Ризома та симулякр у сучасних культуротворчих процесах
У статті автор обґрунтовує думку, згідно з якою концепції ризоми (Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі) та симулякру (Ж. Бодрійяр) мають методологічну цінність для дослідження сучасних культуротворчих процесів. Ризома та симулякр дозволяють виявити нові характеристики культуротворчих процесів, зокрема децентр...
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Схід |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33803 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Ризома та симулякр у сучасних культуротворчих процесах / В. Федь // Схід. — 2011. — № 4 (111). — С. 141-145. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-33803 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-338032012-05-31T13:28:30Z Ризома та симулякр у сучасних культуротворчих процесах Федь, В. Філософія У статті автор обґрунтовує думку, згідно з якою концепції ризоми (Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі) та симулякру (Ж. Бодрійяр) мають методологічну цінність для дослідження сучасних культуротворчих процесів. Ризома та симулякр дозволяють виявити нові характеристики культуротворчих процесів, зокрема децентралізації, симулятивності та ін. Робиться висновок про те, що в сучасності гуманістичні цінності продовжують відігравати важливу роль у подоланні духовної кризи. The author supports the idea according to which the concepts of rizoma (Deleuze and Guattari) and simulacrum (Baudrillard) have methodological value for processing modern culture creativity processes. Rizoma and simulacrum reveal the new features of culture - creating processes such as decentralization, simulation and so on. The author sums up those humanistic values play an important role in getting over spiritual crisis. 2011 Article Ризома та симулякр у сучасних культуротворчих процесах / В. Федь // Схід. — 2011. — № 4 (111). — С. 141-145. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33803 168.522:001.8 uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Федь, В. Ризома та симулякр у сучасних культуротворчих процесах Схід |
| description |
У статті автор обґрунтовує думку, згідно з якою концепції ризоми (Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі) та симулякру (Ж. Бодрійяр) мають методологічну цінність для дослідження сучасних
культуротворчих процесів. Ризома та симулякр дозволяють виявити нові характеристики
культуротворчих процесів, зокрема децентралізації, симулятивності та ін. Робиться висновок про те, що в сучасності гуманістичні цінності продовжують відігравати важливу роль у
подоланні духовної кризи. |
| format |
Article |
| author |
Федь, В. |
| author_facet |
Федь, В. |
| author_sort |
Федь, В. |
| title |
Ризома та симулякр у сучасних культуротворчих процесах |
| title_short |
Ризома та симулякр у сучасних культуротворчих процесах |
| title_full |
Ризома та симулякр у сучасних культуротворчих процесах |
| title_fullStr |
Ризома та симулякр у сучасних культуротворчих процесах |
| title_full_unstemmed |
Ризома та симулякр у сучасних культуротворчих процесах |
| title_sort |
ризома та симулякр у сучасних культуротворчих процесах |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33803 |
| citation_txt |
Ризома та симулякр у сучасних культуротворчих процесах / В. Федь // Схід. — 2011. — № 4 (111). — С. 141-145. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT fedʹv rizomatasimulâkrusučasnihkulʹturotvorčihprocesah |
| first_indexed |
2025-07-03T14:32:41Z |
| last_indexed |
2025-07-03T14:32:41Z |
| _version_ |
1836636621804404736 |
| fulltext |
№ 4 (111) травень-червень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 141
І. Pecherans'kyy
CATEGORY "THE MIND" IN THE WORKS OF PETRO LODII AND KYIV ACADEMIC
PHILOSOPHY (TO THE ISSUE ABOUT TWO TYPES OF PHILOSOPHY OF ENLIGHTENMENT
IN UKRAINE AT THE BEGINING OF THE XIX CENTURY)
An analysis and a comparison of two approaches to the category of mind and its role in cognition are made on the example
of works of Petro Dmytrovych Lodii (1784-1829) and professors of "the Kyiv circle" of spiritual and academic philosophy of the first
half of the XIX century (I. Skvortzov, arch. Innokentyi, V. Karpov and P. Avsenev).
Key words: philosophical culture of Ukraine of the XIX century, P.Lodii, Kyiv's spiritual and academic philosophy, secular and spiritual
enlightenment, mind, belief, cognition.
