Відношення християнства до науки в постнекласичний період
У статті йдеться про зміну відношення християнства до науки в ХХ ст. Автор розглядає цю проблему на матеріалах сучасної релігієзнавчої літератури.
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2009
|
| Назва видання: | Наука. Релігія. Суспільство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32956 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Відношення християнства до науки в постнекласичний період / Є.В. Чорноштан // Наука. Релігія. Суспільство. — 2009. — № 3. — С. 275-280. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-32956 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-329562012-05-27T13:14:47Z Відношення християнства до науки в постнекласичний період Чорноштан, Є.В. Історія українського православ'я У статті йдеться про зміну відношення християнства до науки в ХХ ст. Автор розглядає цю проблему на матеріалах сучасної релігієзнавчої літератури. В статье раскрывается изменение отношения христианства к науке в ХХ в. Автор рассматривает эту проблему на материалах современной религиоведческой литературы. The change of relation of christianity to science in ХХ century is revealed. The author considers this problem on the materials of modern religious literature. 2009 Article Відношення християнства до науки в постнекласичний період / Є.В. Чорноштан // Наука. Релігія. Суспільство. — 2009. — № 3. — С. 275-280. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 1728-3671 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32956 261.6:001 uk Наука. Релігія. Суспільство Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія українського православ'я Історія українського православ'я |
| spellingShingle |
Історія українського православ'я Історія українського православ'я Чорноштан, Є.В. Відношення християнства до науки в постнекласичний період Наука. Релігія. Суспільство |
| description |
У статті йдеться про зміну відношення християнства до науки в ХХ ст. Автор розглядає цю проблему на
матеріалах сучасної релігієзнавчої літератури. |
| format |
Article |
| author |
Чорноштан, Є.В. |
| author_facet |
Чорноштан, Є.В. |
| author_sort |
Чорноштан, Є.В. |
| title |
Відношення християнства до науки в постнекласичний період |
| title_short |
Відношення християнства до науки в постнекласичний період |
| title_full |
Відношення християнства до науки в постнекласичний період |
| title_fullStr |
Відношення християнства до науки в постнекласичний період |
| title_full_unstemmed |
Відношення християнства до науки в постнекласичний період |
| title_sort |
відношення християнства до науки в постнекласичний період |
| publisher |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Історія українського православ'я |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32956 |
| citation_txt |
Відношення християнства до науки в постнекласичний період / Є.В. Чорноштан // Наука. Релігія. Суспільство. — 2009. — № 3. — С. 275-280. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| series |
Наука. Релігія. Суспільство |
| work_keys_str_mv |
AT čornoštanêv vídnošennâhristiânstvadonaukivpostneklasičnijperíod |
| first_indexed |
2025-07-03T13:26:07Z |
| last_indexed |
2025-07-03T13:26:07Z |
| _version_ |
1836632420768546816 |
| fulltext |
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2009 275
УДК 261.6:001
Є.В. Чорноштан
Яготинський інститут Міжрегіональної академії управління персоналом, Україна
ВІДНОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДО НАУКИ
В ПОСТНЕКЛАСИЧНИЙ ПЕРІОД
У статті йдеться про зміну відношення християнства до науки в ХХ ст. Автор розглядає цю проблему на
матеріалах сучасної релігієзнавчої літератури.
У світогляді багатьох представників як наукових, так і християнських кіл існують
погляди щодо взаємовідношень християнства і науки, але історичні основи цього проце-
су в ХХ ст. у нинішній науковій літературі недостатньо висвітлені.
Значне місце щодо відношення християнства до науки посідають дослідження П. Гай-
денко, Т. Горбаченко, М. Заковича, В.Н. Катасонова, М. Кисселя, А. Колодного, В. Лубського,
Л. Маркової, І. Мозгового, П. Сауха, Л. Филиповича, Є. Харьковщенко, теологів М. Дронова,
А. Хоменкова, А.І. Осіпова тощо. Зокрема Л.А. Маркова у праці «Наука і релігія очима
християнского богослова С. Які» висуває гіпотезу щодо того, що визначні науковці мину-
лих часів були віруючими через те, що в окремі моменти, коли науковець відсторонює-
ться від філософії, він часто спирається на релігію, на релігійне відношення до світу.
