Англіканська співдружність: переосмислення цілей і напрямів місіонерської діяльності

У статті здійснюється релігієзнавчий аналіз діяльності англіканської співдружності, яка перебуває під безпосереднім впливом Церкви Англії. Розглянутіформи таметодимісіонерської діяльності релігійних інститутів англіканства....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Ігнатьєва, О.С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України 2010
Назва видання:	Наука. Релігія. Суспільство
Теми:	Релігієзнавство
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33662
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Англіканська співдружність: переосмислення цілей і напрямів місіонерської діяльності / О.С. Ігнатьєва // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 4. — С. 120-125. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-33662
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-336622012-05-30T12:37:53Z Англіканська співдружність: переосмислення цілей і напрямів місіонерської діяльності Ігнатьєва, О.С. Релігієзнавство У статті здійснюється релігієзнавчий аналіз діяльності англіканської співдружності, яка перебуває під безпосереднім впливом Церкви Англії. Розглянутіформи таметодимісіонерської діяльності релігійних інститутів англіканства. В статье проведен религиоведческий анализ деятельности англиканского содружества, которое пребывает под непосредственным влиянием Церкви Англии. Рассмотрены формы и методы миссионерской деятельности религиозных институтов англиканства. In this article the religious-studying analysis of the Anglican Community activity which is under the direct influence of the Church of England is made. The forms and the methods of religious institutions – Anglican missionary work in England is revealed. 2010 Article Англіканська співдружність: переосмислення цілей і напрямів місіонерської діяльності / О.С. Ігнатьєва // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 4. — С. 120-125. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 1728-3671 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33662 283 uk Наука. Релігія. Суспільство Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Релігієзнавство Релігієзнавство
spellingShingle	Релігієзнавство Релігієзнавство Ігнатьєва, О.С. Англіканська співдружність: переосмислення цілей і напрямів місіонерської діяльності Наука. Релігія. Суспільство
description	У статті здійснюється релігієзнавчий аналіз діяльності англіканської співдружності, яка перебуває під безпосереднім впливом Церкви Англії. Розглянутіформи таметодимісіонерської діяльності релігійних інститутів англіканства.
format	Article
author	Ігнатьєва, О.С.
author_facet	Ігнатьєва, О.С.
author_sort	Ігнатьєва, О.С.
title	Англіканська співдружність: переосмислення цілей і напрямів місіонерської діяльності
title_short	Англіканська співдружність: переосмислення цілей і напрямів місіонерської діяльності
title_full	Англіканська співдружність: переосмислення цілей і напрямів місіонерської діяльності
title_fullStr	Англіканська співдружність: переосмислення цілей і напрямів місіонерської діяльності
title_full_unstemmed	Англіканська співдружність: переосмислення цілей і напрямів місіонерської діяльності
title_sort	англіканська співдружність: переосмислення цілей і напрямів місіонерської діяльності
publisher	Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Релігієзнавство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33662
citation_txt	Англіканська співдружність: переосмислення цілей і напрямів місіонерської діяльності / О.С. Ігнатьєва // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 4. — С. 120-125. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series	Наука. Релігія. Суспільство
work_keys_str_mv	AT ígnatʹêvaos anglíkansʹkaspívdružnístʹpereosmislennâcílejínaprâmívmísíonersʹkoídíâlʹností
first_indexed	2025-07-03T14:22:26Z
last_indexed	2025-07-03T14:22:26Z
_version_	1836636008433582080
