Релігійні традиції дому князів Острозьких та їхня трансформація в умовах реалій ранньомодерного часу
У статті розглянуто релігійні традиції дому князів Острозьких та показано їх трансформацію в умовах реалій ранньомодерного часу. Зроблено висновок, що ці традиції виражалися у фундаційній діяльності на користь Православної Церкви, а також у підтримці православної культури....
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Наука. Релігія. Суспільство |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33613 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Релігійні традиції дому князів Острозьких та їхня трансформація в умовах реалій ранньомодерного часу / Я.Я. Хаврук // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 3. — С. 142-148. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-33613 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-336132012-05-30T12:13:57Z Релігійні традиції дому князів Острозьких та їхня трансформація в умовах реалій ранньомодерного часу Хаврук, Я.Я. Історія У статті розглянуто релігійні традиції дому князів Острозьких та показано їх трансформацію в умовах реалій ранньомодерного часу. Зроблено висновок, що ці традиції виражалися у фундаційній діяльності на користь Православної Церкви, а також у підтримці православної культури. В статье рассмотрены религиозные традиции дома князей Острожских и показана их трансформация в условиях реалий раннемодерного времени. Сделан вывод о том, что эти традиции выражались в фундаментальной деятельности в пользу Православной Церкви, а также в поддержке православной культуры. In the article religious traditions of Ostrozhskis’ princes house are considered and their transformation is shown in the conditions of realities of early modern time. 2010 Article Релігійні традиції дому князів Острозьких та їхня трансформація в умовах реалій ранньомодерного часу / Я.Я. Хаврук // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 3. — С. 142-148. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 1728-3671 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33613 94(477) «18»:2 uk Наука. Релігія. Суспільство Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія Історія |
| spellingShingle |
Історія Історія Хаврук, Я.Я. Релігійні традиції дому князів Острозьких та їхня трансформація в умовах реалій ранньомодерного часу Наука. Релігія. Суспільство |
| description |
У статті розглянуто релігійні традиції дому князів Острозьких та показано їх трансформацію в умовах
реалій ранньомодерного часу. Зроблено висновок, що ці традиції виражалися у фундаційній діяльності на
користь Православної Церкви, а також у підтримці православної культури. |
| format |
Article |
| author |
Хаврук, Я.Я. |
| author_facet |
Хаврук, Я.Я. |
| author_sort |
Хаврук, Я.Я. |
| title |
Релігійні традиції дому князів Острозьких та їхня трансформація в умовах реалій ранньомодерного часу |
| title_short |
Релігійні традиції дому князів Острозьких та їхня трансформація в умовах реалій ранньомодерного часу |
| title_full |
Релігійні традиції дому князів Острозьких та їхня трансформація в умовах реалій ранньомодерного часу |
| title_fullStr |
Релігійні традиції дому князів Острозьких та їхня трансформація в умовах реалій ранньомодерного часу |
| title_full_unstemmed |
Релігійні традиції дому князів Острозьких та їхня трансформація в умовах реалій ранньомодерного часу |
| title_sort |
релігійні традиції дому князів острозьких та їхня трансформація в умовах реалій ранньомодерного часу |
| publisher |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33613 |
| citation_txt |
Релігійні традиції дому князів Острозьких та їхня трансформація в умовах реалій ранньомодерного часу / Я.Я. Хаврук // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 3. — С. 142-148. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| series |
Наука. Релігія. Суспільство |
| work_keys_str_mv |
AT havrukââ relígíjnítradicíídomuknâzívostrozʹkihtaíhnâtransformacíâvumovahrealíjrannʹomodernogočasu |
| first_indexed |
2025-07-03T14:18:01Z |
| last_indexed |
2025-07-03T14:18:01Z |
| _version_ |
1836635686064619520 |
| fulltext |
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 142
УДК 94(477) «18»:2
Я.Я. Хаврук
Національний університет «Острозька Академія», м. Острог, Україна
РЕЛІГІЙНІ ТРАДИЦІЇ ДОМУ КНЯЗІВ ОСТРОЗЬКИХ ТА ЇХНЯ
ТРАНСФОРМАЦІЯ В УМОВАХ РЕАЛІЙ РАННЬОМОДЕРНОГО ЧАСУ
У статті розглянуто релігійні традиції дому князів Острозьких та показано їх трансформацію в умовах
реалій ранньомодерного часу. Зроблено висновок, що ці традиції виражалися у фундаційній діяльності на
користь Православної Церкви, а також у підтримці православної культури.
