високу якість своїх інформаційних послуг.
Зусиллями бібліотек, а також архівів, які в США перебувають у їх складі,
було здійснено оцифрування багатьох бібліотечних фондів та архівація цілої низки
електронних джерел. Ініціатором вказаної роботи виступила Бібліотека Конгресу
США, яка перша конвертувала свої ресурси у електронну форму. Завдяки цьому
було створено велику базу даних “THOMAS” (названа на честь Томаса Джеффер-
сона), що на безоплатній основі забезпечує інформацією величезну кількість кори-
стувачів в усьому світі44.
Нарешті, в листопаді 2005 р. Бібліотека Конгресу США ініціювала перспек-
тивний міжнародний проект із створення Світової електронної бібліотеки (World
Digital Library) – он-лайнової колекції своїх зібрань і фондів інших національних
бібліотек, включаючи рідкісні та цінні видання. До роботи над проектом організа-
тори планують залучити як громадський, так і приватний сектори. Пілотна частина
проекту (співпраця з корпорацією Google Inc. для опрацювання безпечних техно-
логій копіювання) переконали організаторів в перспективності цієї роботи та у
необхідності суворого дотримання авторського права.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 16 __________________________________
104
Стратегічною відповіддю на виклик нового століття стало започаткування
проекту по утворенню електронних архівів США – Electronic Records Archives
(ERA)45. Згідно з планом Адміністрації національних архівів та діловодства (Na-
tional Archives and Records Administration – NARA) відкриття перших електронних
архівів мало розпочатися у 2007 р., а 2011 р. мав стати завершальним46.
Академічні кола США, будучи за визначенням провідниками наукових інно-
вацій, також не стояли осторонь цього процесу. Внесок вищих навчальних закла-
дів США у справу формування цифрових джерел є досить вагомим. Деякі універ-
ситети взяли на себе створення електронних баз даних у тій чи іншій галузі. Так,
Корнуельський університет, відомий своїм високим науковим рейтингом, склав
електронний фонд законодавчих актів країни, яким без обмежень користується не
тільки академічна спільнота, але і будь-які інші верстви американського суспільс-
тва47. Ще один приклад активного втручання університетів у справи формування
і збереження електронних ресурсів – Пітсбургський проект “PITT”. Унаслідок йо-
го реалізації було запропоновано дієві функціональні вимоги до системи електро-
нного діловодства, які уможливлювали приймання, використання і відтворення
електронних документів, застосовуючи базову модель метаданих з унікальними
можливостями. Доробок науковців Школи інформаційних наук Пітсбургського
університету був задіяний у міжнародному стандарті архівного описування48.
Університетські спільноти та професійні асоціації почали активно розробля-
ти правила користування і бібліографічні стандарти опису цифрових ресурсів.
У межах загального міжнародного стандарту (ініціаторами якого, до речі, висту-
пили американські дослідники) були створені і доповнені стандартизовані варіан-
ти оформлення посилань та списків літератури до наукових видань. Нині у США
існують кілька таких версій, авторство яких належить певним фаховим асоціаці-
ям. Найбільш відомими з них є чотири стилі: APA (American Psychological Asso-
ciation), MLA (Modern Language Association), CBE (Council of Biology Editors) та
Chicago style. Кожен з наведених стилів розрахований переважно на певну галузь
науки. Так, стиль APA більш прийнятний у дослідженнях з соціальних наук,
стиль MLA – у гуманітарній сфері, CBE – у галузі природничих дисциплін, в той
час як Chicago є більш універсальним49. Більшість американських викладачів і до-
слідників історичної науки віддають перевагу саме останньому, тобто чикагсько-
му, стилю.
У зв’язку з цим слід звернутися до двох найбільш цитованих видань, які ви-
значають правила і стандарти посилань на електронні джерела саме у історичних
дослідженнях. Це роботи М. Круза «Цитування електронної інформації у роботах
з історії» та М. Пейджа «Короткий путівник правил цитування Інтернет-ресурсів
з історії та гуманітарних наук». У обох виданнях містяться не тільки практичні
поради, але також моделі і зразки оформлення кожного типу електронних матеріа-
лів. Серед них – книжки, статті, періодичні видання у вигляді збірників, журналів
та газет, тези, огляди, електронна пошта, форуми, чати, електронні конференції,
списки розсилок, урядові публікації і видання юридичного характеру.
