Розвиток газової промисловості України у 1940-х – 1980-х роках
Мета статті - дослідити деякі аспекти розвитку газової промисловості України у радянський період та зробити спробу визначити її місце та роль у господарському комплексі країни. Головне завдання дослідження пов’язане з аналізом опублікованих джерел щодо запропонованої проблеми, як на паперових носіях...
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2008
|
| Назва видання: | Культура народов Причерноморья |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32914 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Розвиток газової промисловості України у 1940-х – 1980-х роках/ В.П. Щербина // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 147. — С. 19-22. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-32914 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-329142012-07-23T09:50:13Z Розвиток газової промисловості України у 1940-х – 1980-х роках Щербина, В.П. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Мета статті - дослідити деякі аспекти розвитку газової промисловості України у радянський період та зробити спробу визначити її місце та роль у господарському комплексі країни. Головне завдання дослідження пов’язане з аналізом опублікованих джерел щодо запропонованої проблеми, як на паперових носіях, так і в електронному вигляді. 2008 Article Розвиток газової промисловості України у 1940-х – 1980-х роках/ В.П. Щербина // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 147. — С. 19-22. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32914 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Щербина, В.П. Розвиток газової промисловості України у 1940-х – 1980-х роках Культура народов Причерноморья |
| description |
Мета статті - дослідити деякі аспекти розвитку газової промисловості України у радянський період та зробити спробу визначити її місце та роль у господарському комплексі країни. Головне завдання дослідження пов’язане з аналізом опублікованих джерел щодо запропонованої проблеми, як на паперових носіях, так і в електронному вигляді. |
| format |
Article |
| author |
Щербина, В.П. |
| author_facet |
Щербина, В.П. |
| author_sort |
Щербина, В.П. |
| title |
Розвиток газової промисловості України у 1940-х – 1980-х роках |
| title_short |
Розвиток газової промисловості України у 1940-х – 1980-х роках |
| title_full |
Розвиток газової промисловості України у 1940-х – 1980-х роках |
| title_fullStr |
Розвиток газової промисловості України у 1940-х – 1980-х роках |
| title_full_unstemmed |
Розвиток газової промисловості України у 1940-х – 1980-х роках |
| title_sort |
розвиток газової промисловості україни у 1940-х – 1980-х роках |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32914 |
| citation_txt |
Розвиток газової промисловості України у 1940-х – 1980-х роках/ В.П. Щербина // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 147. — С. 19-22. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT ŝerbinavp rozvitokgazovoípromislovostíukraíniu1940h1980hrokah |
| first_indexed |
2025-07-03T13:21:00Z |
| last_indexed |
2025-07-03T13:21:00Z |
| _version_ |
1836632099288776704 |
| fulltext |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
19
Щербина В.П.
РОЗВИТОК ГАЗОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ У 1940-х – 1980-х РОКАХ
Актуальність дослідження полягає у недостатньому вивченні проблем газової галузі України в істо-
ричному аспекті за радянської доби.
Мета статті - дослідити деякі аспекти розвитку газової промисловості України у радянський період та
зробити спробу визначити її місце та роль у господарському комплексі країни.
Головне завдання дослідження пов’язане з аналізом опублікованих джерел щодо запропонованої про-
блеми, як на паперових носіях, так і в електронному вигляді.
Природний газ відіграє все більш важливу роль у світовому енергетичному балансі. Це пов’язано з над-
звичайно сприятливими для споживача властивостями газу, а саме, екологічність, економічність та техно-
логічність.
Мабуть, самою значною перевагою природного газу є його відносна екологічність. У порівнянні з ін-
шими енергоносіями масового використання (вугіллям, мазутом) природний газ при його спалюванні на
електростанціях або в пальниках наших осель дає набагато менше шкідливих викидів.
Значним двигуном попиту на газ, на думку експертів, повинно стати збільшення частки газу в балансі
джерел виробництва електроенергії - на неї припаде до 70% зростання попиту.
