Релігійна ідентичність. Вияви на Донеччині у ІІ пол. ХХ ст.
У даній статті автор розглядає функціональність релігійної ідентичності в радянському суспільстві, аналізуючи конкретні соціологічні дані з фондів Уповноваженого Ради у справах релігій по Донецькій області. Такий нестандартний підхід дав можливість наповнити абстрактне поняття релігійної ідентично...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2009
|
| Назва видання: | Наука. Релігія. Суспільство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32959 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Релігійна ідентичність. Вияви на Донеччині у ІІ пол. ХХ ст. / І. Папаяні // Наука. Релігія. Суспільство. — 2009. — № 3. — С. 210-217. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-32959 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-329592012-05-27T12:34:57Z Релігійна ідентичність. Вияви на Донеччині у ІІ пол. ХХ ст. Папаяні, І. Релігієзнавство У даній статті автор розглядає функціональність релігійної ідентичності в радянському суспільстві, аналізуючи конкретні соціологічні дані з фондів Уповноваженого Ради у справах релігій по Донецькій області. Такий нестандартний підхід дав можливість наповнити абстрактне поняття релігійної ідентичності конкретним емпіричним змістом. Автор доказує, що вияви релігійної ідентичності на Донеччині в досліджуваний період були позначені як загальними тенденціями, так і мали свої особливості. В данной статье на примере конкретных социологических данных из фондов Уполномоченного Совета по делам религий по Донецкой области автором рассматриваются проявления религиозной идентич- ности. Такой нестандартный подход дал возможность наполнить абстрактное понятие религиозной идентичности конкретным эмпирическим содержанием. Автор доказывает, что проявления религиозной идентичности в Донецкой области в исследуемый период были обозначены как общими тенденциями, так и имели свои особенности. In the article on the example of concrete sociological data, from the funds of Authorized Advices in matters of religions on the Donetsk region, the displays of religious identity are considered authors. Such standard approach gave possibility to fill abstract notion of religious identity with concrete empiric maintenance. Authors finish telling, that the displays of religious identity on Donetsk region in the explored period were marked as by general tendencies so had the features. 2009 Article Релігійна ідентичність. Вияви на Донеччині у ІІ пол. ХХ ст. / І. Папаяні // Наука. Релігія. Суспільство. — 2009. — № 3. — С. 210-217. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 1728-3671 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32959 291.1:261.7 uk Наука. Релігія. Суспільство Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Релігієзнавство Релігієзнавство |
| spellingShingle |
Релігієзнавство Релігієзнавство Папаяні, І. Релігійна ідентичність. Вияви на Донеччині у ІІ пол. ХХ ст. Наука. Релігія. Суспільство |
| description |
У даній статті автор розглядає функціональність релігійної ідентичності в радянському суспільстві, аналізуючи
конкретні соціологічні дані з фондів Уповноваженого Ради у справах релігій по Донецькій області. Такий
нестандартний підхід дав можливість наповнити абстрактне поняття релігійної ідентичності конкретним
емпіричним змістом. Автор доказує, що вияви релігійної ідентичності на Донеччині в досліджуваний
період були позначені як загальними тенденціями, так і мали свої особливості. |
| format |
Article |
| author |
Папаяні, І. |
| author_facet |
Папаяні, І. |
| author_sort |
Папаяні, І. |
| title |
Релігійна ідентичність. Вияви на Донеччині у ІІ пол. ХХ ст. |
| title_short |
Релігійна ідентичність. Вияви на Донеччині у ІІ пол. ХХ ст. |
| title_full |
Релігійна ідентичність. Вияви на Донеччині у ІІ пол. ХХ ст. |
| title_fullStr |
Релігійна ідентичність. Вияви на Донеччині у ІІ пол. ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Релігійна ідентичність. Вияви на Донеччині у ІІ пол. ХХ ст. |
| title_sort |
релігійна ідентичність. вияви на донеччині у іі пол. хх ст. |
| publisher |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Релігієзнавство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/32959 |
| citation_txt |
Релігійна ідентичність. Вияви на Донеччині у ІІ пол. ХХ ст. / І. Папаяні // Наука. Релігія. Суспільство. — 2009. — № 3. — С. 210-217. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Наука. Релігія. Суспільство |
| work_keys_str_mv |
AT papaâníí relígíjnaídentičnístʹviâvinadoneččiníuíípolhhst |
| first_indexed |
2025-07-03T13:26:19Z |
| last_indexed |
2025-07-03T13:26:19Z |
| _version_ |
1836632433247649792 |
| fulltext |
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2009 210
УДК 291.1:261.7
Іван Папаяні
Державний університет інформатики і штучного інтелекту, м. Донецьк, Україна
РЕЛІГІЙНА ІДЕНТИЧНІСТЬ. ВИЯВИ НА ДОНЕЧЧИНІ у ІІ пол. ХХ ст.
