Екуменічні вияви кальвіністських відгалужень в Україні
Окреслено роль протестантських конфесій, що дотримуються кальвіністського богослов’я, у процесах становлення та розвитку екуменізму як релігійного феномену в контексті інституційного християнства. З’ясовано, що сучасні екуменічні вияви реформатських і пресвітеріанських церков базуються на кальвін...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2009
|
| Назва видання: | Наука. Релігія. Суспільство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32958 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Екуменічні вияви кальвіністських відгалужень в Україні / Л.О. Стасюк // Наука. Релігія. Суспільство. — 2009. — № 3. — С. 154-158. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-32958 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-329582012-05-27T13:04:46Z Екуменічні вияви кальвіністських відгалужень в Україні Стасюк, Л.О. Філософія Окреслено роль протестантських конфесій, що дотримуються кальвіністського богослов’я, у процесах становлення та розвитку екуменізму як релігійного феномену в контексті інституційного християнства. З’ясовано, що сучасні екуменічні вияви реформатських і пресвітеріанських церков базуються на кальвіністській еклезіології та є логічним продовженням їх попередніх потенцій у напрямку християнської єдності. Показана роль протестантских конфессий, которые придерживаются кальвинистского богословья, в становлении и развитии экуменизма как религиозного феномена в контексте институционального христианства. Определено, что современные экуменические проявления реформатских и пресвитерианских церквей базируются на кальвинистской экклезиологии и являются логическим продолжением их предыдущих потенций в направлении христианского единства. The role of protestant confessions which adhere to Calvinism divinity in becoming and development of Ecumenism as religion phenomenon in the context of institutional Christianityis. It is found out, that the modern Ecumenism displays of Reformed and Presbyterian Churches are based on Calvinism and are logical continuation their previous possibilities in direction of Christian unity. 2009 Article Екуменічні вияви кальвіністських відгалужень в Україні / Л.О. Стасюк // Наука. Релігія. Суспільство. — 2009. — № 3. — С. 154-158. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1728-3671 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32958 261:291.1 uk Наука. Релігія. Суспільство Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Стасюк, Л.О. Екуменічні вияви кальвіністських відгалужень в Україні Наука. Релігія. Суспільство |
| description |
Окреслено роль протестантських конфесій, що дотримуються кальвіністського богослов’я, у процесах
становлення та розвитку екуменізму як релігійного феномену в контексті інституційного християнства. З’ясовано,
що сучасні екуменічні вияви реформатських і пресвітеріанських церков базуються на кальвіністській еклезіології
та є логічним продовженням їх попередніх потенцій у напрямку християнської єдності. |
| format |
Article |
| author |
Стасюк, Л.О. |
| author_facet |
Стасюк, Л.О. |
| author_sort |
Стасюк, Л.О. |
| title |
Екуменічні вияви кальвіністських відгалужень в Україні |
| title_short |
Екуменічні вияви кальвіністських відгалужень в Україні |
| title_full |
Екуменічні вияви кальвіністських відгалужень в Україні |
| title_fullStr |
Екуменічні вияви кальвіністських відгалужень в Україні |
| title_full_unstemmed |
Екуменічні вияви кальвіністських відгалужень в Україні |
| title_sort |
екуменічні вияви кальвіністських відгалужень в україні |
| publisher |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32958 |
| citation_txt |
Екуменічні вияви кальвіністських відгалужень в Україні / Л.О. Стасюк // Наука. Релігія. Суспільство. — 2009. — № 3. — С. 154-158. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| series |
Наука. Релігія. Суспільство |
| work_keys_str_mv |
AT stasûklo ekumeníčníviâvikalʹvínístsʹkihvídgaluženʹvukraíní |
| first_indexed |
2025-07-03T13:26:15Z |
| last_indexed |
2025-07-03T13:26:15Z |
| _version_ |
1836632429992869888 |
| fulltext |
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2009 154
УДК 261:291.1
Л.О. Стасюк
Національний університет водного господарства та природокористування,
м. Рівне, Україна
ЕКУМЕНІЧНІ ВИЯВИ КАЛЬВІНІСТСЬКИХ ВІДГАЛУЖЕНЬ В УКРАЇНІ
Окреслено роль протестантських конфесій, що дотримуються кальвіністського богослов’я, у процесах
становлення та розвитку екуменізму як релігійного феномену в контексті інституційного християнства. З’ясовано,
що сучасні екуменічні вияви реформатських і пресвітеріанських церков базуються на кальвіністській еклезіології
та є логічним продовженням їх попередніх потенцій у напрямку християнської єдності.
