Традиціоналістичні ідеї в українській філософії

У статті розглядаються соціально-філософські аспекти традиціоналістичного світогляду в українській філософській думці. На основі праць українських філософів розкриваються основи передромантизму, фактори формування романтичного світосприйняття XVIII – XIX ст., радикалізація традиціоналістичної і...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Ковальський, Г.Є.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України 2010
Schriftenreihe:	Наука. Релігія. Суспільство
Schlagworte:	Філософія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33758
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Традиціоналістичні ідеї в українській філософії / Г.Є. Ковальський // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 2. — С. 87-91. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-33758
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-337582012-05-31T13:32:45Z Традиціоналістичні ідеї в українській філософії Ковальський, Г.Є. Філософія У статті розглядаються соціально-філософські аспекти традиціоналістичного світогляду в українській філософській думці. На основі праць українських філософів розкриваються основи передромантизму, фактори формування романтичного світосприйняття XVIII – XIX ст., радикалізація традиціоналістичної ідеї на початку ХХ ст. В статье рассматриваются социально-философские аспекты традиционалистического мировоззрения. На основе трудов украинских философов раскрывается основа предромантизма, факторы формирования романтического мировоззрения XVIII – XIX ст., радикализация традиционалистической идеи в начале ХХ века. The article is devoted to the social-philosophical aspects of traditionalism concept. On the basis of Ukrainian philosophers works the preromanticism foundation is revealed, the factors of formation of romantic concept in XVIII – XIX ct., the radical changes of traditionalism idea in the beginning of XX-th ct. are considered. 2010 Article Традиціоналістичні ідеї в українській філософії / Г.Є. Ковальський // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 2. — С. 87-91. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 1728-3671 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33758 130.1+141.2:316.75 uk Наука. Релігія. Суспільство Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософія Філософія
spellingShingle	Філософія Філософія Ковальський, Г.Є. Традиціоналістичні ідеї в українській філософії Наука. Релігія. Суспільство
description	У статті розглядаються соціально-філософські аспекти традиціоналістичного світогляду в українській філософській думці. На основі праць українських філософів розкриваються основи передромантизму, фактори формування романтичного світосприйняття XVIII – XIX ст., радикалізація традиціоналістичної ідеї на початку ХХ ст.
format	Article
author	Ковальський, Г.Є.
author_facet	Ковальський, Г.Є.
author_sort	Ковальський, Г.Є.
title	Традиціоналістичні ідеї в українській філософії
title_short	Традиціоналістичні ідеї в українській філософії
title_full	Традиціоналістичні ідеї в українській філософії
title_fullStr	Традиціоналістичні ідеї в українській філософії
title_full_unstemmed	Традиціоналістичні ідеї в українській філософії
title_sort	традиціоналістичні ідеї в українській філософії
publisher	Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Філософія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33758
citation_txt	Традиціоналістичні ідеї в українській філософії / Г.Є. Ковальський // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 2. — С. 87-91. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
series	Наука. Релігія. Суспільство
work_keys_str_mv	AT kovalʹsʹkijgê tradicíonalístičníídeívukraínsʹkíjfílosofíí
first_indexed	2025-07-03T14:29:30Z
last_indexed	2025-07-03T14:29:30Z
_version_	1836636408306991104
