Формування музейної мережі півдня України у першій половині XIX століття

У статті досліджено процес становлення і розвитку музейної мережі в Україні, що почався на південних землях на початку ХІХ ст. на тлі бурхливого розвитку античної археології. Проаналізовано діяльність окремих музейних осередків щодо дослідження і збереження історичних пам’яток українського півдня....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Курченко, Т.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2011
Назва видання:	Краєзнавство
Теми:	Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32705
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Формування музейної мережі півдня України у першій половині XIX століття / Т. Курченко // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 178-183. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-32705
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-327052013-02-13T02:04:10Z Формування музейної мережі півдня України у першій половині XIX століття Курченко, Т. Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку У статті досліджено процес становлення і розвитку музейної мережі в Україні, що почався на південних землях на початку ХІХ ст. на тлі бурхливого розвитку античної археології. Проаналізовано діяльність окремих музейних осередків щодо дослідження і збереження історичних пам’яток українського півдня. В статье исследован процесс становления и развития музейной сети в Украине, который начался на южных землях в начале ХIХ века на фоне бурного развития античной археологии. Проанализована деятельность отдельных музейных очагов по исследованию и сохранению исторических памятников украинского юга. A process of becoming and development of a museum network in Ukraine has been examined there had the article, which had begin in the Southern lands in the beginning of XIX century against a background of a stormy antic archeology. An activity of separate museum centres upon research and preservation of the historic monuments of die Ukrainian South was analyzed there. 2011 Article Формування музейної мережі півдня України у першій половині XIX століття / Т. Курченко // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 178-183. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32705 727.7(045) uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку
spellingShingle	Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку Курченко, Т. Формування музейної мережі півдня України у першій половині XIX століття Краєзнавство
description	У статті досліджено процес становлення і розвитку музейної мережі в Україні, що почався на південних землях на початку ХІХ ст. на тлі бурхливого розвитку античної археології. Проаналізовано діяльність окремих музейних осередків щодо дослідження і збереження історичних пам’яток українського півдня.
format	Article
author	Курченко, Т.
author_facet	Курченко, Т.
author_sort	Курченко, Т.
title	Формування музейної мережі півдня України у першій половині XIX століття
title_short	Формування музейної мережі півдня України у першій половині XIX століття
title_full	Формування музейної мережі півдня України у першій половині XIX століття
title_fullStr	Формування музейної мережі півдня України у першій половині XIX століття
title_full_unstemmed	Формування музейної мережі півдня України у першій половині XIX століття
title_sort	формування музейної мережі півдня україни у першій половині xix століття
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32705
citation_txt	Формування музейної мережі півдня України у першій половині XIX століття / Т. Курченко // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 178-183. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT kurčenkot formuvannâmuzejnoímerežípívdnâukraíniuperšíjpoloviníxixstolíttâ
