Поняття „етнічного” та „національного” у радянській та російській історіографії
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2008
|
| Назва видання: | Культура народов Причерноморья |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32916 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Поняття „етнічного” та „національного” у радянській та російській історіографії / Ю.Ю. Сугробова // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 147. — С. 7-9. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-32916 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-329162012-05-27T12:55:17Z Поняття „етнічного” та „національного” у радянській та російській історіографії Сугробова, Ю.Ю. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ 2008 Article Поняття „етнічного” та „національного” у радянській та російській історіографії / Ю.Ю. Сугробова // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 147. — С. 7-9. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32916 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Сугробова, Ю.Ю. Поняття „етнічного” та „національного” у радянській та російській історіографії Культура народов Причерноморья |
| format |
Article |
| author |
Сугробова, Ю.Ю. |
| author_facet |
Сугробова, Ю.Ю. |
| author_sort |
Сугробова, Ю.Ю. |
| title |
Поняття „етнічного” та „національного” у радянській та російській історіографії |
| title_short |
Поняття „етнічного” та „національного” у радянській та російській історіографії |
| title_full |
Поняття „етнічного” та „національного” у радянській та російській історіографії |
| title_fullStr |
Поняття „етнічного” та „національного” у радянській та російській історіографії |
| title_full_unstemmed |
Поняття „етнічного” та „національного” у радянській та російській історіографії |
| title_sort |
поняття „етнічного” та „національного” у радянській та російській історіографії |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32916 |
| citation_txt |
Поняття „етнічного” та „національного” у радянській та російській історіографії / Ю.Ю. Сугробова // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 147. — С. 7-9. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT sugrobovaûû ponâttâetníčnogotanacíonalʹnogouradânsʹkíjtarosíjsʹkíjístoríografíí |
| first_indexed |
2025-07-03T13:21:07Z |
| last_indexed |
2025-07-03T13:21:07Z |
| _version_ |
1836632106257612800 |
| fulltext |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
7
Сугробова Ю.Ю.
ПОНЯТТЯ „ЕТНІЧНОГО” ТА „НАЦІОНАЛЬНОГО” У РАДЯНСЬКІЙ
ТА РОСІЙСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
Довгий час радянські науковці дотримувались точки зору, у відповідності до якої стверджувалось, що
існують три форми етнічної спільності, це: плем'я, народність, нація. Навіть після засудження сталінізму, в ра-
дянській науці досить довго використовували поняття нації, яке було сформульовано в роботі І. Сталіна "Марк-
сизм і національне питання" [1], згідно якому нація характеризувалася чотирма основними ознаками: спільністю
мови, спільністю території, спільністю економічного життя, спільністю психічного складу та культури. Визна-
чення це було далеко не оригінальним. Перші три ознаки І. В. Сталін запозичив із робіт з національного питання те-
оретика марксизму К. Каутського, четвертий – з праці іншого марксиста О. Бауера "Національне питання та со-
ціал-демократія". У радянській науці вважалося, що всі ці чотири ознаки в тому або іншому ступені були власти-
ві й іншим формам етнічної спільності: племені та народності.
На думку Ю. Семенова, подібний підхід не тільки не допомагав зрозуміти суть етнічної спільності, але, навпа-
ки, закривав дорогу до цього [2].
Існує ряд підходів до визначення поняття «етносу»: соціальний, представлений представниками радянської
школи – Ю. Семеновим та В. Бабаковим; біологічний – Л. Н. Гумільов; соціально-біологічний, представни-
ками якого є Л. Вернер та Л. Срол.
Розглянемо один із існуючих підходів, відповідно до якого етнос є спільність не тільки соціальна, але й
біологічна, етноси співіснують не тільки в просторі, але і в часі. Етнос може існувати, тільки постійно відтворю-
ючись. Він володіє завглибшки в часі, має свою історію. Одні покоління членів етносу заміщаються іншими,
одні члени етносу успадковуються іншим. Існування етносу припускає спадкоємство [3].