Природний газ має також низку економічних переваг у порівнянні з іншими видами палива. По-перше,
завдяки наявності значних запасів та відносній дешевизні його видобутку та транспортування. По-друге,
переробка природного газу у хімічні продукти вимагає менших витрат у порівнянні з використанням наф-
тової сировини, не говорячи вже про вугілля.
Усі зазначені фактори призвели до того, що частка природного газу у світовому енергобалансі поступо-
во зростає. У середньому частка природного газу у структурі світового споживання енергоносіїв складає
близько 24%, однак відповідно до довгострокових прогнозів може зрости протягом декількох найближчих
десятиліть до 28-30 % [1, с.141].
У країнах, що розвиваються, де поки ще в енергобалансі переважають традиційні енергоносії (вугілля,
мазут), ця частка не перевищує 18 %, хоча досить швидко зростає [1, с.143].
Енергетичний баланс України характеризується такими цифрами: частка природного газу серед енер-
гоносіїв становить 45%, вугілля - 25%, нафта - 13%, атомна енергетика та інші джерела - 17%. Таким чином,
головним джерелом енергозабезпечення держави є природний газ. Серед країн Європи це доволі унікальне
явище притаманне тільки Україні. Адже у європейських державах частка природного газу в енергетичному
балансі коливається у межах 20-25%, натомість переважає споживання нафти і нафтопродуктів – 39-42%
всіх енергоресурсів [2].
Крім того, проблеми газової промисловості, а особливо відносини з головним постачальником газу для
України – Росією, набули державного значення, ними все більше цікавляться широкі кола громадськості,
зростає кількість друкованих видань, гостро дискусійних передач на телебаченні, форумів в інтернеті тощо.
Складається враження, що наше суспільство тільки останнім часом почало розуміти, яку значну роль віді-
грає нафтогазовий комплекс (НГК) у житті країни.
Становлення газової галузі України почалося, головним чином, у другій половині ХХ століття. Але й
вона має цікаву історію, яка чекає на своїх дослідників.
У зв’язку з цим, слід підкреслити, що авторові не вдалося знайти спеціальних історичних досліджень
щодо історії газової промисловості України. У той же час, є значна кількість робіт, у яких так чи інакше
розглядаються проблеми розвитку радянської нафтогазової промисловості. Умовно їх можна розділити на
три групи: 1) загальні роботи економістів та істориків про розвиток народного господарства; 2) галузеві ро-
боти і 3) публіцистика. Кожна відрізняється своїм аспектом розгляду історії НГК і методологічними прин-
ципами аналізу.
Щодо першої групи робіт, то в них нафтова і газова промисловість розглядається в контексті розвитку
інших галузей радянської економіки та народногосподарського комплексу в цілому [3].
З часом нафтогазова проблематика все більше стала цікавити істориків, перш за все російських. Так, у
2002 та 2007 роках з’являються дві роботи В.М.Славкіної, в яких автор робить спробу дослідити історію
розвитку нафтогазового комплексу СРСР не як абстрактну економічну або технічну структуру, а як явище,
безпосередньо вмонтоване у загальний історичний процес, що розвивався у певних політичних та соціаль-
но-економічних умовах [5]. Використовуючи значний фактичний матеріал, дослідниця головну увагу зосе-
реджує на аналізі розвитку НГК, розташованому у Західному Сибіру. Період зародження та розвитку газо-
вої галузі в 50-ті – 70-ті рр. ХХ ст. (у ці часи українські газові родовища відігравали ведучу роль у видобут-
ку газу) висвітлений досить поверхово [6, с. 130 - 142].
