Розвиток законодавства про створення й діяльність політичних партій
У статті висвітлюються та досліджуються процеси становлення й розвитку законодавства про створення й діяльність політичних партій у сучасній Україні. Автор аналізує чинне законодавство України та формулює необхідність його вдосконалення, зауважуючи, що головною запорукою успіху законотворчої діял...
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Схід |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33675 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Розвиток законодавства про створення й діяльність політичних партій / О. Леонов // Схід. — 2011. — № 3 (110). — С. 103-110. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-33675 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-336752012-05-30T12:44:31Z Розвиток законодавства про створення й діяльність політичних партій Леонов, О. Історія У статті висвітлюються та досліджуються процеси становлення й розвитку законодавства про створення й діяльність політичних партій у сучасній Україні. Автор аналізує чинне законодавство України та формулює необхідність його вдосконалення, зауважуючи, що головною запорукою успіху законотворчої діяльності держави в царині розбудови законодавства щодо політичних партій є активна участь громадян у суспільно-політичному житті країни, залучення громадськості до обговорення стану й перспектив розвитку законодавства, принаймні того, що безпосередньо регулює реалізацію громадянських прав і свобод. This article investigates and highlights of the development of legislation on the establishment and operation of political parties in modern Ukraine. The author examines the current legislation of Ukraine and raises problems of its improvement. 2011 Article Розвиток законодавства про створення й діяльність політичних партій / О. Леонов // Схід. — 2011. — № 3 (110). — С. 103-110. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33675 329 (477) (072) uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія Історія |
| spellingShingle |
Історія Історія Леонов, О. Розвиток законодавства про створення й діяльність політичних партій Схід |
| description |
У статті висвітлюються та досліджуються процеси становлення й розвитку законодавства про створення й діяльність політичних партій у сучасній Україні. Автор аналізує чинне
законодавство України та формулює необхідність його вдосконалення, зауважуючи, що
головною запорукою успіху законотворчої діяльності держави в царині розбудови законодавства щодо політичних партій є активна участь громадян у суспільно-політичному житті
країни, залучення громадськості до обговорення стану й перспектив розвитку законодавства, принаймні того, що безпосередньо регулює реалізацію громадянських прав і свобод. |
| format |
Article |
| author |
Леонов, О. |
| author_facet |
Леонов, О. |
| author_sort |
Леонов, О. |
| title |
Розвиток законодавства про створення й діяльність політичних партій |
| title_short |
Розвиток законодавства про створення й діяльність політичних партій |
| title_full |
Розвиток законодавства про створення й діяльність політичних партій |
| title_fullStr |
Розвиток законодавства про створення й діяльність політичних партій |
| title_full_unstemmed |
Розвиток законодавства про створення й діяльність політичних партій |
| title_sort |
розвиток законодавства про створення й діяльність політичних партій |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33675 |
| citation_txt |
Розвиток законодавства про створення й діяльність політичних партій / О. Леонов // Схід. — 2011. — № 3 (110). — С. 103-110. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT leonovo rozvitokzakonodavstvaprostvorennâjdíâlʹnístʹpolítičnihpartíj |
| first_indexed |
2025-07-03T14:24:19Z |
| last_indexed |
2025-07-03T14:24:19Z |
| _version_ |
1836636081858019328 |
| fulltext |
№ 3 (110) березень-квітень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 103
УДК 329 (477) (072)
ÐÎÇÂÈÒÎÊ ÇÀÊÎÍÎÄÀÂÑÒÂÀ ÏÐÎ ÑÒÂÎÐÅÍÍß
É Ä²ßËÜͲÑÒÜ ÏÎ˲ÒÈ×ÍÈÕ ÏÀÐÒ²É
ОЛЕГ ЛЕОНОВ,
кандидат історичних наук, доцент кафедри менеджменту і господарського права
Донецького національного технічного університету
У статті висвітлюються та досліджуються процеси становлення й розвитку законодав-
ства про створення й діяльність політичних партій у сучасній Україні. Автор аналізує чинне
законодавство України та формулює необхідність його вдосконалення, зауважуючи, що
головною запорукою успіху законотворчої діяльності держави в царині розбудови законо-
давства щодо політичних партій є активна участь громадян у суспільно-політичному житті
країни, залучення громадськості до обговорення стану й перспектив розвитку законодав-
ства, принаймні того, що безпосередньо регулює реалізацію громадянських прав і свобод.
Ключові слова: політична партія, багатопартійна система, Україна, правове регулювання
партійної діяльності.
Постановка проблеми. Актуальність теми про-
понованої статті пояснюється як надзвичайною важ-
ливістю діяльності політичних партій у житті сучасного
суспільства, так і значенням законодавчого регулю-
вання цієї діяльності. Справа в тому, що політичний
характер діяльності партій об'єктивно вимагає право-
вої регламентації найбільш важливих галузей партійно-
го життя. На відміну від громадських організацій, по-
літичні партії нерідко виступають головними гравця-
ми на полі державної влади. Це стосується не тільки
розвинутих демократичних країн із усталеними пар-
тійно-політичними системами, а й пострадянського
простору. Згадаймо, наприклад, не такі вже й давні
події в Грузії, коли в листопаді 2003 року саме дії пар-
ламентської опозиції й прихильників політичних партій,
що підтримували цю опозицію, призвели до зміни полі-
тичного режиму в країні. Згадаймо власну історію "По-
маранчевої революції" в 2004 році. Тому будь-яку су-
часну державу не можуть не турбувати ані кількість
партій, ані їх чисельність, ані питання їх офіційної реє-
страції або фінансування, ані методи їх діяльності чи
навіть ідеологічне обличчя. Зрозуміло, наприклад, що
в разі, коли партія висловлює екстремістські погляди
й пропагує ідеологію насильницького захоплення дер-
жавної влади, то вона, природно, не має права на ле-
гальне існування. Держава повинна мати відповідну
законодавчу базу й реальну силу, щоб ефективно про-
тидіяти таким екстремістським політичним угрупован-
ням. Тобто держава й суспільство об'єктивно не мо-
жуть не цікавитися тими політичними об'єднаннями, що
націлені на здобуття влади і в кінцевому рахунку виз-
начають основні напрямки розвитку як суспільства, так
і держави. Звідси об'єктивно постає необхідність за-
конодавчого регулювання діяльності політичних партій.
Звернемо увагу на такі головні обставини, що ак-
туалізують роль партій як політичних та правових інсти-
тутів сучасного суспільства. По-перше, хоча зв'язки
політичних партій із громадськістю суттєво змінюють-
ся в часі, усе ж саме партії залишаються найвагомі-
шим механізмом, що забезпечує чутливість сучасної
держави до суспільних прагнень та інтересів. Зважи-
мо також на подвійну природу політичних партій у су-
часному демократичному світі: їх масові організації є
частиною громадянського суспільства, а парла-
ментські фракції - частиною держави, тому саме партії
є найважливішою зв'язувальною ланкою між суспіль-
ством та державою. По-друге, сучасна держава із ус-
кладненням її функцій стає більш адміністративним
утворенням і менш політичним, набуває політичної
якості, перш за все, у зв'язку з партійною системою.