У даній статті автор розглядає функціональність релігійної ідентичності в радянському суспільстві, аналізуючи
конкретні соціологічні дані з фондів Уповноваженого Ради у справах релігій по Донецькій області. Такий
нестандартний підхід дав можливість наповнити абстрактне поняття релігійної ідентичності конкретним
емпіричним змістом. Автор доказує, що вияви релігійної ідентичності на Донеччині в досліджуваний
період були позначені як загальними тенденціями, так і мали свої особливості.
Питання релігійної ідентичності та ідентичності взагалі є доволі актуальними в
сучасному гуманітарному дискурсі. Індивіди і спільноти в хаосі й тотальності глоба-
лізаційних процесів активізують пошук власного індивідуального і колективного «Я».
Можна зробити припущення, що щось подібне до вищезазначеного процесу спостері-
галося і в радянському суспільстві у другій половині 60-х – 80-і роки ХХ ст. Тільки
замість сучасних процесів глобалізації тотальністю володіла радянсько-комуністична
ідеологія. Однак і на той період в рамках атеїстичного радянського суспільства інди-
віди й окремі спільноти, вирішуючи питання ідентичності, вагоме місце серед чинників
ідентифікації відводили релігії.
Після здобуття Українською державою незалежності в 1991 році логіка дослідження
історичного процесу зумовила постановку питання щодо деідеологізованого, академіч-
ного аналізу культурних і суспільних тенденцій в Радянській Україні. В контексті даної
наукової парадигми зокрема було започатковано напрямок з вивчення релігійної полі-
тики радянської влади та її впливу на конфесійне життя в Україні того періоду. Зокрема,
в наукових роботах і монографіях В. Пащенка [1], І. Андрухів [2], С. Яремчука [3] та
багатьох інших авторів розкривається проблема державно-церковних відносин і конфе-
сійного життя як в Україні в цілому, так і в окремих регіонах держави. Однак, аналізуючи
історіографію з цієї тематики, слід зауважити, що, по-перше, в основному дослідження
стосуються історичних періодів 20-х – 30-х років, так званого наступу нової влади на
релігійні конфесії; періоду Другої світової війни 1939 – 1945 рр. та ІІ пол. 40-х – 60-х рр. –
активної антирелігійної кампанії повоєнних років і так званої відлиги. Але чомусь зовсім
недосліджений період другої половини 60-х – 80-і роки ХХ ст., ознаменований кризою
радянського тоталітаризму.
По-друге, наукові студії з цієї специфічної тематики зосереджуються, в основному,
на розгляді якоїсь однієї конфесії або конфесійного напрямку [1-3]. Тим самим запере-
чуючи комплексний підхід до проблеми.
По-третє, регіональні дослідження з даної тематики в період другої половини 60-х –
80-і роки ХХ ст. взагалі поодинокі [2-4]. У свою чергу слід наголосити на тому, що саме
релігієзнавча регіоналістика на сучасному етапі займає вагоме місце у світовому гума-
нітарному знанні.
По-четверте, дослідники основним предметом наукової роботи роблять державно-
церковні відносини і політику радянської влади, а внутрішньоконфесійні аспекти
залишаються в тіні. Слід зауважити, що саме останні є важливими носіями емпіричного
матеріалу для прояснення і розуміння релігійної ідентичності як на інституційному, так
і на індивідуальному рівнях.
Отже, мета даної статті полягає у розкритті особливостей релігійної ідентичності
Донеччини через аналіз форм і особливостей прояву останньої в регіоні у ІІ пол. 60-х –
80-і рр. ХХ ст. Одразу слід зауважити, що аналіз даної проблематики (відносин між дер-
Релігійна ідентичність. Вияви на Донеччині в ІІ пол. ХХ ст.