Актуальність вивчення релігійних традицій полягає у тому, що це допомагає зро-
зуміти історію формування та сучасну релігійну ситуацію у нашій державі.
Метою даної статті є висвітлити релігійні традиції родини князів Острозьких і
показати, яких трансформацій зазнала їх духовна позиція.
Документальних джерел, що дають змогу простежити діяльність князівської родини
Острозьких, збереглося не багато. Переважно вони стосуються пізніших часів – ХVІ та
ХVІІ століть. Дискутованим лишається питання щодо походження цього аристократичного
роду [1], [2]. За часів князя В.-К. Острозького й після його смерті спостерігалося намагання
утвердити думку, що цей рід веде свій початок від давньокиївських князів, зокрема,
Володимира Великого. Така думка, наприклад, простежується в панегіричній поемі
придворного поета В.-К. Острозького Симона Пекаліда «Про Острозьку війну…» (1600).
У цьому творі навіть вміщена своєрідна міфопоетична генеалогія даного роду, де акцент
робиться на тому, що одним із найславніших предків Острозьких був князь Данило Гали-
цький [3]. Так само Захарія Копистенський, який, імовірно, здобував освіту в Острозькій
академії, в апології «Про пресвітлого та преславного Василія, князя Острозького, воє-
воду Київського», що ввійшла до його полемічного твору «Палінодія», проводить думку,
що цей рід веде свій початок від Володимира Святославовича і Данила Романовича [4], [5].
Навіть конфесійні противники В.-К. Острозького, наприклад І. Потій, теж вважали, що
його далеким «першопредком» був київський князь Володимир [6], [7].
Князі Острозькі як нащадки князя Данила Галицького представлені в «Хроніці»
Феодосія Софоновича – одному з найвизначніших джерел та пам’яток української
історіографії другої половини ХVІІ століття. Нащадками давньокиївських князів Острозь-
ких вважали також польські хроністи М. Стрийковський (через князів Данила Романо-
вича та рід Друцьких), О. Гваньїні і Б. Папроцький.
Проте яким би не було реальне походження дому Острозьких, важливо те, що
останні представники цього роду, зокрема, В.-К. Острозький, усвідомлювали себе саме
нащадками правителів Давньокиївської держави. Варто враховувати, що Острозькі, як і
представники інших династій Русі в період Середньовіччя, вважали себе фактично неза-
лежними правителями. У даному випадку варто погодитися з міркуваннями О. Одноро-
женка, що «типологічно князівства Волині чи Полісся (а до них належало князівство
Острозьке. – Я.Х.) нічим не різнилися від аналогічних державних утворень – князівств
та герцогств, скажімо, Священної Римської імперії чи Французького королівства доби
середньовіччя. Характерно, що тогочасні німецькі джерела незмінно іменують руських
князів герцогами, визначаючи в подібний спосіб також статус їхніх володінь» [8]. Вра-
ховуючи домінування ідеї традиціоналізму, притаманного середньовічному суспільству,
стає зрозумілою континуація давньоруських традицій, зокрема, релігійних та культур-
них, князями Острозькими.
Релігійні традиції дому князів Острозьких та їхня трансформація...
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 143
У Давньоруській державі склався симбіоз політичної (князівської) влади і влади
церковної. Православна Церква в Русі, незважаючи на її залежність від Константино-
польського патріархату, виступала як структурна частина в політичній системі держави і
навіть використовувалася князями для досягнення своїх політичних цілей. Правомірно
навіть вести мову про спроби «націоналізації» церковного управління на Русі [9]. Відповідно
давньоруські князі вважали, що вони мають виступати опікунами Церкви, фундувати храми,
монастирі й щедро наділяти священнослужителів земельними володіннями.