Історичний досвід України засвідчує потребу й важливість врахування релігійного
чинника для адекватної оцінки сучасного стану та прогнозування перспектив національ-
ного соціокультурного розвитку. Одним із явищ релігійного буття ХХ – ХХІ ст. є екуме-
нізм, всебічне філософсько-релігієзнавче дослідження якого обумовлене зростанням ролі
Церкви в суспільстві, існуванням широкого простору для діалогу й співпраці між дер-
жавою та релігійними організаціями, інтенсифікацією міжрелігійних, міжконфесійних
відносин.
Для України Новітнього періоду характерна тенденція до відродження традиційних і
становлення нових релігійних конфесій і течій, яким властиве неоднозначне ставлення
до екуменізму. Осягнення екуменічних виявів кожної церкви чи конфесії у вузькому сенсі
уможливлює реалізацію практичних запитів у напрямку стабілізації та толеризації релі-
гійно-церковного життя в сьогоденних умовах глобалізації і конфесійної поліфонії, у
широкому – сприяє глибинному пізнанню витоків і реалій духовної парадигми українства.
У цьому контексті актуалізується проблема переосмислення особливостей екуменічних
взаємодій кальвінізму, прибічники якого в процесі асиміляції свого віровчення на укра-
їнські землі декларують неодноразові спроби зближення й інтеграції з певними християн-
ськими церквами.
Аналіз наявних наукових розвідок показує, що феномен екуменізму розглядають
із філософської, релігієзнавчої, історичної, соціологічної, богословської позицій. Радянські,
українські та зарубіжні вчені значну увагу приділяють загальним проблемам екуменізму,
зокрема питання місця та ролі протестантизму в екуменічному русі студіюють В. Гарад-
жи, Н. Жалюк, А. Чанишев та ін. Фактологічний матеріал з проблем екуменічних проявів
кальвіністів в Україні ХVІ cт. і Української євангельсько-реформованої церкви ХХ ст.
надають П. Кралюк, В. Любащенко, Р. Соловій.
На тлі численних теоретичних напрацювань у сучасному українському релігієзнавстві
не виокремленою і недостатньо опрацьованою залишається проблематика участі вітчизня-
них адептів кальвінізму в екуменічному русі. Це обумовлює необхідність філософської
рефлексії питання виявлення екуменічних інтенцій кальвіністських відгалужень в Украї-
ні, їх значення і внесок у процеси об’єднання християнських церков.
У науковій і богословській літературі існують численні спроби адекватної дефініції
екуменізму. Аналізуючи феномен екуменізму, слід враховувати змістовну неоднозначність
під час оперування цим терміном, котру вдало, на нашу думку, виокремлює О. Кисельов.
По-перше, ототожнення понять «екуменізм» і «екуменічний рух», з яких слідує розумін-
ня екуменізму як руху за зближення і єдність християн; по-друге, як напрям богослов-
ської думки, відповідно до якого вивчається проблема християнської єдності; по-третє,
у сенсі «широкого екуменізму» як «руху за діалог та зближення християн та послідов-
Екуменічні вияви кальвіністських відгалужень в Україні
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2009 155
ників інших релігій» [1, с. 8]. Наше дослідження, метою якого є експлікація екуменічних
здійснень протестантських конфесій кальвіністського напрямку в проекції національного
духовно-культурного розвитку, проводиться в світлі першого тлумачення і використання
терміна «екуменізм».