За своєю сутністю, за визначенням партія є утворен-
ням політичним і саме фактом свого існування партії
збагачують політичне буття, а тому об'єктивно корисні
сучасному суспільству. По-третє, сучасна демократія
початку XXI століття залишається партійною демок-
ратією попри всю різноманітність її ідеальних типів і
моделей. Таким чином, навіть для найбільш розвину-
тих демократичних держав сучасного світу питання
розвитку політичних партій, партійних систем, їх пра-
вового регулювання належать до найбільш важливих
проблем власного суспільного розвитку, а для країн,
що знаходяться на шляху розбудови демократичної,
правової, соціальної держави, тим більше.
Аналіз досліджень і публікацій з проблеми.
Окремі аспекти законодавчого регулювання створен-
ня та функціонування політичних партій в Україні в
1990-ті роки розглядали у своїх наукових публікаціях
С. Бабій, О. Кононенко, Л. Акатова [1], у 2000-і роки -
В. Аніщук, В. Долежан, М. Коваль, Є. Перегуда, В. По-
левий, М. Примуш, О. Совгиря [2], багато інших авторів.
Але постійні зміни як у політичному бутті країни, так і в
законодавстві потребують продовження досліджень
проблем розвитку законодавства про створення та
діяльність політичних партій, тим більше, що 5 квітня
2011 року виповнюється десята річниця прийняття За-
кону України "Про політичні партії в Україні" та набли-
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 3 (110) березень-квітень 2011 р.
104 ЕКОНОМІКАІСТОРІЯ
жається двадцятиріччя проголошення незалежності
нашої держави, політичне обличчя якої багато в чому
сформоване саме партійною системою.
Метою пропонованої статті є науковий аналіз про-
цесу становлення й розвитку законодавства про ство-
рення й діяльність політичних партій у сучасній Україні
та проблем його вдосконалення.
Виклад основного матеріалу. Перш за все слід
зазначити, що за радянських часів і законодавство, і
політична практика були передусім спрямовані на збе-
реження політичної монополії комуністичної партії.
Діяльність партій у СРСР формально регулювалася
Положенням про добровільні товариства й союзи, зат-
вердженим ВЦВК і РНК тільки 10 липня 1932 року. До
ВКП(б) - КПРС це Положення також формально зас-
тосовувалося за аналогією. Легітимаційна норма про
партію більшовиків з'явилася лише в Конституції СРСР
1936 р., яка зафіксувала ідею про керівну роль ВКП(б).
Ця ідея була закріплена й у ст. 6 Конституції СРСР
1977 року, де підкреслювалося, що КПРС є ядром по-
літичної системи соціалістичного суспільства. Попри
те, що діяльність партії формально обмежувалася
рамками Конституції СРСР, реально саме КПРС уособ-
лювала державу. Саме вона фактично встановлюва-
ла закони країни, визначала її внутрішню й зовнішню
політику, вирішувала питання будь-яких кадрових влад-
них призначень. Будь-яка опозиція владі компартії рішу-
че придушувалася репресивними засобами до сере-
дини 1980-х років, коли керівництво КПРС на чолі з
М. Горбачовим проголосило курс на перебудову.
Тобто законодавство щодо створення й діяльності
політичних партій в Україні почало формуватися ще за
радянських часів, принаймні з кінця 1980-х років. Зок-
рема, ще 28 липня 1988 р. був прийнятий Указ Пре-
зидії Верховної Ради СРСР "Про порядок організації і
проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демон-
страцій в СРСР" № 9306-XI [3]. Адже громадсько-по-
літична активність політичних партій і рухів, що тільки-
но зароджувалися, почала все більш активно виплес-
куватися на площі й вулиці. Згадаймо хоча б масові
акції Народного руху України, які збирали тоді сотні ти-
сяч (якщо не за мільйон) учасників. 14 березня 1990 р.
ІІІ Позачерговий з'їзд народних депутатів прийняв За-
кон про впровадження посади Президента СРСР та
внесення змін і доповнень до Конституції СРСР. Зміни
до ст. 6 Конституції СРСР від 7 жовтня 1977 р. фак-
тично узаконили перехід до багатопартійності в СРСР.
Декларація про державний суверенітет Української
РСР, прийнята Верховною Радою 16 липня 1990 р.,
уже розглядала багатопартійність як даність. Зокре-
ма, політичні партії згадувалися в розділах 1 ("Само-
визначення української нації") і 2 ("Народовладдя"):
"...Будь-які насильницькі дії проти національної дер-
жавності України з боку політичних партій, громадсь-
ких організацій, інших політичних угруповань або ок-
ремих осіб переслідуються за законом", "...Жодна по-
літична партія, громадська організація, інше угру-
повання або окрема особа не можуть виступати від
імені всього народу України" [4]. 9 жовтня 1990 р. був
прийнятий Закон СРСР про громадські об'єднання,
який розповсюджувався й на політичні партії. З 1 січня
1991 р. він вступив у дію і фактично діяв до набуття
законної сили Закону України "Про об'єднання грома-
дян" від 16 червня 1992 р. № 2460-12 [5].
24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР постано-
вила оголосити Україну незалежною демократичною
державою і 1 грудня 1991 р. провести республікан-
ський референдум на підтвердження Акту проголошен-
ня незалежності. Цей Акт проголосив незалежність і
створення самостійної Української держави - України,
оголосив її територію неподільною і недоторканною і
встановив, що відтепер на території України мають
силу тільки Конституція і закони України. 12 вересня
1991 р. Верховна Рада ухвалила Закон України "Про
правонаступництво України" і Постанову "Про поря-
док тимчасової дії на території України окремих актів
законодавства Союзу РСР". Відповідно до цих актів
закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верхов-
ною Радою Української РСР, діють на території Украї-
ни, оскільки вони не протирічать законам України, ух-
валеним після проголошення незалежності України. До
прийняття відповідних актів законодавства України на
її території застосовуються акти законодавства СРСР
із питань, що не врегульовані законодавством Украї-
ни, за умови, що вони не суперечать Конституції і зако-
нам України. Це дозволило запобігти колапсу право-
вої системи, у тому числі й у питаннях правового регу-
лювання створення й діяльності політичних партій.
Важливою подією в житті нашої країни стало прий-
няття Верховною Радою Закону України "Про об'єднан-
ня громадян" від 16 червня 1992 р. № 2460-12. У пре-
амбулі до останнього було чітко зафіксовано, що пра-
во громадян на свободу об'єднання є невід'ємним
правом людини, яке закріплене Загальною деклара-
цією прав людини й гарантоване Конституцією і зако-
нами України, а держава сприяє розвитку політичної й
громадської активності, творчої ініціативи громадян і
створює рівні умови для діяльності їх об'єднань. За-
кон містив 34 статті в 6 розділах. Частина 1 ст. 1 виз-
начила об'єднання як добровільні громадські форму-
вання, створені на основі єдності інтересів для спільної
реалізації громадянами своїх прав і свобод. Згідно з
частиною 2 цієї статті об'єднання громадян, незалеж-
но від назви (рух, конгрес тощо) визнаються або по-
літичною партією, або громадською організацією з
усіма випливаючими звідси юридичними наслідками
стосовно статусу, членства, фінансування тощо.