© І. Печеранський
Надійшла до редакції 26.05.2011
ФІЛОСОФІЯ
УДК 168.522:001.8
ÐÈÇÎÌÀ ÒÀ ÑÈÌÓËßÊÐ
Ó ÑÓ×ÀÑÍÈÕ ÊÓËÜÒÓÐÎÒÂÎÐ×ÈÕ ÏÐÎÖÅÑÀÕ
ВОЛОДИМИР ФЕДЬ,
доктор філософських наук, доцент
Слов'янського державного педагогічного університету
У статті автор обґрунтовує думку, згідно з якою концепції ризоми (Ж. Дельоз і Ф. Гват-
тарі) та симулякру (Ж. Бодрійяр) мають методологічну цінність для дослідження сучасних
культуротворчих процесів. Ризома та симулякр дозволяють виявити нові характеристики
культуротворчих процесів, зокрема децентралізації, симулятивності та ін. Робиться висно-
вок про те, що в сучасності гуманістичні цінності продовжують відігравати важливу роль у
подоланні духовної кризи.
Ключові слова: ризома, симулякр, культуротворчий процес, знак, код, модель, гіпер-
реальність.
Постановка проблеми та стан її вивчення.
Відродження української національної самосвідомості
та духовності корелює з глобалізацією, яка пропагує
універсалістські цінності. Відбуваються істотні онто-
логічні зміни, що пов'язуються з феноменами уніфі-
кації, вестернізації, змасовлення, конформізму, техні-
цизму, споживацтва та призводять до світоглядного
розриву між Людиною та Природою, гуманітарним та
технічним потенціалом культуротворчості. У зв'язку із
цим перед філософською наукою постає завдання
осмислення специфіки сучасних культуротворчих про-
цесів, без чого неможливий вихід людини та соціуму з
кризового стану.
При уважному аналізі стає зрозумілим, що тра-
диційні (діалектичний, системний та ін.) методи дослі-
дження культуротворчих процесів далеко не завжди
виявляють внутрішню динаміку сучасних інтенцій куль-
туротворчості, а часом зовсім не "спрацьовують" у
нових умовах. Таке положення речей зумовило акту-
альність деяких понять постмодерністської філософії
як таких смислових конструктів, що розкривають сут-
тєво нові можливості в дослідженні культуротворчості.
Серед понятійного апарату постмодернізму особли-
во актуальними в контексті розвитку сучасної українсь-
кої культуротворчості є такі смислові материки, як ри-
зома та симулякр.
Визначальну роль в осмисленні цих понять відігра-
ла французька філософська школа та її представники
- визнані класики постмодернізму. Зокрема, конструкт
ризоми (як образ "між-буття" в культурі) розробили
Жиль Дельоз і Фелікс Гваттарі, а поняття симулякру
(як відображення "симуляційних" процесів у культуро-
творчості) сформулював Жан Бодрійяр.
Теоретична модель "культуротворчих процесів"
отримала емпіричну підтримку в західноєвропейській
(А. Бергсон, Е. Гуссерль, А. Уайтхед та ін.), російській
(І. Пригожин, В. Налімов та ін.) та українській (Ю. Афа-
насьєв, С. Кримський, В. Леонтьєва та ін.) традиції.
Серед вітчизняних досліджень можна виділити моно-
графію "Культуротворчий процес: обґрунтування та
начала" [7], у якій здійснюється найбільш послідовна
спроба аналізу культуротворчих процесів у вітчизняній,
а можливо, навіть і в європейській філософській тра-
диції. Одиницю культуротворчого процесу автор пози-
ціонує як "культурний акт", що передбачає утверджен-
ня культурного явища як єдності змісту та культурної
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (111) травень-червень 2011 р.
142 ЕКОНОМІКА
форми, що передбачає недопущення в реальне буття
культури позасенсовості, безформності, безликості [Там
само, с. 56-57].
Сформульована проблема є малодослідженою з
точки зору сучасного українського культуротворення
та адаптації людини й соціуму в умовах глобалізації, а
поняття ризоми та симулякру містять евристичний по-
тенціал у цьому контексті.
