Участь політичних партій України в реформуванні місцевих органів державної влади та самоврядування (історичний аспект)
Стаття присвячена розгляду участі політичних партій України, які діяли наприкінці 80-х – у першій половині 90-х років минулого століття, у вирішенні ключових завдань перетворення місцевих органів державної влади та самоврядування. Зрооблено висновок про значний внесок політичних партій в рефо...
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Наука. Релігія. Суспільство |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33738 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Участь політичних партій України в реформуванні місцевих органів державної влади та самоврядування (історичний аспект) / О.С. Терзі, М.В. Ковальова // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 2. — С. 43-48. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-33738 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-337382012-05-31T12:34:55Z Участь політичних партій України в реформуванні місцевих органів державної влади та самоврядування (історичний аспект) Терзі, О.С. Ковальова, М.В. Історія Стаття присвячена розгляду участі політичних партій України, які діяли наприкінці 80-х – у першій половині 90-х років минулого століття, у вирішенні ключових завдань перетворення місцевих органів державної влади та самоврядування. Зрооблено висновок про значний внесок політичних партій в реформування місцевих органів державної влади та самоврядування, в утворення вертикалі виконавчої влади у вигляді обласних і районних державних адміністрацій та конституційне закріплення статусу України як унітарної республіки. В статье анализируется участие политических партий Украины, действующих в конце 80-х – первой половине 90-х годов прошлого столетия, в разрешении ключевых заданий преобразования местных органов государственной власти и самоуправления. Сделан вывод о значительном вкладе политических партий в реформирование местных органов государственной власти и самоуправления, создание вертикали исполнительной власти в виде областных и районных государственных администраций и конституционное закрепление статуса Украины как унитарной республики. The article analyses the participation of political parties of Ukraine in the end of 1980-s – the first half of 1990-s of the last century in the solving of key tasks of reforming of local state authorities and self-governing bodies. The authors came to the conclusion that political parties made a valuable contribution in the process of local authorities and self-governing bodies reforming, the formation of the executive power vertical consisting of regional and district state administrations and constitutional consolidation of the status of Ukraine as the unitarian republic. 2010 Article Участь політичних партій України в реформуванні місцевих органів державної влади та самоврядування (історичний аспект) / О.С. Терзі, М.В. Ковальова // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 2. — С. 43-48. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 1728-3671 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33738 94(477) uk Наука. Релігія. Суспільство Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія Історія |
| spellingShingle |
Історія Історія Терзі, О.С. Ковальова, М.В. Участь політичних партій України в реформуванні місцевих органів державної влади та самоврядування (історичний аспект) Наука. Релігія. Суспільство |
| description |
Стаття присвячена розгляду участі політичних партій України, які діяли наприкінці 80-х – у першій
половині 90-х років минулого століття, у вирішенні ключових завдань перетворення місцевих органів
державної влади та самоврядування. Зрооблено висновок про значний внесок політичних партій в
реформування місцевих органів державної влади та самоврядування, в утворення вертикалі виконавчої
влади у вигляді обласних і районних державних адміністрацій та конституційне закріплення статусу
України як унітарної республіки. |
| format |
Article |
| author |
Терзі, О.С. Ковальова, М.В. |
| author_facet |
Терзі, О.С. Ковальова, М.В. |
| author_sort |
Терзі, О.С. |
| title |
Участь політичних партій України в реформуванні місцевих органів державної влади та самоврядування (історичний аспект) |
| title_short |
Участь політичних партій України в реформуванні місцевих органів державної влади та самоврядування (історичний аспект) |
| title_full |
Участь політичних партій України в реформуванні місцевих органів державної влади та самоврядування (історичний аспект) |
| title_fullStr |
Участь політичних партій України в реформуванні місцевих органів державної влади та самоврядування (історичний аспект) |
| title_full_unstemmed |
