Історична пам'ять про антинацистський рух Опору радянських партизан і підпільників Наддніпрянщини: ґенеза, механізми процесу
У статті розглядається процес формування офіційної політики пам’яті про антифашистську боротьбу радянських партизанів і підпільників та її інтерпретація у науковій літературі....
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Назва видання: | Краєзнавство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32698 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Історична пам'ять про антинацистський рух Опору радянських партизан і підпільників Наддніпрянщини: ґенеза, механізми процесу / І. Капась // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 121-130. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-32698 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-326982013-02-13T02:44:01Z Історична пам'ять про антинацистський рух Опору радянських партизан і підпільників Наддніпрянщини: ґенеза, механізми процесу Капась, І. До 70-ї річниці партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років У статті розглядається процес формування офіційної політики пам’яті про антифашистську боротьбу радянських партизанів і підпільників та її інтерпретація у науковій літературі. В статье рассматривается процесс формирования исторической памяти о антифашистской борьбе советских партизан и подпольщиков и ее интерпретация в научной литературе. In the article the process of forming of offi cial policy of memory is examined about an anti-fascist fi ght soviet partisan and underground workers and her interpretation in scientifi c literature. 2011 Article Історична пам'ять про антинацистський рух Опору радянських партизан і підпільників Наддніпрянщини: ґенеза, механізми процесу / І. Капась // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 121-130. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32698 94( 47+571 )«1941/1944» uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
До 70-ї річниці партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років До 70-ї річниці партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років |
| spellingShingle |
До 70-ї річниці партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років До 70-ї річниці партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років Капась, І. Історична пам'ять про антинацистський рух Опору радянських партизан і підпільників Наддніпрянщини: ґенеза, механізми процесу Краєзнавство |
| description |
У статті розглядається процес формування офіційної політики пам’яті про антифашистську боротьбу радянських партизанів і підпільників та її інтерпретація у науковій літературі. |
| format |
Article |
| author |
Капась, І. |
| author_facet |
Капась, І. |
| author_sort |
Капась, І. |
| title |
Історична пам'ять про антинацистський рух Опору радянських партизан і підпільників Наддніпрянщини: ґенеза, механізми процесу |
| title_short |
Історична пам'ять про антинацистський рух Опору радянських партизан і підпільників Наддніпрянщини: ґенеза, механізми процесу |
| title_full |
Історична пам'ять про антинацистський рух Опору радянських партизан і підпільників Наддніпрянщини: ґенеза, механізми процесу |
| title_fullStr |
Історична пам'ять про антинацистський рух Опору радянських партизан і підпільників Наддніпрянщини: ґенеза, механізми процесу |
| title_full_unstemmed |
Історична пам'ять про антинацистський рух Опору радянських партизан і підпільників Наддніпрянщини: ґенеза, механізми процесу |
| title_sort |
історична пам'ять про антинацистський рух опору радянських партизан і підпільників наддніпрянщини: ґенеза, механізми процесу |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
До 70-ї річниці партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32698 |
| citation_txt |
Історична пам'ять про антинацистський рух Опору радянських партизан і підпільників Наддніпрянщини: ґенеза, механізми процесу / І. Капась // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 121-130. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT kapasʹí ístoričnapamâtʹproantinacistsʹkijruhoporuradânsʹkihpartizanípídpílʹnikívnaddníprânŝinigenezamehanízmiprocesu |
| first_indexed |
2025-07-03T13:06:03Z |
| last_indexed |
2025-07-03T13:06:03Z |
| _version_ |
1836631158359588864 |
| fulltext |
ISSN 2222-5250
121
Владимир Поляков
Особенности организации и руководства партизанским движением в Крыму в 1941-1944 гг.
Два с половиной года партизанской борьбы в Крыму во многом проходили в кардинально различных
военно-политических условиях по сравнению с другими регионами Украины. В чем-то это было обуслов-
лено объективными причинами, что нашло проявление в объединениях Ковпака, Федорова, Сабурова, а
что-то носило чисто крымский характер и не имело аналогов. Настоящая статья впервые рассматри-
вает особенности организации и руководства партизанским движением в Крыму 1941 - 1944 г.г. в кон-
тексте общеукраинской практики.
Ключевые слова: Крым, партизаны, Вторая мировая война, особенности управления, фронт, струк-
тура, обком ВКП (б), отряд, район.
Vladimir Polyakov
Features of organization and managing partisan motion in Crimea in 1941-1944
Two with half years of partisan fi ght in Crimea went on in cardinally different military-political terms as
compared to other regions of Ukraine. In something it was contingently objective reasons, that found a display
in the associations of Kovpak, Fedorov, Saburov, something carried exceptionally Crimean character and did
not have analogues. The real article fi rst examines the features of organization and managing partisan motion in
Crimea of 1941 - 1944 in the context of allukrainian practice.
Keywords: Crimea, partisans, war, management features, front, structure, regional committee of Communist
party, detachment, district.
Питання антифашистського руху Опору на
окупованій нацистами території України про-
довжує залишається актуальним і сьогодні. Це
пов’язано, з одного боку, з формуванням в укра-
їнській історіографії відмінної від радянської
версії спротиву окупантам. З іншого – сама спе-
цифіка діяльності підпільних груп та загонів, ко-
ли в умовах конспірації багато інформації було
відомо тільки обмеженому колу осіб і не фіксу-
валося в документах, стимулює подальший по-
шук. Відкриття альтернативних джерел, застосу-
вання нових методологічних підходів до історич-
них досліджень дозволяють розкрити нові аспек-
ти перебігу подій підпільної боротьби. Особливо
це стосується його проявів у різних регіонах кра-
УДК 94( 47+571 )«1941/1944»
Іван Капась (м. Переяслав-Хмельницький)
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ ПРО АНТИНАЦИСТСЬКИЙ
РУХ ОПОРУ РАДЯНСЬКИХ ПАРТИЗАН
І ПІДПІЛЬНИКІВ НАДДНІПРЯНЩИНИ:
ҐЕНЕЗА, МЕХАНІЗМИ ПРОЦЕСУ
У статті розглядається процес формування офіційної політики пам’яті про антифашистську бо-
ротьбу радянських партизанів і підпільників та її інтерпретація у науковій літературі.
Ключові слова: радянський рух Опору, звіти, списки, партизанське з’єднання, партизанський загін,
районний комітет КП(б)У, обласний комітет КП(б)У.
їни. Дослідження саме невеликих складових час-
тин руху Опору дозволить більш комплексно пока-
зати складності й багатовимірність цього процесу.
У радянській історіографії проблематика ан-
тифашистського руху Опору 1941-1944 рр. в
Україні належала до одних із ключових питань
історії Великої Вітчизняної війни. Ця тема пока-
зувалася як діяльність «комуністичного підпілля
та партизанського руху», без урахування присут-
ності інших політичних сил в окупованій Україні.