Мета статті - дослідити значення понять "ризома"
та "симулякр" з точки зору ціннісної оцінки сучасного
українського культуротворення.
Виклад основного матеріалу. На думку Ж. Де-
льоза і Ф. Гваттарі, "ризома не починається й не закі-
нчується, вона завжди в середині, поміж речей, між-
буття, інтермецо. Дерево - це спадкоємність, а ризо-
ма - союз, тільки союз. Дерево нав'язує дієслово
"бути", а ризома виткана зі сполучників "і ... та ... й ...".
У цьому союзі достатньо сили, щоб надломити й вир-
вати з корінням дієслово "бути". Куди ви йдете? Звідки
ви виходите? Куди ви хочете прийти? Це марні запи-
тання. Повернутися до tabula rasa і знову починати з
нуля, шукати початок або фундамент - усе це містить у
собі хибну концепцію подорожі й руху (методика, пе-
дагогіка, ініціація, символіка...)" [4].
Отже, ризома як поняття і ризоматика як метод дос-
лідження складають оригінальний підхід до розв'язан-
ня проблем систематизації, ієрархічності, співіснуван-
ня культуротворчих процесів у їх місцевому, регіональ-
ному, етнічному, національному тлумаченні. Адже тео-
ретична відсутність початку і кінця структури є таким
специфічним способом її існування, як між-буття, поча-
ток якого губиться в підвалинах модерної філософії, а
кінець не відомий ні за формою, ні за змістом. Окрім
того, частка "між" у ризоматиці передбачає та в якійсь
мірі навіть "підготовлює" національні культури до інтег-
рації та взаємодії у світовому контексті на засадах ще
остаточно не осмислених і, тим паче, не сформованих
принципів глобалізації. Таким чином, "між" має важли-
ве світоглядне та методологічне значення для дослід-
ження сучасних культуротворчих процесів. На думку
Н. Б. Маньковської, у сучасності виникає "культура ко-
реневища", методологією якої стає ризоматика. В ос-
нові постмодернізму виступають одиниці хаосу, або "ха-
осми", які здобувають форму наукових принципів, філо-
софських понять та художніх афектів [9, с. 166].
Відомо, що постмодерністи переосмислюють кла-
сичні поняття та категорії, але в процесі цього переос-
мислення вони приходять до положень, які характери-
зують реальні культуротворчі процеси. Хаосма та ха-
осмос, виступаючи важливими принципами сучасних
культуротворчих процесів, протиставляються космосу
як порядку й гармонії - центральним категоріям класич-
ної філософії культури. При цьому це протиставлення
треба розуміти як складний діалектичний процес. Ха-
осма флуктуює до своєї протилежності - переходу в стан
порядку, сталості та, навпаки, - дестабілізації. Як слуш-
но відзначає Світлана Куцепал, "у ризомі можливі акти
взаємопереходу хаосу та космосу, тому що знято їхню
споконвічну суперечність, оскільки буття ризоми мож-
ливе лише в стані "між", коли відбувається осциляція
між хаосом та космосом, порядком та небуттям, таке
собі онтологічне інтермецо. Образ ризоми, таким
чином, виглядає найвдалішим концептом, який пояснює
спосіб існування самої постсучасної філософії, і водно-
час є способом пояснення нею навколишнього світу.
Ризома постає як ацентрована система, що перебуває
в постійному процесі становлення. Така собі середина
без початку або кінця, становище "між" [5, с. 99].
У методології постмодернізму по-різному визна-
чається роль хаосмосу в культуротворчих процесах.
Структурно-функціональний метод виявив зако-
номірність посилення функціональної диференціації з
розвитком культуротворчих процесів. Названа дифе-
ренціація виступає ефективним способом структуру-
вання хаосу, зокрема, виникає схема: хаос → структу-
ра → текст. Деконструктивізм до цього додає те, щоо
текст породжує контекст, пов'язаний зі світоглядними,
ціннісними, особистісними пріоритетами суб'єкта куль-
туротворчості. І саме контекстуальне тлумачення тек-
сту та, власне, контекстів, які постійно накладаються
не тільки на текст, а й на контексти, є суттєвою пере-
думовою "смерті" тексту. Авторський смисл розпа-
дається на ризомне структурування глядача, читача,
слухача як суб'єкта культуротворчості. Синергетика
виявила метод фрактального аналізу як закономірний
та раціонально осмислений спосіб структурування ха-
осу, у якому іманентно присутні елементи гармонії.