_____________ Алла Ковальова. Електронні джерела у студіях з новітньої історії
105
Окрім вищезазначеного, особливий інтерес у цих виданнях привертають ме-
тодичні рекомендації щодо пошуку і використання інформації на електронних но-
сіях. Якщо М. Пейдж лише вказує на наявність «слабких місць», що були згадані
на початку даної статті, але не дає порад, як поводитись у тому чи іншому випад-
ку,50 то М. Круз зупиняється на цьому питанні більш докладно. Згадуючи про не-
бажані «сюрпризи» Інтернету, він пропонує певний алгоритм дій залежно від си-
туації, що склалася. У будь-якому випадку фахівець радить при наявності паперо-
вого варіанту видання посилатися саме на нього, або на дві версії – паперову та ту,
що існує у електронному форматі. У разі несподіваного зникнення необхідних ма-
теріалів М. Круз рекомендує звернутися до архівів електронних ресурсів, де у бі-
льшості випадків деякий час знаходиться такого роду інформація (найбільш важ-
ливі матеріали офіційно заархівовані і зберігаються у відповідних структурах згід-
но з правилами, які діють стосовно всіх без винятку документів). Нарешті, якщо
сайт зник і знайти його неможливо, треба шукати його інформаційні еквіваленти,
які у даний момент доступні досліднику, або вказати про неможливість знайти
документ у примітці. М. Круз приділяє увагу і проблемам перевірки добутої з Ін-
тернету інформації, пов’язаним не тільки із зазначеними обставинами. Справа
в тому, що частина веб-матеріалів не є загальнодоступною. Певні бази даних зна-
ходяться у вільному доступі тільки при наявності відповідної ліцензії освітнього
або будь-якого іншого закладу. Оскільки деякі з цих баз (наприклад, LexisNexis
або First Search) коштують чималу суму грошей, певна кількість університетів не
можуть дозволити собі користуватися їх послугами. М. Круз радить це враховува-
ти, хоча не вважає поважною причиною для відмови від цитування рідкісного ви-
дання, якщо цього вимагає дослідження51. До речі, згідно з цією порадою, автор
даної статті намагався не зловживати посиланнями на базу LexisNexis, можливість
працювати з якою була люб’язно надана в Інформаційному центрі при посольстві
США. Адже перевірка таких посилань можлива лише для обмеженого кола зареєс-
трованих користувачів. Утім, не можна сказати, що видання згаданих американсь-
ких дослідників дають вичерпну відповідь на всі «каверзні» питання, які ставить
дослідницька практика використання цифрових технологій.
У цілому інформаційно-методичне забезпечення історичних досліджень
у США відзначається розгалуженістю і багатоваріантністю. За допомогою комп’-
ютера студенти і науковці мають доступ не тільки до аналітичної літератури з іс-
торії, але також до історичних першоджерел. Для студентів складаються численні
довідники та путівники – такі, як «Електронні документи в історії» (включають
розділи «Джерела», «Підручники з історії та он-лайнові програми курсів», «Соціо-
логічні опитування», «Воєнні та пропагандистські плакати», «Історіографія і відо-
мі історики», «Документи», «Відео- аудіо- та анімаційні матеріали» тощо),52 «Іс-
торія та Інтернет: Путівник»,53 «Використання першоджерел у електронній мере-
жі»54. Останнє видання пропонує не тільки алгоритми пошуку відповідних елект-
ронних матеріалів, але також методику оцінки отриманих документів на предмет
їх наукової надійності. Зокрема, вказується, що критичний підхід до електронних
Спеціальні історичні дисципліни. Число 16 __________________________________
106
джерел передбачає урахування низки специфічних факторів. Серед останніх – цілі
утворення задіяного сайту, місце, звідки запозичена інформація, якість веб-
дизайну, формат документу, наявність плати за користування послугами, оцінка
сайту у спеціальних довідниках та інше.
