Жіноча біографістика в українській історіографії (друга половина ХІХ – перша третина ХХ ст.)
У статті реконструюються дослідження жіночих біографій як невід’ємна та органічна складова історично-біографічного напряму в українській історіографії, аналізується її специфіка в залежності від соціокультурних процесів та інституалізація історичної науки, що тривала упродовж другої половини ХІХ — п...
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Назва видання: | Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32734 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Жіноча біографістика в українській історіографії (друга половина ХІХ – перша третина ХХ ст.) / Л. Буряк // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 17. — С. 6-16. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-32734 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-327342012-05-21T12:08:24Z Жіноча біографістика в українській історіографії (друга половина ХІХ – перша третина ХХ ст.) Буряк, Л. Біографістика У статті реконструюються дослідження жіночих біографій як невід’ємна та органічна складова історично-біографічного напряму в українській історіографії, аналізується її специфіка в залежності від соціокультурних процесів та інституалізація історичної науки, що тривала упродовж другої половини ХІХ — першої третини ХХ ст. В статье реконструируются исследования женских биографий как неотъемлемая и органическая составляющая историко-биографического направления в украинской историографии, анализируется ее специфика в зависимости от социокультурных процессов и институализация исторической науки, которая продолжалась в течение второй половины ХІХ — первой трети ХХ вв. The article presents the research on women’s biographies as an integral and organic component of the historical biographical line in Ukrainian historiography; it provides analysis of its specificities in the context of socio-cultural processes and institutionalization of historical science in the second half of XIX— the first third of XX centuries. 2010 Article Жіноча біографістика в українській історіографії (друга половина ХІХ – перша третина ХХ ст.) / Л. Буряк // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 17. — С. 6-16. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. XXXX-0099 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32734 930.1:94(477) uk Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Біографістика Біографістика |
| spellingShingle |
Біографістика Біографістика Буряк, Л. Жіноча біографістика в українській історіографії (друга половина ХІХ – перша третина ХХ ст.) Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
| description |
У статті реконструюються дослідження жіночих біографій як невід’ємна та органічна складова історично-біографічного напряму в українській історіографії, аналізується її специфіка в залежності від соціокультурних процесів та інституалізація історичної науки, що тривала упродовж другої половини ХІХ — першої третини ХХ ст. |
| format |
Article |
| author |
Буряк, Л. |
| author_facet |
Буряк, Л. |
| author_sort |
Буряк, Л. |
| title |
Жіноча біографістика в українській історіографії (друга половина ХІХ – перша третина ХХ ст.) |
| title_short |
Жіноча біографістика в українській історіографії (друга половина ХІХ – перша третина ХХ ст.) |
| title_full |
Жіноча біографістика в українській історіографії (друга половина ХІХ – перша третина ХХ ст.) |
| title_fullStr |
Жіноча біографістика в українській історіографії (друга половина ХІХ – перша третина ХХ ст.) |
| title_full_unstemmed |
Жіноча біографістика в українській історіографії (друга половина ХІХ – перша третина ХХ ст.) |
| title_sort |
жіноча біографістика в українській історіографії (друга половина хіх – перша третина хх ст.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Біографістика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32734 |
| citation_txt |
Жіноча біографістика в українській історіографії (друга половина ХІХ – перша третина ХХ ст.) / Л. Буряк // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 17. — С. 6-16. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
| series |
Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
| work_keys_str_mv |
AT burâkl žínočabíografístikavukraínsʹkíjístoríografíídrugapolovinahíhperšatretinahhst |
| first_indexed |
2025-07-03T13:08:12Z |
| last_indexed |
2025-07-03T13:08:12Z |
| _version_ |
1836631293009330176 |
| fulltext |
БІОГРАФІСТИКА
УДК 930.1: 94 (477)
Лариса Буряк
ЖІНОЧА БІОГРАФІСТИКА В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
(ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ — ПЕРША ТРЕТИНА ХХ ст.)
Необхідність постійного вдосконалення способів наукової інтерпретації
минулого, тенденція до антропологізації історичної науки зумовлює акту-
алізацію біографістики як одного з пріоритетних напрямів сучасних дослід-
жень. Хоча останнім часом все частіше з’являються публікації, спрямовані
на дослідження цієї проблематики1, проте ще й досі поза увагою науковців
залишається такий соціокультурний феномен другої половина ХІХ —
першої третини ХХ ст., як жіночі біографії, формування якого відбувалось
у загальному річищі історично-фемінологічного дискурсу тогочасної укра-
їнської історіографії.