У Галицько-Волинському літописі жертводавцем для Церкви та її опікуном ви-
ступає Данило Галицький, який (про це вже йшлося) сприймався В.-К. Острозьким як
один з його предків. Своєрідним ідеалом церковного опікунства в цьому літописі ви-
ступає племінник Данила Галицького, волинський князь Володимир Василькович. Зага-
лом цей правитель постає в дещо незвичній для князя ролі. Він не лише фундує храми,
щедро жертвує на них та на монастирі кошти, а й сам бере безпосередню участь у житті
Церкви, переписуючи для її потреб релігійні книги. Тому він сприймався як князь-
філософ, «філософ на троні» [10, с. 168].
Можна припустити, що посилена увага до церковних питань, навіть безпосередня
«включеність» у церковне життя, притаманна Данилу Галицькому й Володимиру
Васильковичу, знайшли своє продовження в діяльності князів Острозьких. Це бачимо
на прикладі діяльності одного з перших відомих нам представників цього роду – князя
Данила. Щоправда, про нього збереглося дуже мало свідчень. Життя князя припало на
часи розпаду Галицько-Волинської держави. Він боровся з експансією польського
короля Казимира Великого на територію Галичини, використовував власну печатку з
гербом як автономний правитель [11]. Ймовірно, саме він почав відбудову Острога,
який був зруйнований монголо-татарською навалою.
Збереглися деякі свідчення переважно легендарного характеру, які дають підстави
твердити, що цей князь виступав церковним фундатором. Йому приписують заснування
однієї з найдавніших церков Острога – Микільської. Інформація про цю фундацію не є
певною. Вона базується на записі на напрестольному Євангелії, яке знаходилося в
Микільській церкві на початку ХVII ст. 13 травня 1634 року перед ґродським урядом у
Луцьку став отець Іван Василевич Криловський, пресвітер Микільської церкви, для
вписання до книг надання на дану церкву. Цей напис ніби гласив наступне: мовляв,
«князь Данило з княгинею своєю Василисою, а також з дітьми передав землю Чепель
разом з “уездом” для церкви “Николи Острозького”, тобто Миколаївської церкви в
Острозі, а також землю, на якій церква стоїть, вічно і непорушно; і ніхто не має права в
ту землю вступати – ні ми, ні діти, ні потомки наші; а мають ту землю священики
тримати й пожиток мати із неї; а за це вони мають нас, тобто князівську родину,
поминати; а якщо хтось тій землі буде кривду чинити і її від церкви відбирати, той має
перед милостивим Богом на страшному суді про це з нами розсудити» [11].
Саме Євангеліє з записом не збереглося. Правда, копія запису дійшла із Луцьких
ґродських книг. Деякі дослідники дотримуються думки, що даний запис є фальсифікатом.
Однак якщо це навіть і фальсифікат, то він мусив на чомусь базуватися. Можна
припустити, що в той час в Острозі зберігалася пам’ять про фундаційну діяльність кня-
зя Данила. Є певні свідчення на користь того, що така пам’ять зберігалася аж до ХХ ст.
Так, на Шумщині зафіксована була легенда про заснування князем Данилом монастиря
в цьому краї, в селі Обич. Однак цей князь ідентифікувався фіксатором даного переказу
з більш відомим Данилом Галицьким. Правда, сумнівно, що цим Данилом виступав цей
знаний історичний персонаж. Більш вірогідною видається його ідентифікація з князем
Данилом Острозьким, який міг мати володіння на Шумщині.
Зрештою, збереглися легенди про князя Данила, записані на початку ХХ ст.
відомим острозьким краєзнавцем Й. Новицьким. Ці легенди подають князя як дуже
набожну людину, котра шанує духовенство. У них розповідається, що в Данила та його
Я.Я. Хаврук
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 144
дружини помер коханий син Дмитро. «У похованні брало участь 120 священиків на
чолі з єп. Арсенієм, а над могилою згорьовані батьки поставили велику круглу вежу.
Князь зробив багаті внески у вибудувану ним Миколаївську церкву… княгиня моли-
лася по монастирях, але горе не стихало. Нарешті Господь пожалів нещасних батьків:
княгині явився ангел і сказав: “Не плач, Василисо, душа вашого хлопчика буде жити з
вами на землі, але лише до тих пір, поки ви, батьки, будете кожну ніч, перед світанком,
молитися на його могилі”» [12].