Участь політичних партій України в реформуванні місцевих органів державної влади та самоврядування (історичний аспект) |
| title_sort |
участь політичних партій україни в реформуванні місцевих органів державної влади та самоврядування (історичний аспект) |
| publisher |
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33738 |
| citation_txt |
Участь політичних партій України в реформуванні місцевих органів державної влади та самоврядування (історичний аспект) / О.С. Терзі, М.В. Ковальова // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 2. — С. 43-48. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| series |
Наука. Релігія. Суспільство |
| work_keys_str_mv |
AT terzíos učastʹpolítičnihpartíjukraínivreformuvannímíscevihorganívderžavnoívladitasamovrâduvannâístoričnijaspekt AT kovalʹovamv učastʹpolítičnihpartíjukraínivreformuvannímíscevihorganívderžavnoívladitasamovrâduvannâístoričnijaspekt |
| first_indexed |
2025-07-03T14:28:23Z |
| last_indexed |
2025-07-03T14:28:23Z |
| _version_ |
1836636337679106048 |
| fulltext |
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2010 43
УДК 94(477)
О.С. Терзі, М.В. Ковальова
Макіївський економіко-гуманітарний інститут, Україна
УЧАСТЬ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ УКРАЇНИ В РЕФОРМУВАННІ
МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА САМОВРЯДУВАННЯ
(історичний аспект)
Стаття присвячена розгляду участі політичних партій України, які діяли наприкінці 80-х – у першій
половині 90-х років минулого століття, у вирішенні ключових завдань перетворення місцевих органів
державної влади та самоврядування. Зрооблено висновок про значний внесок політичних партій в
реформування місцевих органів державної влади та самоврядування, в утворення вертикалі виконавчої
влади у вигляді обласних і районних державних адміністрацій та конституційне закріплення статусу
України як унітарної республіки.
У 90-і роки минулого століття відчувалися значні перетворення в сфері організа-
ції державної влади України. Незважаючи на свою молодість, політичні партії респуб-
ліки відігравали значну роль в перебудові усіх поверхів і частин державної влади. Керу-
ючись своїми програмами, вони в окремих випадках співробітничали з керівництвом
країни, а в інших – протиборствували одна з одною. В досліджуваний період особливо
багато проблем виникало на місцях. Їх треба було вирішувати якомога швидше, тому
що ефективність функціонування вищих органів державної влади безпосередньо зале-
жить від стану її низових ланок.
Політичні партії взяли найактивнішу участь у вирішенні цих завдань, тому що для
багатьох з них питання про збереження або зміцнення, а в окремих випадках і повної
заміни статусу місцевих органів державної влади та самоврядування становило одну з
головних програмних цілей.
Питання участі політичних партій України наприкінці 80-х – першій половині
90-х років ХХ століття у реформуванні місцевих органів державної влади та самовря-
дування безпосередньо в науковій літературі не розглядаються. Окремі автори підійма-
ють проблеми статусу, повноважень, функціонування органів в самоврядуванні за су-
часних умов. Серед них П.В. Ворона [1], О.Ю. Лялюк [2] та деякі інші [3]. У працях
деяких науковців висвітлюються аспекти необхідності реформування системи місцевого
самоврядування [4-6] за сучасних умов.
Метою даної статті є аналіз участі політичних партій в реформуванні місцевих
органів державної влади та самоврядування наприкінці 80-х – у першій половині 90-х років
минулого століття.
Наукова новизна дослідження виявляється у висновку про те, що політичні партії
зробили істотний внесок у вирішення ключових завдань під час реформування місце-
вих органів державної влади та самоврядування в досліджуваний період. Важливішими
з них були: перерозподіл функцій Рад та парткомів на користь перших, перетворення
місцевих Рад в органи самоврядування, формування окремої вертикалі виконавчої вла-
ди на місцях.
Труднощами формування місцевих органів державної влади та самоврядування в
Україні було те, що структура радянської влади на місцях, яка поєднувала в собі як
функції державної влади, так і самоврядування, не мала аналогів в країнах західної
демократії. Як правило, в таких розвинутих державах і більш-менш близьких за фор-
мою територіального устрою до України, як Франція та Італія, виборчі органи на міс-
цях функціонують виключно як органи виконавчої влади, а формуються вони зверху
О.С. Терзі, М.В. Ковальова
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2010 44
шляхом призначення. Тому не дивно, що українські парламентарі та керівництво країни,
зокрема, на українському ґрунті намагались максимально використовувати цей досвід.