Епоха романтизму залишила відбиток на комплексному сприйнятті та
інтерпретації історії жіноцтва і пожвавила інтерес до вивчення становища
жінки у соціумі, її різноманітних ролей відповідно до культурних, політич-
них, правових, суспільних традицій, відтворюючи моделі жіночої складової
в узгодженні з факторами часу та простору. Початок жіночої біографістики
в російському імперському наративі пов’язується зі спадщиною М.М. Ка-
рамзіна, історична повість якого, присвячена новгородській боярині Марфі
Борецькій, що очолила політичну опозицію самодержавній Москві у ХV ст.,
пробудила жвавий інтерес до біографій інших відомих жінок серед-
ньовіччя2.
В українському історіографічному просторі перші праці, що презен-
тували жіночі біографії, з’являються у другій половині ХІХ ст., коли
відбувається активізація вітчизняних фемінологічних студій, зумовлена
лібералізацією життя в імперіях, соціокультурними трансформаціями, фор-
муванням нових ідеологем. Тогочасна українська історіографія засвідчила
свій інтерес до історії жіноцтва, демонструючи науковий пошук пріори-
тетних напрямів, визначаючи методи, прийоми та джерела дослідження.
Фрагменти жіночих біографій, вписані в контекст історичних досліджень,
біографічні портрети відомих жінок, біографічно-белетристичні нариси
стали складовою наукової спадщини істориків, серед яких В. Іконников,
М. Костомаров, Д. Мордовець, О. Лазаревський, О. Левицький, Й. Ролле,
І. Шараневич.
Метою статті є реконструкція жіночої біографістики як складової
історично-біографічного напряму в українській історіографії, аналітика її
6
специфіки в залежності від соціокультурних процесів та інституалізації
історичної науки, що тривала упродовж другої половини ХІХ — першої
третини ХХ ст.
Фундаментом історичної біографістики України справедливо вважа-
ється праця М. Костомарова «Русская история в жизнеописаниях ее глав-
нейших деятелей»3, в якій яскравим втіленням жіночої біографістики
постають нариси, присвячені Марині Мнішек, царівні Софії, імператрицям
Анні Іоанівні та Єлизаветі Петрівні. Під кутом зору біографій неоднознач-
них та суперечливих постатей жінок вчений розкриває історію як живий
процес діяльності осіб, закономірний і несподіваний одночасно.
Послідовно дотримуючись романтичної традиції, М. Костомаров у цих
нарисах запропонував свого роду модель жіночої біографії, неодмінними
складовими якої виступали опис зовнішності жінок, їхня освіта, стосунки з
оточенням, ставлення кожної з них до влади. Так, про Марину Мнішек
М. Костомаров пише, що вона була «с красивыми чертами лица, черными
волосами, небольшого роста». Щоправда її портрет, майстерно доповнений
ще кількома деталями, одразу викликав настороженість. Зауважуючи, що
«глаза ее блистали отвагою, а тонкие сжатые губы и узкий подбородок
придавали что-то сухое и хитрое всей физиономии»4, історик тим самим
виправдовував у цілому негативну характеристику цієї жінки, яку він
наважився дати з перших же рядків нарису, позиціонуючи свою героїню як
таку, що відіграла на початку XVII ст. «видную, но позорную роль в нашей
истории»5.
У нарисі, присвяченому Єлизаветі Петрівні, зовнішність взагалі здається
однією з центральних характеристик імператриці. М. Костомаров багато
уваги приділив її опису. Кілька разів наголошуючи на тому, що ця жінка
відрізнялась надзвичайною красою, він наводить на підтвердження цього
свідчення іноземців — французького та китайського послів, дружини анг-
лійського посланця6. Нарешті, закінчений портрет імператриці, виписаний
істориком з урахуванням численних деталей, поставав з усією невідво-
ротною привабливістю: «…У нее были превосходные каштановые волосы,
выразительные голубые глаза, здоровые зубы, очаровательные уста. Гово-
рили, правда, что ее воспитание отзывалось небрежением, но тем не менее
она обладала наружными признаками хорошего воспитания; она превос-
ходно говорила по-французски, знала также итальянский язык, немного по-
немецки, изящно танцевала, всегда была весела, жива, занимательна в раз-
говорах. Как в своем отрочестве, так и в зрелом возрасте, она при первом
своем появлении поражала всех красотою…»7. Біографія Єлизавети пред-
ставлена від народження (1709 р.) до смерті (1761 р.) у контексті внутрішньої
та зовнішньої політики, господарських, освітянських, церковних справ. На тлі
7
Лариса Буряк. Жіноча біографістика в українській історіографії
стосунків імператриці з фаворитами — О. Розумовським та І. Шуваловим,
їхніми родинами була змальована цілісна картина Російської імперії першої
половини XVIIІ ст., з вражаючою яскравістю виписані численні деталі
політичної та економічної історії, історії повсякдення.
