Київський скансен: здобутки і втрати (до 35-річчя відкриття експозиції Національного музею народної архітектури та побуту України)

У статті висвітлюється історія створення національного музею народної архітектури та побуту України. Розглядаються питання збереження, використання пам’яток та проблеми реставрації....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Ходаківський, М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2011
Назва видання:	Краєзнавство
Теми:	Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32709
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Київський скансен: здобутки і втрати (до 35-річчя відкриття експозиції Національного музею народної архітектури та побуту України) / М. Ходаківський // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 191-197. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-32709
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-327092013-02-13T02:47:14Z Київський скансен: здобутки і втрати (до 35-річчя відкриття експозиції Національного музею народної архітектури та побуту України) Ходаківський, М. Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку У статті висвітлюється історія створення національного музею народної архітектури та побуту України. Розглядаються питання збереження, використання пам’яток та проблеми реставрації. В статье освещается история создания Национального музея народной архитектуры и быта Украины. Рассматриваются вопросы сохранения, использования памятников и проблемы реставрации. The article highlights the history of National Museum of Folk Architecture and Life of Ukraine. The problems of storage, use and restoration of monuments. 2011 Article Київський скансен: здобутки і втрати (до 35-річчя відкриття експозиції Національного музею народної архітектури та побуту України) / М. Ходаківський // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 191-197. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32709 uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку
spellingShingle	Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку Ходаківський, М. Київський скансен: здобутки і втрати (до 35-річчя відкриття експозиції Національного музею народної архітектури та побуту України) Краєзнавство
description	У статті висвітлюється історія створення національного музею народної архітектури та побуту України. Розглядаються питання збереження, використання пам’яток та проблеми реставрації.
format	Article
author	Ходаківський, М.
author_facet	Ходаківський, М.
author_sort	Ходаківський, М.
title	Київський скансен: здобутки і втрати (до 35-річчя відкриття експозиції Національного музею народної архітектури та побуту України)
title_short	Київський скансен: здобутки і втрати (до 35-річчя відкриття експозиції Національного музею народної архітектури та побуту України)
title_full	Київський скансен: здобутки і втрати (до 35-річчя відкриття експозиції Національного музею народної архітектури та побуту України)
title_fullStr	Київський скансен: здобутки і втрати (до 35-річчя відкриття експозиції Національного музею народної архітектури та побуту України)
title_full_unstemmed	Київський скансен: здобутки і втрати (до 35-річчя відкриття експозиції Національного музею народної архітектури та побуту України)
title_sort	київський скансен: здобутки і втрати (до 35-річчя відкриття експозиції національного музею народної архітектури та побуту україни)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32709
citation_txt	Київський скансен: здобутки і втрати (до 35-річчя відкриття експозиції Національного музею народної архітектури та побуту України) / М. Ходаківський // Краєзнавство. — 2011. — № 4. — С. 191-197. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT hodakívsʹkijm kiívsʹkijskansenzdobutkiívtratido35ríččâvídkrittâekspozicíínacíonalʹnogomuzeûnarodnoíarhítekturitapobutuukraíni
first_indexed	2025-07-03T13:06:44Z
last_indexed	2025-07-03T13:06:44Z
_version_	1836631201020903424