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2009 211
жавою і релігією, віруючими і державними владними інститутами) із застосуванням в
дослідницькому дискурсі соціально-філософської категорії ідентичності, а також напов-
нення останньої (доволі абстрактної категорії) конкретним емпіричним матеріалом че-
рез аналіз конфесійного середовища й активності віруючих є нестандартним і новим.
Для розв’язання поставленої мети автор пропонує вирішити наступні завдання:
− дослідити кількість та динаміку релігійних громад різних конфесій, як зареєстрова-
них, так і діючих підпільно;
− виявити інтенсивність релігійної активності та основної релігійної обрядовості серед
населення Донеччини.
Перш ніж розпочати розробку автор вважає за доцільне зупинитися на терміноло-
гічній основі роботи, окресливши деякі специфічні моменти останньої.
Так, під релігією автори розуміють систему або спосіб практично-духовного освоєн-
ня світу. Являючи собою духовний феномен, вона постає як форма самовизначення
людини у світі, виражаючи віру у надприродне і засіб спілкування з ним [5, с. 12].
У свою чергу, під релігійною ідентичністю мається на увазі різновид ідентичності
взагалі, тобто «онтологічне переконання щодо причетності індивіда до певної соціальної
спільноти, а саме релігійної» [6, с. 161]. Слід одразу зауважити, що концепт релігійної
ідентичності не є ідентичним поняттю віросповідання. Це традиційне поняття (віро-
сповідання) не охоплює всі аспекти релігійної приналежності. Категорія віросповідання
направлена на зміст релігійної віри, і хоча й говорить про релігійну приналежність, але
концентрує увагу переважно на інституційних, ідеологічних або індивідуально-суб’єк-
тивних аспектах релігійних практик. Категорія ж ідентичності задає комунікативний і
соціальний модуси релігійності через закладені в її структуру приналежність і співвідне-
сеність. Один аспект – відповідність віри людини певній віросповідній системі, а інший –
яким чином вона визначає свою приналежність у межах наявного конфесійного поля.
У другій половині 60-х років в радянській державі відбулися вагомі політичні події,
які вплинули на специфіку подальшого розвитку радянського суспільства. Зміна гене-
рального секретаря справила неабиякий резонанс і в релігійному середовищі. Однак
сподівання на поліпшення відносин між державою та релігійними конфесіями після так
званого «Хрущовського наступу на релігійні організації» виявилися марними. Держава
не збиралася припиняти боротьбу з релігією. Хоча усвідомлення того, що релігію не
можна подолати лише адміністративними методами, явно простежується під час аналізу
дій державних органів влади. Була запропонована нова, подвійна тактика, яка полягала
в більш розгорнутій атеїстичній роботі та атеїстичному вихованні. Тим самим було
розв’язано приховану ідеологічну боротьбу, в якій державні органи влади, прикриваю-
чись конституційними правами про свободу совісті в СРСР, намагалися, з одного боку –
знищити релігію як ідеологічного ворога, а з іншого – вписати релігійну ідентичність у
систему активно створюваної радянської ідентичності. Російський дослідник Д. Поспе-
ловський стверджує, що саме створення Ради у справах релігій (далі РСР) при Раді
міністрів СРСР та наступне створення у 1972 р. РСР УРСР були основними заходами
влади щодо недопущення вільного існування релігійних конфесій та вільного вияву
громадянами своєї релігійної ідентичності [1, с. 124].
Фактично цей державний орган виконував головну роль у системі контролю за
релігійною складовою суспільного процесу в радянській державі. Він був створений
шляхом злиття Ради у справах РПЦ та Ради у справах релігійних культів. Постановою
№ 361 від 10 травня 1966 р. Рада міністрів СРСР затвердила постанову про Раду у спра-
вах релігій [1, с. 123]. На місцях ця державна структура була представлена інститутом
уповноважених. Головними завданнями цього органу зокрема були:
− контроль за виконанням законодавчих актів та урядових постанов з питань релігії;
− вивчення та узагальнення законодавства про культи, розробка проектів законів, по-
станов тощо;
Іван Папаяні
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2009 212
− інформування уряду СРСР про діяльність релігійних об’єднань;
− сприяння релігійним конфесіям у здійсненні міжнародних зв’язків, участі в боротьбі
за мир та за зміцнення дружби між народами. У зв’язку з покладеними на неї обов’яз-
ками Рада у справах релігій повинна була виконувати такі функції:
− стежити за забезпеченням права громадян СРСР сповідувати будь-яку релігію або не
сповідувати жодної, виконувати обряди або вести антирелігійну пропаганду;
− контролювати додержання законодавства про релігійні культи релігійними організа-
ціями та служителями культу;
− перевіряти правильність застосування законодавчих актів з питань релігії;
− розглядати і вирішувати в межах своєї компетенції питання, пов’язані з діяльністю
релігійних об’єднань в СРСР;
− вести облік релігійних об’єднань, молитовних будинків та приміщень [1, с. 124].
