Участь С.В. Руднєва у створенні оборонних формувань Путивльського району Сумської області напередодні радянсько-німецької війни 1941–1945 років
Розглядається участь С.В. Руднєва в 1940-1941 рр. у становленні Путивльської районної організації Тсоавіахіму та формуванні місцевого винищувального батальйону, котрі відіграли певну роль у подальшому розгортанні партизанського руху в Сумській області....
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Краєзнавство |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32700 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Участь С.В. Руднєва у створенні оборонних формувань Путивльського району Сумської області напередодні радянсько-німецької війни 1941–1945 років / О. Корнієнко // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 131-136. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-32700 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-327002013-02-13T02:45:00Z Участь С.В. Руднєва у створенні оборонних формувань Путивльського району Сумської області напередодні радянсько-німецької війни 1941–1945 років Корнієнко, О. До 70-ї річниці партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років Розглядається участь С.В. Руднєва в 1940-1941 рр. у становленні Путивльської районної організації Тсоавіахіму та формуванні місцевого винищувального батальйону, котрі відіграли певну роль у подальшому розгортанні партизанського руху в Сумській області. В статье рассматривается участие С.В. Руднева в становлении Путивльской районной организации ОСОАВИАХИМа Сумской области и формировании местного истребительного батальона в 1940-1941 гг. The article deals with participation of S.V. Rudnev in the creation local destroyer’s battalion and TSOAviaKhim organization in Putivl district of the Sumy region on the eve of the Soviet-German War 1941-1945. 2011 Article Участь С.В. Руднєва у створенні оборонних формувань Путивльського району Сумської області напередодні радянсько-німецької війни 1941–1945 років / О. Корнієнко // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 131-136. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32700 94 (477)«1941-1945» uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
До 70-ї річниці партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років До 70-ї річниці партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років |
| spellingShingle |
До 70-ї річниці партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років До 70-ї річниці партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років Корнієнко, О. Участь С.В. Руднєва у створенні оборонних формувань Путивльського району Сумської області напередодні радянсько-німецької війни 1941–1945 років Краєзнавство |
| description |
Розглядається участь С.В. Руднєва в 1940-1941 рр. у становленні Путивльської районної організації Тсоавіахіму та формуванні місцевого винищувального батальйону, котрі відіграли певну роль у подальшому розгортанні партизанського руху в Сумській області. |
| format |
Article |
| author |
Корнієнко, О. |
| author_facet |
Корнієнко, О. |
| author_sort |
Корнієнко, О. |
| title |
Участь С.В. Руднєва у створенні оборонних формувань Путивльського району Сумської області напередодні радянсько-німецької війни 1941–1945 років |
| title_short |
Участь С.В. Руднєва у створенні оборонних формувань Путивльського району Сумської області напередодні радянсько-німецької війни 1941–1945 років |
| title_full |
Участь С.В. Руднєва у створенні оборонних формувань Путивльського району Сумської області напередодні радянсько-німецької війни 1941–1945 років |
| title_fullStr |
Участь С.В. Руднєва у створенні оборонних формувань Путивльського району Сумської області напередодні радянсько-німецької війни 1941–1945 років |
| title_full_unstemmed |
Участь С.В. Руднєва у створенні оборонних формувань Путивльського району Сумської області напередодні радянсько-німецької війни 1941–1945 років |
| title_sort |
участь с.в. руднєва у створенні оборонних формувань путивльського району сумської області напередодні радянсько-німецької війни 1941–1945 років |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
До 70-ї річниці партизанського руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32700 |
| citation_txt |
Участь С.В. Руднєва у створенні оборонних формувань Путивльського району Сумської області напередодні радянсько-німецької війни 1941–1945 років / О. Корнієнко // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 131-136. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT korníênkoo učastʹsvrudnêvaustvorenníoboronnihformuvanʹputivlʹsʹkogorajonusumsʹkoíoblastínaperedodníradânsʹkonímecʹkoívíjni19411945rokív |
| first_indexed |
2025-07-03T13:06:11Z |
| last_indexed |
2025-07-03T13:06:11Z |
| _version_ |
1836631166357078016 |
| fulltext |
ISSN 2222-5250
131
УДК 94 (477)«1941-1945»
Олег Корнієнко (м. Суми)
УЧАСТЬ С.В. РУДНЄВА У СТВОРЕННІ ОБОРОННИХ
ФОРМУВАНЬ ПУТИВЛЬСЬКОГО РАЙОНУ
СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ НАПЕРЕДОДНІ
РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКОЇ ВІЙНИ 1941-1945 РР.
