Ліквідація приватного підприємництва в Україні ( 1928 – 1932 рр.): історіографія радянської доби

Актуальність дослідження полягає у недостатній кількості наукових праць, присвячених історіографії радянського періоду з проблеми ліквідації приватних підприємців в період зламу НЕПу. Мета статті – проаналізувати стан вивчення питань ліквідації нової буржуазії та систематизувати історичні дослідженн...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Щербина, В.П.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2008
Назва видання:	Культура народов Причерноморья
Теми:	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33114
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Ліквідація приватного підприємництва в Україні ( 1928 – 1932 рр.): історіографія радянської доби/ В.П. Щербина // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 147. — С. 23-26. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-33114
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-331142012-07-23T09:26:43Z Ліквідація приватного підприємництва в Україні ( 1928 – 1932 рр.): історіографія радянської доби Щербина, В.П. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Актуальність дослідження полягає у недостатній кількості наукових праць, присвячених історіографії радянського періоду з проблеми ліквідації приватних підприємців в період зламу НЕПу. Мета статті – проаналізувати стан вивчення питань ліквідації нової буржуазії та систематизувати історичні дослідження з даної проблеми. Головне завдання дослідження пов’язане з ретельним аналізом наукових публікацій 1920-х – 1980-х рр. щодо ліквідації приватного підприємництва в Україні. 2008 Article Ліквідація приватного підприємництва в Україні ( 1928 – 1932 рр.): історіографія радянської доби/ В.П. Щербина // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 147. — С. 23-26. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33114 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Щербина, В.П. Ліквідація приватного підприємництва в Україні ( 1928 – 1932 рр.): історіографія радянської доби Культура народов Причерноморья
description	Актуальність дослідження полягає у недостатній кількості наукових праць, присвячених історіографії радянського періоду з проблеми ліквідації приватних підприємців в період зламу НЕПу. Мета статті – проаналізувати стан вивчення питань ліквідації нової буржуазії та систематизувати історичні дослідження з даної проблеми. Головне завдання дослідження пов’язане з ретельним аналізом наукових публікацій 1920-х – 1980-х рр. щодо ліквідації приватного підприємництва в Україні.
format	Article
author	Щербина, В.П.
author_facet	Щербина, В.П.
author_sort	Щербина, В.П.
title	Ліквідація приватного підприємництва в Україні ( 1928 – 1932 рр.): історіографія радянської доби
title_short	Ліквідація приватного підприємництва в Україні ( 1928 – 1932 рр.): історіографія радянської доби
title_full	Ліквідація приватного підприємництва в Україні ( 1928 – 1932 рр.): історіографія радянської доби
title_fullStr	Ліквідація приватного підприємництва в Україні ( 1928 – 1932 рр.): історіографія радянської доби
title_full_unstemmed	Ліквідація приватного підприємництва в Україні ( 1928 – 1932 рр.): історіографія радянської доби
title_sort	ліквідація приватного підприємництва в україні ( 1928 – 1932 рр.): історіографія радянської доби
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2008
topic_facet	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33114
citation_txt	Ліквідація приватного підприємництва в Україні ( 1928 – 1932 рр.): історіографія радянської доби/ В.П. Щербина // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 147. — С. 23-26. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT ŝerbinavp líkvídacíâprivatnogopídpriêmnictvavukraíní19281932rrístoríografíâradânsʹkoídobi
first_indexed	2025-07-03T13:35:32Z
last_indexed	2025-07-03T13:35:32Z
_version_	1836633012331085824