Партизанський рух розглядався як складова час-
тина збройної боротьби радянського народу про-
ти фашистських загарбників на тимчасово оку-
пованій території СРСР, який «з перших днів ви-
никнення […] направлявся ЦК ВКП(б) і розви-
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
122
вався під керівництвом місцевих партійних орга-
нів, що діяли в тилу ворога»1. Політичне замов-
лення пануючої влади «ставило перед науковця-
ми цілком конкретну мету: показати всенародний
характер боротьби українського та інших народів
проти окупантів у тилу, її героїку і звитяжність
і створити надійний щит проти спроб «буржуаз-
ної фальсифікації»2. Інакше кажучи, проводила-
ся цілеспрямована політика щодо того, як потріб-
но було писати, говорити і що треба було знати й
пам’ятати про партизанський і підпільний рухи.
За визначенням В. Артюха, історична пам’ять,
на відміну від історичної науки, є спрощеними
колективними сприйняттями фактів свого мину-
лого членами національної спільноти, де зміс-
том пам’яті є не стільки факти минулого, скіль-
ки образи цих фактів, їх оцінкові уявлення.
Поряд з цим існує індивідуальний рівень пам’яті.
Безпосереднім її прикладом є життєвий досвід
людини-очевидця, що сформувався під впли-
вом пережитих подій. У свою чергу, колективна
пам’ять є виявом спонтанної реакції індивідів і
груп людей на пережиті ними досвіди3. Разом з
цим, структурна складова колективної пам’яті,
значною мірою, перебуває у фокусі офіційної по-
літики. Невипадково автори спогадів, що вміщу-
ють окремі епізоди, не включені до загальноприй-
нятої концепції історії війни, зазначають: «Раніше
про це не можна було говорити»4.
У цій статті пропонується розглянути ґене-
зу історичної пам’яті, або ж інакше кажучи, офі-
ційну політику пам’яті про антинацистський рух
Опору на прикладі партизанського з’єднання № 8
імені В. Чапаєва, що діяло на території сучасних
Київської і Черкаської областей. Головна увага бу-
де спрямована не на політику влади в публічно-
му просторі (періодична преса, література, філь-
ми, кіно), а на особливостях формування доку-
ментального масиву про партизанський рух в дер-
жавних архівах. Адже процедура написання й за-
твердження партизанських звітів, списків особо-
вого складу загонів та з’єднань мала безпосеред-
ній вплив на подальшу інтерпретацію зазначено-
го матеріалу в науковій літературі.
Перша узагальнююча робота, присвячена
німецько-радянській війні, датується 1956 р. і на-
лежить М. Супруненку5. Дослідник відмічає
успішну діяльність підпільних партійних органі-
зацій по створенню партизанських загонів у Пе-
реяслав-Хмельницькому районі. Зокрема, на-
водить факт створення у березні 1943 р. О. Ло-
макою на базі підпільної партійної організації
с. Григорівки партизанського загону ім. Шев-
ченко, що у червні об’єднався із загоном
І. Примака. А з приєднання до них сформованого
комуністом В. Івановим загону с. Хоцьок і орга-
нізацію з’єднання ім. Чапаєва, що вже до вересня
того ж року налічувало у своєму складі 600 бій-
ців6. Разом з цим М. Супруненко наводить окре-
мі епізоди з бойової діяльності партизанського
формування, допомогу частинам Червоної армії
при форсуванні Дніпра. Серед останньої виділяє:
надання човнів, перевезення червоноармійців на
протилежний берег: «Тільки за ніч з 20 на 21 ве-
ресня 1943 р. вони на човнах переправили через
Дніпро більше 400 радянських бійців»7.
Видання 1957 р. авторів В. Клокова, І. Кулика,
І. Слінька повідомляє про підрив загоном
ім. Чапаєва під командуванням І. Примака у
Переяслав-Хмельницькому районі протягом
серпня-вересня 7 поїздів і 47 автомашин8. Дещо
далі знаходимо відомості про розгром партиза-
нами гарнізону у с. Хоцьки, допомогу частинам
Воронезького фронту у битві за Дніпро. А саме:
передання 6 понтонних човнів, затопленого поро-
му. Також автори повідомляють про взяття 23 ве-
ресня 1943 р. 120 партизанами і ротою автомат-
ників с. Григорівки, де загинуло 26 «чапаєвців»9.
Велика допомогу надану партизанами по
створенню плацдарму вказана і в «Історії міст
і сіл Української РСР: Київська область»
(1971 р.), де вказується на виведення із ладу на
2,5 місяців міського млину, збереження від виве-
зення устаткування маслозаводу, 5 тис. т. шкір-
сировини, 3 тис. кубометрів будівельного лісо-
матеріалу10. Окрім цього, підрив у ніч з 6 на 7 ве-
ресня 1943 р. залізничної колії поблизу станції
Переяславська, внаслідок чого німецький еше-
лон пішов під укіс11.
У 7-му томі «Історії Української РСР» щодо
діяльності з’єднання ім. Чапаєва автори зазна-
чають про розгром уже згадуваного німецького
гарнізону у с. Хоцьках, очищення від гітлерівців
лівого берега Дніпра у районі Переяслава, показ
частинам Червоної армії зручних місць для пе-
реправи, передача 6 човнів та порому12.
Історію антифашистського руху на Київщині
висвітлює «Непокоренная земля Киевская»
(1985 р.)13. Тут знаходимо про діяльність під-
пільних груп В. Іванова у с. Хоцьках, О. Ломаки
у Григорівці, «Комітету № 8» І Примака, значну
агітаційну роботу створеного партизанського
формування. Вказується на існування партійної
організації з’єднання імені Чапаєва, де у кожно-
ISSN 2222-5250
123
му загоні були створені партійні групи, що нара-
ховували 47 комуністів14.
Серед бойових операцій «чапаєвців» автори
книги зазначають акцію по визволенню більш як
1 тис. радянських військовополонених у Хоцьках,
де в результаті бою партизани вбили більше
100 гітлерівців і визволили село15. Серед іншо-
го подається інформація про злиття диверсійно-
організаторської групи капітана О. Тканка із пар-
тизанським з’єднанням16.
Книга друга «Народной войны в тылу фашист-
ских оккупантов на Украине: Партизанская война»
(1985 р.), як і зазначена вище, повідомляє про іс-
нування в з’єднанні під командуванням І. Примака
партбюро – як найвищого партійного органу, орга-
нізацію аварії 7 ворожих ешелонів. Окремо гово-
риться про командира 3-го загону партизанського
з’єднання імені Чапаєва Касима Кайсенова, який
зі своїм підрозділом із 120 бійців утримував захо-
плений плацдарм до підходу Червоної армії17.