fulltext	ISSN 2222-5250 191 Irina Stelmakh Public museums in the Crimea (80th of XXth century ): network and themes of fund collections The great part of public museums of the Crimea arose in the Soviet period. The stady of the main principles of funds and expositions formation of the postwar time will allow to determine the composition of surviving collections and the prospects of their utilization in our modern times. Key words: public museums, Soviet period, fund, exposition. 17 липня 2011 року виповнилося три з полови- ною десятиліття, коли перші відвідувачі здійсни- ли подорож експозицією Національного музею на- родної архітектури та побуту України. Як відомо, Музей створювався з ініціативи наукової і творчої інтелігенції, коштом Українського товариства охо- рони пам’яток історії та культури, за активної під- тримки великого патріота України, Героя України, академіка НАН України П.Т.Тронька. Музей започатковано Постановою Ради Міністрів України № 105 від 06 лютого 1969 р. як державна установа у відомстві. Проте коштів на розбудову унікального музею Міністерство культури УРСР виділяло вкрай мало. За умов, які склалися, за ініціативою Петра Тронька (на той час голови Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (УТОПІК)), Рада мі- ністрів УРСР спеціальною постановою (№ 159) від 31 березня 1971 р. передала Музей у віда- ння УТОПІК, яке мало потужну фінансову ба- зу для вирішення питань утримання музейних штатів, фінансування науково-пошукової роботи і зрештою будівництва Музею в цілому. Таким чином у часи «застою», Товариство з вже засно- ваним Музеєм і іншими регіональними скансе- нами, громадськими зусиллями намагалося запо- внити велику прогалину в надто важливій ланці - збереження культурної спадщини українського народу. На жаль, необхідно відзначити, що і досі в нашій незалежній демократичній Україні немає Микола Ходаківський (м. Київ) КИЇВСЬКИЙ СКАНСЕН: ЗДОБУТКИ І ВТРАТИ (ДО 35-РІЧЧЯ ВІДКРИТТЯ ЕКСПОЗИЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ НАРОДНОЇ АРХІТЕКТУРИ ТА ПОБУТУ УКРАЇНИ) У статті висвітлюється історія створення національного музею народної архітектури та побуту України. Розглядаються питання збереження, використання пам’яток та проблеми реставрації. Ключові слова: музей-скансен, пам’ятка, урочища, археологія, реставрація. єдиної визначеної державної інституції, яка б без- посередньо «по-батьківськи» в повній мірі опіку- валася пам’ятками народної культури. З метою створення першої черги Музею, роз- порядженням Ради Міністрів УРСР, дирекції було виділено 97 га земельної ділянки за рахунок сіль- госпугідь радгоспу «Хотівський». Після виготов- лення проектно-кошторисної документації інсти- тутом Київ НДІ містобудування земельна ділян- ка була передана музею Державним актом, вида- ним 22 грудня 1972року Києво-Святошинським райвиконкомом, Київської області. Відтоді роз- почалася напружена робота. Колектив Музею, на чолі з першим його директором - архітектором В.О.Сікорським та заступником В.Г. Шмельовим при активній фінансово-організаційній підтрим- ці Правління і активу Товариства УТОПІК, зайня- лися проектуванням, землевідведенням, експеди- ційно-пошуковою роботою, реставрацією та вста- новленням пам’яток народного будівництва. Як тут не згадати заступника Голови Правління Товариства УТОПІК Я. Петрусенка, начальника спеціальної науково-реставраційної виробничої майстерні В. Семенчука та багато інших фахівців НАН України, Інституту теорії історії архітекту- ри, Київського науково-дослідного інституту міс- тобудування, облвиконкомів, обласних управлінь культури, архітектури, які часто на ентузіазмі ви- рішували сотні таких потрібних питань для ство- рення експозиції музею. Про все це уже багато го- КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011 192 ворено і написано. Слід відзначити, що першими відвідувачами у новоствореному скансені 9 лип- ня 1976 року були члени урядових інституцій на чолі з першим секретарем ЦК Компартії України В.В.