Принципи "систематизації" хаосу в ризоматиці мо-
жуть бути осмислені завдяки загальним положенням
Ж. Дельоза і Ф. Гваттарі, що були підсумовані Тимоті
С. Мерфі, зокрема, це:
1) зв'язок, коли кожна точка ризоми може бути по-
в'язаною з якоюсь іншою, натомість модель дерева
встановлює ієрархію та порядок зв'язку, що в довіль-
ний спосіб обмежує її можливості;
2) неоднорідність. Точки або площини інтенсивності,
які складають ризоматичну ланку, не є обов'язково
мовними, можуть утворюватися з регістрів сприйнят-
тя: політики, жестикуляції тощо. Лінгвістична структу-
ра, діалектика означника й означуваного не є чимось
привілейованим у ризомі, де жодна універсальна
структура детермінації не набуває стабільного стану;
3) множинність - не як зібрання стабільних одиниць
певного виміру або уніфікованих суб'єктів, а сукупність
вимірів та ліній зв'язку, що змінює свою природу, коли
відбувається кількісне зростання. На противагу мно-
жинності (ризоми, або кореневища), виступає єдність
структури так званого дерева, яка виникає тоді, коли
множинність перекодовується або зупиняється суб-
'єктивною волею;
4) непаралельна еволюція. Ризоми можуть місти-
ти в собі структури сигніфікації (або "територизації"),
вони також позначені лініями зламу, що розривають,
або детериторизують ці субструктури з тим, аби зго-
дом підпорядкуватися іншим субструктурам або тери-
торизуватися в них наново;
5) картографія. Ризома - це мапа, швидше зорієн-
тована на експериментування в контакті з реальністю,
ніж креслення генетичної чи структурної моделі, що ут-
ворюється навколо наперед визначеного, обмежу-
вального центру;
6) декалькоманія: залишкові сліди структурних мо-
делей (таких як психоаналіз) мають бути перенесені
на мапу-ризому, для того щоб наново активувати їх
приховані лінії зламу [11, с. 362].
Отже, зазначені принципи перебувають у тісному
колі, можна сказати, "синкретично", виступають пов'я-
заними між собою, зокрема, шостий і четвертий, третій
та другий тощо. Тобто навіть на методичному рівні
Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі відтворили головний, на нашу
думку, принцип ризоми, зокрема, принцип зв'язку, який
був аранжирований в усіх зазначених положеннях. Важ-
ливо й те, що цей зв'язок ґрунтується не на моно-
логічній (авторитарній) взаємодії культур, яка перма-
нентно містить структуру дерева, а на полілогічній (ба-
гатоступеневій та поліцентричній) системі спілкуван-
ня. Здебільшого позбавленої передбачуваності, на-
діленої рисами аморфності та принципової невизна-
ченості, що характеризує її як "пунктирну" модель.
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (111) травень-червень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 143
Названі принципи виступають адекватними фор-
мами вираження сучасних культуротворчих процесів,
тому, наслідуючи логіку Ж. Дельоза і Ф. Гваттарі [4],
можна виділити положення аналізу сучасних культурот-
ворчих процесів.
1. Культуротворчі процеси за принципом зв'язку не
можуть мислитись як окремі явища чи форми пізнання
(наука - мистецтво або культура - культура). Вони уяв-
ляють собою цілісний процес, що проявляється в різних
формах, до того ж кожна складова цих форм пов'язана
з якоюсь іншою децентралізованою складовою. Засо-
бами подібного взаємозв'язку виступають Інтернет та
масмедія, що перетворюють світ і культуру в "глобаль-
не селище" (М. Маклюен), у якому кожний представник
тепер чи колись може довідатися про іншого. Одна дуже
промовиста міфологема постмодернізму - якщо вас
немає в Інтернеті, вас узагалі не існує.
