Сакральне в українській і японській культурах: компаративний аналіз

У рамках дослідження автором проведено компаративний аналіз ролі сакрального в українській і японській культурах. Розгляд означеної проблеми пролягає крізь призму виокремлення та експлікації фундаментальних категорій з українського і японського ціннісно-смислових універсумів. Стаття є спробою д...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Гераськов, С.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України 2010
Назва видання:	Наука. Релігія. Суспільство
Теми:	Релігійні впливи на суспільство, культуру і науку
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33778
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Сакральне в українській і японській культурах: компаративний аналіз / С.В. Гераськов // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 2. — С. 274-279. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-33778
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-337782012-05-31T13:06:41Z Сакральне в українській і японській культурах: компаративний аналіз Гераськов, С.В. Релігійні впливи на суспільство, культуру і науку У рамках дослідження автором проведено компаративний аналіз ролі сакрального в українській і японській культурах. Розгляд означеної проблеми пролягає крізь призму виокремлення та експлікації фундаментальних категорій з українського і японського ціннісно-смислових універсумів. Стаття є спробою доведення важливості сакрального для української і японської традицій, а також пояснення специфіки його розуміння українцями і японцями. В рамках исследования автором проведен компаративный анализ роли сакрального в украинской и японской культурах. Рассмотрение обозначенной проблемы пролегает сквозь призму выделения и экспликации фундаментальных категорий из украинского и японского ценностно-смысловых универсумов. Статья представляет собой попытку доказательства важности сакрального для украинской и японской традиций, а также объяснения специфики его понимания украинцами и японцами. Within the framework of the research the author has made the role of sacred in Ukrainian and Japanese cultures of comparative analysis. The examination of the problem lies in the light of allocation and explanation basic categories from Ukrainian and Japanese universes of values and meanings. The article is an attempt to prove the importance of sacred for Ukrainian and Japanese traditions, and also explain peculiarities of its understanding by Ukrainian and Japanese people. 2010 Article Сакральне в українській і японській культурах: компаративний аналіз / С.В. Гераськов // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 2. — С. 274-279. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 1728-3671 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33778 (477)008.001.3(520) uk Наука. Релігія. Суспільство Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Релігійні впливи на суспільство, культуру і науку Релігійні впливи на суспільство, культуру і науку
spellingShingle	Релігійні впливи на суспільство, культуру і науку Релігійні впливи на суспільство, культуру і науку Гераськов, С.В. Сакральне в українській і японській культурах: компаративний аналіз Наука. Релігія. Суспільство
description	У рамках дослідження автором проведено компаративний аналіз ролі сакрального в українській і японській культурах. Розгляд означеної проблеми пролягає крізь призму виокремлення та експлікації фундаментальних категорій з українського і японського ціннісно-смислових універсумів. Стаття є спробою доведення важливості сакрального для української і японської традицій, а також пояснення специфіки його розуміння українцями і японцями.
format	Article
author	Гераськов, С.В.
author_facet	Гераськов, С.В.
author_sort	Гераськов, С.В.