Водночас у сучасних публікаціях не повною мірою проаналізовано історико-філо-
софський аспект взаємовідношень християнства і науки періоду ХХ ст.
Мета статті – розкрити особливості взаємовідношень християнства і науки протя-
гом ХХ ст.
Початок минулого століття вирізняється поліваріантністю методологічних підходів
до взаємовідношень між християнством і наукою. Так, В. Агафонов у книзі «Наука й жит-
тя» (1906), розкриваючи походження живого, піддає критиці судження професора зоології
Бюглі. Останній, на думку Агафонова, визнаючи доцільність живої природи, «не пов’язує
її з метафізикою й богослов’ям» [1, с. 85]. На підставі протиставлення матеріалістичної
та ідеалістичної концепцій пізнання П. Кудрявцев у книзі «Абсолютизм і релятивізм» (1908)
зазначав, що матеріалізм не може пояснити природи виникнення свідомості з атомів.
Це й характеризує період занепаду матеріалізму в 60-і роки ХІХ ст. [2, с. 210].
Більш категорично виступав проти науки професор теології протоієрей П. Свєтлов.
У 1912 р. в книзі «Релігія й наука» він зазначав, що наука «не сумісна з надприроднім
Одкровенням і чудесами, на яких заснована релігія». Окрім того, наука знищила надпри-
родне пояснення явищ природи природними причинами. На основі наведених висновків
він заперечує можливість примирення науки з вірою: «Якби це можна було зробити, то дав-
но уже було б зроблено, а тому примирення віри й розуму є марним заняттям» [3, с. 11].
На особливу увагу заслуговує книга «Створення світу» професора філософії І. Франка.
В історичному контексті автор розкрив першоджерела християнської ідеї космогенезу,
показавши їх зв’язок із віруваннями далеких предків дохристиянської доби.
З 20-х до 90-х років минулого століття вийшла велика кількість атеїстичної літера-
тури, яка закріпила опозиційні відношення між наукою і релігією, заперечуючи в такий
спосіб панівну ідею тогочасної теології про взаємодоповнення й взаємодію між цими спо-
собами пізнання світу. Наприклад, професор Г. Гурєв у монографії «Великий конфлікт –
боротьба між релігією й наукою» (1965) обстоює наукове пояснення основ космогенезу
Є.В. Чорноштан
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2009 276
й виникнення живого. Водночас він характеризує загальні тенденції модернізації хрис-
тиянства, в основі яких – намагання створити «розумну релігію», у якій «теїзм замінено
деїзмом, а деїзм – різними формами пантеїзму» [4, с. 24].
Професор Ю. Кривелєв у праці «Релігійна картина світу та її богословська модерні-
зація» (1968) розкрив основні ознаки християнських космологічних уявлень. Використо-
вуючи широкий фактичний матеріал, він провів велику кількість історичних паралелей,
розкрив ставлення теологів до сучасного розуміння Всесвіту, при цьому супроводжував
наукові положення «марксистською критикою» [5, с. 16].
Поширеним у філософії 70 – 80-х років ХХ століття стало викриття фідеїстичних
тенденцій. Неспроможність теоретичних та ідеологічних спроб сучасних християнських
теологів обґрунтувати релігійний характер людських знань, довести позитивну роль іс-
торичних форм релігій у процесі пізнання розкриває А. Григоренко у праці «Фідеїзм і
наука» [6].
Подібної думки дотримувався І. Кравченко. Зокрема, у праці «Сучасне наукове пі-
знання й криза релігії» він розкриває особливості становлення фідеїзму в католицькій
церкві, подає характеристику сучасного теологічного модернізму, констатує не супереч-
ливість, а взаємодію віри й науки, що водночас «не перешкоджає дискредитувати науко-
ве пізнання» і «обмежити сферою... підпорядкування Божественному творенню» [7, с. 95].