Автори галузевих робіт – спеціалісти газової промисловості. Це «погляд зсередини» на історію розвит-
ку газової галузі. Як правило, ця група досліджень не орієнтована на широке коло читачів і призначена для
фахівців, що працюють у даній галузі. В анотаціях до таких робіт вказується, що передбачувана аудиторія -
це, у першу чергу, працівники нафтогазового комплексу. В основі цих публікацій - професійний аспект
(стан ресурсної бази, рівень видобутку тощо). Дані матеріали побудовані або по хронологічному, або по ре-
гіональному принципу [6]. Серед подібних робіт стосовно української газової промисловості треба виділи-
ти публікації І.В. Дияка [7]. Багаторічний досвід роботи у газовій галузі дозволяють даному авторові на ос-
нові значної кількості фактичного матеріалу передати специфіку газового комплексу, його особливості та
закономірності розвитку. З публікацій можна скласти більш-менш повне уявлення про вітчизняний НГК на
різних етапах свого розвитку, які задачі вирішуються його працівниками у сучасний період.
Щербина В.П.
РОЗВИТОК ГАЗОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ У 1940-х – 1980-х РОКАХ
20
В останні десятиріччя газова проблематика не сходить зі сторінок різних публіцистичних видань. Поді-
бний інтерес пояснюється перш за все тим, що господарська проблема забезпечення країни енергоносіями
поступово трансформувалася у міждержавну і перетворилася в складову частину доктрини національної
безпеки. Але при цьому, абсолютна більшість таких публікацій присвячена сьогоднішнім проблемам або
подіям недавнього минулого (головним чином 90-м рр. ХХ ст.) [8].
Газова промисловість на території сучасної України бере свій початок з введення в експлуатацію поль-
ською компанією «Gasolina» Дашавського газового родовища (1913 р.) та будівництва першого газопроводу
Дашава - Стрий у 1924 р. Початкові запаси Дашавського родовища були оцінені в 13,2 млрд. куб м природ-
ного газу [9, с. 10].
Втім, в Україні ще раніше почали використовувати коксовий газ - для освітлення вулиць (в Одесі - ще у
1866 р., потім у Харкові, Києві, Чернівцях). Із природним газом уперше зіштовхнулися при бурінні та роз-
робці нафтових свердловин на Бориславському нафтовому родовищі (у 1912-1913 рр.), причому він вважав-
ся тоді небажаним продуктом - ускладнював буріння, викликав пожежі, заважав поглибленню нафтових
свердловин.
Спочатку цілеспрямовані пошуки газових родовищ не велися. Тільки в 30-х рр. ХХ ст. були закладені
перші розвідницькі свердловини в Західній Україні. Для транспортування видобутого газу в Прикарпатті
були побудовані перші газопроводи. У передвоєнні роки сумарна довжина газопроводів на території Захід-
ної України становила 310 км. Розвиток газовидобутку в цьому регіоні у той час гальмувався тим, що тут
фактично не було промисловості, що споживала газ.
Після входження західноукраїнських земель до складу СРСР, у 1939 році газова промисловість Прика-
рпаття була націоналізована, і для керівництва роботою газових промислів у Львові був створений трест
"Укргаз". У 1940 році було введено в дію нове газове родовище - Опорське, і видобуток природного газу у
порівнянні з 1938 р. майже подвоївся. В 1940-1941 роках були споруджені газопроводи Опара-Борислав,
Дашава-Львів та розроблений проект найбільшого на той час у Європі магістрального газопроводу Дашава-
Київ довжиною 509 км. Планувалося також у 1941 р. побудувати три заводи по переробці газу, але цим
планам не судилося збутися через початок Великої Вітчизняної війни [10, с. 17].
На сході України газова промисловість теж розвивалася, але тут вона більше концентрувалася на вико-
ристанні коксового газу підземної газифікації вугілля. Перші станції підземної газифікації вугілля були по-
будовані в Лисичанську та Горлівці в 30-і роки. У листопаді 1934 року при газифікації м.Сталіно (теперіш-
ній Донецьк) було урочисто запалено перший газовий смолоскип, і з тих пір це стало традиційним ритуа-
лом при запровадженні у дію магістральних газопроводів або підведенні газу до населених пунктів і важли-
вих промислових об'єктів. До початку Великої Вітчизняної війни у Донецьку, Макіївці та Горлівці на стис-
лому коксовому газі працювали газонаповнювальні станції, скорочуючи в такий спосіб споживання рідкого
палива [11, с. 29]. Під час німецько-фашистської окупації розвиток газової промисловості майже повністю
припинився.