Всі ці події, звісно, знайшли своє відображення як на рівні радянських республік,
так і на рівні окремих республіканських регіонів. Не була винятком і Донеччина.
Релігійна ідентичність в Донецькому регіоні (до речі, як і у всій радянській дер-
жаві) мала дві узагальнюючі форми вияву: легальну і нелегальну. Перша, як вже зазна-
чалося вище, була, хоча й не зовсім органічно, вписана в систему радянської ідеології і
займала чільне місце в системі суспільних відносин. Друга ж була штучно, за допомо-
гою адміністративних заходів і приписів, витіснена на маргінес суспільної дії.
Фактично в досліджуваний період кількість релігійних організацій, які офіційно діяли
в рамках радянського законодавства, була доволі невиразною. Офіційну ідентичність
репрезентували громади Російської православної церкви (далі РПЦ), Євангельських
християн Баптистів (ЄХБ), Адвентистів сьомого дня (АСД).
Так, у 1966 р., коли було створено РСР при Раді міністрів СРСР та проголошено
вектор на офіційне згортання антирелігійної кампанії (відправною точкою для чого
стало прийняття в січні 1965 р. президією Верховної Ради СРСР постанови «Про деякі
факти порушення соціалістичної законності щодо віруючих», а в серпні 1965 р. анало-
гічної постанови президією Верховної Ради УРСР), конфесійна мережа Донеччини мала
такий вигляд (табл. 1 – складено за матеріалами Державного архіву Донецької області [7]).
Таблиця 1 – Релігійні організації Донеччини в 1966 р.
Конфесії Діючі
об’єднання Зареєстровані Незареєстровані
РПЦ 94 94 0
Старообрядці 1 1 0
ЄХБ 88 64 22
АСД 5 5 1
Адвентисти-
реформісти 2 0 2
Молокани 1 1 0
П’ятидесятники 20 0 20
Свідки
Ієгови 5 0 5
Іудеї 9 0 9
Дійсно
Православна
церква
1 0 1
Як видно з наведеного матеріалу, переважну більшість серед релігійних організацій
складають громади РПЦ та ЄХБ, малочисельними є АСД і Старообрядці. Ця офіційна
мережа, виходячи з аналізу документів Уповноваженого у справах релігій по Донецькій
області, залишається (з деякими кореляціями) незмінною протягом всього досліджуваного
періоду (табл. 2 – складено за матеріалами Державного архіву Донецької області [7-9]).
Релігійна ідентичність. Вияви на Донеччині в ІІ пол. ХХ ст.
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2009 213
Таблиця 2 – Релігійні громади Донеччини в 1967 – 1990 рр. ХХ ст., які діяли офіційно
Релігійні конфесії Роки
РПЦ ЄХБ АСД Молокани
1967 94 64 5 1
1968 93 63 5 1
1969 93 63 5 1
1970 92 64 6 1
1971 91 64 6 1
1972 90 64 6 1
1973 92 64 6 1
1974 91 63 6 1
1975 90 62 6 1
1976 89 62 6 1
1977 88 63 6 1
1978 88 63 6 1
1979 88 62 6 1
1980 88 64 6 1
1985 87 66 6 1
1986 87 66 6 1
1987 87 67 6 1
1988 87 67 6 1
1989 89 67 6 1
1990 101 67 6 1
Аналізуючи кількісні показники, слід зауважити, що навіть процеси перебудови і
утвердження так званого «нового мислення», ініційовані М. Горбачовим наприкінці
80-х років не мали істотного впливу на конфесійну мережу Донеччини. Значні коливання
в рості релігійних громад спостерігаються лише в середовищі православної церкви, а
саме в останні роки існування радянської держави, в 1989 – 1990 рр. Порівняно з загаль-
ною кількістю населення у відповідні роки частка офіційно діючих громад всіх напрям-
ків складала приблизно 0,2 – 0,3%. Кількість населення постійно зростала, але частка
релігійних громад, що діяли офіційно, лишалась тією ж самою. Понад те навіть показ-
ники так званої радянської культової сфери залишаються без змін. Зазначені факти
дають можливість зробити висновок, що радянські органи влади допустили прорахунок
у духовно-культовій сфері, який вплинув на ріст серед населення регіону так званої
підпільної, нелегальної, релігійної ідентичності.