Найповніше на сьогодні науково-довідкове
видання із відомостями про партизанські форму-
вання «Україна партизанська…» звертає більше
уваги на результати бойової й диверсійної діяль-
ності. Повідомляється допомога надана партиза-
нами з’єднання передовим частинам Червоної ар-
мії при форсуванні Дніпра. Зокрема: організація
переправи 520 автоматників, передача 6 човнів-
дубів, понад 3 т. бензину, забезпечення розвідда-
ними, безпосередня участь 120 партизанів у бо-
ях по утриманню плацдарму на правому бере-
зі Дніпра у районі сіл Григорівки та Зарубенців.
Зазначається, що 21 вересня 1943 р. після зустрічі
з частинами Червоної армії з’єднання із 227 пар-
тизанів було розформоване18. У книзі А. Кентія
й В. Лозицького «Війна без пощади і милосер-
дя» (2005 р.) повідомляється таке: «впродовж 22-
23 вересня 1943 р. з’єднання І. Примака і група
партизанів О. Тканка разом з підрозділами 51-ї
гвардійської танкової бригади 6-го гвардійсько-
го танкового корпусу форсували Дніпро в районі
с. Григорівки, звідки почалося утворення відомо-
го Букринського плацдарму»19.
Перелічені факти із функціонування з’єднання
ім. В. Чапаєва на сьогодні становлять цілісну
картину тла історичної пам’яті. Як бачимо, голо-
вна увага дослідників партизанського з’єднання
№ 8 ім. Чапаєва зосереджувалася на висвітлен-
ні бойових операцій та участі партизанів у ство-
ренні Букринського плацдарму. Але майже ніхто
з них не вказував на той факт, що весь докумен-
тальний матеріал, на основі якого відбувалася ін-
терпретація антифашистської діяльності парти-
занського з’єднання, створювався після визво-
лення території Київської області Червоною ар-
мією. Головним чином це звіти партизанського
з’єднання та загонів, підпільних організацій, об-
кому КП(б) Київської області. У архівних справах
зберігається по декілька варіантів зазначених до-
кументів за різні роки. Ці звіти й списки парти-
занів неодноразово перероблялися. І в тому, який
саме варіант документу затверджувався як оста-
точний, можна прослідкувати спрямування офі-
ційної політики щодо того, яким має бути «радян-
ський партизан», як він повинен був діяти.
Практичні кроки по створенню документаль-
ної історії українського партизанського руху ста-
ли можливими після визволення території респу-
бліки. Передусім це пов’язано із визнанням ре-
зультатів діяльності антифашистських органі-
зацій, визначення приналежності людей до них.
Тут основну роль відігравали відновлені райко-
ми і обкоми КП(б)У. Як правило, у межах райо-
ну створювалися уповноважені комісії по розгля-
ду цих питань, часто рішення приймалося на за-
сіданні бюро райкому партії. Остаточне ж затвер-
дження списків учасників, звітної документації
відбувалося на бюро обкому. Такий підхід привів
до того, що багато учасників бойових операцій
не отримали статусу партизана, бо не відповіда-
ли, на думку уповноважених органів, необхідним
для цього критеріям. Частина організацій не на-
була визнання, оскільки, за висновками перевіря-
ючих, мала «націоналістичне забарвлення», тоб-
то вороже радянській системі.
Як правило, списки і звіт загону чи підпільної
групи складав безпосередній керівник, який пода-
вав документи на затвердження до райкому партії
в залежності від місця діяльності антифашистської
організації. Райком за проведеною перевіркою ви-
носив своє рішення і подавав до обласного комітету
КП(б)У, де знову відбувався розгляд цього питання.
Серед архівних матеріалів нам вдалося вияви-
ти примірники звітних документів базових заго-
нів 8-го партизанського з’єднання, де командира-
ми були І. Примак (загін № 8) і О. Ломако (за-
гін ім. Шевченка). Окрім цього, знайшли два ва-
ріанти «Звіту про бойові дії об’єднаного парти-
занського загону № 8 ім. Чапаєва». Перший з них,
що знаходиться в Державному архіві Київської
області, підписаний комісаром «об’єднаних заго-
нів № 8 ім. Чапаєва» О. Ломакою, тоді як місце,
де мав розписатися командир цього ж формуван-
ня І. Примак, залишилося пустим20.
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
124
У матеріалах фондової колекції рукописних ма-
теріалів НІЕЗ «Переяслав» знаходиться другий ва-
ріант звіту партизанського з’єднання ім. Чапаєва.
Він різниться від попереднього неправильним
розташування і браком деяких сторінок. Наявна
ж інформація подана у скороченому вигляді.
Наприклад, порівнюючи «Висновок із бойових дій
партизанського з’єднання № 8 ім. Чапаєва» розмі-
щений у двох архівних фондах, підсумовуємо, що
примірник розміщений у ДАКО (орієнтовано да-
тований 1943 р.) є повнішим, оскільки у тому, що
з фондів НІЕЗ (орієнтовно створений в післявоєнні
роки) присутня інформація подана у скороченому
вигляді. Зокрема відсутні відомості про знищення
взводом під командуванням Спіжевого в с. Бобриця
винного складу, коли на землю було вилито 600 ві-
дер вина, знищено 2 сепаратори та в с. Студенець
Канівського району, де також знищили сепаратний
пункт (арк. 65); про створення партійної і комсо-
мольської організації з’єднання, прийом до них,
сувору дисципліну у загоні, коли перед строєм, за
порушення дисципліни розстрілювали партизан
(арк. 86). Під цим варіантом звіту, за командира
«об’єднаних загонів № 8 ім. Чапаєва» І. Примака
і комісара О. Ломаки підписалися колишні парти-
зани з’єднання В. Клопов та К. Кайсенов.
Наразі, нам не вдалося знайти звіт партизан-
ського з’єднання № 8 ім. Чапаєва за підписом
І. Примака. Ті ж варіанти, що ми бачили, складе-
ні на основі скомпільованих звітів загону № 8 і за-
гону Шевченка. Можна припустити, що І. Примак
його не підписав. Окремі непрямі свідчення цьо-
го, а також вживання поряд із назвою «з’єднання
№ 8 ім. В. Чапаєва» «об’єднання партизанських
загонів № 8 ім. Чапаєва», знаходимо серед по-
дробиць розформування антинацистського фор-
мування, і, насамперед, на думку колишніх пар-
тизанських командирів і рядових бійців – у при-
своєнні роботи по створенню з’єднання коман-
диром диверсійно-організаторської групи № 27
О. Тканком і отримання ним за це Зірки Героя.