Політична партія відповідно до ст. 2 закону визна-
чалася як об'єднання громадян - прихильників певної
загальнонаціональної програми суспільного розвитку,
для яких головною метою є участь у розробці держав-
ної політики, формуванні органів влади, регіонально-
го й місцевого самоврядування та представництво в
їх складі. Громадська організація визначалася відпо-
відно до ст. 3 Закону як об'єднання громадян для за-
доволення й захисту своїх законних соціальних, еко-
номічних, творчих, вікових, національно-культурних та
інших інтересів. Частини 3 і 4 ст. 1 закону встановлю-
вали, що його дія не розповсюджується на релігійні,
кооперативні організації, об'єднання громадян, які
мають на меті отримання прибутку, органи місцевого
й регіонального самоврядування та інші об'єднання,
порядок створення й діяльності яких визначається
відповідним законодавством, а особливості правово-
го регулювання діяльності профспілок визначаються
спеціальним законом. Ст. 4 Закону встановила обме-
ження на створення й діяльність об'єднань громадян
у випадках їх прагнення до насильницької зміни кон-
ституційного ладу, підриву безпеки держави, пропагу-
вання війни, фашизму, а також заборонила створення
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 3 (110) березень-квітень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 105
й діяльність політичних партій, що керуються з-за кор-
дону, створення будь-яких структурних осередків по-
літичних партій в органах виконавчої й судової влади,
у Збройних Силах, Нацгвардії, Прикордонних військах,
на державних підприємствах, в установах та органі-
заціях, державних навчальних закладах.
У другому розділі закону (ст.ст. 6-10) були юридич-
но закріплені принципи створення й діяльності та ста-
тус об'єднань громадян. Було обумовлено, що політичні
партії можуть утворюватися й діяти тільки з усеукраїн-
ським статусом (частина 5 ст. 9).
Розділ 3 Закону (ст.ст. 11-19) регулював порядок
утворення й припинення діяльності політичних партій
та інших об'єднань громадян. Зокрема, ініціаторами
створення політичних партій могли бути лише грома-
дяни України, що досягли 18-річного віку, не обмежені
судом у дієздатності й не утримувані в місцях позбав-
лення волі (частина 1 ст. 11), а членами політичних
партій - лише громадяни України, що досягли 18 років
(частина 1 ст. 12). У ст. 13 Закону закріплювалися ос-
новні вимоги до статуту. Ст. 14 встановлювала, що ле-
галізація (офіційне визнання) об'єднань громадян
здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення
про заснування. У випадку реєстрації об'єднання набу-
вало статусу юридичної особи, а політичні партії підля-
гали обов'язковій реєстрації в Міністерстві юстиції Ук-
раїни. Закон регулював найбільш загальні питання реє-
страції об'єднань громадян (ст. 15), відмови в реєст-
рації (ст. 16), повідомлення про заснування (ст. 17), сим-
воліки об'єднань і її реєстрації (ст. 18), припинення
діяльності (ст. 19).
Розділом 4 Закону (ст.ст. 20-24) регулювалися пра-
ва політичних партій та інших об'єднань громадян, а
також питання їх комерційної або іншої господарської
діяльності. Зокрема, для здійснення цілей і завдань,
визначених установчими документами, зареєстровані
партії наділялися правами: бути учасниками цивільно-
правових відносин; представляти й захищати законні
інтереси свої і своїх членів; брати участь у політичній
діяльності й проводити масові заходи; ідейно, мате-
ріально й організаційно підтримувати інші об'єднан-
ня громадян, надавати підтримку в їх створенні; ство-
рювати установи й організації; отримувати від органів
влади й управління необхідну інформацію; засновувати
ЗМІ; брати участь у розробці державної політики; ви-
сувати кандидатів на виборах; мати доступ до держав-
них ЗМІ під час виборчих кампаній (ст. 20). Ст. 21 Зако-
ну закріпляла право власності об'єднань громадян,
підстави його надбання, у тому числі наділяла партії
правом на майно, що придбане від продажу суспіль-
но-політичної літератури, агітаційно-пропагандистсь-
кої продукції, виробів з власною символікою, прове-
дення фестивалів, свят, лекцій, інших політичних за-
ходів. Ст. 22 Закону встановила низку обмежень сто-
совно отримання партіями, їх установами й організа-
ціями коштів та іншого майна (зокрема, із закордон-
них джерел, від державних органів, підприємств, ус-
танов, організацій, від анонімних жертводавців тощо),
а також зобов'язала партії щорічно публікувати свої
бюджети для загального відома. Відповідно до ст. 24
Закону політичні партії, їх установи й організації були
позбавлені права засновувати підприємства, крім
ЗМІ, а також займатися господарською та іншою ко-
мерційною діяльністю за винятком продажу суспіль-
но-політичної літератури, агітпродукції, виробів із
власною символікою, проведення фестивалів, свят,
лекцій, інших політичних заходів. Крім того, партії, ус-
танови й організації, створені ними, зобов'язувалися
проводити оперативний і бухгалтерський облік, нада-
вати статистичну звітність, реєструватися в податко-
вих органах, сплачувати бюджетні платежі в порядку і
розмірах, передбачених законодавством.
Розділ 5 Закону регламентував питання контролю
й нагляду, у тому числі фінансового, з боку держави за
діяльністю об'єднань громадян (ст.ст. 25-26) і встанов-
лював відповідальність об'єднань громадян і їх поса-
дових осіб за порушення законодавства (ст.ст. 27-32).
Нарешті, шостий розділ Закону (ст.ст. 33-34) урегульо-
вував міжнародні зв'язки об'єднань громадян, у тому
числі обумовлював, що політичні партії мають право
засновувати або вступати до існуючих міжнародних
союзів, статутами яких передбачено створення лише
консультативних або координаційних центральних
органів.
Прийняття закону про об'єднання громадян, без-
заперечно, відіграло позитивну роль у становленні й
розвитку політичних партій в Україні.
Важливими підзаконними нормативно-правовими
актами, що склали основу для реалізації норм закону
про об'єднання громадян, стали "Положення про по-
рядок легалізації об'єднань громадян", затверджене
Постановою Кабінету Міністрів України (надалі - КМУ)
від 26.02.1993 р. № 140 і три додатки до нього (зра-
зок Заяви про реєстрацію; форма Відомостей про
місцеві осередки; зразок Свідоцтва про реєстрацію);
Постанова КМУ від 26.02.1993 р. № 143 "Про поря-
док справляння і розміри збору за реєстрацію об'єд-
нань громадян"; "Положення про порядок реєстрації
символіки об'єднань громадян", затверджене поста-
новою КМУ від 26.02.1993 р. № 144; Наказ Міністер-
ства статистики України від 18.10.1996 р. "Про затвер-
дження форми державної статистичної звітності № 1 -
ОГ та Інструкції по її заповненню"; Наказ Міністерства
юстиції України від 14.12.1998 р. "Про затвердження
Положення про Єдиний державний реєстр об'єднань
громадян і благодійних організацій", Наказ Міністер-
ства юстиції України № 556 від 03.07.2001 р. "Про зат-
вердження форм реєстрів політичних партій, облас-
них, міських і районних організацій або інших структур-
них утворень, передбачених статутом партії".