Мережа релігійного підпілля складалася з релігійних організацій, що діяли поза
межами законодавства, були не зареєстровані й офіційно не контролювались органами
влади. Саме такий статус та позазаконодавче положення приваблювали в нелегальні
громади людей, які вважали себе, за радянською термінологією, «інакомислячими». Під-
пільна релігійна діяльність давала можливість виявляти іншу, на відміну від уніфіко-
ваної радянської, ідентичність. Так, підпільна релігійна громада ставала доволі вагомим
«іншим» і надавала протестній релігійній ідентичності важливих форм і проявів. Важ-
ливим джерелом поповнення релігійного підпілля стає молодь. Ця тенденція є вагомою
з двох причин. По-перше, як стверджує Е. Еріксон, один із загальновизнаних наукових
авторитетів з теорії ідентичності, саме молода людина найбільш схильна до проявів
кризи ідентичності. Цей стан, на думку дослідника, період конфлікту між конфігура-
цією елементів ідентичності, що склалася в навколишньому середовищі, і відповідним
способом самовизначення себе [10, с. 87]. Тому молодь завжди шукає щось «інше», і, як
вже зазначалося, цим «іншим» стає саме релігійна спільнота. По-друге, важливим фак-
тором активізації релігійної ідентичності є традиція. Вона є тим, що зберігає цілісність
суспільства або окремої групи. Створює можливість мати ідентичність, тим самим не
Іван Папаяні
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2009 214
бути подібним до інших. У тоталітарному суспільстві радянського ґатунку, де все, і на-
віть окремі релігійні конфесії, було наскрізь проникнуто «системою», саме нелегальні гро-
мади віруючих постають як джерело чистої традиції в протидії тоталітарному режиму.
Кількісний і якісний склад легальних і нелегальних громад був дуже різним. В ана-
літичній записці відповідального працівника РСР по Донецькій області, зокрема, щодо
зареєстрованих і незареєстрованих громад ЄХБ, зазначалося: «Незареєстровані частини
ЄХБ мають суттєві відмінності від зареєстрованих, зокрема:
1) Більш молодший склад – до 30 років – 42,9%.
2) Процент чоловіків вище – 36,7%.
3) Працюючих віруючих – 57,9%» [11].
Продовжуючи, аналітик робить висновок: «Можна стверджувати, що чим більший
процент працюючої молоді та чоловіків у громадах, тим більш екстремістськими є їх
прояви. Все це демонструє, зокрема, що головний напрямок атеїстичної роботи слід
скерувати на більш активну частину – так звану працюючу молодь. Приріст нелегаль-
них громад в основному йде за рахунок родин віруючих. Тому навчальні заклади є тим
чинником, який може вплинути на майбутні покоління» [11].
Для викриття та притягнення до відповідальності нелегально діючих релігійних
громад на регіональному рівні було розроблено цілу низку заходів профілактичного й
адміністративного характеру. Зокрема місцеві, міські та районні ради повинні були на-
давати уповноваженому РСР плани роботи з віруючими, де особлива увага приділялась
роботі з виявлення та припинення діяльності «сектантського підпілля». Однак, незва-
жаючи на наполегливу працю уповноваженого РСР, підпільні релігійні організації діяли.
Аналізуючи статистичні дані, можна стверджувати, що мережа релігійного підпілля була
більш розгалуженою, ніж офіційна (табл. 3 – складено за матеріалами Державного архіву
Донецької області [7-9]).
Таблиця 3 – Релігійні громади Донеччини в 70 – 80-і рр. ХХ ст., які діяли підпільно
Релігійні конфесії
Роки С.ц.
ЄХБ ЄХБ Адвент.-
реформ.