Старший син Данила, Федько (Федір), успадкував по батькові Острог. Тому він та
його нащадки почали іменуватися Острозькими. Федору належали володіння на південно-
східній Волині. Вважається, що в останні роки життя цей князь відійшов від мирських
справ, прийнявши чернечий постриг під іменем Феодосія у Києво-Печерському мона-
стирі, вів праведне життя, став схимником і був похований у дальніх монастирських
печерах. Після смерті його канонізували як преподобного Феодосія (день його шану-
вання припадає на 11/24 серпня, вшановується він також у Соборі Волинських святих
10/23 жовтня). Один із давніх Кондаків говорить про Федора-Феодосія, що він мав,
ставши чернецем, «смиренний послух та безмовне життя» [13]. Ікона із зображенням
преподобного знаходилася в П’ятницькій церкві Острога. Існує такий опис цього зобра-
ження: князь зображений сивий з кошлатою бородою в ризі та клобуку, а руки тримає
навхрест [14]. Під впливом православних церковних авторів кінця ХІХ – початку ХХ ст.
А. Сендульського, М. Тучемського, А. Хойнацького витворився образ благочестивого пра-
вославного князя. Щоправда, цей образ дещо «підпсував» той факт, що князь виступив
фундатором римо-католицького костелу в Острозі.
Образ Федора як благочестивого князя увійшов у літературу (особливо в літе-
ратуру популярного типу) і ніби став «канонічним». Ось як, наприклад, характеризу-
ється Федір в одній із сучасних статей: «…у розквіті своєї економічної та політичної
могутності князь приймає постриг і стає смиренним ченцем Києво-Печерського монас-
тиря з іменем Феодосій. Прийняла постриг і його дружина Агафія під іменем Агри-
пини. Князь зрозумів, що головні вороги не ті, які оточують людей назовні, а ті, що
невидимі, що є в них самих. Ці вороги – прагнення слави та багатства. Він покинув всі
свої земні матеріальні надбання, щоб отримати скарб значно більший – пізнати радість
служіння Господу» [15]. Правда, у відносно численній проправославній літературі
кінця ХVІ – початку ХVІІ ст., де прославляються князі Острозькі, ім’я преподобного
Феодосія не фігурує. Цікаво, що в поемі С. Пекаліда «Про Острозьку війну…» є згадка
про цього князя, однак він представлений радше не як благочестивий православний
святий, а як полководець:
«Федора, князя Острозького, доблесть воєнна частіше
Сяяла: хай же засвідчить Поділля, багате полями,
Скільки ворожих військ бачив і скільки розбитих загонів» [3].
Не збереглося і якихось легенд у пам’яті народній про Федора як про благочестивого
православного. Правда, Й. Новицький намагався одну зафіксовану ним легенду про князя і
воїна віднести до особи цього князя [12]. Однак це не більше ніж гіпотеза.
Звісно, якби наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. Федір був канонізований, це
знайшло б відповідне відображення в панегіричній літературі, твореній при дворі
В.-К. Острозького. Показовою є «плутанина» з його іменем. Святого шанують як Федора
Острозького, хоча в чернецтві він узяв ім’я Феодосія. Принаймні немає жодних свід-
чень щодо того, коли відбулася його канонізація. Схоже, цей святий був канонізований
пізніше, за часів митрополита П. Могили, коли творився своєрідний пантеон православ-
них святих, пов’язаних з Києво-Печерською лаврою.
Хоча Федір (Феодосій), очевидно, наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. не був
канонізований, проте факт присутності в роду князя-чернеця, похованого в печерах
Києво-Печерської лаври, не міг не впливати на релігійну свідомість представників роду
Релігійні традиції дому князів Острозьких та їхня трансформація...
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 145
Острозьких. Звідси посилена увага їх до Києво-Печерської лаври. На території її сак-
рального простору були поховані деякі представники цієї князівської династії. Водно-
час Острозькі виступали протекторами й жертводавцями цього монастиря.