Усі три виборчих закони, на підставі яких проводи-
лися вибори 1994 року - народних депутатів України,
депутатів і голів місцевих рад, Президента України -
до політичних партій були досить байдужими й на їхнє
правове становище суттєво не вплинули. А ось усі на-
ступні виборчі кампанії в Україні (парламентські й
місцеві вибори 1998, 2002 і 2006 років, президентські
вибори 1999, 2004, 2010 років) призвели до збільшен-
ня й посилення ролі політичних партій у виборчому про-
цесі. Достатньо порівняти Закон України "Про вибори
народних депутатів України" від 18.11.1993 р. № 3623-
ХІІ з наступними виборчими законами: Законами Украї-
ни "Про вибори народних депутатів України" від
24.09.1997 р. № 541/97-ВР; "Про вибори депутатів
місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" вiд
14.01.1998 р. № 14/98-ВР; "Про вибори депутатів Вер-
ховної Ради Автономної Республіки Крим" в iд
12.02.1998 р. № 118/98-ВР; "Про вибори Президента
України" від 05.03.1999 р. № 474-ХІV; "Про вибори
народних депутатів України" від 25.03.2004 р. № 1665-
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 3 (110) березень-квітень 2011 р.
106 ЕКОНОМІКАІСТОРІЯ
ІV"; "Про вибори депутатів Верховної Ради Автоном-
ної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищ-
них, міських голів" від 06.04.2004 р. № 1667-ІV; "Про
внесення змін до Закону України "Про вибори депу-
татів Верховної Ради Автономної Республіки Крим,
місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" вiд
21.12.2005 р. № 3253-IV; "Про внесення змін до Зако-
ну України "Про вибори народних депутатів України"
та деяких інших законодавчих актів України (щодо по-
рядку проведення позачергових виборів до Верхов-
ної Ради України та заміщення народних депутатів Ук-
раїни, повноваження яких були достроково припинені)
вiд 01.06.2007 р. № 1114-V; "Про вибори депутатів
Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місце-
вих рад та сільських, селищних, міських голів" вiд
10.07.2010 р. № 2487-VІ; "Про внесення змін до Зако-
ну України "Про вибори депутатів Верховної Ради Ав-
тономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських,
селищних, міських голів" вiд 30.08.2010 р. № 2491-VI,
щоб дійти до однозначного висновку про більш деталь-
ну правову регламентацію участі політичних партій у
виборах, про посилення місця й ролі партій, їх місце-
вих організацій та осередків у виборчому процесі в
Україні.
Ці зміни у виборчому законодавстві пов'язані перш
за все зі ствердженням і розвитком нового конститу-
ційного устрою внаслідок прийняття 28 червня 1996 р.
Конституції України.
Тобто формування в країні нового конституційно-
правового поля стимулювало подальший розвиток
законодавства про діяльність політичних партій. Адже
вже сама Конституція зміцнила основи багатопартій-
ності в Україні. Зокрема, ст. 15 Конституції встанови-
ла, що суспільне життя в Україні ґрунтується на прин-
ципах політичної, економічної та ідеологічної багато-
манітності, що ніяка ідеологія не може визнаватися
державою як обов'язкова, що цензура заборонена, а
держава гарантує свободу політичної діяльності, не
забороненої Конституцією й законами України. У ст. 36
Конституція закріпила право громадян на об'єднання
в політичні партії, уточнила функції останніх, підкрес-
ливши, що політичні партії в Україні сприяють форму-
ванню й виявленню політичної волі громадян, беруть
участь у виборах, чим обумовила розвиток виборчо-
го законодавства в напрямку більш чіткої фіксації
місця, ролі, функцій, прав, обов'язків, відповідаль-
ності, правил участі політичних партій у виборчому про-
цесі. Ст. 37 Конституції також підтвердила, що члена-
ми партій можуть бути лише громадяни України, а об-
меження стосовно членства в них можуть установ-
люватися лише Конституцією і законами та задекла-
рувала рівність усіх об'єднань громадян перед зако-
ном і заборону на примушення до вступу або на обме-
ження в правах за належність або неналежність до
політичних партій. Конституція України чітко визначи-
ла обмеження й заборони щодо створення й діяльності
політичних партій та їх організаційних структур за ціля-
ми й напрямками діяльності (частина 1 ст. 37), спосо-
бами діяльності (частина 2 ст. 37), місцем діяльності
(частина 3 ст. 37) і не менш чітко зазначила винятково
судовий порядок заборони діяльності політичних партій
(частина 4 ст. 37). З конституційним правом на свобо-
ду об'єднання в політичні партії тісно пов'язані кон-
ституційні права на свободу думки і слова, на вільне
висловлювання своїх поглядів і переконань (части-
на 1 ст. 34), на свободу інформації, (право вільно зби-
рати, зберігати, використовувати й розповсюджувати
інформацію усно, письмово чи в інший спосіб за влас-
ним вибором (частина 2 ст. 34), право збиратися мир-
но, без зброї й проводити збори, мітинги, ходи та де-
монстрації (частина 1 ст. 39), без яких не може бути
забезпечена реальна політична свобода в суспільстві.
Після прийняття Конституції України та вступу нашої
держави до Ради Європи виявилася певна невід-
повідність Закону України "Про об'єднання громадян"
сучасним вимогам розвитку конституціоналізму. Унас-
лідок цієї обставини набула актуальності проблема
вдосконалення правового забезпечення процесів
створення й діяльності політичних партій, у тому числі
й прийняття закону про політичні партії [6].
Однак унаслідок цілої низки чинників, перш за все
політичного характеру, прийняття закону про політичні
партії затягнулося до весни 2001 року. На той час на
зміни правового положення політичних партій в Україні
встигли суттєво вплинути згадані вище зміни виборчо-
го законодавства. Зокрема, відповідно до Закону Ук-
раїни "Про вибори народних депутатів України" від
24.09.1997 р. № 541/97-ВР у країні встановлювалася
змішана система парламентських виборів: навесні
1998 р. і за мажоритарною системою (відтепер -
відносної більшості, тоді як раніше - абсолютної), і за
пропорційною виборчою системою обиралася одна-
кова кількість депутатів Верховної Ради - по 225. По-
літичні партії отримали можливість стати набагато
більш важливими й самостійними суб'єктами виборчо-
го процесу, більш упевнено брати участь у парламен-
тських виборах, а отже, і більш суттєво впливати на
політичний курс держави. Закон про вибори депутатів
місцевих рад і сільських, селищних міських голів від
14.01.1998 р. зберіг мажоритарну систему місцевих
виборів (хоча й тут закріпив принцип відносної
більшості), але більш чітко врегулював права місце-
вих осередків політичних партій, виборчих об'єднань
місцевих осередків партій, блоків, їх кандидатів й упов-
новажених осіб на всіх стадіях виборчого процесу.
