Організація індивідуальної роботи студентів під час вивчення історії краю

У статті на конкретних прикладах розглянуто форми і методи індивідуальної роботи студентів, які вивчають історію краю, і роль викладача як організатора цієї роботи....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Кучеренко, С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2011
Schriftenreihe:	Краєзнавство
Schlagworte:	Краєзнавство у вищій школі
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32633
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Організація індивідуальної роботи студентів під час вивчення історії краю / С. Кучеренко // Краєзнавство. — 2011. — № 3. — С. 71-76. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-32633
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-326332013-02-13T03:18:13Z Організація індивідуальної роботи студентів під час вивчення історії краю Кучеренко, С. Краєзнавство у вищій школі У статті на конкретних прикладах розглянуто форми і методи індивідуальної роботи студентів, які вивчають історію краю, і роль викладача як організатора цієї роботи. В статье на конкретных примерах рассмотрены формы и методы индивидуальной работы студентов, изучающих историю края и роли преподавателя как организатора этой работы. On concrete examples forms and methods of individual work of students, studying a local history and roles of teacher as an organizer of this work are considered in this article. 2011 Article Організація індивідуальної роботи студентів під час вивчення історії краю / С. Кучеренко // Краєзнавство. — 2011. — № 3. — С. 71-76. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32633 372.48 uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Краєзнавство у вищій школі Краєзнавство у вищій школі
spellingShingle	Краєзнавство у вищій школі Краєзнавство у вищій школі Кучеренко, С. Організація індивідуальної роботи студентів під час вивчення історії краю Краєзнавство
description	У статті на конкретних прикладах розглянуто форми і методи індивідуальної роботи студентів, які вивчають історію краю, і роль викладача як організатора цієї роботи.
format	Article
author	Кучеренко, С.
author_facet	Кучеренко, С.
author_sort	Кучеренко, С.
title	Організація індивідуальної роботи студентів під час вивчення історії краю
title_short	Організація індивідуальної роботи студентів під час вивчення історії краю
title_full	Організація індивідуальної роботи студентів під час вивчення історії краю
title_fullStr	Організація індивідуальної роботи студентів під час вивчення історії краю
title_full_unstemmed	Організація індивідуальної роботи студентів під час вивчення історії краю
title_sort	організація індивідуальної роботи студентів під час вивчення історії краю
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Краєзнавство у вищій школі
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32633
citation_txt	Організація індивідуальної роботи студентів під час вивчення історії краю / С. Кучеренко // Краєзнавство. — 2011. — № 3. — С. 71-76. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT kučerenkos organízacíâíndivídualʹnoírobotistudentívpídčasvivčennâístorííkraû
first_indexed	2025-07-03T13:04:48Z
last_indexed	2025-07-03T13:04:48Z
_version_	1836631078803079168