Серед князів Острозьких особливою релігійністю та фундаційною діяльністю на
користь Православної Церкви відзначався Костянтин Іванович Острозький (1460 –
1530). Він передусім відомий як видатний полководець і політик. Йому приписують
участь у більш ніж 60 битвах, із яких 33 він виграв. В основному йому доводилося
воювати з татарами, які починаючи з кінця ХV ст. стали постійно нападати на україн-
ські землі. Ці наїзди становили основну проблему для місцевого населення, оскільки
вели до великих руйнацій, втрати людських та матеріальних ресурсів. Займаючи стано-
вища брацлавського, вінницького, звенигородського старост, Костянтин Іванович Ост-
розький постійно мав обороняти українські землі від татарських нападів. У 1497 р. князь
обійняв становище великого литовського гетьмана, що стало свідченням визнання його
військових заслуг. Велике значення князь надавав побудові оборонних споруд. Костян-
тин Іванович, отримавши за свої військові заслуги значні володіння в південно-східній
Волині, вибудував оборонну систему із замків, до складу яких входили Острог, який
був значно зміцнений, Дубно, Рівне, Дорогобуж, Полонне, Звягель, Чуднів та інші. Костян-
тину Івановичу, завдяки великокнязівським пожалуванням за військові заслуги, вдалося
значно збільшити володіння свого домену. Він став одним із найбільших землевлас-
ників Великого князівства Литовського.
Окрім військових справ, Костянтин Іванович велику увагу приділяв справам
церковним та культурним. Завдяки його сприянням були зміцнені позиції Православної
Церкви у Великому князівстві Литовському, фундовано чимало православних храмів та
монастирів у Вільнюсі, Новогрудку, Дубні, Острозі, Турові, Межиричах, Дермані та
інших містах і селах. У 1507 р. великий князь литовський Сигізмунд передав К.І. Острозь-
кому право патронувати багатий Жмдиченський монастир, відомий ще з часів Київської
Русі. Як зауважує В. Атаманенко: «Цей факт можна вважати ключовим у процесі пере-
творення володарів Острога в символ опори православ’я. Ще більше піднявся авторитет
князя Острозького в результаті надання йому права керувати по смерті митрополита
Йосифа Солтана маєтками Київської митрополії (1521 р.). У цьому контексті варто зга-
дати також надання 1508 р. міста Турів, що було центром окремої Турово-Пінської
єпархії… Розташування центру єпархії в приватному маєтку, можливо, послужило ще
однією підставою для перетворення в єпископську резиденцію й Острога, родового гнізда
князів Острозьких. Крім того, у маєтках князів Острозьких знаходилася переважна біль-
шість монастирів, розташованих на території приватних володінь» [16].
Особливо велику увагу князь приділяв Києво-Печерському монастирю. Судячи з
деяких фрагментарних повідомлень, він намагався створити при великих монастирях
культурні осередки [17]. Навіть існує думка, що ніби К.І. Острозький подарував у 1531 р.
друкарню для Києво-Печерської лаври і з того часу почалося друкарство в Києві.
Однак релігійні традиції дому Острозьких за часів Костянтина Івановича мусили
зазнати певних трансформацій. Життя князя припало якраз на той період, коли після
завоювання турками Візантії та падіння Константинополя спостерігалася деградація
візантійської культури та релігійності. А, як відомо, релігійність та елітарна культура
Русі, в тому числі й українських земель, мала своїм джерелом Візантію. Тепер це дже-
рело «змаліло», втратило своє попереднє значення. Тому наприкінці ХV ст. спостерігалося
звернення до інших культурних джерел (так званий «Олельківський ренесанс») [18].
Водночас наприкінці ХV – на початку ХVІ ст. маємо активне проникнення культури
Ренесансу в Польщі та Великому князівстві Литовському. Осередком цієї культури стає
королівський двір. Цьому сприяло одруження короля Сигізмунда Старого з італійкою
Я.Я. Хаврук
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 146
Боною Сфорца. А, як відомо, Костянтин Іванович був наближений до цих осіб і підтри-
мував з ними тісні зв’язки. Тому не дивно, що окремі ренесансні моменти прослідковуються
в діяльності даного представника дому Острозьких. За часів цього князя був перебудова-
ний у ренесансному стилі Богоявленський собор.