fulltext	Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ 23 Щербина І.В. ЛІКВІДАЦІЯ ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ ( 1928 – 1932 рр.) : ІСТОРІОГРАФІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ Актуальність дослідження полягає у недостатній кількості наукових праць, присвячених історіогра- фії радянського періоду з проблеми ліквідації приватних підприємців в період зламу НЕПу. Мета статті – проаналізувати стан вивчення питань ліквідації нової буржуазії та систематизувати історичні дослідження з даної проблеми. Головне завдання дослідження пов’язане з ретельним аналізом наукових публікацій 1920-х – 1980-х рр. щодо ліквідації приватного підприємництва в Україні. Перехід України до ринкової економіки після розпаду Радянського Союзу створив умови для форму- вання нової верстви українського суспільства – приватних підприємців, які з часом повинні стати основою середнього класу. Але приватне підприємництво існувало і в царській Росії, і за радянських часів. І як пока- зує досвід суспільно-економічного розвитку ХІХ-ХХ ст., ринкова економіка є поки що єдиним шляхом до підвищення добробуту всього населення. З цим тимчасово, у 20-х роках минулого століття, вимушені були погодитися непримиримі борці з приватною власністю – більшовики, які визнали нову економічну політику як можливий вихід з кризового становища. Але коли економічну ситуацію в країні вдалося дещо стабілізу- вати, ідеологічні догмати та прагнення до розбудови „нової імперії” створили умови для ліквідації ринко- вих відносин та їх носіїв – непманської буржуазії. Руйнація приватнопідприємницького сектора в економіці супроводжувалася процесами декласування підприємців та членів їхніх сімей, що зазнавали жорстоких утисків та соціально-політичної дискримінації з боку радянської держави. Дана проблематика ще не дістала достатнього наукового висвітлення, оскільки тривалий час тема роз- витку приватного підприємництва та ролі держави в економіці не розглядалася як актуальна. У період фун- кціонування радянської тоталітарної системи не могло бути й мови про об’єктивне вивчення, а тим більше використання великого досвіду розвитку приватнопідприємницької діяльності епохи непу, і лише в наш час створилися необхідні умови для об’єктивного та глибокого дослідження різних аспектів зазначеної пробле- ми. Треба підкреслити, що курс на ліквідацію капіталістичних елементів наприкінці 1920-х років відбивав широко розповсюджені в тодішньому суспільстві настрої. Можливо, мало хто замислювався у 1927 році, що господарські успіхи, досягнуті державою у роки непу, були значною мірою пов’язані з підприємниць- кою діяльністю капіталістичних елементів. У масовій свідомості дуже міцно укорінилася ілюзія того, що економічні перемоги були отримані всупереч господарській діяльності приватного капіталу. Авторами робіт, що вийшли в середині 1920-х років, як правило, були керівні діячі більшовицької пар- тії та радянської держави, відповідальні працівники планових, фінансових та статистичних органів, а також економісти та публіцисти. На цей час серед керівництва комуністичної партії складаються дві головних то- чки зору на перспективи подальшого соціалістичного будівництва. Виразником однієї з них був економіст та партійний діяч, близький соратник Л. Троцького - Є. Преображенський. Доводячи, що доля соціалізму в СРСР залежить від швидкої індустріалізації, Є. Преображенський тор- кався проблеми здобуття ресурсів для інтенсивних капіталовкладень, особливо для сектору виробництва засобів виробництва. Розглянувши обмежені альтернативи, можливі в ізольованій радянській Росії, він при- йшов до висновку, що суттєвим джерелом капіталовкладень може бути тільки селянське господарство. Таке вирішення задачі швидкої індустріалізації полягало в попередньому інтенсивному перекачуванні додатко- вої вартості з селянського в промисловий державний сектор [1, с. 65-67]. Є. Преображенський відкидав насилля та конфіскацію як недопустимі заходи відносно селянства, але при цьому пропонував накопичувати ресурси шляхом „нееквівалентного обміну” між містом та селом. Ціни на промислову продукцію необхідно було штучно підвищити, тоді як на сільськогосподарську – відповідно, знизити. Таким чином, держава купувала б за низькими цінам, а продавала б – за більш високими [2, с.89- 90]. Головним опонентом подібної точки зору був М. Бухарін, який в середині 1920-х років став головним ідеологом комуністичної партії. Сутність бухарінських заперечень Є. Преображенському і основа його осо- бистої економічної програми ґрунтувалися на переконаннях, що індустріальний розвиток залежить від роз- ширення споживання. А це можливо було тільки за умов динамічного розвитку приватного сектору еконо- міки. При цьому пролетарська держава, як говорив М. Бухарін, є не просто „політичною надбудовою”, оскільки вона включає в себе „економічні командні висоти”, то являє собою „складову частину виробничих відносин радянського суспільства або є частиною „базиса” [Цит. по: 3, с. 236]. Ця логіка була в основі буха- рінського аргументу, що державний соціалістичний сектор в результаті природної еволюції підкорить „роз- бурхану неорганізовану економіку соціалістичному впливу” [4, с. 23]. Бухарінська програма закликала до індустріалізації через розширення та інтенсифікацію товарообміну між державною промисловістю та приватним сільським господарством. Головні засади поступового переходу до соціалістичного будівництва у 1925-1927 рр. підтримував та- кож Й. Сталін. Так, виступаючи з критикою поглядів Г. Сокольнікова на ХІV з’їзді ВКП(б), він указував на необхідність розуміння „діалектики розвитку в обставинах диктатури пролетаріату”, „всієї складності та суперечності процесів, які відбуваються в нашій економіці” [5, с. 297]. А на липневому (1928 р.) Пленумі ЦК ВКП(б) Й. Сталін піддав нищівній критиці пропозицію прибічників Л. Троцького про надобкладення приватного капіталу, яке могло б призвести до його ліквідації, згубне при недостатньому охопленні ринку державною та кооперативною торгівлею [6, с. 320]. Проте, на практиці це аж ніяк не заважало Й. Сталіну та його прибічникам з політбюро ЦК ВКП(б) здійснювати таку антипідприємницьку по суті політику, що при- Щербина І.В. ЛІКВІДАЦІЯ ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ ( 1928 – 1932 рр.): ІСТОРІОГРАФІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ 24 звела на початку 1930-х рр. до ліквідації приватногосподарського сектору та практично повного зникнення непманської верстви. Таким чином, можна говорити, що у стратегічному плані оцінка непу та ролі непманів серед керівниц- тва більшовицької партії була досить одностайною, відрізнялися лише тактичні підходи: у який термін та якими методами позбутися „інородного тіла” в організмі соціалістичної держави. Узимку 1927-1928 рр. виникла хлібозаготівельна криза, що призвела до запровадження надзвичайних заходів щодо управління народним господарством. Внаслідок їх застосування почався незворотний процес руйнації ринкових відносин, а отже, і процес ліквідації приватнопідприємницького сектору в економіці кра- їни. Запровадження радянським керівництвом позаекономічних методів управління призвело до різкого по- гіршення суспільно-політичної атмосфери в країні. Це, в свою чергу, негативним чином відбилося на наукових публікаціях, присвячених вивченню про- блем приватного капіталу. Слід зазначити, що наприкінці 1920-х рр. ще залишалися можливості для різно- манітного підходу в аналізі тих чи інших явищ. Так, у книзі помічника Прокурора СРСР І.Кондурушкіна „Приватний капітал перед радянським судом”, що була написана з класової позиції, діяльність непманської буржуазії розглядалась як цілком злочинна та контрреволюційна, спрямована на задоволення „хижацьких та користолюбських” інстинктів [7]. Для ілюстрації своїх висновків автор наводить фактологічний матеріал (частина його стосувалася і України) про нелегальну діяльність нової буржуазії, судові справи підприємців тощо. Відомий більшовицький економіст і публіцист Ю. Ларін у своєму дослідженні (1927 р.) одним із пер- ших звернув увагу на процес згортання приватнопідприємницького сектору, що розпочався в країні після переходу держави до політики індустріалізації. Автор намагався проаналізувати нелегальні