Відповідно до канонів жіночої біографістики, М. Костомаров зупинився
на зовнішності Анни Іоанівни, хоча, в силу природних даних імператриці,
портрет був значно скромнішим за попередній. Але неприваблива зовніш-
ність цієї правительки талановито змальовувалась кількома штрихами:
«ленивая, неряшливая», «любила наряды», «предпочитала яркие краски»,
«одевалась в длинное, широкое одеяние небесно-голубого или зеленого
цвета, а голова у нее была повязана красным платком таким способом,
каким обыкновенно повязывались мещанки»8. Крім того, образ Анни
Іоанівни доповнювався фрагментами з листування імператриці, що харак-
теризували її як жінку, схильну до пліток, з обмеженим інтелектом, убо-
гістю розуму, «всем сердцем и душою погруженною в узкий мирок домаш-
него угла»9.
Натомість царівна Софія, за версією М. Костомарова, незважаючи на
свій молодий вік, «отличалась от других замечательным умом и способ-
ностями»10. Щодо її зовнішності, то історик, утримуючись від розгорнутої
власної оцінки, посилався на думку іноземців, яким царівна Софія вида-
валась непривабливою через свою огрядність, хоча за російськими кано-
нами, про що нагадав вчений, пишні форми вважались ознаками жіночої
краси11.
Працюючи над біографією царівни Софії, М. Костомаров зосередив
увагу, передусім, на її здібностях і в цьому контексті порушив питання щодо
становища знатних жінок у Московській державі, особливо тих, хто виріз-
нявся розумовою неординарністю. На цей раз історик схильний вважати,
що «ум всегда очень уважался на Руси, и умной личности женского пола не
трудно было заявить себя, если только в том семейном кругу, в котором она
находилась, ослабнут связывающие ее путы монашеских приличий»12.
Продовженням науково-популярного напряму в жіночій біографістиці
стала творчість Д. Мордовця. Героїнями його біографічних нарисів вияви-
лось понад, ніж півсотні відомих жінок, вибір яких здійснювався за прин-
ципом впливовості та популярності. Історично-біографічний цикл Д. Мор-
довця, що вийшов у Петербурзі 1874 р., презентував галерею портретів, що
охоплювала майже тисячолітню історію «русских женщин»13. Княгиня
Ольга, Інгігерда, Софія Витовтівна, Олена Глинська, Софія Палеолог,
Марина Мнішек, Мотря Кочубеївна, Анна Монс, Анастасія Скоропадська,
Марта Скавронська, княжна Тараканова, Марія Гольшанська та інші опини-
лись серед тих жінок, які, на думку Д. Мордовця, виступали, якщо не
8
Спеціальні історичні дисципліни. Число 17
уособленням епохи в цілому, то, принаймні, втіленням найбільш харак-
терних її рис, потреб та прагнень і заслуговували на те, аби бути вписаними
в історичні аннали. Зосереджуючись в основному на психологічних харак-
теристиках жінок, їхніх особистих рисах, здібностях, освіті, історик ана-
лізував біографії у контексті політичних подій, культурних традицій та
суспільних процесів кожної з виокремлених епох.
Попри те, що Д. Мордовець обмежив свою роль при написанні цієї праці
лише систематизацією та популяризацією жіночої історії, він все ж здійснив
спробу узагальнення великого за обсягом біографічного матеріалу, виок-
ремлюючи серед жіноцтва щонайменше два типи — західний та східний.
Запропонована автором біографічного жіночого циклу система диферен-
ціації вибудовувалась на підставі таких характеристик, як уміння жінок
орієнтуватись у ситуаціях, впливати на події, приймати відповідні рішення.
Східний жіночий тип, зокрема, мав на собі відбиток Домострою Мос-
ковської Русі, відомого своїм обмеженням суспільних прав жінок; західні
ж жінки зображувались енергійними, ініціативними, гарно освіченими,
вихованими відповідно до вимог часу, незалежними у прийнятті рішень.
Такі риси характеру, на думку історика, могли сформуватися завдяки при-
таманним Європі культурним традиціям, що сприяли вихованню самос-
тійності та самовпевненості жінок, забезпечуючи їм почесне місце на
сторінках історії.