first_indexed	2025-07-03T13:06:29Z
last_indexed	2025-07-03T13:06:29Z
_version_	1836631185440112640
fulltext	ISSN 2222-5250 177 ÌÓÇÅÉÍÈÖÒÂÎ Â ÓÊÐÀ¯Í²: ²ÑÒÎÐ²ß ÒÀ ÏÐÎÁËÅÌÈ ÑÓ×ÀÑÍÎÃÎ ÐÎÇÂÈÒÊÓ КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011 178 В історії українського музейництва півден- ний регіон займає особливе місце. Саме півден- ні землі на початку ХІХ ст. стали тим епіцен- тром, звідкіля хвилі музейного руху розійшли- ся по всій Україні. Це пояснюється бурхливим економічним розвитком українського Півдня на межі ХVIII—ХІХ ст., ростом міст, таких як Одеса, Миколаїв, Херсон та ін., зосередженням на новоосвоєних землях потужного наукового і культурного потенціалу. Не останню роль зіграло захоплення інтелігенції наукою — археологією, і особливо археологією античності, а саме землі півдня України надавали можливість долучитись до вивчення цієї історичної епохи. Тому перші музеї, що виникли на початку ХІХ ст. на півдні України — в Миколаєві, Феодосії, Одесі та Керчі — були виключно археологічного профілю. Доведено, що формування перших музеїв на території півдня України було пов’язане із потребою аматорів оприлюднити збірки випадкових знахідок античних пам’яток на узбережжі Чорного моря, систематизувати їх і захистити від руйнування і тільки набагато пізніше із систематичними дослі- дженнями південних старожитностей, етнографіч- них і природних пам’яток. Довгий час найстарішим музеєм України вважався Миколаївський музей, заснований у 1806 р. на основі збірки випадкових знахідок античних пам’яток, яка належала Чорноморському гідрографічному бюро1. Але протягом останнього часу деякі дослідники історії музейної справи в Миколаєві, зокрема І.В. Тункіна, Ю.С. Крючков, Н.О. Кухар-Онишко, В.І. Нікітін, наводять факти, користуючись якими можна стверджувати, що перший музей був створений при Депо карт, відкритому в місті Миколаєві не в 1806, а в 1803 році. Найбільш ґрунтовною є наукова версія І.В. Тун- кіної, яка зібрала значний документальний матеріал про кабінет рідкісних речей Чорномор- УДК 727.7(045) Тетяна Курченко (м. Київ) ФОРМУВАННЯ МУЗЕЙНОЇ МЕРЕЖІ ПІВДНЯ УКРАЇНИ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ У статті досліджено процес становлення і розвитку музейної мережі в Україні, що почався на півден- них землях на початку ХІХ ст. на тлі бурхливого розвитку античної археології. Проаналізовано діяльність окремих музейних осередків щодо дослідження і збереження історичних пам’яток українського півдня. Ключові слова: старожитності, кабінет рідкісних речей, випадкові знахідки, розкопки, музейний осе- редок, музейна мережа. ського Депо карт. Саме цей кабінет розглядається нею не тільки як перший музей в Миколаєві, але й як перший державний музей в Новоросії, тоб- то на півдні України2. Усі дослідники стверджують, що ініціатором створення кабінету рідкісних речей при Депо був адмірал маркіз Іван Іванович Траверсе (1754– 1831), головний командир Чорноморського фло- ту і портів з 1802 до 1809 рр. За щасливим збі- гом обставин його прямий нащадок доктор філо- софських наук — Олег Олександрович Траверсе є співробітником Національного авіаційного уні- верситету і колегою автора цієї статті. Хоча основним призначенням Депо карт бу- ло проведення морської зйомки на Чорному і Азовському морях і виготовлення карт з опи- сом берегів, з часом тут зібралася непогана добірка моделей кораблів, які були побудовані в Миколаївському Адміралтействі, морехідні інструменти та «антики», які були знайдені при проведенні господарських, будівельних та фор- тифікаційних робіт у береговій лінії Північного Причорномор’я (у районі Херсона, Миколаєва, Керчі, Севастополя, Феодосії). Для зберігання цих та інших рідкісних речей і був заснований Кабінет рідкісних речей при Депо карт. В основному його колекція