Специфіка співвідношення інтелекту та моральності у діяльності сучасного науковця

У статті досліджується багатовимірний зміст моралі як прояв людського в людині. Обґрунтовується особистісна орієнтація людини на моральний ідеал із поетапною трансформацією цінностей в засоби. Людина свідомо прямує до моральної досконалості через активну життєву позицію, постійно здійснюючи виб...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Клічук, А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України 2010
Назва видання:	Наука. Релігія. Суспільство
Теми:	Філософія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33625
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Специфіка співвідношення інтелекту та моральності у діяльності сучасного науковця / А. Клічук // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 4. — С. 20-25. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-33625
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-336252012-05-30T12:10:15Z Специфіка співвідношення інтелекту та моральності у діяльності сучасного науковця Клічук, А. Філософія У статті досліджується багатовимірний зміст моралі як прояв людського в людині. Обґрунтовується особистісна орієнтація людини на моральний ідеал із поетапною трансформацією цінностей в засоби. Людина свідомо прямує до моральної досконалості через активну життєву позицію, постійно здійснюючи вибір себе в рамках своєї епохи. Акцентується увага на здатності людини до творчого оновлення, її вміння бути цікавою та актуальною особистістю. В статье исследуется многомерное содержание нравственности как проявления человеческого в человеке. Обосновывается личностная ориентация человека на нравственный идеал с поэтапной трансформацией ценностей в средства. Человек сознательно стремится к нравственному совершенству посредством активной жизненной позиции, постоянно осуществляя выбор себя в рамках своей эпохи. Акцентируется внимание на способности человека к творческому обновлению, его умении быть интересной и актуальной личностью. This article investigates a rational substantiation absolute in public morality. The morality shows essence of humanity in the man. The man is guided by a moral ideal by transformation of values in means. The man creates itself in life purposefully following a moral ideal of the time. 2010 Article Специфіка співвідношення інтелекту та моральності у діяльності сучасного науковця / А. Клічук // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 4. — С. 20-25. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 1728-3671 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33625 17(07) uk Наука. Релігія. Суспільство Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософія Філософія
spellingShingle	Філософія Філософія Клічук, А. Специфіка співвідношення інтелекту та моральності у діяльності сучасного науковця Наука. Релігія. Суспільство
description	У статті досліджується багатовимірний зміст моралі як прояв людського в людині. Обґрунтовується особистісна орієнтація людини на моральний ідеал із поетапною трансформацією цінностей в засоби. Людина свідомо прямує до моральної досконалості через активну життєву позицію, постійно здійснюючи вибір себе в рамках своєї епохи. Акцентується увага на здатності людини до творчого оновлення, її вміння бути цікавою та актуальною особистістю.
format	Article
author	Клічук, А.
author_facet	Клічук, А.
author_sort	Клічук, А.
title	Специфіка співвідношення інтелекту та моральності у діяльності сучасного науковця
title_short	Специфіка співвідношення інтелекту та моральності у діяльності сучасного науковця
title_full	Специфіка співвідношення інтелекту та моральності у діяльності сучасного науковця
title_fullStr	Специфіка співвідношення інтелекту та моральності у діяльності сучасного науковця
title_full_unstemmed	Специфіка співвідношення інтелекту та моральності у діяльності сучасного науковця
title_sort	специфіка співвідношення інтелекту та моральності у діяльності сучасного науковця
publisher	Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Філософія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33625