Розглядається участь С.В. Руднєва в 1940-1941 рр. у становленні Путивльської районної організації
Тсоавіахіму та формуванні місцевого винищувального батальйону, котрі відіграли певну роль у подаль-
шому розгортанні партизанського руху в Сумській області.
Ключові слова: винищувальний батальйон, оборона, Путивльський район, Руднєв С.В., Сумська об-
ласть, ТСОАвіаХім.
Біографія видатного партизанського воє-
начальника Героя Радянського Союзу Семена
Васильовича Руднєва (1899-1943) сповнена чис-
ленних «білих плям» і маловідомих сторінок. З
огляду на 70-річчя початку партизанського руху
в Україні, цілком актуальним є спроба звернути-
ся до питання роботи цієї непересічної особис-
тості в оборонних структурах Путивльського ра-
йону Сумської області протягом 1940 – першої
половини 1941 рр.
Під час проходження С.В. Руднєвим служби на
Далекому Сході в якості начальника політвідділу
і комісара 1-ї військово-будівельної бригади, після
арешту органами НКВС з лютого 1938 р. по жов-
тень 1939 р. він перебував під слідством по звинува-
ченню у створенні правотроцькистської організації,
шпигунстві на користь Японії та участі у т. зв. «тол-
мачовській опозиції». Зрештою, суд його виправдав,
але Руднєв змушений був піти у відставку1 .
Точну дату прибуття родини Руднєвих до
м. Путивля – районного центру Сумської облас-
ті, встановити складно. Звичайно, що певний час
був потрібен на те, щоб оговтатися після півто-
рарічних поневірянь Семена Васильовича слід-
чими ізоляторами, поновитися у партії і, зрешто-
ю, зібравши речі, дістатися малої батьківщини.
Звичайно, що значну кількість часу зайняло влад-
нання справ щодо звільнення з лав РСЧА, адже
зловісна директива начальника Політуправління
РСЧА Л.З. Мехліса від 14.01.1938 р. про учасників
так званої «антипартийной армейской белорусско-
толмачевской группировки», залишалася в силі2.
Крім усього, переїзд залізницею з Далекого Сходу
до України навіть сьогодні займає цілий тиждень.
Автори офіційних біографій С.В. Руднєва,
численних газетних публікацій і навіть меморі-
альних знаків, встановлених на його честь, не
враховуючи вищенаведеного, автоматично «пе-
реносили» Руднєва із зали судових засідань у
м. Хабаровську до Путивля3, причому одра-
зу на посаду голови Путивльської районної ра-
ди «Товариства сприяння обороні, авіації та хі-
мічному будівництву»(ТСОАвіаХім)4. Зрештою,
можна погодитись із твердженням, що Семен
Васильович пішов у відставку наприкінці 1939 –
на поч. 1940 року5 .
Як людина, котра не могла залишатися осто-
ронь громадського життя, та й просто як чоловік,
обов’язком якого було утримання родини, Семен
Васильович через владні структури наполегливо
шукав можливості для працевлаштування. З огля-
ду на 20-річний стаж перебування в РСЧА, ціл-
ком природнім виглядає той факт, що він звернув
свою увагу на місцеву організацію ТСОАвіаХіму.
Відомо, що Руднєва на новій посаді було затвер-
джено рішенням бюро Сумського обкому КП(бУ
лише 03.01.1941 року6. Не виключено, що певний
час пішов на перевірку лояльності та, можливо,
на випробувальний термін. Ознайомлення з ро-
ботою районної ради добровільного оборонного
товариства і окремих його первинних організацій
привело С.В. Руднєва до висновку, що вона не від-
повідає вимогам часу. Довелося розпочинати за-
ледве не з нуля: майже щодня разом із заступни-
ком з бойової підготовки Григорієм Гвамберідзе7
він відвідував села, підбирав кадри для первин-
них осередків «ТСОАвіаХіму» організовував за-
няття з активістами.