Внесок політичних партій в реформування місцевих органів державної влади та
самоврядування сконцентрувався навколо вирішення ключових завдань. Найважливіші
з них такі: 1) перетворення місцевих Рад в органи самоврядування; 2) формування міс-
цевих органів державної виконавчої влади.
Сутність процесу перетворення Рад в органи місцевого самоврядування полягала
протягом всього самостійного існування України у відокремленні від місцевих Рад
функцій державної влади.
Після проголошення України незалежною державою думки більшої частини полі-
тичних партій, які діяли в той час, щодо існування радянської форми організації дер-
жавної влади на місцях змінилися. Такі національно-демократичні партії та організації,
як Народний Рух України, Українська республіканська партія, Демократична партія
України, а також Ліберально-демократична партія України почали виступати проти
радянської форми організації державної влади. Наприклад, на початку 1992 року, під
час одного з виступів на засіданні Верховної Ради України, член фракції Народного
Руху України Л. Скорик відзначила: «…Ради, які на сьогодні є у нас паралітичними і
паралізують всю виконавчу владу на Україні, мають можливість бути замінені» [7]. В січні
1995 року, під час Другого з’їзду Ліберальної партії України, О. Соскін, який очолював
цю партію в той час, зазначив: «…радянська влада не спроможна вивести країну з глу-
хого куту...» [8]. Незважаючи на гостру критику з боку цих партій, радянська влада на
місцях існувала без змін. Навіть вибори Президента України в грудні 1991 року не мали
впливу на їх статус.
На початку 1992 року Л. Кравчуком була висунута теза про необхідність рефор-
мування радянської вертикалі на місцях. Він відзначив: «…доцільно було б тимчасово,
до закінчення строку повноважень нинішнього складу Рад, стати на шлях припинення
дії виконавчих комітетів і передачі виконавчої влади на місцях одноосібному органу –
повноважному представникові Президента» [9], який би, в свою чергу, позбавив Ради
таких повноважень, як «забезпечення реалізації Законів України, Указів Президента Укра-
їни, Постанов Верховної Ради України, Ради Міністрів України, інших актів законодав-
чої влади, координація діяльності інших центральних органів державної влади» [10].
5 березня 1992 року був прийнятий Закон України «Про Представників Президен-
та України» [11], але через створене після цього двовладдя на місцях 3 лютого 1994 року
був прийнятий Закон України «Про формування місцевих органів влади та самовряду-
вання», де в ст. 8 відзначалося, що після виборів депутатів голів сільських, селищних,
міських, районних і обласних Рад та формування виконавчих органів Рад втрачає чин-
ність Закон України «Про Представників Президента України». Це положення набрало
чинності з 26 червня 1994 року, коли відбулися вибори голів відповідних Рад. Причому
важливо відзначити, що вперше вони обиралися загальнопрямим і таємним голосу-
ванням, що було важливим кроком на шляху демократизації місцевої влади. Внаслідок
усіх цих подій Ради знову стали єдиними органами влади на місцях, поєднуючи функції
як державної місцевої влади, так і місцевого самоврядування.
Але в запропонованому в грудні 1994 року Президентом Л. Кучмою проекті Конс-
титуційного закону «Про державну владу та місцеве самоврядування» передбачалося
існування Рад виключно як органів самоврядування і тільки на рівні міста, села. Кому-
ністи та соціалісти виступали проти цього. Голова фракції Соціалістичної партії Укра-
їни у Верховній Раді України І. Чиж відзначив: «Перетворити Ради у щось на зразок
вуличних комітетів не можна. Це призведе до перегибів, згубних для самої виконавчої
влади, розбалансує владні механізми» [12]. А член Комуністичної фракції П. Цибенко
Участь політичних партій України в реформуванні місцевих органів державної влади...