fulltext	«Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 120 УДК 283 О.С. Ігнатьєва Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна АНГЛІКАНСЬКА СПІВДРУЖНІСТЬ: ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ЦІЛЕЙ І НАПРЯМІВ МІСІОНЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У статті здійснюється релігієзнавчий аналіз діяльності англіканської співдружності, яка перебуває під безпосереднім впливом Церкви Англії. Розглянуті форми та методи місіонерської діяльності релігійних інститутів англіканства. Сучасний світ перебуває у стані ідеологічних воєн на міжособистісному, міждержав- ному та цивілізаційному рівнях. Новітні релігійні рухи, традиційні церкви, транснаціональні корпорації, ісламські радикальні організації, міждержавні об’єднання займаються продуку- ванням власної системи цінностей, яка за допомогою різних видів місіонерства пропагу- ється та поширюється по світу. Із трьох глобальних світових релігій (християнства, ісламу та буддизму) тільки христи- янство слід назвати універсальною релігією, маючи на увазі поширеність його на всі континенти і практично в усіх країнах світу. Слід у цьому зв’язку зазначити, що важливу роль у процесі залучення до лона хрис- тиянства представників усіх рас і більшості народів відіграли британські церкви, а точ- ніше, – інститут місіонерства, який був сформований різними англійськими конфесіями наприкінці XVIII ст., і який отримав значну самостійність у всіх питаннях релігійного життя протягом XIX – ХХ ст. Тому мета даної статті – розглянути основні напрями діяльності англіканської співдружності в релігійній та соціокультурній сферах, форми та методи місіонерської практики, здійснюваної відповідними інститутами англіканства, прослідкувати зміни в соціальній доктрині англіканства та з’ясувати ставлення даного релігійного об’єднання до екуменічних процесів у сучасному світі. Варто підкреслити, що завдяки зусиллям місіонерів, які були пов’язані з державною англіканською церквою Англії, нині у світі нараховується, як зазначає Г.С. Остапенко, більше 70 млн чоловік, які відносять себе до цієї християнської конфесії, у той час як на Британських островах проживає близько 34 млн англікан [1, с. 51]. Саме англіканське місіонерство, спираючись на колоніальну міць своєї країни, ство- рило існуючу зараз англіканську співдружність, яка перебуває під безпосереднім впливом Церкви Англії. Англіканська Співдружність або Співтовариство (The Anglican Communion) – міжна- родна асоціація національних англіканських Церков. Не існує єдиної «Англіканської Церкви», яка володіє загальною юрисдикцією, тому що кожна національна англіканська Церква є автокефальною. Англіканське Співтовариство – це асоціація тих Церков, які перебу- вають у повній канонічній єдності із Церквою Англії. Статус повної канонічної єдності означає, що між цими Церквами існує взаємна згода у найважливіших доктринах. Кожна церква має свою власну доктрину та літургію. Об’єднуючи близько 77 мільйонів послідовників, Англіканське Співтовариство є третім найбільшим християнським співтовариством у світі після Римсько-католицької церкви і Всесвітнього православ’я. Англіканська Співдружність вважає себе частиною Англіканська співдружність: переосмислення цілей і напрямів місіонерської діяльності «Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 121 Єдиної, Святої, Католицької та Апостольської Церкви. Для деяких послідовників вона являє собою католицизм (без визнання верховної влади й авторитету Папи Римського), для інших – форму протестантизму, однак без домінантної керівної фігури, якими були Мартін Лютер, Джон Нокс, Жан Кальвін, Ульріх Цвінглі або Джон Уеслі. Англіканське співтовариство об’єднує більше, ніж 30 церков, а саме Церкву Англії, Шотландську єпископальну церкву, Церкву Ірландії, Церкву Уельсу, Реформовану Єпископальну церкву Іспанії, Єпископальну Церкву США та ін. Церкви англіканської співдружності є незалежними у літургічних питаннях. Починаючи з 1866 р., співдружність проводить у Лондоні, у Ламбетському палаці конференції, на яких керівники автономних церков обговорюють актуальні проблеми віровчення, культу та соціального життя віруючих. Архієпископ Кентерберійський не має офіційної канонічної або адміністративної влади за межами співтовариства, але він вважається його символічним главою. Проте релігійний вплив Великобританії в її колишній імперії, а тепер у Співдружності, не вичерпується впливом англіканства. Так, наприклад, у Кенії активно діє відома своєю космополітичністю