У системі заходів, спрямованих на зміцнення
обороноздатності СРСР у 1930-х роках, особливе
значення надавалося фізичному вихованню молоді
і широкій пропаганді військово-прикладних видів
спорту. Спортивні товариства ТСОАвіаХіму про-
водили велику роботу із загальної фізичної під-
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
132
готовки, стрілецької справи, парашутного спор-
ту. Залучення широких верств населення здій-
снювалося у т.ч. за рахунок проведення районних
«Тижнів оборони», під час яких організовувалися
вечори військової справи, огляди стрілецьких гурт-
ків, військово-спортивні змагання, складання нор-
мативів комплексу «Готов к труду и обороне»8.
Рішенням Путивльського міськвиконкому для
Будинку оборони ТСОАвіаХіму було виділене
двоповерхове приміщення по вул. Кірова, який
став центром всієї оборонно-масової роботи се-
ред молоді району. Тут працювали гуртки й сек-
ції з вивчення гвинтівки і кулемета, топографії,
надання першої медичної допомоги, відбувалися
підготовка до складання нормативів ГПО та кін-
них змагань. Тут же були організовані курси ін-
структорів для активістів первинних осередків.
Окремо варто відзначити підготовку жіночих груп
з питань протиповітряної та протихімічної оборо-
ни, а сільський лікар Д.К. Маєвська9 напередодні
війни підготувала велику групу санітарок.
Попри декларовану добровільність, ТСОАвіаХім
було воєнізованим формуванням, покликаним го-
ловним чином здійснювати первинний вишкіл ка-
дрів для Збройних Сил. Крім того, з 1935 р. під-
готовка населення з питань протиповітряної обо-
рони та протихімічного захисту набула широкого
розмаху і мала здійснюватися у складі добровіль-
них формувань Місцевої протиповітряної оборо-
ни (МППО). Постановою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР
від 08.08.1935 р. підготовка населення до здачі
нормативів на значок «Готов к ПВХО» (з проти-
повітряної та протихімічної оборони), як і органі-
зація формувань МППО, були оголошені завдан-
нями ТСОАвіаХіму.
27.08.1940 р. Центральна Рада ТСОАвіаХіму
прийняла постанову «Про перебудову військово-
го навчання членів ТСОАвіаХіму». Почався пе-
рехід від гурткової системи до занять у навчаль-
них підрозділах. Були сформовані групи, коман-
ди та загони. Курсанти мали влучно кидати гра-
нату, стріляти, вміти копати шанці, користувати-
ся протихімічними і санітарними засобами, во-
лодіти знаннями та навичками з протиповітря-
ної оборони. Вагомим заохоченням для тогочас-
ної молоді були якісно виготовлені нагрудні зна-
чки оборонного товариства, котрі вручалися піс-
ля складання нормативів відповідних комплексів.
Найпоширеніші з них – ГТО (ГПО) («Готов к тру-
ду и обороне») та «Ворошиловский стрелок» ма-
ли два ступені. Норми на значок «Ворошиловский
стрелок» II ступеня необхідно було виконувати
виключно з бойової гвинтівки. Для школярів іс-
нував знак «Юный ворошиловский стрелок». Їх
носили не тільки юнаки та дівчата – школярі,
студенти, військовослужбовці, але і багато осіб
старшого віку.
Враховуючи особливості завдань Місцевої
протиповітряної оборони, РНК СРСР
07.10.1940 р. прийняла рішення про передачу
МППО у відання НКВС. Виходячи з цього, де-
що пізніше ТСОАвіаХім стане базою і для фор-
мування розвідувально-диверсійних груп.
Професія льотчика в СРСР 1930-х рр. без пе-
ребільшення була культовою. Проте у м. Путивлі,
віддаленому від авіаційних і промислових цен-
трів, вона залишалася недосяжною для юнаків
і дівчат. С.В. Руднєв зробив майже неможли-
ве: поїхав у Конотопський аероклуб і домовив-
ся про створення в Путивлі його філіалу. У ньо-
му почали вчитися 40 учнів плодоовочевого тех-
нікуму, педагогічного училища, старшокласни-
ки середніх шкіл. За ініціативи С.В. Руднєва на-
весні 1940 р. на зібрані членами Путивльської ра-
йонної ради ТСОАвіаХіму кошти були придба-
ні три учбові літаки «У-2». За містом був облад-
наний аеродром, на якому тренувалися курсанти,
що вчилися у вільний від роботи час на курсах пі-
лотів, організованих при районному Будинку обо-
рони. Викладачі з Конотопу читали лекції з матері-
альної частини, аеронавігації, метеорології тощо.
