Положення християн в Криму під час турецько-татарського панування

Мета статті – аналіз стосунків, що існували між християнами та мусульманами півострова у найбільш складні часи середньовіччя – у період турецького панування на території півострова....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Радзівідло, Я.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2008
Назва видання:	Культура народов Причерноморья
Теми:	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32917
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Положення християн в Криму під час турецько-татарського панування / Я.І. Радзівідло // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 147. — С. 12-15. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-32917
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-329172012-07-23T09:46:01Z Положення християн в Криму під час турецько-татарського панування Радзівідло, Я.І. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Мета статті – аналіз стосунків, що існували між християнами та мусульманами півострова у найбільш складні часи середньовіччя – у період турецького панування на території півострова. 2008 Article Положення християн в Криму під час турецько-татарського панування / Я.І. Радзівідло // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 147. — С. 12-15. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32917 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Радзівідло, Я.І. Положення християн в Криму під час турецько-татарського панування Культура народов Причерноморья
description	Мета статті – аналіз стосунків, що існували між християнами та мусульманами півострова у найбільш складні часи середньовіччя – у період турецького панування на території півострова.
format	Article
author	Радзівідло, Я.І.
author_facet	Радзівідло, Я.І.
author_sort	Радзівідло, Я.І.
title	Положення християн в Криму під час турецько-татарського панування
title_short	Положення християн в Криму під час турецько-татарського панування
title_full	Положення християн в Криму під час турецько-татарського панування
title_fullStr	Положення християн в Криму під час турецько-татарського панування
title_full_unstemmed	Положення християн в Криму під час турецько-татарського панування
title_sort	положення християн в криму під час турецько-татарського панування
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2008
topic_facet	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32917
citation_txt	Положення християн в Криму під час турецько-татарського панування / Я.І. Радзівідло // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 147. — С. 12-15. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT radzívídloâí položennâhristiânvkrimupídčasturecʹkotatarsʹkogopanuvannâ
first_indexed	2025-07-03T13:22:08Z
last_indexed	2025-07-03T13:22:08Z
_version_	1836632265202860032
fulltext	Попов А.Д. ИНФОРМАЦИОННО-ПРОПАГАНДИСТСКАЯ РАБОТА С ИНОСТРАННЫМИ ТУРИСТАМИ В КРЫМУ (1960-1980-Е ГГ.) 12 сомольских собраниях неоднократно поднимался вопрос о том, что некоторые работающие в «Интуристе» молодые люди проводят свободное время в валютных барах и кафе, носят золотые крестики и футболки импортного производства, слушают музыку иностранных исполнителей [21, л. 20-22; 22, л. 33]. С такими «рабами западного образа жизни» велась воспитательная работа, однако в условиях системного кризиса со- ветского общества 1980-х гг. особого успеха она уже не имела. Таким образом, после реформ периода «оттепели», возможностью непосредственно познакомиться с Советским Союзом, в том числе с Крымской областью, воспользовались миллионы туристов из капитали- стических и социалистических стран. Однако влияние «холодной войны» на международный туризм выра- жалось в ярко выраженном идеологическом противостоянии. При обслуживании гостей из-за рубежа была широко организована пропаганда идей социализма, которая велась специально подготовленными кадрами и существенно влияла на программу путешествия, определяя как объекты показа, так и характер информации, получаемой при их посещении. В этом смысле система приема иностранных туристов в Крыму не являлась уникальной и действовала в рамках общесоюзных правил. При этом некоторые из приведенных выше фак- тов заставляют серьезно усомниться в большой эффективности информационно-пропагандистской работы с иностранными гостями Крыма. Источники и литература 1. Багдасарян В.