Закон України від 5 березня 1999 р. "Про вибори Пре-
зидента України" серед найважливіших засад вибор-
чого процесу закріпив не тільки вільне й рівноправне
висування кандидатів у президенти, гласність, від-
критість, свободу агітації, а й багатопартійність - пра-
во участі в президентських виборах політичних партій
(блоків партій). Нарешті, уже після прийняття Верхов-
ною Радою України 5 квітня 2001 р. Закону "Про по-
літичні партії в Україні" у новій редакції від 18 жовтня
2001 р. був прийнятий закон про вибори народних де-
путатів України, який визначив чимало суттєвих по-
ложень, що стосувалися політичних партій у парла-
ментських виборах (висування кандидатів, формуван-
ня комісій, заміна збору підписів грошовою заставою,
скорочення термінів виборчої кампанії, ведення пере-
двиборчої агітації).
Найважливішою подією в процесі розвитку законо-
давства України, що регулює діяльність політичних
партій, стало прийняття Закону України "Про політичні
партії в Україні" від 5 квітня 2001 р. Він містить 5 розділів
із постатейною формою викладення: "Загальні поло-
ження" (ст.ст. 1-5); "Членство в політичних партіях і їх
створення" (ст.ст. 6-10); "Реєстрація і права політичних
партїй" (ст.ст. 11-13); "Грошові кошти та інше майно по-
літичних партій" (ст.ст. 14-17), "Державний контроль за
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 3 (110) березень-квітень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 107
діяльністю політичних партій" (ст.ст. 18-24), а також
розділ "Заключні положення", що складається із 4
пунктів. Саме цей Закон разом із Конституцією України
й визначає, у першу чергу, правове положення політич-
них партій в Україні на сьогодні. Відповідно до вимог
пункту 4 заключних положень вищезгаданого Закону
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції
привів у відповідність до закону деякі нормативні акти.
Зокрема, Постановою КМУ від 13.07.2001 р. № 840
"Про реалізацію статей 9, 11 Закону України "Про по-
літичні партії в Україні" були затверджені зразки Сві-
доцтва про реєстрацію політичної партії і Свідоцтва
про реєстрацію структурного утворення політичної
партії, установлено розмір реєстраційного збору - 100
неоподаткованих мінімумів доходів громадян і плати
за видачу дублікату Свідоцтва про реєстрацію політич-
ної партії (50 % розміру реєстраційного збору), затвер-
джений Порядок державної реєстрації символіки по-
літичних партій, скасовані деякі положення норматив-
них актів, що були прийняті раніше. Наказом Міністер-
ства юстиції України від 3.07.2001 р. № 566/7 затвер-
джені форми Реєстру політичних партій і Реєстру об-
ласних, міських, районних або інших структурних утво-
рень, передбачених статутом партії [38].
Крім того, у зв'язку з ухваленням Закону "Про по-
літичні партії в Україні", Міністерство юстиції видало
роз'яснення про порядок реєстрації міських, районних
організацій або інших структурних утворень політичних
партій (Лист Міністерства юстиції України № 34-289
від 5.09.2001 р.).
На початку листопада 2003 р. президент Л. Кучма
вніс до Верховної Ради України законопроект № 4351
"Про внесення змін в Закон "Про політичні партії в Ук-
раїні". Зокрема, пропонувалося внести зміни до ст. 24
Закону "Анулювання реєстраційного свідоцтва". Пе-
релік підстав для анулювання реєстраційного свідоц-
тва (невиконання партією протягом шести місяців з
дня реєстрації обов'язку утворити й зареєструвати в
установленому законом порядку свої обласні, міські,
районні організації в більшості областей України,
містах Києві, Севастополі та Автономній Республіці
Крим; виявлення протягом трьох років з дня реєст-
рації партії недостовірних відомостей у поданих на
реєстрацію документах; невисування політичною
партією своїх кандидатів на виборах Президента Ук-
раїни та виборах народних депутатів протягом десяти
років) запропоновано доповнити ще однією. А саме:
необрання членів політичної партії народними депута-
тами України протягом двох скликань поспіль. Зрозу-
міло, що наразі прийняття наведеного вище положен-
ня кількість політичних партій в Україні протягом двох
наступних парламентських виборчих кампаній, особли-
во при збереженні чотирьохвідсоткового бар'єру про-
ходження до Верховної Ради, зменшилася б до п'яти -
максимум десяти. Щоправда, імовірність прийняття
подібних змін до закону про політичні партії Верхов-
ною Радою була дуже низька й до того ж не відповіда-
ла ані європейським стандартам і традиціям, ані духу
чинної Конституції. З іншого боку, якщо керуватися кри-
теріями політичної доцільності, то подібна законодав-
ча пропозиція може служити яскравим прикладом того,
як за допомогою законодавчих та адміністративно-
політичних важелів можна забезпечити більш-менш
прискорений перехід від наявної досить слабкої ато-
мізованої партійної системи до більш міцної та уста-
леної. Інша справа, що такий перехід навряд чи дійсно
був би на користь українському суспільству й у Вер-
ховної Ради вистачило здорового глузду та розуму, щоб
його не приймати.
Слід зупинити увагу на законі, який був прийнятий
Верховною Радою України 27 листопада 2003 р., а на-
прикінці грудня підписаний президентом Л. Кучмою, бо
цілком узгоджувався з лінією останнього (серпень
2002-грудень 2004 рр.) на переформатування Украї-
ни з президентсько-парламентської республіки на пар-
ламентсько-президентську. Мається на увазі Закон Ук-
раїни "Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України у зв'язку із запровадженням державного
фінансування політичних партій в Україні" від
27.11.2003 р. № 1349-IV. Відповідний законопроект був
внесений до Верховної Ради ще в 2001 році й достат-
ньою мірою відповідав як Рекомендаціям парламен-
тської асамблеї Ради Європи 1516 (2001 р.) стосовно
фінансування політичних партій, так і вітчизняним по-
требам і реаліям. Закон формально набув чинності з
1 січня 2005 року, а фактично державне фінансуван-
ня політичних партій, виборчі списки яких отримають
чотири й більше відсотків голосів виборців на вибо-
рах до Верховної Ради (з 2006 року - три і більше
відсотків), планувалося з 2006 (відшкодування витрат
партій (блоків) на фінансування передвиборної агітації
під час парламентських виборів) - 2007 років (фінан-
сування статутної діяльності партій (блоків), що не по-
в'язана з передвиборною агітацією).