У сучасних доробках неузгодженим залишається питання витоків екуменізму і не
з’ясованим питання причетності послідовників кальвінізму до становлення екуменізму
як складного, багатозначного релігійного явища. Для виконання цього завдання насам-
перед слід узагальнити і структурувати теоретичні моделі витоків екуменічного руху.
Найпоширенішим у науці є твердження, що корені екуменізму сягають ХХ ст.
В. Шевченко (у довідниковому релігієзнавчому виданні), П. Яроцький та ін. пов’язують
зародження екуменічного руху з Единбурзькою всесвітньою місіонерською конферен-
цією 1910 р. А. Колодний підкреслює, що «глобалізація всіх сфер суспільного життя, яка
розпочалася в ХХ столітті, зумовила появу екуменічних тенденцій в різних християнсь-
ких конфесіях» [2, с. 302].
Важко не погодитися з думкою провідних релігієзнавців про виникнення екуме-
нізму в ХХ ст., адже якщо врахувати етимологічне навантаження терміна «екуменізм»
(з грец. і лат. – вселенський, населена земля, Всесвіт, заселений світ), то мова має йти
про явище міжнародного масштабу. Саме ХХ ст. характеризує усвідомлення глобальних
проблем, в т.ч. глобалізації релігійного життя, що підштовхнуло до активізації екуменіч-
них проявів у християнстві. На початку (20-і рр.) ХХ ст. термін «екуменічний» вербально
вкорінюється в країнах західноєвропейського простору насамперед як позначення руху
за зближення і об’єднання християн. На Всесвітній місіонерській конференції в Единбурзі
відбулася легітимізація екуменічного руху. На конференції постає питання про необхід-
ність євангелізації у багатьох країнах світу, проголошується теза, що об’єднання церков
закріпить і підсилить довіру до Євангелії, у якій сказано «щоб були всі одно: як Ти, Отче,
в Мені, а Я – у Тобі, щоб одно були в Нас і вони [люди – Л.С.], – щоб увірував світ, що
Мене Ти послав» (Ів. 17, 21), «А ту славу, що дав Ти мені, Я їм передав, щоб єдине були,
як єдине і Ми» (Ів. 17, 22).
Динаміка екуменічного руху, теоретичне обґрунтування та практичне втілення доціль-
ності і важливості екуменізму для врегулювання міжконфесійних відносин і для реалі-
зації життєвих проектів людини пов’язані з функціонуванням Всесвітньої ради церков (ВРЦ).
Створення ВРЦ викликане потребою мати єдиного координатора для об’єднання і перспек-
тивізації зусиль представництва екуменічних рухів (Міжнародної місіонерської ради у
1921 р., пастирського руху практичного християнства «Life and Work» у 1925 р. у Сток-
гольмі і доктринального руху «Віра і церковний устрій» у 1925 р. у Лозанні). Реформат-
ська церква поділяла екуменічні ініціативи й приймала активну участь в організації ВРЦ, що
засвідчує діяльність пастора Реформатської церкви Лейдена в Голландії Віссерта Гуфта.
У 1938 р. він став секретарем тимчасового комітету з підготовки ВРЦ і першим секрета-
рем створеної у 1948 р. Всесвітньої ради церков [3, с. 268-269].
Отже, вищезапропонований аргументаж щодо географії поширення, глибини усві-
домлення потреби в єднанні всіх християн, інтенсивності теоретичних і практичних звер-
шень Всесвітньої ради церков як централізованого органу екуменічного руху, закріплення
та використання терміна «екуменізм» в інтерпретації «екуменічний рух» дає підстави
для визначення ХХ ст. періодом становлення екуменізму як світового значення руху
за об’єднання християн. Стосовно кальвіністських відгалужень можна констатувати факт
активного долучення речників Реформатської церкви в Голландії до процесів зародження,
а також розвитку, що підтверджують численні діалоги світового масштабу реформатів із
римо-католиками (1969 р.), баптистами (1974 р.), англіканами (1984 р.), методистами
(1987 р.) екуменічного руху Новітньої доби.