шляхи викорис- тання приватного капіталу. Цінними є його зауваження щодо можливості створення новою буржуазією так званого „замкнутого кола”, при якому підприємці мали можливість уникнення контролю з боку радянських державних органів. При цьому, незважаючи на свою антипатію до підприємців-непманів, Ю. Ларін все ж таки визнавав їх певну позитивну роль у народному господарстві країни [8]. Спроба більш-менш об’єктивного аналізу тенденцій розвитку приватного капіталу була зроблена в ста- тистично-економічному нарисі відповідального працівника ЦСУ УСРР Б. Сігала „До питання про приват- ний капітал на Україні” (1929 р.) [9]. Автором були розглянуті основні сфери діяльності приватних підпри- ємців – промисловість, торгівля, житлове будівництво, приватний кредитно-грошовий ринок, а також про- блеми державного регулювання приватного капіталу. Написані на значному і добре систематизованому фа- ктичному матеріалі, аналітичні за своїм змістом нариси Б. Сігала не втратили своєї наукової цінності і за- раз. У той же час автор дав (головним чином у висновках) класову, ідеологічно витриману оцінку ролі при- ватного сектора в соціалістичному господарстві. У 1927-1930 рр. з’явилася чимала кількість окремих статей, автори яких цікавилися практичними пи- таннями процесу ліквідації приватнопідприємницького сектора. Вони намагалися відстежити шляхи зник- нення приватного капіталу; встановити розміри та методи нелегальної діяльності підприємців, видавлених з легального сектору економіки; простежити процес використання підприємницьких капіталів, що були ви- лучені непманами з виробництва та торгівлі [10]. Дослідники цікавились тими методами, які використову- вали колишні підприємці для пристосування до існування в нових умовах. Окремі автори в цей час намага- лися на основі статистичних обстежень з’ясувати соціально-професійний склад непманської торгової бур- жуазії, а також ті галузі приватної торгівлі, які ще продовжували функціонувати. Звичайно, дослідників ці- кавив вплив державної податково-кредитної політики на процес згортання підприємницької діяльності в Україні [11]. Слід сказати, що позиції багатьох авторів були політично та ідеологічно заангажовані, а в їхніх висловлюваннях переважала лексика класової боротьби. Таким чином, у літературі цього етапу розглядали- ся злободенні питання, пов’язані з процесом ліквідації приватного підприємництва. На більшості праць уже позначилася сталінська теорія загострення класової боротьби в країні, хоча ще зустрічаються окремі дослі- дження, автори яких намагалися більш-менш об’єктивно вивчити проблеми еволюції приватногосподарсь- кого сектору економіки. У 1930-ті – середині 1950-х років у радянській історіографії домінуючим стало обґрунтування та ви- правдання теорії „великого перелому”, що призвів до ліквідації економічного статусу нової буржуазії, а по- тім і її фізичного знищення. Взагалі, ситуація в СРСР на даному етапі не сприяла дослідженню ролі приват- нокапіталістичного сектора в економіці країни. Тотальне панування державної форми власності на засоби виробництва, яке базувалося на позаекономічному примусі, спричинили різке послаблення наукового інте- ресу до цієї проблеми. У 1949 році була опублікована праця Г. Глезермана „Ликвидация эксплуататорских классов и преодо- ление классовых различий в СССР”, в якій автор на базі марксистсько-ленінської методології доводив не- минучість ліквідації експлуататорських класів, в тому числі і непманської буржуазії [12]. Фактичний мате- ріал для підтвердження ідеологічних постулатів практично не використовувався. Слід зауважити, що більшість історичних праць цього періоду, в яких розглядалася зазначена тема, ма- ли вузьку джерельну базу, і головним їх завданням була ілюстрація положень „Короткого курсу історії ВКП(б)” [13]. На державному рівні підтримувалося і схвалювалося вивчення тільки досягнень в різних га- лузях соціалістичного будівництва. Ця проблематика витіснила вивчення питань нової економічної політи- ки. Зміна політичного клімату в країні в зв’язку з викриттям культу особи Й. Сталіна і спробами його по- долання, стимулювали інтерес до вивчення раніше непопулярних (в силу політичної кон’юнктури) тем, у тому числі і періоду кінця 1920-х – початку 1930-х років. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ 25 Однією з перших праць з досліджуваної тематики стала монографія Л. Морозова, опублікована у 1960 році [14]. Автор, продовжуючи традиції дослідників 1920-х рр., показав господарські функції та питому ва- гу приватного капіталу в соціально-економічній структурі міського господарства, а також провідну роль адміністративних методів боротьби з непманською буржуазією наприкінці 1920-х років. З точки зору мето- дології, робота Л. Морозова базувалася на сталінській теорії загострення класової боротьби і виправдовува- ла каральні заходи радянської держави відносно нової буржуазії. У 60-70-х рр. ХХ ст. з’являються роботи І. Трифонова, В. Погорєльського, В.Архіпова та інших істори- ків, присвячені дослідженню методів боротьби соціалістичної держави проти нової буржуазії у 1920-ті – на початку 1930-х рр. [15]. В цих роботах в обов’язковому порядку розглядалася та позитивно оцінювалася ді- яльність центральних та місцевих органів компартії щодо обмеження, а потім і ліквідації приватнокапіталі- стичного сектору. Ретельне виконання партійних вказівок радянськими органами (в тому числі фіскальними та каральними) забезпечувало перемогу в економіці соціалістичного укладу над капіталістичним. При цьо- му робилися висновки про те, що нова буржуазія втратила засоби виробництва в результаті, насамперед, господарського витіснення державним та кооперативним секторами з економіки. Однак цей висновок не був у достатній мірі підкріплений відповідними матеріалами, тоді як роль адміністративних методів здебі- льшого замовчувалася або ж всіляко применшувалася. У дослідженнях з історії радянської економіки, які вийшли друком у 70-ті – першій половині 80-х рр. ХХ ст., розглядались окремі питання періоду непу [16]. Однак у цих працях висвітлювались, головним чи- ном, причини переходу до нової економічної політики та її суть, процеси розвитку приватної торгівлі та промисловості, питання державного регулювання приватного капіталу та інші. Процеси ліквідації непу та непманської буржуазії не знайшли широкого відбиття в історичній літературі. Це було пов’язано з тим, що згідно з марксистсько-ленінською методологією історичних досліджень, згортання непу було закономірним етапом соціалістичного будівництва, і головним завданням комуністичної партії стало забезпечення незво- ротного поступу соціального прогресу. У зв’язку з цим майже всі дослідження з історії нової економічної політики цього періоду зосереджувались на висвітленні діяльності компартії щодо непу як перехідного ета- пу в процесі розбудови соціалістичної економіки. Роль приватного підприємництва та нової буржуазії по- давалась здебільшого як деструктивна, а дії радянської держави по згортанню ринкових відносин, одержав- ленню економіки і ліквідації недержавних форм власності виправдовувались історичною необхідністю. Власне кажучи, верства підприємців та її роль у відбудові народного господарства залишалися поза належ- ною увагою дослідників і на цьому етапі. Ці ж вади були притаманні і загальним дослідженням з історії на- родного господарства УСРР [17]. Значний внесок у вивчення поданих проблем зробили українські історики. Це зумовлено тим, що Укра- їна посідала особливе місце в економіці Радянського Союзу. Значний економічний потенціал, сприятливі природнокліматичні умови, значні трудові ресурси забезпечували їй провідну роль у розвитку народно- господарського комплексу країни. У 1920-ті рр. відновлення приватного підприємництва дозволило суттєво прискорити відбудову міст і сіл України. Зрозуміло, що основу цих праць складала теза про вирішальну роль радянської держави у соціалістичному будівництві. Виходячи з цього положення і досліджувались процеси державного регулювання приватнопідприємницької діяльності, аналізувалися форми і методи що- до обмеження та витіснення непманів з промисловості