Щербицьким. Без попереднього огляду і зго- ди вищого партійного керівництва годі було й ду- мати про функціонування Музею. А все тому, що різного рівня чиновники нашіптували керівни- кам держави про створення під Києвом «націо- налістичного кубла», «хуторянщини» тощо. Під час однієї із нарад В.В. Щербицький прямо ска- зав П.Т.Троньку, що той возить «рухлядь» під ві- кнами ЦК (будівля бувшої лютеранської церкви, в якій розміщувалася дирекція Музею була непода- лік). На критику Петро Тронько відповів, що він (В.Щербицький) ще скаже спасибі працівникам Музею за цю «рухлядь». І ось після відвідин Музею, де передбачалось бу- ти годину, партійно-урядова делегація перебувала цілих півдня. Після огляду В.В.Щербицький напи- сав у книзі відгуків «Колектив музею зробив велику корисну справу. Сердечне Вам спасибі за це дорогі товариші». Тут же поставили підписи інші учасни- ки делегації і серед них , напевне, й «нашіптувачі». Тиждень потому, 17 липня 1976 року, на той час заступник голови Ради Міністрів України і голова Українського товариства охорони пам’яток історії та культури П.Т.Тронько перерізав стрічку на цен- тральному вході в музей і перші відвідувачі по- знайомилися з пам’ятками народного будівництва із «Середньої Наддніпрянщини», «Полтавщини і Слобожанщини», «Полісся», «Поділля». Вже тоді було виявлено, перевезено, відреставровано і встановлено більше 150 пам’яток – будівель XVI – поч. XXст. Серед них визначні: Середня Наддніпрянщина: - церква із с. Зарубинці, Монастирищенського р-ну Черкаської області ( 1742 р.); - хата із с. Яснозір’я, Черкаського р-ну (кін. ХІХ ст.); - хата із с. Шевченкове Звенигородського р-ну, Черкащина, 2 пол. ХІХ ст.; - садиба із с. Яснозір’я, Черкаського р-ну (ХІХ – поч.. ХХ ст.); - хата із с. Хрещатик, Черкаського р-ну (кін. ХVІІІст.); - церква із с. Дорогинка Фастівського р-ну Київської області(ІІ пол. ХVI ст.); Полтавщина – Слобожанщина: - хата із с. Шишаки Полтавської області ( 1896 р.); - хата із с. Лелюхівка Новосанжарського р-ну Полтавської області (кін. ХІХст.); - хата із с. Велика Павлівка Зіньківського р-ну Полтавської області (кін. ХІХ ст.); - хата із с. Попівка, Зіньківського р-ну Полтавської області (кін. ХІХ ст.); - хата із с.Новоахтирка, Новоайдарського р-ну Луганської області (кін. ХІХ ст.); садиба із с. Красна Попівка, Кремінського р-ну на Луганщині(кін. ХІХ ст.); - гамазей із с. Луб’янка, Білокураківського р-ну Луганської області (поч. ХХ ст.); Полісся: - крупорушка із с. Архіпівка, Семенівського р-ну Чернігівської області (ІІ пол. ХІХ ст.); - хата із с. Мамекине Новгород-Сіверського р-ну Чернігівської області (кін. ХІХст.); - хата із с. Гажин, Норовлянського р-ну, Гомельщина (XVIII ст.); - кліть із с. Березове, Рокітнівського р-ну, Рівненщина (XVIII ст.); - хата із с. Блажове, Рокітнівського р-ну, Рівненщина (XІХ ст.); - хата із с. Мульчиці, Володимирецького р-ну, Рівненщина (сер.ХІХ ст.); - кузня із с. Залюття, Старовижівського р-ну, Волинь (поч. ХХ ст.); - курна хата із с. Самари, хутір Верестя, Ратнівського р-ну, Волинь (1587 р.); - окружний двір із с. Солов’ї, Старовижівського р-ну ,Волинь (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.); Група вітряків із Сумщини і Рівненщини (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.); Поділля: - церква із с. Зелене Гусятинського р-ну Тернопільської області (1817 р.); - дзвіниця із с. Кут-Товсте, Гусятинського р-ну Тернопільської області (ХІХ ст.); - хата із с. Кадіївці Кам’янець-Подільського р-ну Хмельницької області (1892 р.); - хата із с. Луги Чечельницького р-ну Вінницької області (кін. XVIII ст.); - шкальня із с.