Л.О. Стасюк
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2009 156
Варто наголосити на існуванні у філософсько-релігієзнавчих роботах апелювання
до інших витокових століть екуменізму. Зокрема, О. Кисельов ґрунтовно доводить, що
«витоки екуменізму сягають інтеграційних процесів ХІХ ст. у межах інституційного хрис-
тиянства» [1, с. 4]. Такої теорії дотримуються й інші дослідники. Наприклад, Г. Бедуел
інформує про виникнення у ХІХ ст. перших молодіжних міжконфесійних організацій і
вказує, що в місіонерському та студентському середовищі, у якому консолідована співпра-
ця охоплювала всі сфери людського буття, виникла ідея екуменічного руху.
Визначаючи Оксфордський рух «важливим витоком екуменічного руху», О. Кисельов
справедливо зазначає, що його учасники розглядали питання об’єднання з католиць-
кою та православними церквами [1, с. 9]. Проте чи дає підстави зазначений аргумент, у
якому не йдеться про зародження ідеї чи пропозиції щодо створення загальнохристиян-
ського руху за єдність і зближення, вважати Оксфордський рух єдиним чи першим витоком?
Для відповіді на це запитання слід нагадати, що релігійно-громадський рух тракторіан
не мав всесвітнього статусу, оскільки завжди перебував у межах англіканської церкви.
Його представництво основною метою визначало відродження й посилення сакралізації
церкви через прищеплення їй католицької богословської традиції, зокрема обрядової прак-
тики, а не апелювання до екуменічної проблематики. Підґрунтям екуменічних зрушень
діячів руху стало їхнє переконання в тому, що церква не зовсім розділена, а лише її ви-
дима частина, тому необхідно відновити призупинені взаємовідносини і взаємовизнан-
ня Англіканської, Римо-католицької та Православної церков як розділених гілок єдиної
Вселенської церкви.
На тлі актуальної та відкритої для Англіканської церкви протягом ХІХ ст. проблеми
співіснування багатьох внутрішніх течій і рухів, серед яких виокремлюють близьку до
кальвінізму течію «Низька Церква», англікани усвідомлють і реалізовують потребу кон-
солідації з іншими гілками християнства.
Резюмуючи тезу звернення до ХІХ ст. як витоку екуменізму, зазначимо дієвість цієї
теоретичної конструкції з позиції виникнення у цю добу ідеї екуменічного руху. Вра-
ховуючи ініціативність екуменічних втілень і реальні кроки до зближення з католиками
і пізніше православними представниками Оксфордського руху, підтримуємо тезу про його
важливість для розвитку екуменізму. Використовуючи як основний аргумент для визна-
чення Оксфордського руху витоком екуменізму розгляд питання про об’єднання й ак-
центуючи увагу на питанні щодо об’єднання англікан із двома гілками християнства,
О. Кисельов апелює до не менш вагомої складової визначення екуменізму як процесу
зближення і об’єднання християн, що уможливлює пошуки витоків екуменізму як явища
шляхом здійснення аналізу аналогічних екуменічних проявів через залучення та переос-
мислення історичного матеріалу, філософської, релігієзнавчої і богословської спадщини.