fulltext	«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2010 87 УДК 130.1+141.2:316.75 Г.Є. Ковальський Донецький національний університет, Україна ТРАДИЦІОНАЛІСТИЧНІ ІДЕЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ У статті розглядаються соціально-філософські аспекти традиціоналістичного світогляду в українській філософській думці. На основі праць українських філософів розкриваються основи передромантизму, фактори формування романтичного світосприйняття XVIII – XIX ст., радикалізація традиціоналістичної ідеї на початку ХХ ст. Для України протягом століть були притаманні загальноєвропейські тенденції розвитку інтелектуальної думки. Розвиваючись у загальноєвропейському руслі, україн- ський романтизм був продуктом історичних подій знищення державності українського народу у ХVIII ст., що спонукало до відродження та збереження традицій, які є запору- кою подальшого існування нації. Стале існування традиції дає можливість продукувати новаторство. Дослідження філософських ідей традиціоналізму у світлі здобутків сучасних гума- нітарних наук, активізує діалог з вітчизняною традицією філософської думки та допо- магає становленню плюралізму в суспільних науках. Дослідження традиціоналістичних аспектів української філософської думки не відзначається великою кількістю робіт. Яскравими дослідниками визначеної тематики стали А. Стешенко [1], О. 3абужко [2], Я. Розумний [3], Б. Романенчук [4], Л. Губернський [5], Г. Касьянов [6], Г. Дичковська [7] та інші науковці. Метою даної статті є висвітлення аспектів зародження, формування, розвитку тра- диціоналістичної концепції та впровадження їх у наукову філософську сферу. Характерним представником передромантизму став український філософ Г. Сково- рода. Він надає перевагу морально-духовному, протиставляючи раціональному. Єдиним духовним є Бог, осягнути яке можливо через самопізнання. З відчуттям своєї природи людина наближається до Бога, а відчувати живу природу вона зможе, коли буде вірна своїй природі. Пантеїстично-антропоцентричні підходи Г. Сковороди гармонійно про- довжують загальну філософську традицію українського народу. На перше місце мисли- тель ставить ідею духовної відповідності природі та традиціям, що успадковує український романтизм, зробивши її основою своєї філософії. Українська дослідниця А.С. Стешенко виокремлює фольклористичний передромантизм, що з’явився на початку XIX ст., основу якого складає народна творчість. Найяскравішим твором кінця ХVIII ст. стала «Історія Русів», у якій ідеалізується українська історія [1]. Проте передромантизм як соціально- філософська течія не став цiлiсною iдейно-художньою системою. На початку ХІХ ст. фольклористичний передромантизм отримав продовження у фольклорно-iсторичних творах романтизму М. Максимовича, I. Срезневського, П. Кулiша, М. Маркевича. Вони створили iдеалiзований образ України «козацьких часів». Роман- тичний культурно-просвiтницький напрям, представлений харкiвськими романтиками I. Срезневським, А. Митлинським, Л. Боровиковським, О. Корсуном, за словами О. За- бужко, мав «інтелiгентський характер» [2, с. 95]. У 30-і рр. XIX ст. романтичний рух поширюється у Галичині, де М. Шашкевич, I. Вагилевич i Я. Головацький засновують осередок «Руська Трійця» [3, с. 139]. У цей період зароджуються основні ідеї романтич- Г.Є. Ковальський «Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2010 88 ної свідомості – ідея історизму, концепції національної історії, самобутньої культури. Діячі «Руської Трійці» наголошували на необхідності розвитку українських традицій та мови, яка є найважливішою ознакою національної самобутності. Природа є джерелом старовинних традицій, культів, що віддзеркалюються в народних звичаях та ліричних піснях. Романтизм актуалізував традицiйне розуміння анімізму природи, її тотожності із циклом людського буття, а головне, оформив його у філософські погляди. Природа є джерелом символів, які несуть певну сталу інформацію від покоління до покоління. З середини XІX ст. виокремлюють київський етап українського романтизму iз виразним політичним характером, який пов’язують з М. Максимовичем, М. Костомаровим, П. Кулі- шем, Т. Шевченком [1]. Київські романтики прониклися християнським світоглядом, поборником якого стає Кирило-Мефодіївське Братство. Погляди кирило-мефодіївців є синтезом елементів романтичної традиції, національно-політичних і релігійних моти- вів. Це підтверджує орiєнтацiю українських романтиків на внутрішнє, духовне продов- ження традиційної спрямованості української філософської думки. Iсторiю треба вивчати за народними джерелами, бо в