та ідеологією пацифізму община квакерів, яка тісно пов’язана з британським Товариством друзів. Саме тут відбуваються щорічні з’їзди африканських прибічників цієї невеличкої протестантської конфесії, яка налічує на Африканському кон- тиненті близько 42 тисяч чоловік [2]. Не відіграючи самостійної ролі у політичному житті країни, церкви Об’єднаного королівства і передусім Церква Англії, головним чином завдяки своїм місіонерам, внесли суттєву частку у будівництво та функціонування імперій, а пізніше значно пом’якшили деколонізацію. На сьогодні цілком зрозуміло, що вивчення англіканства як провідної релігії Англії не може бути відірвано від дослідження суспільно-політичної ролі усіх британських церков та їхніх теологічних доктрин. На жаль, у вітчизняному релігієзнавстві майже відсутні роботи на цю тему. Можна згадати роботу Я.Я. Вейша, яка давала серйозний, але надто стислий огляд історії релігії та церков Великобританії, починаючи з XVII ст. і до сере- дини 70-х років нашого століття [3]. В англійському релігієзнавстві цікавість до багатосторонньої діяльності церкви Англії та інших британських церков у XX ст. досить велика. Останнім часом вона загост- рилась у зв’язку зі зростаючою увагою до вивчення феномену людини у ядерний вік, святкуванням тисячоліття прийняття християнства на Русі, знаменної дати – двох тися- чоліть від Різдва Христового, а також так званою течією морального оновлення, яка поширилася у країнах Заходу і на пострадянському просторі. Сьогодні поширюється теологічна концепція місіонерства, яка базується на принци- пах Нового Завіту, включаючи його положення про те, що кожне покоління християн несе відповідальність за покоління, яке живе одночасно з ним, нехристиян і що обов’язок кож- ного християнина турбуватися про те, щоб християнське вчення було донесене до кожного нехристиянина. У британській літературі розроблене питання про місіонерів як носіїв науково-тех- нічного прогресу й одночасно гуманістичних норм поведінки, історично пов’язаних з християнським віровченням. Відомо, наприклад, що політична діяльність квакерів у першій чверті ХІХ ст. сприяла забороні работоргівлі у Британській імперії. У ХХ ст. ці тра- диції були продовжені послідовниками квакерів з усіх британських протестантських кон- фесій, від яких, зокрема, виходила протидія поширенню в Центральній Африці примусової праці, яка межувала за формами з рабством [4, с. 176-240]. Представляє суттєвий інтерес проблема релігійної діяльності місіонерських то- вариств, які на початку ХХ ст. слугували ядром інституту місіонерства та базою всієї О.С. Ігнатьєва «Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 122 місіонерської діяльності. Велику активність виявляли Церковне місіонерське товариство, Лондонське місіонерське товариство, Британське і закордонне біблейське товариство, Методистське місіонерське товариство Джона Уеслі, Баптистське місіонерське товариство. У соціальному сенсі їх склад був вельми строкатим. Головне завдання цих товариств полягало у вивченні країн – майбутніх об’єктів їх діяльності, отриманні інформації від місіонерів та забезпеченні коштів і кадрів для місіонерських експедицій. Кошти, як свідчать британські історики, надходили від державної Церкви Англії, інших британ- ських церков, від спеціальних благодійних компаній, які проводилися за допомогою дітей, студентів, членів королівської сім’ї [5]. Англійські автори розповідають про систему підготовки місіонерів, яка відбувалася у спеціальних школах та інститутах (наприклад, в Іслінгтоні, у навчальних закладах Східного Лондона та інших містах). Постійно кадри для місіонерської роботи у колоніальному світі надавали британські монастирі, які належали виключно Церкві Англії. Школи і коледжі давали обмежену богословську освіту, яка не дозволяла випускникам подібних закладів посідати церковні посади у самій Англії. Але одночасно майбутні місіонери набували знання з медицини, педагогіки, географії, геології, землеробства, навички оволодіння місцевими мовами, вивчали туземні звичаї тощо. Після Другої світової війни у період деколонізації, отриманню спеціальних знань місіонерами стали надавати ще більшого значення. Так, у 1976 р. найбільше і найвпли- вовіше англіканське