П’ятиде-
сятники
Свідки
Ієгови
Дійсно
правосл.
церква
1967 1 22 2 20 5 1
1971 11 – 1 34 8 1
1972 11 – 1 34 8 1
1973 11 – 1 33 10 1
1974 11 – 1 25 13 1
1975 10 – – 24 13 1
1976 10 – – 18 13 1
1985 5 – – 15 8 1
1986 5 – – 15 8 1
1987 4 – – 15 8 1
1988 3 – – 15 7 1
1989 3 – – 15 7 1
1990 3 – – 14 7 1
Найбільш вагомими релігійними рухами в середовищі релігійного підпілля Донеч-
чини стають громади Спілки церков ЄХБ та П’ятидесятники. Вони формують ідентич-
ність релігійного підпілля регіону. Незважаючи на значний тиск влади, ці релігійні
організації залишаються суттєвим чинником відтворення релігійної ідентичності насел-
ення протягом всього досліджуваного періоду.
Вагомим чинником щодо аналізу релігійної ідентичності є також актуалізація основ-
ної релігійної активності та культової обрядовості в суспільстві. Додержання визначеної в
Релігійна ідентичність. Вияви на Донеччині в ІІ пол. ХХ ст.
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2009 215
релігії системи цінностей і традицій та сприйняття і відтворення специфічного коду є осно-
вою релігійної ідентичності. Реалізація ж останньої можлива лише в культовій, ритуальній дії.
На противагу релігійному культу радянська влада формує особливе культове
середовище, яке в дослідницькій літературі отримало назву «радянської обрядовості».
Головною метою створення останньої є формування особливого символічного простору
радянської громадської ідентичності. Масштабність цього проекту радянської влади
вражає своєю масовістю та символічним навантаженням (українська держава навіть після
17 років незалежності ще веде дискусії щодо проблеми подолання радянського культурно-
символічного середовища). На думку авторів, таким чином проводилось відгалуження
громадянської складової суспільного буття від релігійної. Остання, в свою чергу,
витіснялась на маргінес суспільної дії і вважалась залишком минулого, який потрібно
було викорінити. Однак, аналізуючи статистичні матеріали, можна зробити висновок, що
даний проект щодо витіснення релігії був втілений частково. Саме процеси, розпочаті в
ІІ половині 60-х – 80-і рр. ХХ ст., стали прикладом інтеграції офіційної релігійної іден-
тичності в суспільне середовище і виявилися, з одного боку, в активному придушенні, а
з іншого – в спробі легітимації релігійного підпілля.
Аналізуючи матеріали, які відбивають релігійну активність населення області,
можна стверджувати, що незалежно від адміністративних дій органів влади вона зали-
шалась на доволі високому рівні. Так, якщо порівняти проведення обряду хрещення в
легальних та нелегальних релігійних організаціях в досліджуваний період з приростом
населення області, можна зробити досить цікавий висновок. Незважаючи на проведену
попередню антирелігійну кампанію, очолювану Хрущовим, відсоток людей, що були охреще-
ні за релігійним обрядом, був вищій у 1970 році від відсотка зареєстрованих за радянським
обрядом. Він складав відповідно 48% до 46%. Але згодом цей процент співвідношення
зменшується, і в 1985 – 1986 роках співвідношення вже становить 14% до 65 – 69%
(табл. 4 – складено за матеріалами Державного архіву Донецької області [12]).
Таблиця 4 – Процентне співвідношення реєстрації новонароджених за громадянським
та релігійним обрядами
Роки
Народилось
за рік
загалом
Зареєстровано
за радянським
обрядом
(% від загального)
Хрещені
за релігійним
обрядом
(% від загального)
1970 70,159 46% 48%
1971 70,918 54% 45%
1972 70,26 56% 45%
1973 66,064 55% 43%
1974 69,372 57% 38%
1975 70,028 58% 34%
1976 72,101 42% 29%
1984 77,689 63% 15%
1985 75,472 65% 14%
1986 76,893 69% 14%
1987 76,637 70% 16%
1988 69,287 – 26%
1989 63,799 – 27%
З наведеного матеріалу також видно, що кожен другий новонароджений був охре-
щений в тій або іншій релігійній традиції. А кожний четвертий мешканець регіону був
носієм тієї чи іншої релігійної традиції. Отже, можна стверджувати, що відтворення ре-
лігійних практик було важливою складовою в житті населення регіону. Таким чином, знову
підтверджується вагомість релігійної ідентичності в суспільному середовищі. У свою чергу,
можна також зауважити і те, що основа релігійного відродження, яке спостерігалось на
теренах Донеччини в середині 90-х років ХХ ст., була закладена ще в радянські часи.