2. Культуротворчі процеси за характером є неодно-
рідними, у них універсальна структура детермінації не
набуває стабільного стану, а утворює "ризоматичний
ланцюг", ланки якого (означника й означуваного) вис-
тупають рівнопідпорядкованими.
3. Культуротворчі процеси за кількісними показни-
ками проходять за умови множинності, що мислиться
не такою, як сукупність музейних експонатів або фактів
і досягнень, а як сукупність різновекторних вимірів
зв'язку, які трансформуються при кількісному зростанні.
4. Культуротворчі процеси за принципом наступності
еволюціонують непаралельно. Наприклад, одні культу-
ротворчі процеси, зокрема етнічні або їхні окремі фор-
ми (мистецтво, наука, мова), можуть занепадати, са-
мознищуватись, набуваючи різних форм, скажімо, аси-
міляції, дисиміляції й ін., але зберігати при цьому "гриб-
ницю", "кореневище", а при нагоді - відтворюватись. А
інші, навпаки, відроджуватись, розвиватись, а потім -
занепадати. "Лінія зламу" десигніфікує названі субструк-
тури, що іманентно містить тенденцію як до підпоряд-
кування іншим субструктурам, так і до територизації
(збереження та відродження) у них наново.
5. Культуротворчі процеси виступають певним ек-
спериментальним проектом, який можна уявити у виг-
ляді мапи, зміст якої зорієнтовано на "контакт із ре-
альністю" не як структурної централізованої моделі, а
як поліцентричного проекту.
6. Культуротворчі процеси за принципом насліду-
ваності переносять культурні цінності з минулого, з
історії та традиції, в сучасність, де вони набувають
нового змісту. Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі для відображен-
ня цього процесу використовують термін "декалько-
манія" - це поліграфічний спосіб виготовлення відтво-
рюваних зображень, призначених для перенесення на
різні матеріали (напр., папір, дерево, фарфор, тощо).
Тобто залишкові сліди структурних моделей (традиція)
повинні бути перенесені на мапу-ризому (сучасність,
що має різні форми свого вираження, напр., мистецт-
во, наука тощо), для того щоб наново активувати при-
ховані лінії зламу й відтворення.
Таким чином, виходячи з вищеозначеного, можна
побачити, що постмодернізм черпає свою творчу на-
снагу з традиції (шосте положення), переосмислюючи
форму та наслідуючи зміст. Слід також погодитись із
узагальненням, яке формулює С. В. Куцепал у дисер-
тації на здобуття наукового ступеня доктора філо-
софських наук (Київ, 2005 р.): "Бінарність модерного
світосприйняття змінюється ризоматичністю мислен-
ня постсучасності, яка виявляється в тому, щоб мис-
лити в речах, посередині та між речами. Лише завдяки
цьому можна усвідомити, що історія людства і соціу-
му, об'єктивної і соціальної реальності, пізнання і куль-
тури дискурсивна, що вона перетинається і рветься,
утворює нові реальності (або симулякри) у найнедо-
речніших місцях, характеризується поліфонічністю,
плюралістичністю та поліцентричністю" [6, с. 10].
Французький філософ Ж. Бодрійяр (1929-2007
рр.), без сумніву, займає чільне місце в осмисленні
сучасних культуротворчих процесів. У своїх численних
працях він розкриває сутнісні основи названого мето-
ду. Зокрема, у "Системі речей" (1968 р.) уперше з'яв-
ляється й обґрунтовується поняття "симулякр" як ана-
лог умовного знаку "чогось", що функціонує в культурі
як його замінник. Згодом ця ідея розвивається в пра-
цях "Символічний обмін та смерть" (1976 р.), "Симу-
лякри та симуляція" (1981 р.), "Відвертість зла: есе
про експериментальні феномени" (1990 р.), де набу-
ває завершених обрисів, зокрема в концепції "гіпер-
реальності" та ін. Остання виступає символом витіс-
нення реальності зі свідомості людини та створення
надреальності, реальнішої за саму реальність.
Симулякр, як зазначає Ж. Бодрійяр, уперше виник
у мистецтві бароко та розвивався протягом історії,
переживаючи еволюцію знаків трьох рівнів, які про-
аналізовано в праці "Символічний обмін та смерть".