народній творчості народ є таким, яким він є насправді. Народні пісні становлять літопис минулих подій, картини народного побуту, внутрішньої історії, відображають неповторне уявлення народу про самого себе [1]. Для романтиків минуле не достовірна історична реальність, а сфера втілення певного ідеалу, осягнути який можна, уточнюючи міфи. У роботі «Слов’янська міфологія» М. Костомаров виходить також із того, що міфологічна символіка як явище донаціональне несе в собі вічні проблеми буття і в художній формі передає їx наступ- ним поколінням, формуючи духовну субстанцію етносу. А дотримання традицій забез- печує цей процес, утворюючи цілісну національну самосвідомість. Визначне місце серед київських романтиків займає П. Куліш. Його хуторянська філософія є філософією бут- тя, яка формується у типових і цілком природних обставинах повсякденної діяльності українців, визначаючи їхній національний характер. Українська нація в духовному розумінні за природою є селянською. Головними рисами українського етносу є почут- тєвість та глибока релігійність. Символом духовного розвитку є хутір як осередок націо- нальної самобутності, традицій, народної мови. Куліш негативно оцінює цивілізацію, характеризуючи її ярмом, нав’язаним ззовнi, який є чужим народу. Цивілізацію, міcтo П. Куліш вважає осередком бездуховності, прикметою економічного зиску й соціаль- ного розшарування, а xyтіp асоціює зі збереженням традицій, культури, національної ідентичності, говорить А. Стешенко [1]. Філософія українського романтизму передбачила необхідність усвідомлення націо- нальних традицій. Вони стали головним джерелом нацiонального самопізнання, а їх збереження – умовою подальшого існування етносу. Минуле для романтикiв не є досто- вірною історичною реальністю. Минуле є сферою реалізації ідеалу, осягнути який можна через дослідження міфів, фольклору, мови, традицій. Ці явища мають характер донаціо- нальних, несуть вічні проблеми буття та передають їх наступним поколiнням, формуючи духовну субстанцію етносу. Дотримання традицій сприяє становленню цілісної національ- ної свідомості [4, с. 763]. З початком ХХ ст., перехворівши на різноманітні соціалістичні течії, ідеї україн- ського традиціоналізму отримують розвиток у вигляді більш радикального прояву – «чинного (інтегрального) націоналізму». У наукових колах розгортається дискусія про зміст «інтегрального націоналізму» та європейські традиціоналістичні основи україн- ського націоналізму. В «Малій енциклопедії етнодержавознавства» ідеологом інтег- рального націоналізму в Україні називається Д. Донцов [8, с. 739]. В енциклопедії за- значається, що інтегральний націоналізм виступає проти іноземних впливів, ставить Традиціоналістичні ідеї в українській філософії «Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2010 89 націю над людиною, пропагує завоювання національної незалежності мілітарними за- собами. Націоналізм – це напрямок, що орієнтований насамперед на ідеї нації. Справед- ливий соціальний устрій позначається не з точки зору особистої свободи як у лібе- ралізмі, не як повна соціальна рівність (комунізм, соціалізм), а лише у зв’язку з повним державним унезалежненням нації на основі віковічних традицій. Загалом науковці відводять Д. Донцову особливе місце у формуванні та встановленні української націо- нальної свідомості й ідеології [5, с. 348]. Найбільшою проблемою у науковому дослідженні теорії нації й націоналізму, за- значає Г. Касьянов, є «термінологічне безладдя, нерідко просто хаос; головною пробле- мою стає вибір дефініції, яка б відповідала концептуальному підходу до проблеми». Він наголошує на тому, що до тлумачення даного терміна слід підходити обережно [6, с. 40]. Одне трактування гласить, що інтегральний – це всюдипроникаючий, всюдисущий, єдинодопустимий. Інше показує, що це – радикальний, екстремістський, войовничий, агресивно-експансіоністський, реакційний, правий націоналізм [8, с. 739]. Якщо в пер- шому трактуванні знайти аналогію чинного націоналізму Д. Донцова та пропонованого інтегрального важко, то в другому визначенні можна вказати на близькість радикаль- ного, войовничого та чинного націоналізмів. На відміну від українського теоретика монархізму В. Липинського, Д. Донцов