Нащадки гетьмана Олифера Голуба: XVII–ХІХ ст.
Дослідження присвячене історії та генеалогії роду гетьмана Олифера Голуба. У статті розглядається процес зміни прізвища, герба та переселення представників роду.
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Назва видання: | Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32737 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Нащадки гетьмана Олифера Голуба: XVII–ХІХ ст. / О. Алфьоров // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 17. — С. 58-67. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-32737 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-327372012-05-21T12:09:34Z Нащадки гетьмана Олифера Голуба: XVII–ХІХ ст. Алфьоров, О. Генеалогія Дослідження присвячене історії та генеалогії роду гетьмана Олифера Голуба. У статті розглядається процес зміни прізвища, герба та переселення представників роду. Исследование посвящено истории и генеалогии рода гетмана Олифера Голуба. В статье рассматривается процесс смены фамилии, герба и переселения представителей рода. The article covers the history and genealogy of Hetman Olyfer Holub’s family. It offers analysis with regard to the change of the surname, coat of arms and migration of the family representatives. 2010 Article Нащадки гетьмана Олифера Голуба: XVII–ХІХ ст. / О. Алфьоров // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 17. — С. 58-67. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. XXXX-0099 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32737 929.52 «15/18» uk Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Генеалогія Генеалогія |
| spellingShingle |
Генеалогія Генеалогія Алфьоров, О. Нащадки гетьмана Олифера Голуба: XVII–ХІХ ст. Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
| description |
Дослідження присвячене історії та генеалогії роду гетьмана Олифера Голуба. У статті розглядається процес зміни прізвища, герба та переселення представників роду. |
| format |
Article |
| author |
Алфьоров, О. |
| author_facet |
Алфьоров, О. |
| author_sort |
Алфьоров, О. |
| title |
Нащадки гетьмана Олифера Голуба: XVII–ХІХ ст. |
| title_short |
Нащадки гетьмана Олифера Голуба: XVII–ХІХ ст. |
| title_full |
Нащадки гетьмана Олифера Голуба: XVII–ХІХ ст. |
| title_fullStr |
Нащадки гетьмана Олифера Голуба: XVII–ХІХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Нащадки гетьмана Олифера Голуба: XVII–ХІХ ст. |
| title_sort |
нащадки гетьмана олифера голуба: xvii–хіх ст. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Генеалогія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32737 |
| citation_txt |
Нащадки гетьмана Олифера Голуба: XVII–ХІХ ст. / О. Алфьоров // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 17. — С. 58-67. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. |
| series |
Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики |
| work_keys_str_mv |
AT alfʹorovo naŝadkigetʹmanaoliferagolubaxviihíhst |
| first_indexed |
2025-07-03T13:08:25Z |
| last_indexed |
2025-07-03T13:08:25Z |
| _version_ |
1836631306330439680 |
| fulltext |
ГЕНЕАЛОГІЯ
УДК 929.52 «15/18»
Олександр Алфьоров
НАЩАДКИ ГЕТЬМАНА ОЛИФЕРА ГОЛУБА: XVII–ХІХ СТ.
Про рід Голубів та його місце в історії України доби козаччини писало
багато дослідників. Проте, останні, як правило, цікавилися або визначними
представниками роду, або ж тільки окремими гілками. Сама ж генеалогія
Голубів і досі залишається не вивченою.
Предки Олифера (Оліфера, Олефіра) Голуба належали до старовинної
української аристократії, витоки якої сягають XV ст. В деяких джерелах
існують згадки про князівське походження Голубів1. Родове прізвище
виникло на межі XV–XVI ст. і походить від некалендарного імені Голубко.
Родоначальником був Голубко Ганкович. Про нього зберігалося обмаль
інформації. Так, нам відомо, що він мав статус «пана», був на службі у
Великого князя і мав якесь відношення до князів Острозьких2. Батьком
Голубка, на нашу думку, був Ганко Михайлович, що отримав від Великого
князя Литовського маєтки на Київщині3. Існують значні підстави стверд-
жувати, що Голуби, скоріш за все, емігрували з Новгород-Сіверщини під
час її захоплення Московською державою.