П. Саух у праці «Сучасна наука і боротьба атеїстичного і релігійного світорозуміння»
(1987) розкриває позитивну роль перемоги сучасної науки над релігією, визначає шляхи
формування наукового світогляду людини. Учений розвінчує сутність новітніх модерніст-
ських тенденцій тогочасного богослов’я, релігійне інтерпретування наслідків науково-тех-
нічного прогресу і його впливу на соціальні процеси [8].
З 90-х років минулого століття в Україні з’являється велика кількість теологічної
й наукової літератури, у якій розкриваються нові аспекти взаємовідношень науки й хрис-
тиянських віровчень. Широкообговорюваною стала думка про взаємодоповнюваність
знань і релігії. Наприклад, І. Лупандін у статті «Про взаємовідносини науки й релігії»,
надрукованій у часописі «Суспільні науки», зазначав: «Догматичні взаємовідношення
науки й католицизму були сформовані тільки у 1870 році на Першому Ватиканському
соборі». Характеризуючи три догмати католицької церкви, він вказував, що «вони можуть
впливати на світогляд науковця». Більше того, «певні релігійні догми підштовхують нау-
кове мислення науковців, священиків у напрямку, який може виявитись перспективним».
Релігія може виявитись корисною через те, що вона «просто вселяє у своїх віруючих смак
до життя». А тому автор робить висновок, що «релігія, передаючи людям духовний імпульс»,
необхідна науці, оскільки остання «отримує від релігії смак до життя» і як наслідок – «мо-
же рухатись далі самостійно» [9, с. 191].
Православний професор О. Осипов у навчальному посібнику про головне віровчення
«Шлях розуму в пошуках істини» (1999), укладеному відповідно до програми, затвер-
дженої Навчальним комітетом Московської патріархії, на основі софістичного аналізу
висловлювань і суджень науковців різних часів розкриває загальні коадаптивні тенденції
в сучасній науці й релігії. У їх основі він виокремлює спільні «постулати», які «не дово-
дяться», а сприймаються на віру. Окрім того, стверджує теолог, «релігія й наука завжди
існували й розвивались без антагонізму» [10, с. 116]; православна віра «не може супе-
речити природничим наукам», оскільки релігія «не включає в себе ні їх закони й теорії, ні
конкретні деталі знання матеріального світу»; більше того, для сучасного християнства наука
є лише «одним із засобів пізнання Бога» [10, с. 143].
По-різному тлумачать сучасні православні богослови еволюційні учення. Так, О. Мень
зазначав, що Біблія зображує космогенез як підіймання сходами від першопочаткових форм
організації до вищих, від неорганічного світу до людини. Еволюційну теорію необхідно
Відношення християнства до науки в постнекласичний період
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2009 277
розуміти як творчий акт Бога з подальшим «творенням». Характеризуючи взаємовідно-
шення науки й релігії у баченні сучасної Руської автокефальної православної церкви,
теолог Костянтин Буфєєв в анотації до книги «Православне віровчення й теорія еволю-
ції» (2003) вказує на неузгодженість теорії еволюції з православним догматичним віро-
вченням, називає еволюційні учення антихристиянськими. Однак, як далі стверджує автор,
їх можна викладати в школах «на уроках релігієзнавства», водночас «розкривати ті по-
милки, які це учення породжує, застерігаючи дітей від захоплення такою єрессю» [11, с. 4].
Оцінюючи креаціонізм, Буфєєв зазначає, що всі представники православної віри, які пи-
сали з даної теми, «не виражають православного догматичного віровчення, але більшою
або меншою мірою відступають від святоотцівського учення, вступаючи в суперечку із
символом віри і всім церковним» світоглядом. До таких, на думку Буфєєва, належать,
окрім римо-католиків Тейяра де Шардена й Дж. Шредера, інші богослови, які представ-
ляють Російську православну церкву. При цьому автор вказує, що Стефан Ляшевський,
який намагався створити еволюційні вчення православ’я, належить до юрисдикції Російської
закордонної православної церкви, а протоієрей Глєб Каледа до 1990 року здійснював
«катакомбне» богослужіння у своїй квартирі. Особливу увагу теолог зосереджує на оцінці
розуміння еволюційного учення Олександром Менєм. Зокрема, як пише автор, «хвилюючу
картину ми бачимо, споглядаючи за розвитком учення О. Меня». Він був «переконаним
еволюціоністом», і його послідовники «із немалою шкодою... розвивають і утверджують
під виглядом православ’я... єретичні ідеї». При цьому «посилаються на нього як на цер-
ковний авторитет». Загалом, характеризуючи еволюціонізм, Буфєєв називає його єрессю,
яку не «помітили багато сучасних богословів» [11, с. 6-7].