Розглядаючи тему залучення електронних джерел, не можна не торкнутись
ще одного, доволі болісного для сучасної науки сюжету. Мова йде про пересічну
недобросовісність у наукових студіях, яка в умовах неврегульованості сфери елек-
тронних ресурсів отримує додатковий стимул і містить загрозу деградації дослід-
ницької діяльності. Американські науковці інколи згадують про можливість шах-
райства (fraud, cheating, plagiarism) при використанні цифрових матеріалів, але
основний напрям їх рекомендацій – застерегти читача від помилок і хибних кроків
у тенетах Всесвітньої павутини. Такий оптимістичний підхід у ставленні до корис-
тувачів електронної інформації викликаний не лише надмірною, на наш погляд,
вірою у найкращі людські якості і порядність дослідників. Американська академі-
чна спільнота має дуже жорсткі (порівняно з Україною) етичні стандарти, закріп-
лені у різноманітних статутах і кодексах поведінки. Плагіат, різного роду маніпу-
ляції з джерелами та інші види обману і шахрайства серед викладачів і студентів
вважаються академічним безчестям і можуть коштувати порушникам роботи чи
кар’єри. До того ж технічні можливості університетів разом зі спеціальними мето-
диками дозволяють досить успішно викривати факти порушень. Надзвичайно діє-
вими є спеціальні комп’ютерні програми, які тестують публікації на предмет ви-
явлення плагіату та інших нечесних дій у академічному середовищі. Прикладом
такого роду може слугувати програма “Turnitin”, якою користуються численні уні-
верситетські громади55. На думку американських фахівців, вона є ефективною,
хоча не може вважатися цілковито досконалою. Зокрема, згаданий вище М. Круз
з власного досвіду пересвідчився, що інколи програми перевірки не спрацьовува-
ли, в той час як він особисто викривав факти плагіату. Його суперечлива оцінка
тестових програм міститься в електронному листі, люб’язно надісланому у відпо-
відь на прохання висловитись з приводу методичних лакун у роботі з електронни-
ми ресурсами (лист М. Круза від 14 серпня 2008 р. знаходиться у приватному ар-
хіві автора статті; посилання на цей документ подається лише в тексті даної робо-
ти згідно з порадами відповідних довідників, які рекомендують відступати від
цього правила винятково, якщо зміст написаного кардинально впливає на суть
дослідження – у такому разі слід у тій чи інший спосіб зробити текст електронної
кореспонденції доступним читачу56). Характерно, що “Turnitin” та інші подібні
програми є не тільки контролюючим інструментом, а і інформаційно-просвіт-
ницьким засобом. Наприклад, вказана програма надає необхідну інформацію про
плагіат, його різновиди (свідомий чи несвідомий), як його уникнути, наводить
правила посилання та інші корисні відомості. Парадоксально, але програмі дяку-
ють не тільки викладачі, а і студенти, які вважають, що саме завдяки перевірці
почувають себе у безпеці. Подібна «санація» освітнього і дослідницького простору
_____________ Алла Ковальова. Електронні джерела у студіях з новітньої історії
107
вважається запорукою академічної чесності переважної більшості американських
науковців навіть в умовах кіберпростору.
Підсумовуючи сказане, можна дійти таких висновків:
1. Необхідність використання електронних джерел при вивченні історичного
минулого, особливо новітньої історії, є очевидною, але містить у собі, як все нове,
певні проблеми і виклики. «Слабкими ланками» є нові властивості джерел на еле-
ктронних носіях, невизначеність технології їх зберігання, брак відповідних елект-
ронних архівних структур, слабкість правового забезпечення.
2. Юридичний і методичний стан питання у науковому вітчизняному світі ха-
рактеризується порівняно скромним доробком. Правова база України обмежується
двома спеціальними законами стосовно електронної документації та внесеними змі-
нами до чинного законодавства про інформацію і авторське право, а також президе-
нтськими указами щодо діяльності електронного уряду країни. Початковий стан
створення надійних баз даних, обмежена можливість бібліотек, незавершеність дія-
льності архівних установ щодо оцифрування історичних матеріалів, в першу чергу
з новітнього часу, та недостатня активність академічної спільноти гальмують впоря-
дкування електронного простору. Вказане у сукупності з недостатнім рівнем
комп’ютерної обізнаності та інерційністю українських дослідників ускладнює акти-
вне освоєння цифрових ресурсів у вітчизняному науковому просторі.