не бачив Україну монархією та виступав за суцільну трансформацію і формування нового духу. Д. Донцов заперечує старі засадничі принципи, наголошує на необхідності транс- формації свідомості, побудові нового суспільства та вимагає абсолютної відданості і самопожертви. Викладені у творах Д. Донцова ідеї є закономірністю, необхідністю про- довження традиції існування нації. Дослідниця «чинного націоналізму» Г. Дичковська вважає інтегральний націоналізм Д. Донцова, який доводять І. Лисяк-Рудницький та С. Лінецький, у дійсності ультранаціоналізмом [7]. Націоналізм, який був найбільш по- тужним та характерним політичним рухом 1920 – 1950-х рр., дослідницею не береться до уваги та ототожнюється з ідеологією Д. Донцова та ОУН, націоналізму та ультрана- ціоналізму. Націоналізм та ультранаціоналізм є різними напрямами, які різняться не лише ідеологічно, а й методологічно – підходами розв’язання проблем суспільного життя. Можна прослідкувати, що ці види націоналізму вбачали різні цілі діяльності, зазначає інший дослідник націоналізму І. Шліхта [9, с. 24]. Націоналізм Д. Донцова на основі українських традицій ставив виховну мету, ідеолог не займався розробкою програмно- устроєвих питань. Другий націоналістичний напрям ставив мету практичного втілення концепції незалежності України. Ультранаціоналізм Д. Донцова став етапним явищем переходу до націоналізму, враховуючи об’єктивну реальність та діалектичну єдність повсякденного життя та ідеології. Світоглядно-філософський зміст «інтегрального націоналізму» можна зрозуміти із загальних визначень українського націоналізму у будь-якого авторитетного автора цієї ідеології. Націоналістична ідеологія є не штучно видуманою теорією, а низкою тісно пов’язаних правд, що на їх підставі розвивається життя нації. У Д. Донцова це загальне положення українського націоналізму набирає центрального значення головної ідеї, яку він пропагує все життя, – ідеї про засадничу відмінність націоналістичного світогляду від ідеалів європейського Просвітництва взагалі та його похідних у вигляді позитивіз- му, наукового соціалізму, наукового матеріалізму зокрема. Саме за таку науковість він піддає нищівній критиці майже всіх відомих українофілів та українських демократів, починаючи з П. Куліша й закінчуючи М. Драгомановим та його численними послідов- никами, яких за їхню соціально-просвітницьку та просоціалістичну орієнтацію презир- ливо нарікає «українським провансальством» [10, с. 33]. Г.Є. Ковальський «Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2010 90 Д. Донцов на філософських засадах розвиває думку про кризу європейської куль- тури та європейського людства. Він вбачає причини такої кризи у світоглядній орієн- тації Європи на ідеали Просвітництва та наукового Розуму, тобто в її раціоналізмі. Український мислитель доводить, що криза у Європі на початку ХХ ст. є наслідком визрівання національних життєвих світів, кризою, що спричинена зіткненням націо- нальних воль до самоствердження, виборюванням свого місця у світі, ґрунтуючись виключно на новітній філософській традиції, яка прийняла самоназву «філософії волі», волюнтаризму або ірраціоналізму, він доводить, що граничною основою людського життя, світогляду, ідеології є не раціональна свідомість, а людське воління. Тому донцовська концепція отримує назву «вольовий націоналізм». Націоналізм в історично усталеному визначенні поняття класиками української націоналістичної думки є системою «вольових» істин щодо життя нації. Філософське поняття волі, воління є загальною формою позначення реальної настанови на втілення у життя людських жадань, бажань, прагнень, або відбиває те справжнє воління до життя, яке міститься у всіх людських почуттях та переживаннях і яке у своїх витоках непід- контрольне раціональним міркуванням, а мотивується усіма чинниками людської жит- тєдіяльності. Тому для української нації, для якої стан нереалізованого воління до національно-буттєвого самоствердження є майже постійним, націоналізм набуває реаль- ного суспільного сенсу, волі до власної культури, до самостійного державницького буття. Проте як воління та почуття у реальному житті не можуть замінити розум, так само націоналізм не спроможний виконувати функції