Запровадження вказаних вище новацій передба-
чало внесення змін до цілої низки законів України, а
саме: про політичні партії, про вибори народних депу-
татів України, про Центральну виборчу комісію, про
державну контрольно-ревізійну службу, а також до
Бюджетного кодексу України. Зрозуміло, що найбіль-
ше змін було внесено з 1 січня 2005 р. у закон "Про
політичні партії в Україні", а саме: з'явився новий розділ
4 "Державне фінансування політичних партій" з дев'я-
ти статей: 171 "Форми державного фінансування по-
літичних партій", 172 "Обсяг державного фінансуван-
ня статутної діяльності політичних партій в Україні",
173 "Право політичної партії на отримання державно-
го фінансування статутної діяльності", 174 "Право по-
літичної партії на відшкодування витрат, пов'язаних з
фінансуванням передвиборної агітації", 175 "Порядок
виділення та розподілу коштів на фінансування статут-
ної діяльності політичних партій", 176 "Порядок розпод-
ілу коштів Державного бюджету України, виділених на
фінансування статутної діяльності політичних партій,
між політичними партіями, які входили до складу ви-
борчого блоку політичних партій", 177 "Підстави та по-
рядок припинення або зменшення розміру державно-
го фінансування статутної діяльності політичних пар-
тій", 178 "Державний контроль за цільовим використан-
ням політичною партією коштів, виділених з Державно-
го бюджету України на фінансування її статутної діяль-
ності", 179 "Порядок відшкодування політичних партій,
партій, що входили до складу виборчих блоків політич-
них партій, пов'язаних з фінансуванням передвиборчої
агітації". Крім того, досить суттєві доповнення були вне-
сені з 2005 р., коли набрав чинності згаданий вище За-
кон, у такі статті Закону про політичні партії в Україні, як
18 ("Органи, що здійснюють державний контроль за
діяльністю політичних партій"), 19 ("Заходи, які можуть
вживатися до політичних партій") й особливо 17
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 3 (110) березень-квітень 2011 р.
108 ЕКОНОМІКАІСТОРІЯ
("Фінансова звітність політичної партії"). Статтею 781
із восьми частин доповнився закон про вибори народ-
них депутатів України, адже знадобилося врегулюва-
ти процедуру відшкодування витрат партій (блоків) у
зв'язку з фінансуванням їх передвиборчої агітації. Були
внесені доповнення в ст. 14 Закону про Центральну
виборчу комісію, яка зобов'язувалася приймати рішен-
ня про відшкодування або відмову у відшкодуванні
партіям (блокам) витрат на передвиборчу агітацію під
час парламентських виборів і забезпечувати перера-
хування відповідних коштів. Доповнилися новими час-
тинами 8 і 10 статті Закону про державну контрольно-
ревізійну службу, з'явилася 11 стаття цього Закону про
особливості проведення ревізій і перевірок політич-
них партій. Пункт 20 ст. 87 Бюджетного кодексу Украї-
ни було доповнено положенням про державне фінан-
сування політичних партій.
Інша справа, що в країні з досить обмеженим Дер-
жавним бюджетом та цілою купою соціально-еконо-
мічних проблем та негараздів, а в останні роки ще й із
величезним дефіцитом бюджету та стрімко зростаю-
чими зовнішніми державними боргами дійсно пробле-
матично впровадити державне фінансування політич-
них партій.
Тому наприкінці 2007 року Парламент скасував нор-
ми закону про політичні партії щодо їх державного
фінансування. Закон України "Про Державний бюджет
України на 2008 рік та про внесення змін до деяких
законодавчих актів України від 28 грудня 2007 року"
№ 107-VI у другому розділі "Внесення змін до деяких
законодавчих актів України" містить пункт 91, відпові-
дно до якого у Законі України "Про політичні партії в
Україні" у частині першій статті 17 виключені слова про
обов'язковість надавати "звіт про обсяг та напрями
використання коштів, виділених з Державного бюдже-
ту України на фінансування статутної діяльності полі-
тичної партії", виключені також частини друга-четвер-
та цієї ж статті, пункт 3 частини першої статті 18, час-
тина друга статті 19, а також весь розділ IV-1 "Дер-
жавне фінансування політичних партій" (ст. 17-1 - 17-
9). Відповідні норми відсутні в офіційному тексті За-
кону "Про політичні партії в Україні", розміщеному на
офіційному сайті Верховної Ради України. Але згада-
не рішення Верховної Ради було оскаржене в поданні
Верховного Суду України і 101 народного депутата
України до Конституційного Суду України.
Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від
22.05.2008 р. [7] було установлено, що при прийнятті
згаданого Закону законодавець вийшов за межі пра-
вового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію
окремих положень законів, вніс до ряду законодавчих
актів зміни й доповнення та визнав деякі з них нечин-
ними. Суд зазначив, що Конституція України в статті 92
визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегу-
льовуватися винятково законом. Закон про Держ-
бюджет є основним фінансовим документом держа-
ви. Через своє спеціальне призначення цей закон не
повинен регулювати відносини в інших сферах сус-
пільного життя. Конституція України не надає закону
про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших
законів. Звідси Конституційний Суд України дійшов вис-
новку, що законом про Держбюджет не можна вносити
зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати
їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріч-
чя в законодавстві і, як наслідок, - скасування та об-
меження прав і свобод людини і громадянина. У разі
необхідності зупинення дії законів, внесення до них
змін і доповнень, визнання їх нечинними мають вико-
ристовуватися окремі закони. Тому КСУ вирішив виз-
нати такими, що не відповідають Конституції України
(є неконституційними), положення пунктів 36-100 дру-
гого розділу "Внесення змін до деяких законодавчих
актів України" та пункту 3 третього розділу "Прикінцеві
положення" Закону України "Про Державний бюджет
України на 2008 рік та про внесення змін до деяких
законодавчих актів України". Рішення Конституційного
Суду України є обов'язковим до виконання на території
України, остаточним і не може бути оскаржене. Отже,
Верховна Рада майже три роки як повинна або поно-
вити чи змінити норми закону про політичні партії щодо
державного фінансування останніх, або скасувати їх,
але окремим законом.
Утім, дивуватися нічому. Відповідно до ст. 39 Кон-
ституції України "Громадяни мають право збиратися
мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і
демонстрації, про проведення яких завчасно спові-
щаються органи виконавчої влади чи органи місце-
вого самоврядування. Обмеження щодо реалізації
цього права може встановлюватися судом відпові-
дно до закону й лише в інтересах національної без-
пеки та громадського порядку - з метою запобігання
заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я на-
селення або захисту прав і свобод інших людей".
Відповідний же закон, що об'єктивно потрібен і гро-
мадянам, і політичним партіям, відсутній уже майже
15 років, які минули від дня прийняття Конституції. Уже
10 років минуло з того часу, як Конституційний Суд Ук-
раїни у своєму Рішенні від 19 квітня 2001 року № 4-рп/
2001 щодо офіційного тлумачення положення части-
ни першої статті 39 Конституції України про завчасне
сповіщення органів виконавчої влади чи органів
місцевого самоврядування про проведення зборів,
мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо зав-
часного сповіщення про мирні зібрання) дійшов вис-
новку, що визначення термінів завчасного сповіщен-
ня органів виконавчої влади чи органів місцевого
самоврядування з урахуванням особливостей мир-
них зібрань, їх форм, масовості, місця й часу прове-
дення тощо є предметом законодавчого регулюван-
ня [8], а таке регулювання й досі відсутнє, і, виходя-
чи з принципу презумпції дійсності адміністративних
актів, залишається чинним Указ Президії Верховної
Ради СРСР від 28.07.1988 р. № 9603-ХІ "Про поря-
док організації і проведення зборів, мітингів, вулич-
них походів і демонстрацій у СРСР".