Передача етнічної приналежності є спадкоємство як соціальне, чисто культурне, так і біологічне, кровно-
споріднене. У нормальних умовах культурне, соціальне відтворення людини невіддільно від біологічного. Діти
успадковують від батьків не тільки тілесну організацію, але і культуру, і етнічну самосвідомість.
Виходячи з цього, можна зробити висновок, що етнічна спільність в своїй основі є спільність походження,
що етнос є сукупність людей, що мають загальну плоть і одну загальну кров, що кожен етнос – особлива порода
людей. Таким чином, соціальна по своїй істоті спільність людей усвідомлюється як спільність біологічна, що
знаходить своє віддзеркалення в мові. Слово "народ", яким в буденній мові іменують етнос, походить від слів
"рід", "народжувати", "породжувати".
Коли перед людиною, яка ніколи не займалася теоретичними міркуваннями про природу етносу, встає питан-
ня про те, чому вона належить саме до цього, а не іншого етносу, чому, наприклад, він росіянин, а не татарин, анг-
лієць і так далі, то у нього природно напрошується відповідь: тому що мої батьки належали до даного етносу,
тому що мої батьки – росіяни, а не татари, не англійці та тому подібне. Для звичайної людини його приналежність
до того або іншого етносу визначається його походженням, що розуміється як кровне походження [4].
Коли ж предки людини належать не до одного, а до різних етносів, то нерідко і він сам, та інші, люди, які
знають про це, займаються підрахунками, скільки в ньому різних часток крові та яка частка існує у кожному із
них. Говорять про долі російською, польською, єврейською й інших кровей.
Свідомість етнічної приналежності не можна розглядати як суб'єктивне явище. Вона включає необхідний
компонент відчуття етнічної приналежності. А відчуття людини, як відомо, формуються в значній мірі неза-
лежно, а іноді й абсолютно незалежно від його розуму.
Свідомість і відчуття етнічної приналежності формується під впливом об'єктивних умов життя людини
та, виникнувши, існує вже багато в чому незалежно від його свідомості та волі. Цій незалежності сприяє усвідо-
млення етнічної приналежності як приладдя до особливої біологічної породи людей. Людина не може довільно
змінити свідомість приналежності, що склалася у неї, саме до цього, а не іншому етносу, хоча, звичайно, може
приховати його й оголосити щодо свого приладдя до іншої групи [5].
Зрозуміло, що свідомість приналежності до однієї етнічної спільності може замінитися свідомістю приналеж-
ності до іншого етносу, але це відбувається не в результаті вольового вирішення людини, а через певні об'єктивні
умови.
Якщо людина назавжди потрапляє в іноетнічне середовище, то вона вимушена, щоб нормально жити в но-
вих умовах, оволодіти мовою, на якій говорять люди, що її оточують. Крок за кроком людина починає вбирати
раніше чужу для неї культуру та поступово все більше забувати про ту, що була для неї рідною. Цей трива-
лий процес, який іменується етнічною асиміляцією, етнічним втягуванням або розчиненням, завершується
зміною свідомості етнічній приналежності. Але найчастіше це відбувається тільки в другому або навіть
третьому поколінні.
Повному завершенню процесу етнічної асиміляції заважає, звичайно, усвідомлення етнічної спільності як
спільності походження. Не тільки людина, що першою опинилася в іноетнічному середовищі, але і її нащадки
пам'ятають, що хоча по мові та культурі вони тепер нічим не відрізняються від людей, що оточують їх, однак за
походженням, по крові вони інші. Таким чином виникають такі характеристики, як американець ірландського,
німецького і так далі походження.
Культурно-мовній або тільки мовній асиміляції можуть піддатися не тільки окремі індивіди, але цілі гру-
пи людей, що належать до того або іншого етносу. І якщо вони при цьому не втратили колишню етнічну самосві-
домість, то продовжують залишатися членами початкового етносу. При цьому вони утворюють в йо-
Сугробова Ю.Ю.