Э., Орлов И.Б., Шнайдген Й.Й., Федулин А.А., Мазин К.А. Советское зазеркалье: Иностранный туризм в СССР в 1930-1980-е гг. – М., 2007. – 256 с. 2. Попов А.Д. Край древних развалин и новых санаториев: деятельность «Интуриста» в Крымской АССР (1931- 1941 гг.) // Вестник Московского государственного университета сервиса. Серия «Гуманитарные науки». – 2007. – № 2. – С. 111-115. 3. Его же. Маршруты «Интуриста» по Крымской АССР // Историческое наследие Крыма. – 2007. – № 20. – С. 202-208. 4. Государственный архив в Автономной Республике Крым (ГААРК). – Ф. П-1. – Оп. 1. – Д. 4169. – 32 л. 5. Там же. – Оп. 11. – Д. 119. – 95 л. 6. Крымская правда. – 1989. – 12 февраля. 7. ГААРК. – Ф. П-1. – Оп. 4. – Д. 1295. – 64 л. 8. Там же. – Ф. П-84. – Оп. 1. – Д. 423. – 109 л. 9. Там же. – Ф. П-1. – Оп. 12. – Д. 98. – 35 л. 10. Крымская правда. – 1982. – 24 февраля. 11. Там же. – 1984. – 25 апреля. 12. ГААРК. – Ф. П-1. – Оп. 4. – Д. 1422. – 174 л. 13. Там же. – Д. 273. – 28 л. 14. Там же. – Д. 2527. – 66 л. 15. Там же. – Д. 2002. – 15 л. 16. Там же. – Д. 2106. – 64 л. 17. Там же. – Д. 2305. – 123 л. 18. Там же. – Оп. 14. – Д. 102. – 9 л. 19. Там же. – Оп. 4. – Д. 162. – 8 л. 20. Курортно-рекреационное хозяйство Крыма: сезонность, занятость населения: Информационный материал. – Симферополь, 1990. – 100 с. 21. ГААРК. – Ф. П-8298. – Оп. 1. – Д. 28. – 57 л. 22. Там же. – Д. 32. – 35 л. Радзівідло Я.І. ПОЛОЖЕННЯ ХРИСТИЯН В КРИМУ ПІД ЧАС ТУРЕЦЬКО-ТАТАРСЬКОГО ПАНУВАННЯ Сьогодні на території Криму йде активний процес відродження релігійного світогляду. У 2008 році на півострові діє 46 різноманітних конфесій. Найбільш багаточисельними серед них є православна церква та послідовники ісламу. На жаль, можна констатувати, що в останні роки існують деякі непорозуміння серед представників цих віросповідань. Тому вивчення історичного минулого цих конфесій дозволяє не тільки виявити причини цих непорозумінь, але й ужити заходи по їх корегуванню на сучасному етапі розвитку українського суспільства. Мета статті – аналіз стосунків, що існували між християнами та мусульманами півострова у найбільш складні часи середньовіччя – у період турецького панування на території півострова. При вивченні цього питання у статті використовувалися дослідження В.Х. Кондараки, Ф.А. Хартахая, М. Броневського та інших авторів. Більшість дослідників, які вивчали питання взаємовідносин мусульман та християн у період турецького панування на теренах Криму підкреслюють, що у цей час відношення мусульман до християн півострову було досить протиречивим; віротерпимість їх полягала тільки в тому, що вони терпіли християн. Але Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ 13 віротерпимі в мирні часи, татари досить жорстоко відносилися до християнських святинь під час військо- вих дій. У період турецького панування християни в Криму були елементом, позбавленим усілякої самостійно- сті, вони відчували на собі елементи зневаги та навіть пригноблення, – татари ж були політично владні і при щонайменшому приводі, наприклад, небажанні розмовляти по-татарськи, палили церкви християн, руйнували монастирі, знищували ікони та книги. Християнські монастирі та храми у цей час по кілька разів було пограбовано. Християни були змушені уходити в ліси та влаштовувати храми в печерах. На християн- ських могильних каменях часто зустрічається напис: «зарізаний раб Божий». У прикладі віротерпимості татар приводиться звичайно пошана до християнської святині Бахчисараю з боку хана Хаджі Девлет Гірея. Але цей дійсно віротерпимий хан виріс у Литві і пам'ятав, поза сумнівом, враження дитинства та юності. З іншого боку, пошана татар до святинь Бахчисараю, про що говорить і польський письменник початку XVI століття Матвій із Мехова та російський письменник XVII ст. Андрій Лизлов, було винятковим. Але, загалом, положення християнства в Криму в цей час було