Руднєв особисто проводив заняття з вивчення вій-
ськових статутів. Крім цього, викладалися інші за-
гальновійськові дисципліни. Вже через рік 35 кур-
сантів аероклубу здійснили перші польоти10.
Завдяки заповзятливості Руднєва, на р. Сейм
було відкрито водну станцію, що мала сприяти
підготовці з воєнно-морської справи. Школярі
Путивльської середньої школи № 1 до урочистос-
тей спромоглися збудувати човен, що міг ходи-
ти не лише на веслах, а й під вітрилами. Пізніше
Сеймом, Десною та Дніпром на ньому було здій-
снено перехід за маршрутом Путивль-Київ11.
Тсоавіахімівський значок «Ворошиловский
всадник», запроваджений 02.06.1936 р., виго-
товлявся з бронзи, вкритої сріблом і емаллю, а
тому був особливо привабливим. Менша поши-
реність цієї відзнаки пояснювалася тим, що на-
вчання з кінного спорту вимагало недешевої
матеріальної бази. У ряді великих міст СРСР –
Москві, Ленінграді, Києві, Ростові, Ярославлі та
інших були створені кінно-спортивні школи, як
у системі ТСОАвіаХіма, так і в спортивних то-
вариствах «Динамо», «Спартак», «Буревісник».
ISSN 2222-5250
133
Саме тому ще одним вагомим досягненням
Путивльської районної ради «ТСОАвіаХіму»
стали «ворошиловські вершники» колгоспу
«Вільний шлях» с. Воргол (тепер Кролевецького
району Сумської області), яких готував колишній
кавалерист Д.В. Лавринець. С.В. Руднєв зробив
цей низовий колектив оборонного товариства
опорно-показовим у районі. Навіть з точки зо-
ру сучасних вимог перешкоди, визначені програ-
мою нормативів, достатньо серйозні. Крім того,
виконання такої програми було можливе лише зі
стройовими кіньми, а не із селянськими конячка-
ми, та за наявності належної матеріальної бази.
Нормативи складалися з восьми розділів: догляд
і збереження коня, кінське спорядження, верхо-
ва їзда (рух верхи, подолання перешкод у манежі,
польова їзда, перехід на відстань 10 км по склад-
ній місцевості), тактична підготовка, стрілець-
ка справа, володіння холодною зброєю, вольти-
жировка12 (джигітовка), застосування протигазів
(у т. ч. для коня – рух кроком і риссю у протига-
зі). Основна увага приділялася підготовці стро-
йового коня, стрибкам, стрибкам з перешкода-
ми і дистанційним пробігам. Жінки замість воль-
тижировки та рубання шаблею складали заліки
із санітарно-ветеринарної служби та зі служби
зв’язку. Виконання нормативів вимагало знання
«Устава внутренней службы РККА», «Строевого
устава конницы РККА», фахових посібників із
кавалерійської тактики, володіння вогнепальною
зброєю на рівні нормативу «Ворошиловского
стрелка» І-го ступеню, навичками «Будь готов к
ПВХО». Окремо у посібнику відзначалося, що
«звание «ворошиловского всадника» получает
только член Осоавиахима, являющийся ударни-
ком на производстве (в социалистическом сель-
ском хозяйстве) и выполняющий свои обязатель-
ства перед государством и своим колхозом (со-
вхозом, предприятием)»13.
Регулярні змагання кавалеристів Путивль-
щини, що проходили в присутності великої кіль-
кості людей і представників військових частин,
включали рух по азимуту, рубання лози. Про вор-
гольських кавалеристів довідався К.Є. Ворошилов
і первинний колектив ТСОАвіаХіму колгоспу був
нагороджений Почесною грамотою наркома обо-
рони СРСР. В цілому, за показниками оборонно-
масової роботи за 1940 р. Путивльська райрада
ТСОАвіаХіму, яку очолював С.В. Руднєв, зайня-
ла перше місце на Сумщині14.