Трансформація сучасних поглядів на взаємовідношення науки й релігії характер-
на й для представників католицької й протестантської віри. Так, католицький професор
Г. Морріс у книзі «Біблійні основи сучасної науки» зазначає, що головні принципи науки
прямо вказують на надзвичайно велику вірогідність того, що Бог є істинною причиною
всіх причин, а антитеїстичні докази є «зухвальством». Аналізуючи питання суперечно-
стей між християнством і наукою, Морріс запевняє, що між ними «ніяких розходжень не
існує», оскільки весь пошук істини науковцями «зводиться до надприродного створення
світу», а «хвалена об’єктивність зникає, коли тільки виникає необхідність дискутувати щодо
еволюції у виключно науковому плані» [12, с. 26]. Більш категорично питання взаємовід-
ношення науки і релігії поставлено протестантським теологом К.Дж. Коллінзом. Розмір-
ковуючи, чи можуть мати точки дотикання наука і релігія, він зазначає, що багато хто із
науковців заперечує таку можливість – наука відповідає на питання «що?» і «як?», а ре-
лігія – «чому?». Хоч за своїм функціональним призначенням наука і релігія різні, але
«окремі наукові дисципліни слугують... доповненням до віри» через їх взаємодіючу основу –
стверджує Коллінз. Більше того, інші наукові дисципліни «безпосередньо перехрещуються
із догматами віри». До них теолог відносить питання про першооснови Всесвіту. При цьому,
на його думку, коли ми визначаємо науку «виключно як дослідження природних причин,
що лежать в основі явищ, то конфлікт між ними неминучий» [13, с. 62].
Основи суперечливих взаємовідношень між релігією і наукою закладені в сутності й
результатах аналізу наукових відкриттів. Завжди у науці залишається багато непізнаного,
і там з’являється основа для різноманітних релігійних трактувань. Якщо у своїй книзі
Г. Морріс представляє саморух і саморозвиток матерії як «дивину», якій не місце в тео-
логічній доктрині творення, то Бернард Філберт відстоює думку, що «Бог міг би створи-
ти світ із певним саморозвитком», із «керованою еволюцією» [14, с. 94].
Професор Оксфордського університету Дж.Х. Брук у монографії «Наука й релігія:
історична перспектива» (2004), характеризуючи розвиток науки, зазначає, що з ХVIII – по-
чатку ХIХ ст. «виникає новий погляд на історію Землі», який «став викликом поширеним
віруванням». Але разом із тим, на думку автора, це не є підставою відокремлювати знання
Є.В. Чорноштан
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2009 278
від релігії. У «минулому релігійні уявлення» служили «передумовою для наукового до-
слідження» і давали йому санкцію на виправдання. І тепер можливості «релігійної мо-
тивації наукового дослідження... найбільш явно проявляються у системах природного
богослов’я», де «наукові знання використовуються для доведення існування й атрибу-
тів Бога» [15, с. 28].
Протестантський теолог Ієн Барбур взаємовідношення науки й релігії розкриває в
контексті аналізу історичної й сьогоднішньої перспективи. У своїй праці «Наука й релігія:
історія й сучасність» він зосереджує увагу на головних проблемах релігії в нинішню епоху,
обґрунтовує думку про придатність «наукового методу» для дослідження релігійних пи-
тань. Барбур пропонує новий погляд на природу, де доктрина творення й наукові теорії
не суперечать, а взаємодоповнюють одна одну, вступаючи в діалог. Коментуючи стан
проблеми, теолог дорікає науці за відсутність результату, оскільки її висновки «завжди
не повні, попередні і можуть підлягати перегляду». Поступальний, динамічний характер
науки уявляється І. Барбуру перепоною у віднайденні істини. «Неспроможність знань мо-
же здолати релігія», – підсумовує автор [16, с. 133].