Іван Папаяні
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2009 216
На відміну від реєстрації народження, така форма громадянського стану, як шлюб
була повністю радянізована. Основу радянського суспільства складала родина. Тому
сімейне виховання нових будівників радянського суспільства було важливою складовою
побудови радянської ідентичності. Адже в родині завжди акумулювались і транслюва-
лись традиційні суспільні цінності, які, в свою чергу, базувались на релігійних засадах.
Тому викорінення релігійної ідентичності в родині (знищення традиційної акумуляції і
трансляції суспільних цінностей або заміна останніх системою радянської аксіоматики)
вважалось першочерговим завданням державних органів влади (табл. 3 – складено за мате-
ріалами Державного архіву Донецької області [13]).
Таблиця 5 – Процентне співвідношення шлюбів за громадянською та релігійною
обрядовістю
Роки Вступили в
шлюб загалом
Шлюб за
радянським
обрядом
(% від загального)
Шлюб за
релігійним
обрядом
(% від загального)
1970 48293 58% 0,4%
1971 52623 60% 0,4%
1972 42282 61% 0,4%
1973 51019 63% 0,3%
1974 52194 66% 0,3%
1975 56935 66% 0,2%
1976 47934 60% 0,2%
1984 46781 79% 0,2%
1985 51087 82% 0,2%
1986 49698 85% 0,2%
1987 52907 86% 0,2%
1988 47331 86% 0,5%
1989 49628 86% 1,2%
Шлюби за релігійним обрядом на початку 70-х років становлять лише 0,4% від
всіх одружених. Кінець 70-х – початок 80-х років демонструють повний відхід населен-
ня від шлюбів за релігійним обрядом: в процентному співвідношенні щодо загальної
кількості це лише 0,2%. У свою чергу, спостерігається активне зростання радянської
обрядовості щодо взяття шлюбу. Подібний стрімкий ріст від 58% у 1970 р. до 86% у
1989 р. можна пояснити тим, що шлюб і родина в радянській ідеологічній системі вва-
жались найбільш вагомими формами громадського виховання. Через родину форму-
вались засади радянської ідентичності. Тому остання повинна була стати взірцем нової
свідомості, протиставленої в радянській ідеологемі свідомості релігійній. Навіть не-
зважаючи на деяке зростання в кінці 80-х років релігійної обрядової складової щодо
шлюбів (остання виросла від 0,5% у 1988 році до 1,2% у 1989 р.), рівень радянської обря-
довості залишався незмінним – на рівні 86% від загальної кількості шлюбів.
Таким чином, узагальнюючи результати проведеного аналізу особливостей релі-
гійної ідентичності населення Донеччини в ІІ пол. 60-х – 80-і рр. ХХ ст., можна зробити
наступні висновки.
Період ІІ пол. 60-х – 80-і роки ХХ ст. був дуже показовим у протистоянні радянської
громадянської ідентичності та релігійної. Неможливість з боку влади повністю викоріни-
ти останню призвела до зміни офіційної політики у сфері державно-церковних відносин.
Процеси, викликані змінами, формують в загальнорадянському громадянському дискурсі
два рівні вияву релігійної ідентичності: офіційний та підпільний. Вищезазначені процеси
актуалізуються як на рівні окремих радянських республік, так і окремих республіканських
регіонів. Вияви релігійної ідентичності на Донеччині в досліджуваний період були позна-
чені загальними тенденціями, але й мали свої особливості. До останніх можна віднести:
− активну участь молоді в релігійних процесах;
Релігійна ідентичність. Вияви на Донеччині в ІІ пол. ХХ ст.
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2009 217
− вагомість в релігійній ідентифікації населення релігійних організацій, що діяли підпільно;
− активність населення у відтворенні релігійно-обрядових дій, зокрема хрещення.