Науковий доробок В. Іконникова відображає інтерес позитивістської
історіографічної школи до жіночої біографістики, репрезентованої здебіль-
шого вінценосними особами, або жінками, наближеними до престолу. Серед
них — велика княжна Наталія Олексіївна, княгині Наталія Долгорукова,
княгиня Катерина Дашкова, біографії яких стали органічною складовою
однієї з ключових праць вченого, присвячених історії жіноцтва14. Особливу
увагу історик приділив Катерині ІІ15, окремий цикл лекцій також був
присвячений Єлизаветі Петрівні та її правлінню16. Будучи одним з яскравих
і послідовних прихильників біографічної традиції, В. Іконников увійшов до
авторського колективу відомого біографічного словника А. Половцова, під-
готувавши нарис про Марфу Борецьку та її родину. Органічно вписуючи
біографію відомої жінки в історичні події, акцентуючи увагу на її впли-
вовості, рішучості та активності, вчений, передусім, дотримувався законо-
мірностей, притаманних словниково-біографічним виданням, а саме лако-
нічності, концентрації фактів, наявності бібліографії17. Бібліографічний
список до статті, що нараховує близько півсотні позицій, вражає не стільки
кількістю, яка засвідчувала, що Марфа Борецька дійсно є однією з своє-
рідних «фавориток» тогочасних історичних досліджень, скільки своєю
різноманітністю. Окрім численних історичних документів, праць науковців,
9
Лариса Буряк. Жіноча біографістика в українській історіографії
він вміщував також літературні твори — П. Сумарокова, К. Рилєєва, Ф. Іва-
нова, В. Аскоченського та ін.
Національного виміру жіноча біографістика набула у часописі «Киевс-
кая старина» (1882–1906). Усвідомлення власної історичної місії вимагало
від журналу, який виявився справжньою «енциклопедією українознав-
ства»18, дотримання старанної вибірковості у підходах до сюжетів історії
жіноцтва, особливо її персоналій. Різноманітні за змістом, жанром, формою
публікації часопису, включаючи коментарі до художніх портретів, пре-
зентували біографії відомих жінок. Пріоритет надавався постатям, що
відзначилися своїми патріотичними або благодійницькими вчинками, життя
яких могло надихнути на пробудження української національної свідомості.
При цьому, як справедливо зауважує В. Чишко, якість історичних нарисів
біографічного спрямування, в тому числі опублікованих у «Киевской ста-
рине», була дуже різною, і з позицій сьогодення деякі з них виглядають
наївними, аматорськими або недосконалими19. Тим не менш, вони пере-
конливо свідчать про наміри дослідників представити біографії жінок як
органічну складову історичного процесу в цілому і історіографічного про-
стору зокрема.
Портретну жіночу галерею «Киевской старины» склали зображення
Анни Ярославни, Раїни Вишневецької (Могиляки), Софії Острозької,
ур. Тарновської, Анастасії Полуботок, дружин Івана Гонти та Семена
Палія20. У різні часи ці жінки відіграли помітну роль у суспільно-політичних
процесах, відзначалися особливістю характерів, незвичністю долі та увійш-
ли в історію України як самостійні постаті. У коментарях до портретів, що
вміщували різноманітні факти біографій, багато уваги приділялось розгляду
історичних епох, до яких належали жінки, висловлювалось ставлення до
драматичного перебігу української історії, давались оцінки подій та вчинків.
Завдяки цим публікаціям читацька аудиторія мала нагоду не тільки ознайо-
митися з біографіями відомих жінок, але й долучитися до осмислення
історичної спадщини, відкрити невідомі сторінки історії України, яка
інтерпретувалась як автентичний процес з прадавнім корінням.
Один із засновників та активних співробітників журналу «Киевская
старина» О. Лазаревський, пріоритетною сферою досліджень якого була
історія козацько-старшинських родів Лівобережної України, був переко-
наний, що без уявлення про поведінку людини у сімейному колі неможливо
скласти цілісний портрет правлячої української верстви. Як автор комп-
лексних історичних нарисів «Очерки малороссийских фамилий», «Люди
старой Малороссии», О. Лазаревський надавав жіночій компоненті вагомого
значення. Найбільш докладно з усіх жіночих постатей він зупинився на
особі дружини гетьмана І. Скоропадського — Анастасії Скоропадської.
10
Спеціальні історичні дисципліни. Число 17
Презентуючи біографію на основі численних історичних документів,
історик наголошував, що Анастасія Марківна була найбільш помітною з
жінок свого часу, вирізнялась надзвичайною енергією, талантом впливати на
свого високопосадового чоловіка, його оточення, вмінням маніпулювати
людьми, підкоряти собі обставини та досягати поставленої мети21. Попри
те, що ставлення О. Лазаревського до козацької старшини було достатньо
критичним, він відмічав природні здібності цієї жінки, які дозволили їй з
доньки прилуцького купця стати «ясновельможною» гетьманшею, вміло
розпоряджатись маєтностями, втримувати їх по смерті чоловіка всупереч
запеклій боротьбі, що розгорнулась між претендентами22.
