Вплив декларації про державний суверенітет на розвиток конституційного ладу України
У статті аналізується роль та значення прийняття Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 року щодо подальшого конституційного будівництва незалежної Української держави. Робиться висновок про необхідність подальшого вивчення основних положень цього важливого політико-правового документа...
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2010
|
| Назва видання: | Наука. Релігія. Суспільство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33641 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Вплив декларації про державний суверенітет на розвиток конституційного ладу України / О.С. Терзі, М.В. Ковальова // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 3. — С. 124-128. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-33641 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-336412012-05-30T12:28:52Z Вплив декларації про державний суверенітет на розвиток конституційного ладу України Терзі, О.С. Ковальова, М.В. Історія У статті аналізується роль та значення прийняття Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 року щодо подальшого конституційного будівництва незалежної Української держави. Робиться висновок про необхідність подальшого вивчення основних положень цього важливого політико-правового документа для розбудови справжньої правової держави в Україні. В статье анализируется роль и значение принятия Декларации о государственном суверенитете 16 июля 1990 года для дальнейшего конституционного строительства независимого Украинского государства. Делается вывод о необходимости дальнейшего изучения основных положений этого важнейшего политико-правового документа для построения подлинного правового государства в Украине. The article analyses the role and importance of the Declaration of State Sovereignty, adopted on July 16, 1990, for further constitutional creation of independent Ukrainian state. The authors come to the conclusion about the necessity of further investigation this very important political and legal document for the construction of a real legal state in Ukraine. 2010 Article Вплив декларації про державний суверенітет на розвиток конституційного ладу України / О.С. Терзі, М.В. Ковальова // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 3. — С. 124-128. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 1728-3671 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33641 uk Наука. Релігія. Суспільство Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія Історія |
| spellingShingle |
Історія Історія Терзі, О.С. Ковальова, М.В. Вплив декларації про державний суверенітет на розвиток конституційного ладу України Наука. Релігія. Суспільство |
| description |
У статті аналізується роль та значення прийняття Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 року
щодо подальшого конституційного будівництва незалежної Української держави. Робиться висновок про
необхідність подальшого вивчення основних положень цього важливого політико-правового документа для
розбудови справжньої правової держави в Україні. |
| format |
Article |
| author |
Терзі, О.С. Ковальова, М.В. |
| author_facet |
Терзі, О.С. Ковальова, М.В. |
| author_sort |
Терзі, О.С. |
| title |
Вплив декларації про державний суверенітет на розвиток конституційного ладу України |
| title_short |
Вплив декларації про державний суверенітет на розвиток конституційного ладу України |
| title_full |
Вплив декларації про державний суверенітет на розвиток конституційного ладу України |
| title_fullStr |
Вплив декларації про державний суверенітет на розвиток конституційного ладу України |
| title_full_unstemmed |
Вплив декларації про державний суверенітет на розвиток конституційного ладу України |
| title_sort |
вплив декларації про державний суверенітет на розвиток конституційного ладу україни |
| publisher |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33641 |
| citation_txt |
Вплив декларації про державний суверенітет на розвиток конституційного ладу України / О.С. Терзі, М.В. Ковальова // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 3. — С. 124-128. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Наука. Релігія. Суспільство |
| work_keys_str_mv |
AT terzíos vplivdeklaracííproderžavnijsuverenítetnarozvitokkonstitucíjnogoladuukraíni AT kovalʹovamv vplivdeklaracííproderžavnijsuverenítetnarozvitokkonstitucíjnogoladuukraíni |
| first_indexed |
2025-07-03T14:19:41Z |
| last_indexed |
2025-07-03T14:19:41Z |
| _version_ |
1836635790623375360 |
| fulltext |
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 124
УДК 342.31:341.211(477)
О.С. Терзі, М.В. Ковальова
Макіївський економіко-гуманітарний інститут, Україна
ВПЛИВ ДЕКЛАРАЦІЇ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ
НА РОЗВИТОК КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ
У статті аналізується роль та значення прийняття Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 року
щодо подальшого конституційного будівництва незалежної Української держави. Робиться висновок про
необхідність подальшого вивчення основних положень цього важливого політико-правового документа для
розбудови справжньої правової держави в Україні.