У період 1924-1941 рр. на території відбувалося майже безперервне (за деякими виключеннями) зрос-
тання видобутку газу - з 37, 7 млн. куб м до 530, 4 млн. куб. м, а у 1950 році він досяг 1411, 1 млн. куб. м. У
повоєнні роки розширилися обсяги геолого-розвідницьких робіт та експлуатаційного буріння - вже в 1945
р. воно перевищило довоєнний рівень [9, с. 18].
Часом самого інтенсивного розвитку газової промисловості України був період 1951-1975 років. У цей
час у західному регіоні розроблялося сім родовищ. Варто підкреслити, що до 1955 року Прикарпаття було
основним газодобувним регіоном не тільки України, але й усього колишнього СРСР. Із загальносоюзного
обсягу видобутку газу (5, 9 млрд. куб м) на Стрийське газопромислове управління припадало 2, 8 млрд. куб
м, тобто 48%. Максимальних показників рівень видобутку у західному регіоні України досяг у 1968 р. (12,
571 млрд. куб м) [11, с. 180]. На початку 1950-х років з 85 млрд. куб. м розвіданих запасів газу у Радянсько-
му Союзі на Україну приходилося 35 млрд. куб. м, на РРФСР - 42 млрд. куб. м. [12].
В даний період природний газ почали активно використовувати у промисловості та комунальному гос-
подарстві. Зокрема, по завершенню будівництва газопроводу Дашава - Київ блакитне паливо у 1948 році
отримали споживачі Києва та Тернополя. Відношення до газу у ці роки характеризує цитата з радянського
журналу «Колгоспник України»: «Газ - це дешеве паливо та дуже цінна сировина для хімічної промислово-
сті» [13].
Подібне ставлення було зумовлено унікальною дешевизною енергоносіїв у Радянському Союзі, де на-
віть у 1985 році собівартість природного газу (у місцях видобутку) коштувала за тисячу кубометрів лише 3,
99 крб. [14].
З проведенням газифікації областей та значної кількості міст України в 50-60-і роки минулого століття
створюються комбінати комунальних підприємств, які після організації в 1975 р. Республіканського об'єд-
нання з газопостачання та газифікації „Укргаз" стають спеціалізованими об'єднаннями газового господарс-
тва.
На 1975 рік було побудовано близько 23 тисяч кілометрів міських та селищних газорозподільних ме-
реж, газифіковано природним газом 8,1 млн. квартир. У той же час, рівень газифікації в сільській місцевості
складав лише 4 % [15].
З 1945 р. почалися перші у світі експортні поставки природного газу з території України у Польщу. З
1967 р. український газ почав подаватися до Чехословаччини, ще пізніше - до Австрії.
Першим джерелом для експорту природного газу стали найбільші на той період в Україні та і в СРСР
газові родовища - Дашавське та Опорське. Пізніше були введені в дію інші родовища та газопроводи, оріє-
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
21
нтовані на експорт газу. Щорічний експорт газу в середині 1970-рр. досягнув 2, 5 - 3, 5 млрд. кубометрів. У
1980-ті рр. він складав 5, 3 - 5, 6 млрд. кубометрів щорічно [16].
Відкриття унікального Шебелинського газоконденсатного родовища в 1950р. та його введення в
експлуатацію в 1956 р. стало початком бурхливого розвитку видобування газу у східному регіоні України -
Дніпровсько-Донецькій западині. Початкові запаси Шебелинського родовища були оцінені в 500 млрд. куб
м. У перший рік експлуатації з нього було видобуто 332, 7 млн. куб м газу, а з 1957 р. воно стало лідером по
видобутку газу в Україні. У перші два десятиліття експлуатації Шебелинка була найбільшим по запасам та
рівню видобутку газу родовищем у всій Європі. До освоєння природних ресурсів радянського Західного
Сибіру воно забезпечувало до 60% газовидобутку в СРСР і було основним постачальником газу для євро-
пейської частини колишнього Союзу. Рівень газовидобутку постійно зростав. Про його темпи свідчать такі
дані: в 1965 році була добута перша сотня мільярдів кубічних метрів газу, в 1968 р. – друга сотня, в 1971 р.