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2010 45
заявив: «Я не можу погодитися з ліквідацією Рад як органів народовладдя. На рівні
областей та районів органи представницької влади ліквідуються взагалі, а в місті й
міських районах вони перетворюються в органи місцевого самоврядування» [12]. На той
час члени фракції Народного Руху України, депутатської групи «Державність» мали
зовсім іншу точку зору. Зокрема член фракції Народного Руху України О. Лавринович
заявив, що документ необхідно прийняти в першому читанні, при цьому погодитись з
тими структурними змінами, які передбачені в системі місцевих органів влади та само-
врядування [12]. Таку ж саму позицію займали депутати ліберально-демократичного
спрямування, які представлені у депутатських групах «Єдність», «Реформи», «Міжрегіо-
нальна депутатська група». У своїх виступах вони зазначали той факт, що запропонова-
ний проект Конституційного закону має недоліки, які треба ліквідувати, але щодо рефор-
мування Рад на обласному та державному рівні, а також передачі їх державних функцій
органам виконавчої влади, то з даного питання їх думки були єдиними: Ради повинні
перестати бути органами державної влади на місцях [12].
В кінцевому підсумку в Конституційному договорі, який набрав чинності 8 червня
1995 року, місцеві Ради визначені виключно як органи місцевого самоврядування. На той
час під натиском лівих було зафіксовано, що «представницькими органами в областях,
районах є обласні, районні Ради народних депутатів». Серед найбільш важливих повно-
важень цих органів можна виділити: розробку, затвердження та виконання бюджетів,
встановлення місцевих податків, розпорядження комунальною власністю.
Під час заключного етапу конституційного процесу в Україні дискусія між при-
хильниками та противниками радянської форми влади розгорнулася ще гостріше. У вису-
нутих комуністами та соціалістами проектах Основного Закону нашої республіки перед-
бачалось збереження Рад народних депутатів як органів не тільки самоврядування, але
й органів державної влади. Одним з питань референдуму, проведення якого вони дома-
гались, було: «Чи підтверджуєте ви збереження системи Рад народних депутатів як орга-
нів народовладдя?» [13]. В проекті Конституції України від 11 березня 1996 року був
закріплений статус місцевих Рад виключно як органів місцевого самоврядування. Підтри-
муючи цей документ, партії національно-демократичного напрямку відзначали: «Проект
нової Конституції повертає істинний зміст Радам – органам місцевого самоврядування,
народного представництва, ст. 138 закріплює сільські, селищні, районні та обласні Ради
як первинний і основний елемент державного механізму». Ліві ж партії знову відсто-
ювали статус місцевих Рад як органів державної влади та самоврядування. Кінцевий
підсумок залежав від позицій центристів, які виступали щодо цих питань за варіант
Конституції від 1 березня 1996 року.
В новій Конституції України визначився статус Рад народних депутатів виключно
як органів місцевого самоврядування, причому на рівні районів і областей вони функціо-
нують поруч з окремими органами виконавчої влади [14]. Але на відміну від ситуації, яка
склалася в Україні після введення інституту Представників Президента, їх повноважен-
ня були розмежовані більш чітко. Ради перестали бути органами державної влади на
місцях, і за ними залишились функції місцевого самоврядування. Найбільш важливі з
них, крім розглянутих раніше: забезпечення проведення місцевих референдумів, ліквіда-
ція комунальних підприємств, затвердження програм соціально-економічного та куль-
турного розвитку тощо [14].
Таким чином, за допомогою активної участі політичних партій Ради на місцях були
перетворені в органи місцевого самоврядування за західним зразком, була ліквідована
радянська влада.
Формування місцевих органів державної влади в нашій країні також проходило за
найактивнішої участі політичних партій. Система функціонування органів виконавчої
влади на місцях зветься місцевим управлінням. Це – управлінська діяльність на тери-
О.С. Терзі, М.В. Ковальова
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2010 46
торії місцевої одиниці, яка зветься центральною владою, або адміністрацією вищого терито-
ріального рівня управління. Здійснюється місцеве управління насамперед шляхом приз-
начення вищою владою адміністративних органів.