Церковне місіонерське товариство мало у країнах «третього світу», головним чином у Співдружності, 334 місіонери. З них – 107 чоловік становили медичні працівники різних професій і категорій, 90 – вчителі та викладачі середніх навчальних закладів, 43 – духовенство. Працювали також фахівці у галузі землоробства, соціальних служб, управління [6, с. 52]. Природно, що усіх їх об’єднувало служіння релігійним іде- алам і водночас своїй країні – Англії. У британській релігійній літературі висвітлено питання про британських місіоне- рів як ініціаторів екуменічного руху. Багато уваги приділяється Единбурзькій конфе- ренції (1910 р.), яка стала етапним моментом у піднесенні місіонерського руху та народжен- ні екуменізму [7, с. 404]. На цій конференції було зроблено спробу подолати сектантські протиріччя між британськими протестантськими церквами та їхнє гостре суперництво з місіями католицьких орденів. Матеріали британських досліджень приводять до висновку про те, що саме труднощі колоніальної експансії спонукали британське місіонерство виступити ініціатором союзу англійських конфесій на національному ґрунті та ширшого співробітництва християнських церков на європейській основі, ведучи боротьбу за розподіл колоніального світу. Європа, попри все, об’єднувалася під стягом християнства у своєму намаганні підкорити народи інших континентів. Описи мандрівок місіонерів та їхні щоденники дають можливість розглянути одну з проблем формування імперського менталітету в Англії. Ми маємо на увазі вплив узятих з місіонерської літератури образів «дітей Христа» – туземців, і їхнього вчителя-пропо- відника на уявлення британців про роль їхньої країни у колоніях. На сьогодні лише означені питання про вплив атеїстичного фактора на діяльність місіонерів у найбільш розвинених частинах Британської імперії, який особливо проявився після жовтневих подій у Росії 1917 р., та про вплив Першої і Другої світових війн – «війн білої людини», на довіру туземного населення колоній до догм християнської релігії та їхніх носіїв. Другим важливим напрямком, розробленим у британському релігієзнавстві, є аналіз внутрішньополітичної позиції Церкви Англії та інших британських конфесій щодо коло- Англіканська співдружність: переосмислення цілей і напрямів місіонерської діяльності «Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 123 ніальної політики свого уряду. Цю позицію висвітлено в офіційних документах церкви, а виступи її представників у парламенті (особливо англіканських єпископів у Палаті лордів), а також у проповідях приходських пасторів, які звертаються до широких верств британського населення. Незважаючи на значну інтегрованість Церкви Англії у державну систему, вище англіканське духовенство мало все ж таки свою платформу з колоніальних питань, яка протягом XX століття змінювалася. На початку століття діяльність Церкви Англії та більшості інших конфесій відповідала концепції про безкорисну цивілізаторську місію Великобританії чи «тягар білої людини», узятої на озброєння двома правлячими партіями – консервативною і ліберальною. Прихожанам англіканських церков, як свідчать, зокрема, проповіді церкви Королівського коледжу у Кембріджі, ця позиція подавалась так: бог вибрав Англію подвижником, покликаним визволити колоніальні народи від рабства, війн, стихійних бід і голодомору [8, с. 124-129]. Після Першої світової війни колоніальна платформа Церкви Англії помітно транс- формувалась. У загальних рисах це можна прослідкувати за матеріалами Ламбетських конференцій, на які архієпископ Кентерберійський періодично (один раз у десятиріччя) збирав представників церков англіканського співтовариства. Так, на конференції 1920 р. було висунуто доктрину християнського братерства. Вона повинна була відновити довіру до «білої людини» після Першої світової війни, яка втягнула у свою орбіту народи інших рас, і водночас попередити масове насилля, тобто війни, революції та антиколоніальні рухи [7, с. 429]. На цій конференції уперше було порушено питання про расові відносини. Цю проблему також пропонувалося вирішувати у дусі християнського братерства, хоча неоднозначність підходу до можливостей розвитку «небілих» рас серед англіканського духовенства проявилась на самій