У цьому творі симулякр, на наш погляд, виступає спо-
собом та конструктом переосмислення традиційного
розуміння культуротворчих процесів, починаючи з їх
розвитку в Новому часі.
Концепція симулякру має важливе методологічне
значення для висвітлення складності, неоднозначності
та суперечливості сучасних тенденцій культуротворен-
ня, тому можна говорити про метод симулякру як об-
раз найбільш адекватного відповідника та інструмент
вираження стану симуляції культури, у якій, за Ж. Бод-
рійяром, переграються всі сценарії лише тому, що вони
вже були одного разу розіграні. Симулякр як концепт,
загальна думка, формулювання відіграє важливу роль
у процесі постійного переосмислення різних "сце-
наріїв" теоретичної та практичної діяльності людини, а
це висвітлює такі суто постмодерні риси культури
(знайомі нам уже з теорії ризоми), як невизначеність
та незавершеність, які присутні ледь не в усій культу-
ротворчій процесуальності сучасного виміру. Саме
тому Ж. Бодрійяр описує сучасність як "революцію
невизначеності" [1, с. 64]. Підходи до систематизації
знаків прослідковуються ще в "Системі речей". Тут,
наприклад, автор говорить про "пристрасть" бароко
до алегорії; виділяє "дискурсивний індивідуалізм" як
надмірність форм і "підробленість" матеріалів та "де-
міургічний формалізм" як синтез мотивів та міфів тех-
нічної ери, доводить до межі формалізм "деталі та руху"
[3, с. 125]. У праці "Символічний обмін та смерть"
Ж. Бодрійяр виділяє знаки першого з трьох рівнів - це
симулякри-підробки, які можуть проявлятися в різних
способах імітацій: опудалах, копіях, підробках, фаль-
шивках, масках, дзеркалах та різних площинах їх зас-
тосування - скульптура, театр, мода та ін. Наприклад,
автор говорить про необмежені можливості штукатур-
ки в мистецтві бароко, вона може імітувати практич-
но всі образи - від оксамитових фіранок до безприст-
расних ангелів. Натомість симулякри-підробки не
тільки копіюють та імітують реальність, а виступають
важливими знаками соціальних відносин і висвітлюють
структуру влади. Оскільки, як зазначає Ж. Бодрійяр,
"ліпнину можна мислити як тріумфальний злет науки й
технології, але вона також, і насамперед, пов'язана з
бароко, а те у свою чергу - з Контрреформацією, з
тією спробою, відповідно до нового розуміння влади
контролювати увесь світ політичних і душевних явищ,
що вперше реалізували єзуїти" [1, с. 117].
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (111) травень-червень 2011 р.
144 ЕКОНОМІКА
Знаки другого рівня - це симулякри-продукція.
Вони виникають за доби індустріального розвитку,
коли з'являється можливість масового виробництва
продукції та зникає необхідність її підробки. Проте
панування в культурі знаків другого рівня триває не-
довго. Ці симулякри виражаються в таких якостях,
як серійність, масовість, беззмістовність, функціо-
нальність аналогів та проявляються в різних сферах
технічного виробництва.
Французький філософ говорить про те, що Беньямін
і Маклюен були далекогляднішими за Маркса, який на-
магався оголосити робітничу силу революційним
змістом виробництва. Вони побачили, що техніка вис-
тупає "медіумом", який підкоряє не тільки "зміст" (спо-
живчу вартість) продукції, але й людину, яка її виробляє1.
Натомість справжній зміст, справжній "ультиматум" ви-
робництва полягав у самому процесі відтворення або
виробництві. А це - абсурд, оскільки "виробництво як
таке (саме по собі - В. Ф.) не має змісту - його соціаль-
на цілеспрямованість втрачається в серійності. Симу-
лякри беруть верх над історією" [3, с. 124-125].
Отже, на наш погляд, висвітлення теорії знаків дру-
гого рівня розкриває образ дегуманізації культурот-
ворчих процесів. Концепція Ж. Бодрійяра відображає
таку актуальну та водночас проблемну тенденцію куль-
туротворчості, як перетворення людини на симулякр,
наприклад, коли людина стає "знаком" виробництва і
втрачає свої духовні, суто людські інтенції.