fulltext	ISSN 2222-5250 71 Мыкола Васыльчук Особенности преподавания курса «литературное краеведение» на филологическом факультете высшей школы (из опыта работы в Коломыйском институте Прикарпатского национального университета имени Василя Стефаныка) В статье рассматриваются особенности преподавания курса «Литературное краеведение» студентам- филологам. Автор ведет речь о истории краеведения на Прикарпатье, рассматривает ряд теоретических вопросов, в том числе и о «координатах» литературного краеведения в системе филологии и краеведения. Акцентировано внимание на авторских методических наработках. Ключевые слова: литературное краеведение, филология, методика, литературоведение, студент, писатель. Mykola Vasylchuk Methodology and curriculum of the «literary regional ethnography» (from the teaching experience in the Kolomyia Institute of the Precarpathian National University named after Vasyl Stefanyk, Department of Philology) In this article, the methodology and curriculum of the “Literary regional ethnography” course are described to philology students. The author talks about the history of regional ethnography in the Precarpathian region, examines a few theoretical questions including how literary regional ethnography combines the philology and the study of a re- gional system. The author also references his methodological experience. Key words: literary study of a region, philology, methods, study of literature, student, writer. УДК 372.48 Світлана Кучеренко (м. Одеса) ОРГАНІЗАЦІЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ КРАЮ У статті на конкретних прикладах розглянуто форми і методи індивідуальної роботи студентів, які ви- вчають історію краю, і роль викладача як організатора цієї роботи. Ключові слова: індивідуальні завдання, історичні діячі, історичні події, історичні джерела, історичні по- няття, етнічні групи, етнічні землі. Навчання у вищому технічному навчальному за- кладі, наприклад, такому яким є Одеська держав- на академія будівництва та архітектури, вимагає від студента засвоєння великого обсягу різнорів- невих знань та набуття великої кількості різнома- нітних умінь. Безумовно, перш за все йдеться про здатність викладачів забезпечити якісну профе- сійну підготовку майбутніх спеціалістів, історико- культурна складова якої теж повинна відповідати академічному рівню. Обмежена кількість аудитор- них годин, запланованих для викладання гумані- тарних дисциплін і модульно-рейтингова система оцінювання знань студентів спонукають викладачів до пошуку нових форм роботи або до більш доско- налого використання звичних. Такими є передумо- ви співпраці викладача і студента. Ця розвідка являє собою продовженням мето- дичних пошуків автора [1]. Нижче наведено варіан- ти самостійної роботи студентів з певного досвіду її організації при вивченні історії України. У статті розглянуто можливість та доцільність застосуван- ня подібних завдань при вивченні історії краю. «Історія України» і «Краєзнавство» – предмети не тільки і не стільки навчальні, особливо у тех- нічному вузі, скільки виховні, навіть світоглядні, адже на них покладене завдання, котрого не мо- жуть виконати інші курси – це виховання історич- ної пам’яті, яка є основою історичної свідомості. На перший погляд здається, що краєзнавчий спецкурс значно менший за обсягом, простіший у викладанні, та й відповідає він швидше за фор- мування локальної пам’яті, а не національної. Нескладно його виконати на місцевому матеріалі, поділивши на традиційні для історії України доби – давня, княжа, козацька, відродження, революцій- на, радянська і сучасна. КРАЄЗНАВСТВО, 3’2011 72 Але Україна – багатоманітна, у цьому – склад- ність її феномену. Те, що може бути її перевагою, сьогодні є проблемою. Мова вже навіть не про те, що Україна поділена на 2-3-4-n частин, йдеться про цивілізаційний розлом, який проходить через неї. Ось чому сьогодні як ніколи є актуальною тема єд- ності України. І якщо під час обговорення крає- знавчої проблематики вдасться показати не тільки особливості будь-якої української землі протягом її історії, а ще й підкреслити спільні для українських земель історичні явища і процеси, то поставлене вище завдання виконуватиметься. У цьому є сенс співпраці викладача і студента. У навчальному процесі джерелом нової інфор- мації традиційно є лекція викладача