комплектувалась завдяки випадковим знахідкам, але документи свідчать і про пожертвування від міщан, війсь- кових і інших доброчинців. В описах кабінету і відомостях надходжень за 1806 р. перерахову- валось 595 археологічних предметів, 22 монет із срібла і міді, а також прізвища людей, які пожер- твували речі3. До 1806 р. кабінет рідкісних ре- чей при Чорноморському Депо карт у Миколаєві був єдиним музеєм, куди звозили археологічні знахідки з півдня Малоросії. У 1806 р. попечитель Харківського учбового округу граф С. Й. Потоцький добився права збо- ISSN 2222-5250 179 ру, зберігання та вивчення старожитностей в му- зеї Харківського університету. Дізнавшись про це, І.І. Траверсе добився такого самого права для Миколаївського кабінету рідкісних речей. У серп- ні 1809 р. він подав рапорт міністру морських сил В.П. Чичагову. Прохання І.І. Траверсе та В.П. Чи- чагова було прийняте Олександром І і затверджене наказом, який зобов’язував усі старожитності, знай- дені на південних землях Новоросії, доправляти до Миколаєва, де б вони збирались, зберігались і до- сліджувались. Після офіційного дозволу на існуван- ня музею та його колекції був відкритий вільний до- ступ усім бажаючим до експонатів та його бібліоте- ки. Таким чином, музей став виконувати ще одну ду- же важливу функцію — просвітницьку4. Музей-кабінет при Депо карт проіснував біль- ше ніж 40 років. Його колекцією опікувались у подальшому головний командир Чорноморського флоту О.С. Грейг, М.М. Кумані, який з 1925 ро- ку майже 30 років був на посаді управляючого Чорноморського бюро карт. За розпорядженням О.С. Грейга в 1823 році кабінет отримав штатних співробітників: двох вахтерів, чотирьох сторожів і одного утримувача музею (І. Свешніков)5. У 1838 році Адміралтейство міста збудувало для музейної експозиції спеціальний павільйон. На цей час музей мав археологічну, нумізматич- ну, природничу, історичну та морську колекції. Про деякі музейні предмети особливої науко- вої ваги було відомо в Товаристві історії та ста- рожитностей російських при Московському уні- верситеті. Деякі дослідники спеціально здійс- нювали подорожі до Миколаєва з метою їх по- бачити6. Тільки в 1935 році начальник Головного морського штабу князь О.С. Меншиков, від- дав наказ передати предмети, що зберігались в Кабінеті рідкісних речей, до Рішельєвського лі- цею м. Одеси, Одеського міського музею ста- рожитностей, Керченського музею та в Чорно- морську штурманську роту в Миколаєві. В ос- танню в 1837 р. були повернуті предмети, які в 1925 році були звідти перенесені в Депо — мар- мурові статуї, монети, посуд із Ольвії. 535 екс- понатів природничо-наукового характеру і ан- тична нумізматична колекція були передані Херсонському училищу торгового мореплавс- тва. Після створення в 1839 році Одеського то- вариства історії та старожитностей, а в 1840 ро- ці його музею, в Одесу було передано колекцію із 36 античних статуй, а в 1846 році — 489 ан- тичних монет із колекції Чорноморської штур- манської роти. Таким чином, античне зібрання Кабінету рідкісних речей Чорноморського Депо карт стало важливою складовою частиною му- зею Одеського товариства історії та старожит- ностей. І навіть після цієї передачі цінностей час- тина музейної колекції Депо карт залишилась в Миколаєві і продовжувала існувати. В 1826 році штурманська рота була перетворена на чоловічу гімназію, де був сформований нумізматичний ка- бінет, що містив залишки колекції Депо карт, зок- рема, зібрання російських та західноєвропейсь- ких монет нового часу. Доля цієї частини колек- ції сьогодні залишається нез’ясованою, як і доля інших експонатів, що залишились після закриття кабінету рідкісних речей. Звичайно, це перше в Україні офіційне музей- не зібрання мало традиційний для свого часу ха- рактер «кунсткамери», коли