украй сумне. По словах М. Броневського [1], багато татарських мечетей було перероблено з християнських церков, а гробниці ханів – з християнсь- ких пам'ятників. На Мангупі, що був населений греками, татарами і караїмами, у 1578 році М. Броневсь- кий бачив тільки дві церкви, з яких одна була «абсолютно нікчемна». Херсонес був абсолютно спустілий, і Броневський бачив в нім одні розвалини, «гідні здивування башти», залишки водопроводу. Великий храм стояв без даху, залишався один грецький монастир. В Інкермані храми були покинуті, і він був нежилий. Існував ще Георгіївський монастир, куди стікалося населення в річне храмове свято. Із здивуванням говорить Броневський про велику кількість зруйнованих церков на околицях Судака, але така ж безліч зруйнованих храмів була й по всьому узбережжю Криму і в гірській його частині, – зали- шки багатьох із них збереглися і до нашого часу. Таку ж сумну картину стану християнства у Криму, яку дав нам Броневський, малює і російський свя- щеник Іаков, що був на півострові у 1634 – 1635 роках із посланником Двореніновим [2]. Відвідавши Інке- рман, він детально описує бачену їм там печерну церкву, яка була розореною і покинутою. Священик Іаков говорить і про інші печерні храми Криму, як про розорені мусульманами: «а по горцях (горам) багато християнських церков розорено ж, а проміж гір проживає вірмен і християн багато, але від насильства татарського благочестя вичерпалося». У інших печерах жили ще греки, а інші були порожніми. Далі він повідомляє: «у Перекопі була церква християнська (тобто грецька) вельми чудна і велика, нині ж зроблена костьолом; у Гезльові (Євпаторії) церква соборна християнська, зело велика і прикрашена, зроб- лена мечеттю; у Бахчисараї, де цар живе, християнська ж церква велика та висока зроблена мечеттю, цар ходить в неї по своїй вірі молиться. Еські-Юрт, від Бахчисараю з версту, церкви зело велика і прикрашена вельми була, нині ж зроблена мечеттю, а кладуться в ній кримські царі та царевичі. Біля тих місць багато християнських церков, інші розорені ж, а в інших служби здійснюються і до днесь від Грек». Херсонес в цей час був в такому запустінні, що пам'ять про нього зовсім затихнула. «Головною опорою знесиленого християнства в Криму був скит Бахчисараю з іконою Божої Матері, що знаходився, що особливо чудово, в самому центрі магометанства. Але і він дуже бідував і посилав часті прохання про пожертвування в інші країни. У XVI столітті при Московському царі Федорі Іоанновічі дава- лося йому по 15 рублів в рік «руги». У 1681 році «титар грецького монастиря в Бахчисараї на Солончаку» просив государя Московського «про піклування оної церкви грошовою платнею». Постійна «платня і руга» від Московських государів, судячи по грамоті царя Бориса Годунова, мали й інші церкви в Криму: св. Фео- дора Стратілата, св. Георгія та Михайла. Бідували монастирі Вайлейський (нині Качикальен), Біасальський і ін. У такому ж жалюгідному становищі був і Георгіївський монастир, що видно, наприклад, з прохання митрополита Серафима 1637 р. до царя Михайла Федоровича із скаргою на розорення з боку татар і про- ханням про милостині, риз та церковних судин. «Християни об'єдналися в щільні громади, єпископи були і вищими пастирями їх, і радниками, і суддя- ми. Число церков поступово зменшувалося, залишки і розвалини їх, що небагато збереглися до цих пір в цілому вигляді вражають і своїми невеликими розмірами і убозтвом. Це швидше кам'яні хатини. Ніяких до- рогоцінних предметів начиння церковного до нас не дійшло, та їх і не могло бути в татарську епоху. Свя- щенні судини і інші священні предмети робилися із заліза і червоної міді; замість свічників використовува- лися високі кам'яні колонки з плоским верхом, на які ставилися лампадки і свічки, що виготовлялися пара- фіянами. Небіжчики хоронилися навколо храмів, священнослужителі у вівтарів». Ф.