для студент- ської аудиторії, а також повідомлення студентів, пе- редбачені на семінарах. В ідеалі усі студенти пев- ної групи повинні підготувати конкретні індивіду- альні завдання, які розроблені і розподілені викла- дачем. Усі студенти також повинні бути присутніми на семінарському занятті і готовими до презентації своїх тем. Ще вони усі повинні встигнути оголосити повідомлення, а викладач – виставити оцінки за ви- ступи. Тоді формально буде дотримано принцип так би мовити «рівних можливостей» у «збиранні» мо- дульних балів протягом семестру. Оскільки замість ідеальних ситуацій життя створює реальні, зростає роль викладача в організації заняття, який за спри- ятливої ситуації (більшість студентів готові) стає модератором, а за несприятливої (готових до занят- тя меншість) – як це не просто звучить – вчителем і ні в якому разі не лектором, який перетворить прак- тичне заняття в продовження лекції. Такими є пра- вила співпраці викладача і студента. Далі докладніше про кожне завдання. 1. Історія взагалі, краю зокрема – це перш за все люди, знакові постаті на тлі доби. Історії без людей не буває. Відома навіть крайня думка: «Історія, власне, не існує, існують лише біографії». Одне з індивіду- альних завдань стосується визначних історичних ді- ячів та їхнього внеску в історію краю. Розкриваючи це питання, слід пам’ятати, що оцінка історичних по- статей буде грамотною в тому випадку, коли у висно- вку буде зазначено, що тим або іншим діячем було зроблено нового у порівнянні зі його попередниками. Крім того, часто погляди на діяльність історичних осіб змінюються з часом. Оцінки їхніх сучасників і наступників не завжди співпадають, часто співісну- ють протилежні висновки щодо історичних осіб. Серед них одесити, батько і син – Іван і Юрій Липи [2]. У 2010 р. минуло 145 років від дня наро- дження І.Липи та 110-та річниця Ю.Липи. Іван Львович Липа – лікар, письменник, гро- мадський, політичний, культурний діяч. Народився 24 лютого 1865 р. у Керчі. Закінчив Керченську гімна- зію. Навчався на медичному факультеті Харківського і Казанського університетів. Разом з однодумцями за- снував першу таємну організацію свідомих україн- ців – «Братство Тарасівців». З 1900 по 1918 рр. І.Липа жив у Одесі, де мав лікарську практику, також пи- сав поетичні та прозові твори, літературно-критичні статті; редагував альманах «Багаття», організував ви- давничий гурток «Одеська літературна спілка», брав участь у виданні журналів «Основа» і «Степ», працю- вав співредактором тижневика «Українське слово», заснував видавництво «Народний стяг». І.Липа був членом НТШ та одеської «Громади», співпрацював з «Просвітою», був активним учасником «Українського клубу» і товариства «Українська хата». В роки української революції І.Липа працював у Центральній Раді як депутат від Одеси, призначений комісаром Одеси та лікарським інспектором за доби Гетьманату, від партії соціалістів-самостійників був міністром віросповідань в уряді Директорії. 1 січня 1919 р. І.Липа назавжди поїхав з Одеси спочатку до Києва, потім до Кам’янця-Подільського, а згодом до Тарнова, де обійняв посаду міністра охорони здоров’я у новоствореному українському уряді. Працював лікарем у таборах інтернованих вояків і очолював організацію «Блакитний хрест». 1922 р. І.Липа повернувся до Львова і оселився у Винниках, де помер 13 грудня 1923 р. на руках Івана Огієнка, якому переказав заповіт для сина. Юрій Іванович Липа – лікар, письменник, публі- цист, політичний діяч. Народився 5 травня 1900 р. в Полтаві. Закінчив Одеську гімназію. Навчався на юридичному факультеті Новоросійського і Кам’я- нець-Подільського університетів, а також медично- му факультеті Познанського університету. Писав ху- дожні та публіцистичні твори, літературно-критичні статті, редагував газету «Вісник Одеси». В роки української революції Ю.