і торгівлі. У даному контексті досліджувалися про- цеси ліквідації приватнокапіталістичного сектору економіки України в статтях О. Кучера та О. Єрмака [18]. Слід зауважити, що незважаючи на партійний диктат в історичній науці, деякі автори намагались пев- ним чином відобразити неоднозначність тих процесів, які відбувалися в країні наприкінці 1920-х – на поча- тку 1930-х років. Так, відомий український історик С. Кульчицький у роботі, присвяченій проблемі здійс- нення індустріалізації, що вийшла у 1979 р., зазначав, що одним із головних джерел її фінансування був не- еквівалентний обмін між державною промисловістю і селянськими господарствами [19]. Використання статистичних методів вивчення соціально-демографічної структури населення радянсь- кої України дозволило розширити джерельну базу проблеми, яка розглядається [20]. Але при цьому підкре- слювалось, що, незважаючи на зростання питомої ваги непманів серед населення міст України, нова буржу- азія „частково або повністю жила на нетрудові доходи” [21]. Далі йшли висновки щодо неминучості лікві- дації „останніх експлуататорських верств” населення України. Таким чином, у 50-першій пол. 80-х рр. ХХ ст. проблеми непу знайшли досить широке відображення в радянській історіографії. Позитивним моментом було те, що в багатьох працях, опублікованих у цей період, у науковий обіг було введено чималу кількість архівних матеріалів і документів, які збагатили історичну науку щодо різних аспектів суспільно-економічного розвитку України періоду нової економічної політики. Одним із головних напрямків досліджень при цьому, було обґрунтування курсу компартійного керівництва на злам непу і ліквідацію нової буржуазії. Але положення про те, що непманська буржуазія зазнала поразки в результаті „економічного змагання” з соціалістичним сектором економіки майже не підкріплювалось ні- якими даними. Позаекономічні, а часто і репресивні методи регулювання приватновласницького сектору економіки трактувалися як вимушені дії з боку радянської держави проти незаконної (підпільної) діяльності непманів. Проте на даному етапі в історичній науці відбувались (хоч і дуже повільно) процеси накопичення нових джерельних матеріалів, хоча більшість архівних фондів (особливо в партійних архівах) ще були не- доступні для масових дослідників. Перехід радянського керівництва в середині 1980-х рр. до політики гласності, „перебудови” соціаліс- тичного суспільства зумовив актуалізацію історії непу. Критичному переосмисленню були піддані причини переходу до нової економічної політики, діяльність ВКП(б) у 1920-ті роки, оцінка ролі приватного капіталу в економіці країни, причини та наслідки ліквідації непу. Загалом, можна говорити про початок якісно ново- го етапу в дослідженні запропонованої проблеми. Щербина І.В. ЛІКВІДАЦІЯ ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ ( 1928 – 1932 рр.): ІСТОРІОГРАФІЯ РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ 26 Джерела та література 1. Преображенский Е.А. Основной закон социалистического накопления // Пути развития: дискуссии 20-х годов. – Л., 1990. – С. 65–67. 2. Преображенский Е.А. Основной закон социалистического накопления // Пути развития: дискуссии 20–х годов. – Л., 1990. – С. 89–90. 3. Коэн С. Бухарин. Политическая биография. 1888–1938. – М., 1988. – С. 236. 4. Бухарин Н.И. Текущий момент и основы нашей политики. – М., 1925. – С. 23. 5. Четырнадцатый съезд ВКП(б). 18–31 декабря 1925 г. Стеногр. отчет. – М., 1926. – С. 297. 6. Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. 1927–1939. Документы и материалы. В 5-ти тт. / Т. 1. Май 1927–ноябрь 1929 / Под ред. В. Данилова. – М., 1999. – С. 320. 7. Кондурушкин И.С. Частный капитал перед советским судом: Пути и методы накопления по судебным и ревизионным делам. 1918–1926. – М.; Л., 1927. 8. Ларин Ю. Частный капитал в СССР. – М.; Л., 1927. 9. Сігал Б.В. До питання про приватний капітал на Україні: Стат.-екон. нариси. – Харків, 1929. 10. Копалкин В.