Можливо, при дворі Костянтина Івановича був створений «Волинський короткий
літопис» , який правомірно вважати одним із перших в українській літературі творів, де
поєдналися елементи давньоруської книжності з елементами ренесансної культури.
Особливо це відображено в похвалі князю К.І. Острозькому, яка займає окреме місце в
цьому літописному зводі [19]. У даному випадку перед нами цікавий зразок давньої
поезії, культивованої ще в часи Київської Русі. З іншого боку, окрім використання се-
редньовічної поетики маємо в творі ознаки ренесансові – не лише посилання на Єфрема
Сирина, пророків Ісайї та Софонії, Авія, сина Разавеама, Нифонта, києво-печерського
ченця з ХІІ ст., а також згадки про персонажів античної історії: царів Олександра Маке-
донського, Пора; є також посилання на історію Тіта Лівія і т.д.
Ці традиції зазнали ще більшої трансформації за часів В.-К. Острозького. Принай-
мні тут можна виділити три культурні чинники, які суттєво впливали на князя та на
його релігійні погляди.
Передусім варто відзначити ренесансні впливи, які дісталися «в спадок» від батька.
Посиленню «ренесансовості» князя сприяло його одруження з Софією Тарнавською.
«Ренесансовість» була однією з суттєвих причин релігійної толеранції князя, особливо у
сімейних відносинах. Він, на відміну від своїх предків, які одружувалися виключно з пред-
ставницями православних родів, пошлюбив римо-католичку Софію Тарнавську [20]. Також
у «шлюбній стратегії» своїх дітей князь керувався не стільки конфесійним принципом,
скільки принципом майнової та політичної доцільності. Звідси поліконфесійність у родині
Острозьких за часів Василя-Костянтина.
Ще одним помітним чинником, який суттєво впливав на релігійність В.-К. Ост-
розького, був протестантизм. Останній набув помітного поширення в Речі Посполитій,
зокрема на Волині [21]. До цієї течії В.-К. Острозький ставився позитивно. Не дивно, що
серед його найближчого оточення були люди протестантського віровизнання. Навіть
своїх дочок князь віддав за протестантів [20]. У протестантів В.-К. Острозький замовляв
полемічні твори, в яких критикувалися католики й уніати (твори Мотовила, Христофора
Філалета). В.-К. Острозький виявляв готовність піти на унію (союз) із протестантами. Це не
могло не вплинути на його релігійність, певним чином трансформувавши її у пропроте-
стантському дусі.
Про «ренесансну» поліконфесійність засвідчує й діяльність Острозької академії.
Незважаючи на помітні консервативні православні тенденції серед її викладачів, в
цьому навчальному закладі працював як викладач математики й астрономії римо-
католик Ян Лятош, а також, імовірно, протестанти.
Іще один суттєвий чинник трансформації релігійних поглядів князя – третя
комунікативна революція, яка докотилася з країн Західної Європи до України. У середині
ХV ст. в Німеччині була відкрита й набула поширення технологія книгодрукування, яка
й привела до згаданої революції.
По-перше, книгодрукування привело до своєрідної «націоналізації» європейського
середньовічного суспільства. Це, зокрема, виявилося в становленні й розвитку націо-
нальних літературних мов. По-друге, книгодрукування кардинально змінило освіту.
Так, писемна освіта в епоху Середньовіччя охоплювала незначну кількість людей. Шко-
ли готували здебільшого священнослужителів та нечисленних представників бюрокра-
тичного апарату. Проте з появою відносно дешевої та доступної книги освіта стала
масовою. Школа фактично з конфесійної перетворилася в загальноосвітню. По-третє,
Релігійні традиції дому князів Острозьких та їхня трансформація...
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 147
книгодрукування сприяло становленню промислового виробництва, оскільки книга ви-
ступила одним із перших масово продукованих товарів. Також завдячуючи книгодру-
куванню стала можливою масова реклама.
Всі ці тенденції більшою чи меншою мірою набули поширення на українських
землях і мали вплив на В.-К. Острозького. Більше того, він сам прилучився до процесу
книгодрукування, заснувавши в своєму домоначальному граді Острозі друкарню. Можна
сказати, що це стала одна з перших постійно діючих друкарень в Україні.