Цікавим є той факт, що влітку 1941 р. Руднєв,
як голова райради ТСОАвіаХіму, планував про-
ведення масових учбово-тактичних навчань із за-
лученням піхотних, кавалерійських і навіть тан-
кових підрозділів РСЧА. Вони були призначені на
кінець червня15. Але, як відомо, 22 червня почала-
ся німецько-радянська війна.
З огляду на необхідність мобілізації МППО на
ефективне вирішення завдань, що постали з напа-
дом нацистської Німеччини на Радянський Союз,
РНК СРСР ухвалила постанову від 02.07.1941 р.
«О всеобщей обязательной подготовке населения
к противовоздушной обороне». Відповідно їй, всі
радянські громадяни від 16 до 60 років мали ово-
лодіти необхідними знаннями з МППО. Крім то-
го, чоловіки від 16 до 60 років і жінки від 18 до 50
років зобов’язані були перебувати в групах само-
захисту. Відповідальність за організацію загаль-
ної обов’язкової підготовки населення поклада-
лася у т.ч. на ТСОАвіаХім.
Маловідомим фактом залишається участь
С.В. Руднєва в організації Путивльського вини-
щувального батальйону. Подібні воєнізовані до-
бровольчі формування радянських громадян іс-
нували на початковому етапі радянсько-німецької
війни. 24.06.1941 р. вийшла постанова Ради
Народних Комісарів СРСР «Об охране предприя-
тий и учреждений и создании истребительных ба-
тальонов». В ній наказувалося наступне.
При міських, районних і повітових відді-
лах НКВС, дислокованих у прифронтовій смузі,
створити винищувальні батальйони чисельніс-
тю 100-200 осіб з числа перевіреного партійно-
го, комсомольського та радянського активу, здат-
ного володіти зброєю. Начальниками батальйо-
нів призначити надійних оперативних працівни-
ків НКВС і міліції. Кожне формування озброїти
двома ручними кулеметами, гвинтівками, револь-
верами і при можливості гранатами, які, за заяв-
ками НКВС, мусить виділити Наркомат оборони.
Винищувальним батальйонам надати право вико-
ристання в необхідних випадках усіх видів місце-
вого зв’язку і транспорту (автомашини, мотоци-
кли, велосипеди, коні і підводи тощо)16.
Одночасно наказувалося організувати групи
сприяння (самооборони) по 10-20 осіб. У всіх се-
лах під керівництвом голів сільських рад мали
створюватися штаби самооборони. Вони ж ке-
рували і групами сприяння винищувальному ба-
тальйону, на які покладалося здійснення спосте-
реження за можливою висадкою повітряних де-
сантів противника та участь у їх ліквідації17.
Підготовкою батальйонів і координацією їх-
ньої діяльності переймалися спеціальні шта-
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
134
би, що створювалися при районних відділах, об-
ласних і республіканських управліннях НКВС.
Загальне керівництво винищувальними баталь-
йонами здійснював Центральний штаб при НКВС
СРСР. Як вже зазначалося, особовий склад скла-
дався головним чином із представників партійно-
го та радянського активу, а також із добровольців,
що не підлягали призову до діючої армії. У кож-
ному адміністративному районі області форму-
вався один винищувальний батальйон, чисельніс-
тю від 30 до 500 чол., найчастіше 100-200. Крім
того, у багатьох селах створювалися т. зв. допо-
міжні групи або групи сприяння. Формально, за
армійським зразком, батальйон мав ділитися на
роти. В реальності, з огляду на обмежену кіль-
кість особового складу, вони складалися із взво-
дів і відділень. Переважно це були піхотні підроз-
діли, забезпечені легкою стрілецькою зброєю.
Бійці винищувальних батальйонів вели бо-
ротьбу з диверсійними та парашутно-десантними
ворожими групами, патрулювали вулиці населе-
них пунктів, забезпечували охорону військових
об’єктів і тилових комунікацій фронтових частин,
підприємств, мостів, залізниць, складів, а також
сприяли евакуації державного майна та ціннос-
тей, ретельно стежили за світломаскуванням у на-
селених пунктах. Зазвичай несення служби здій-
снювалося у формі чергувань, а особовий склад
винищувального батальйону продовжував вико-
нувати свої посадові обов’язки за основним міс-
цем роботи. Добовий наряд, час і кількість чергу-
вань регламентувалися керівництвом формуван-
ня. У разі потреби батальйон піднімався по три-
возі. Не зважаючи на щільне завантаження, пара-
лельно з чергуваннями здійснювалося навчання з
військової підготовки. Із наближенням фронту по-
силювалися нічні чергування, батальйони перево-
дилися на казармений стан. Пізніше винищуваль-
ні формування приймали участь в оборонних боях,
використовувалися для поповнення частин РСЧА,
на їх базі створювалися партизанські загони18.