Двадцять років тому 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію
про державний суверенітет України. Цей документ відіграв надзвичайно важливу роль
у становленні в державі конституційного ладу на демократичних засадах, заклав ціннос-
ті, які стали фундаментальними для Конституції 1996 року, а також для всього конститу-
ційного законодавства.
Історіографія даної проблеми визначається наявністю робіт, які можна поділити
на дві основні групи. До першої групи належать наукові розробки, в яких у контексті
конкретно-історичного підходу досліджується процес перетворень у сфері організації
державної влади в Україні протягом 80 – 90 років ХХ століття. Серед них слід визначити
дослідження С. Назаренка [1], К. Богомаза [2], Ф. Рудича [3]. Певні аспекти зазначеної
проблеми підіймаються в праці В. Вишнякова [4], ці автори звертаються до питань сто-
совно проблеми формування окремих компонентів організації державної влади в Україні.
Другу групу складають роботи, автори яких вивчають процеси, які пов’язані без-
посередньо з прийняттям Декларації про державний суверенітет України, роблять вис-
новки про історичне значення цього важливого документа. Серед них О. Прієшкіна [5],
В. Бєлєвцева [6].
Мета даної статті полягає у з’ясуванні впливу основних положень Декларації про
державний суверенітет України від 16 липня 1990 року на подальші державотворчі про-
цеси в державі, що знайшли своє юридичне закріплення в чинній Конституції від 28 червня
1996 року.
Наукова новизна дослідження полягає у розробленні висновку про те, що роль та
значення Декларації ще не повною мірою оцінена для будівництва в Україні правової
держави, установлення конституціоналізму на демократичних засадах, розвитку та вдо-
сконалення місцевого самоврядування. Крім того, авторами констатується факт існування
двох підходів щодо майбутнього України після прийняття цього важливого документа,
виходячи з позицій правлячої КПУ та опозиційного Народного руху України за перебудову.
На межі 80 – 90-х років ХХ століття відбулося перетворення України з частини уні-
тарного СРСР на самостійну державу. Дбаючи про демократичні принципи легітиміза-
ції державної влади, наша держава ще до проголошення своєї незалежності прагнула
вирішити це питання на підставі прийняття відповідних нормативно-правових актів. Ві-
домо, що український народ неодноразово намагався реалізувати своє право на самови-
значення у формі створення незалежної держави. Остання спроба була пов’язана з про-
цесами розпаду СРСР, руйнація якого розпочалася ще тоді, коли союзні республіки
перестали вносити платежі до державного бюджету Союзу, коли вони оголосили про
верховенство республіканських законів над союзними [7, с. 13], коли почали відверто
Вплив Декларації про державний суверенітет на розвиток конституційного ладу України
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 125
нехтувати союзним законодавством. Особливо стрімким і незворотним стає цей процес
після прийняття союзними республіками декларацій та законів про державний суверені-
тет та декларацій про незалежність [8].
Можна констатувати, що однією з головних причин появи такого документа в УРСР
були наявність союзного керівництва, яке втрачало здатність контролювати і регулювати
процеси, що відбуваються в країні, відверте нехтування ним інтересів республіки, від-
сутність оперативного та адекватного реагування на стрімкі зміни соціально-політичної
ситуації, його неповоротність, незграбність і часом відверта безпорадність. Саме в цей
час серед політичної еліти республіки сформувалося два підходи, правлячої КПУ та опо-
зиції, яка була представлена у Верховній Раді УРСР представниками політичного об’єд-
нання Народний рух України за перебудову, до майбутньої незалежної України. Не див-
лячись на різноманітність форм побудови Української незалежної держави, депутати від
цих течій змогли все ж таки домовитися про прийняття 16 липня 1990 року Декларації
про державний суверенітет. Цей документ був прийнятий більшістю голосів: «за» – 248,
«проти» – 80. Серед його найважливіших положень було: «Українська РСР забезпечує
верховенство Конституції та законів республіки на своїй території» [9]. Тобто в Україні
було визнано пріоритет українського законодавства над загальносоюзним. Хоча на той
час як фактично, так і юридично Україна ще залишалася союзною республікою у складі
СРСР. На думку О. Субтельного, на прийняття Декларації рішучий вплив справила діяль-
ність опозиційної Народної Ради у складі Верховної Ради УРСР [10]. Треба відзначити, що
діяльність депутатів цієї групи дійсно спрямовувалась на прийняття цього документа,
відчутно вплинувши на цей процес, але якби депутати-комуністи в українському парла-
менті більшістю голосів не підтримали того, він не був би схвалений. Крім того, не можна
забувати, що ще раніше Верховна Рада Росії затвердила схожий документ. Це, безпереч-
но, стимулювало українських депутатів до більш активних дій.