Липа у лавах Гайдамацької дивізії брав участь у бойових діях, створив студент- ську сотню, був заступником командира Одеської «Січі», а також співпрацював з багатьма виданнями і редагував часопис «Нова думка». 1 січня 1919 р. Ю.Липа також назавжди виїхав з Одеси. На еміграції у Польщі деякий час перебу- вав у таборі інтернованих вояків. За батьковим за- повітом вивчав, практикував та викладав медицину. Водночас працював у «Літературно-науковому ві- снику», друкувався у журналі «Митуса». Заснував літературне об’єднання «Сонцесвіт», літератур- ні групи «Танк» і «Варяг», часопис «Ми», політич- ISSN 2222-5250 73 ну корпорацію «Чорноморе». Закінчив Вищу шко- лу політичних наук та Військову медичну шко- лу. Організував Український Чорноморський інсти- тут, який планувалося перевести до Одеси після від- новлення Української держави, а також Український Океанічний та Український Суходоловий інститути. У 1943 р. Ю.Липа повернувся з родиною до Яворова, де мав лікарську практику, займався фіто- терапією та проводив підпільну діяльність як лікар УПА. Оселився у с.Бунові на хуторі Іваники. 19 сер- пня 1944 р. його обуло заарештовано і закатовано ор- ганами НКВС. 20 серпня 1944 р. в с.Шутова. Є такий цікавий підручник «Історія України в особах». У підсумку співпраці може з’явитися спільний підручник «Історія краю в особах». 2. Наступне завдання потребує осмислення пев- ної події, адже історія являє собою низку подій, які відбуваються водночас і послідовно, паралельно і перехресно, разом і окремо одна від іншої. Говорять, що «факти – це повітря вченого». Сукупність подій (фактів) і є історією. Як не буває історії без людей, так не буває історії без подій (ключових, знаменних, важливих, поворотних тощо). Відомий такий вислів: «Сучасні події тим відрізняються від подій історич- них, що ми не знаємо, до чого вони призводять». Готуючи це завдання, потрібно розкрити значення і наслідки того чи іншого факту в історії України. Для прикладу візьмемо низку подій, наслідком яких стало зникнення кочового світу. Наприкінці XVIII cт. кількість ногайців Буджацької орди – остан- ніх кочівників Причорноморських степів – досягла 40 тисяч осіб. Під час російсько-турецьких війн вони були втягнуті у конфлікти між Росією і Туреччиною, що ускладнювалися міжусобицями ногайських мурз. У 1806 р. російське військо форсувало Дністер, вступивши на територію Бессарабії. Багато ногай- ців внаслідок цього відійшло з турками за Дунай. Сім ногайських родів, які кочували в районі Ізмаїла, знайшли прихисток у фортеці, давши турецько- му гарнізону 4 тисячі воїнів. Для переговорів з но- гайською знаттю командування російської армії на- правило прикордонного комісара – бригадира Іллю Караджи та штабс-капітана Івана Котляревського. У 1807 р. переговори завершилися підписанням уго- ди про переселення частини біля 6,5 тисяч ногайців у Таврійську губернію. Однак, у 1808 р. на р.Молочну переселилося їх лише 3,5 тисячі, решта розсіялася по Херсонській та Катеринославській губерніях. Після цього майже не залишилося слідів 300- літнього перебування ногайців у Буджацькому сте- пу. Генерал Ланжерон, який командував у 1806– 1807 рр. російським військом у Подунав’ї, допо- відав, що разом з ногайцями водночас зникли їх- ні поселення, які вони у більшості зруйнували, а залишені ними глиняні хати обвалилися через мі- сяць. Вже через півроку годі було й знайти розта- шування колишніх ногайських селищ. Після Бухарестського миру в 1812 р. за російсь- ко-турецькою згодою «останні» 3199 колишні бу- джацькі ногайці на 1829 кибитках перейшли у межі Османської імперії. Це й був кінець Буджацької ор- ди, а з нею кінець кочового світу Північно-Захід- ного Причорномор’я [3]. У підсумку співпраці може бути складена хро- нологічна таблиця