Знаки третього рівня - це симулякри-моделі, які
проектують всі форми культуротворчих процесів су-
часності завдяки "ключовому моменту" - коду. Це про-
являється в різних сферах культуротворчої процесу-
альності, які переплітаються між собою та утворюють
гіперреальність постіндустріального суспільства, зок-
рема: гроші (віртуальні), ДНК (змодельована), суспіль-
на думка (спроектована, наприклад, завдяки PR).
У концепції Ж. Бодрійяра метафізика коду висту-
пає підставою обґрунтування гіперреалізму симуляції.
Зовсім не випадково автор звертається до яскравої
думки М. Маклюена, за свідченням якого "Лейбніц,
людина математичного розуму, вбачав у містичній
добірності бінарної системи, що включає тільки
нуль та одиницю, прообраз божественного творі-
ння. Одиничність Верховної істоти, на його думку,
здатна шляхом бінарних операцій вивести з небут-
тя все суще" [Там само, с. 126]. Ця й подібні їм думки
дали підстави Ж. Бодрійяру зазначити, що "діалектич-
ної еволюції більше не існує, життя регулюється дис-
континуальною недетермінованістю генетичного коду
- телеономічним принципом: мета не передбачається
в підсумку (підсумку взагалі не існує, як не існує при-
чинної обумовленості), а присутня першочергово (мета
- В. Ф.) зафіксована в коді" [2, с. 130].
Усе означене спонукає дослідника провести пара-
лелі між різноманіттям симулякрів-моделей третього
рівня, їх одновимірністю ("одномірна людина" Г. Мар-
кузе) як "антидіалектичністю" еволюції та подібними
характеристиками ризоми. Симулякри зводяться до
метафізики коду, яка має бінарний характер комп'ютер-
ного байта (0/1), а ризома - це теж код, який може тлу-
мачитись досить широко, як, власне, і симулякри, але
який складає уявлення про культуротворчі процеси як
структури одновимірності коду в горизонтальній площині
та виключає уявлення про культурогенез як еволюцію
культуротворчих процесів у вертикальному вимірі.
Якщо, за Ж. Бодрійяром, суттєвими "типами" істо-
ричного розвитку симулякру були підробка та вироб-
ництво, то сучасного - симуляція, регульована кодом.
Якщо панівними ціннісними характеристиками історич-
ного розвитку симулякру були природний та ринковий
закон цінності, то сучасного - "структурний" закон
цінності. Якщо останнім здобутком "історичного" про-
ектування була "ідеологічна модель", породжена пол-
ітичною економією, то сучасного виміру - "стратегіч-
на модель", породжена інформаційним суспільством.
Таким чином, на другому рівні символізації (у бод-
рійярівському розумінні) культури відбувається дегу-
манізація духу людини, коли вона перетворюється на
"гвинтик" виробництва, а на третьому етапі символі-
зації, на нашу думку, відбувається дегуманізація тіла
як утрата не тільки його духовності та моральності, а
й таких людських й особистісних рис (у сферу яких на-
ука може втручатись завдяки розшифровці генетич-
ного коду), як індивідуальність, унікальність, навіть
статеві відмінності (зміна статі). Ця ідея буде розроб-
лятися Ж. Бодрійяром у подальших працях і постава-
тиме в образах "протезу", "трупу".
У сучасному світі задля збільшення врожайності
або тих чи інших якостей (смакових, візуальних і т. ін.)
різних продуктів споживання відбувається моделю-
вання генів тварин і рослин, їх об'єднання та модифі-
кація. Ведуться дослідження про зміну геному (як су-
купності всіх генів) людини, розробляються різні про-
блеми клонування, з одного боку, а з іншого - об'єднан-
ня людини і комп'ютера. Як зазначає проф. В. Лук'я-
нець, наростаючий потік могутніх нано-, біо-, гено-,
нейро-, інформаційно-комп'ютерних інжиніринґів, ком-
п'ютинґів, наукомістких виробництв створює базу для
таких грандіозних науково-дослідних мегапроектів, як
Нанотех, Біотех, Генотех, Нейротех, Інфотех, створен-
ня Штучного Інтелекту [8, с. 3].