Повертаючись до законодавчих новацій регулюван-
ня діяльності політичних партій в Україні 2000-х років,
слід відзначити окремі й достатньо вдалі зміни, які були
внесені в закон про політичні партії. Так, Законом Ук-
раїни "Про внесення змін до Закону України "Про по-
літичні партії в Україні"" від 6 липня 2005 року № 2748-
IV було спрощено порядок реєстрації місцевих пар-
тійних осередків шляхом доповнення ст. 11 Закону:
"Первинні осередки політичної партії, яким статутом
політичної партії не надається право юридичної осо-
би, легалізують свою діяльність шляхом письмового
повідомлення про утворення до відповідного органу
юстиції Міністерства юстиції України в 10-денний строк
з часу їх утворення. Про своє утворення первинні осе-
редки політичної партії повинні у вказаний строк по-
відомити також відповідні місцеві органи виконавчої
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 3 (110) березень-квітень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 109
влади та органи місцевого самоврядування. Відповід-
ний орган юстиції Міністерства юстиції України, прийняв-
ши документи про легалізацію, протягом трьох годин
видає довідку про легалізацію первинних осередків пол-
ітичної партії". Цим же законом обмеження на членство
в політичних партіях було поширене на працівників
органів державної податкової служби (частина третя
статті 6 була доповнена пунктом 6 відповідного змісту).
Законом України "Про внесення змін та визнання таки-
ми, що втратили чинність, деяких законодавчих актів
України щодо діяльності Державної кримінально-вико-
навчої служби України" від 14 квітня 2009 року № 1254-
VI таке саме обмеження було поширене на працівників
кримінально-виконавчої служби (частина третя статті 6
була доповнена пунктом 7 відповідного змісту).
У березні 2011 р. Президентом України був внесе-
ний проект Закону України "Про державну службу" [9].
Підпунктом 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних по-
ложень законопроекту було передбачено внесення
змін до Закону України від 5 квітня 2001 р. "Про полі-
тичні партії в Україні". Зокрема, частину третю статті 6
указаного Закону: "Членами політичних партій не можуть
бути: 1) судді; 2) працівники прокуратури; 3) працівники
органів внутрішніх справ; 4) співробітники Служби без-
пеки України; 5) військовослужбовці; 6) працівники
органів державної податкової служби; 7) персонал Дер-
жавної кримінально-виконавчої служби України" плану-
валося доповнити пунктом 8 - "8) державні службовці".
На час перебування на зазначених посадах або службі
члени політичної партії повинні зупиняти членство в цій
партії. На жаль, уже в першому читанні Верховна Рада
відхилила подібне доповнення. Утім, слід зазначити,
що фактичний політичний статус державних служ-
бовців, чиновництва, бюрократії визначається не тіль-
ки формально-юридичними правилами нормативних
актів, а й політичними традиціями, політичною культу-
рою, урешті-решт, політичною практикою. Але в будь-
якому разі якісна, точна й влучна правова регламен-
тація політичного статусу державних службовців є
вкрай бажаною і важливою.
Слід нагадати також, що ст. 21 Закону "Про по-
літичні партії в Україні" визначає, що політична партія
може бути за поданням Міністерства юстиції України
чи Генерального Прокурора України заборонена в су-
довому порядку у випадку порушення вимог щодо ство-
рення й діяльності політичних партій, установлених
Конституцією України, цим та іншими законами Украї-
ни. Заборона діяльності політичної партії тягне за со-
бою припинення діяльності політичної партії, розпуск
керівних органів, обласних, міських, районних органі-
зацій політичних партій, її первинних осередків та інших
структурних утворень, передбачених статутом партії,
припинення членства в політичній партії. При цьому,
згідно зі статтею 18 Закону, контроль за додержанням
політичною партією вимог Конституції та законів Ук-
раїни, а також статуту політичної партії здійснює
Міністерство юстиції України. У ст. 24 Закону "Про по-
літичні партії в Україні" міститься положення щодо
анулювання реєстраційного свідоцтва, згідно з яким
"У разі невиконання політичною партією вимоги час-
тини шостої статті 11 цього Закону, виявлення протя-
гом трьох років з дня реєстрації політичної партії не-
достовірних відомостей у поданих на реєстрацію до-
кументах, невисування політичною партією своїх кан-
дидатів по виборах Президента України та виборах
народних депутатів України протягом десяти років
орган, який зареєстрував політичну партію, має звер-
нутися до Верховного Суду України з поданням про
анулювання реєстраційного свідоцтва. Інші підстави
для анулювання реєстраційного свідоцтва не допус-
каються. Рішення Верховного Суду України про ану-
лювання реєстраційного свідоцтва політичної партії
тягне за собою припинення діяльності політичної партії,
розпуск її керівних органів, обласних, міських, район-
них організацій і первинних осередків та інших статут-
них утворень політичної партії, припинення членства в
політичній партії". Але відповідно до статті 19 Кодексу
адміністративного судочинства України (у редакції
статті від 13.05.2010 р.) адміністративні справи про
анулювання реєстраційного свідоцтва політичної
партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію)
політичної партії вирішуються окружним адміністратив-
ним судом, територіальна юрисдикція якого поши-
рюється на місто Київ. Тобто Закон "Про політичні
партії в Україні" потребує відповідного редагування.
Подальший розвиток законодавства про створен-
ня й діяльність політичних партій в Україні пов'язаний
із розвитком політичної та правової системи, із роз-
витком усієї вітчизняної суспільно-політичної практики.
Існують два основні шляхи такого розвитку, що достат-
ньо прогнозовані сьогодні з урахуванням політичної
ситуації в країні, яка склалася на початок 2011 року.
Це, так би мовити, "кількісний" і "якісний" шляхи роз-
витку законодавства про діяльність політичних партій.
Перший передбачає поступовий розвиток шляхом уве-
дення юридичних норм, які регулюють діяльність по-
літичних партій і їх взаємовідносини з іншими суб'єкта-
ми політичних і правових відносин, шляхом усунення
прогалин і зняття колізій у чинному законодавстві. Про-
сування цим шляхом є необхідним і, мабуть, незворот-
ним. Другий шлях є досить можливим, вірогідним, але
все ж таки він є швидше потенційним: це шлях прове-
дення конституційно-правової реформи, зміцнення
політичних засад функціонування української держа-
ви, підвищення повноважень і відповідальності всіх
суб'єктів політичної системи, включаючи й політичні
партії. У будь-якому разі слід підкреслити, що утверд-
ження демократичних інститутів і правових форм по-
літичної самоорганізації суспільства значною мірою
залежить від рівня свідомості народу, громадян, по-
літичних партій, від правильного розуміння духу і бук-
ви законодавства, неухильного дотримання й пра-
вильного застосування його норм усіма учасниками
відповідних суспільних відносин.