citation_txt	Специфіка співвідношення інтелекту та моральності у діяльності сучасного науковця / А. Клічук // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 4. — С. 20-25. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
series	Наука. Релігія. Суспільство
work_keys_str_mv	AT klíčuka specifíkaspívvídnošennâíntelektutamoralʹnostíudíâlʹnostísučasnogonaukovcâ
first_indexed	2025-07-03T14:18:44Z
last_indexed	2025-07-03T14:18:44Z
_version_	1836635730624905216
fulltext	«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 20 УДК 17(07) Аліна Клічук Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, Україна СПЕЦИФІКА СПІВВІДНОШЕННЯ ІНТЕЛЕКТУ ТА МОРАЛЬНОСТІ У ДІЯЛЬНОСТІ СУЧАСНОГО НАУКОВЦЯ У статті досліджується багатовимірний зміст моралі як прояв людського в людині. Обґрунтовується особистісна орієнтація людини на моральний ідеал із поетапною трансформацією цінностей в засоби. Людина свідомо прямує до моральної досконалості через активну життєву позицію, постійно здійснюючи вибір себе в рамках своєї епохи. Акцентується увага на здатності людини до творчого оновлення, її вміння бути цікавою та актуальною особистістю. Філософський аналіз моралі частково створює та уточнює, поглиблює дослідження соціального аспекту самореалізації людини. Саме інтенсивність та якість впливу оточен- ня, контрольовані знаннями та силою волі людини, здатні формувати цілісну особистість. Активний спосіб «при-сутності» в бутті формує в людині відчуття як ілюзії, так і реалії «її-буття». Намагання людини упорядкувати думки для упорядкування дій неоднозначно проектуються на соціальний простір. Тому, аналізуючи з різних боків зазначену тему, приходжу до висновку, що це стосується і науково-освітньої діяльності людини. Харак- теризуючи сучасний рівень взаємин науки, релігії, філософії, можна зазначити, що їх поліфонічний простір не позбавлений взаємопроникнення (звісно, у виправданих межах). Проблема відповідності моральних цінностей запитам епохи, де людина поспішає встиг- нути за короткий термін максимально самореалізуватись, досягти можливих матеріаль- них благ та як їх доповнення – гарної репутації, потребує глибокого аналізу, а іноді й переосмислення аксіологічного потенціалу людини, і зокрема, моральної відповідаль- ності у діяльності науковця. Відразу зауважу, що у даному дослідженні домінує автор- ське бачення та аналіз заявленої теми, проте він подається з позиції пошуку наукового компромісу на підставі базової логіки субактивно значущих та традиційно обґрунтова- них об’єктивних імперативів. Тому їх урахування та науковий аналіз в рамках теми є завданням цієї статті. Актуальність заявленої проблеми дослідження є очевидною сьо- годні. Особливо все це проявляється та конкретизується в освітній та науково-дослід- ницькій сферах, оскільки людина у своїх професійних мотиваціях вибору шукає не тільки гаранту успіху (завдяки успішній маніпуляції власними знаннями та довірою ін- ших), але й бажає отримати та зберегти хорошу репутацію. Моральний самоконтроль та самоаналіз особи ніколи не мав тотального характеру (і, мабуть, не набуде його), проте у кожному суспільстві є особистості, які спонукають інших до переосмислення життєвих цінностей своєю моральнісною позицією, здатністю мати власну точку зору, вмінням відстоювати свої інтереси, мати персональні моральні принципи, співзвучні історично сталим, універсальним позитивним принципам суспільної моралі. Переконли- во зазначу, що таким особистостям завжди нелегко миритись з соціальними негаразда- ми, зокрема з тими, які нівелюють почуття гідності людини, перешкоджають реалізації її морально-правових норм. До того ж при бажанні – viribus unitis – ситуацію можна якісно змінювати та контролювати, орієнтуючись на пропозиції осіб інтелігентних та морально свідомих. Отже, метою цієї статті є пошук та визначення позитивних ціннісних орієнтирів для сучасної людини – інтелігента, інтелектуала, який здатен бачити життя власними очима, активно сприймати запити життя і відповідати на них з позиції людяності, кри- тичності та креативності (відповідно до ситуації), зберігаючи при цьому відчуття