Складність вирішення цієї проблеми полягала й полягає на теперішній час в тому,
що, незважаючи на широке розповсюдження даної структури в західних країнах, в
Україні немає практичного досвіду формування вертикалі виконавчої влади на місцях.
Не дивно, що українські парламентарі, розробляючи нормативні акти, які спрямовані на
формування в Україні даного інституту, використовували досвід розвинутих в правово-
му плані держав. На думку авторів, найбільш оптимальним варіантом у цьому випадку
може бути практика державного будівництва Французької республіки. В цій країні
регіональним органом управління є Префект республіки, який призначається урядовим
декретом і представляє Уряд і його членів у відносинах з населенням. До його компе-
тенції входять питання фінансів, безпеки, освіти, культури, соціальної допомоги, еконо-
мічного розвитку, котрими займаються підпорядковані йому відомчі структури.
Питання про зміцнення в Україні виконавчої влади за допомогою відповідних
органів було вперше порушене Президентом України Л. Кравчуком в січні 1992 року в
Доповіді про поточний момент та невідкладні заходи щодо посилення виконавчої влади
в Україні, де він відзначив: «…сьогодні слід вирішити остаточно питання зміцнення
виконавчої влади на місцях… Система органів державної виконавчої влади на респуб-
ліканському рівні повинна мати відповідні структури на місцях, які б не були внесені в
місцеві Ради, в органи самоврядування населення» [15].
Ставлення політичних партій було різним. Проти подібних новостворених струк-
тур виступили депутати соціалістичного й націонал-радикального напрямків, тому що
вони вважали, що такий підхід може призвести до встановлення авторитарної дикта-
тури. Представники ліберально-демократичного напрямку висловлювали сумнів щодо
майбутніх взаємовідносин між Радами народних депутатів й органами виконавчої вла-
ди, пропонуючи чітко розмежувати сферу їх діяльності, якщо запропоновані Прези-
дентом структури будуть створені [16].
Найбільш позитивна оцінка була дана у виступах депутатів фракції Народного Руху
України, які вважали, що автономна вертикаль виконавчої влади на місцях допоможе
позбавитися від влади Рад, які, на їх думку, гальмують розвиток незалежної Українсь-
кої держави [15]. Ця точка зору знайшла відображення в розглянутому раніше Законі. В ст. 1
цього документа зазначалось: «Представник Президента України є найвищою посадо-
вою особою державної виконавчої влади, главою місцевої державної адміністрації, який
призначається та усувається з посади Президента України і лише йому підпорядкову-
ється» [17]. В червні того ж року набрало чинності Положення про місцеву державну
адміністрацію [18], яке визначало правові основи функціонування державної виконав-
чої влади на місцях. Але вже навесні 1993 року представники політичного об’єднання
«Нова Україна» зазначили: «Існуюча адміністративна система, якій заважає інститут так
званих Представників Президента, практично усувала від влади, політичного та економіч-
ного впливу на органи територіального та місцевого самоврядування, і, таким чином,
вивела всю систему реальної влади з-під суспільного контролю й впливу суспільних інте-
ресів» [19]. Внаслідок цього, як вже було зазначено раніше, спроба створити органи держав-
ної виконавчої влади на місцях у вигляді інституту Представників Президента не вдалася.
Новий крок на шляху формування автономної вертикалі виконавчої влади на міс-
цях був вжитий Л. Кучмою. В жовтні 1994 року в своєму Зверненні до Верховної Ради
він заявив: «…щодо вертикалі виконавчої влади, то вона має прощупувати всі струк-
турні поверхи держави: від Президента – до міста і села. Має бути чітка підпорядкова-
ність та підзвітність знизу до верху з правом звільнення органом вищого рівня посадо-
вих осіб нижчого рівня, які не справляються з виконанням покладених на них завдань, а
Участь політичних партій України в реформуванні місцевих органів державної влади...