природничо-наукові рідкісні речі були сусідами «антиків». Але він був першим музеєм, який виконував усі притаман- ні музею нового часу функції — збирати, збері- гати, вивчати і популяризувати музейні зібран- ня. Проіснував музей достатньо довго, майже 40 років, всупереч розповсюдженій версії про його коротку історію існування7. У 1811 році був створений Феодосійський му- зей старожитностей. Велика заслуга в цьому на- лежала місцевим колекціонерам і меценатам. У витоків створення музею в Феодосії стояв Семен Михайлович Броневський, з 1810 до 1816 рр. — міський голова Феодосії. Під час численно- го будівництва і реконструкцій в Феодосії було знайдено велику кількість мармурових дощок, надгробків, барельєфів, старовинних текстів на плитах. Будучи людиною освіченою, він заборо- нив їх нищити, використовувати як будівельний матеріал і віддав розпорядження негайно пові- домляти про такі випадки міську владу і зноси- ти їх у виділене місце – приміщення непрацю- ючої мечеті. В цьому ж 1810 році міський голо- ва неодноразово піднімав питання про відкрит- тя в місті музею старожитностей перед членами Феодосійської міської Думи. Через рік, 31 травня 1811 року, було прийнято офіційне рішення про відкриття сховища старовини. Першим придбанням новоствореного музею було зібрання старожитностей місцевого куп- ця Дживарджи. Місто виділило 1250 карбован- ців на придбання 100 мідних римських монет, 34 грецьких і римських голівок, амфор, світиль- ників, ваз та інших «антиків»8. Так було покла- дено початок колекції Феодосійського музею старожитностей. До останніх днів свого життя КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011 180 С.М. Броневський займався удосконаленням му- зею. Заручившись підтримкою товариства історії і старожитностей російських при Московському університеті і домовившись про співпрацю з відо- мим одеським краєзнавцем Я.В. Тетбу де Марин’ї Семен Михайлович почав працювати над пер- шим описом музейної колекції. С.М. Броневський склав опис, а його колега Тетбу де Марин’ї доклав до нього малюнки, щоправда до смерті С.М. Бро- невського в 1830 р. опис так і не був виданий. Першим директором Феодосійського музею ста- рожитностей став новий міський голова Б. Галера, який активно взявся поповнювати фонди музею за рахунок старовинних предметів з розкопок в Херсонесі та Єнікале, отримавши на це з міської скарбниці 100 карбованців. У 1816 році в описі ко- лекції Феодосійського музею з’явились 8 давньог- рецьких барельєфів, 200 нових античних монет із різ- них грецьких причорноморських міст, плити з грець- кими і генуезькими написами, грецькі вази тощо9. У подальшому, 30 років поспіль, директором Феодосійського музею старожитностей був І.І. Глап- перон (1818–1848), який зарекомендував себе як серйозний вчений. Після себе він залишив особис- ту нумізматичну колекцію, плани Феодосії, нау- кові доробки з геральдики. Одеське товариство іс- торії та старожитностей навіть планувало надруку- вати частину його наукової спадщини. За часи йо- го роботи в Феодосійському музеї двічі складалися описи колекції в 1818 та в 1827 роках. Справедливості заради треба відмітити, що в часи його керівництва музейна колекція зростала в основному за рахунок приватних пожертв: Л.К. Бо- де, С.М. Броневського, графа Л. Кочубея, мініс- тра внутрішніх справ, археолога за покликан- ням, П.О. Перовського, письменника і освітянина А.Ф. Спади та ін. Субсидії, що їх виділяло міс- то в період з 1811 до 1826 рр., різко зменшились (нарахували лише 776 крб. 43 коп.), а в 1926 році міська дума зовсім припинила його фінансуван- ня10. Це були важкі часи для музею. Тільки в середині ХІХ ст. в середовищі най- більш освіченої міської еліти визріла думка про пе- ретворення музею в науковий центр, який будував би свою роботу на наукових засадах. Наприкінці 1849 р. директором музею був призначений Е.