Постать гетьмана Олифера Голуба, незважаючи на широку зацікав-
леність науковців добою козаччини, досліджена недостатньо. Відомо, що
обирався Голуб на гетьманство тричі: у 1622–23, 1624 та 1626 рр. Першого
разу він отримав булаву від П. Сагайдачного перед самою смертю остан-
нього4. Саме Олифера Голуба П. Конашевич-Сагайдачний зробить «шафа-
рам» над своїм спадком і подарує йому свій родовий маєток — с. Кона-
шівку5. За життя ж П. Сагайдачного Олифер Остапович був полковником
при гетьмані. Відомо кілька його морських походів та факт дипломатичного
листування з перським шахом Абассом І6.
В роки гетьманування О. Голуб відзначився, насамперед, своїми морсь-
кими походами до Стамбулу, створенням козацько-кримсько-перської анти-
турецької Ліги та козацьким посольством на сейм 1623 р. Як полковник він
брав участь у повстанні Марка Жмайла (1625 р.) та походах на Крим проти
турків. В одному з таких походів, 1628 р., разом з гетьманом М. Дорошенком
він наклав головою. На момент смерті Олиферу Остаповичу було понад
70 років.
Про сім’ю козацького гетьмана до цього часу нічого не було відомо,
окрім згадки в листі від 1622 р. про те, що Голуб є козаком старовинним і
ані дітей, ані дружини не має7. Між тим, можна припустити, що корес-
пондент не мав достеменних відомостей. Народився Голуб, ймовірно, в
58
м. Стеблів, про що може свідчити його козацьке прізвисько «Стеблівець»
(саме Стеблів і став гетьманською резиденцією Голуба, аналогічно як
Канів — для М. Дорошенка). Батьком гетьмана був Євстафій Голуб, у якого,
окрім Олифера, був син Дмитро та донька Єфросинія8. Сам О. Голуб мав
сина Зиновія-Богдана9. Про нього до цього часу зберігся переказ в с. Віль-
ховець Богуславського р-ну Київської обл., де знаходиться «Олиферів яр»10.
Відомо, що Зиновій був шляхтичем, жив в Черкасах та помер до 1625 р.
У цьому році у «помяннику» Межигірського монастиря згадується і його
дружина Мотрона та два сини — Мануйло й Пилип11. Син Голуба, вірогідно,
родового прізвища не носив. Нагадаємо, що на початку XVII ст. козаки, які
перебували під загальною «боніцією», все частіше починали вживати
прізвиська. Так, О. Голуб в джерелах фіксується як «Стеблівець», «Черняк»,
«Оліваріус де Марконес», а в більшості випадків просто по імені.
Нагадаємо, що не відоме прізвище самого гетьмана П. Сагайдачного, лише
прізвисько, ім’я та по-батькові. В цей час серед козацтва стає поширеним
вживати ім’я та по-батькові, які швидко почали витісняти родові прізвища.
Так, в Реєстрі Війська Запорозького 1649 р. нема Івана Богуна, який вписа-
ний, найвірогідніше, саме за патронімом12. Подібні непоодинокі випадки
існували в козацько-старшинському середовищі майже до ХІХ ст.13 Тож
можна говорити про ймовірність того, що Зиновій Голуб користувався пат-
ронімом «Олиферович» («Олефірович»).
Чи були двоє його синів «Занкевичами», невідомо. Проте так називався
третій син Зиновія Олиферовича — Константин Занкевич, який у різний час
в документах згадується, як: Костин Занькович, Костюк Стебляна та Кост
Стеблинін14. Костянтин Зиновійович Голуб відомий за участю у козацькому
посольстві 1627 р. до короля15, повстанні 1637 р.; у 1638 р. він був чиги-
ринським отаманом16. За часів козацької революції К. Занкович належав до
Кам’янобродської сотні Білоцерківського полку, а коли з неї виділилась
Насташська сотня, перейшов до неї. На 1654 р. К. Занкович-Стеблинін —
осавул Насташської сотні17, а серед її козаків записано і його сина —
Олифера (Оліфера) Зінченка. На деякий час містечко Насташка стало своє-
рідним сімейним центром для Голубів: там гетьман зосереджував поко-
зачену шляхту, з якої формувався його особистий почет18. Тож в місті, як і в
самому полку, до шляхти чи колишніх реєстровців з пропольської партії
ставились лояльно. Серед шляхти м. Насташка в 1654 р. значився «Данило
Михалов с(ы)н Занківич» — праправнук гетьмана Голуба. Батьком Данила
Занкевича був корсунський полковник «Михайло Мануйлович з Стебльова»,
відомий своєю участю у підписанні 1638 р. «Ординації Війська Запорозь-
кого», а 1649 р. він був рядовим козаком Куришкової (Стеблівської) сотні.