Біографії Анни-Алоїзи Острозької23, Ганни Монтовт24, вже згадуваної
Раїни Могиляки-Вишневецької були майстерно відтворені визнаним майст-
ром біографічного нарису О. Левицьким, що так само належав до авторсь-
кого кола «Киевской старины». Про іншу представницю знаменитого роду
Острозьких — Галшку Острозьку — йшлося в історичному оповіданні
професора львівського університету І. Шараневича. Досить симптоматич-
ним виглядало те, що вже у першому номері журналу «Киевская старина»
була вміщена рецензія В. Антоновича на цю працю, в якій зверталась увага
на біографічну компоненту у дослідженні І. Шараневича. З цього приводу
В. Антонович зазначав: «Все указанные факты, рассказаны г. Шараневичем
весьма живо и картинно обставлены точными ссылками на весьма тща-
тельно разработанные им источники. … Весь очерк оканчивается любопыт-
ною главою, в которой рассказывается история последних князей Острож-
ских, детей и внуков князя Константина и судьба громадных, принадле-
жавших им имений»25.
Історик і белетрист Й. Ролле, котрий публікувався у «Киевской старине»
під псевдонімом Dr. Аntoni І., був автором кількох нарисів, які можна
віднести до жанру жіночої біографістики. Його дослідження «Женщины
при Чигиринском дворе», широко висвітлюючи факти біографій, змальо-
вувало близьке жіноче оточення гетьманів Б. Хмельницького та І. Виговсь-
кого26. Обрис соціально-психологічного портрету українського жіноцтва
XVI–XVII cт. з елементами індивідуальних біографій, хоча і не без упе-
редженостей, був окреслений автором у нарисі з промовистою назвою
«Украинские женщины». Героїнями дослідження на цей раз стали відомі
зухвалими вчинками представниці шляхетської верстви — Марія Голь-
шанська, Ганна Мільська, Ганна Борзобогатая-Красенська27. Ще одна праця
з фемінологічного циклу Й. Ролле була присвячена Софії Потоцькій,
ур. Глявоне (Главані)28. Її ім’я вже тоді було овіяно романтичною легендою,
і автор зробив спробу розібратися у біографії, суперечливостях характеру та
колізіях життя жінки, відомої не лише вродою, а й скандальними історіями
11
Лариса Буряк. Жіноча біографістика в українській історіографії
на просторі від Відня до Петербурга. Саме це дослідження, як зауважує Єжи
Лоєк, стало «поворотним пунктом у вивченні історії Софії Главані»29.
У перші десятиліття ХХ ст. відбулися суттєві зміни в біографічному
дискурсі, зумовлені кардинальними трансформаціями вітчизняної історичної
науки, що тривали на тлі «структурного “укомплектування” української
культури, котра вже засвідчила й належну міру рецептивності, і, отже,
готовність до прямого інтеркультурного діалогу»30. Вихід у 1898 р. першого
тому гранд-наративу М. Грушевського «Історія України-Руси» засвідчив
появу принципово нової концепції історії України, що стала основою
українознавства. Того ж року у Львові було розпочато випуск «Літературно-
наукового вісника», який відіграв важливу роль в об’єднанні галицьких та
наддніпрянських діячів культури і науки. Зокрема, помітно актуалізувалась
історично-фемінологічна проблематика у цьому часописі, який не лише
вміщував літературні твори жінок-письменниць, а й друкував матеріали, в
яких аналізувалась їхня творчість, у деяких випадках з ретельним аналізом
біографічних даних.
Аби уявити специфіку жіночої біографістики на новому етапі розвитку
історичної науки, зупинимося на двох найбільш характерних зразках цього
жанру — історично-біографічній статті М. Грушевського, присвяченій
Н. Кобринській, та біографічно-історичному нарисі Ї. Спаської, головною
героїнею якого була П. Литвинова, ур. Бартош. Серед галицьких жінок,
гідних уваги науковців, однією з перших була центральна постать укра-
їнського феміністичного руху — Наталія Кобринська (1855–1920). Законо-
мірно, що її особисте життя та літературна творчість, громадська та
видавнича діяльність стали предметом дослідження М. Грушевського,
розвідка якого побачила світ 1900 р. в «Літературно-науковому віснику».
Ця публікація повинна була відігравати роль своєрідного моделювального
концепту для подальших студій, які мали повніше розкрити драму неор-
динарної жінки і, головне, на цьому тлі зробити акценти на соціокультурних
проблемах галицького середовища в цілому.