Ф. де Вількьов, який обіймав цю посаду до 1864 р. Новий директор був членом Одеського товарис- тва історії та старожитностей і сам невтомним іс- ториком – дослідником. Музей з 1849 року був поставлений під науко- вий патронат Одеського товариства історії та ста- рожитностей (ОТІС), яке прийняло рішення про щорічне перерахування на утриманні музею 100 карбованців. В 1851 році була прийнята ухвала, про передачу на утримання музею із щорічного татарського збору ще 100 карбованців сріблом. Тільки за перше десятиріччя після передачі му- зею під патронат ОТІС його колекція суттєво збіль- шилась за рахунок передачі речей з розкопок, по- жертв, новопридбань, передачі частини старожит- ностей з Одеси. Товариство сприяло формуван- ню при музеї наукової бібліотеки. В 1858 році вла- да губернії видала розпорядження про передачу до Феодосійського музею всіх історичних цінностей, знайдених при будівництві і розкопках курганів під Феодосією (з 1852 року дирекція музею регуляр- но проводила такі експедиції ). В 1873 році музей отримав нове приміщення, споруджене на кошти І. К. Айвазовського, відомого художника, палкого па- тріота Феодосії, який для реалізації цього проекту влаштував спеціальну виставку в Санкт-Петербурзі. Поступово Феодосійський музей старожит- ностей перетворився в науковий центр східного Криму, хоча його перші кроки по вивченню іс- торії краю і не були без недоліків. Робота прово- дилась в основному силами аматорів, експози- ції часто базувались на привабливих, але не ду- же цінних в науковому відношенні знахідках, ще й безсистемно описаних, однаково певна части- на унікальних старожитностей дійшла до нас за- вдяки саме пам’яткоохоронній роботі музею в початковий період його діяльності. Третім за часом виникнення музейним осе- редком півдня України став Одеський музей ста- рожитностей, закладений за сприяння генерал- губернатора князя М.С. Воронцова і відкритий 9 серпня 1925 року в павільйоні садиби відомого археолога І.П. Бларамберга, вихідця з Голландії. Він долучив до цієї справи своїх колег П. Дю- брюкса, І. Стемпківського та інших і першим по- дарував музею колекцію єгипетських, грецьких, римських старовинних речей, всього 182 пред- мети, 265 грецьких і римських монет та 50 то- мів книг. Ще одна частина колекції була прид- бана для музею за 1000 карбованців з міського бюджету в 1862 році. Посередником у цій справі виступив згадуваний вище М. С. Воронцов, який звернувся до імператора Миколи І за доз- волом витратити міські гроші на розвиток міста і музею зокрема. Невдовзі дозвіл було отримано і гроші надані музею для купівлі експонатів. П. Дюбрюкс і І. Стемпківський, які проводи- ли розкопки в Ольвії, Херсонесі, Боспорі, в свою ISSN 2222-5250 181 чергу, передали музею великі колекції античних пам’яток. Збірки музею значно поповнились піс- ля створення Одеського товариства історії та старо- житностей (ОТІС) і його музею. Музей формувався із приватних пожертв членів товариства. Першими експонатами музею ОТІС стали особисті подарун- ки членів-засновників товариства, а також пожерт- вування від державних місцевих установ. Так, в 1840-х роках професор Рішельєвського ліцею та секретар ОТІС М. Мурзакевич надав до фондових колекцій музею багато реліквій, пов’язаних з історією Запорізької Січі, серед них була замовлена ним копія храмової ікони січо- вої Покровської церкви, на якій зображено пред- ставників козацької старшини (оригінал ікони за- гинув від пожежі наприкінці ХІХ ст.), орденські знаки та аксельбант Г. Потьомкіна11. У 1858 році цей музей було остаточно об’єднано з міським музеєм старожитностей. І надалі члені ОТІС постійно поповнювали фонди музею ста- родруками, «антиками», колекціями живопи- су тощо, особливо після того, як