3. Досвід США містить більш широке коло питань, пов’язаних з цифровими
джерелами. Всеохоплююче застосування електронних ресурсів має під собою роз-
винену правову базу, стрижнем якої є законодавчі акти стосовно інформаційної сво-
боди американського суспільства. Уряд та федеральні і місцеві освітньо-культурні
структури на постійній основі співпрацюють з академічними закладами, що умож-
ливило створення потужної електронної мережі з розвиненою інфраструктурою.
Університетська спільнота на основі наукових досліджень, практичної діяльності по
формуванню цифрових баз даних та високих академічних і етичних стандартів ефе-
ктивно впроваджує нові технології в освітньо-дослідницькій діяльності.
4. Порівняльний розгляд використання електронних ресурсів в історичних
студіях дає підстави рекомендувати диференційований підхід до використання
електронної джерельної бази в Україні і США. Надійність українських електро-
нних даних обмежується низкою чинників і пов’язана із застереженнями нормати-
вно-правового та морально-етичного характеру. В той же час опрацювання елект-
ронних джерельних баз, створених американськими інституціями, є цілком випра-
вданим і з урахуванням зазначених застережень може здійснюватися дослідника-
ми навіть у існуючому вітчизняному правовому просторі.
___________________________
1. Наленч Д. Архівіст – зберігач кіберпростору // Архіви України (далі – АУ). – 2005. –
№ 4. – C. 23.
2. Історичне джерелознавство: Підручник / Я. Калакура, І. Войцехівська, С. Павленко та ін. –
К.: Либідь, 2002. – 488 с.
Спеціальні історичні дисципліни. Число 16 __________________________________
108
3. Антоненко І., Баркова О. Бібліографічний опис електронних ресурсів: методичні матеріа-
ли для пристатейної бібліографії // Бібліотечний вісник (далі – БВ). – 2006. – № 1. – С. 25–
27; Їх же. Електронні ресурси як об’єкт каталогізації: історія питання, термінологія, фор-
матне забезпечення // БВ. – 2004. – № 2. – С. 11–22.
4. Боряк Г. Десять років інформатизації архівної справи в Україні: проблеми, здобутки, перспе-
ктиви // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвідомчий наук. зб. (далі –
ААД). – К., 2002. – Вип. 5: Архіви – складова інформаційних ресурсів суспільства. – С. 9–28.
5. Качковський О. Автоматизована інформаційно-пошукова система (з досвіду створення) //
ААД. – К., 2002. – Вип. 5. – С. 63–66.
6. Кисельова А. Відкриті інформаційні ресурси архівного порталу України: структура, напо-
внення, моніторинг // Студії з архівної справи та документознавства (далі – Студії...). –
2004. – Т. 11. – С. 58–70; ЇЇ ж. Електронна версія архівних фондів України в Інтернеті //
ААД. – К., 2005. – Вип. 7. – С. 17–28.
7. Чекмарьов О. Національна система електронних бібліотек / НАН України, НБУВ / Чекма-
рьов О., Костенко Л., Павлуша Т. – К., 1998. – 50 с.
8. Кулешов С. Документознавчі аспекти трактування понять сфери електронного документу-
вання та документообігу // ААД. – К., 2002. – Вип. 5. – С. 37–41; Його ж. Електронний до-
кумент у системі сучасного діловодства // АУ. – 2004. – № 4–6. – С. 50–53.
9. Кушнаренко Н. Документоведение: Учебник. – К.: Знання, 2006. – 7-е изд. – 459 с.
10. Марченко П. Шляхи вирішення проблеми зберігання електронних документів в архіві
(аналіз Інтернет-ресурсів) // Студії... – 2004. – Т. 12. – С. 81–84.
11. Чепуренко Я. Інтернет-ресурси органів державної влади України: формування, структура,
наповнення // Студії... – 2003. – Т. 10. – С. 91–95.
12. Crouse M. Citing Electronic Information in History Papers. – Режим доступу:
http://history.memphis.edu/mcrouse/elcite.html – Заголовок з екрану.
13. Page M. A Brief Citation Guide for Internet Sources in History and the Humanities. – Режим
доступу: http://www/h-net.org/~africa/citation.html – Заголовок з екрану.
14. Петерсон Г.М. Міжнародні правові питання архівної справи у цифрову епоху // АУ. –
2004. – № 3. – С. 51–56.
15. Про електронні документи і електронний документообіг: Закон України від 22.12.2003 р.