Високо оцінюючи літературну діяльність Н. Кобринської як «однієї з
визначнійших та інтереснійших фігур в нашім письменстві та взагалі
культурнім житті»31, М. Грушевський значно скромніше характеризував її
зусилля, спрямовані на емансипацію галицького жіноцтва. На думку
вченого, у жіночого руху в Галичині не було перспектив, тому «не можна
дивуватися, що заходи Н. Кобринської знайшли в суспільстві не тільки
байдужість, а й глум та ворожнечу. Навіть і в тих радикальних кругах, з
котрими хотіла йти Н. Кобринська, її феміністичні ідеї стрічали не у всіх
співчуття, декому вони здавались маловартними і навіть смішними заба-
ганками поруч тих загальних справ, що стояли на порядку денному»32.
12
Спеціальні історичні дисципліни. Число 17
Головну причину невдач створеного Н. Кобринською 1884 р. у Станіславові
жіночого товариства історик пояснював відсутністю соціальної бази, нездат-
ністю галицького суспільства сприймати прогресивні думки через низький
рівень культурного розвитку, в тому числі його жіноцтва. Втім, видавнича
діяльність Н. Кобринської — організація та випуск альманахів «Перший
вінок» та «Наша доля», де друкувались статті про жіночий рух, літературні
та критичні матеріали, що висвітлювали становище жінки, — як зазначав
М. Грушевський, не минула безслідно, а збудила «численні одиниці з поміж
жіноцтва до інтелігентної праці, до вищої освіти, до публічної й пись-
менницької діяльності й мала свій внесок в тім загальнім культурнім
поступі, що починається в Галичині»33.
Дослідження Ї. Спаської, присвячене П. Литвиновій, ур. Бартош (1833–
1904), можна розглядати як класичний зразок жіночого біографічно-
історичного нарису кінця 1920-х рр. Біографія жінки, написана жінкою, була
свідченням нового жанру біографічних студій34. Багатогранний, детально
виписаний портрет представляв дослідницю-етнографа, публіцистку-пись-
менницю в інтер’єрі епохи35. Постать П. Литвинової перебувала у центрі
дослідження і вимальовувалась на тлі родоводу Туманських-Бартошів, ро-
динного виховання, навчання у московському Єлизаветинському інституті,
одруження, сімейних перипетій, літературної та публіцистичної діяльності,
етнографічних студій, стосунків та листування з провідними українськими
вченими. При цьому було зроблено наголос на специфіці жіночої освіти,
жіночого виховання, жіночого оточення, жіночого питання взагалі. Автор
акцентує увагу на спілкуванні П. Литвинової з «передовими жінками» 1870–
1880-х років — О. Толочиновою, В. Антонович, О. Кістяківською, Л. Драго-
мановою. Розповідаючи про П. Литвинову як послідовну прихильницю
жіночого руху в Наддніпрянській Україні, Ї. Спаська навіть винайшла для
неї визначення: «мати-нігілістка». Біографічно-історичний нарис Ї. Спась-
кої, був доповнений спогадами етнографа О. Малинки та історично-
психологічними роздумами академіка М. Василенка36. Всі три публікації
склали своєрідну наративну тріаду, якою запроваджувався новий формат
біографічних фемінологічних студій. Відома жіноча постать як об’єкт нау-
кового дослідження поставала на ґрунті історичних джерел, публіцистично-
літературної спадщини, спогадів сучасників і до того ж під кутом зору
жіночого та чоловічого сприйняття.
З огляду на останнє, привертає увагу післяслово М. Василенка. Високо
оцінюючи роботу Ї. Спаської, якій вдалося зібрати рідкісні архівні матеріали
до біографії П. Литвинової, проаналізувати їх та створити змістовне і все-
охопне дослідження, академік водночас зазначав, що попри несприятливі
обставини родинного життя П. Литвинової, «бачити в П.Я. елемент виключно
13
Лариса Буряк. Жіноча біографістика в українській історіографії
страждальний було б помилково». Він характеризував її як людину енергійну,
наполегливу, цілеспрямовану, а отже, подібні особи не можуть бути жертвами
обставин, оскільки вміють дати собі раду та домогтися поставленої мети. На
відміну від Ї. Спаської, яка слідом за своєю героїнею звинувачувала в усіх її
бідах «монстра-чоловіка», М. Василенко вбачав причини сімейного конфлікту
у принциповій несхожості світоглядних позицій членів подружжя. Він був
переконаний, що для П. Литвинової взагалі не існувало трагедії, адже її
протистояння з чоловіком тривало недовго, і вона, не розриваючи з ним
офіційно, прожила більшість життя на відстані — у Москві або Києві, в
оточенні дітей та спілкуючись із цікавими для неї людьми. Отже, з погляду
М. Василенка, П. Литвинова поставала аж ніяк не жертвою чоловічих пере-
слідувань, а емансипованою жінкою-інтелектуалом, особистістю, суголосною
своєму часові.