М. Частная промышленность СССР. – М.; Л., 1927; 11. Свержін Л. Приватна промисловість України (капіталістична і кустарно–робітнича) // Більшовик Укра- їни. – 1928. – № 18. – С. 45–58; Гусаров І. Роль приватного капіталу в промисловості України // Більшо- вик України. – 1927. – № 7–8. – С. 9–21; Броневий А. Злочинні шляхи нагромадження приватного капі- талу: Практика спекулятивного капіталу на Україні. – Харків, 1929; Корохов Л. Пути ухода частного капитала // Финансы и народное хозяйство. – 1930. – № 34 (146). – С. 18–19; Корохов Л., Кербель М. Состояние недоимочности частного сектора на Украине // Финансы и народное хозяйство. – 1930. – № 29 (193). 12. Манько В. Частник и общественные организации // Финансы и народное хозяйство. – 1928. – № 50 (110). – С. 16–17; Сігал Б. В. Приватний капітал на шляху ліквідації // Більшовик України. – 1930. – № 7. – С. 62–75; Мінаєв С.В. Приватний капітал в народному господарстві України // Більшовик України. – 1929. – № 5. – С. 58–72; Звоницкий А. Свертывание частной торговли // Хозяйство Украины. – 1929. – № 5. – С. 32–44; Шаталов Д. Рабочие бригады в борьбе с недоимочностью на Украине // Финансы и на- родное хозяйство. – 1930. – № 17 (181); Шульга Н. Астрономия в обложении // Финансы и народное хо- зяйство. – 1930. – № 20(21) (184/185). 13. Глезерман Г. Ликвидация эксплуататорских классов и преодоление классовых различий в СССР. – М., 1949. 14. Марьяхин Г.Л. Налоговая система СССР. – М., 1952; Нариси розвитку народного господарства Україн- ської РСР. – К., 1949. 15. Морозов Л.Ф. Решающий этап борьбы с нэпманской буржуазией. (Из истории ликвидации капитали- стических элементов города. 1926–1929 гг.). – М., 1960. 16. Погорельский В.П. Политика КПСС в отношении частного капитала в промышленности и торговле СССР (1917–1927). – М., 1960; Морозов Л.Ф. К вопросу о периодизации истории борьбы с нэпманской буржуазией // Вопросы истории. – 1964. – № 12. – С. 3–17; Архипов В.А., Морозов Л.Ф. Борьба против капиталистических элементов в промышленности и торговле. 20–е – начало 30–х годов. – М., 1978; Трифонов И.Я. Очерки истории классовой борьбы в СССР в годы нэпа (1921–1937). – М., 1960; Трифо- нов И.Я. Ликвидация эксплуататорских классов в СССР. – М., 1975. 17. История социалистической экономики СССР. – Т. 3. – М., 1976; От капитализма к социализму: Основ- ные проблемы переходного периода в СССР. – Т. 1. – М., 1981. 18. Розвиток народного господарства Української РСР. – Т. 1. – К., 1967; Історія Української РСР. – Т. 6. – К., 1977; Історія народного господарства Української РСР у 3 т., 4 кн. – Т. 2. Створення соціалістичної економіки (1917–1932). – К., 1984. 19. Єрмак О.П. Політика Комуністичної партії щодо залишків капіталістичних елементів на початку рекон- структивного періоду // Український історичний журнал. – 1973. – № 4. – С. 46–54; Кучер А.Е. Ограни- чение и вытеснение нэпманской буржуазии из промышленности и торговли Украинской ССР // Вопро- сы истории СССР. – 1987. – Вып. 32. – С. 68–77. 20. Кульчицкий С.В. Внутренние ресурсы социалистической индустриализации СССР (1926–1937). – К., 1979. 21. Поляков Ю.А. Советская страна после окончания гражданской войны: территория и население. – М., 1986; Изменения социальной структуры советского общества 1921 – середина 30-х годов. – М., 1979; Очерки развития социально-классовой структуры УССР. 1917–1937. – К., 1987; Турченко Ф.Г. Основні зміни в соціально-класовій структурі міського населення України в 20–ті роки // Вісн. Харк. ун–ту. – 1976. – № 145. – С. 68–74; Турченко Ф.Г. Дрібнобуржуазні і буржуазні верстви в соціально-класовій структурі міського населення радянської України в 20–ті роки // Питання історії СРСР. – 1978. – Вип. 23. – С. 30–39; Бородкин Л.И., Свищев М.А. Социальная мобильность в период нэпа. К вопросу о росте капитализма из мелкого производства // История СССР. – 1990. – № 5. – С. 105–121. 22. Турченко Ф.Г. Основні зміни в соціально-класовій структурі міського населення України в 20–ті роки // Вісн. Харк. ун–ту. – 1976. – № 145. – С. 71.

Ліквідація приватного підприємництва в Україні ( 1928 – 1932 рр.): історіографія радянської доби

Репозитарії

Схожі ресурси