№ 851–ІV // Відомості Верховної Ради України (далі – Відомості ВР). – 2003. – № 36. – Ст.
275; Про електронний цифровий підпис: Закон України від 22.12.2003 р. № 852–ІV // Там
само. – 2003. – № 36. – Ст. 276.
16. Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної вла-
ди: Указ Президента України від 01.08.2002 р. № 683 // Офіційний вісник України. – 2002.
– № 31. – Ст. 1463; Про затвердження Концепції формування системи національних елек-
тронних інформаційних ресурсів: Розпорядження Кабміну України від 05.12.2003 р.
№ 259–р // Там само. – 2003. – № 18. – Ст. 864; Про затвердження Порядку інформаційно-
го наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади
та Порядку функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади: Наказ Держ. Ком-ту ін-
формаційної політики, телебачення та радіомовлення України та Держ. Ком-ту зв’язку та
інформатизації України від 25.11.2002 р. № 327/225 // Там само. – 2003. – № 2. – Ст. 49;
Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи «Електронний уряд»: По-
станова Кабміну України від 24.02.2003 р. № 208 // Там само. – 2003. – № 9. – Ст. 378; Про
порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої
влади: Постанова Кабміну України від 04.01.2002 р. № 3 // Там само. – 2002. – № 2. –
Ст. 5; Про порядок функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади: Наказ Держ.
Ком-ту інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України, Держ. Ком-ту
_____________ Алла Ковальова. Електронні джерела у студіях з новітньої історії
109
зв’язку та інформатизації України від 25.11.2002 р. № 327/225 // Там само. – 2003. – № 2. –
Ст. 49.
17. Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної вла-
ди: Указ Президента України від 01.08.2002 р. № 683 // Там само. – 2002. – № 31. –
Ст. 1463
18. Про приєднання України до Договору Всесвітньої Організації інтелектуальної власності
про виконання і фонограми: Закон України від 20.09.2001 р. № 2732–І (2732–14) // Відо-
мості ВР. – 2002. – № 2. – Ст. 15.
19. Кушнаренко Н. Вказ. пр. – С. 20–21.
20. Історичне джерелознавство: Підручник... – С. 68, 464.
21. Антоненко І., Баркова О. Електронні ресурси як об’єкт каталогізації… – С. 12–13.
22. Record. Definition. Business Dictionary. – Режим доступу: http://www.businessdictionary.com/
definition/record.html – Заголовок з екрану.
23. Про електронні документи і електронний документообіг : Закон України від 22.12.2003 р.
№ 851–ІV // Відомості ВР. – 2003. – № 36. – С. 1026.
24. Про електронний цифровий підпис: Закон України від 22.12.2003 р. № 852–ІV // Там само.
– 2003. – № 36. – С. 1029–1035.
25. Про електронні документи і електронний документообіг: Закон України від 22.12.2003 р.
№ 851–ІV // Там само. – 2003. – № 36. – С. 1026.
26. Кулешов С. Електронний документ у системі сучасного діловодства… – С. 51.
27. Authenticity of Electronic Records: A Report prepared for UNESСO and the International Coun-
cil for Archives (ICA Studies 13–2). – Режим доступу: http://www.ica.org/sites/
default/files/Study13_2Erev.pdf – Заголовок з екрану.
28. Марченко П. Вказ. пр. – С. 82.
29. ISBD(CR): International Standard Bibliographic Description for Serials and Other Continuing
Resources: Revised from the ISBD(S) / International Federation of Library Associations and In-
stitutions (Originally issued by K.G. Saur, Munchen, 2002 as Vol. 24 in the UBCIM Publica-
tions, New Series). – Режим доступу: http://www.ifla.org/VII/s13/pubs/isbdcr-final.pdf – Заго-
ловок з екрану.
30. ДСТУ ГОСТ 7.1: 2006. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та
правила складання (ГОСТ 7.1–2003. ІДТ) / Ю. Кожедуб (оформ.). – Офіц. вид. – Чинний в
Україні від 01.07. – К.: Держспоживстандарт України, 2007. – 47 с.
31. Приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел, який наводять у дисерта-
ції, і списку опублікованих робіт, який наводять в авторефераті // Бюлетень Вищої атеста-
ційної комісії України (далі – Бюлетень ВАК). – 2007. – № 6(92). – С. 32–33.