Цей Михайло Мануйлович був сином Мануйла Зиновійовича Голуба. Він
59
Олександр Алфьоров. Нащадки гетьмана Олифера Голуба...
мав, ймовірно, брата — Гавриша Мануйленко, козака Кам’янобродської
сотні19. У полковника Михайла Мануйловича було троє синів: зазначений
вже Данило «Занківич», Андрій Зіневич та Мануйло Мануйлович. Брати
Андрій і Данило згадуються у грамоті Шереметєва 1667 р. під прізвищем
«Зінкевич», яке закріпилося за ними. Згодом вони переселилися до Ніжин-
ського полку. Син Андрія Михайловича — Андрій Андрійович Зінкевич —
одружився з удовою Марка Васильовича Фая (Хвая) — Устимією. Дітей чи
близьких родичів у Фая не було. Тому Андрій Андрійович разом з дру-
жиною успадкував всю фаївську спадщину та прізвище20, хоча у відомих
нам гетьманських універсалах продовжувала вживатися форма «Зіневич»21.
Таке дивне поєднання прізвищ не було рідкістю у Гетьманщині. Про це
свідчать непоодинокі приклади із Родословної книги Новгород-Сіверського
намісництва. Андрій Андрійович Фай-Зіневич помер бездітним, і всі воло-
діння Фаїв перейшли до двоюрідних племінників — онуків Данила Михай-
ловича. Останні прізвища Фай не носили, а називалися тільки Зіневичами.
Від них і походять новгород-сіверські Зіневичі. В документах Зіневичів від
1788 р., що збиралися для затвердження у дворянстві, занотовано: «Сей род
начало свое благородное имеет от [ ] (в оригіналі пробіл. — О. А.) польского
шляхтича Марка Фая, вышедшего в Малую Россию в город Нежин и слу-
жившего Всероссийскому престолу. Так же прапрадеда Андрея Иосифа и
дедов Данила и Мануйлы»22. З цього запису бачимо, що Зіневичі пішли на
відверту фальсифікацію, адже Фаї не були їхніми безпосередніми предками,
а фаївські маєтки вони успадкували лише за 40 років до подання цієї родової
легенди. Таке рішення, ймовірно, було продиктоване бажанням утримати
фаївську спадщину та підтвердити гетьманські універсали на ім’я Марка
Фая, що слугувало безперечним доказом давнього шляхетства.
Третім сином полковника Михайла Мануйловича був Мануйло Михай-
лович Мануйлович. Незрозуміло, чому, на відміну від інших братів, він взяв
патронім батька, а не діда. Відомо, що він був одружений з Марією Михай-
лівною Зеленською і від цього шлюбу мав дітей Івана та Анастасію. Остання
ще за життя батька вийшла заміж за Василя Івановича Оболонського23.
Помер М. Мануйлович рано, маючи чин бунчукового товариша. Іван Ма-
нуйлович Мануйлович за протекцією свого вітчима — Василя Федоровича
Ялоцького — «успадкував» уряд глухівського сотника (1714–1728 рр.), а
згодом став генеральним осавулом (1728–1738 рр.). Іван Мануйлович мав
доньку Марію, яка була одружена з Іваном Івановичем Піроцьким. Їх діти
успадкували майно Мануйловича. За родинною легендою конотопського
роду Занке(о)вичів, Микола Андрійович Занкевич, син новоторзького бори-
соглібського архімандрита, був одружений з дочкою глухівського сотника
Івана Мануйловича, від якого отримав краснянські маєтки24. Проте, про
60
Спеціальні історичні дисципліни. Число 17
другу доньку Івана Мануйловича Мануйловича відомостей не маємо.