Теремці Кам’янець- Подільського р-ну Хмельницької області (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.); - водяний млин із с. Ломачинці Сокирянського р-ну Чернівецької області (поч. ХІХ ст.); - хата із с. Яришів Могилів-Подільського р-ну Хмельницької області (поч. ХІХ ст.) У той час у фондах Музею уже налічувало- ся більше 20 тис. пам’яток народного художньо- вжиткового мистецтва, знарядь праці тощо. Серед них більше півтисячі хатніх ікон, значні колекції одягу, рушників, кераміки, народних музичних інструментів. Закономірно виникає питання, чо- му саме із трьох пропонованих ділянок для розмі- ISSN 2222-5250 193 шення музею була вибрана саме на південній око- лиці м. Києва. Чому саме ця ділянка, де зараз роз- містився Музей була пріоритетною? По-перше, ділянка була вільна від міської забу- дови, тобто збережений, недоторканий наддніпрян- ський етнографічний ландшафт з давніми істо- ричними урочищами: «Дьогтярка», «Литвинове», «Соловйове», «Фіалкове», «Церковщина», «Ярівці»; По-друге, місцевість навкруг визначеної ді- лянки налічує значну кількість пам’яток давніх культур, а саме: а) на північному сході фрагменти археологіч- ного і архітектурного заповідника «Китаєво», ді- лянка якого, крім Китаївської пустині, охоплює городище та курганний могильник; б) на південь, на перехресті вул. Академіка Заболотного та вул. Червонопрапорної розташова- ний археологічний заповідник «Пирогівське городи- ще», де виявлено матеріали білогрудівської культури (ХІ-ІХ ст. до н.е.), зарубинецької культури (ІІ ст. до н. е.- ІІ ст. н.е.), давньоруського часу (Х-ХІ ст.); в) на південній околиці с. Пирогів віднайдено фрагменти поселення скіфського часу (VI-IV ст. до н.е.) та підгірської культури; г) на відстані 1 км у західному напрямку від південної околиці с. Пирогів виявлено двошарове поселення часу раннього заліза (VII-Vст. до н.е.) та пізньосередньовічного часу (ХІІ- XVII ст.); д) на відстані 700 м. у південно-західному на- прямку від Китаївської пустині розташований курганний могильник; е) на північно-східній околиці села Хотів роз- копане Хотівське городище (VI-V ст. до н.е.). Окрім того в цій місцевості, поблизу визна- ченої ділянки, ще до монголо-татарської нава- ли, діяв досить великий печерний монастир, що довжиною своїх печерних галерей не поступав- ся, напевне, уславленій Києво-Печерській лав- рі. Ознаки цього монастиря співробітники скан- сена неодноразово виявляли навіть на околицях Музею. Дуже славилась своєю цілющою водою і криниця преподобного Антонія Печерського, що на території Музею. Пізніше ці досить пло- дючі землі належали Видубецькому монастирю, а також Софіївському митрополичому дому. Зважаючи на все вищевикладане, і було об- рано для розміщення Музею мальовничу місце- вість - природний амфітеатр долини літопісної річки Віти між висотами Церковщини, Феофанії та Голосіївського лісу. Як відомо, складова музею Голосіївський ліс, про що свідчить його назва, був закладений на голому місці і його виник- нення пов’язане з ім’ям видатного українського церковно-політичного діяча і просвітителя, ми- трополита Київського і Галицького Петра Могили (1596-1647 рр.), який придбав тут у голосіївській долині землю з чотирма ставками, заснував скит Києво-Печерської лаври і став насаджувати ліс. Таким чином Музей разом з околицями, давніми історичними урочищами, острівцями незайманої природи, історико-археологічними пам’ятками і стародавнім Голосіївським лісом становить ці- лісне історико-ландшафтне середовище – одну з кращих околиць Києва, яку конче необхідно збе- регти. Зрозуміло, що створення Музею було під постійним контролем партійних органів і нео- дноразово розглядалося на всіх рівнях, після чого частково змінювався керівний склад Товариства і Музею, проходила «чистка» колективу. У 1976 р. політбюро ЦК Компартії України запропонувало Товариству створити в Музеї експозицію радян- ського періоду, як це було передбачено у всіх іс- торичних і краєзнавчих музеях СРСР. На підтвер- дження цього вийшла постанова Ради Міністрів України №440 від 10 вересня 1976 р. про завер- шення будівництва Музею, якою було передба- чено створення експозиції радянського періо- ду, робітничого селища, давньоруського зодче- ства, а також завершення створення експозицій «Карпати», «Південь України» і добудова експо- зицій «Полтавщина і Слобожанщина». У відпо- відності з цією постановою, для завершення бу- дівництва зазначених експозицій в 1977 р. Музею було передано Державним актом додатково 35 га землі із правом відселення частини селища Пирогів, як і було передбачено схемою генераль- ного плану (всього 55 будинків). Із-за відсутнос- ті достатнього фінансування керівництву мезеєм вдалося відселити тільки мешканців 19 будинків. На жаль, невиконання цієї умови вже сьогодні не- гативно впливає на сприйняття експозиції Музею. Виходячи із зазначеної постанови, вперше в прак- тиці створення музеїв – скансенів необхідно бу- ло побудувати під відкритим небом експозиці- ю сучасного періоду. Після довгих творчих дис- кусій низкою провідних вчених України, зокре- ма В.