32. Архіви України. Електронні документи, електронні архіви. – Режим доступу:
http://www.archives.gov.ua/Electronic/index.php?ca11#Zavdannia – Заголовок з екрану.
33. Носевич В. Электронные архивы Беларуси // ААД. – Вип. 5. – К., 2002. – С. 18–28.
34. Чекмарьов О. Вказ. пр. – С. 89.
35. Положення про електронні наукові фахові видання // Бюлетень ВАК. – 2004. – № 11. –
С. 2–6.
36. The Freedom of Information Act 5 U.S.C. 552, As Amended By Public Law No 104–231, 110
Stat. 3048. – Режим доступу: http://www/usdoj.gov/oip/foia_updates/Vol1_XYП_4/page2.htm
– Заголовок з екрану.
37. Mary Dykstra Lynch. Information Highways. World Information Report 1997/98: UNESCO
1997. – Режим доступу: http://www.unesco.org/webworld/wirerpt/wirenglish/chap21.pdf – За-
головок з екрану
Спеціальні історичні дисципліни. Число 16 __________________________________
110
38. Digital Millennium Copyright Act. Public Law 105–304 [H.R. 2281] Oct.28, 1998. – Режим
доступу : http://www.lexis.com/research/retrieve?_m=c68f7e0ecd0531550dcdb7c2ba6665b3&docn –
Заголовок з екрану.
39. E-Government Act. Public Law 107–347 [H.R. 2458] Dec.17, 2002. – Режим доступу:
http://www/lexis.com/research/retrive?_m=f8f74bd23256724b07644555cc3d4dc6&docn – За-
головок з екрану.
40. Fair-Use Guidelines for Electronic Reserve System. – Режим доступу:
http://www.utsystem.edu/ogc/intellectualproperty/rsrvguid.htm – Заголовок з екрану.
41. Global Online Freedom Act of 2007 (Introduced in House) [H.R. 275.IH]. – Режим доступу :
http://thomas.loc.gov?cgi-bin/thomas – Заголовок з екрану.
42. Internet Freedom Preservation Act (Introduced in Senate) [S. 215. IS]. – Режим доступу:
http://thomas.loc.gov/cgi-bin/thomas – Заголовок з екрану.
43. LexisNexis. – Режим доступу : http://www.lexisnexis.com/about – Заголовок з екрану.
44. Thomas. – Режим доступу: http://thomas.log.gov/ – Заголовок з екрану.
45. Electronic Records Archives. – Режим доступу: www.archives.gov/era –Заголовок з екрану.
46. National Archives Will Go Digital. – Режим доступу: http://www/pcworld.com/article/
id,117259-page,1/article.html?tk=dn080504X – Заголовок з екрану.
47. Legal Information Institute. Cornell University Law School. – Режим доступу:
http://www.law.cornell.edu/ – Заголовок з екрану.
48. Марченко П. Вказ. пр. – С. 83.
49. Resources for Documenting Electronic Sources. – Режим доступу:
http://pwl.english.purdue.edu/handouts/research/r_docelectric.html – Заголовок з екрану.
50. Page Melvin. A Brief Citation Guide for Internet Sources in History and the Humanities. – Ре-
жим доступу: http://www/h-net.org/~africa/citation.html – Заголовок з екрану.
51. Crouse Maurice. Citing Electronic Information in History Papers. – Режим доступу:
http://history.memphis.edu/mcrouse/elcite.html – Заголовок з екрану.
52. Electronic Documents in History. – Режим доступу: http://www.tntech.edu/history/edocs.html –
Заголовок з екрану.
53. Reagan P. History and the Internet: A Guide. – Режим доступу: http://highered.mcgraw-
hill.com/sites/0072514566/ – Заголовок з екрану.
54. Using Primary Sources on the Web. – Режим доступу: http://www.lib.washington.edu/subject/
History/RUSA/ – Заголовок з екрану.
55. Turnitin. – Режим доступу : http://turnitin.com/static/index.html – Заголовок з екрану.
56. Crouse Maurice. Citing Electronic Information in History Papers. – Режим доступу:
http://history.memphis.edu/mcrouse/elcite.html – Заголовок з екрану.
|