Комуністи вважали, що Декларація – це останній крок до стабілізації політичної
ситуації. Адже цей документ передбачав поширення повноважень республіканським ор-
ганам влади. Юридично Українська РСР ставала частиною дійсно федеративної держа-
ви, чого й домагалися лідери Української РСР під час перебудови.
Водночас керівники опозиції розглядали цей документ як перший крок на шляху
досягнення незалежності Україною. Лідери найбільш впливових партій вирішили, що
тепер для досягнення незалежності необхідна консолідація зусиль. Незважаючи на всю
різноманітність між опозиційними партіями, вони поєднали свої зусилля для боротьби
за незалежність України. Прикладом такої боротьби у 1990 році стали прибалтійські рес-
публіки, які з труднощами, але все ж таки її досягли.
Отже, можна вважати, що у другій половині 80-х років комуністи домагалися збе-
реження СРСР, але в оновленій формі, а опозиційні партії – утворення незалежної Ук-
раїнської держави. При цьому як перші, так і другі вважали необхідним об’єднати свої
зусилля під час прийняття Декларації про державний суверенітет.
Зазначимо, що Україна одною з перших союзних республік комуністичного СРСР
прийняла Декларацію про державний суверенітет та приступила до підготовки нової
Конституції України. Світова конституційна практика свідчить, що деклараціями, на думку
О.В. Прієшкіної, встановлюються найбільш важливі положення, які визначають вигляд
майбутньої держави та суспільства, характер відносин між громадянином та державою [5].
Виходячи з цього, можна погодитися, що подібні документи завжди приймалися на пе-
реломних етапах розвитку суспільства і, як правило, увага акцентувалась на правах лю-
дини, і в цьому є їх сильна сторона. У даному випадку Україна не стала винятком, про що
вже відзначалося раніше.
В структурному відношенні Декларація про державний суверенітет України скла-
дається із преамбули і десяти розділів: самовизначення українського народу; народо-
владдя; державна влада; громадянство України; територіальне верховенство; економічна
О.С. Терзі, М.В. Ковальова
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 126
самостійність; економічна безпека; культурний розвиток; зовнішня і внутрішня безпека;
міжнародні відносини. Разом із тим слід відзначити, що декларація стала правовою ба-
зою для Конституції України 1996 р. та всього правового законодавства [5]. За цим до-
кументом єдиним джерелом державної влади в республіці було визнано народ України,
який включає громадян республіки всіх національностей. З метою створення демокра-
тичного суспільства, дбаючи про перспективу розбудови правової держави, намагаючись
утвердити суверенітет і самоврядування народу України, Верховна Рада УРСР проголо-
сила в декларації комплекс базових принципів державотворчого процесу, зафіксувала
права української національної держави та перспективні вектори її розвитку. Деклара-
ція визначала три різновиди суверенітету: державний, народний і національний. Розгля-
немо ці поняття.
Державний суверенітет у зазначеному документі визначено як «верховенство, са-
мостійність, повноту і неподільність влади Республіки у межах її території та незалеж-
ність і рівноправність у зовнішніх зносинах» [2]. У свою чергу, верховенство держави та
її незалежність як взаємопов’язані сторони державного суверенітету втілено в Консти-
туції України: про верховенство йдеться у ст. 2 (суверенітет України поширюється на
всю її територію), а як незалежну державу визнано у ст. 1 [11]. Таким чином, Декларація
відіграла надзвичайно важливу роль у становленні в Україні конституційного ладу на
демократичних засадах, заклала цінності, які стали фундаментальними для Конституції
1996 року, а також для всього конституційного законодавства.