ПОНЯТТЯ „ЕТНІЧНОГО” ТА „НАЦІОНАЛЬНОГО” У РАДЯНСЬКІЙ ТА РОСІЙСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
8
го складі особливу групу. Такі караїми, які майже повністю перейшли на російську мову, при цьому зберегли
пам'ять про своє тюркське походження [6].
Етнос може мати різну структуру. Він може складатися з етнічного ядра –основної частини етносу, що
компактно живе на певній території, етнічної периферії – компактних груп представників даного етносу, так
або інакше відокремлених від основної його частини та, нарешті, етнічної діаспори – окремих членів етносу, роз-
сіяних по територіях, які займають інші етнічні спільності.
Етнос може бути весь підрозділений на субетноси – групи людей, культури, що відрізняються своєрідніс-
тю мови та певною самосвідомістю. У такому разі кожен із членів етносу входить в який-небудь із складових його
субетносів. Так, грузини діляться на картлийцев, кахетинців, імеретин, гурій, мохевцев, мтиулів, рачинцев, тушин,
пшавов, хевсуров і так далі. У членів такого етносу існує подвійна етнічна самосвідомість: свідомість приналежно-
сті до етносу та свідомість приналежності до субетносу [7].
У порівнянні з етносом нація – це стійка спільність людей, що історично склалася, виникла на базі спі-
льності мови, території, економічного життя, а також на основі специфічної тільки для даного етносу доб-
ровільно та природно прийнятої усіма національної культури та формованого на її основі національного ін-
тересу [8].
Нерідко між поняттям "нація" та поняттями "народ", "етнос" ставлять знак рівності. Насправді, французи є на-
род, етнос, і вони ж є нацією. Звідси природно напрошується висновок: етнічна спільність (народ) і нація суть
одне і те ж. У наший літературі до цього зазвичай додавали, що нація це не просто етнос, а вища його форма,
що прийшла на зміну народності.
Насправді ж, етнос і нація – явища, що відносяться до різних соціальних сфер. Суть етнічної спільності
найяскравіше виявляється в етнічних процесах: етнічної асиміляції, етнічного злиття, етнічного включення та
етнічного розщеплювання. Вони відбуваються стихійно та багато в чому незалежно від свідомості та волі людей.
Суть же нації найвиразніше виражається в національних рухах, які є діяльністю мас людей, направленою
до досягнення певної мети, причому найчастіше політичних. Кожний такий рух має певну програму. Націона-
льні рухи на відміну від етнічних процесів відносяться до сфери політики. Вони є одним із видів політичних ру-
хів. Нація в цих рухах виступає як певна суспільна, перш за все політична сила, з якою треба вважатися [9].
Консолідація раніше економічно відособлених областей в єдину господарську спільність була результатом
втягування їх в загальний торговий оборот, виникнення єдиного ринку в масштабах країни. Найважливішим
засобом спілкування є мова. Тому економічні зв'язки найлегше зав'язувалися між областями, населення яких
говорило на одній мові або на близькоспоріднених мовах, тобто належало до однієї етнічної спільності чи спо-
ріднених етносів.
У свою чергу, встановлення міцних економічних зв'язків між областями сприяло злиттю споріднених етніч-
них груп в одну, а також стиранню граней між субетносами та етнографічними групами, на які вони раніше роз-
падалися. В ідеалі все населення такого єдиного геосоціального організму повинне було б утворити одну етні-
чну спільність. Воно ж в ідеалі повинне було складати одну націю. Таким чином, ті ж самі об'єктивні процеси,
що призвели до утворення нації, мали своїм результатом метаморфозу етносу. Позначилася на етносі сама по
собі поява нації.
У дослідженні суті племені, народності, етносу, нації та їх співвідношенні виявляється декілька тенден-
цій.