ритму епохи. Специфіка співвідношення інтелекту та моральності у діяльності сучасного науковця «Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 21 Науковий здобуток за подібною темою частково розкривається у працях як віт- чизняних фахівців (Т. Аболіної, М. Тофтула, А. Єрмоленка), так і закордонних (Д. Ліха- чьова, А. Гусейнова, В. Лекторського, О. Дробницького, Ю. Шичаніна та інших), думки яких варті уваги. Їх погляди в цілому реактуалізують та заново проблематизують фундаментальні концепти знання, свободи та відповідальності у їх застосуванні. Окрім того, автор цієї статті залучає до аналізу та переосмислення нормативно ціннісного потенціалу людини інформацію, яка є наслідком динамічного реального навчального процесу. За наявності знань (та бажання) людина відрізняє щиру моральність від ми- стецтва витонченої маніпуляції почуттями (спостерігається у діапазоні від професійної і до політичної та духовної сфер соціуму). Питання змістовності, осмисленості життя є однією із дискусійних тем для ряду гуманітарних наук, проте системного, поглибле- ного дослідження та аналізу воно набуло у площині соціальної філософії, етики та філософської антропології. Моральна свідомість постає перед людиною обов’язковою умовою життєвої динаміки вибору. Мораль існує не як автономна субстанція, а як особлива властивість соціального середовища, що перебуває у постійній взаємодії з іншими його проявами [1, с. 23]. Тому звернення людини до своєї сутності, самоза- глиблення, спроба переосмислення системи загальновизнаних цінностей, а заодно – свого власного світогляду, сенсу життя є типовим явищем у генезі етичної думки. Оскільки мораль є одним з атрибутів людяності і намагається охопити сенс причетності людини до життя і визначити її актуальність у сучасному світі, є потреба визначити основні напрямки прикладної, моральної об’єктивізації індивідуума. Природа людини полягає в тому, щоб вона динамічно залишала власну конструктивну компоненту в еволюції суспільства і отримувала позитивний результат самотестування на предмет логічності «обраної життєвої позиції», з одного боку, з іншого боку – мала підтримку з позиції оцінки сумління (людина повинна мати внутрішню переконаність і оптимісти- чні сподівання щодо власної життєвої присутності). В контексті філософсько-етичного дослідження даного питання основну увагу слід звернути на систему життєвих орієнтирів, яку вона пропонує особистості як систему настанов і цілей, що знаходять своє вираження в реалізації індивідом своєї соціальної функції. Загальновідомо, що, з одного боку, цінності мають надчасовий характер і в той же час на різних етапах розвитку суспільства вони набувають різне конкретно-історичне значення. Щоб з’ясу- вати, наскільки цілісною і життєздатною є система цінностей анархії, проаналізуємо зміст її основних смисложиттєвих орієнтирів. Переважно життя людини оцінюється через призму лінійного темпорального виміру, проте її самореалізація, маючи складний синергетичний процес в основі, часто схоплює час під кутом інтеграції минулого і сучасного, «так би мовити, періодично проходить логічний контроль, апелюючи до традицій, чи до позитивного минулого, яке об’єктивувало та виправдало її творчий пошук». В екзистенції індивіда актуалізувалось питання темпоральної верифікації цінності, яка конкретизується у намаганнях знайти грамотний компроміс у вертикалі історично сталих та історично рухомих аксіологічних орієнтирів. З-поміж традиційного напрямку позитивної претензії людини (актуальність і сутність добра і зла), мужності як виправдання відновлених зусиль в правильному напрямку справедливості через призму об’єктивності, а не персональної позиції (симпатії чи антипатії), обов’язку під кутом соціального атрибута, репресивно щодо самості та автономності людини в їх редукції до сенсу життя окремого індивіда, який самореалізується через наукову та навчальну діяльність, зокрема у сфері гуманітарних наук. Сфера гуманітарного знання в освітньо-дослідницькій площині звучання є прямою ілюстрацією духовності і етики науково-викладацького складу. Адже осмислюючи аксіологічну проблематику