Комісія, що займалася розглядом численних
заяв партизанів, дійшла до висновку, за яким
О. Тканко був не правильно представлений до
урядової нагороди як командир партизанського
з’єднання, а «всі бойові операції, проведені ча-
паєвським з’єднанням (командир Примак), при-
своєні Тканко і ті, що значаться в його нагоро-
дному листі, підтверджені Асмоловим»21. Тут та-
кож вказується про неправомірність представлен-
ня до Героя Радянського Союзу Р. Клейна, який
всю окупацію працював на посаді гебітстехніком,
прийшовши до партизанського загону за 6 днів
до з’єднання з Червоною армією. За цих обста-
вин він «не заслуговує навіть звання партизана,
адже був у загоні дуже мало і ніякого подвигу
не здійснив». Клейн зав’язав особисту дружбу з
Тканко і разом з ним у якості водія їздив до ви-
зволення території від окупантів. У свою чергу
Тканко, «як самозваний командир партизансько-
го з’єднання ім. Чапаєва представив Клейна до
найвищої урядової нагороди». Поряд із цим, ко-
місія констатувала, що по з’єднанню ім. Чапаєва
нагородження не проведено навіть для тих парти-
зан, що заслужили їх своєю роботою з 1941 р.22
На початку 1980-х років до Інституту історії
партії та архіву Київського обкому КП(б)У надій-
шов лист від Касима Кайсенова, з приводу подро-
биць складення звіту командиром І. Примаком.
Колишній партизан зазначав: «Звіт підписа-
ний командиром партизанського об’єднання
№ 8 загонів ім. Чапаєва Примаком і комісаром
Ломакою». І далі запитував співробітників за-
значених установ: «Чому Об’єднання загонів,
не Партизанське з’єднання? Чому подвійна на-
зва цього з’єднання?»23 На думку К. Кайсенова,
коли Тканко довідався про те, що партизани зна-
ють про присвоєння їх результатів бойової ді-
яльності, він разом із своїм другом Носковим
(заступником начальника штабу партизансько-
го руху при Південно-Західному фронті) пішли
на крайнощі: начальника штабу Ф. Нагайцева і
деяких інших, склавши на них фальшиві обви-
нувачення, відправили до штрафного батальону;
комісара з’єднання О. Ломако, командира парти-
занського загону № 1 М. Попова залякали і при-
мусили мовчати, терміново відправивши на ци-
вільну роботу; командира І. Примака, не давши
повністю відзвітуватися про діяльність, відпра-
вили у тил ворога; всіх командирів загонів, ко-
місарів і начальників штабів загонів під конвоєм
відправили до запасного офіцерського полку, де
їх не прийняли і більшість розійшлась у різних
напрямках; багатьох партизан відправили пра-
цювати до шахтарського Донбасу24.
Коли Носков побачив, що за з’єднання звіту-
ється Примак, а Тканко про діяльність з’єднання
не знає, тоді наказом за командира з’єднання зали-
шився Тканко, Примаку вигадали посаду коман-
дира об’єднаних загонів. Так в історії з’явилося
партизанське з’єднання № 8 ім. Чапаєва з коман-
диром Тканком і партизанське об’єднання заго-
нів № 8 ім. Чапаєва з командиром Примаком. Звіт
же складений поспіхом у момент, коли І. Примак
ISSN 2222-5250
125
перебував у нервовому стані, без участі началь-
ника штабу з’єднання Нагайцева, який із ним
стояв біля витоків з’єднання25.
З цього приводу збереглися свідчення і само-
го командира І. Примака. Обурений авантюрою
О. Тканка, він перед вильотом у тил ворога написав
листа на ім’я колишнього начальника штабу його
формування Федора Нагайцева. Зважаючи на тра-
гедію партизанського командира, високу емоційну
насиченість, що передає тогочасний стан організа-
тора з’єднання, наведемо його повністю. Щоправда,
окремі слова найімовірніше видалені цензурою:
«Дорогий Федя. Твій лист отримав, але не у штабі,
а на аеродромі. Я знову їду на виконання завдання.
Життя моє тобі відоме, там поїхала частина хлоп-
ців до Переяслава, я сподіваюся, що тобі дещо роз-
кажуть, всі ці […] або навіть гірше проституток, ці
дешеві люди штибу Тканка і Подображнікова і ряд
інших, коли я залишився один, мені дуже важко вес-
ти боротьбу, я помилився і цим багато втратив. Якби
я став на одному і звітувався перед ЦК України, по-
бував би у тов. Хрущова, справа була б значно кра-
щою. Але пишу прямо, що я […] для мене один за-
хист своєї батьківщини і за батьківщину я віддам
життя завжди і сподіваюся, що якщо я загину, то
чесно за справу батьківщини, за справу свого на-
роду. Звичайно цей […] ніколи не виведеться, під-
лабузники […] і різна сволота завжди у шані за ра-
хунок чужої крові і життя. Справа дійшла до того
що мені сказали, що ти не командир з’єднання, а
з 5 вересня командир з’єднання Тканко, цей відо-
мий базіка, підлабузник і […], а ти, кажуть, коман-
дир об’єднаних загонів. Я звичайно не побиваюся.
Зрозумів, що правди зараз добитись важко, можли-
во я помиляюсь, та навряд чи»26.
Організаторсько-диверсійна група І. Примака
відразу після десантування з літака над територі-
єю Чернівецької області вступила у бій із пере-
важаючими румунськими військами. Ворог ото-
чив диверсантів і більшість з них загинула. Разом
із командиром, там знайшли свій вічний спочи-
нок знайома йому по партизанській боротьбі на
Київщині радистка З. Зародова.
Начальник штабу з’єднання старший лейте-
нант Ф. Нагайцев загинув 11 листопада 1943 р.
в бою на Букринському плацдармі і був похова-
ний разом з іншими солдатами із його «офіцер-
ського штрафного окремого штрафного баталь-
йону 1-го Українського фронту» у с. Грушів су-
часного Миронівського району на Київщині27.
Версія про те, що О. Тканко – організатор
партизанського з’єднання № 8 ім. В. Чапаєва
не знайшла вагомої підтримки у науковій літе-
ратурі. Наразі вона існує серед його радіограм
до представництва ШПР при Військовій ра-
ді Південно-Західного фронту, звітній докумен-
тації, особистих спогадах та інших прямих і не-
прямих матеріалах. Разом з ними серед архів-
них справ зберігається розсекречений висновок-
пропозиція організаційно-інструкторського відді-
лу ЦК КП(бУ, в якому визнається факт незаслу-
женого нагороження найвищою державною наго-
родою СРСР О. Тканка і Р. Клейна. Щодо остан-
нього зауважувалася необхідність підняти клопо-
тання перед вищими органами про позбавлення
його звання Героя Радянського Союзу. Стосовно
О. Тканка це питання вирішили не піднімати по
причині виконання ним іншого завдання при на-
ступному десантуванні у ворожий тил28.