Однак, цей родинний переказ має значення для досліджуваного нами роду.
Мова йдеться не тільки про збіг в часових рамках прізвища Занкевич, але й
про досить дивну родову прив’язку до Мануйловичей та краснянських
маєтків. В Гетьманщині існувала сім’я Голубів, що належала до досліджу-
ваного роду. В другій третині XVII ст. названі Голуби мешкали в м. Красний
Колядин. В універсалі ніжинського полковника В. Золотаренка Івану Григо-
ровичу Голубу-Богатому від 1663 р. його названо Іваном Краснянським25.
За часів кар’єрного росту Івана Мануйловича з гілки Зіневичів виді-
ляються двоє братів, які приймають нове прізвище Мануйлович-Зіневич.
Сини новгород-сіверського сотника Мануйла Йосиповича Зіневича —
Михайло та Леонтій — залишили собі батьківське прізвище та продовжили
рід Зіневичів, а два інших — Федір та Іван — в першій половині XVIII ст.
почали використовувати прізвище Мануйлович-Зіневич. Згодом сімейне
прізвище Зіневич відпало, і в документах вони в більшості випадків фік-
суються як Мануйловичі26. Невідомо, чи мали сини Федора Мануйловича
нащадків чоловічої статі і чи зберегли своє прізвище. Але удова Федора
Мануйловича згадувалась в судових справах і як Мануйлович, і як Зіневич27.
1788 р. нащадки другого брата — Івана Мануйловича — клопоталися у
Новгород-Сіверському намісництві про дворянство і зазначали, що Мойсей
Мануйлович та Пилип Мануйлович мали батьків — двох Симонів, одного
названого по-батькові Олифіровим, а другого — за гучний голос — Гор-
ленком. Обидва служили у козацькому війську, як і їхні батьки та дід Іван
Мануйлович28. Проте, у 1792 р. Мойсей Симонович Мануйлович пише своє
прізвище як Алфьоров-Мануйлович29, а через 30 років його син Микола
Мойсейович буде писатись просто Алфьоровим30.
Повернемось до дітей Зиновія Оліфіровича. Третій син гетьманича —
Пилип31 — мав сина Григора, який зафіксований разом із своїм дядьком
Костянтином Занковичем у Насташській сотні. Григорій Пилипович Голуб,
записаний московськими писарями як «Филипов», був хорунжим в зга-
дуваній сотні, а його син Іван Грещенко — сотенним писарем32 *.
Одним з найважливіших факторів при реконструкції генеалогії Голубів
була геральдика роду. Адже користування спільним гербом є додатковим
фактом належності до однієї крові. Дослідження герба цього роду заслу-
говує на окрему розвідку. Зауважимо лише, що в XVI ст. Голуби вико-
61
Олександр Алфьоров. Нащадки гетьмана Олифера Голуба...
* Останній став родоначальником Голубів-Багатих, переселившись до Ніжинського
полку. Генеалогія цієї гілки опублікована в першому томі «Малоросійського родословника»
В. Модзалевського.
ристовували три власні герби. Вживання герба «Голуб–І» припинилося на
початку XVI ст., проте його використання Голубами, окрім свідчень
польських геральдистів, поки не підтвердилось. Опис герба: «На трьох
зелених пагорбах стоїть фігура, що нагадує перегорнуту літеру Ш. Середній
стовп подовжується до гори, перехрещується, роздвоюється і округлюється
до боків. Поле червоне. Над щитом князівська корона»33. Так званий герб
«Голуб–ІІ» (або «Сирокомля Голубів»34 чи «Три крокви»35) має такий опис:
«На фігуру, схожу на W, згори покладено гак (стрілу) з одним краєм вістря».
А в панегіричному вірші 1650 р., адресованому Б. Хмельницькому, родину
Голубів виводять від спільного з гетьманом предка та називають у якості
родового герба «Абданк»36. Опис третього герба — «Голуб–ІІІ», як зазна-
чають польські історики: «...znany tylko z nazwy»37, був віднайдений вже
зараз: «Хрест, що його верхній стовп роздвоюється і округлюється до
боків38». Як бачимо третій герб — спрощений варіант герба «Голуб–І».