резуль- татів людського буття (філософія, культура), розмірковуючи над значущістю тих чи інших історичних подій, аналізуючи питання добра і зла, життя і смерті (етика), Аліна Клічук «Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 22 прекрасного і потворного (естетика), коментуючи ті чи інші літературні твори, викладач, оперуючи засобами наукового мислення, тим не менш викладає власне «я» в зміст висновків і узагальнень, наповнює особистісно-детермінованою інформацією суть оціночних суджень і коментарів. Будь-яке викладення є по-своєму авторським. Автор- ськими є (в усякому разі повинні бути) і наукові дослідження. Варто зазначити, що проблема авторського «я» в дослідницькому (особливо гуманітарному) світі, питання відповідності наукового статусу і звання, реальної роботи і визнання, є актуальними та резонансними, оскільки будь-який варіант їх дієвого розгортання втілює ціннісний аспект морального виміру колективного або авторського. Бути освітянином і науковцем і «робити кар’єру» в науково-освітньому просторі – це проблема несумісного (якщо осмислювати її в етико-моральній площині). Найвірніший і найнадійніший шлях вче- ного – шлях самої науки: піклуватись виключно про виявлення наукової істини у пев- ній конкретній площині. Якщо вчений прагне звання і наукового ступеня, він втрачає статус інтелігента, зацитькує залишки власної гідності. В науці теж може бути поганий смак, вульгарність і міщанство. Можуть бути і аморальні речі. В науковому просторі найрезонансніше за будь-яку іншу сферу люд- ської співпраці звучить голос правди і брехні, добра і зла. Усвідомлюючи соціальний зріз моральних цінностей суспільства, свобода у відношенні до зовнішніх умов дозво- ляє інтелігенту бути частково байдужим до принципів навколишнього середовища. Якщо соціальне середовище і здається цьому типу недостатньо принциповим, він не опускається до його морального рівня. У вчинках «моральний аристократ»-інтелігент підтримує свою гідність, намагаючись не втратити власний ідеал. В його мотивах діє не правило середовища, а «внутрішній голос», якого потрібно слухатися, щоб не втратити самого себе. Він – джерело моральних правил. Таку характеристику можна сміливо застосувати до соціального та морального статусу науковця за покликанням, талантом. Талановита людина – талановита у всьому. Важливо лише вчасно виявити та дати можливість розвинутись таланту. Як правило, успіх стає наслідком діяльності, прак- тичного доведення таланту людини. Варто зазначити, що талант насправді дається індивіду природою (генетично, або є даром Божим), однак його підтвердження біль- шою мірою залежить не стільки від подарунку, до якого сама людина не доклала зусиль, а саме від свідомої, цілеспрямованої діяльності. Або це грамотно спрямовані зусилля у вірному напрямку. Проте соціальна активність особи часто спонукається не творчим натхненням чи зрозумілим бажанням розвинути свій талант на радість собі та іншим, а егоїстичними мотивами самоствердження, користуючись далеко не талантом, а часто й іншими засо- бами. Так було протягом всієї історії людства. Якщо такими темпами самореалізація відбуватиметься й надалі, то «заможна посередність» здолає делікатність таланту. Осо- бливо обурює впевнена присутність у науково-освітянській сфері «осіб не за покли- канням, а з гаманцем» чи іншими (родинними, товариськими спонуками), які активно посприяли займанню місця. Кожна епоха давала історії видатних людей, але одиниці ставали такими дійсно заслужено. Не варто замовчувати й той факт, що свідомість виростала на чужому полі, тобто інтелектуальний здобуток привласнювався особливо наполегливими людьми в науці із явним браком інтелектуальності та інтелігентності. Сприяла цьому відповідна своєрідна моральна позиція, яка, безсумнівно, суперечить честі та гідності справжнього науковця. На мій погляд, справжній науковець – це врівноважена, доброзичлива, скромна, самодостатня особистість, яка знає, до чого прагне, проте нікого не агітує і демонстративно не повчає. Це зрозуміло для інших зацікавлених подібною ідеєю і без зайвих спонук. Вже сама життєва позиція такої лю- дини