А. Хартахай констатує: «Християнство в Криму поступово тануло унаслідок тиску, гніту, дикого на- хабства і сваволі з боку пануючого елементу з чужою культурою. Податі з християн стягалися в більшій кі- лькості, чим з татар; християни (та євреї) платили ханові особливу поголовну подать (харадж), таку, що складала вельми важливе джерело ханських доходів, платили шлюбні податі, і часто піддавалися непосиль- ним податкам, розоренню і тортурам, особливо у військовий час. Не будучи рабами, вони мало чим відріз- нялися від рабів, складали відкупну статтю, що надається особливим відкупникам. Вони були позбавлені строгого заступництва законів, і сильний татарин майже безкарно грабував слабкого грека. Християн ви- снажували важкими роботами, часто безкоштовно по цілих місяцях, при чому вони виконували і роботу ху- доби” [3]. Хартахай, який дав похмуру картину положення християн в Криму під гнітом татар, говорить про те, що народна поезія маріупольських греків, це краще джерело для історії матеріального і духовного побуту Радзівідло Я.І. ПОЛОЖЕННЯ ХРИСТИЯН В КРИМУ ПІД ЧАС ТУРЕЦЬКО-ТАТАРСЬКОГО ПАНУВАННЯ 14 християн в Криму, цілком відображає їх життя до переселення до Приазов’я і повна описів грабежів і на- силля над християнами. За способом життя греки майже нічим не відрізнялися від татар: споруди, їжа, гос- подарський побут, навіть поняття були татарськими. Мова та звичаї представляли суміш грецького з татар- ським. Мова до того збідніла, що, зі слів Хартахая, зробилася нездатною для виразу відвернутих понять. Бі- льшість говорила тільки по-татарськи. На турецько-татарській мові, але грецькими буквами писалися гра- моти і розпорядження митрополитів, навіть церковні книги. Так писав і останній грецький митрополит Іг- натій і економ його протоієрей Тріфіллій. У народі панувало повне неуцтво і отупіння. Шкіл не було зовсім. Само духівництво знаходилось в неуцтві, було ледве грамотне. Воно терпіло всякого роду образи, прини- ження та побори. Наприклад, татарські чиновники, по словах Кондараки, [4] об'їжджаючи села за зборами податей, звичайно зупинялися у священика, який, окрім всякого пригощання, повинен був сплатити ще за честь «Тиш параси», тобто внести плату за дію зубів, за те, що благородні гості утрудняли свої зуби в його будинку. За законами Криму, хан не міг терпіти в своїх областях християнських священиків, які не були б при- слані з Константинополю або не походили з скореного населення. Внаслідок цього, з Московської та Ли- товської держави не могли приходити сюди духовні особи. Всі готфейскі (готські) єпископи були прибульці з Константинополя. Обов'язки кримських (готських) митрополитів з управління православними християнами встановлюва- лися спеціальними фирманами (грамотами), видаваними турецькими султанами, які відповідали законам шаріату у відношенні до іновірців. У цих грамотах можна знайти украй обмежені і принизливі «дозволи», що стосуються проведення внутрішньоцерковних обрядів і служб. Так, зокрема, А.І. Маркевич згадує фир- ман султана Мустафи, виданий в 1759 році «за проханням Константинопольського патріарха Серафима ми- трополитові Гедеону за звичайний подарунок, тобто грошовий внесок на Готську єпархію, у якому митро- политові дозволяється носити жезл, дозволяється йому і його духівництву в своїх будинках голосно читати Євангеліє, а в будинках знатних людей відправляти богослужіння тільки без лампад, без свічок, без кадила, без жезла і не одягається в ризи, не сідаючи в крісла. Сам же султанський фирман «був тільки на папері хо- роший і обов'язковий для підлеглих митрополитові, але він аніскільки не забороняв мусульманам грабува- ти, ображати і мучити християнське духівництво» [5]. А.И. Маркевич наводить інший вельми цікавий приклад із книги кадийских вирішень Мангупського кадилаку за 1686–1710 роки, коли в селі Богатир для винесення хреста з будинку померлого християнина (ймовірно молитовного будинку) і його перенесення в іншій, був потрібний дозвіл кадія (мусульманського судді) [6]. М.