П.Самойловичем, Г.Н.Логвиним, Ю.Ф.Хох- лом, співробітниками Інституту мистецтвоз- навства, фольклору та етнографії АН УРСР ім. М.Т.Рильського та науковим коллективом Музею була висунута і схвалена концепція, якою передбачалося вивчити в науково-пошукових екс- педиціях сучасне народне будівництво у всіх регі- онах України, відібрати кращі самодіяльні зразки КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011 194 60-70-х років ХХ ст., що зберігають народні тра- диції, репрезентують той чи інший регіон та вста- новити в скансені як копії. Було проведено сотні експедицій, опрацьова- но значний архівний матеріал. Після чого за ко- шти облвиконкомів місцевими майстрами з міс- цевих матеріалів у музеї було відтворено копії 34 будівель. Облаштування інтер’єрів будинків проводилося виробами місцевих підприємств, а також творами майстрів народної творчості. У жовтні 1979 року експозиція була відкрита для огляду. До речі з питання створення експозиції су- часного періоду автора даного повідомлення запро- сили з доповіддю на XVIII конференцію Асоціації Європейських музеїв в м. Таллін в 1997 р., де було жваве позитивне обговорення, проведено круглий стіл. Ідеєю створення подібної експозиції зацікави- лися скандинавські музеї, куди пізніше направляли свої напрацювання співробітники музею. На базі новоствореної експозиції розпочала- ся робота науково-практичних семінарів: «День гончара», «День вишивальниці», «День різьбя- ра і лозоплетіння», «День майстрів декоратив- ного розпису», «День народних ремесел», на які збиралися сотні народних майстрів, фольклор- ні колективи. Народні умільці щорічно приїж- джали на музейні етнографічні ярмарки, а зго- дом було започатковано і виставки – продаж ви- робів народного мистецтва на Андріївському узвозі в м. Києві. Необхідно сказати, що народ- ними майстрами на той час ніхто не опікував- ся. Співробітники музейної установи часто ви- являли їх в науково-пошукових експедиціях, бра- ли на облік, їх виробами поповнювали фондову колекцію, запрошували в Музей для демонстру- вання процесу виготовлення традиційних виро- бів. Серед них Олександра Селюченко, Уляна Кот, Марія Приймаченко, Гаврило Пошивайло, Іван Бойко, Яків Падалка, Михайло Царенко, Михайло Тарасенко, Іван Сухий, Олександра Великодна, Марія Руденко, Ярослав Ремінецький, Гурій Огієнко, Іван Ведель, Ганна Портуляк, Марія Матийчук, Іван Лисенко, Енгеліса Литвинець, Ганна Василащук, Антон Штепа, Микола Чирва та багато інших , з роботами яких можна познайо- митися у фондах Національного Музею народної архітектури та побуту України. Згодом Музей до- клав чимало зусиль і до створення Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Колективом Музею було набуто значних знань і досвіду, відкривалась перспектива поглиблен- ня наукових досліджень, розвитку експозицій. За участю науково-творчого колективу Музею в 1978 р. були розроблені і схвалені техніко- економічні обґрунтування подальшого будівни- цтва експозицій і розробки комплексної програ- ми розвитку Музею в цілому. У вересні 1982 р. великим святом завершилося відкриття експо- зиції «Карпати» (Закарпаття), в якому брали участь народні музики та самодіяльні колекти- ви із сіл Будани, Збараж, Мельнице-Подільськ, Довге (Тернопілля), народні музики Рахівського лісокомбінату, а також фольклорні колективи з Переяслав-Хмельницького, Бородянського та Бориспільського районів Київщини, самодіяль- на капела бандуристів із Харківщини. З промо- вою до гостей на відкритті виступили Голова Українського товариства охорони пам’яток істо- рії та культури академік НАН України П.