подій з історії краю. 3. Ми не можемо безпосередньо спостерігати ми- нуле, лише тільки сучасність у нас перед очима. Про «справи давно минулих днів» дізнаємося з різних джерел, що містять історичну інформацію, як цегли- ни в історичній будівлі. Саме тому наступне завдання стосується характеристики найбільш задіяних у на- вчальному процесі – писемних джерел різних часів. Важливо при опрацюванні джерела визначити де, ко- ли, ким і навіщо воно було створене, про що в ньому йдеться, як воно вплинуло на сучасників? Наприклад, Всеукраїнський перепис населен- ня (2001 р.) нагадав про подібні урядові дії мину- лих часів. Зокрема 28.01.1897 р. проводився пере- пис населення Російської імперії. Загальна чисель- ність населення Одеси була 403815 осіб, з яких жителі міста – 380541 особа, передмістя – 23274 особи. Національний склад міста, як і сьогодні, був строкатим. В 7 дільницях проживало 42 нації. Найбільшу частину складали слов’яни: великоро- си – 49,1% (198233), малороси – 9.4% (37925), бі- лоруси – 0,3% (1267). Причому, російська мова бу- ла рідною для 51% одеситів, українську визнава- ли рідною – понад 5%, а з передмістями – близь- ко 10% мешканців міста. Другу за величиною ет- нічну групу Одеси слідом за слов’янами, стано- вили євреї – понад 34%. Далі йшли греки, поляки, німці, татари, вірмени та інші. За підрахунками су- часників, населення Одеси розмовляло 53 мовами. Також різнилося населення Одеси за віросповіда- нням: православних (55,93%), іудеїв (34,41%), ри- мо- і вірмено-католиків (6%), лютеран і протестан- тів (2,37%), інших (менше 0,5 %). За віковими ка- тегоріями більшу частину складали чоловіки пра- цездатного віку від 25 до 49 років – 54,23%, причо- му найбільший процент визначився в категорії 20- 29 років. Серед жінок максимальний процент при- пав на вік 10–39 років. За соціальними категоріями населення Одеси розподілялося таким чином: дво- ряни – 5%, чиновники, духовенство, почесні гро- КРАЄЗНАВСТВО, 3’2011 74 мадяни – 2%, купці – 1.4%, міщани – 57,9%, селя- ни – 23,7%, іноземці – 6%, інші – 3,6% [4]. Отже, мова статистичних джерел – це мова цифр, студенти, порівнюючи та аналізуючи їх, можуть зро- бити висновки про динаміку населення, зміну його кількісних і якісних характеристик, навіть можуть скласти портрети «типових одеситів» різних століть. У підсумку співпраці може створитися збірка документів з історії краю. 4. Наступне індивідуальне завдання стосується етнічних груп (народів), які проживають у нашому краю. Його доцільно готувати у вигляді доповіді та презентації. Поліетнічність України як і поліетніч- ність нашого краю складалася тривалий час і сьо- годні сукупність етнічних груп – це народ України, більшість якого складає український етнос. З доповідей сокурсників студенти дізнаються про походження імені народу; з якого століття та чи інша етнічна група проживає на території краю; причина переселення на нашу територію; кількість її діаспори за останнім переписом на Одещині та, культурні товариства, що підтримують самобут- ність етнічної групи, і, насамкінець, про історич- ного, культурного, політичного діяча краю – пред- ставника цієї етнічної групи. Хочеться навести для прикладу народ, що є осо- бливістю сучасного національного складу Одещини у порівнянні з іншими областями України. Ґаґаузи – самобутній тюркомовний християнський православ- ний етнос, походження якого є досі предметом дис- кусій. Вчені вважають їх нащадками кочових пле- мен узів, печенігів, половців. Більшість ґаґаузів про- живають на території Молдови в автономній респу- бліці Ґаґаузія (Ґаґауз-Єри) зі столицею у м.