title	Сакральне в українській і японській культурах: компаративний аналіз
title_short	Сакральне в українській і японській культурах: компаративний аналіз
title_full	Сакральне в українській і японській культурах: компаративний аналіз
title_fullStr	Сакральне в українській і японській культурах: компаративний аналіз
title_full_unstemmed	Сакральне в українській і японській культурах: компаративний аналіз
title_sort	сакральне в українській і японській культурах: компаративний аналіз
publisher	Інститут проблем штучного інтелекту МОН України та НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Релігійні впливи на суспільство, культуру і науку
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33778
citation_txt	Сакральне в українській і японській культурах: компаративний аналіз / С.В. Гераськов // Наука. Релігія. Суспільство. — 2010. — № 2. — С. 274-279. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
series	Наука. Релігія. Суспільство
work_keys_str_mv	AT gerasʹkovsv sakralʹnevukraínsʹkíjíâponsʹkíjkulʹturahkomparativnijanalíz
first_indexed	2025-07-03T14:30:21Z
last_indexed	2025-07-03T14:30:21Z
_version_	1836636461838893056
fulltext	«Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2010 274 УДК (477)008.001.3(520) С.В. Гераськов Державний університет інформатики і штучного інтелекту, м. Донецьк, Україна САКРАЛЬНЕ В УКРАЇНСЬКІЙ І ЯПОНСЬКІЙ КУЛЬТУРАХ: КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ У рамках дослідження автором проведено компаративний аналіз ролі сакрального в українській і японській культурах. Розгляд означеної проблеми пролягає крізь призму виокремлення та експлікації фундаментальних категорій з українського і японського ціннісно-смислових універсумів. Стаття є спробою доведення важливості сакрального для української і японської традицій, а також пояснення специфіки його розуміння українцями і японцями. Глобалізаційні процеси, що відбувалися протягом ХХ ст., спричинили глибокий синтез культур, виявивши тим самим проблему їхнього порозуміння. Різні національні традиції втягнулися в один часовий і духовний простір, детермінуючи одна одну, що викликало потребу в гармонійному співіснуванні. Тому в наш час дуже важливо надати міжкультурним комунікаціям характер осмисленого і плідного діалогу. Двосторонні зв’язки України і Японії, що постійно розвиваються, є вельми необ- хідними для поступу українського суспільства, оскільки Японію можна вважати одним із зразків майбутнього стану не лише України, а й кожної держави, яка намагається до- сягнути інформаційної фази розвитку. Динаміка розгортання українсько-японських від- носин стимулює дослідження в цій галузі, яких, на жаль, в українському японознавстві не так вже і багато. Вітчизняні японознавці поки що відстають від своїх російських колег, у яких масштабна видавнича діяльність з питань японських релігійно-філософських тради- цій триває вже далеко не перший рік. Наслідком активності російських науковців стають порівняльні дослідження, такі як праця О.М. Мещерякова «Японський імператор і ро- сійський цар: елементна база» [1], в якій окреслюється як спільне, так і відмінне між російською і японською культурами. В цьому контексті можна згадати роботи О.Є. Ку- ланова [2], Е.В. Молодякової, В.Е. Молодякова, М.П. Герасімової, Ю.Б. Стоногіної [3] тощо. Прогалини в сфері компаративних досліджень українського та японського не озна- чають, що подібні пошуки не потрібні. Радше навпаки – так як українська і японська культури розвивалися в різних умовах, то проведення конкретного компаративного ана- лізу могло б виявити специфіку обох традицій кращим чином. Водночас подібний ана- ліз є корисним і для знаходження спільних точок дотику. В цій площині й пролягає мета даного дослідження – розкрити роль сакрального в межах української і японської культурних парадигм. Доводиться констатувати той факт, що у сучасному релігієзнавстві немає ціліс- ного, вичерпного тлумачення феномену сакрального. Відтак заклики про стрімку десак- ралізацію світу постають непереконливими, оскільки що саме десакралізується, лиша- ється питанням без чіткої відповіді. Проблема