Т.Тронь- ко і директор Музею І. В. Ніколаєнко. Високу оцінку одержав Музей і від делегатів ІХ Між- народного з’їзду славістів у 1983 році. Здавалось, що настав час, коли повинен на високому енту- зіазмі ще більше розкритися творчий потенціал колективу музею. Але настають кадрові зміни в Правлінні Товариства та керівництві Музею. Посилюється ідеологічний тиск на інакодум- ців. Планове комплексне проектування Музею припиняється. Частині здібних архітекторів, ет- нографів «допомагають» звільнитися. На змі- ну їм приходять цинізм, демагогія, творча без- плідність. Тих працівників, що залишилися і які щиро цінували народну культуру і продовжу- вали чесно займатися її дослідженням і осмис- ленням, чекали роки гонінь, ярлики – «націона- лісти», «хуторяни», «жовтоблакитники» тощо. В той час Музей пережив і «нові» ідеї скансе- нобудівництва, коли для контрасту в експозиції пропонувалося будувати залізобетонні комп- лекси і наглядну партійну агітацію тощо. Проте й цього разу творчий колектив Музею вистояв, залишившись без фондосховищ, науково-адмі- ністративного корпусу, господарських будівель. Демократизація радянського суспільства, яка розпочалася в «епоху Горбачова» принесла принципові зміни в життя Музею. В цей час за значної підтримки директора Ю.М.Алексєєва із співробітників музею був створений фольклор- ний колектив на чолі з відомим музикознав- цем Леопольдом Ященком. В зв’язку з цим по- чали набувати духовної змістовності свята на- родної творчості, обряди, трудові процеси, ет- нографічні ярмарки. Започатковано проведен- ня фестивалів народної творчості. Зазначені но- ISSN 2222-5250 195 вації були не до вподоби деяким вищим чинов- никам і ними було зроблено все, щоб музейний фольклорний колектив згодом був розпущений. Проте дух свободи вже був відчутний в Україні. Були відкинуті нав’язані радянською ідеологією стереотипи, перед українським соціумом поча- ла відкриватися справжня цінність пам’яток на- родного будівництва як величезних скарбів на- родної культури. Витримала випробування ча- сом правильність концепції створення Музею, яку змушені були маскувати різними компроміс- ними рішеннями. У другій половині 1980-х ро- ків складаються плани наукових досліджень, розвитку експозицій, розроблена інструкція ма- сової інвентаризації пам’яток народної культу- ри в усій Україні. Працівники Музею надають консультації по збереженню пам’яток на міс- цях, беруть безпосередню участь у створенні ет- нографічних музеїв. Розвиваються партнерські стосунки з Чехією, Словаччиною, Угорщиною, Польщею, Німеччиною, Македонією, Литвою, Латвією, Естонією, Росією, Вірменією, Грузією, Казахстаном. Музей набуває авторитету, йо- го працівники запрошуються до участі в між- народних наукових конференціях. Вечір кобза- рів і лірників до 175-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка за сприяння музейників став сим- волом перемоги розуміння народного буття як не- розривної єдності духовної та матеріальної куль- тури. У 1990 р. у знаменитій козацькій церкві Св. Архистратига Михаїла із с. Дорогинка (др. пол. XVI ст.) прозвучав уперше в Києві скорботно- урочистий молебень по Тарасові Шевченку, орга- нізований Музеєм, Українською автокефальною церквою і товариством «Просвіта». З цього ча- су врятована Музеєм від наруги й руйнації церк- ва, за значної підтримки науковців П.Тронька, П.Толочка, Д.Степовика, О.Силіна знову стала діючою культовою спорудою для православно- ї християнської громади з числа жителів с. Пи- рогів і музейних працівників. А згодом перед ві- руючими відчинились двері ще однією із пер- лин традиційного дерев’яного храмового будів- ництва в стилі українського бароко - церкви Св. Параскеви П’ятниці із с.