Феофілов, посилаючись на щоденник протоієрея Трефіллія, другої особи після митрополита Ігнатія, повідомляє, що «християнам заборонено було навіть ставити хрести на церквах» [7]. Також вішати дзвони «мусульмани у володіннях своїх, ні в якому разі християнам не дозволяли» [8] . Церкви, що діють, не пови- нні були мати «зовні огорожі». «Непохвала церквам безпутних ченців» – такою презирливою фразою нагороджує турецький вельможа і мандрівник XVII в. Евлія Челябі християнські святині і духівництво Бахчисараю [9]. На територіях кадиликів, що належали імперії Османа, її піддані – християни через кожні п'ять років повинні були платити особливі податі малолітніми хлопчиками, які призначалися для поповнення корпусу яничар. У кримських татар були старші вчителі – турки-османи, які своїм прикладом показували, як необхідно поступати з мирними християнами під час війн. Так, в 1774 році проти російських військ на допомогу тата- рам і для захисту своїх володінь в Криму в Алушті висадився крупний турецький десант. «Ось що говорять про це люди похилого віку, греки: „Турки, керовані Аджи Алі пашою висадилися в Алушті, але перш ніж зважитися йти вперед на допомогу одновірцям (татарам), зробили напад на мирних християн, своїх же під- даних, що жили на березі моря до Ялти. Тисячі зробилися їх жертвою. В околицях Гурзуфа було убито до 1500 чоловік з грецьких сімейств. Потім турки проникли до Ялти в недільний день, коли християни здійс- нювали богослужіння. Варвари, за порадою Ходжаві і сина її Делі-балта, наказали закрити двері храму і, підкопавши під неї мину, висадили церкву з народом в повітря. Ніхто не залишився в живих, окрім дивом врятованої дружини священика. Церква була однією з найвеличезніших на південному березі і могла вмі- щати близько 500 чоловік. Це був останній варварський подвиг турок на південному березі” [10]. Таким чином, коротко проаналізувавши спогади авторів, які на свої очі бачили руйнацію християнсь- ких святинь та відношення мусульман до християн у період турецького правління у Криму, можна сказати, що коріння деяких непорозумінь між християнами та мусульманами півострова мають довготривалу істо- рію та сформовані вже на підсвідомості. Джерела та література 1. Броневский Мартин - польский писатель и дипломат 2-й половины XVI в., составивший описание по- сещенного им дважды Крыма. Его «Описание» является одним из лучших источников по истории татар Крыма. 2. Сказание священника Иакова. Записки Одесского общества истории и древностей. Т. II . – Одесса. 1850. – С.685–692. 3. Хартахай Ф.А. Христианство в Крыму. Цит. соч. 4. Кондараки В.Х. – известный крымский краевед, историк XIX в. автор целого ряда универсальных эн- циклопедических трудов. Его книжное наследие составляет более 20 томов и около 135 публикаций в периодической печати. 5. Кондараки В.Х. История христианства в Тавриде до присоединения к России. – Одесса. 1871. – С.26. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ 15 6. Маркевич А.И. К вопросу о положении христиан во время татарского владычества. Цит. соч. – С.530. 7. Феофилов М. Исторический очерк христианства в Крыму // Таврические епархиальные ведомости. – 1898. – № 8. – C.611. 8. Мурзакевич Н. Пребывание иезуитов в Крыму. Записки Одесского общества истории и древностей. – Т. 4. – Одесса. – С.467. 9. Книга путешествия. Турецкий автор Эвлия Челяби о Крыме (1666 – 1667 гг.). Перевод и комментарии Е.В.Бахревского. Крымское отделение Института востоковедения и Национальной Академии Наук Ук- раины. – Симф. 1999. – С.53. 10. Кондараки В.Х. Универсальное описание Крыма. Цит. соч. – С.201. Тонконог О.І. ВІДНОВЛЕННЯ НАВЧАННЯ В ОСВІТЯНСЬКИХ ЗАКЛАДАХ У ЗАВЕРШАЛЬНИЙ ПЕРІОД ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ (1943 - 1945 РР.) В українській історичній науці розвиток освітніх установ протягом 1943 – 1945 рр. висвітлено лише фрагмен- тарно. Деякі дослідники у монографіях, присвячених історії війни, розглядали процес відбудови навчальних закла- дів у контексті загального відродження українських міст. У виданнях радянських учених підкреслювалася роль партії та громадськості у відновленні навчання у зруйно- ваних війною містах [7, c.284]. Увага акцентувалася на значних досягненнях у ході відродження радянської освіти, але дуже стисло відтворювалися складні матеріально-побутові умови існування українських шкіл, технікумів, вузів [7, с.283]. Зокрема, заходи уряду і допомога союзних республік, спрямовані на відбудову шкіл УРСР, згадуються у праці під редакцією Назаренка; узагальнено відновлення