конференції і зберігається й до сьогодні. У рамках концепції християнського братерства заохочувалося пристосування ство- рених місіонерами колоніальних церков до місцевої культури і звичаїв, підготовка місцевого духовенства, яка у низці британських праць визначається як релігійна деко- лонізація, що випередила політичну. Англійські дослідники відзначають, що у повоєнні роки одночасно із загост- ренням інтересу британських церков до соціальних проблем у Великобританії зростає їхня увага до нового напрямку урядової колоніальної стратегії – так званої «політики колоніального розвитку». У ній ставилося завдання спеціальної реконструкції колоні- альних товариств шляхом проведення низки реформ і виділення коштів на соціальні служби та освіту [1, с. 193-224]. У руслі цієї політики Церква Англії та інші британські церкви засновують і підтри- мують спеціальні фонди з метою поліпшення соціальних умов і розширення системи освіти на колоніальних територіях. Своєрідне просвітництво, характерне для діяльності місіонерів, стає таким чином і елементом офіційної церковної політики. Після Другої світової війни помітне прагнення Церкви Англії до більшої самостій- ності, визволення з-під контролю уряду. Як наслідок цього, відбувається значне оновлення теологічної доктрини церкви Англії. У повоєнній соціальній доктрині не тільки англі- канства, а й християнства в цілому, піддаються критиці минулі упущення церкви, що виз- начаються формулою «mea culpa» (моя провина). Єпископ Шеффілдський Хантер один з перших заявив, що за свою історію церква не зберегла вірність християнському вченню у тій її частині, яка стосується питань соціального і політичного життя суспільства. Чотири повоєнні архієпископи Кентерберійські – Дж. Фішер, доктор Рамзей, доктор Д. Коген та Р. Рансі визнали цінність людського життя на землі і необхідність враховувати О.С. Ігнатьєва «Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 124 намагання віруючих вирішити проблеми, що перед ними стоять вже в цьому, а не у потойбічному світі [9]. Проте це визнання теоретично було поширено і на «третій світ», стосовно якого Церква Англії намагалась довести, що вона не є церквою тільки «білої людини» і бере під свій захист не тільки багатих. У листопаді 1982 р. у промові на семінарі, який проходив у Лондоні під девізом «Наша відповідальність перед найбіднішими у “третьому світі”», Р. Рансі визначив зав- дання Церкви Англії «як участь у вирішенні внутрішньополітичних і світових проблем». Далі він підкреслив, що принципи християнства – підтримувати слабкого, бідного і приниженого – повинні бути звернені до «третього світу» [10, с. 122]. Окрім екуменічної за своїм характером доктрини християнського братерства, яка залишалася на озброєнні церкви і у повоєнний період, розпад колоніальної системи поряд з іншими міжнародними факторами сприяв появі інших доктрин. Так, основними гаслами Ламбетської конференції (1958 р.) були: «Примирення», «Християнський союз», «Бра- терство», які передбачали співробітництво усіх християнських церков та примирення віруючих різних релігій, що було важливо для єдності населення у країнах Спів- дружності, яка складалася і мала широкий спектр релігійних переконань. У 1968 – 1973 рр. англіканським духовенством була розроблена концепція «парт- нери по місії», яка стверджувала «взаємну відповідальність» та «взаємозалежність» між усіма церквами англіканського товариства [11, с. 55]. Головним чином ця концепція була розрахована на консолідацію англіканського союзу, оскільки закріплювала са- мостійність молодих місцевих церков та офіційно урівнювала їх з давнішими церквами «білої» Співдружності. Характерними рисами християнства ХХ століття була консолідація його конфесій навколо соціальних проблем і проведення міжхристиянських богословських та місіо- нерських конференцій. Ці складові християнської історії минулого століття пов’язані з екуменізмом. Екуменізм зародився у протестантському середовищі і є більш пошире- ним серед протестантів. Сьогодні англіканці відіграють провідну роль в екуменічному русі за єдність та оновлення всесвітньої церкви. Щоб краще зрозуміти сучасне англіканство та спробувати спрогнозувати подальші шляхи його розвитку з іншими релігіями, британ- ські