Серед матеріалів колишнього Українського
штабу партизанського руху зберігаються спис-
ки учасників партизанського з’єднання іме-
ні Чапаєва. Зокрема: 1) «Іменний список особо-
вого складу 8-го партизанського з’єднання іме-
ні Чапаєва /надіслані в штаб п/р ПЗФ/» за підпи-
сом командира І. Примака та комісара О. Ломаки
– включає 28 бійців; 2) «Іменний список особо-
вого складу 1-го партизанського загону з’єднання
імені Чапаєва» – включає 44 бійця; 3) «Іменний
список особового складу 2-го партизанського за-
гону з’єднання імені Чапаєва» – включає 45 бій-
ців; 4) «Список особового складу 3-го партизан-
ського загону з’єднання імені Чапаєва» – включа-
є 60 бійців; 5) «Іменний список особового скла-
ду 4-го партизанського загону з’єднання іме-
ні Чапаєва станом на 23 вересня 1943 р. – вклю-
чає 76 бійців»; 6) «Іменний список особово-
го складу спецвідділу партизанського з’єднання
ім. Чапаєва» – включає 22 бійця; 7) «Іменний спи-
сок особового складу санчастини партизанського
з’єднання № 8 імені Чапаєва» – включає 4 бійця;
8) «Список особового складу господарчого взво-
ду 8-го партизанського з’єднання ім. Чапаєва» –
включає 24 чол. Нескладні підрахунки показують
загальну кількість партизан – 303 бійця.
Частина перелічених списків, складена ко-
мандиром з’єднання І. Примаком і комісаром
О. Ломакою при підготовці звітної документації
до УШПР, тобто восени 1943 р. Натомість, пере-
лік учасників 4-го загону був додатково надісла-
ний В. Івановим від 23 серпня 1944 р. разом із
документом «Бійці передані Хоцьківською під-
пільною організацією в партизанський загін до
товариша Ломаки», де нараховується 43 особи.
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
126
Тож трапилося так, що партизани із цього спис-
ку зустрічаються серед учасників інших загонів.
Зважаючи на це, у відповідності з проаналізова-
ними нами документами можна говорити у під-
сумку про не менше як 340 бійців, яких команду-
вання з’єднання ім. Чапаєва вважало за партизан.
Насправді ж, встановити точну кількість учасни-
ків цього антинацистського формування не можли-
во. Найбільше поповнення особового складу про-
ходило у серпні-вересні 1943 р., коли Червона ар-
мія з переможними боями рухалася на захід. Певне
число з них становили представники місцевих по-
ліційних формувань. Так, колишній помічник на-
чальника Переяславської жандармерії Л. Суботін
прибув до партизанського загону разом із 46 озбро-
єними чоловікам, з якими брав участь у боях по
утриманню Букринського плацдарму29.
Сучасне джерело називає кількість «чапаєвців»
у 227 бійців30. Шукаючи першоджерело, знаходи-
мо вказане число у витязі з протоколу № 144 за-
сідання бюро обкому КП(б)У від 9.6.1945 р. «Про
затвердження звіту і бойової діяльності партизан-
ського з’єднання № 8 імені Чапаєва»31. Причому,
там йде мова не про визнання 227 партизана-
ми, а щодо проведення з’єднанням у цьому скла-
ді з червня по вересень 1943 р. бойових опера-
цій. Натомість, у звітній документації формуван-
ня зазначається, що до нього входили 600 бійців,
500 з яких передали при зустрічі з регулярною ар-
мією в розпорядження Переяславського військо-
вого комісаріату32. Наразі нам не вдається звес-
ти свої підрахунки до ймовірних 227, проте з по-
вною впевненістю зазначимо, що це число не по-
вне, хоча б через проведення через понад два де-
сятиліття виявлення не визнаних партизанів. Так,
Кагарлицький сільський виробничий парткомі-
тет Київської області визнав додатково 11 чоловік
партизанами з’єднання № 8 ім. Чапаєва33. Пізніше
ця практика набула продовження у багатьох насе-
лених пунктах різних масштабів.
Зважаючи на зазначене, затвердженням звіту
про діяльність з’єднання № 8 ім. Чапаєва у цілому,
а також його складових загонів ім. Шевченка та
ім. Чапаєва на території Переяслав-Хмельницького
району, підпільної групи с. Григорівки, займався
комісар О. Ломако. 27 червня 1945 р. відбулося
засідання комісії Переяслав-Хмельницького рай-
кому КП(б)У по розгляду звіту і списків особо-
вого складу партизанського з’єднання. Окрім пе-
ревірки достовірності фактів бойової діяльності
значна увага приділялася комісією особам учас-
ників антифашистської організації: чим займався
в період окупації, з якого часу перебуває у заго-
ні, які обов’язки там виконував і т.п. Серед «сер-
йозних помилок і недоліків» у роботі партизан-
ського з’єднання відмічалося входження до ньо-
го осіб, які не вселяють політичної довіри, «що
характеризує про недостатню перевірку патріо-
тичних якостей людей, що приймаються до пар-
тизанського загону». У цілому, комісія визнала:
активними учасниками боротьби – 88 чоловік
(список № 1); людей з компрометуючими матері-
алами – 13 чол. (список № 2); людей, які прийшли
за 20-25 днів до приходу Червоної армії – 87 чол.
(список № 3); людей, які виконували завдання по
розвідці, зв’язку, наданні конспіративних квар-
тир, випічці хліба – 7 чол. (список № 4)34.
До числа не визнаних потрапив лікар з’єднання
Олексій Крячок. Після окупації О. Крячок подав
на розгляд комісії «Звіт про діяльність підпіль-
ної організації Переяславського району», де ке-
рівником зазначив себе. Проведена перевірка не
визнала її існування, відмітивши, що О. Крячок
брав участь у роботі «німецько-української наці-
оналістичної групи», де він «висловлював націо-
налістичні погляди на державний устрій»35.
Затвердження звіту і списків особового скла-
ду 4-го загону з’єднання ім. Чапаєва проходи-
ло 13 квітня 1945 року. За результатами прове-
деної перевірки члени комісії прийняли рішен-
ня про визнання фактів антифашистської діяль-
ності загону і підпільної групи В. Іванова. До
основних недоліків роботи перевіряючі органи
закинули «засміченість зрадниками батьківщи-
ни», оскільки до неї входили ряд представників
карних органів окупаційної влади. Таким чином,
із поданого Івановим списку особового скла-
ду партизанського загону у 119 прізвищ комісія
виключила більше половини людей. Загалом,
перевіряючі затвердили чотири списки. До пер-
шого увійшли члени «підпільної групи актив-
них партизан» у кількості 40 чоловік. До друго-
го – 24 чоловіки, «на яких є компрометуючі ма-
теріали, які активно допомагали німецьким оку-
пантам у боротьбі проти радянського народу».
Серед них наступні характеристики: «служив
в поліції», «розкуркулений, ніякої участі в під-
пільній групі і загоні не приймав», «вербувався
гестапо», «посібник, зрадник» і т.п. Зокрема сюди
увійшов керівник Переяславської МТС (в окупаці-
ю) І. Михайловський, який прибув до В. Іванова з
групою своїх працівників та 2 вантажними автомо-
білями «ЗІС» з 6 тонами паливно-мастильних мате-
ріалів, легковиком «Опель», дещо з цього за кілька
ISSN 2222-5250
127
днів буде передано наступаючим частинам Червоної
армії. Тут опинився і командир 4-го загону з’єднання
ім. Чапаєва М. Лисенко, а тому цю роль на себе пе-
ребрав В. Іванов. Лисенку нагадали про участь його
батька у період громадянської війни у антибільшо-
вицькому формуванні отамана Зеленого, роботу на-
чальником поліції, передачу десантованих радисток
до Переяславської жандармерії36.