походження самого уявлення про сакральне не вирішується навіть такими класиками європейської думки, як М. Еліаде чи навіть Р. Отто, одним з провідних теоретиків у цій сфері. Вказується лише, що це дещо, при- таманне людству витоково, невід’ємна і вічна властивість людської свідомості [4], [5]. В цьому сенсі питання про визначення змісту поняття «сакральне» набуває належної актуальності і ваги. Насамперед зазначимо, що цей термін дотепер не отримав єдиного тлумачення у науковій літературі, й тому ще не став нормативним поняттям, що створює певні труд- нощі для подальшого його вивчення. Більшість дослідників пов’язують його норматив- Сакральне в українській і японській культурах: компаративний аналіз «Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2010 275 ність з виходом в 1917 р. праці Р. Отто «Das Heilige» («Священне»). Співвідношення термінів «сакральне», «священне» і «святе» в той час ще не стало методологічною проб- лемою і «сакральне» розглядали як первісний, міфічний спосіб сприйняття «священно- го», як перший етап такого сприйняття. Для експлікації значення цього терміна в контексті дослідження слід звернутися до його історії. Впродовж історичного розвитку відбувалась поступова раціоналізація поняття «сакральне». Цей процес набув відносно завершеного оформлення у ХХ ст., коли сакральне стали розглядати як центральний компонент релігії, універсальну кате- горію релігійної свідомості. Дисципліною, яка обрала «сакральне» як свій предмет, ста- ла феноменологія релігії. При цьому треба підкреслити, що існування різних варіантів розуміння цього феномену дозволяє казати про існування двох принципово різних вер- сій феноменології релігії, які можна умовно позначити як феноменологію релігії в ши- рокому сенсі (феноменологічне релігієзнавство) і феноменологію релігії у вузькому сенсі (філософська феноменологія релігії). Незважаючи на те, що «сакральне» можна розцінювати предметом як феномено- логічного релігієзнавства, так і філософської феноменології релігії, при ретельнішому розгляді вказаних інтерпретацій очевидними стають певні розбіжності саме у предмет- ному полі вивчення. Для представників феноменологічного релігієзнавства особливо цікавими постають конкретні уявлення про сакральне в межах тієї чи іншої релігійної традиції, культури, а також розвиток цих уявлень в процесі становлення людства, оскіль- ки саме на основі їх порівняння і класифікації повинні бути віднайдені універсальні та інваріантні структури релігійного досвіду. Предметом дослідження для представників філософської феноменології релігії є, перш за все, онтологічний зв’язок між людиною і сакральним, а також осмислення специфіки людського існування, що є наслідком цього зв’язку. Тому ті, хто репрезентують філософську феноменологію релігії, часто є схиль- ними до екзистенціалізму і філософської антропології. Найбільш показовими і продук- тивними для визначення специфіки, проблемного поля та інших питань філософської феноменології релігії постають концепції М. Шелера і М. Гайдеґера. Безперечно, уявлення про сакральне містить найважливіші характеристики сущого: онтологічно воно відрізняється від буденного буття і належить до вищого рівня реаль- ності; гносеологічно – містить істинне знання; феноменологічно сакральне є над-зви- чайним; аксіологічно – абсолютним, імперативним, глибоко шанованим. Уявлення про сакральне з достатньою повнотою виражені в релігійному світогляді, сакральне – пре- дикат тих сутностей, які є об’єктом шанування. З огляду на це автор проводить дослі- дження в рамках першого підходу до інтерпретації сакрального, але, звичайно, не від- кидаючи другого. Проблема специфікації культури завжди безпосередньо пов’язана з проблемою її саморефлексії, тобто засобу сприйняття даною традицією самої себе. Ця саморефлексія неможлива без експлікації фундаментальних категорій ціннісно-смислового універсу- му, на яких ґрунтується культурний організм і які детермінують його специфіку і само- бутність. Під терміном «ціннісно-смисловий універсум» (далі – ЦСУ), який був вве- дений до наукового обігу С.