Соціальні концепції суті нації й етносу визнають, що в історичному аспекті етнос передує нації, тому в да-
ний час включається в її склад як природно-біологічна основа. Так, В. Г. Бабаков та В. М. Семенов, розводячи
поняття "етнос" і "нація", стверджують, що етнос включає територіально-мовні та культурно-психологічні ком-
поненти, тоді як в понятті нації крім етнічного компоненту наявні соціальні процеси, які грають чи не провідну
роль в життєдіяльності подібного колективу. Таке розуміння нації, на наш погляд, виникає зі спостережень
над формуванням національних держав і обумовлено соціальною диференціацією суспільства. Тому нація ви-
ступає вищим ступенем соціально-етнічного роду. Відповідно, в нації виявляються два взаємозв'язані компоненти:
етнічний, а саме: мова, сталі форми матеріальної культури, народне мистецтво, фольклор, традиції, вдачі, зви-
чаї, особливості психічного складу людей як найбільш стійкі, консервативні елементи в національному; соціаль-
ний, такий, що включає соціально-класову структуру, систему соціальних відносин, політичні інститути та інше
[10].
Більш діалектичною є позиція В. П. Торукало, згідно з якою кожним історичним типом етносу є єдність
біологічного та соціального. Нація ж обумовлюється переважно соціально-економічними чинниками, найголо-
внішим з яких стає держава [11].
Ю. В. Бромлей, розмежовуючи історичні типи етнічних суспільств: "плем'я", "народність", "нація", – ствер-
джує, що родовим поняттям для них виступає поняття "Етнічна спільність". Звідси питання про специфіку ет-
нічного як одну з найголовніших категорій етносу знімається. Етнічні властивості, що належать сфері мови,
культури, психіки, на думку Ю.В. Бромлея, є чисто соціальними явищами. Проте вченим не враховується той
факт, що спільність людей не вичерпується соціальними чинниками [12].
Соціальний погляд на суть нації й етносу розділяє і Ю. І. Семенов: етнос і нація – явища, що відносяться до рі-
зних соціальних сфер. Суть етнічної спільності найяскравіше виявляється в етнічних процесах: етнічної асимі-
ляції, етнічного злиття, етнічного включення, етнічного розщеплювання. Не дивлячись на те, що нація - вища
форма етносу, повної тотожності між ними не виникає навіть при найтіснішому зближенні. Важкість розме-
жування нації й етносу полягає і в тому, що не вони є первинними суб'єктами історичного процесу, а соціально-
історичні організми. Останнє затвердження Ю. І. Семенова представляється важливим, оскільки всі спроби
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
9
виявити суть етносу, нації, вирішити проблему співвідношення цих реалій не мають достатньої обґрунтованості.
Пошук же іншої одиниці в системі людських громад може вивести вирішення цієї проблеми із замкнутого кола
[13].
Таким чином, розглянувши інтерпретацію понять „етнос” та „нація”, яка використовувалась у радянські часи,
можна констатувати, що сьогодні потрібно провести більш детальний аналіз цих дефініцій, порівнявши підходи ра-
дянських авторів із вітчизняними та зарубіжними авторами, що буде зроблено у наступній публікації.
Джерела та література
1. Семенов Ю.И. Социально-исторические организмы, этносы, нации// Этнографическое обозрение. –
1996. – №3. – С. 5.
2. Там само.
3. Дзибель Г.В. Пролегомены к теории этноса// Африка: общество, культура, языки. – М.,1996. – С. 5.
4. Там само. – С. 17.
5. Бромлей Ю.В. Этнос и этнография. М., 1973. – С. 43.
6. Бромлей Ю.В. Этносоциальные процессы: теория, история, современность. – М., 1987. – С. 61.
7. Крюков М.В. Еще раз об исторических типах этнических общностей // Советская этнография, 1986. –
С.3.
8. Яценко Н.Е. Толковый словар обществоведческих терминов. – Спб., 1999. – С. 115.