Соціокультурні трансформації, еволюція історичної думки та інститу-
алізація української історичної науки — чинники, що забезпечили еволю-
ційний характер історично-біографічного напряму і жіночої біографістики
як його неодмінної складової. Створення та діяльність археографічних
комісій, університетських центрів, наукових товариств, поява наукових та
науково-публіцистичних часописів стали важливим підґрунтям для їхнього
подальшого успішного розвитку.
Жіноча біографістика сформувалась на перетині фемінологічних та
біографічних студій і відзначається складною конфігурацією, зумовленою
особливостями історіографічного процесу другої половини ХІХ — першої
третини ХХ ст. Загальноімперський дискурс з часом поступається місцем
національному. Відбувається перехід від біографічних ескізів до ґрунтовних
біографічних студій, створених на підставі комплексно осмислених джерел.
Фіксується зміна історіографічних домінант, а саме тенденція викорис-
товувати жіночу біографію як тло для розкриття глобальних проблем полі-
тичної, економічної, соціальної історії змінюється прагненням поставити
у центр дослідження жінку, розглядаючи решту проблем крізь призму її
життєвого шляху.
1 Біографістика в контексті сучасних історичних та історіографічних досліджень: Хар-
ківський історіограф. зб. — Х., 2003. Вип. 6 / Ред. С.І. Посохов. — 191 с.; Українська
історична біографістика: забуте і невідоме / Ред. М.М. Алексієвець. — Тернопіль, 2005. —
352 с.; Сучасна українська біографістика: досвід та проблеми розвитку (за матеріалами
міжнарод. наук. конф. «Інтернет / екстранет-ресурси в наукових бібліотеках 9–10 жовт.
2007 р., Київ» / В. Попик, Н. Любовець) // Бібліографічний вісник. — 2007. — № 6. —
С. 32–34; Українська біографістика = Biographica Ukrainica: Зб. наук. праць. — К., 2008. —
Вип. 4 / Ред. В І. Попик. — 553 с. та ін.
14
Спеціальні історичні дисципліни. Число 17
2 1802 р. було написано повість «Марфа-Посадница, или Покорение Новгорода», де
біографія жінки представлялась у контексті політичних подій. Далі у великій кількості
почали з’являтися праці, що у різних ракурсах торкались жіночих біографій. Здебільшого
це були невеликі за обсягом публікації, які друкувалися у популярних періодичних
російських виданнях. Серед них: Елена Глинская // Библиотека для чтения. — 1834. —
№ 3; Писарев Д.И. Княгиня Ольга // Русское слово — 1861. — № 3; София Витовтовна //
Иллюстрированная газета. — 1868. — Т. 21. — № 26; Анна Алоизия, княгиня Острожская
// Виленские губернские ведомости. — 1868. — № 53–58 та ін.
3 Чишко В. Біографічна традиція та наукова біографія в історії і сучасності України. —
К., 1996. — С. 108.
4 Костомаров Н.И. Марина Мнишек // Н.И. Костомаров. Русская история в жизне-
описаниях ее главнейших деятелей: В 4-х т. — М., 1998. — Т. ІІ. — С. 138.
5 Там же. — С. 137.
6 Его же. Императрица Елисавета Петровна // Н.И. Костомаров. Русская история в
жизнеописаниях ее главнейших деятелей: В 4-х т. — М., 1998. — Т. IV. — С. 347–348, 353.
7 Там же. — С. 353.
8 Его же. Императрица Анна Ивановна и ее царствование // Н. И. Костомаров. Русская
история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей: В 4-х т.– М., 1998. — Т. 4. — С. 277.
9 Там же. — С. 281.
10 Его же. Царевна София // Н. И. Костомаров. Русская история в жизнеописаниях ее
главнейших деятелей: В 4-х т. — М., 1998. — Т. III. — С. 212.
11 Там же.
12 Там же.
13 Мордовцев Д. Русские исторические женщины. Популярные рассказы из русской
истории. Женщины допетровской Руси. — СПб., 1874. — 363 c.; Его же. Русские женщины
нового времени. Биографические очерки из русской истории. Женщины первой половины
ХVIII века. — СПб., 1874. — 367 с.; Его же. Русские женщины нового времени.
Биографические очерки из русской истории. Женщины второй половины ХVIII века. —
СПб., 1874. — 317 c.; Его же. Русские женщины нового времени. Биографические очерки
из русской истории. Женщины ХIX века. — СПб., 1874. — 323 с.