Б. Кримським, потрібно розуміти ієрархію цінностей та смислів, які становлять основу культури і поза межами яких мислити про неї немож- ливо [6, с. 102-108]. Щодо поняття «категорія культури», слід зазначити, що його важ- ливість було доведено у працях О.Я. Гуревича [7] і В.С. Стьопіна [8]. В даному дослідженні визначення специфіки українського і японського ЦСУ по- стає можливим крізь виявлення семантики погляду в процесі традиційного сприйняття українцями і японцями навколишнього світу. Погляд (яп. кан/міру – «бачити») належить до тих глибинних структур, які визначають внутрішню логіку розвитку культури і особливості сформованої нею «картини світу». Стійка традиція символічного засвоєння С.В. Гераськов «Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2010 276 світу саме за допомогою погляду, на думку О.М. Мещерякова, призвела у подальшому до свого роду «короткозорості» японської культури, тобто до здатності засвоювати, інтеріоризувати переважно близький простір [9, с. 351-356]. В цьому сенсі українську і російську культури можна визначити як «далекозорі». Погляд є категорією, згідно з якою можливі як внутрішній опис, так і зіставлення. Дійсно, саме за допомогою зору людина отримує свої головні враження про світ. Але якщо у різних народів фізіологічно очі розвинені однаково, на світ вони дивляться зов- сім по-різному. Так, японський вислів «зіщулити очі» означає радість, російською мовою кажуть: «его зрачки сузились от ярости». Спосіб бачення, зорове сприйняття дійсності детерміновані особливостями того невидимого середовища, в межах якого мислять люди, тобто ЦСУ. В ЦСУ, виробленому японською культурою, погляд виступає водно- час і як засіб безпосереднього опанування реальності, і як засіб бачення, що переходить в інтроспекцію, інтенсивне розуміння, яке допомагає проникнути вглиб речей. У кон- тексті японської традиції погляд об’єктивує те, що є об’єктом спостереження, постаючи при цьому верифікатором того, що відбувається [10, с. 7]. Щодо українського контекс- ту, то у ньому саме погляд актуалізує ту систему цінностей, символів і ритуалів, яка повністю відповідає потребам українського суспільства. Таким чином, погляд потрап- ляє до поля зору самої культури, і як подія, що відбувається всередині неї, визначає набір її фундаментальних категорій, при цьому сам перебуваючи однією з них. Аналізуючи роль сакрального в ЦСУ японської і української культур, необхідно виокремити головні категорії цих універсумів, розкриття значення яких сприятиме про- веденню означеного аналізу. Звісно, подібних категорій можна віднайти досить багато, і розглянути їх всі в рамках дослідження не уявляється можливим. Тому автором було обрано наступні категорії: простір, час і держава. Специфіка людського світобачення тісно пов’язана з характером сприйняття простору і часу – головних універсальних категорій культури, які багато в чому визна- чають інші її параметри. Простір і час як універсальні форми сприйняття дійсності утворюють ту «координатну сітку», той хронотоп, завдяки якому люди уявляють «кар- тину світу». Зауважимо, що, визначаючи просторово-часову модель іншої культури, дослідник неминуче накладає її на простір і час своєї культури, що часто призводить до порушення наукової методології дослідження, а тому слід чітко уявляти складнощі, пов’язані з подібною процедурою. Адже те, що людина вважає головними життєвими цінностями, може мати зовсім інше значення для представників іншої традиції. Як наслідок, часто можна спостерігати неправильне розуміння «картини світу» людей інших культур: їх ЦСУ приписуються невластиві ознаки. Для японської свідомості простір і час – це не апріорні поняття, що існують до досвіду чи поза його межами; вони існують у самому досвіді й складають невід’ємну його частину. Тому простір і час не стільки усвідомлюються, скільки безпосередньо переживаються. Вони виступають не як нейтральні координати, а у вигляді могутніх, таємничих сил, що керують всіма речами, життям людей, а подеколи навіть і богів. Що стосується просторової моделі світу, завжди існує одна головна межа, що являє собою кордон внутрішнього простору даної культури, зазначає С.