За подібністю його називали «Юнчиком»39, «Котвицею»40 та «Ясенчиком»41.
Родини, що походили від Олифера Остаповича Голуба, в більшості корис-
тувались гербом «Голуб–ІІІ». Зауважимо, що на зміну шляхетській гербовій
традиції прийшла козацька. Герб Голубів в козацькій геральдиці був адап-
тований та пристосований до нових умов. На щитку персня-печатки гене-
рального осавула Івана Мануйловича Мануйловича було зображено герб
«Голуб–ІІІ», але до роздвоєння хреста додано оперення, а до кінця —
обоюдні гаки, щоб у гербі впізнавалась розщеплена стріла (1717–1726 рр.)42.
Відомо, що у І. Мануйловича одночасно була ще одна печатка із зобра-
женням «кавалерського хреста» (1719 р.)43. Відома печатка Мануйла Зіне-
вича: «В щиті зображено серце, пробите стрілою та хрестом» (1721 р.)44.
Можливо, так трактував родовий герб новгород-сіверський сотник. Дійсно,
роздвоєний та закруглений по боках хрест нагадує пробите хрестом серце.
Нащадки Костянтина Занковича відмовились від старого знаку та обрали
собі за герб зображення голуба, пізніше зміненого на крило. Так, на печатці
Захарія Івановича Голуба (гілка, що в цій студії не досліджувалась) зобра-
жено родовий герб Голубів, на якому сидить голуб (1681 р.)45. Очевидно, що
вже родовий герб був незрозумілим і підсилювався зображенням птаха. Те,
що зображення птаха замінило старий герб, демонструє і та гілка Голубів,
що ще на початку XVII ст. під прізвищем Галамбос оселилася в Австро-
Угорщині46.
Зіневичі взагалі змінили герб. При подачі своїх документів для затвер-
дженні в дворянстві вони зазначали: «…имевших по предкам их польских
герб, в котором изображена птица, на кресте сидящая и держащая в носе
пол-кольца»47 (1788 р.). 1797 р. вони, ймовірно, подавали родовід до Героль-
дії. З того часу в родині Савицьких (через Бутовичів та Карпек48) зберігся
62
Спеціальні історичні дисципліни. Число 17
малюнок їхнього герба: «Кавалерский крест, сопровождаемый снизу опро-
кинутым полукольцом»49. Цей герб належав роду Зеновичів, що має інше
походження. В першому випадку бачимо, що Зіневичі показували герб
«Сліповрон», що належав Фаєві, а в другому — герб «співзвучної» з ними
шляхетського сім’ї Зеновичів, зафіксований в гербовниках. Очевидно, що як
і родову легенду, Зіневичі намагались фальсифікувати і герб.
Поколінний розпис нащадків Олифера Остаповича Голуба
І.
1. Остап Голуб.
ІІ.
2/1. Олифер Голуб. Гетьман (1622–1623, 1624, 1626). + 1628.
3/1. Дмитро Голуб.
4/1. Євстафія Голуб.
ІІІ.
5/2. Зиновій-Богдан. «Пан з Черкас».
х Матрона ……...
IV.
6/5. Мануйло.
7/5. Пилип.
8/5. Кост Стеблинін (Костюк Стеблин, Костин Занькович, Костянтин
Занкевич). Сотник Чигиринський (1638), осавул Насташської сотні (1654).
V.
9/6. Михайло (Мисько) Мануйлович. Полковник корсунський (1637),
сотник корсунський (1638), козак Куришкінської (Стеблівської) сотні (1649).
10/7. Григорій Пилипів («Филипов»). Хорунжий Насташської сотні (1654).
11/8. Олефір Зінченко. Козак Чорнокам’янської сотні Білоцерківського
полку (1649), козак Насташської сотні (1654).
VI.
12/9. Данило Занківич. Шляхтич м. Насташка (1654).
13/9. Андрій Зіневичl. Козак ніжинський.
14/9. Мануйло Мануйлович. Бунчуковий товариш.
х Марія Михайлівна Зеленська. + 25.07.1725 р. У 2-му шлюбі за Василем
Федоровичем Ялоцьким, сотником глухівським. + 1712 р.