Як вище зазначалося, зазвичай командирами
винищувальних батальйонів призначалися опера-
тивні співробітники НКВС, військ НКВС або на-
чальники районних відділів міліції. Путивльський
же батальйон фактично формувався на базі ра-
йонної ради ТСОАвіаХіму: С.В. Руднєв став на-
чальником батальйону, а директор Путивльської
середньої школи № 2 Базима – начальником шта-
бу. Призначення на таку відповідальну посаду
особи, що мала у партійній обліковій картці від-
мітку про участь в опозиції, напевно можна пояс-
нити лише відсутністю у невеликому провінцій-
ному містечку кадрів з належною підготовкою,
що після хвилі репресій 1937-1938 рр. було яви-
щем цілком зрозумілим. Зрештою, і біографія
Григорія Яковича Базими, що працював у район-
ному ТСОАвівХімі на громадських засадах, теж
не вирізнялася ідеальністю – під час Першої сві-
тової війни він отримав офіцерський чин прапор-
щика, а згодом дослужився до штабс-капітана.
Крім вищезазначених функцій, Путивльський
батальйон відповідав за охорону стратегічно
важливих мостів – у першу чергу через рр. Сейм
і Клевень, за патрулювання м. Путивля та голо-
вних районних шляхів.
Необхідно наголосити, що серед протипіхот-
них і протитанкових гранат, котрі надходили на
озброєння винищувальних батальйонів, пере-
важали сучасні зразки. Крім того, у населених
пунктах збиралися порожні пляшки, що начи-
нялися запалювальними речовинами. Основне
ж озброєння та спорядження батальйонів бу-
ло переважно застарілим: російські гвинтівки
Мосіна зразка 1891 р., англійські ручні кулемети
«Льюіс» та гвинтівки під патрон 7,62х54, поль-
ські трофейні карабіни «Маузер», старі фран-
цузькі шоломи Адріана. Відомо, наприклад, що
у жовтні 1941 р. загін С.В. Руднєва, направлений
через лінію фронту до Спадщанського лісу, був
озброєний англійськими гвинтівками, мав 50 кг
вибухівки (тротилу), 20 пляшок горючої суміші
та 30 ручних гранат19.
Наказом НКВС СРСР від 26.08.1941 р. органі-
зація і керівництво бойовою діяльністю винищу-
вальних батальйонів, партизанських загонів і ди-
версійних груп, а також зв’язок із винищувальни-
ми батальйонами, які перейшли на становище пар-
тизанських загонів, а також із партизанськими за-
гонами і диверсійними групами, що опинилися у
ворожому запіллі, покладалися на оперативні гру-
пи НКВС20, реорганізовані у 4-ті відділи територі-
альних управлінь. Опергрупи додатково мали здій-
снювати агентурну і військову розвідку в районах
дій партизанських загонів і диверсійних груп, роз-
відку ворожого тилу і місць можливої переправи
партизанських загонів, забезпечувати партизан-
ські формування зброєю, боєприпасами, технікою,
продовольством, спорядженням і одягом.
Таким чином, можна зробити висновок, що
напередодні та на початку радянсько-німецької
війни 1941-1945 рр. в СРСР здійснювалася ши-
рокомасштабна мілітарна підготовка населення.
Однак, з ряду об’єктивних і суб’єктивних при-
ISSN 2222-5250
135
чин у подальшому виявилася малоефективною.
Натомість досвід і наполегливість С.В. Руднєва
не в останню чергу спричинили успішне роз-
1. Галузевий державний ахів СБУ, спр. 75129 ф.п.,
т. 2, арк. 39.
2. Невежин В. “Если завтра в поход…”. – М.:
Яуза, Эксмо, 2007. – C. 82.
3. Стецюра В. Тсоавіахімівців очолив Руднєв /
Червоний промінь. – 14 грудня 1976.