вчені детально вивчають екуменізм, розглядають проблему християнської єдності. Сьогодні відбуваються зміни у формах організації, засновано постійні комітети з міжцерковних відносин у рамках англіканських церков щодо місіонерської діяльності. У зв’язку із зростанням екуменічних настроїв англіканські церкви і Римсько-католицька церква заснували об’єднаний комітет з теології (1967 р.), щоб здійснити перші кроки на шляху відновлення повної єдності між цими двома віросповіданнями. Архієпископ Кранмер розробив грандіозний план співробітництва усіх церков, які пройшли крізь Реформацію. Сьогодні англіканські церковники ведуть дискусії з метою більш тісного союзу із керівниками багатьох різних церков, включаючи Римсько-католицьку. Ці дискусії привели до певних позитивних результатів. Англіканські церкви вступили до повного євхаристичного спілкування із старокатолицькими церквами і Польською національною католицькою церквою; багато англіканських церков підтримують неповне євхаристичне спілкування із церквами Швеції та Фінляндії; частковий інтеркоммуніон – із Сирійською церквою Мар Томи у Південній Індії. До переговорів з іншими церквами приєдналися англіканські об’єднання у Бірмі та Шрі-Ланці, що може призвести до утворення об’єд- наних церков у зазначених країнах. Підводячи підсумок, слід зазначити, що сучасний етап життя англіканських цер- ков відповідає глобалізаційним та інтегративним процесам, які є характерними для сучас- ного християнства. Англіканська співдружність: переосмислення цілей і напрямів місіонерської діяльності «Наука. Релігія. Суспільство» № 4’2010 125 Англіканська церква об’єднує близько 1% населення Землі, її єпархії розповсюджені майже у 200 країнах, а представники англіканських церков є одними з найбільш послідов- них прихильників міжконфесійного діалогу. При цьому різні англіканські церкви постійно контактують та слідкують за тим, щоб кожна окрема церква суттєво не відступала від загальної традиції (у 2007 р. Єпископальну церкву США ледве не виключили із Англікан- ської співдружності через призначення у єпископи гомосексуаліста Дж. Робінзона). Нез- важаючи на відмінності у трактуванні деяких положень традиції, англіканські церкви зберігають свою структурну єдність, не перетворюючи її у строгу ієрархічну систему. ЛІТЕРАТУРА 1. Остапенко Г.С. Эволюция колониальной политики консервативной партии Великобритании в период распада империи / Г.С. Остапенко // Европа, США и колониальный мир. – М., 1988. – 224 c. 2. Вейш Я.Я. Религия и церковь Англии / Вейш Я.Я. – М., 1976. – 200 c. 3. Neill S.A. History of Christian Missions / Neill S.A. – London, 1992. – 162 p. 4. Hubbard G. Quaker by Conincement / Hubbard G. – London, 1995. – P. 176-240. 5. Stock E. The History of the Church Missionary Society. / Stock E. – London : CMS Press, 1998. – Vol. 4. – 494 p. 6. Baker J. The Church of England / Baker J. – Oxford, 2007. – 342 р. 7. Moorman I.R.H. A History of the Church of England. / Moorman I.R.H. – London, 2003. – 485 p. 8. Stark W. The Sociology of Religion / W. Stark // A Study of Christendom. – N.-Y., 1996. – Vol. 1. – P. 124-129. 9. Welsby P.A. A History of the Church of England, 1945 – 1983 / Welsby P.A. – Oxford : Oxford University Press, 2006. – 245 p. 10. Runcie R. Windows out God / Runcie R. – London, 2004. 11. Partners in Mission: Anglican Consultative Council. – London, 1993. О.С. Игнатьева Англиканское содружество: переосмысление целей и направлений миссионерской деятельности В статье проведен религиоведческий анализ деятельности англиканского содружества, которое пребывает под непосредственным влиянием Церкви Англии. Рассмотрены формы и методы миссионерской деятельности религиозных институтов англиканства. O.S. Ihnatyeva The Anglican Community: Rethinking of Missionary Work Aims and Directions In this article the religious-studying analysis of the Anglican Community activity which is under the direct influence of the Church of England is made. The forms and the methods of religious institutions – Anglican missionary work in England is revealed. Стаття надійшла до редакції 16.11.2010.

Англіканська співдружність: переосмислення цілей і напрямів місіонерської діяльності

Репозитарії

Схожі ресурси