Суверенітет держави, тобто державний суверенітет, на думку В. Бєлєвцевої, є по-
хідним від народного суверенітету [6]. Згідно зі ст. 38 Конституції України громадяни
мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та міс-
цевих референдумах, вільно обирати та бути обраними до органів державної влади, ор-
ганів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до
державної служби.
Отже, народний і державний суверенітети настільки пов’язані, що неможлива повна
реалізація народом суверенітету без наявності держави і, навпаки, процвітання розвину-
тої демократичної держави, яка не визнає так чи інакше суверенітету свого народу. Як
зазначає І. Умнова, поєднання народного та державного суверенітетів – це властивість і
здатність держави самостійно визначати свою внутрішню та зовнішню політику за умови
дотримання прав людини та громадянина, захисту прав національних меншин і дотри-
мання норм міжнародного права [12].
Поняття державного суверенітету тісно пов’язане з поняттям національного сувере-
нітету. Національний суверенітет означає право націй на самовизначення та передбачає
такі основоположні принципи, як єдність і неподільність території, недоторканість те-
риторіальних одиниць і невтручання у внутрішні справи. Слід зазначити, що суверенітет
характеризує державу як особливий суб’єкт політичних відносин, як основну складову
політичної системи суспільства, є саме тим критерієм, який дозволяє відрізнити держа-
ву від інших формально-правових союзів [6]. Сутність суверенітету, яка передбачалася
Декларацією від 16 липня 1990 року, знайшла своє відображення у ст. 2 Конституції Ук-
раїни, де передбачено верховенство й єдність державної влади та поширення сувереніте-
ту на всю територію Української держави.
Верховенство державної влади полягає в тому, що вона визначає весь механізм
правових відносин у державі, встановлює загальний правопорядок, правоздатність, права
й обов’язки державних органів, суспільних об’єднань, посадових осіб і громадян [13].
Декларація передбачила, що Українська РСР забезпечує верховенство Конституції та
законів республіки на своїй території, про що говорилося раніше. У свою чергу ст. 8
Конституції України також, виходячи з цього положення, передбачила, що в Україні
визнається та діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юри-
Вплив Декларації про державний суверенітет на розвиток конституційного ладу України
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 127
дичну силу. Закони й інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції
України та повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Принцип верховенства державної влади робить її єдиною політичною владою, виклю-
чаючи тим самим можливість існування разом із суверенною державною владою будь-
якої іншої політичної влади.
Особливу увагу треба звернути на принцип розподілу державної влади на законо-
давчу, виконавчу та судову, який знайшов своє місце в третьому розділі Декларації та
був закріплений в ст. 6 Конституції України. Сенс поділу влади полягає у відносній са-
мостійності та незалежності різних структур державного механізму – законодавчих, ви-
конавчих, судових та інших органів. В системі поділу влади, як свідчить світова практика,
одна гілка влади обмежується та контролюється іншою, взаємно врівноважуючи одна
одну. Згідно з положеннями Конституції 1996 року в нашій державі влада на вищому
рівні представлена, з одного боку, президентською владою, повноваження якої закріп-
лені ст. 106 Основного Закону, з іншого – законодавчою, виконавчою та судовою. Єдиним
органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України – парламент, який скла-
дається з 450 народних депутатів (ст. 75 КУ). Виконавча влада представлена на вищому
рівні Кабінетом Міністрів України, на місцевому – місцевими державними адміністра-
ціями. Що ж стосується судової, то її очолює Верховний Суд України, а представлена
вона судами загальної юрисдикції та Конституційним Судом України. Відповідно до ст. 125
Конституції України вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні ви-
щі суди (Господарський, Адміністративний). Також відповідно до закону діють апеляцій-
ні та місцеві суди.
Як вже зазначалося, в Україні державна влада передбачає принцип стримувань та про-
тиваг. А саме Верховна Рада України може припинити свої повноваження у випадках,
коли Президент України призначає позачергові вибори до парламенту у строки, встанов-
лені Конституцією України (ст. 106, § 8). Крім того, Президент України має право вето
щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до
Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховною Ра-
дою України. На відміну від деяких країн західної демократії, де вето парламент може
подолати, якщо за це проголосує конституційна більшість, тобто 2/3 народних депутатів
від конституційного складу, цей факт також свідчить про можливість впливу Верховної
Ради України на діяльність Президента України. Також Верховна Рада України може
усунути Президента України з посади у визначених законом випадках в порядку особ-
ливої процедури (імпічменту), що встановлено ст. 111 Конституції України.