Товариство от- римало право проводити археологічні розкопки на всій території південної України. Нові архео- логічні знахідки долучались до фондів міського музею старожитностей, а науковий доробок і ре- зультати наукового опрацювання колекцій друку- вались на сторінках «Записок ОТІС». У майбут- ньому світ побачили 33 томи таких записок, на сторінках яких друкували свої праці такі відомі вчені та громадські діячі, як А. Скальковський, О. Мациєвич, О. Мартос, П. Шміт, А, Флоровський, А. Берт’є-Делагард, а пізніше – Д. Яворницький, І. Крип’якевич, М. Грушевський та інші. З моменту виникнення Одеського товарист- ва історії та старожитностей на південних зем- лях України виник авторитетний науковий центр, який взяв під науковий і адміністративний патро- нат усі музейні осередки на українському Півдні. ОТІС налагодило плідні наукові стосунки з уні- верситетами Москви та Санкт-Петербургу, нау- ковими центрами Польщі, Румунії, Греції, Чехії та іншими країнами. Це також сприяло пошуку цікавих музейних експонатів і поповненню фон- дів музеїв українського Півдня. В 1850 році під патронат ОТІС потрапив Керченський музей старожитностей, відритий 15 червня 1826 року. Ще на початку ХІХ ст. в Керчі при будівництві і видобутку каменю місцеві жителі натикалися на поодинокі знахідки античної епохи. В Керчі заговорили про необхідність систематич- них досліджень старожитностей і їх охорону. Саме в цей час в місті розгорнули свою діяль- ність по вивченню і охороні старожитностей археолог-аматор Поль Дюбрюкс і І.О. Стем- пківський — з 1828 року міський голова Керчі. Поль Дюбрюкс уперше в історії археологічно- го вивчення Криму відкрив сліди стародавніх поселень навколо Керчі. Завдяки його працям стало відомо точне розташування Пантікапея, Парфенону, Мирмикінона. Його розкопками заці- кавився під час своїй подорожі по Криму вели- кий князь Михайло Павлович, який організував у Санкт-Петербурзі підписку пожертв на продов- ження робіт. У 1818 році імператор Олександр І, будучи проїздом через Керч, відвідав розкопки і на знак вдячності передав у розпорядження ар- хеолога весь зібраний матеріал. Підтримало ама- тора і губерніальне керівництво в особі губер- натора О.С. Лапинського, а генерал-губернатор Новоросійського краю і Бессарабії О.Ф. Ланжерон добився від уряду виділення суми 500 крб. для продовження робіт і консервації пам’яток12. Звернули увагу на роботу П. Дюбрюкса і в Російській Академії наук. Пізніше неодноразово П. Дюбрюкс представляв в столицю описи кер- ченських старожитностей розкопаних у 1818, 1834 та інших роках. Збірка старожитностей, серед яких було багато унікальних предметів, зробила його будинок му- зеєм. Тому, незважаючи на те, що офіційно зафіксо- ваною датою відкриття Керченського музею старо- житностей є 15 червня 1826 р., можна в упевненіс- тю стверджувати, що своє існування він почав на- багато раніше, ще в 1817–18 рр., коли вже згадуєть- ся приватне зібрання старожитностей в будинку П. Дюбрюкса. Існує навіть опис музейних пред- метів станом на 1820 р.13 У 1925 році на основі до- повідної записки поданої імператору Олександру І М.С. Воронцовим було прийняте рішення про від- криття музеїв в Одесі і Керчі14. Після офіційного за- снування музею П. Дюбрюкс передав в його фон- ди всю свою колекцію, яку продовжував попов- нювати до своєї смерті в серпні 1835 року. У цьо- му ж 1835 році музей придбав власне приміщення на горі Мітридат, де в майбутньому розмістились колекції (скоріше їх залишки) з розкопок курганів Куль-Оба, Золотого і Царського курганів. З моменту свого виникнення Керченський музей старожитностей являвся відділенням Одеського міського музею старожитностей. Саме директор музею в Одесі І. П. Бларамберг у 1826–1831 рр. очо- лював і Керченський музей. Після смерті І. П. Бла- рамберга і