– третя, в 1975 р. – четверта сотня [11, с. 180].
За 40 років експлуатації Шебелинського родовища було видобуто майже 500 млрд. кубічних метрів га-
зу та близько 1, 6 млн. т газового конденсату. У цей час підприємствами “Укргазпрому”, що був створений
у 1965 році,
видобувалося всього 56,5 млрд. м3 газу. Це становило близько 30% союзного видобутку [17].
Розробка Шебелинки стимулювала будівництво газопроводів до великих промислових центрів Харків-
ського, Придніпровського та Донецького регіонів. Першими були споруджені газопроводи до Харкова та
Чугуївської ГРЕС, пізніше - магістральні газопроводи, у тому числі Шебелинка-Дніпропетровськ-Кривий
Ріг-Одеса з відводами до Запоріжжя, Миколаєва, Херсона та ін.; Шебелинка-Київ з відводами до Полтави,
Кременчука, Черкас; Шебелинка-Бєлгород-Курськ-Брянськ та ряд інших. У 70-і роки було побудовано га-
зопровід Шебелинка-Київ-Захід України, що зв'язав у єдине ціле східні та західні газодобувні регіони. У
подальшому були відкриті та введені в дію ще декілька значних газових родовищ.
Одним з головних газодобувних регіонів України є Харківська область. Крім Шебелинського родови-
ща, з початку 70-х років розроблялося також Хрестищинське родовище (розвідані запаси газу становили
335 млрд. кубометрів). На базі Красноградського управління бурових робіт у Краснограді в 1977 році було
створено бурове об’єднання “Укрбургаз” [18]. Сумарні запаси діючих у Харківській області родовищ ста-
новили приблизно 1,2 трлн. кубометрів газу. Однак на сьогодні вони вироблені приблизно на 75% [19].
Південний газодобувний регіон почав свій розвиток із грудня 1966 року, коли природний газ із Глебів-
ського газоконденсатного родовища в Криму був поданий у Сімферополь. Видобуток газу в Криму в пер-
ший рік (1966 р.) становив 64 млн. куб м, а максимальних показників він досяг у 1986 р. - 1211 млн. куб м.
У цілому по Україні за період 1944-1995 р. було добуто близько 1, 6 трлн. куб. метрів природного газу,
з них близько 85% - на родовищах східного регіону, 15% - західного та південного [10, с. 19].
Природно, що нафтогазовий комплекс України був частиною паливно-енергетичного комплексу Ра-
дянського Союзу, що напередодні Великої Вітчизняної війни (1940 р.) був представлений на 59% - вугіл-
лям, на 19% - нафтою, на 14% - дров'яним паливом і на 2% - газом. У перші роки після закінчення війни на
вугілля доводилося близько 80% (1946 р.) енергобалансу країни. В другій половині 70-х років частка нафти
в паливно-енергетичному балансі СРСР становила вже більше 45%, знизившись потім до 40% наприкінці
80-х років. Частка природного газу послідовно зростала - до 40% в 1990 році [14].
З відкриттям на території СРСР нових перспективних газоносних регіонів - у Західному Сибіру, Казах-
стані та Туркменістані - туди стали направляти більшість матеріальних та людських ресурсів.
Це стало однією з причин того, що в Україні почалося поступове падіння видобутку газу – з 68, 7 млрд.
куб. м у 1975 році до 24, 3 млрд. куб м у 1991 році, а у 1995 рік видобуток знизився до 18,2 млрд. куб м. Ін-
шими причинами такого стану були економічна криза та вичерпаність родовищ України, яка складала май-
же 80% [20, с. 5].
Українські газовики приймали активну участь в освоєнні газових родовищ Західного Сибіру, особливо
Уренгойського та Ямбургського.