9. Семенов Ю.И. Социально-исторические организмы, этносы, нации// Этнографическое обозрение. –
1996. – №3. – С 4-5.
10. Там само.
11. Торукало В.П. Нация и национальные отношения: истоки, теория, современность. – М.,1997. – С. 22.
12. Бромлей Ю.В. Этносоциальные процессы: теория, история, современность. – М., 1987. – С. 34.
13. Семенов Ю.И. Социально-исторические организмы, этносы, нации// Этнографическое обозрение. –
1996. – №3. – С .10.
Попов А.Д.
ИНФОРМАЦИОННО-ПРОПАГАНДИСТСКАЯ РАБОТА С ИНОСТРАННЫМИ
ТУРИСТАМИ В КРЫМУ (1960-1980-Е ГГ.)
Вопросы идеологической составляющей иностранного въездного туризма в СССР впервые нашли сис-
темное и непредвзятое освещение в монографии «Советское зазеркалье», написанной коллективом москов-
ских историков и опубликованной в 2007 г. [1]. Однако при подготовке этого исследования использовались
исключительно материалы московских архивов, что не дало возможности проследить специфику информа-
ционно-пропагандистской работы с интуристами в отдельных регионах Советского Союза. Вопросы идео-
логической «специализации» Крыма во время его посещения вояжерами из-за рубежа в довоенный период
уже рассматривались в ряде публикаций автора данной статьи [2; 3]. Логическим продолжением этой темы
станет попытка на основе материалов крымских архивов проследить некоторые этапы идеологической «об-
работки» иностранных гостей Крымского полуострова в послевоенный период, что и является целью дан-
ной работы. Что же касается задач исследования, то важнейшими среди них являются следующие: 1) про-
следить влияние идеологической составляющей на содержание программы обслуживания иностранцев в
Крыму; 2) проанализировать характер информационно-пропагандистской деятельности крымских гидов-
переводчиков при выполнении ими профессиональных обязанностей; 3) выявить логические основания
критического восприятия иностранными туристами советской действительности.
На протяжении послевоенного периода иностранный въездной туризм в Крыму развивался довольно
динамично. Если в 1959 г. на территории Крымской области побывало менее 17 тыс. иностранных тури-
стов, то в 1985 г. их число уже превысило 123 тыс. чел. [4, л. 1-2; 5, л. 7]. Всего же за послевоенный период
Крым посетило свыше 2 млн. вояжеров из-за рубежа [6]. Для их обслуживания в середине 1950-х гг. была
возобновлена деятельность закрытого в июне 1941 г. Крымского отделения Всесоюзного акционерного об-
щества (ВАО) «Интурист». В 1983 г. оно было преобразовано в Крымское объединение Государственного
комитета СССР по иностранному туризму (Госкоминтурист СССР).
На протяжении всего советского периода своей деятельности «Интурист» должен был не только по-
полнять валютой государственный бюджет, но и создавать в глазах иностранцев благоприятный имидж
СССР. Целью идеологической работы с туристами из зарубежных стран называлось «создание правильного
представления о советской действительности, … конкретный показ преимуществ нашего общественно-
политического строя, социалистического хозяйства, советского образа жизни, отпор попыткам антисовет-
ской пропаганды и протаскивания элементов буржуазной идеологии …» [7, л. 12].
Основной формой информационно-пропагандистской работы среди иностранных туристов являлись
разнообразные экскурсии, а также культурно-массовые мероприятия. Например, в 1966 г. число проведен-
ных для вояжеров из-за рубежа экскурсий составило 2,8 тыс., а участие в них приняло свыше 63 тыс. инту-
ристов. Учитывая, что за тот год в Крыму было принято около 21,5 тыс. иностранных туристов, каждый из
них принял участие примерно в трех экскурсиях [8, л. 5]. В 1974 г. гидами-переводчиками «Интуриста» бы-
ло проведено уже свыше 8 тыс. экскурсий для иностранцев с посещением 132 объектов показа. Наибольшее
|