Значна частина сучасних протестантських теологів намагається відкинути матеріа-
лістичні учення й вказати на детермінантну роль ідеалізму. Наприклад, З. Ернст вважає,
що заперечувані матеріалістами ідеї творення є дефектом матеріалістичного мислення,
а наука сьогодні має численні приклади спростування неодарвіністської теорії, в основі
якої – наявність випадкових мутацій. З іншого боку, дарвінізм вводив в оману людей
протягом п’яти поколінь з нищівними ідеологічними наслідками, стверджує З. Ернст. Даючи
оцінку можливостям пізнання суспільства завдяки різним світоглядним підходам, він пере-
конаний, що «марксизму доступна тільки третя частина істини», а «расовому соціалізму –
дві третини» [17, с. 198].
Окремі представники сучасних природничих і суспільних наук у своїх дослідженнях
намагаються обґрунтувати коадаптивну єдність науки та релігії. Так, російський професор
А. Любищев у книзі «Наука й релігія» відкидає поширену думку про антагоністичний ха-
рактер взаємовідношень між ними. Автор доводить, що негативізм зумовлений не релігією,
а догматизмом, причому атеїстичний догматизм небезпечніший за релігійний.
Відкрито чи опосередковано теологи й науковці засвідчують кризу християнської
традиції. Як зазначає М. Мойсєєв, «у звичайній формі вона навряд чи зможе зберегтися»,
а тому «будуть необхідні нові парадигми і нове бачення одвічних питань». Раціоналізм су-
часних наукових концепцій «робить свій внесок у світорозуміння. У його межах набу-
ваються (втрачаються) певні цінності, властиві трансцендентній природі людини» [18, с. 3].
Зараз світоглядні засади науки перебувають на стадії відмови від християнського ре-
дукціонізму. Такий погляд на зміст сучасного християнського підходу до знань можна на-
звати «парадигмою Бора». Він перший, хто зауважив, що не можна у межах однієї мови
описати складність сучасних наукових досягнень. А тому необхідне багатоманіття інтер-
претацій, перш за все редукціоналістських. Останні – це те джерело сучасних універсальних
тлумачень світу неживої і живої матерії, навіть суспільства, що дає змогу уявити процес
еволюції Універсуму, або його окремих частин, як деякий процес самоорганізації. У його
надрах постійно виникають організаційні структури (об’єкти), які формують системи кри-
теріїв, властивих Універсуму. Насамперед, це закони збереження (симетрії) і принципи
стабільності. Вони гармонізують суперечливі взаємовідношення між «елементами Універ-
суму», які безперервно виникають унаслідок релігійної схоластики, догматизму і невизна-
ченості, це і є джерелом їх розвитку. Разом із появою живої матерії виникають механізми
доцільності, в основу яких покладений принцип: кожне живе намагається зберегти свою ці-
лісність. Це положення не суперечить закону збереження та іншим законам фізики та хімії.
Відношення християнства до науки в постнекласичний період
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2009 279
З появою людського розуму його носії намагаються зберегти свій гомеостаз, але уява
про нього перестає бути однозначною або ж примітивною. Найголовніше, що ця уява є від-
мінною у різних носіїв розуму. Такий плюралізм поглядів – один із найважливіших фак-
торів адаптації особи до постійно мінливих умов життя, джерело прискореного поступу
людства. Це багатоманіття породжується структурою духовного світу особистості, однією
із форм якого на даний момент є християнство. Останнє у період розвитку людства, коли
епоха техніки поступається гуманітарним знанням, формує нову моральність, що відпові-
дає якісно новим умовам життя в майбутньому, саме наступна доба, потребуючи інакшої
моралі, беззастережно вимагає повороту до нової парадигми християнства, переконаний
М. Мойсеев [18, с. 14].