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2010 47
також за порушення ними закону…» [19]. Як наслідок таких прагнень, в грудні того ж
року в Конституційному законопроекті «Про державну владу та місцеве самоврядуван-
ня» Президент Л. Кучма запропонував: «Органами державної виконавчої влади в облас-
тях, районах (крім районів в містах) є обласні, районні, державні адміністрації, які очолю-
ють глави цих адміністрацій, яких, в свою чергу, призначає безпосередньо Президент
України» [20]. На відміну від запропонованих Президентом Л. Кравчуком в 1992 році
заходів в новому законопроекті передбачався чіткий розподіл функцій між Радами й орга-
нами виконавчої влади на рівні області та району, всі повноваження місцевої державної
влади концентрувались в руках обласних і районних адміністрацій, ця влада також розпов-
сюджувалася й на інші територіальні одиниці, які входили до складу області та району.
Природно, що позиції політичних партій, які були представлені в українському
парламенті, були різноманітними. Практично всі політичні партії, включаючи як ліві,
так і праві, вважали, що в цей час необхідно зміцнювати виконавчу владу на місцях, але
тільки партії соціалістичного напрямку наполягали на тому, щоб ці заходи проводились
шляхом підвищення фактичного та юридичного статусу Рад народних депутатів, у той
час як партії національно-демократичного та ліберально-демократичного спрямування
виступали за ліквідацію радянської форми влади. Що ж до партій націонал-радикально-
го напрямку, то вони не мали нічого проти формування місцевих державних адміністрацій,
але знову мали сумніви відносно встановлення в Україні Президентської диктатури [21].
В Конституційному договорі були закріплені положення розглянутого раніше Конс-
титуційного законопроекту, які активно відстоювали українські демократи і ліберали.
Причому з метою запобігання двовладдя главами обласних та районних адміністрацій
Президент призначив осіб, які були обрані головами відповідних обласних і районних
Рад. Як вже відзначалося раніше, Ради все ж таки функціонували на рівні області до
рівня села, але тепер, на відміну від ситуації, яка склалася в березні 1992 року, одна особа
поєднувала в собі функції як глави державної адміністрації, так і голови відповідної Ради.
Проти функціонування місцевих державних адміністрацій як органів виконавчої
влади на місцях виступали комуністи та соціалісти, тому що це надавало Президенту
можливість втручатися безпосередньо у функціонування місцевих територіальних оди-
ниць. Їх політичні опоненти (Народний Рух України, Демократична партія України, Лібе-
ральна партія України, Українська республіканська партія, навпаки, підтримали Президента
в його прагненнях ще більш, на відміну від Конституційного Договору, зміцнити виконавчу
владу на місцях за рахунок державних адміністрацій.
В кінцевому підсумку в Конституції України в розділі 6 говориться: «…виконавчу
владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні
адміністрації. Глави місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Прези-
дентом України за поданням Кабінету Міністрів» [14]. Фактично ситуація нічим не від-
різнялася від положень Конституційного договору, за винятком норми про призначення
главами обласних та районних адміністрацій голів відповідних Рад народних депутатів.
Серед найважливіших повноважень цих структур слід визначити такі, як: «виконання
Конституції та Законів України, Указів Президента України, Кабінету Міністрів України,
інших органів виконавчої влади, додержання прав і свобод громадян, підготовка та
виконання відповідних обласних і районних бюджетів тощо» [14].
Таким чином, внаслідок протидій та компромісів між політичними партіями була
оформлена автономна вертикаль виконавчої влади, статус якої був закріплений в Конс-
титуції України та відповідному законодавстві.
Підводячи підсумки, можна констатувати, що попри ідейні розбіжності партії всіх
напрямків зробили істотний внесок у перетворення місцевих органів державної влади
та самоврядування. Були вирішені такі завдання: під час перебудови місцеві Ради
перестали бути додатком парткомів, в подальшому вони були перетворені з органів
О.С. Терзі, М.В. Ковальова
«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2010 48
державної влади та самоврядування, була сформована автономна вертикаль виконавчої
влади на місцях у вигляді обласних та районних державних адміністрацій. Увесь процес
проходив занадто складно, тому що питання про існування радянської влади на місцях
було одним з головних в програмних документах партій. Крім того, Україна не мала
практичного досвіду в організації місцевої влади за західним зразком. Наслідок – ста-
тус місцевих органів влади та самоврядування змінювався 5 разів.