постає живим прикладом. Дійсно, живого прикладу в сучасній науково-осві- тянській сфері бракує. Вважаю, причиною цього є невідповідність певних осіб займаній Специфіка співвідношення інтелекту та моральності у діяльності сучасного науковця «Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 23 посаді. Причин багато, але результат один – деградація інтелігентності в сучасної інтелігенції. Задля уникнення вульгарних узагальнень зазначу, що такий діагноз сто- сується не всіх, а насамперед тих, кому владне крісло не муляє совість, та й фактор соціального оточення відіграє роль стороннього спостерігача, втрачаючи перспективу творчої самореалізації та якісного виконання професійного обов’язку. Багатовектор- ність антиетичного в науково-освітньому просторі глибоко хвилює сучасного науковця за покликанням, «даром природи», а не претензією на соціальне та матеріальне верхо- венство. Що маємо, на жаль, як науково-освітній факт. Таким чином, лицемірна перед собою особа, утримуючи владні позиції, насаджує антицінності, що й призводить до внутрішніх конфліктів на різних рівнях. З іншого боку, вона може й не усвідомлювати власної хибності з причини посередніх інтелектуальних та моральних властивостей. Вважається, що моральні настанови виконують переважно репресивну функцію по відношенню до самої людини саме у площині соціальної активності, де особа перед- бачає можливу перспективу, оцінює шлях досягнення її і зважає на громадську думку принаймні авторитетних і гідних осіб, погляди яких бере до уваги. Це притаманне статусу інтелігента. Інтелігент – це людина, яка має якості інтелігентності – розумна, освічена, інтелектуально розвинена, здібна до духовної творчості особа, якій у повному розумінні притаманна грамотна, витончена креативність. Інтелігентність обов’язково передбачає інтелектуальність. Власне етичне самовизначення перетворює інтелектуала в інтелігента, отже, саме моральна компонента в її претензії на досконалість, належність і є якісною характеристикою інтелігента. Моральна самосвідомість може виховуватись з доброї волі самої людини (це «ген» духовно сильних особистостей – аристократів духу) або плагіатується (набувається) шляхом залучення до певної інтелігентської субкуль- тури. У його вітальній адаптації спостерігається динаміка персональної верифікації мо- ральних цінностей, максимально наближених до позитива, морального абсолюту. Фокусуючим елементом в оцінці постає ставлення до моральних цінностей самої людини, у її здатності розпоряджатись моральною свободою вибору та відповідаль- ності. Дійсно, моральний вибір можливий лише за наявності свободи, широти знань і моральної грамотності людини. По суті ця, на перший погляд, банальна умова є прин- циповою у ціннісній орієнтації людини як аристократичного, так і релігійного мораль- них типів. Розв’язання загальнофілософської та етичної проблеми вибору пов’язане із з’ясуванням природи і сутності людини, її свободи – здатності людини діяти відповідно до своїх інтересів, принципів і цілей, враховуючи знання законів об’єктивної необхід- ності. Керуючись моральними мотивами, людина орієнтується на найвищі, безумовні вселюдські цінності, зважає на ймовірність морального осуду в разі недотримання моральних вимог, і вже сам осуд для неї є важким морально-психологічним випро- буванням. Оскільки моральний осуд не передбачає примусових організаційних санкцій, то суб’єкт морального відношення може здійснювати цей вибір самостійно. Найвищі, безумовні людські цінності фіксуються в категорії «добро», а все те, що йому супере- чить, відображається в категорії «зло». Людина лише тоді здійснює справді моральний вибір, коли пропоновані людством уявлення про найвищі абсолютні вселюдські цінності визначаються не лише її мисленням, а й почуттями та волею. Характеризуючи наявність морального вибору, послуговуються моральною свободою, яка відрізняється від економічної, політичної, релігійної, а також від свободи загалом. Категорія «мо- ральна свобода» окреслює проблему можливості і здатності людини бути самостійною, творчою особистістю і разом з тим виражати в моральній діяльності свою