І. О. Стемпківського музей певний час КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011 182 доглядав П. Дюбрюкс, а в 1833 році після розділу Одеського і Керченського музеїв директором му- зею в Керчі став А. Б. Ашик, який керував музеєм в період з 1833 до 1852 рр. За цей час збірка музе- ю суттєво збільшилась за рахунок передачі в його фонди пожертв з приватних колекцій. З 1833 року музей знаходився в підпорядку- ванні імператорської Археологічній комісії. З того часу його основними завданнями стало не стільки збір і охорона пам’яток, скільки пошук оригіналь- них експонатів для поповнення музею в Ермітажі. Відкриття багатющого кургану Куль-Оба в 1830 році змусило уряд орієнтувати музей на розкопки курганів з метою вилучення художніх цінностей. М.С. Воронцов навіть спробував поставити фі- нансування музею в залежність від кількості пе- реправлених в Санкт-Петербург цінностей15. При розкопках некрополів і надмогильних курга- нів столиці Боспорського царства, яке за розкішшю змагалась з Афінами і Александрією Єгипетською, бу- ло знайдено безліч прекрасних художніх виробів, у то- му числі, і з дорогоцінних металів. Усі вони були виве- зені до імперського центру і нині зберігаються в Ермітажі. В Керченському музеї стали залишати або речі, які важко було вивезти, або копії, або малозна- чущі знахідки. До того ж, решту найцінніших експо- натів Керченського музею старожитностей англійці вивезли до Лондону в Британський музей, коли захо- пили Керч у ході Кримської війни 1853–1857 років16. Картину спустошення музею описав у 1882 році Ю.Ю. Люценко в листі до головного охорон- ця Історичного музею в Москві О.В. Орєшнікова «... Керченський музей дуже поганий — усе до- буте в тамтешньому, класичному ґрунті негайно відсилається до Петербургу й тому він не може дати ніякої уяви про багатство тамтешніх розко- пок...» — писав Ю. Люценко17. Не кращим було положення і інших музе- їв півдня. Так, у 1847 році, спеціальним урядо- вим наказом було дозволено залишати в музеях Одеси тільки ті старожитності, які не підходи- ли для відправки в Санкт-Петербург або Москву. Звичайно, без державної підтримки, будучи ли- ше джерелом поповнення центральних музеїв Росії, діяльність музеїв півдня України і Криму з вивчення і охорони пам’яток історії та культури в І половині ХІХ ст. залишалась безсистемною. Були відсутні чітка структурна спрямованість, науковий підхід до проведення розкопок, фор- мування експозицій. Проте, пам’яткоохоронна діяльність музейних сподвижників, незважаючи на прорахунки та недоліки, сприяла збереженню унікальних пам’яток, які сьогодні є невід’ємною частиною культурної спадщини України. Джерела та література 1. Мезенцева Г.Г. Музеєзнавство. — К. : Вища шк., 1980. — С. 18. 2. Тункина И. В. Кабинет редкостей Черно- морского бюро картографии // Очерки исто- рии русской и советской археологии. Сб. ста- тей. — М., 1991. — С. 12. 3. Хлопинська Л. Д. До дати створення краєзнавчо- го музею у м. Миколаєві // Музейний часопис до 90-річчя Миколаївського обласного краєзнавчо- го музею). — Миколаїв: «Атол», 2003. — С. 6. 4. Там само. — С. 7. 5. Там само. — С. 8, 9. 6. Там само. — С. 9. 7. Мезенцева Г.Г. Вказ. праця. — С. 18. 8. Непомнящий А.А. Музейное дело в Крыму и его старатели (ХIХ — начало ХХ века). Библиографическое исследование. — Симферополь, 2000. — С. 24. 9. Там само. — С. 27. 10. Там само. — С. 31. 11. Стрижова І. А. Внесок професорів Новоро- сійського університету у пам’яткоохоронну справу ІІ половини ХІХ ст. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського. Серія: Історія : зб. наук. пр. — Вінниця, 2006. — С. 104–108. 12. Непомнящий А.А. Вказ. праця. — С. 77. 13. Там само. — С. 80. 14. Зенкевич Хр. Керчъ: в прошедшем и насто- ящем. Историко-археологический и геогра- фический очерк. — Керчъ : Лаго и Ко, 1894. — С. 105, 106. 