діяльності навчальних закладів на завершальному етапі війни подається у фундаментальному, багатотомному виданні, присвяченому історії міст і сіл УРСР [7, с. 284; 5, с. 496; 11, с. 123, с. 278 ]. Окремі регіональні дослідження зображують відновлення освітянської сфери на прикладі окре- мих міст [2, с. 486]. Проте до цього часу в історичній літературі достатньо не висвітлено особливості розвитку осві- ти у 1943 - 1945 рр. та роль діяльності навчальних закладів у підвищенні загального культурного рівня населення. Актуальність даної проблеми зумовлена необхідністю об’єктивного висвітлення зазначеної теми є історичній літератури. Більш детальне висвітлення цієї малодослідженої сторінки воєнної історії можливе лише за умови вивчення архівних документальних матеріалів, спогадів очевидців подій. Основною метою статтї є дослідження відновлення освітянської сфери протягом 1943 – 1945 рр., залучення до наукового обігу нового документального матеріалу з української істориї. Дана публікація є однією із спроб у переосмисленні зазначеної теми і знайде свій розвиток у подальших дослі- дженнях з історії України. Уже в ході визволення української території від нацистських окупантів відбувалося відновлення діяльності установ освітянської сфери, які за попередні роки війни були у значній мірі зруйнованими, пошкодженими, знищеними. На це була спрямована політика уряду: Народний комісар освіти видав наказ про поновлення на- вчання в усіх класах початкових, неповних середніх та середніх шкіл [13, с. 4 зв.]. Для здійснення на практиці такої постанови відділи народної освіти за активної участі вчителів і місцевого населення приступили до відновлення шкільної мережі. Зокрема, київський міськком і райкоми партій, міські і районні Ради депутатів трудящих доклали великих зусиль з метою охоплення навчанням усіх дітей шкільного віку [3, с. 380]. У більшості випадків силами педагогів, учнів та батьківських колективів проводилися капітальні ремонти, від- будовувалися напівзруйновані навчальні приміщення, що супроводжувалося великими складнощами. Прикладом цього може стати Переяслав-Хмельницька школа № 2, з якої свого часу було вивезено 35 підвід мін та німецьких снарядів [1, с.10]. Спогади свідків тих часів доносять до нас крізь призму історії інформацію про те, що колективи даного міста звільняли від сміття та руїн територію та приміщення бурси, педагогічної школи [8]. Важливою проблемою була нестача необхідного матеріалу, який громадяни часом змушені були діставати у природних умовах. Зокрема, глину для здійснення ремонту Переяслав-Хмельницької школи № 1 діставали на бере- зі Дніпра [34]. Не дивлячись на всі складнощі воєнної доби, у навчальних закладах розпочиналися заняття учнівських та сту- дентських колективів [19, с. 28]. У ході висвітлення даної теми на основі історичних фактів можна стверджувати те, що освітні заклади України розпочали навчання у різні часові терміни [19, с. 14]. У листопаді та грудні 1943 р. у Дніпропетровську відновили діяльність майже всі вищі заклади освітянської сфери. Крім того, розпочали роботу місцеві середні спеціальні навчальні заклади. По вулиці Шевченка, 21 відкрився Дніпропетровський землевпоряд- ний технікум, по вул. Кірова, 33 – фельдшерсько–акушерська школа. Торговельно-кооперативний технікум тимча- сово зайняв приміщення театрально-музичного училища. [2, с. 486]. Гірничий інститут (нині Національний гірни- чий університет) відремонтував свої приміщення і розпочав підготовку студентів [2, с. 485]. У 1943 р. у Дніпропет- ровську почало діяти всього 9 шкіл, а згодом ще три [2, с. 486]. Київські школи розпочали навчання з 1 грудня 1943 року. До кінця 1943 - 1944 навчального року функціонува- ло 66 столичних шкіл (19 середніх, 39 неповних середніх і 8 початкових), у яких налічувалося 21321 учень [3, с. 380]. Наприкінці 1943 року розпочалися заняття у 7 середніх і неповних середніх чернігівських школах. У 1943 – 1944 навчальному році в учительському інституті, створеному на базі довоєнного педагогічного, здобувало освіту

Положення християн в Криму під час турецько-татарського панування

Репозитарії

Схожі ресурси