Своєрідним вкрапленням у розгортання екуменічних процесів стали персональні й
конфесійні ініціативи щодо об’єднання християн. Насамперед з’ясуємо, які прояви можна
вважати екуменічними ініціативами. Для відповіді на це запитання розіб’ємо це слово-
сполучення на складові. По-перше, екуменічні характеризуються спрямованістю на пошу-
ки спільних позицій у різних віроповчальних системах з метою зближення або перспектив
об’єднання. По-друге, ініціативам не притаманна масовість, широкомасштабність і очі-
кувана результативність. Одним із прикладів багатоспробних ініціатив лютеран другої
половини ХVІ ст. можна означити безперспективне листування їхніх богословів з Ієре-
мієм ІІ, для чого вони в контексті біблійного наративу акцентували увагу на віроповчаль-
них спільностях, фундаментованих на чистоті віри [4, с. 27]. Ідея певної догматичної
подібності між реформаторами і православними обумовлена наявністю двох позицій, за
якими виявлялась духовна дотичність цих гілок хритиянства. Це пріоритетність сакралі-
зованого, незмінного, кодифікованого за формою і змістом Святого Письма як частини
християнської наративної традиції і несприйняття католицизму.
Екуменічні вияви кальвіністських відгалужень в Україні
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2009 157
Не ставлячи за мету перерахування всіх ініціатив, звернемося до тих, які виразно
інспірують екуменічні прояви. До них варто віднести неодноразові практичні намаган-
ня зближення гуситів і православних у формі інтегрування у церковно-політичний союз
у перш. пол. ІХ ст., на рівні переговорних взаємодій з метою пошуків доктринальних
паралелей «чеського символу віри» із засадами православного віровчення у сер. ХV ст.
Гусит Ієронім Празький, перебуваючи у 1405 р. у Великому князівстві Литовському,
відвідав православні храми і, за припущенням О. Левицького і І. Соколова, полемізував
з князем Вітовтом з приводу «творення єдиної християнської церкви» [5, с. 187].
Особливо слід відзначити персональні ініціативи, які вирізняють П. Кралюк і В. Лю-
бащенко, називаючи їх екуменічними планами, контактами. До них належать діяльність кня-
зя Жигмонта Корибутовича у 20 – 30 рр. ХV ст., що слугувала закладанням фундаменту
для об’єднання гуситів і православних. Зусилля суперінтенданта «чеських братів» Теофіла
Туровського і православних на землях Речі Посполитої, виступаючи на з’їзді в Торуні
1595 р., у Вілені 1599 р. Його пропозиції стосувалися уможливлення спільного діалогу,
практичних богослужінь і взаємодій у освітній сфері. У результаті цих потужних ініціа-
тив «існувала... цілком реальна перспектива союзу чеських реформаторів і православних
українців... „чеські брати” могли виступити з’єднувальною ланкою між православними
Східної Європи і класичними реформаторами (передусім кальвіністами)» [6, с. 19].
Наміри співпраці між лютеранами і православними ініціював Ф. Меланхтон, який
у листах до патріарха Йосипа позитивно оцінив ортодоксальність православ’я та провів
паралелі між деякими догматичними засадами двох церков. На спільність між правосла-
в’ям і лютеранством вказує С. Оріховський, який у роботі «Хрещення у русинів» 1544 р.
закликав до мирного співіснування всіх християн, зокрема католиків і частково тотож-
ного за віросповіданням до протестантизму православ’я. Організаційні ініціативи каль-
вініста І. Зінцендорфа пов’язані з бажанням православних грунтовніше ознайомитися з
особливостями протестантського віровчення.
За умов глобальних проблем екуменізм означається неоднозначними та супереч-
ливими тенденціями, які обумовлені соціокультурними, релігійними, економічними та
іншими чинниками. Протестантська еклезіологія забезпечує підгрунтя для поширення й
вкорінення екуменізму як феномену сучасного християнства світового і вітчизняного
масштабу. Відтак функціонування в нашій країні Ради Євангельських Церков України
(РЕЦУ), яка передбачає координацію та узгодження взаємодій на різних рівнях, а також
співпрацю у релігійній і позарелігійній (суспільній) сферах з метою розповсюдження хрис-
тиянських євангельських цінностей і моралі. РЕЦУ відкрита для тих протестантських
конфесій, які «визнають пріоритетність євангелізації над політичною діяльністю, захоплен-
ня котрою може негативно вплинути на перспективи протестантизму в Україні. Учас-
ники Ради констатують, що Церква повинна адекватно реагувати на події суспільного
життя й за можливістю, яка не суперечить конфесійній догматиці й ідеології, брати участь
у соціальних і політичних проектах» [7, с. 80].