Висновки
1. З кінця 80-х років минулого століття, тобто з ос-
танніх років існування СРСР, в Україні почалося ста-
новлення законодавства про створення й діяльність
політичних партій. Об'єктами правового регулювання
стали такі групи відносин: права, обов'язки й функції
партій; порядок створення й припинення діяльності;
членство в партіях і його обмеження; ідеологія; орга-
нізаційна побудова; фінансова й узагалі господарська
діяльність; взаємовідносини з державою, її органами,
органами місцевого самоврядування; взаємовідно-
сини зі ЗМІ; участь в організації й проведенні масових
публічних акцій; участь у виборах і референдумах;
міжнародні зв'язки; відповідальність за порушення
чинного законодавства. Юридичні норми, що регулю-
ють процеси створення й діяльності партій закріплені
не тільки в їх установчих документах, а й у законодавстві.
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 3 (110) березень-квітень 2011 р.
110 ЕКОНОМІКАІСТОРІЯ
2. В умовах існування незалежної української дер-
жавності багатопартійна система отримала достатньо
міцне (з огляду на стислість, обмеженість часу в по-
рівнянні з обсягом і розмаїттям об'єктивних завдань
законотворчої роботи) законодавче підґрунтя, що до-
сить динамічно розвивається.
3. Виконаний стислий огляд процесу розвитку за-
конодавства про партії в Україні підтверджує, що в
нашій країні, як правило, саме держава, а не грома-
дянське суспільство, не тільки очолює й координує
процеси суспільної трансформації, а й стимулює, ре-
гулює їх. Тому слід зауважити, що в умовах докорінної
суспільної трансформації хворобливі й болючі на-
слідки можуть викликати як затримки, так і занадто
поспішні новації в законодавстві про діяльність полі-
тичних партій.
4. Саме активна участь громадян у суспільно-полі-
тичному житті країни, залучення громадськості до об-
говорення стану й перспектив розвитку законодав-
ства, принаймні того, що безпосередньо регулює ре-
алізацію громадянських прав і свобод, повинні стати
головною запорукою запобігання вказаним вище не-
гативним наслідкам законотворчої діяльності.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Бабій С. І. Політичні партії і державна влада: До проблеми
правового регулювання діяльності політичних партій / С. І. Бабій
// Трибуна. - 1991. - № 9-10; Бабій С. І. Політичні партії: минуле,
сучасність, проблеми правового статусу / С. І. Бабій // Трибуна. -
1997. - № 1-2; Кононенко О. Проблеми реалізації конституційного
права громадян на збори, мітинги, походи і демонстрації /
О. Кононенко // Право України. - 1998. - № 2. - С. 48-50; Акато-
ва Л. Неприбыльным организациям и учреждениям об особен-
ностях налогообложения / Л. Акатова // Всё о бухгалтерсокм учё-
те. - 1999. - № 99. - С. 41-43.
2. Аніщук В. Форми правового забезпечення діяльності по-
літичних партій в Україні / В. Аніщук // Право України. - 2000. -
№ 2. - С. 95-96; Долежан В. Проблеми правового регулювання
організації і проведення масових публічних акцій / В. Долежан /
/ Право України. - 2003. - № 7. - С. 84-89; Коваль М. І. Правове
регулювання фінансування політичних партій в Україні (теорія і
практика) / Коваль М. І. [Електронний ресурс]. - Режим доступу
: WWW/ CVK. UKRPACK.NET. (офіційний сайт Центральн. ви-
борчої комісії України); Перегуда Є. До проблеми законодавчої
регламентации багатопартійності в Україні / Є. Перегуда // Пра-
во України. - 2001. - № 4. - С. 69-71; Полевий В. Підстави засто-
сування конституційної відповідальності політичних партій /
В. Полевий // Підприємництво, господарство, право. - 2001. -
№ 12. - С. 76-78; Полевий В. Стягнення, що можуть застосува-
тися як заходи конституційної відповідальності партій: пробле-
ми їх застосування / В. Полевий // Підприємництво, господар-
ство, право. - 2002. - № 2. - С. 80-82; Примуш М. В. Політико-
правове регулювання діяльності політичних партій / М. В. При-
муш. - Донецьк : ДонНУ, 2001. - 338 с.; Примуш М. В. Правова
регламентація ідеологічних та організаційних засад політичних
партій / М. В. Примуш // Право України. - 2000. - № 11. - С. 25-
28; Примуш М. В. Політичні партії та виборчий процес /
М. В. Примуш // Право України. - 2001. - № 3. - С. 124-125, 143;
Совгиря О. Фінансування політичних партій: Правовий аспект /
О. Совгиря // Право України. - 2003. - № 5. - С. 130-133.
3. Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, ву-
личних походів і демонстрацій в СРСР: Указ Президії Верховної
Ради СРСР від 28.07.1988 № 9603-ХІ [Електронний ресурс]. -
Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/
main.cgi?nreg=v9306400-88http.
4. Декларація про державний суверенітет Української РСР:
Прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 № 55-ХІІ [Елек-
тронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-
bin/laws/main.cgi?nreg=55-12.
5. Вказаний документ, як і всі інші згадані в статті норматив-
но-правові акти України, як чинні, так і скасовані або такі, які втра-
тили чинність розташовані на Офіційному сайті Верховної Ради
України, де їх легко знайти за видавником, датою прийняття та
номером через головний пошук або пошук за реквізитами [Елек-
тронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-
bin/laws/main.cgi?user=a#Find.
6. Аніщук В. Форми правового забезпечення діяльності по-
літичних партій в Україні / В. Аніщук // Право України. - 2000. -
№ 2. - С. 95-96.
7. Рішення Конституційного Суду України у справі за кон-
ституційними поданнями Верховного Суду України щодо відпо-
відності Конституції України (конституційності) окремих положень
статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3
розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на
2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів
України" і 101 народного депутата України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) положень статті 67 розді-
лу I, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України "Про
Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до
деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та
змісту закону про Державний бюджет України) (Справа № 1-28/
2008) № 10-рп/2008 від 22.05.2008 [Електронний ресурс]. - Ре-
жим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/
main.cgi?nreg=v010p710-08.
8. Рішення Конституційного Суду України у справі за кон-
ституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України
щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті
39 Конституції України про завчасне сповіщення органів вико-
навчої влади чи органів місцевого самоврядування про прове-
дення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо
завчасного сповіщення про мирні зібрання) (Справа № 1-30/
2001) від 19 квітня 2001 року № 4-рп/2001 [Електронний ресурс].
- Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/
main.cgi?nreg=v004p710-01.
9. Проект Закону України "Про державну службу": Вносить-
ся до Верховної Ради України Президентом України [Електрон-
ний ресурс]. - Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/
webproc4_1?id=&pf3511=39999.
О. Leonov
DEVELOPMENT OF LEGISLATION ON THE ESTABLISHMENT AND OPERATION
OF POLITICAL PARTIES
This article investigates and highlights of the development of legislation on the establishment and operation of political
parties in modern Ukraine. The author examines the current legislation of Ukraine and raises problems of its improvement.
Key words: political partу, multipartу system, Ukraine, legal adjusting of partу activity.
© О. Леонов
Надійшла до редакції 23.03.2011
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|