В. Капранов [11, с. 87]. У кон- тексті нашого дослідження можна казати про ту межу, що відділяє поцейбічний світ від потойбічного. Безперечно, категорія простору в японському ЦСУ наділена сакральніс- тю. Існує багато сакральних секторів простору, що виникають внаслідок його неоднорід- ності. Для японської культури такою сакральною зоною є, насамперед, гора. Протягом всієї історії країни гори займали місце в ієрархії «сакральної топографії». Це пов’язано з уявленням про структуру світу в японській міфологічній свідомості. Як відомо, япон- ці запозичили з китайської міфології концепцію землі як квадрата і орієнтацію за чо- тирма напрямками (відома й інша модель, що базується на відповідності п’яти сторін Сакральне в українській і японській культурах: компаративний аналіз «Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2010 277 світу п’яти першоелементам). Однак у міфологічній свідомості японців існувало й інше уявлення простору, яке характеризувалося двома головними напрямами: вгору і вниз. Тому можна стверджувати, що вертикальна просторова вісь є не менш суттєвою для японського світосприйняття, ніж горизонтальна. Ще однією особливістю японського сприйняття простору є те, що свідомістю японця заперечується принцип трансцендент- ності. Земний та інший світи взаємодіють і взаємопов’язані. Прихований світ предків – це лише невидима частина земного світу. Відтак, у японській культурі розмита межа між сакральним і профанним. Означену розмитість складно поширити на ЦСУ української культури. У ньому всі без винятку ієрофанії змінюють те місце, де вони відбуваються: простір, який до того часу був звичайним, буденним, дістає значно вищий, сакральний статус. Поняття сакрального простору в українському контексті передбачає ідею повторення початкової ієрофанії, яка освятила колись даний простір, змінивши його, надавши йому особливо- го змісту, інакше кажучи, відділивши його від навколишньої буденності. Таке місце стає невичерпним джерелом сили й сакральності, дає можливість кожному відвідувачу скористатися цією силою і приєднатися до цієї сакральності. Для християнина, а біль- шість українців є саме християнами, – храм. Саме храм є тим місцем, де відбувається «спілкування» між людиною і Богом, який є трансцендентним. У той же час в японській традиції «спілкування» між людиною і божествами камі проходить не тільки у чітко встановлених місцях – синтоських святилищах дзіндзя, оскільки згідно із синтоським світоглядом уся природа є одухотвореною [12, с. 181]. Таким чином, ми бачимо важ- ливість сакрального для категорії простору як в українському, так і в японському ЦСУ. При цьому різниця спостерігається в наявності чіткої дистинкції між сакральним і про- фанним простором, що є притаманною українській культурі, й відсутності такої дис- тинкції в межах японської традиції. Час у японському розумінні, як і простір, також є сакрально забарвленим. Сак- ральний час характеризується різноманітними феноменами: може позначати час, протя- гом якого справляються обряди, а тому і є сакральним, а може стосуватися міфічного часу – чи то відновленого через ритуал, чи то реактуалізованого завдяки звичайному повторенню акту, що має власний міфологічний архетип [13, с. 54]. В японській тра- диції час є циклічним, оскільки його проміжки досі враховуються за девізами правління імператорів, тобто сакральних осіб. Сьогодні японці досить часто застосовують і два- надцятирічний цикл – за назвами зодіакальних тварин. Таке розуміння плину часу, коли його утворено обмеженим і заздалегідь відомим набором елементів, що невпинно пов- торюються, відображає ідею нелінійного, циклічного і абсолютно невичерпного часу – жодного кінця світу і Страшного суду в ньому не передбачено. Категорія часу є важли- вою і в тому відношенні, що характерною рисою японського світовідчуття є сприйняття всіх явищ головним чином у їх часовій динаміці. Щодо «українського часу», який можна визначати як християнський (звісно, досить умовно), то, по-перше, треба відзначити, що він є лінійним. Народження Ісуса Христа відбулося в історії один раз, і ця подія поклала початок новому літочисленню. Про