Зарубинці (Черкащина), побудованої в 1742 році. І хоча її іконостас був на дві третини знищений, проте завдяки духовному настоятелю в о. Андрію (Власенку) нині успіш- но відновлюється. Пізніше почали відправляти- ся служби в церкві Св. Миколая (1817 р., експо- зиція «Поділля»), в церкві із с. Кисоричі (1784 р. експозиція «Полісся»), в церкві із с. Плоске (Канори) в експозиції «Карпати». Велику під- тримку в становленні церкви в Музеї надава- ли патріархи Мстислав (Скрипник), Володимир (В. Романюк), Філарет ( М. Денисенко), які своєю неодноразовою присутністю на службах, під час народних святкувань багато розповідали, радили і ділилися своїм великим і багатющим досвідом. З нагоди 35-річчя заснування скансену (1994 р.) Міжнародна наукова конференція підтвердила, що Музей був і є значним осередком національ- ної ідентифікації, збереження самосвідомості і відновлення духовності українського народу. У Музеї організовуються і проводяться тра- диційні весільні обряди, народні свята – Андрія, Миколая, Різдва, Водохреща, Масниця – Колодія, Великдень, Веснянки, Зеленої неділі, «Куста», «Купала»,а також День пам’яті Т.Г. Шевченка, День Чорнобильської трагедії, День жертв го- лодомору, відновлюються традиційні процеси: оранка, сівба, косовиця, жнива. Згадані дійства просякнуті церковним змістом, супроводжуються виступами фольклорних колективів, стають ви- сокодуховними, патріотичними величними, дій- ствами. Здавалося б, настав час вільної незаіде- ологізованої праці. Створений десь на дві тре- тини (бо недобудовані і невідкриті експозиції, «Гуцульщина», «Волинь», «Слобожанщина», «Південь України»). Музей уже набув світової слави. Як зазначалося на XVIII конференції Асоціації Європейських музеїв, український музей архітектури та побуту в Києві є одним з найбільших і найкращих музеїв в Європі, завдяки тому, що органічно в унікальному природному ландшафті, на площі 147 га встановлено більше 300 традиційних пам’яток народного будівництва XVI-XX століть з етнографічними експозиціями. Фондова колекція його налічує понад 70 тисяч пам’яток художньо-вжиткового мистецтва, серед яких більше 20 тисяч народного одягу і тканини, більше 10 тисяч кераміки, понад тисячу народного живопису, одна з найбільших в Україні колекція народних музичних інструментів, велика кількість знарядь праці, предметів побуту, стародруки тощо. Але вже починаючи з 1994 р. Музей відчуває фінансову скруту. Збанкрутіле Товариство не може достатньо фінансувати Музей. Через відсутність коштів зникають реставраційні підрозділи. Їх досвідчені працівники йдуть на заробітки до можновладців, де працюють на будівництві приватних осель. Зрозуміло, що пам’ятки народного будівництва без втручання реставраторів швидко старіють, гинуть. Тому КРАЄЗНАВСТВО, 4’2011 196 досить важливою і актуальною справою на сьогодні є їх збереження в музеях – скансенах. Як відомо, терміни пам’ятка і реставрація взаємопов’язані. В нашому розумінні термін «реставрація» охоплює комплекс заходів на пам’ятці, спрямованих на її збереження, а саме: зміцнення, розкриття, заміни, відтворення, реконструкція, консервація, доповнення, охорона, використання тощо. Чи виконуються сьогодні в повній мірі, з високою вимогливістю ці заходи? Звичайно, ні. Що ж необхідно для цього в першу чергу? Перше – для виконання робіт з реставрації пам’яток народного будівництва необхідні відповідні кошти, кваліфіковані реставратори. Останніх, до речі, ніхто не готує. В кращому випадку музей послуговуються найманими сільськими самоучками. Саме тому для підготовки профе- сійних реставраторів необхідне бажання Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, стабільне фінансування і забезпечення випускників середніх спеціальних закладів постійною роботою. Друге – підготовка належної специфічної проектно-кошторисної документації реставрації пам’яток. На жаль, і фахівців-архітекторів з питань реставрації теж недостатньо. Третє – необхідність наявності якісного будівельного матеріалу (дерева, глини, соломи, очерету тощо). Тут необхідні додаткові наукові дослідження. Наприклад, в які пори року проводити заготівлю матеріалів, які навички з їх використання, прийоми заготівлі (роботи по реставрації пам’яток необхідно проводити вручну, так як механізоване виконання робіт, в тому числі по заготівлі матеріалів, зменшує їх довготривалість і відповідно якість). І