ЛІТЕРАТУРА
1. Ворона П.В. Місцеве самоврядування і політичні партії в Україні : [монографія] / Ворона П.В. – Х. :
Магістр, 2008. – 184 с.
2. Лялюк О.Ю. Основи організації і діяльності місцевих рад в Україні : [монографія] / Лялюк О.Ю. – Х. :
Право, 2008. – 288 с.
3. Сталий розвиток територіальної громади: управлінський аспект : [монографія] / за заг. ред. Ю.О. Куца,
В.В. Мамонової. – Х. : Магістр, 2008. – 236 с.
4. Пухтинський М. Реформа місцевого самоврядування – це концепція плюс політична воля / Пух-
тинський М. // «Віче» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.viche.info/journal/1027/.
5. Журавський В. Реформа місцевого самоврядування в Україні: плюси та мінуси / В. Журавський //
Юридичний вісник України. – 2005. – № 39 (535). – С. 1, 6-7.
6. Тихонов В. Розбудова місцевого самоврядування – один із пріоритетів державної регіональної
політики в Україні / В. Тихонов // Вісник Центральної виборчої комісії. – 2007. – № 1 (7). – С. 20-25.
7. Архів Верховної Ради України. 5 сесія Верховної Ради України 12 скликання. – Бюлетень № 2. – С. 48.
8. Другий з’їзд Ліберальної партії України, 28 січня 1995 року. – К., 1995. – С. 5.
9. Архів Верховної Ради України. 5 сесія Верховної Ради України 12 скликання. – Бюлетень № 1. – С. 87.
10. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 23. – Ст. 6. – С. 191-193.
11. Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 22. – С. 639.
12. Архів Верховної Ради України. – 2 сесія Верховної Ради України. – Бюлетень № 52 (2). – С. 9.
13. Підписний лист референдуму // Комуніст. – 1996. – № 5.
14. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К. :
Право, 1996. – 56 с.
15. Архів Верховної Ради України. 5 сесія Верховної Ради України 12 скликання. – Бюлетень № 17. – С. 81.
16. Архів Верховної Ради України. 5 сесія Верховної Ради України 12 скликання. – Бюлетень № 23. – С. 45.
17. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 23. – С. 691-694.
18. Голос України. 1992. – 8 червня.
19. Архів Верховної Ради України. 2 сесія Верховної Ради України. – Бюлетень № 13. – С. 25.
20. Жизнь. – 1994. – 9 декабря.
21. Архів Верховної Ради України. 3 сесія Верховної Ради України. – Бюлетень № 39. – С. 32.
Е.С. Терзи, М.В. Ковалева
Участие политических партий Украины в реформировании местных органов
государственной власти и самоуправления (исторический аспект)
В статье анализируется участие политических партий Украины, действующих в конце 80-х – первой
половине 90-х годов прошлого столетия, в разрешении ключевых заданий преобразования местных
органов государственной власти и самоуправления. Сделан вывод о значительном вкладе политических
партий в реформирование местных органов государственной власти и самоуправления, создание вертикали
исполнительной власти в виде областных и районных государственных администраций и конституционное
закрепление статуса Украины как унитарной республики.
O.S. Terzi, M.V. Kovalyova
The Participation of Political Parties of Ukraine in the Reforming of the Local State Authorities
and Self-governing Bodies (Historical Aspect)
The article analyses the participation of political parties of Ukraine in the end of 1980-s – the first half of 1990-s of
the last century in the solving of key tasks of reforming of local state authorities and self-governing bodies. The
authors came to the conclusion that political parties made a valuable contribution in the process of local authorities and
self-governing bodies reforming, the formation of the executive power vertical consisting of regional and district state
administrations and constitutional consolidation of the status of Ukraine as the unitarian republic.
Стаття надійшла до редакції 24.02.2010.
|