Камрат, де їх налічується 153,5 тис. осіб. У невеликій кіль- кості вони живуть також у Болгарії та Румунії. За даними всеукраїнського перепису населення 2001 р. в Україні ця етнічна група налічує 31,9 тис. осіб, переважна більшість з них проживає в Буджаку (Болградський та Ренійський райони Одеської об- ласті). Понад 70% ґаґаузів вважають рідною ґаґа- узьку мову, знають російську (18%) та українську (3%) мови. У 1957 р. створено ґаґаузьку писем- ність на основі кирилиці, віднедавна її переведено на латинську абетку. До переселення у Причорноморський та Буд- жацький степи вони перебували на території Болгарії, лише у 1854 р. їх було виокремлено в са- мостійну етнічну спільноту. Наприкінці XVIII ст. ґаґаузи разом з іншими балканськими народами переходять на територію Молдови та України дво- ма хвилями: перша – перед російсько-турецькою війною 1806–1812 рр., а друга – після війни [5]. Сьогодні збереженням та розвитком культури ґа- ґаузів опікуються Одеське обласне національно- культурне товариство «Бірлік» та Всеукраїнське об’єднання «Союз гагаузів України» у Києві. Залишається назвати ґаґаузьких історичних дія- чів [6]. Серед них Михайло Чакир, котрий своїми творами та ідеями сформулював ґаґаузьку ідентич- ність, прагнув визначити походження ґаґаузів та на- креслив шлях, який їм слід торувати у житті нада- лі, полишив слід у культурі завдяки ідеям, викладе- ним у творах. Він був релігійною особою. У школі разом з уроками релігії викладав також природни- чі і соціальні науки, математику. Він був високоша- нованим серед ґаґаузів та молдаван, і 1884 року йо- го обрали депутатом. У газетах, які він випускав, та власних дослідженнях Чакир висвітлював питання походження ґаґаузів, їхні традиції, мову, релігійні принципи. Укладений Чакиром словник ґаґаузько- ї мови, який є важливим лінгвістичним першодже- релом, став також провідним джерелом формуван- ня етнічної ідентичності ґаґаузького народу. У підсумку співпраці пишеться етнічна історія краю з картами. 5. Індивідуальні завдання, які стосуються укра- їнських етнічних земель теж краще готувати як до- повіді та презентації. З історичних земель сформу- валася територія української держави, більшість якої – це українські етнічні землі. Так само на іс- торичних землях виникла територія нашої області. Ці тривалі процеси відбувалися під впливом певних факторів, через певні причини в минулому, а їхні ре- зультати, значення і наслідки спостерігаються в су- часності. В доповідях про землі нашого краю або до- тичних до нього слід назвати походження назви зем- лі, час виникнення, навести приклади визначних по- дій в історії України та визначних людей Візьмемо для прикладу північ Одещини, тоб- то Південне Поділля. «На берегах річок Ягорлик та Кодима, течія яких створює природні кордони південноподільських земель, у XVI ст. оселилися українці, стримуючи натиск кочівників, розвиваю- чи економіку, зберігаючи духовні цінності» [7]. Отже, Поділля – історико-географічна об- ласть України, що займає басейн межиріччя Південного Бугу і лівих приток Дністра, охоплює територію сучасних Вінницької, Хмельницької, Тернопільської і невеликі частини Черкаської, Кіровоградської та Одеської областей. У Галицько-Волинському літописі ця територія відома під назвою «Пониззя». Назва «Поділля» як частина Галицького князівства в історичних доку- ISSN 2222-5250 75 ментах згадується з XIII ст., а як самостійна земля – з XIV ст. У XV ст. лісостепові райони Південного Поділля почали заселятись українцями. В авангарді цього процесу йшли козаки, які засновували на не- освоєних землях зимівники чи хутори, що з часом перетворювались на села або містечка. З кінця XVII ст. стосунки козаків та татар ста- ли менш войовничими. Українські переселенці ак- тивно освоювали землі, які юридично належали та- тарам і туркам. Між колишніми ворогами все час- тіше виникали військові союзи, жваво розвивалася торгівля, нерідко – й родинні зв’язки. Наприклад, рідна сестра С.