14 Иконников В.С. Русская женщина накануне реформы Петра Великого и после нее.
Сравнительно-исторический очерк. — К.,1874. — 102 с.
15 Его же. Значение царствования Екатерины ІІ. — К., 1897. — 104 с.; Императрица
Екатерина ІІ как историк // Военно-исторический вестник. — 1911. — № 1–2. — С. 13–24;
Время Екатерины ІІ: Спецкурс, составленный по лекциям профессора В.С. Иконникова,
читанный в университете Св. Владимира и на Высших женских курсах в Киеве. — К.,
1881. — Вып. 1–2. — 506 с., 1882. — Вып. 3–4. — 509 с.
16 Иконников В.С. Время Елизаветы Петровны. [Лекции] // Інститут рукопису
Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. — Ф. 46. — Спр. 7. — 724 арк.
17 Его же. Борецкая Марфа Ивановна. Борецкие Василий Федорович, Дмитрий
Ісаакович, Исаак Андреевич, Федор Исаакович // Русский биографический словарь / Ред.
А.А. Половцова. — СПб., 1908. — С. 214–223.
15
Лариса Буряк. Жіноча біографістика в українській історіографії
18 Калакура Я.С.Українська історіографія: курс лекцій. — К., 2004. — С. 195.
19 Чишко В. Вказ. пр. — С. 113.
20 [Лебединцев Ф.]. По поводу портрета жены Гонты // Киевская старина. — 1883. —
Т. 7. — № 9–10; К портрету княгини Софии Острожской // Там же. — Т. 7. — № 12;
К портрету Анны Ярославны // Там же. — 1884. — Т. 9. — № 7; [Левицький О.]. Раина
Могиляка — княгиня Вишневецкая // Там же. — 1887. — Т. 19. — № 6; А. Л. [Лазаревський О.].
Антон Танский, полковник киевский… // Там же. — 1894. — Т. 45. — № 4; Его же. Настасья
Степановна Полуботок, рожд. Леонтович (1732–1802) // Там же. — 1898. — Т. 61. — № 6.
21 Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Т. 1: Стародубский полк. — К.,
1888. — С. 36–37.
22 Его же. Люди старой Малороссии. Семья Скоропадских // Исторический вестник. —
1880. — Т. ІІ. — С. 719.
23 Левицкий О. Анна-Алоиза, княжна Острожская // Киевская старина. — 1883. — Т. 7. —
№ 11. — С. 329–373.
24 Его же. Ганна Монтовт // Киевская старина. — 1888. — Т. 20. — № 1. — С. 94–161.
25 А. [Антонович В.]. Шараневич І. Гальшка княгиня Острожска, оповедане историчне.
Львов, 1880 // Киевская старина. — 1882. — Т. 1. — № 1. — С. 211.
26 Dr. Antoni I. [Ролле Й.Й.]. Женщины при Чигиринском дворе // Киевская старина. —
1894. — Т. 44. — № 1. — С. 107–126; № 2. — С. 282–304; № 3. — С. 512–529.
27 Его же. Украинские женщины. Исторические рассказы // Киевская старина. — 1883. —
Т. 6. — № 6. — С. 268–309.
28 Его же. Судьба красавицы // Киевская старина. — 1887. — Т. 17. — № 1. — С. 99–
138.
29 Лоєк Є. Історія прекрасної бітинки: Оповідь про життя Софії Вітт-Потоцької (1760–
1822) / З польськ. пер. Д. Андрусів. — К., 2005. — С. 8.
30 Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період. —
К., 2006. — С. 139.
31 Грушевський М. Наталя Кобринська // Літературно-науковий вісник. — 1900. —
Т. ІХ. — С. 1.
32 Там само. — С. 4.
33 Там само.
34 Ївга (Євгенія) Спаська (1892–1980) — мистецтвознавець, етнограф, навчалась на
історико-філологічному факультеті Московських Вищих жіночих курсів. У 1924 р. стала
студенткою Київського археологічного інституту. Ї. Спаська була ученицею Д. Щерба-
ківського, який сам цікавився історією життя П. Литвинової та заохотив Ї. Спаську напи-
сати про неї.
35 Спаська Ї. Пелагея Яковівна Литвинова (1833–1904) // Етнографічний вісник. —
1928. — Кн. 7. — С. 168–199.
36 Василенко М. П.Я. Литвинова. (Післяслово до статті Ї. Спаської) // Етнографічний
вісник. — 1928. — Кн. 7. — С. 200–203; Малинка О. Мої спогади про П.Я. Литвинову // Там
само. — С. 204–206.
16
Спеціальні історичні дисципліни. Число 17
|