До третього списку увійшли 38 чоловік, які
прийшли до підпільної групи перед визволенням
території і за висновком комісії «ніякої бороть-
би не приймали». У списку № 4 додатково визна-
валися активними помічниками підпільної групи
6 осіб, що виконували обов’язки37.
Рішення скріпили підписами голова комісії
секретар РК КП(б)У Маліченко та члени: зав. ор-
гінструкторським відділом райкому Алєксєєва,
в.о. НКДБ Кутирьов, редактор райгазети Іллічева.
Виправдання підпільника В. Іванова, що багато
із поліцаїв робили корисну справу для його ор-
ганізації ні до чого не привели. Так, заступник
Переяславської жандармерії Л. Суботін, за сло-
вами Іванова «приніс немало користі – пере-
дачі зброї, відомостей про арешти заручників.
Відомий зрадник Шахворост цікавився моєю
особою і Суботін мені передав – це послугувало
тому, що я перестав ночувати вдома»38.
Схожа ситуація із «ретушуванням» спис-
ків особового складу проходила і в інших пар-
тизанських загонах Наддніпрянщини. Комісар
Димерського партизанського загону Олексій
Школенко, який вів облік учасників свого фор-
мування, зазначає: «А уже после войны начали.
<…> всех выкинули тех кто был перешел з вла-
совцев и з этих… все сразу там их. Неизвестно
куда дели. Ну, сразу те пошли в армию, а
остальные, кто там не уцелел. Значит. А из спис-
ков всех повыбрасывали. У меня где-то до двух-
сотпятидесяти человек, стало где-то там меньше
й меньше й меньше, а потом вообще… Ай!»39.
Окрема тема – бойові операції партизанів. Окремі
факти із діяльності з’єднання № 8 ім. В. Чапаєва
значною мірою вкриті героїкою, що позначило-
ся на історичній достовірності. Наприклад, відо-
мий факт визволення полонених червоноармійців
і розгром ворожого гарнізону 19 вересня 1943 р. у
с. Хоцьках. Привертає увагу безпосередньо як мо-
мент звільнення та наслідки того бою. За спогадами
учасника того бою Павла Стріхи, партизани близь-
ко опівночі підійшли до приміщення, де знаходили-
ся військовополонені. Відкривши двері сараю біль-
шість бранців відмовилися виходити, і тільки тоді,
коли партизани запалили сарай для волів, що сто-
яв поряд, полонені розійшлись у різних напрямках.
З моменту пожежі розпочався двогодинний бій, піс-
ля чого бійці з’єднання повернулися до лісу. Лише
невелика частина з понад тисячі полонених долучи-
лася до своїх визволителів40.
Згідно висновку комісії по розгляду звіту підпіль-
ної групи В. Іванова партизани не тільки не захопи-
ли села Хоцьки, як зазначається у «Непокоренной
земле…», а відступили. Натомість, німці розпра-
вилися з колгоспниками шляхом спалювання їхніх
хат41. Одним із перших окупанти підпалили буди-
нок Є. Солонець, у якому тривалий час проживав
«замаскований» під чоботаря керівник підпільної
групи на прізвисько «Дід Василь» (В. Іванов)42.
Самій жінці вдалося врятуватися. Також, комісія
відмітила що за «установленими даними і свідчен-
нями жителів Хоцьок» під час бою ворог втратив
до 40 чоловік, а не «більше 100 гітлерівців», як за-
значається у літературі вище.
Що стосується партійної і комсомольської
організації партизанського з’єднання № 8 іме-
ні Чапаєва, то вони взагалі не були визнані від-
новленою радянською владою43. Поряд із цим,
керівника комсомолу партизанського формуван-
ня П. Луценка та його дружину перевіряючі ор-
гани позбавили звання «партизана». Рішенням
бюро Переяслав-Хмельницького РК КП(б)У від
29 червня 1945 р. подружжя Луценків виключа-
лося із списків партизан як «посібники німецьких
окупантів». Причиною виключення П. Луценка
слугував донос, за яким, начебто, його заарешту-
вали й протримали у в’язниці 2 місяці, а звіль-
нили лише після завербування органами гестапо.
Також інкримінувалася організація і присутність
на двох святкових заходах за участі представни-
ків окупаційної влади, позитивна оцінка німець-
кої зброї та армії. Натомість, дружину виключили
з наступним трактуванням: «На Луценко Любов
Володимирівну компрометуючих документів не-
має, а факти підтверджуючі про те, що вона була
тісно пов’язана із своїм чоловіком…»44.
Петро Луценко до окупації працював вчителем
у с. Хоцьки Переяславського району Київської
області. Його батька Василя Луценка, активного
учасника громадянської війни, голову колгоспу
с. Сталінівки Ковалівського р-ну Полтавської об-
ласті німецькі окупанти розстріляли як комуніс-
та. Самого П. Луценка за «нового порядку» звіль-
нили з роботи. Потім – участь у підпіллі та парти-
занському з’єднанні, де він очолював комсомоль-
ську організацію, не один раз із групою партизан
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
128
виходив на бойові завдання, зокрема відзначився
при ліквідації поліційної дільниці у с. Ходорові45.
Як бачимо, все це було марним, оскільки комісія
щодо цього питання мала свої міркування.
Про позбавлення звання партизан Луценки дізна-
лися лише у 1968 році. Інкриміновані звинувачення
Петру Луценко вдалося спростувати з допомогою
свідчень ще живих товаришів по антифашистській
боротьбі46. І тому постановою бюро Київського об-
кому КП(б)У від 6.06.1973 р. подружжя Луценків
таки визнали учасниками партизанського руху47.
Як бачимо, наголошуючи на партійному і все-
народному характері антифашистської боротьби
радянська влада доволі підозріло ставилася до іні-
ціативи місцевих жителів, «народних» партизанів,
як загалом і до членів партії, не уповноважених
на ведення відповідної роботи на окупованій на-
цистами території. Часто дійсність була відмінно-
ю від сформованих за декілька десятиліть устале-
них поглядів. Розпочавши роботу по затверджен-
ню звітної документацій і списків особового скла-
ду антинацистських формувань КП(б)У вирішу-
вала, що слід визнавати та кого вважати учасни-
ком руху Опору. Окрема тема – це взаємовідноси-
ни поліції і партизанів. Немало серед поліцаїв та-
ких, що прийшли до партизан під натиском швид-
кого визволення території Червоною армією. Але
разом з тим неодноразово згадуваний керівник
підпільної партійної групи с. Хоцьок В. Іванов ці-
нував окремих поліцаїв більше чим декого з ке-
рівництва 8-го партизанського з’єднання48.