Комунікативна революція сприяла переорієнтації князя з конфесійного про-
текторства на протекторство просвітницьке. І хоча останнє мало релігійний характер,
проте воно поступово виходило за конфесійні межі. Це виявилося в заснуванні князем
шкіл, передусім Острозької академії, а також друкарні при ній. Цю переорієнтацію спо-
стерігаємо в полемічному творі «Пересторога».
Даний твір можна сприймати як «маніфест» раннього українського просвітництва.
У творі на початку констатується, що давні руські князі, прийнявши християнську віру,
займалися благодійницькою діяльністю на користь церкви: «І так були великії ревни-
телі, іж много з великим коштом церквей і монастирем намурували і маєтностями опат-
рили, злотом, сребром, перлами і дорогим камінням церкви приоздобили, книг великоє
множество язиком словенським нанесли…» Загалом схвалюючи таку діяльність, автор,
однак, зазначає, що не це було найпотрібніше: «…леч того, що було найпотребнійшоє,
школ посполитих, не фундували» [4], [22].
Далі йдеться про те, що це призвело до неосвіченості серед правителів-самодерж-
ців й, відповідно, до занепаду православ’я, а це, в свою чергу, породило «лакомство»,
«хтивість», вело до розділення серед князів, міжусобиць і, зрештою, завоювання русь-
ких земель іноземними правителями [4], [23]. Духовне відродження Русі, власне, україн-
ських земель, за словами автора, почалося з діяльності князя В.-К. Острозького. Він
піклувався не лише про церкви, монастирі, а й «старався у святійшого патріархи, аби ся
здє дидаскалов ку розмноженню наук вірі православной зослав, а он на то маєтностями
своїми ратувати надолуження на то не жалуєт, як юж збудував школу, шпиталі, маєт-
ностями їх надарив. І так науки словенськії і грецькії у Острогу заложив, друкарню
собрав…» [4].
Оскільки ця частина «Перестороги», як зазначалося, виникла при дворі князя
В.-К. Острозького, то не виключено, що тут були викладені його погляди в релігійній
сфері. Зазначений твір продемонстрував трансформацію релігійних поглядів князя,
часткову переорієнтованість його з фундаторства на користь Церкви на релігійне
просвітництво.
Підсумовуючи сказане, можемо констатувати, що князі Острозькі виступали
продовжувачами релігійних традицій галицько-волинських князів. Тим більше, що вони
розглядали своїм предком Данила Галицького. Ці традиції виражалися у фундаційній
діяльності на користь Православної Церкви, а також у підтримці православної культури.
У ХVІ ст., особливо за часів князя В.-К. Острозького, ці традиції зазнають певних транс-
формацій. Певний вплив на них справляє ренесансна культура, протестантизм, а також
третя комунікативна революція. У результаті останньої в діяльності князя спостерігалася
часткова переорієнтація з релігійного протекторства на релігійне просвітництво.
ЛІТЕРАТУРА
1. Войтович Л.В. Княжа доба на Русі: портрети еліти / Войтович Л.В. – Біла Церква : Вид. О.В. Пшон-
ківський, 2006. – 784 с.
2. Войтович Л. Князі Острозькі: спроба відтворення генеалогії династії / Л. Войтович // Наукові записки.
Історичні науки : матеріали міжнародної конференції «Князь Василь-Костянтин Острозький в історії
України та Європи», (15 – 17 жовтня 2008 року). – Острог : Видавництво Національного університету
«Острозька академія», 2008. – Вип. 13. – С. 44-59.
Я.Я. Хаврук
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 148
3. Українська поезія XVI ст. / [упоряд. В.В. Яременко]. – К. : Рад. письменник, 1987. – 287 с.
4. Українська література XVII ст. Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика / [редакційна
колегія І.О. Дзеверін (голова), О.Т. Гончар та ін.]. – К. : Наукова думка, 1987. – 606 с.
5. Письма князя А.М.Курбского к разным лицам. – С.-Петербург, 1913. – 114+ІХ с.
6. Українські гуманісти епохи Відродження : [антологія / відп. ред. В.М. Нічик]. – К. : Наукова думка,
Основи, 1995. – Ч. 2. – 429 с.