Особливої уваги заслуговує осмислення з позицій діалектичної логіки різноплано-
вості сучасних взаємовідношень релігії і науки, яку розкриває відомий релігієзнавець
Є. Дулуман. Чи не найголовнішим, на його думку, є людський чинник. Він зазначає, що нині
наука поширюється на усі галузі знань. Але значна кількість людей не може оволодіти їх
сутністю, через те для них цих знань не існує. Саме таке суб’єктивне «незнання відомих
наукових істин є реальною основою, яку використовують сучасні теологи для обґрунту-
вання своїх доказів» [19, с. 36]. Справді, на ставлення християнства до науки як у мину-
лому, так і тепер впливає відсутність системного діалектичного осмислення досягнень
науки: втрачаються аргументи, нищиться підґрунтя і віддаляється перспектива формулю-
вання реальної моделі світу – позиції церкви міцніють. З-поміж причин такого стану речей
слід виділити недостатнє вивчення у вищій школі предметів, пов’язаних із осмисленням
філософських проблем природничих наук. У цьому плані на глибоке осмислення чекають
праці: І. Аносова, Л. Кулініча «Основи еволюційної теорії», С. Вовка «Філософські ос-
нови природознавства», А. Горєлова «Концепції сучасного природознавства», В. Канке
«Концепції сучасного природознавства», В. Кохановського «Філософія і методологія
науки» та ін.
Таким чином, наведений аналіз наукової та теологічної літератури розкриває склад-
ність і багатогранність проблеми ставлення християнства до науки, оскільки, як спра-
ведливо зазначає В. Бодак, в «основі відмінностей богословського і науково-світського
підходів в осмисленні питання походження і взаємозумовленості релігії та культури» є
світогляд. А він, як відомо, відрізняється «поліваріантністю поглядів», в основу яких по-
кладено певні методологічні, історичні та конфесійні відмінності. Врахування цього факту
наклало відбиток на концептуальні основи досліджуваної проблеми, яка потребує всебіч-
ного, систематизованого, виваженого осмислення трансформації ставлення християнства
до науки, зважаючи на зростання інтересу до витоків сучасної європейської культури.
Аналіз фактів свідчить, що в процесі свого формування наукові знання довгий час
розвивались у межах міфології та релігії, а також магічних або окультних учень. З ут-
вердженням християнства наукові знання повільно виокремились у незалежну форму
осягнення природи. Однак релігійний світогляд ще залишався домінантним як в осмис-
ленні світу, так і щодо інших форм людського буття. Природознавство виробило свої ме-
тоди та критерії, свою модель раціональності й картину світу. Питання про взаємовідно-
шення науки і релігії стає проблемою узгодження і розмежування релігійних і наукових
уявлень про світ. Як свідчить науковий аналіз філософської і теологічної літератури, суттєві
суперечності між науковими і релігійними уявленнями про світ з’явились у ХVІІ – ХVІІІ ст.,
коли виникла механістична картина світу, яка на основі законів механіки претендувала
пізнати усе, виходячи зі своєї природи. Для цього, за словами П. Лапласа, необхідно знати
лише координати і швидкості усіх молекул. Закон збереження енергії та руху, закон збе-
реження речовини, відкриття клітинної будови живої природи, теорія еволюції лягли в
основу наукової картини світу і позбавили релігійні уявлення підстав, закорінених у природі.
Католицький теолог Ж. Марітен мав право стверджувати, що наука і теологія досягли лінії
вододілу, починаючи з 20-х рр. ХХ ст. у науці здійснюються відкриття і виникають теорії,
Є.В. Чорноштан
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2009 280
які не вписуються в механістичну модель світу, потребуючи її серйозного перегляду. До
них належать – теорія відносності, зміна уявлення про зв’язок простору і часу, закони
фізики та мікросвіту тощо. На основі цих відкриттів і теоретичних побудов поки що не
вироблено сучасної наукової картини світу (такої ж цілісної, яку було створено на основі
механіки), надії на яку науковці пов’язують із розробкою загальної теорії поля. Наведений
аналіз осмислення ставлення християнства до науки відкриває шлях до історіософського
переосмислення їх взаємовідношень на основі розв’язання космологічних і гносеологіч-
них проблем. Існує поліваріантний характер взаємооцінок між християнством і наукою.