час певної події в Україні говорять: «такий-то рік від Різдва Христова» (щоправда, існує і секуляризований варіант того самого вислову: «рік нашої ери»). Так само один раз має відбутися і Страшний суд – кінцева точка християнського хронотопу. По-друге, най- важливіша часова вісь у християнському світогляді – це вісь, яка з’єднує теперішній час з вічністю. Аскетична православна практика спрямовує людину до вічності не з майбутнього, а завжди з теперішнього. Тільки «зараз» людина може допомогти іншій людині, помолитися, покаятися тощо. Отже, сакральність часу в українському контекс- ті не підлягає сумніву, однак дистинкція між сакральною і буденною протяжностями зберігає своє значення. С.В. Гераськов «Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2010 278 Коли мова йде про категорію держави, не слід забувати про те, що Японія як країна є сакралізованою. Японські міфи свідчать, що раніше Японські острови називали по-різному. Це і «Велика країна восьми островів», так як перші творці Ідзанагі та Ідза- намі утворили острови Японії кількістю вісім [14, с. 118]. Це і «Країна очерету». Це і «Баб- чині острови» – перший імператор Дзімму, оглядаючи країну з пагорба, вирішив, що своїми контурами вона нагадує бабку. Однак жодну з цих назв не було прийнято як офіційну. Окрім міфів вони фігурують тільки як образні позначення Японії. Важливо відзначити, що Японія зробила спробу побудувати вироблену Китаєм геополітичну модель світу. Головною властивістю цієї моделі є розміщення власної кра- їни (якій в особі правителя приписується роль носія абсолютної благодаті) в центрі світу, тобто її сакралізація. Тому вслід за китайцями японські хроністи застосовували по від- ношенню до Японії термін «середня країна». Ця «середня країна» повинна бути оточеною «безкультурними» країнами і народами, тобто має місце розподіл на «своїх» та «інших». Специфіка геополітичного розташування України здавна ставила українську лю- дину в надзвичайно складну ситуацію незахищеності, робила її об’єктом експансії заво- йовників зі Сходу і Заходу, Півночі й Півдня [15, с. 573]. Психологічно відчуваючи це, людина перебувала, якщо скористатися твердженням К. Ясперса, на «межах можливос- тей існування». Внаслідок цієї розмежованості віссю життя українців стало не профан- не, земне існування, а щось вище за нього: сакральне, «трансценденція», ідеал, що пе- ревищує земні межі. Значення релігійного чинника в існуванні та поступі українського державотворен- ня є досить неоднозначним. Характерним є, зокрема, те, що не простежується абсолют- ний збіг релігійної спільності з почуттям національної самосвідомості [15, с. 578]. Такий незбіг існував і за часів Київської Русі, коли християнство було релігією знаті, а язич- ництво – низів, і за часів польсько-литовської державності, коли вищі прошарки вияв- ляли свою лояльність до римо- чи греко-католицизму, а прості люди лишалися пере- важно в межах православ’я. Таку ситуацію спостерігаємо і в XVІІ – ХІХ ст., коли низи залишалися на рівні народного християнства, а провідні верстви схилялися або до російського православ’я, або до римо-католицизму. В той же час у контексті японської традиції полірелігійність мала зворотне значення: релігійні системи, такі як синто, буд- дизм у різних його виявах, конфуціянство тощо, у своїй сукупності були одним з най- більш впливових факторів формування національної ідентичності. Висновки Звичайно, запропонованими вище категоріями не обмежуються ЦСУ української та японської культур. У рамках обох традицій можна виокремити ще чимало фундамен- тальних, властивих тільки їм категорій, які детерміновані впливом сакрального. Наприк- лад, в японській культурі своєрідним сакральним кодом є мова, а в українській – родина. На жаль, рамки дослідження не дозволяють охопити весь спектр таких категорій, проте навіть проведений аналіз дозволяє зробити певні висновки. Фундаментальні для ЦСУ української та японської культур категорії експлікують самобутні культури України і Японії, утворюючи «культурний остов», на основі якого можна зіставляти український і японський ЦСУ як між собою, так і з іншими