Вже в 1960-ті роки спеціалісти ПівденНДІгіпрогазу (м. Донецьк) відігравали значну роль у проекту-
ванні об’єктів газового комплексу тюменської Півночі. А в подальші десятиріччя цей проектний інститут
став провідним в газовій галузі СРСР [11, с. 189].
У 1980-ті рр. у Радянському Союзі працювало 7 заводів газової апаратури, 3 з яких знаходилися в
Україні [11, с. 189]. У цей же час 70% всіх об’ємів бурових робіт Західно-Сибірського регіону виконували
буровики «Укргазпрому» з Краснограду та Полтави. Сотні кваліфікованих спеціалістів української газової
промисловості працювали на північних газових промислах [11, с. 181].
Ціною неймовірних мобілізаційних зусиль Радянський Союз за досить короткий строк став лідером
світового видобутку газу. Так, у 1970 р. видобуток природного газу в СРСР становив 198 млрд. куб. м , у
1980 р. – 435 млрд. куб. м, у 1985 р. – 643 млрд. куб. м . Таким чином, за п’ятнадцять років видобуток газу
зріс більш ніж в три рази [11, с. 11].
Зрозуміло, що важливою складовою газодобувного комплексу став газопровідний транспорт. Масове
спорудження газопроводів почалося відразу після Другої світової війни. Одна з перших газових магістралей
(довжиною 1300 км) подавала газ із українського Дашавського родовища через Київ у Москву.
Радянська газотранспортна система з самого початку складалася як єдина структура. Відмінною рисою
будівництва в СРСР магістральних газопроводів була єдина схема кільцювання Європейської частини краї-
ни. Найбільш значними газотранспортними системами СРСР 60-х рр. були система Середня Азія - Центр
загальною довжиною близько 5500 км; експортний газопровід «Союз» довжиною 2750 км, а у 1984 р. був
споруджений найбільший по довжині у світі газопровід Західна Сибір - Франція [12].
Щербина В.П.
РОЗВИТОК ГАЗОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ У 1940-х – 1980-х РОКАХ
22
Газотранспортна система України, як уже зазначалось, формувалася в складі Єдиної системи газопо-
стачання СРСР. У 1970 р. загальна довжина українських магістральних газопроводів становила 11, 5 тис.
км, у 1980 р. – 18 тис. км, а в 1991 р. досягла 31, 4 тис. км [21, 22]. Висновки щодо темпів розвитку україн-
ської газотранспортної системи можна зробити із порівняння таких даних: за 70-ті – 80-ті роки було побу-
довано 20 тис. км трубопроводів, а з 1991 по 2007 роки – 7тис. км [22]. Таким чином, на 82 % газотранспор-
тна система України була сформована за радянських часів.
На сучасному етапі Україна має магістральну газотранспортну систему (ГТС), яка включає 38,2 тис. км
газопроводiв, 73 компресорнi станції, 13 пiдземних сховищ газу. Пропускна спроможність системи стано-
вить на входi 288 млрд. куб. м на рiк, а на виходi – 178, 5 млрд. куб. м газу. ГТС виконує дві основні функ-
ції: забезпечення природним газом внутрішніх споживачів, а
також транзит російського природного газу в європейські країни Через неї проходить основний потік
експортних поставок російського газу (близько 85%) [22].
Об’єми транзиту газу через територію України коливалися від 141,1 млрд. куб. м у 1998 р. ( максимум
) до 112,1 млрд. куб. м у 2007 р. (мінімум) [22].
Головними надбаннями радянської доби для української газової промисловості можна вважати газодо-
бувний комплекс (80% запасів газу вичерпані) та газотранспортні магістралі.
Стосовно споживання газу, то твердження про те, що газом із українських родовищ користувався весь
Радянський Союз (перш за все Росія), а зараз Україна по високим цінам закупає російський газ, досить спі-
рне. Достатньо навести такі дані: з 1945 по 1991 роки на території України було добуто приблизно 1, 5 трлн.
куб. м газу, а споживання газу в Україні тільки у 1980-ті рр. становило більш ста млрд. куб. м щорічно [22].