наукового знання, політичної теорії. Отже, націоналізм та націоналістична ідеологія не є і не може бути такою систе- мою поглядів, що ґрунтується на фактах свідомості або розуму. Націоналізм може ґрун- туватися лише на позанауковому факті воління, не пов’язаному з попередньою дією розуму, «волі нації». «Ця воля – це головна прикмета нації і основна точка у націоналіс- тичній ідеології» [10, с. 34]. Підводячи підсумки, необхідно наголосити, що передромантизм, закликаючи жити шануючи сакральні непорушні одвiчнi традиції, заклав підґрунтя, на якому сформува- лися основні концептуальні ідеї українського традиціоналізму. Оформившись у ХІХ ст. у народний романтизм, він спрямовував до іcтopії народу, національної традиції, сприяв виробленню нового типу свідомості, зверненню до культурної спадщини, фольклорної конкретики. Головним у романтизмі стає лінгвоцентризм, мова набуває в українській свідомості сакрального значення, стає виразником духовної сутності нації. Заснований на позиціях європейського аналога український романтизм сформував нове розуміння цінності знання, яке полягає у поясненні сучасного через минуле та у передбаченні май- бутнього розвитку. Не дивлячись на значну увагу до дослідження традицій як сталих культурних констант, не можна ототожнювати українських романтиків із супротивни- ками новаторства. В контексті розвитку європейської традиціоналістичної інтелекту- альної думки ХХ ст. ознаменувалося утворенням нових форм українського традиціона- лізму, головним проявом якого стає чинний (інтегральний) націоналізм. Ця форма україн- ського традиціоналізму як соціальне явище ХХ ст. й до сьогодні не має однозначного розуміння в сучасному українському суспільстві. ЛІТЕРАТУРА 1. Стешенко А.С. Традиція i новація в контексті філософської думки в Україні кінця XVIII – XIX ст. [Електронний ресурс] / А.С. Стешенко // Мультиверсум. Філософський альманах. – К. : Центр духовної культури. – 2007. – № 61. – Режим доступу : http://www.filosof.com.ua/Jornel/M_61/Steshenko.pdf 2. Забужко О. Філософія національної ідеї України та Європи / О. Забужко // Зустрічі. – 1991. – № 2. – С. 95. Традиціоналістичні ідеї в українській філософії «Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2010 91 3. Розумний Я. Маркіян Шашкевич – символ національного відродження / Я. Розумний // Сучасність. – 1992. – № 6. – С. 138-143. 4. Романенчук Б. Що творить націю / Б. Романенчук // Хроніка. – К., 2000. – Вип. 39-40. 5. Губернський Л.В. Культура, ідеологія, світогляд: методологічно-світоглядний аналіз / Губернський Л.В. – К. : Знання України, 2002. – 580 с. 6. Касьянов Г. Український націоналізм: проблема наукового переосмислення / Г. Касьянов // Український історичний журнал. – 1998. – № 2. – С. 39-54. 7. Дичковська Г. Філософсько-політичні основи національно-визвольного руху 20 – 50-х років XX сто- ліття / Дичковська Г. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2003. – 164 с. 8. Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К. : Генеза, 1996. 9. Шліхта І. Деякі аспекти взаємин Д. Донцова з Організацією українських націоналістів / І. Шліхта // Вісник Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка. Історія. – Вип. 65. – 2003. – С. 22-26. 10. Бистрицький Є. Чому націоналізм не може бути наукою / Є. Бистрицький // Політична думка. – 1994. – № 2. – С. 33-34. Г.Е. Ковальский Традиционалистические идеи в украинской философии В статье рассматриваются социально-философские аспекты традиционалистического мировоззрения. На основе трудов украинских философов раскрывается основа предромантизма, факторы формирования романтического мировоззрения XVIII – XIX ст., радикализация традиционалистической идеи в начале ХХ века. Grygory Kovalsky Traditionalism Ideas in the Ukrainian Philosophy The article is devoted to the social-philosophical aspects of traditionalism concept. On the basis of Ukrainian philosophers works the preromanticism foundation is revealed, the factors of formation of romantic concept in XVIII – XIX ct., the radical changes of traditionalism idea in the beginning of XX-th ct. are considered. Стаття надійшла до редакції 23.03.2010.

Традиціоналістичні ідеї в українській філософії

Institution

Ähnliche Einträge