4. Товариство сприяння обороні, авіаційному
і хімічному будівництву (Тсоавіахім) (1927-
1948) – громадсько-політична оборонна орга-
нізація, створена на основі “Общества содей-
ствия обороне СССР” (1926), “Доброхим” та
ін. Попередник ДТСААФ. Маються на ува-
зі пам’ятні стели, встановлені у м. Путивлі
на будинках, у яких мешкав і працював
С.В. Руднєв (автор – С.П. Тутученко).
5. Кириченко М. Життя, як спалах зірки / Голос
України. – 27 лютого 1999. – № 37 (2039). – С. 3.
6. Державний архів Сумської області (далі –
ДАСО), ф. П-4, оп. 1, спр. 68, арк. 31.
7. Гвамберідзе Григорій (Ґеоргій) Новейович –
заступник голови Путивльської районно-
ї ради ТСОАвіаХіму з бойової підготовки у
1940-1941 рр. У 1950-х рр. – співробітник
Кіровоградського Навчально-авіаційного
центру ДТСААФ.
8. Фізкультурний комплекс ГТО (ГПО) («Готов
к труду и обороне СССР») – державна сис-
тема програмно-оціночних нормативів і ви-
мог з фізичного розвитку та підготовленості
різних вікових груп населення СРСР, запро-
ваджена у 1931-1934 рр. (зміни 1940, 1947,
1955, 1959, 1965 рр.). В основу покладено
Військово-спортивний комплекс – аналог IV
ступ. ГПО (1972).
9. Маєвська Діна (Надія?) Казимирівна – сільський
лікар, згодом очолювала медичну службу пар-
тизанського з’єднання Ковпака-Руднєва.
10. Палажченко О. Подвиг комісара: Повість.
гортання в Путивльському районі партизансько-
го руху, котрий згодом перетворився на найбільш
успішне регіональне партизанське з’єднання.
Джерела та література
– К.: Політвидав України, 1989. – С. 355;
Стецюра В. Їх вчив комісар Руднєв / Ленінська
правда. – 15 жовтня 1976.
11. Стецюра В. Тсоавіахімівців очолив Руднєв.
Вказ. праця.
12. Вольтижировка (від франц. Voltiger – пурха-
ти, літати) – один із видів кінного спорту.
Спортсмен виконує комплекс спеціальних гім-
настичних вправ одночасно із рухом коня.
13. Ворошиловский кавалерист. Учебное пособи-
е для кружков и клубов ворошиловских кава-
леристов / Сост. Л.Л. Федоренко. – М.: Изд-
во Центрального совета ОСОАВИАХИМа
СССР, 1950. – С. 13-16.
14. Стецюра В. Їх вчив комісар Руднєв. Вказ праця.
15. Палажченко О. Вказ. праця. – С. 366.
16. Органы госбезопасности СССР в Великой
Отечественной войне. Т. 2. Кн. 1 «Начало 22
июня – 31 августа 1941 года». М.: «Русь»,
2000. – С. 64-65.
17. Биленко С.В. На охране тыла страны:
Истребительные батальоны и полки в
Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.
– М.: Наука, 1988. – С. 24.
18. Смирнов И.А. Батальон истребительный //
МВД России. Энциклопедия / Некрасов В.Ф.
и др. – М.: Объед. редакция МВД России,
2002. – С. 44.; Великая Отечественная Война
1941-1945 гг. Словарь-справочник. – М.:
Политиздат, 1985. – С. 195.
19. ДАСО, ф. П-4, оп. Зп, спр. 1, арк. 14.
20. Оперативні групи по боротьбі з парашутни-
ми десантами і диверсантами противника у
прифронтовій смузі створені Наказом НКВС
СРСР від 25.07.1941 р. Загальне керівництво
здійснювалося Центральним штабом вини-
щувальних батальйонів (П. Судоплатовим,
Н. Ейтінгон і Ш. Церетелі).
Олег Корниенко
Участие С.В. Руднева в создании оборонительных формирований Путивльского района
Сумской области накануне Великой Отечественной войны 1941-1945 гг.
В статье рассматривается участие С.В. Руднева в становлении Путивльской районной организации
ОСОАВИАХИМа Сумской области и формировании местного истребительного батальона в 1940-1941 гг.