Підводячи підсумки, можна констатувати, що Декларація про державний суверені-
тет була й залишається виваженим і обґрунтованим документом, укладеним з урахуван-
ням політичних реалій і конкретної ситуації того періоду, розробники якого пішли шляхом
створення передумов незалежності України. За своїм змістом цей документ відіграв роль
малої Конституції, її основні принципи та положення були враховані під час прийняття
Основного Закону держави 28 червня 1996 року. Проте час запровадження її положень
повною мірою ще не настав, і вона так і залишилась за своєю юридичною природою пе-
редконституційним документом, роль та значення якого ще не повною мірою оцінені для
будівництва незалежної правової держави.
ЛІТЕРАТУРА
1. Назаренко С. До питання про конституційну реформу державної влади України / С. Назаренко // Право
України. – 1996. – № 10. – С. 5-10.
2. Богомаз К.Ю. Політичні партії і громадські організації на Україні (друга половина 80-х – початок 90-х років
ХХ століття) : [монографія] / Богомаз К.Ю. – К. : УПК при КДУ, 1992.
О.С. Терзі, М.В. Ковальова
«Наука. Релігія. Суспільство» № 3’2010 128
3. Рудич Ф. Формування політичних структур в сучасній Україні: політологічний аналіз / Ф. Рудич //
Український історичний журнал. – 1994. – № 2-3. – С. 20-37.
4. Вишняков В. Развитие конституционного законодательства в странах СНГ / В. Вишняков // Консти-
туционные формы в государствах содружества. – М. : Секретариат МПА СПГ, 1993.
5. Прієшкіна О.В. Значення Декларації про державний суверенітет для функціонування Конституційно-
го ладу України / О.В. Прієшкіна // Проблеми становлення правової демократичної держави. – 2008. –
№ 1. – С. 3-5.
6. Бєлєвцева В. Державний суверенітет, його ознаки та властивості / В. Бєлєвцева // Теорія держави і
права. – 2009. – № 10. – С. 7-10.
7. Астахов Д.И. Межнациональные отношения: некоторые социально-политические и экономические
аспекты / Д.И. Астахов, В.М. Калугин. – Л. : Лениздат, 1989.
8. Кременев П.П. Образование и прекращение СССР как субъекта международного права / П.П. Креме-
нев // Вестник Московского университета. Сер. ІІ: Право. – 2000. – № 4. – С. 36-37.
9. Декларація про державний суверенітет України. – К. : Політіздат, 1990. – 11 с.
10. Субтельний О. Україна. Історія / Субтельний О. – К. : Либідь, 1994. – 715 с.
11. Конституція України: прийнята на П’ятій позачерговій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. –
К. : Політіздат, 1996.
12. Умнова И.А. Конституционные основы современного российского федерализма / Умнова И.А. – М.,
1998. – 280 с.
13. Конституційне право України / за ред. В.Ф. Погопілна. – К., 2002. – 536 с.
Е.С. Терзи, М.В. Ковалева
Влияние Декларации о государственном суверенитете на развитие
конституционного строя Украины
В статье анализируется роль и значение принятия Декларации о государственном суверенитете 16 июля
1990 года для дальнейшего конституционного строительства независимого Украинского государства. Делается
вывод о необходимости дальнейшего изучения основных положений этого важнейшего политико-правового
документа для построения подлинного правового государства в Украине.
O.S. Terzi, M.V. Kovalyova
The Influence of the Declaration of State Sovereignty on the Development
of Constitutional System of Ukraine
The article analyses the role and importance of the Declaration of State Sovereignty, adopted on July 16, 1990,
for further constitutional creation of independent Ukrainian state. The authors come to the conclusion about the
necessity of further investigation this very important political and legal document for the construction of a real
legal state in Ukraine.
Стаття надійшла до редакції 05.07.2010.
|