Якщо на ранньому етапі формування класичної науки обстоювалась думка про детермі-
нантну роль християнства у її становленні, то в подальшому усталився той диспозитив,
який тільки зараз переосмислюється. У релігійних працях також нема одностайності. Так,
коли одні теологи стали «визнавати» досягнення науки певною творчою креатологічною
дією, то інші намагались модернізуватись і віднайти нові щонайменші аргументи на за-
хист віри.
ЛІТЕРАТУРА
1. Агафонов В.К. Наука и жизнь / Агафонов В.К. – СПб. : Б.В., 1906. – 336 с.
2. Кудрявцев П. Абсолютизм и релятивизм / Кудрявцев П. – К. : Б.В., 1908. – 307 с.
3. Светлов П.Я. Религия и наука / Светлов П.Я. – СПб. : Тип. Алекс. Невского общ. трезв., 1912. – 217 с.
4. Гурев Г.А. Великий конфликт / Гурев Г.А. – М. : Наука, 1965. – 215 с.
5. Крывелев Ю.А. Религиозная картина мира и ее богословская модернизация / Крывелев Ю.А. – М. :
Наука, 1968. – 290 с.
6. Григоренко А.Ю. Фидеизм и наука (Критика теологизации происхождения науки) / Григоренко А.Ю. –
М. : Знание, 1983. – 64 с. (Новое в жизни, науке, технике. Сер. «Научный атеизм»).
7. Кравченко И.И. Современное научное познание и кризис религии / И.И. Кравченко // Вопросы науч-
ного атеизма. – М. : Мысль, 1980. – № 26. – C. 89-108.
8. Саух П.Ю. Современная наука и борьба атеистического и религиозного миропонимания / Саух П.Ю. –
Львов : Изд. при Львовском гос. ун-те изд. объединение «Высшая шк.», 1987. – 88 с.
9. Лупандин И. Взаимоотношения науки и религии / И. Лупандин // Общественные науки. – 1990. – № 6. –
С. 181-191.
10. Осипов А.И. Путь разума в поисках истины (Основное) / Осипов А.И.
11. Буфеев К. Православное вероучение и теория еволюции. В защиту святоотеческого учения о творении /
Буфеев К. – СПб. : Общ. Святителя Василия Великого, 2003. – 495 с.
12. Моррис Генри. Библейские основания современной науки / Моррис Генри. – СПб. : Библия для всех,
1995. – 478 с.
13. Коллинз К. Джон. Наука и вера. Враги или друзья? / Коллинз К. Джон ; [пер. с англ.]. – Черкассы :
Коллоквиум, 2005. – 560 с.
14. Філберт Бернгард. Світи перед Богом / Філберт Бернгард ; [пер. з нім. та англ.]. – Львів : Академічний
eкспрес, 1996. – 230 с.
15. Брук Джон Хедли. Наука и религия / Брук Джон Хедли. – М. : Богословский институт св. апостола Андрея,
2004. – 352 с.
16. Барбур И. Наука и религия / Барбур И. – М. : Библейско-Богословский институт св. апостола Андрея,
1998. – 430 с.
17. Зигфрид Эрнст. Яко твое есть царство / Эрнст Зигфрид ; [пер. с нем.]. – Львов : Академический экс-
прес, 1995. – 288 с.
18. Моисеев М. Мир ХХІ века и христианская традиция / М. Моисеев // Вопросы философии. – 1993. – № 6. – С. 3-14.
19. Дулуман Е.К. Ответ агностику / Е.К. Дулуман // Против течения. – 2005. – № 4. – С. 38-39.
20. Гурев Г.А. Дарвинизм и религия / Гурев Г.А. – М. : Изд. Акад. наук СССР, 1957. – 250 с.
Е.В. Чорноштан
Отношение христианства к науке в постнеклассический период
В статье раскрывается изменение отношения христианства к науке в ХХ в. Автор рассматривает эту проблему
на материалах современной религиоведческой литературы.
E.V. Chornoshtan
Christianity and Science in Postonclassical Period
The change of relation of christianity to science in ХХ century is revealed. The author considers this problem on the
materials of modern religious literature.
Стаття надійшла до редакції 14.05.2009.
|