саме головне – при стабільному фінансуванні науково - реставраційні служби повинні існувати при музеях. Як вже згадувалося, в зв’язку з відсутністю коштів, починаючи з 1994 року для утримання Музею та виконання Товариством цільових програм, за окремими дорученнями Кабінету Міністрів України, Товариству почала надходити фінансова допомога з Державного бюджету. Проте цих коштів вкрай не вистачало. Це спричинило складнощі в збереженні та реставрації пам’яток, хоча деякий час Музей ще виживав. Але починаючи з 2003 року, в зв’язку із внесеними змінами до Державного бюджету, Музей, що підпорядкований громадській організації, не міг отримувати державні кошти. Тому Товариство змушене було передати його Петро Тронько проводить екскурсію по музею ISSN 2222-5250 197 у відання Національної академії наук України наголосивши при цьому на об’єднання зусиль для забезпечення подальшого розвитку цього унікального закладу, створеного громадським коштом. Однак й фінансові можливості НАН України не можуть в повній мірі задовольнити всі потреби для гідного функціонування Музею. З публікації газети «Україна Молода» від 1-2 липня 2011 року довідуємось, що Президія Національної академії наук України вирішила передати Музей Міністерству культури і туризму. Чи виправдано це – покаже час. Проте і музей- никам не слід складати руки. Етичний кодекс ІСОМ (Міжнародної ради Музеїв) вчить, що музеї передусім – установи неприбуткові. Для європейських музейників і відповідно для українських – це, в першу чергу, необхідність зосередження на наукових дослідженнях та ефек- тивній комунікації з відвідувачами. Що ж стосу- ється фінансового забезпечення то це, зрозуміло, прерогатива держави, а також залучення спонсор- ських внесків. Окрім того Музеї і самі можуть частково заробляти деякі кошти, не порушуючи головні наукові засади тематичного плану формування експозицій. Наприклад, зазначає в розмові при зустрічі директор національного заповідника «Качанівка» Володимир Буренко: «У заповіднику можна зняти кімнату у влаш- тованому тут готелі, порибалити за відповідні кошти, окрім того кошти за вхідні квитки, екскурсії, сувеніри, літературу, парковку автомобілів і це дає можливість проводити дрібний ремонт і обслуговування заповідника...» Що стосується роботи з відвідувачами, осо- бливо з молоддю, то відчувається їх недостат- ня підготовленість у знаннях історії, краєзнав- ства, музеєзнавства. Очевидно, що тут необ- хідно відійти від програм формального спря- мування, які часто нічого не дають школярам студентам в питаннях пізнання історії нашої прадавньої України. Постає потреба розробки конкретних програм відповідно до фахового спрямування навчального закладу. Разом з тим все більше людей хочуть знати свою правдиву історію, традиційні звичаї, обряди. Саме тому необхідно активізувати науково-експедиційну роботу, в першу чергу, працівників музеїв по вивченню народної культури малодослідже- них регіонів України, особливо східних, пів- денних, окрім того, продовжувати вивчення і показ культур інших народів, що компактно проживають на території нашої держави. Николай Ходакивский Киевский скансен: достижения и потери (к 35-летию открытия экспозиции Национального музея народной архитектуры и быта Украины) В статье освещается история создания Национального музея народной архитектуры и быта Украины. Рассматриваются вопросы сохранения, использования памятников и проблемы реставрации. Ключевые слова: музей-скансен, памятник, урочища, археология, реставрация. Mykola Khodakivskiy Skansen in Kyiv: gains and losses (35 years of the opening exhibition of the National Museum of Folk Architecture and Life of Ukraine) The article highlights the history of National Museum of Folk Architecture and Life of Ukraine. The problems of storage, use and restoration of monuments. Keywords: Skansen museum, monument, Tracts, archeology, restoration.

Київський скансен: здобутки і втрати (до 35-річчя відкриття експозиції Національного музею народної архітектури та побуту України)

Репозитарії

Схожі ресурси