Наразі складно говорити про антифашистську
боротьбу радянських партизанів і підпільників як
«всенародну війну» у тому значенні, яке надава-
ла їй радянська історіографія. Так, у Хоцьках про-
ведена райкомом КП(б)У перевірка виявила 38
чоловік, які служили під час окупації в поліції.
Натомість по партизанському загону № 4 (сфор-
мований у с. Хоцьках) було визнано 40 активних
учасників руху Опору і 6 помічників. Як бачимо,
різниця не дуже суттєва.
Зустрічаються випадки, коли українська по-
ліція у гебіті «Переяслав» знала про партизанів
і не тільки не перешкоджала їм, а й допомага-
ла. Виявом дружніх відносин можна назвати ви-
падок за спогадами очевидців, присутність бага-
тьох місцевих партизан під час похорон в окупа-
цію начальника переяславської поліції О. Лисенка.
Після війни кілька учасників з’єднання ім. Чапаєва
надали довідку дружині покійного, де вказали на-
дану її чоловіком допомогу.
Один із засновників «Хоцьківського підпіль-
ного центру» В. Кругліков так охарактеризував
ситуацію в окупованому селі за період з 1 лис-
топада 1942 р. до 1 червня 1943 р.: «комендант
– німець, перекладач із німців-Поволжя, караль-
ний загін 10 німців, кущ поліції 14 чол. (в осно-
вному жителів Хоцьки), група націоналістів 15-
20 чол. І група антинімецьких людей 15-18 чол.
Населення стогне, але мовчить»49.
Війна провела не зовсім чітку межу серед жи-
телів українських сіл і міст по відношенню до
«нового порядку» нацистів. Це саме стосувалося
і радянських партизан, яких частина людей вва-
жала навіть у рік «корінного перелому» за бан-
дитів. Сталося так, що те, чого у мирний час мо-
гло не статися, загострилося під час найбільшо-
ї світової війни серед далеко немонолітного ра-
дянського соціуму.
Проводячи політику «ретушування» антифа-
шистської боротьби КП(б)У намагалася згладити
існуючі протиріччя у державі. Звідси колишній
поліцай чи людина з кліше «націоналіст» мала
небагато шансів вважатися учасником руху Опору,
навіть попри очевидні речі. Щоправда, додаткові
виявлення ініційовані ЦК КП(б)У в 60-70 рр. ми-
нулого століття дещо виправили цю ситуацію.
Подальше дослідження політики пам’яті є ак-
туальним і перспективним. Застосування нових
наукових підходів та методик має сприяти більш
об’єктивному висвітленню питань пов’язаних із
радянським рухом Опору 1941-1944 рр. в Україні.
1. Великая Отечественная война 1941-1945:
энциклопедия / [Гл. ред.: М. М. Козлов,
ред. кол.: Ю. Я. Барабаш и др.]. – М. : Советская
энциклопедия. –1985. – 832 с. – С. 530.
2. Лисенко О. Джерелознавчі аспекти дослі-
дження історії партизанського руху в Україні
1941-1944 рр. / О. Лисенко // Спеціальні істо-
ричні дисципліни: питання теорії та методи-
ки / Відп. ред. М. Ф. Дмитрієнко. – Київ: НАН
Джерела та література
України. Інститут історії України. – 2001. –
Ч. 2, № 6 (7). – 444 с. – С. 79-89. – С. 79.
3. Новак А. Історик на полі битви за пам’ять /
Анджей Новак // Україна модерна: міждис-
циплінарний часопис / Львівський націо-
нальний університет імені І. Франка та ін. ;
Редкол. : Я. Грицак (редактор-засновник),
А. Портнов (відп. ред.) та ін. ; – Київ :
Критика, 1996–№ 4 (15): Пам’ять як поле зма-
ISSN 2222-5250
129
гань / За ред. Я. Грицак (редактор-засновник),
А. Портнов (відп. ред.) та ін. – Київ : Критика,
2009. – 360 с. – С. 95-102. – С. 97.
4. Реброва І. Формування індивідуальної та
колективної пам’яті в его-документах про
Другу світову війну: гендерний аспект /
Ірина Реброва // Схід / Захід : Іст.-культ. зб.
/ Схід. ін-т українознавства ім. Ковальських
та ін. ; [Ред. кол. : В. В. Кравченко та ін.]
– Харків : Майдан, 1998– Вип. 13-14:
Спец. вид.: Історична пам’ять і тоталіта-
ризм: досвід Центрально-Східної Європи / За
ред. В. Кравченка. – Харків : ТОВ «HTMT»,
2009. – 428 с. – С. 238-248. – С. 240.
5. Супруненко Н. И. Украина в Великой
Отечественной войне Советского Союза
(1941-1945 гг.) / Н. Супруненко. – К. : Гос.
изд. полит. литературы. – 1956. – 426 с.
6. Супруненко Н. И. Украина в Великой
Отечественной войне Советского Союза (1941-
1945 гг.) / Н. Супруненко. – К. : Гос. изд. по-
лит. литературы. – 1956. – 426 с. – С. 320-321.
7. Супруненко Н. И. Украина в Великой
Отечественной войне Советского Союза (1941-
1945 гг.) / Н. Супруненко. – К. : Гос. изд. по-
лит. литературы. – 1956. – 426 с. – С. 344.
8. Клоков В., Кулик В., Слінько І. Народна бо-
ротьба на Україні в роки Великої Вітчизняної
війни /В. Клоков. – К. : Вид. Академії наук
УРСР. – 1957. – 240 с. – С. 173.
9. Клоков В., Кулик В., Слінько І. Народна бо-
ротьба на Україні в роки Великої Вітчизняної
війни /В. Клоков. – К. : Вид. Академії наук
УРСР. – 1957. – 240 с. – С. 200.
10. Історія міст і сіл УРСР: Київська область
/ [Ред. колегія тому Рудич Ф. М. (голова),
Бакуменко П. І., Бачинський П. П. та ін.]. – К:
ГРУ УРЕ АН УРСР, 1971. – 792 с. . – С. 55.
11. Історія міст і сіл УРСР: Київська область
/ [Ред. колегія тому Рудич Ф. М. (голова),
Бакуменко П. І., Бачинський П. П. та ін.]. – К:
ГРУ УРЕ АН УРСР, 1971. – 792 с. – С. 511.
12. Історія Української РСР : [у 7 т.] / [Ред. кол. :
А. Г. Шевелєв (гол. ред), І. А. Артеменко,
Б. М. Бабій, П. І. Багрій та ін.]. – Київ :
Наукова думка, 1977 – Т. 7. Українська РСР
у Великій Вітчизняній війні Радянського
Союзу (1941-1945) / [Ред. кол. : В. І. Клоков
та ін.]. – 536 с. – С. 275.