15/11. Іван Грищенко. Сотенний писар насташський (1654).
VII.
16/12. Йосип Данилович Зінкевич. Значковий товариш. (Більш докладно
про цю гілку роду: Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. —
К.-СПб., 2004. — Т. V. — Вип. 3. — С. 20–30).
63
Олександр Алфьоров. Нащадки гетьмана Олифера Голуба...
17/13. Андрій Андрійович Фай-Зіневич. Бунчуковий товариш (1723–1728).
+ між 1728 та 1738 рр.
х Устимія Фаїха. + до 1741 р. В 1-му шлюбі за Марком Васильовичем
Фаєм. + до 1680 р.
18/14. Іван Мануйлович Мануйлович. Осавул генеральний артилерії (1713–
1714), глухівський сотник (1714–1728), один з трьох «правителей гене-
ральной канцелярии» (1724–1727), генеральний осавул (1728–1738). +
1740 р.
х Васса Олексіївна Туранська. + до 1742 р.
19/14. Анастасія Мунуйлівна Мануйлович. Жива у 1732 р.
х Василь Іванович Оболонський. Сотник сосницький. + до 1.07.1716 р.
VIII.
20/16. Данило Йосипович Зіневич. Військовий товариш.
21/16. Яків Йосипович Зіневич. Значковий товариш.
22/16. Мануйло Йосипович Зіневич. Військовий товариш, сотник новгород-
сіверський (1721).
23/17. Марія Іванівна Мануйлович.
х Іван Іванович Піроцький. Бунчуковий товариш (1763). + до 1765 р.
ІХ.
24/22. Леонтій Мануйлович Зіневич. Значковий товариш. +1767 р.
25/22. Михайло Мануйлович Зіневич. Полковий осавул. + до 1784 р.
х П.А. Максимович.
26/22. Федір Мануйлович Мануйлович. * бл. 1703 р. Бунчуковий товариш
(1738). + до 1748 р.
х 1) ………………………..
2) бл. 1735 р. Меланія (?) Федорівна ….. * бл. 1706 р. В 1-му шлюбі за
Андрієм Афанасійовичем Збруцьким, священиком Успенської новгород-
сіверської церкви. + 12.02.1733.
27/22. Іван Мануйлович Мануйлович. Значковий товариш. Згадується в
1739 р.
Х.
28/24. Григорій Леонтійович Зіневич. Згадується в 1784 р.
29/24. Дарина Леонтіївна Зіневич.
30/25. Олександр Михайлович Зіневич. Згадується в 1784 р.
31/25. Марія Михайлівна Зіневич.
32/26. Параскева Федорівна Мануйлович. * бл. 1728 р.
33/26. Павло Федорович Мануйлович. * бл. 1734 р.
34/26. Ірина Федорівна Мануйлович. * бл. 1736 р.
35/26. Марфа Федорівна Мануйлович. * бл. 1738 р.
64
Спеціальні історичні дисципліни. Число 17
36/26. Дмитро Федорович Мануйлович. * бл. 1740 р.
37/26. Катерина Федорівна Мануйлович. * бл. 1741 р.
38/26. Агафія Федорівна Мануйлович. * бл. 1742 р.
39/27. Олифер Іванович Мануйлович.
40/27. Афанасій Іванович Мануйлович.
XІ.
41/39. Симон Олиферів.
42/40. Симон Афанасійович Горленко.
ХIІ.
43/41. Мойсей Симонович Алфьоров-Мануйлович. Згадується у 1788–
1792 рр.
44/42. Пилип Симонович Горленко-Мануйлович. Згадується у 1788 р.
ХІІІ.
45/43. Юхим Мойсейович Алфьоров.
46/43. Афанасій Мойсейович Алфьоров.
47/43. Микола Мойсейович Алфьоров.
48/44. Йосип Пилипович Горленко.
49/44. Яким Пилипович Горленко.
50/44. Козьма Пилипович Горленко.
51/44. Софія Пилипівна Горленко.
l Stryjkowsi M. Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi. — Warszawa, 1846. —
S. 433; Кraszewski J.I. Podania heraldyczne (Wyjątek). Kniazia Hołuby // Athenaeum. — Wilno,
1846. — T. VI. — S. 38–40.