Ключевые слова: истребительный батальон, оборона, ОСОАВИАХИМ, Путивльский район, Сумская
область, С.В. Руднев.
КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011
136
Oleg Kornienko
Rudnev’s participation in the creation of the defense forces Putivl district of Sumy region
on the eve of the Soviet-German War 1941-1945.
The article deals with participation of S.V. Rudnev in the creation local destroyer’s battalion and TSOAviaKhim
organization in Putivl district of the Sumy region on the eve of the Soviet-German War 1941-1945.
Key words: destroyer’s battalion, defense, Putivl district, Sumy region, S.V. Rudnev, TSOAviaKhim.
Із загарбанням німецькими військами україн-
ської території і встановленням «нового поряд-
ку», український народ став об’єктом колонізатор-
ської політики гітлерівців. Незважаючи на вкрай
жорстокі репресивні заходи окупантів, українці
розгорнули рух Опору. Більшість з них воювала в
лавах Червоної армії, частина населення України
боролася з окупантами в партизанських загонах
і підпіллі під проводом комуністичної партії, в
Українській повстанській армії, підпільних орга-
нізаціях самостійницького спрямування. Важливу
роль у відновленні багатьох сторінок історії бо-
ротьби на окупованій території, поверненні із не-
буття імен тисяч народних месників відіграють
пам’ятки, присвячені національно-визвольній
боротьбі, участі в ній партизанів і підпільників.
Ці події потребують перегляду і об’єктивного ви-
світлення з позицій сьогодення, адже в історії пар-
тизанської боротьби були не тільки героїчні, але й
трагічні сторінки, які тривалий час замовчувалися.
З перших кроків по створенню підпілля, парти-
занських загонів і з’єднань їх учасники зіткнули-
ся з труднощами об’єктивного і суб’єктивного ха-
рактеру. Оскільки воєнною доктриною Червоної
армії передбачалось, що війна не вестиметься на
радянській території, підготовку до партизанської
боротьби було визнано недоцільною, мережа
матеріально-технічних баз, створена на початку
30-х років, була ліквідована, а підібрані кадри зви-
УДК 351.853: 94 (477)
Галина Денисенко (м. Київ)
УВІЧНЕННЯ ПАРТИЗАНСЬКОГО РУХУ
В РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ
РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ 1941-1945 РР.
В ПАМ’ЯТКАХ
Стаття присвячена проблемі становлення і розвитку партизанського руху в Україні в роки Великої
Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941-1945 рр. Аналізується процес увічнення пам’ятних подій і ви-
датних постатей партизанського руху. Розглянуті пам’ятки, які відображають боротьбу партизанів і
підпільників на окупованій території України.
Ключові слова: увічнення, пам’ятки, культурна спадщина, партизани, Велика Вітчизняна війна
Радянського Союзу 1941-1945 рр., «Звід пам’яток історії та культури України».
нуватили в підготовці замаху на керівників дер-
жави і знищили. Труднощі організації боротьби
у ворожому тилу ускладнювалися поспішністю
та формалізмом у доборі кадрів і підготовці їх
до діяльності в нелегальних умовах. Більшість
з них не володіли прийомами нелегальної діяль-
ності та навичками конспірації. Проти них були
кинуті гітлерівські каральні органи – гестапо й
жандармерія, які мали великий досвід боротьби
з підпіллям у Німеччині та в окупованих країнах
Європи. Директивні документи, видані в перші
дні війни, були у більшості своїй декларативни-
ми і не представили програму партизанської бо-
ротьби. Коли ж з’явилася 18 липня 1941 р. по-
станова ЦК ВКП(б) «Про організацію боротьби
в тилу німецьких військ», війська вермахту за-
хопила третину України, майже всю Білорусію,
Прибалтику і Молдавію.
Цифри, що наводилися для звіту перед дирек-
тивними органами про кількість створених під-
пільних організацій і партизанських загонів, не
відповідали реаліям і існували лише на папері.
Один із керівників партизанського руху в Україні,
І.Старинов, свідчив, що в перший рік війни на
окупованій території було залишено 3500 парти-
занських загонів і диверсійних груп, на червень
1942 р. діяли тільки 22 загони1. У вересні 1942 р.
в Київській, Кіровоградській, Одеській, Полтавській
та Харківській областях на базі 109 винищувальних
|