13. Непокорённая земля Киевская: Из исто-
рии всенар. борьбы в тылу врага 1941-
1944 / [ В. Н. Немятый, Д. Ф. Григорович,
О. С. Кременчугская и др. ] ; Редкол.:
Л. И. Павленко, Д. Б. Головко, В. Я. Мельник и
др. – К. : Политиздат Украины, 1985. – 251 с.
14. Непокорённая земля Киевская: Из исто-
рии всенар. борьбы в тылу врага 1941-
1944 / [ В. Н. Немятый, Д. Ф. Григорович,
О. С. Кременчугская и др. ] ; Редкол.:
Л. И. Павленко, Д. Б. Головко, В. Я. Мельник
и др. – К. : Политиздат Украины, 1985. – 251 с.
– С. 75.
15. Непокорённая земля Киевская: Из исто-
рии всенар. борьбы в тылу врага 1941-
1944 / [ В. Н. Немятый, Д. Ф. Григорович,
О. С. Кременчугская и др. ] ; Редкол.:
Л. И. Павленко, Д. Б. Головко, В. Я. Мельник
и др. – К. : Политиздат Украины, 1985. – 251 с.
– С. 180.
16. Непокорённая земля Киевская: Из исто-
рии всенар. борьбы в тылу врага 1941-
1944 / [ В. Н. Немятый, Д. Ф. Григорович,
О. С. Кременчугская и др. ] ; Редкол.:
Л. И. Павленко, Д. Б. Головко, В. Я. Мельник
и др. – К. : Политиздат Украины, 1985. – 251 с.
– С. 149.
17. Народная война в тылу фашистских окку-
пантов на Украине. 1941–1944: [в 2 кн.] /
[Ю. В. Бабко, Д. Ф. Григорович, А. В. Кентий,
В. И. Клоков и др.]. – К.: Наукова думка,
1985. – Книга вторая: Партизанская борьба.
К. : Наукова думка. – 431 с. – С. 404.
18. Україна партизанська. Партизанські формуван-
ня та органи керівництва ними (1941-1945 рр.) :
Науков.-довід. вид. / [Авт.-упоряд.: О. В. Бажан,
А.В. Кентій, В. С. Лозицький та ін.] ; Ред. кол. :
В. А. Смолій та ін.]. – К. : Парламентське вид-
во, 2001. – 319 с.: іл. – С. 85.
19. Кентій А. В. Війна без пощади і милосер-
дя: Партизанський фронт у тилу вермахту в
Україні (1941-1944) / А. Кентій, В. Лозицький.
– К. : Генеза, 2005. – 408 с. – С. 172.
20. Державний архів Київської області (далі –
ДАКО). – Оп. П-4. – Спр. 247. – Арк. 88.
21. Центральний Державний архів громадських
об’єднань України (далі – ЦДАГОУ). – Ф. 62
– Оп. 1. – Спр. 1713. –Арк. 8. Асмолов А.М. –
в той час представник штабу партизанського
руху при Військовій раді Південно-Західного
фронту.
22. ЦДАГОУ, ф. 62, оп. 1, спр. 1713, арк. 9.
23. ДАКО, оп. П-4, спр. 247 а, арк. 1.
24. Фондова колекція рукописних матеріалів НІЕЗ
«Переяслав». – Шифр «Архів», інв. № 123/6.
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
130
25. ДАКО, ф. П-4, оп.1, спр. 247 а, арк. 4.
26. ЦДАГОУ, ф. 62, оп. 1, спр. 1713, арк. 7-8.
27. Центральний архів міністерство оборо-
ни Російської Федерації, ф. 33, оп. 11458,
спр. 155, арк. 187 зв.
28. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 22, спр. 377, арк. 3.
29. ДАКО, ф. П-4, оп. 1, спр. 249, арк. 21.
30. Україна партизанська. Партизанські формуван-
ня та органи керівництва ними (1941-1945 рр.) :
Науков.-довід. вид. / [Авт.-упоряд.: О. В. Бажан,
А.В. Кентій, В. С. Лозицький та ін.] ; Ред. кол. :
В. А. Смолій та ін.]. – К. : Парламентське вид-
во, 2001. – 319 с.: іл. – С. 85.
31. ЦДАГОУ., ф. 1, оп. 22, спр. 329, арк. 4.
32. ДАКО, ф. П-4, оп. 1, спр. 247, арк. 58.
33. ДАКО, ф. П-4, оп. 1, спр. 203, арк. 6.
34. ДАКО, ф. П-4, оп. 1, спр. 247, арк. 37-37 зв.
35. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 22, спр. 332, арк. 180.
Иван Капась
Историческая память о антинацистском движение Сопротивления советских партизан
и подпольщиков Надднепрянщины: генезис, механизмы процесса
В статье рассматривается процесс формирования исторической памяти о антифашистской борьбе
советских партизан и подпольщиков и ее интерпретация в научной литературе.
Ключевые слова: советское движение Сопротивления, историческая память, отчеты, списки, пар-
тизанское соединение, партизанский отряд, районный комитет КП(б)У, областной комитет КП(б)У.
Ivan Kapas
The historical memory of the anti-Nazi resistance movement of Soviet partisans
and underground fi ghters Naddniprianshchyna: genesis, mechanisms of the process
In the article the process of forming of offi cial policy of memory is examined about an anti-fascist fi ght soviet
partisan and underground workers and her interpretation in scientifi c literature.
Key words: soviet motion of Resistance, reports, lists, partisan connection, guerrilla, district committee of
KP(b)U, regional committee of KP(b)U.
36. ДАКО, ф. П-4, оп. 1, спр. 249, арк. 19.
37. ДАКО, ф. П-4, оп. 1, спр. 249, арк. 4.
38. ДАКО, ф. П-4, оп. 1, спр. 249, арк. 3.
39. Інтерв’ю з Олексієм Михайловичем
Школенком, 1923 р.н. від 30 червня 2011 р. /
Особистий архів І. Капася
40. ДАКО, ф. П.4, оп. 1, спр. 249, арк. 126.
41. ДАКО, ф. П-4, оп. 1, спр. 249, арк. 8.
42. ДАКО, ф. П-4, оп. 1, спр. 249, арк. 45.
43. ДАКО, ф. П-4, оп. 1, спр. 257, арк. 17.
44. ДАКО, ф. П-4, оп. 1, спр. 257, арк. 10.
45. Фондова колекція рукописних матеріалів
НІЕЗ «Переяслав», шифр РД-41, інв. № 41,
арк. 16.
46. ДАКО, ф. П-4, оп. 1, спр. 257, арк. 15.
47. ДАКО, ф. П-4, оп. 1, спр. 257, арк. 1.
48. ЦДАГОУ, ф. 62, оп. 1, спр. 1713, арк. 56.
49. ЦДАГОУ, ф. 260, оп. 1, спр. 1, арк. 84.
|