Палія Варвара, взята в полон білго- родськими татарами, стала дружиною буджацького мурзи, і її син Чора-мурза неодноразово гостював у свого дядька С. Палія у Фастові. І все-таки Палій більше відомий своїми пере- можними походами проти татар. Зокрема в 1694 р. семитисячний загін під його керівництвом розбив біля річки Кодими сорокатисячне військо татар- ського хана, яке рухалося на Київ. Ця подія відома в історії України як битва на Кодимі. Були й інші приклади взаємовідносин козацько- го війська і татар. У 1692 р. колишній канцелярист І.Мазепи Петро Іваненко уклав з татарами союзний договір, спрямований проти Москви. Він був обра- ний на гетьманство своїми прихильниками (ймовір- но, людьми, які були незадоволені Переяславськими угодами) і з 1696 по 1712 рік був гетьманом так званої «Ханської України» – території між Бугом та Дністром – частина Бессарабії і Південне Поділля (Кодимщина). Ця територія належала Кримському ханству. Гетьман Ханської України визнавався кримським ханом і був чимось середнім між його васалом і урядовцем над тутешньою українською людністю. Цілком ймовір- но, що практично козаки були незалежними, а влада кримського хана – формальною [8]. Сучасні кордони Одеської області охоплюють Півден- не Поділля, Західне Лукомор’я та Південну Бессарабію [9]. В результаті співпраці можна спробувати написати іс- торію формування території краю з картами. Наведені вище варіанти індивідуальних за- вдань дають можливість вийти за рамки локальної історії. Діяч, подія, джерело, етнічна група і зем- ля – пов’язуються з історією України так, щоб дій- сно проілюструвати тезу: «історія краю – це части- на історії України». Для того, щоб краще відчути і зрозуміти зв’язки краю і країни, було проведено дві студентські конференції: «Мої земляки в історії України» та «Мій край в історії України». Проведенню конференцій передувала велика під- готовча робота. У доповідях першої конференції тре- ба було: 1) показати у який період історії України ми зустрічаємо того чи іншого діяча; 2) назвати віхи йо- го життя, діяльності, творчості; 3) порівняти з йо- го сучасниками; 4) сформулювати значення в історії краю та України; 5) виявити головну справу життя особи; 6) висловити власне відчуття від дотику до біографії людини; 7) передати особисте враження від роботи; а також, 8) проілюструвати доповідь. Нижче наведено перелік видатних земляків, про яких доповідали студенти Одеської області: В.Боровик, І.Борщак, В.Василько, О.Воропай, В.Го- лубович, О.Довженко, А.Ждаха, М.Кропивницький, М.Комаров, І.Липа, Ю.Липа, М.Куліш, Л.Курбас, І.Луценко, Р.Малиновський, А.Ніковський, П.Ніщи- нський, М.Омелянович-Павленко, М.Слабченко, М.Старицький, І.Черняховський, Є.Чикаленко, С.Шелухін, О.Шумський, М.Щепкін тощо. Для підготовки доповіді на другу конференцію потрібно було: 1) дати визначення поняття, 2) да- ти характеристику явища, 3) показати особливос- ті Одеського феномену, 4) показати його значення в історії краю та України; 5) розповісти про склад- ності своєї роботи; 6) проілюструвати доповідь. Доповіді, виголошені студентами Одещини на конференції «Мій край в історії України»: «Громада в Одесі», «Просвіта в Одесі», «Створення і діяль- ність осередків українських політичних партій в Одесі», «Одеса в часи революції 1905 р.», «Одеса в часи громадянської війни», «Повстанський рух на Одещині» «Одеське розстріляне відроджен- ня», «Одеса в роки Великої вітчизняної війни», «Партизанський рух на Одещині», «Одеські диси- денти та шестидесятники» тощо. Студенти поставилися до цього завдання по- різному і виконали його теж по-різному, але всі. Вдалося дотримати принцип: жодного повторення, усі завдання буквально – індивідуальні. Заслухали всі повідомлення. Кращі з них заслуговують на те, щоб поповнити методичний фонд кафедри. Це була організаційно складна робота, яка