суспільну сутність. Об’єктивною передумовою моральної свободи особистості є переборення супе- речності між нею і суспільством, внаслідок чого моральні вимоги перестають проти- стояти особистості як зовнішня, чужа сила, що суперечить її потребам та інтересам. Будучи морально вільною, здійснюючи моральний вибір, людина реалізує себе як твор- Аліна Клічук «Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 24 ча особистість. Тому вона змушена відповідати за свій вибір, свою поведінку. Оскільки вибір має моральний характер, то й відповідальність за нього є моральною відпові- дальністю. Також усвідомлення власної гідності є фундаментальною рисою науковця, інте- лігента, формою його самосвідомості. На цьому ґрунтується вимогливість людини до себе. Завдяки почуттю власної гідності людина легше усвідомлює відповідальність перед собою як особистістю. Водночас гідність людини вимагає поваги до інших та від інших людей, визнання її прав і можливостей, високої до неї вимогливості. Моральна самовимогливість свідчить, що моральна вимога перестала бути зовнішньою силою й інтеріоризувалась у моральний зв’язок. Водночас людина ототожнює себе і зі своєю реальною життєдіяльністю, постійно готова захищати себе в цьому статусі, тобто відстоювати правильність кожного свого вчинку, що зумовлене дією почуття само- поваги. Це друге alter ego називають егоїстичним началом людини. Більш ґрунтовно було б називати його «Я-апологет», оскільки воно схильне захищати всі вчинки людини, не тільки аморальні, а й високоморальні. У полеміці зі своїм антиподом «Я-апологет» виявляє неабияку винахідливість. Його докази є психологічно переконливими, оскільки адресуються самому собі [2, с. 201]. Одним із найсильніших аргументів «Я-апологета» проти самовимогливості, морального обов’язку особистості є думка про відсутність справедливості в суспільстві, світі загалом, насамперед у сфері суспільних моральних цінностей та стосунків. Тому людина, яка керується моральним обов’язком, опиняється в нерівному становищі стосовно тих, хто ігнорує моральні вимоги й орієнтується на прагматичні критерії діяльності. Аналізуючи цю позицію, індивід послуговується категорією «моральна справедливість», яка характеризує співвідношення кількох явищ з точки зору розподілу блага і зла між людьми, і переконавшись у тому, що спра- ведливість, зокрема моральна, справді існує, а її самовимогливість є не винятком, а принципом людського життя, людина позбавляється сумніву, що її моральна само- вимогливість виправдана. Керуючись конкретним моральним обов’язком, людина може поступово виробити звичку чинити згідно з ним, наприклад, бути ввічливою. Така поведінка, викликаючи духовно-емоційне задоволення, починає самостимулюватися і стає типовою рисою характеру людини. Однак моральність не спонукає до матеріальної забезпеченості, впливовості, влади. Від такої примусової пасивності інтелекту і моралі страждає наше суспільство, бо авантюризм, безвідповідальність, лицемірство і як наслідок – безпорадність – призводять до багаторівневої деградації нації. На жаль, не спрацьовують функції контролю і критичного осмислення моральних настанов людини, які реалізують передусім такі форми її самосвідомості, як совість і сором [3, с. 47]. При цьому центральну, основоположну роль у всій системі моральної самосвідомості ві- діграє совість. Зазначу, що автор не має на меті задовольнитись нищівною критикою влади, це вже не актуально і не тільки тому, що критикуючий суб’єкт ставить себе зверх дійсності, він є тією дійсністю, яка знаходить прилисток у критиці. Тому важче, проте благородніше пропонувати шлях конструктивний та спромогтись привернути до себе більшість небайдужих осіб і – працювати. Доречно привернути увагу саме на переосмислення нашого життєвого укладу, менталітету, який потрібно лікувати засо- бом морального самоаналізу та самовиховання в дусі конструктивної, відповідальної і наполегливої діяльності, супроводжуваної талантом. Для нашого часу і в нашій державі цей діагноз підтвердився. В соціальних колах кожен має бути особистістю, яка добро- совісно та якісно виконує свою соціальну роль і