7. Атаманюк Л. Постать волинського уніатського єпископа Іпатія Потія в історичній літературі / Л. Атама-
нюк // Осягнення історії : збірник наукових праць на пошану професора Миколи Павловича Коваль-
ського. – Острог; Нью-Йорк, 1999. – С. 144-148.
8. Однороженко О. Руські королівські, господарські та князівські печатки ХІІІ – ХVІ ст. / Однороженко О. –
Харків : Національна академія наук України; Інститут української археографії та джерелознавства
ім. М.С. Грушевського, 2009. – 320 с.
9. Толочко П. Київська Русь / Толочко П. – К. : Абрис, 1996. – 360 с.
10. Кралюк П. Любомудри Володимирії / Кралюк П. – Луцьк : Твердиня, 2009.
11. Однороженко О. Князівська геральдика Волині середини ХІV – XVIII ст. / Однороженко О. – Харків :
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського, 2008. – 180 с.
12. І.Н. (Іосиф Новицкий). Острожскія легенды / І.Н. (Іосиф Новицкий) // Воскресное чтение. – Варшава,
1933. – № 42-43. – С. 652-654.
13. Ковальський М. Етюди з історії Острога : [нариси] / Микола Павлович Ковальський. – Острог : Острозька
академія, 1998. – 288 с.
14. Огієнко І. Князь Костянтин Острозький і його культурна праця : [історична монографія] / Огієнко І. –
Вінніпег, 1958. – 216 с.
15. Бондарчук Я. Сузір’я князів Острозьких / Я. Бондарчук // Погорина. – Рівне, 2009. – № 10/11. – С. 313-316.
16. Атаманенко В. Маєткове забезпечення церкви на Волині в 2-й полов. ХVI – 1-й полов. ХVIІ ст.
(за матеріалами описово-статистичних джерел) / В. Атаманенко // Релігія і церква в історії Волині :
[збірник наукових праць / під ред. В. Собчука]. – Кременець, 2007. – С. 57-68.
17. Лікарство на оспалий оумисл чоловічий. – Острог, 29.VІІ. 1607. – 183 арк.
18. Паславський І. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці ХVІ – першій половині ХVІІ ст. /
Паславський І. – К. : Наукова думка, 1984. – 128 с.
19. Слово многоцінне : хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу
(друга половина ХV – ХVІ століття) та в епоху Бароко (кінець ХVІ – ХVІІІ століття) : в 4 кн. / [керівник
проекту проф. В. Яременко, упоряд. В. Шевчук, В. Яременко]. – К. : Вид-во «Аконіт», 2006. – Кн. 1 :
Література епохи Ренесансу (друга половина ХV – ХVІ століття). Література раннього Бароко (80-ті роки
ХІ століття – 1632 рік). – 800 с.
20. Chynczewska-Hennel T. Ostrogski Konstanty Wasyl // Polski słownik historyczny / T. Chynczewska-Hennel. –
Wrocław, 1979. – T. 24, Cz. 3. – S. 489-495.
21. Історія релігій в Україні : у 10 т. / [ред. кол.: А. Колодний (голова) та ін.]. – К. : Світ знань, 2002. – Т. 5:
Протестантизм в Україні / [за ред. П. Яроцького]. – 424 с.
22. Ф. 2227: Колекція документів Волинського музею, оп. 1, спр. 432.
23. Ф. 2227: Колекція документів Волинського музею, оп. 1, спр. 434.
Я.Я. Хаврук
Религиозные традиции дома князей Острожских и их трансформация
в условиях реалий раннемодерного времени.
В статье рассмотрены религиозные традиции дома князей Острожских и показана их трансформация в условиях
реалий раннемодерного времени. Сделан вывод о том, что эти традиции выражались в фундаментальной
деятельности в пользу Православной Церкви, а также в поддержке православной культуры.
Ya.Ya. Khavruk
Religious Traditions of Ostrozhskis’ princes house and their Transformation
in Terms of Realities of Early Modern Time
In the article religious traditions of Ostrozhskis’ princes house are considered and their transformation is shown
in the conditions of realities of early modern time.
Стаття надійшла до редакції 30.06.2010.
|