2 Lietuvos Metrika. Knyga №8 (1499–1514). — Vilnius, 1995. — S. 422; Boniecki A. Herbarz
Polski. — Warszawa, 1904. — T. VII. — S. 320; Кулаковський П. Канцелярія Руської
(Волинської) Метрики 1569–1673 рр. Студія з історії українського реґіоналізму в Речі
Посполитій. — Острог-Львів, 2002. — С. 173.
3 Кулаковський П. Вказ. пр. — С. 173.
4 Мицик Ю. З нових документів до історії міжконфесійних відносин в Україні XVII–
XVIIIст. // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. — Дніпропетровськ,
1997. — Вип. 1. — С. 138.
5 Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статис-
тические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах
в пределах губернии находящихся. — Біла Церква, 2005. — С. 476.
6 Баран О. Козацько-перські взаємини в творах П’єтра делла Валле. — Вінніпег,
1985. — С. 15–38; Дашкевич Я. Персько-українські дипломатичні контакти у 1610–
1620-х рр. // Україна дипломатична: Науковий щорічник. — К., 2004. — Вип. 4. — С. 161.
65
Олександр Алфьоров. Нащадки гетьмана Олифера Голуба...
7 Мицик Ю. Вказ. пр. — С. 138.
8 Bartoszewicz J. Kniaź i xiążę. — Krakow, 1876. — S. 39; Кraszewski J. Op. cit. — S. 38–40.
9 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (далі — ІР
НБУВ). — Ф. 225. — Спр. 375/374. — Арк. 277, 371.
10 «… щось є про фігуру по-батькові Оліхвірович. Про Оліхвіровича. Не про самого
Оліхвера, а про фігуру Оліхвіровича. І вже не пам’ятаю одне ім’я, а друге Оліхвірович.
Щось до Хмельницького. І з цим Оліхвіровичем пов’язано щось визначне. У нас є багато
фамілій Оліхвіренко. В Семигорах (сусіднє село. — О. А.). Тут є цілий ключ людей. Але
наш Оліхвірович і з цими Оліхвіренками не пов’язаний — бо він, це щось інше. І не
полковник. А якась фігура, така кумедна, чимось вона забарвлена в історичних подіях. Це
колись, колись це було» / Записано 07.08.2005 р. О. Алфьоровим зі слів Павла Єрофійовича
Зеленського, 1923 р. н. у с. Вільховець, Богуславського р-ну, Київської обл.
11 ІР НБУВ. — Ф. 225. — Спр. 375/374. — Арк. 277, 371.
12 Присяжні книги 1654 р.: Білоцерківський та Ніжинський полки / Упор. Ю. Мицик,
М. Кравець. — К., 2003. — С. 19.
13 ІР НБУВ. — Ф. 1. — Спр. 60497. — Арк. 23–25 зв., 213–214 зв., 510 зв.–511, 594 зв.–
596.
14 Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1995. — Т. 8. — Ч. 1. — С. 39, 317; Реєстр
Війська Запорозького 1649 р. / Упор. О. Тодійчук. — К., 1995. — С. 180; Присяжні книги…. —
С. 56.
15 Грушевський М. Вказ. пр. — С. 38–39.
16 Okolski S. Dyaryusz transakcyi wojennej między wojskiem koronnem i zaporoskiem, w r.
1637. — Kraków, 1858. — S. 195.
17 Кривошея В. Українська козацька старшина. — К., 2005. — Ч. 1: Урядники гетьман-
ської адміністрації. — С. 35.
18 Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. — К., 2005. —
С. 362.
19 Реєстр Війська Запорозького 1649 р…. — С. 186.
20 Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі — ЦДІАК Укра-
їни). — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 558. — Арк. 2; Спр. 1628. — Арк. 4; Спр. 2272. — Арк. 1;
Модзалевский В. Малороссийский родословник. — Т. V. — Вып. 3 / Упор. В. Томазов. —
К.-СПб., 2004. — С. 20–30.
21 Універсали Івана Мазепи (1687–1709). — К., 2002. — Ч. 1. — С. 298–299, 395–396; К.,
2006. — Ч. 2. — С. 200–201.