Сучасна Україна - значний імпортер природного газу (75 % всього об’єму споживання). В той же час
вона найкрупніша транзитна держава, що створює потенціальну можливість відігравати серйозну роль на
світовому енергетичному полі. Але при цьому необхідно розвивати ГТС як державне надбання, вкладати
значні кошти в її реконструкцію.
Таким чином, історія газового комплексу України це не тільки події недавнього минулого, а, перш за
все, проблеми енергетичної безпеки держави, міждержавних відносин та соціально-економічного розвитку
країни на довгострокову перспективу.
Джерела та література
1. Брагинский О.Б. Мировой нефтегазовый комплекс. – М., 2004. – 605 с.
2. Голос України. – 2005. – 4 квітня.
3. История социалистической экономики. Т. 5, 6. – М., 1978, 1980; Красильщиков В.А. Вдогонку за про-
шедшим веком: Развитие России в XX веке с точки зрения мировых модернизаций. – М., 1998; Пихоя
Р.Г. Советский Союз: история власти. 1945–1991.– Новосибирск, 2002.
4. Славкина В.М. Триумф и трагедия (развитие нефтегазового комплекса СССР в 1960–1980 гг.). – М.,
2002; Славкина В.М. Великие победы и упущенные возможности: влияние нефтегазового комплекса на
социально–экономическое развитие СССР в 1945–1991 гг. – М., 2007.
5. Славкина В.М. Великие победы и упущенные возможности: влияние нефтегазового комплекса на соци-
ально–экономическое развитие СССР в 1945–1991 гг. – М., 2007.
6. Газовая промышленность СССР. – М., 1967; Нефть и природный газ Украины. – М., 1957; Туманов А.Г.
Газовая промышленность Украинской ССР. – М, 1972.
7. Діяк І.В. Енергетична безпека України. – К., 2000; Діяк І.В. Нафтогазова галузь на шляху розвитку //
Вісник НГСУ. – 2004. – № 3. – С. 5–8; Діяк І.В. Кому вигідне банкрутство вітчизняних газовидобувних
підприємств. – Голос України. – 2006. – 14 лютого.
8. Землянский В. Украинская переменная газового цикла // Власть денег. –
2005. – № 26. – С. 10–14; Храбрый О., Прудка Н. Консорциум в газообразном состоянии // Эксперт. –
2005. – № 22 – С. 14–21; Хорольский А. Иван Плачков показал многообещающую пустоту // Комер-
сант Украина. – 2006. – 20 июня ; Еременко А. Как не зарезать курицу несущую золотые яйца // Зерка-
ло недели. – 2008. – 1–7 марта.
9. Старостин А. Газовый выбор: сдача суверенитета или реформа // Комментарии. – 2007. – № 32.– С. 10.
10. Газодобывающей промышленности Украины – 80 лет. – Энергобизнес. – 2004. – N 24. – С. 16 – 20.
11. Газ Страны Советов. – М., 1989.
12. Независимая газета. – 2008. – 16 мая.
13. Колгоспник України . – 1958. – № 12. – С.18
14. Зеркало недели. – 2007. – 2 – 8 июня.
15. http://www.gasukraine.com.ua/
16. Коваль Р.І. Першому в світі експорту газу 60 років // Вісник НГСУ. – 2005. – № 2. – С.32–33.
17. Слобідський край. – 2001. – 7 квітня.
18. http://tvoj.kharkov.ua/history/hst.php?r=27
19. http://b600.abn.com.ua/
20. Діяк І.В. Нафтогазова галузь на шляху розвитку // Вісник НГСУ. – 2004. – № 3. – С. 5–8.
21. Руднік А.А. Транспортування газу в Україні – історія та сьогодення // Вісник НГСУ. – 2004. – №1. – С.
10–12.
22. http://www.naftogaz.com/www/2/nakweb.nsf?Open
http://www.gasukraine.com.ua/
http://tvoj.kharkov.ua/history/hst.php?r=27
http://b600.abn.com.ua/
http://www.naftogaz.com/www/2/nakweb.nsf?Open
|