Протестантські конфесії кальвіністського напрямку консолідуються в Союз Єван-
гельських Реформатських Церков України, у склад якого входять реформатські та пре-
світеріанські церкви. Вони виробляють спільні позиції щодо виявлення та закріплення
позицій у питаннях міжцерковної єдності, державно-церковних взаємин тощо.
Отже, аналізуючи проблему витоків екуменізму, констатуємо, що екуменізм в іс-
торії розвитку людства постає як непросте, багатоаспектне явище, яке виявляється на таких
рівнях: по-перше, становлення як руху світового масштабу (ХХ ст.); по-друге, виникнен-
ня ідеї екуменічного руху (ХІХ ст.); по-третє, впровадження ініціатив щодо міжхристиян-
ського об’єднання (ХVІ ст.); по-четверте, планування можливостей міжконфесійного
Л.О. Стасюк
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2009 158
згуртування та здійснення особистісних акциденційних контактів (ХІ – ХV ст.). Пред-
ставники кальвіністських відгалужень не тільки визначаються на всіх рівнях екуменічних
здійснень, але й характеризуються активними та значними екуменічними потенціями.
ЛІТЕРАТУРА
1. Кисельов О. Феномен екуменізму в сучасному християнстві: філософсько-релігієзнавчий аналіз : ав-
тореф. дис. ... канд. філос. наук / О. Кисельов – К., 2007. – 20 с.
2. Колодний А. Християнство за умов глобалізації / А. Колодний // Людина і культура в умовах глобалі-
зації : зб. наук. ст. – К. : Видавець ПАРАПАН, 2003. – С. 302-311.
3. Бедуел Г. Історія Церкви / Бедуел Г. – Львів : Свічадо, 2000. – 296 с.
4. Любащенко В. Кирило Лукарис і протестантизм / Любащенко В. – 2001. – 89 с.
5. Ульяновський В. Історія церкви та релігійної думки в Україні : у 3-х кн. – К. : Либідь, 1994. – Кн. 2.
Середина ХV – кінець ХVІ століття. – 256 с.
6. Кралюк П. Ранній протестантизм в Україні / П. Кралюк // Історія релігії в Україні : у 10-и т. ; [редк. : А. Ко-
лодний та ін.]. – К. : Світ Знань. 2002. – Т. 5 : Протестантизм в Україні. – 424 с.
7. Стасюк Л. Стан і сучасні проблеми екуменізму в контексті протестантської еклезіології // Materialy ІV
Mezinarodni konference «Vedecke myslene inflacniho stoleti – 2008». – Dil 5. Filosofie: Praha. Publishing
House «Education and Science» s.r.o – 88. – S. 79-80.
Л.А. Стасюк
Экуменические проявления кальвинистских ответвлений в Украине
Показана роль протестантских конфессий, которые придерживаются кальвинистского богословья, в становлении и
развитии экуменизма как религиозного феномена в контексте институционального христианства. Определено,
что современные экуменические проявления реформатских и пресвитерианских церквей базируются на
кальвинистской экклезиологии и являются логическим продолжением их предыдущих потенций в направлении
христианского единства.
L.O. Stasyuk
Ecumenism Displays of Calvin Religion in Ukraine
The role of protestant confessions which adhere to Calvinism divinity in becoming and development of
Ecumenism as religion phenomenon in the context of institutional Christianityis. It is found out, that the modern
Ecumenism displays of Reformed and Presbyterian Churches are based on Calvinism and are logical continuation
their previous possibilities in direction of Christian unity.
Стаття надійшла до редакції 29.04.2009.
|