22 ІР НБУВ. — Ф. 1. — Спр. 60497. — Арк. 13–13 зв.
23 ЦДІАК України. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 13912. — Арк. 15.
24 Лазаревский А. Описание Старой Малороссии: Материалы для истории заселения,
землевладения и управления. — К., 1893. — Т. 2: Полк Нежинский. — С. 45–46.
25 Універсали українських Гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657–
1687). — К.-Львів, 2005. — С. 897.
26 ЦДІАК України. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 3210. — Арк. 38–39 зв., 43, 55; ІР НБУВ. —
Ф. 1. — Спр. 60497. — Арк. 304 зв.
66
Спеціальні історичні дисципліни. Число 17
27 ІР НБУВ. — Ф. 1. — Спр. 10227, 10428, 10499.
28 Там само. — Спр. 60497. — Арк. 304–304 зв.
29 ЦДІАК України. — Ф. 1032. — Оп. 2. — Спр. 701. — Арк. 17–17 зв., 19–19 зв., 30.
30 Державний архів Чернігівської області (ДАЧО). — Ф. 133. — Оп. 4. — Спр. 19. —
Арк. 1–2 зв.
31 ІР НБУВ. — Ф. 225. — Спр. 375/374. — Арк. 277, 371.
32 Присяжні книги…
33 Wielka encyklopedia powszehna ilustrowana. — Warszawa, 1902. — T. XXIX–XXX. —
S. 278.
34 Piekosinski F. O dynastycznem szlahty polskiej pohodzeniu. — Kraków, 1888. — S. 230.
35 Kojałowicz W.W. Herbarz rycerstwa W. X. Litewskiego tak zwany compedium czyli o
Klejnotach albo herbach ktorych familiestany rycerskiego w prowincyach Wielkiego Xięstwa
Litewskiego zażywaja. — Kraków, 1897. — S. 276.
36 Грушевський М. Вказ. пр. — К., 1997. — Т. 9. — Ч. 2.– С. 1525.
37 Polska encyklopedia szkachecka. — Warszawa, MCMXXXV. — T. II. — S. 375.
38 Алфьоров О. Показачення роду Голубів-Княжицьких як вияв соціально-політичних
змін на українських землях у XVII ст. // Nad Wisłą i Dnieprem: Polska i Ukraina w przestrzeni
europejskiej — przeszłość i teraźniejszość. — Toruń-Kijów, 2003–2004. — № 2–3. — S. 27.
39 Лукомский В., Модзалевский В. Малороссийский гербовник. — К., 1993. — С. 33;
Яковенко Н. Вказ. пр. — С. 405.
40 Boniecki A. Op. cit. — S. 320.
41 Державний архів Київської області (далі — ДАКО). — Ф. 782. — Оп. 1. — Спр. 2465. —
Арк. 9.
42 ЦДІАК України. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 279. — Арк. 2 зв.; Спр. 2696. — Арк. 8;
Спр. 16889. — Арк. 3.
43 Лукомский В., Модзалевский В. Указ. соч. — С. 107.
44 ЦДІАК України. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 616. — Арк. 14.
45 ІР НБУВ. — Ф. 1. — Спр. 50475. Повідомлено О. Однороженком.
46 Magyar Orszagos Leveltar. Archiv der Koniglich Ungarischen Hoftkanzlei — Libri regii (A
57). — Bd. 42. — S. 99; Bd. 44. — S. 84; Der Ungarische Adel von Geza v. Csergheo. —
Nurnberg, 1802. — S. 199, tabl. 158; Bojnicic I. Der Adel von Kroatien und Slavonien. —
Nurberg, 1899. — S. 54, tabl. 39;
47 ІР НБУВ. — Ф. 1. — Спр. 60497. — Арк. 13 зв.
48 Модзалевский В. Указ. соч. — С. 28.
49 Лукомский В., Модзалевский В. Указ. соч. — С. 61.
50 Див.: Модзалевський В. Указ. соч. — С. 21–30. Гілка Д. Зіневича не подається.
67
Олександр Алфьоров. Нащадки гетьмана Олифера Голуба...
|