вимагала терпін- ня і наполегливості, корисна і для викладача, і для студентів у межах їх співпраці. З почуттям викона- ного завдання групи логічно підійшли до іспиту. Висновки. Індивідуальні завдання з історії краю за умов ретельної організації та співпраці викла- дача і студентів сприяють розвитку пізнавальних здібностей, творчого мислення, ініціативи, са- моорганізації, відповідальності, навичок роботи в колективі, що справді є дуже важливим у на- вчальному процесі. Це відбувається шляхом вико- нання спільних робіт, таких як «Історія краю в осо- бах», «Хронологічна таблиця подій історії краю КРАЄЗНАВСТВО, 3’2011 76 з коментарями», «Збірка документів з історії краю», «Етнічна історія краю», «Історія формування те- риторії краю», а також через проведення студент- ських конференцій на тему «Мої земляки в історії України» та «Мій край в історії України». Щоб не опинитися разом із студентами в ситуації «навчан- ня заради навчання», іншими словами – «60-75-85 балів будь-якою ціною», слід пам’ятати, що кінце- ва мета опрацювання усіх цих повідомлень, допові- дей та презентацій є світоглядною – формування у студентів не лише регіональної (локальної), а й на- ціональної історичної пам’яті. Джерела та література 1. Кучеренко С.В. Індивідуальні завдання як за- сіб презентації історичної науки // Завдання кафедр суспільних наук в умовах реформу- вання гуманітарної освіти в Україні. Зб. м–лів Всеукр. наук.-практ. конф., Одеса / Редкол.: Л.І.Сухотеріна (гол.ред.). – Одеса: Пальміра, 2010. – С.61-64; Кучеренко С.В. Індивідуальні завдання як засіб презентації нових знань сту- дента // М-ли XVI між народ. науково-практич. конференції «Управління якістю підготовки фахівців» у 2-х ч. – Одеса: ОДАБА, 2011. – Ч.2. – С.59–61. 2. Ананченко Т. Жертовний чин великих україн- ців (Іван та Юрій Липи) // Четверті Липівські читання: Зб. м-лів Всеукр. наук.-практич. конф. / Упоряд. Г.Дольник. – Київ: УВС ім. Ю.Липи, 2009. – С.184–197; Чорноморська хвиля Української революції: провідники на- ціонального руху в Одесі у 1917–1920 рр.: Монографія / Відп. ред. В.М.Хмарський. – Одеса: ТЕС, 2011. – 586 с. 3. Бачинский А.Д., Добролюбский А.О, Новиц- кий Е.Ю. Книга для чтения по истории Одесщины. – Одесса: Ред.-изд. отдел обл. упр. печати, 1992. – С.72–73. 4. Історія Одеси / Голов. ред. В.Н.Станко. – Одеса: Друк, 2002. – С.149–154. 5. Кушнір В.Г. Народознавство Одещини: Навч. посібник. – Одеса: Гермес, 1998. – С.188–189. 6. Біографії гагаузів // http://www.gagauzy.com/ zahari-chakir.html 7. Моя незрівнянна Одещина / Авт. текстів: В.В.Солодова, Ю.О.Слюсар, Е.Г.Плеська- Зебольд, С.М.Дутка. – Одеса: Астропринт, 2006. – С.7–8. 8. Історична довідка (Кодимщина) // http:// kodima- rda.odessa.dov.ua 9. Моя незрівнянна Одещина / Авт. текстів: В.В.Солодова, Ю.О.Слюсар, Е.Г.Плеська- Зебольд, С.М.Дутка. – Одеса: Астропринт, 2006. – 84 с. Светлана Кучеренко Организация индивидуальной работы студентов во время изучения истории края В статье на конкретных примерах рассмотрены формы и методы индивидуальной работы студентов, изучающих историю края и роли преподавателя как организатора этой работы. Ключевые слова: индивидуальные задания, исторические деятели, исторические события, исторические понятия, этнические группы, этнические земли. Svitlana Kucherenko Organization of individual work of students during the study of history of region On concrete examples forms and methods of individual work of students, studying a local history and roles of teacher as an organizer of this work are considered in this article. Key words: individual tasks, historical fi gures, historical events, historical sources, historical concepts, ethnic groups, ethnic earth.

Організація індивідуальної роботи студентів під час вивчення історії краю

Institution

Ähnliche Einträge