ЦСУ. Саме сакрально забарвлені категорії складають ядро української і японської культур, і зрозуміти останні поза межами сакрального неможливо. Однак розуміння сакрального українцями і японцями має і свою внутрішню специфіку. Сакральне, тісно перепліта- ючись з профанним, пронизує японську культуру, і це є неодмінною умовою її аутен- тичного розвитку в майбутньому. Особливості української ментальності є сприятливим ґрунтом для перенесення сакрального у сферу індивідуальної, внутрішньої набожності, Сакральне в українській і японській культурах: компаративний аналіз «Наука. Релігія. Суспільство» № 2’2010 279 що є відокремленою від профанного зрізу життя. Відтак автором пропонується позна- чення сакрального як «сакрального-для-всіх» у контексті японської культури, а також як «сакрального-в-собі» у контексті української традиції. Зрозуміло, що це позначення, деяким чином звернене до кантівської термінології, є досить умовним, однак, на думку автора, воно є вдалим для підсумовування проведеного компаративного аналізу. ЛІТЕРАТУРА 1. Мещеряков А.Н. Японский император и русский царь: элемент. база / Мещеряков А.Н. – М. : Наталис: Рипол Классик, 2004. – 254 с. 2. Куланов А.Е. Обратная сторона Японии / Куланов А.Е. – М. : АСТ: Астрель, 2008. – 352 с. 3. Россия и Япония: соседи в новом тысячелетии / [рук. проекта Э.В. Молодякова]. – М. : АИРО-ХХ, 2004. – 284 с. 4. Элиадэ М. Священное и мирское / Элиадэ М. – М., 1994. – 256 с. 5. Otto R. Das Heilige / Otto R. – Geotha, 1936. – 334 c. 6. Крымский С.Б. Ценностно-смысловой универсум как предметное поле философии / С.Б. Крымский // Філософська думка. – К., 1996. – № 3-4. – С. 102-116. 7. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. Т. 2 // Избранные труды / А.Я. Гуревич. – М. ; СПб., 1999. – С. 17-262. 8. Степин В.С. Научная картина мира в культуре техногенной цивилизации / В.С. Степин, А.Ф. Кузнецова. – М., 1994. – 274 с. 9. Мещеряков А.Н. Книга японских символов. Книга японских обыкновений / Мещеряков А.Н. – М. : Наталис, 2003. – 556 с. 10. Главева Д.Г. Традиционная японская культура: Специфика мировосприятия / Главева Д.Г. – М. : Вост. лит., 2003. – 264 с. 11. Капранов С.В. «Ісе моногатарі» як пам’ятка японської релігійно-філософської культури доби Хейан / Капранов С.В. – К. : Вид. дім «КМ Академія», 2004. – 168 с. 12. Накорчевский А.А. Синто / Накорчевский А.А. – СПб. : «Азбука-классика»; «Петербургское Востоковедение», 2003. – 448 с. 13. Гаврилюк Т. Священне як елемент людського світогляду / Т. Гаврилюк // Людина і світ. – 2003. – № 3 (501). – С. 51-54. 14. Нихон сёки – Анналы Японии : в 2 т. Т. 1 / [пер. и комментарии Л.М. Ермаковой и А.Н. Мещерякова]. – СПб. : Гипарион, 1997. – 496 с. 15. Історія релігії в Україні : навчальний посібник / [за ред. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького]. – К. : Т-во «Знання», КОО, 1999. – 736 с. С.В. Гераськов Сакральное в украинской и японской культурах: компаративный анализ В рамках исследования автором проведен компаративный анализ роли сакрального в украинской и японской культурах. Рассмотрение обозначенной проблемы пролегает сквозь призму выделения и экспликации фундаментальных категорий из украинского и японского ценностно-смысловых универсумов. Статья представляет собой попытку доказательства важности сакрального для украинской и японской традиций, а также объяснения специфики его понимания украинцами и японцами. S.V. Geraskov The Role of Sacred in Ukrainian and Japanese Cultures: Comparative Analysis Within the framework of the research the author has made the role of sacred in Ukrainian and Japanese cultures of comparative analysis. The examination of the problem lies in the light of allocation and explanation basic categories from Ukrainian and Japanese universes of values and meanings. The article is an attempt to prove the importance of sacred for Ukrainian and Japanese traditions, and also explain peculiarities of its understanding by Ukrainian and Japanese people. Стаття надійшла до редакції 06.04.2010.

Сакральне в українській і японській культурах: компаративний аналіз

Репозитарії

Схожі ресурси