відповідає за свої вчинки не стільки перед громадською думкою, скільки перед самою собою. Отже, цінність життя індивіда – в його цілісності, з одного боку, з іншого – у його відкритості життю, у розумінні його мін- ливості і вмінні знаходити у динаміці змін свою нішу, зберігаючи оцінювально-цінніс- ний баланс самореалізації, здатності бути моральним критерієм і порадником для себе. Специфіка співвідношення інтелекту та моральності у діяльності сучасного науковця «Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 25 Орієнтуючись на моральні цінності, людина повинна пам’ятати, що її моральність більшою мірою – її життєва мудрість, яка допомагає знайти свою нішу у соціумі, і лише частково – спроба корегувати світ за своєю вимогою, власним ціннісним виміром. Повинен бути компроміс, який на основі моральних цінностей гармонізує соціум. Таким компромісом, вважаю, має стати здатність людини бути помірною у власних претен- зіях, поблажливою, розуміючою у ставленні до інших, однак, коли того об’єктивно вимагає ситуація, уміти відстояти свою позицію. Підсумовуючи результати досліджуваної теми, варто зазначити, що готовність до самоосмислення та переосмислення теоретичних цінностей та ідеалів актуалізує сам процес життя індивіда. Плюралізм думок, доступність інформації та її кількість мобі- лізують та живлять когнітивну сутність людини. Сама здатність вчитися, накопичувати теоретичний багаж перетворює людину в об’єкт цікавості до себе самої. Людина поважає себе тоді, коли теоретично виправданий моральний конструктив саме з її ініціа- тиви виправдовує себе у практичній сфері, адже моральний позитив актуалізується в діалозі людини зі світом в його абсолютному вимірі через постійну конкретну суспільно конструктивну діяльність. Позитивні моральні цінності стають саме такими у часовому критерії та емпіричному досвіді. Людина повинна збагнути, що її чесноти, її успіхи є також сприянням їй у цьому суспільства, тому повинна бути можливо – унікальна, але позитивна відповідь своєму часу, своїй епосі і самій собі. ЛІТЕРАТУРА 1. Єрмоленко А.М. Ціннісно-нормативне обґрунтування науки та автономія суб’єкта / А.М. Єрмоленко // Філософська думка. – 2009. – № 4. 2. Клюзова М.Л. Этика как апология жизни (от рационализма к экзистенциализму) / М.Л. Клюзова // Вопросы философии. – 2005. – № 10. 3. Шичанина Ю.В. Феномен иномерности: человеческое и сверхчеловеческое / Ю.В. Шичанина // Фило- софские науки. – 2004. – № 5. 4. Дробницкий О.Г. Понятие морали / Дробницкий О.Г. – Москва, 1974. – 380 с. 5. Лихачев Д.С. Прошлое – будущему / Лихачев Д.С. – Москва, 1986. – 360 с. 6. Лой А.М. Моральність як чинник цивілізованості та культури / А.М. Лой // Філософська думка. – 2004. – № 5. 7. Келле В.Ж. Интеллектуальная и духовная составляющие культуры / В.Ж. Келле // Вопросы филосо- фии. – 2005. – № 10. 8. Шведов М.Ш. Человек как незавершенная завершенность / М.Ш. Шведов // Вопросы философии. – 2004. – № 2. – С. 177-180. Алина Кличук Специфика соотношения интеллекта и нравственности в деятельности современного научного сотрудника В статье исследуется многомерное содержание нравственности как проявления человеческого в человеке. Обосновывается личностная ориентация человека на нравственный идеал с поэтапной трансформацией ценностей в средства. Человек сознательно стремится к нравственному совершенству посредством активной жизненной позиции, постоянно осуществляя выбор себя в рамках своей эпохи. Акцентируется внимание на способности человека к творческому обновлению, его умении быть интересной и актуальной личностью. Alina Klichuk The Specifics of Correlation Between Intellect and Morality in the Work of a Present-day Researcher This article investigates a rational substantiation absolute in public morality. The morality shows essence of humanity in the man. The man is guided by a moral ideal by transformation of values in means. The man creates itself in life purposefully following a moral ideal of the time. Стаття надійшла до редакції 06.05.2010.

Специфіка співвідношення інтелекту та моральності у діяльності сучасного науковця

Репозитарії

Схожі ресурси