Отже, можна стверджувати, що вплив релігії на систему ідентифікації населення
регіону, незважаючи на протидію держави, був досить вагомий. Аналіз релігійної іден-
тичності із застосуванням соціологічних даних з архівних фондів, зокрема Уповноваже-
ного Ради у справах релігій по Донецькій області, дав можливість, по-перше, наповнити
абстрактне соціально-філософське поняття релігійної ідентичності конкретним емпірич-
ним змістом; по-друге, довести, що релігія, навіть в умовах радянського тоталітаризму,
залишалась вагомим чинником ідентифікації, а релігійна ідентичність займала чільне
місце серед ідентичностей як на особистісному, так і на суспільному рівнях.
ЛІТЕРАТУРА
1. Пащенко В. Православна церква в новітній історії України : [текст] / Пащенко В.А. – Полтава :
ПДПУ ім. В. Короленка, 2001. – 736 с.
2. Андрухів І. Релігійне життя на Прикарпатті: 1944 – 1990 роки: історико-правовий аналіз : [текст] /
Андрухів І. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2004. – 362 с.
3. Яремчук С. Православна церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні відносини) :
[текст] / Яремчук С. – Чернівці : Рута, 2004. – 576 с.
4. Поспеловский Д. Русская православная церковь в ХХ веке : [текст] / Поспеловский Д. – М. :
Республика, 1995. – 675 с.
5. Яблоков И.Н. Введение в общее религиоведение / И.Н. Яблоков. – М. : Книжный дом, 2001. – 576 с.
6. Попов В. Концепт релігійної ідентичності / В. Попов // Вісник Донецького національного універси-
тету. – Серія Б. – Гуманітарні науки. – 2004. – № 2. – С. 161-166.
7. Статистический отчет «О наличии религиозных объединений служителей культа, обслуживающего
персонала, членов исполнительных органов по Донецкой области за 1966 г. // Державний архів
Донецької області. – Ф. Р. – 4021. – Оп. 1. – Спр. 222. – Арк. 3.
8. Сведения о численности, количественном составе и обрядности, религиозных объединений. Сводные по об-
ласти за 1970 – 1976 гг. // Державний архів Донецької області. – Ф. Р. – 4021. – Оп. 1. – Спр. 262. –
Арк. 12-15.
9. Сведения о численности, количественном составе и обрядности, религиозных объединений. Сводные по об-
ласти за 1985 – 1990 гг. // Державний архів Донецької області. – Ф. Р. – 4021. – Оп. 1. – Спр. 519. – Арк. 2-13.
10. Эриксон Э. Детство и общество : [текст] / Эриксон Э. – СПб : Ленато, АСТ, 1996. – 592 с.
11. Справка о количественном и качественном составе общин сторонников Совета церквей ЕХБ от
11.09.1985 г. // Державний архів Донецької області. – Ф. Р – 4021. – Оп. 1. – Спр. 203. – Арк. 1.
12. Сведения о численности, количественном составе и обрядности, религиозных объединений. Сводные
по области за 1970 – 1976 гг. // Державний архів Донецької області. – Ф.Р. – 4021. – Оп. 1. – Спр. 262. –
Арк. 22, 30-37.
13. Сведения о численности, количественном составе и обрядности религиозных объединений. Сводные
по области за 1985 – 1990 гг. // Державний архів Донецької області. – Ф. Р. – 4021. – Оп. 1. – Спр. 519. –
Арк. 19-32.
Иван Папаяни
Религиозная идентичность. Проявления в Донецкой области во II пол. XX ст.
В данной статье на примере конкретных социологических данных из фондов Уполномоченного Совета
по делам религий по Донецкой области автором рассматриваются проявления религиозной идентич-
ности. Такой нестандартный подход дал возможность наполнить абстрактное понятие религиозной
идентичности конкретным эмпирическим содержанием. Автор доказывает, что проявления религиозной
идентичности в Донецкой области в исследуемый период были обозначены как общими тенденциями,
так и имели свои особенности.
Ivan Papayani
In the article on the example of concrete sociological data, from the funds of Authorized Advices in matters of
religions on the Donetsk region, the displays of religious identity are considered authors. Such standard approach
gave possibility to fill abstract notion of religious identity with concrete empiric maintenance. Authors finish
telling, that the displays of religious identity on Donetsk region in the explored period were marked as by general
tendencies so had the features.
Стаття надійшла до редакції 10.07.2009.
|