15. Непомнящий А.А. Вказ. праця. — С. 95. 16. Рутинський М.Й., Стецюк О.В. Музеєзнавство: навч. посіб. — К.: Знання, 2008. — С. 188. 17. Непомнящий А.А. Вказ. праця. — С. 133. ISSN 2222-5250 183 Татьяна Курченко Формирование музейной сети юга Украины в первой половине ХIХ столетия В статье исследован процесс становления и развития музейной сети в Украине, который начался на южных землях в начале ХIХ века на фоне бурного развития античной археологии. Проанализована де- ятельность отдельных музейных очагов по исследованию и сохранению исторических памятников укра- инского юга. Ключевые слова: древности, кабинет редкостных вещей, случайные находки, раскопки, музейный очаг, музейная сеть. Kurchenko Tetiana Formation of the museum network of the south of Ukraine in the fi rst half of XIX century A process of becoming and development of a museum network in Ukraine has been examined there had the article, which had begin in the Southern lands in the beginning of XIX century against a background of a stormy antic archeology. An activity of separate museum centres upon research and preservation of the historic monu- ments of die Ukrainian South was analyzed there. Key words: Antiquity, study of rare things, casual fi ndings, diggings, museum centre, museum network. Громадські музеї наприкінці 80-х рр. XX ст. за- йняли чільне місце серед культурних установ краї- ни, заявили про себе як про динамічну, самооргані- зуючу систему виявлення і відбору культурних, істо- ричних та моральних цінностей. Їхнє створення було результатом натхненної багаторічної праці громад- ських колективів, які вивчали історію рідного краю, міста, села, підприємства, колгоспу або радгоспу, на- вчального закладу, біографій земляків, окремих істо- ричних подій. Вирішальним фактором, що впливав на розвиток, функціонування та постійне зростан- ня мережі музеїв на громадських засадах, була їхня роль у ідеологічній та масово-пропагандистській ро- боті. Найважливішими завданнями того часу були пропаганда радянського способу життя та вирішен- ня соціальних потреб населення у розвитку існую- чих та створенні нових культурних закладів. У зв’язку з відсутністю централізованої систе- ми обліку даної категорії музеїв існують значні роз- УДК 069.014 «19» (477.75) Ірина Стельмах (м. Сімферополь) ГРОМАДСЬКІ МУЗЕЇ В КРИМУ (80-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ): МЕРЕЖА ТА ТЕМАТИКА ФОНДОВИХ КОЛЕКЦІЙ Розглянуто діяльність громадських музеїв Криму в радянський період. Вивчення основних принципів формування фондів і створення експозицій повоєнного часу дає змогу визначити склад збережених колек- цій і перспективи їхнього використання на сучасному етапі. Ключові слова: громадські музеї, радянський період, фонди, експозиція, профільна група. біжності в оцінюванні їхньої чисельності. Згідно з одними даними 1981 р. у СРСР діяло близько 12 ти- сяч таких осередків1, за іншими – 1982 р. у країні нараховувалося трохи більше 10 тисяч2, а 1985 р. їх- ня чисельність зросла до 15 тисяч, що є яскравим свідченням зростання мережі взагалі. У Кримській області також спостерігалося постійне зростання кількості громадських му- зеїв. Тільки 1985 р. відповідно до інформацій- ної довідки, підготовленої методичним відділом Кримського обласного краєзнавчого музею, бу- ло створено понад 50 музеїв та музейних кімнат3. Згідно з даними щорічних звітів відділу за 1985– 1988 рр. можна вибудувати діаграму зміни мере- жі в Кримській області. Але вказані цифри не відображали дійсно іс- нуючої на той період картини, оскільки в звітах вказувалися тільки установи, які було взято на об- лік органами культури: «По області в різних ві-

Формування музейної мережі півдня України у першій половині XIX століття

Репозитарії

Схожі ресурси