Однак, усі ці проблеми є досить неоднозначними,
вони несуть не тільки нові позитиви, але й мають оче-
видні недоліки, тому потребують більш ретельного вив-
чення та переосмислення на світоглядному рівні. На-
приклад, виникають різні запитання: як модифіковані
продукти харчування можуть вплинути на зміну геноти-
пу людини, чи має людина право втручатись у функцію
творіння Вищої сили та змінювати людину, чи можна
назвати біогенонейрокомп'ютерну людину власне лю-
диною, чи, як зазначає О. М. Рубанець, уведення ген-
них конструкцій у статеві клітини призводить до змін на
органічному рівні та відображається на передачі ко-
рисних ознак потомству, виникає проблема генетичної
безпеки, адже все це може викликати зміни в геномі
майбутніх поколінь [10, с. 64]. Означене коло проблем у
недалекому майбутньому загрожує перетворити в ціло-
му культуру і традицію на "клон" як образ беззмістовної
симуляції, у якій людина знищила всі свої духовні інтенції
та не набула при цьому омріяного статусу "щасливої".
Висновки
Підсумовуючи аналіз концептів ризоми, хаосмосу,
симулякру, коду та гіперреальності, слід зазначити, що
вони розкривають сучасну специфіку (складність, супе-
речливість, неоднозначність, полілогічність) культурот-
ворчих процесів. Названі поняття мають методологіч-
не значення й дозволяють по-новому подивитись на
перспективи розвитку української культури. Концепти
зовсім не зменшують, а, навпаки, актуалізують важ-
ливість гуманістичних цінностей, національно визначе-
них світоглядних орієнтирів у контексті глобалізації.
1 Про це писав і Максиміліан Волошин у віршованому слові "Ма-
шина" в далекому 1922 році: "Машина победила человека: / Был
нужен раб, чтоб вытирать ей пот, / Чтоб умащать промежности
елеем, / Кормить углем и принимать помет".
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 4 (111) травень-червень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 145
Лише завдяки фокусуванню українських світоглядних
традицій на площину загальнолюдських ідеалів світо-
вої культури можливе знаходження "архімедової точки"
духовного в людині й українському суспільстві. Саме
духовність виступає головною умовою подолання кри-
зових явищ у культуротворчості, дає можливість повер-
нути людину до співпереживання та співтворчості.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Бодрийяр Ж. Порядок симулякров // Бодрийяр Ж. Симво-
лический обмен и смерть / Ж. Бодрийяр. - М. : Добросвет, 2000.
- С. 115-167.
2. Бодрийяр Ж. Прозрачность зла / Ж. Бодрийяр ; [пер. Л.
Любарской, Е. Марковской]. - М. : Добросвет, 2000. - 257 с.
3. Бодрийяр Ж. Функциональное отклонение: гаджет // Бод-
рийяр Ж. Система вещей / Ж. Бодрийяр ; [пер. с франц. и сопр.
ст. С. Зенкина]. - М. : Рудомино, 2001. - С. 124-126.
4. Делёз Ж. Ризома / Ж. Делёз, Ф. Гваттари [Електронний
ресурс]. - Режим доступу : http://tfk1.narod.ru/rizoma.htm.
5. Куцепал С. Поняття "хаос" у постмодерній філософії / С.
Куцепал // Вісник Львівського університету. Серія: філософські
науки. - Львів, 2005. - Вип. 8. - С. 93-100.
6. Куцепал С. В. Онтологія в сучасній французькій філософії :
автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філософ. наук :
спец. 09.00.05 "Історія філософії"/ С. В. Куцепал. - К., 2005. - 22 с.
7. Леонтьева В. Н. Культуротворческий процесс: основания
и начала / В. Н. Леонтьева. - Харьков : Консум, 2003. - 216 с.
8. Лук'янець В. С. Фундаментальна наука і науковий світог-
ляд у перспективі ХХІ сторіччя / В. С. Лук'янець // Філософська
думка. - 2006. - № 3.- С. 3-25.
9. Маньковская Н. Б. Делёз Жиль / Н. Б. Маньковская // Куль-
турология. XX век : энциклопедия : в 2 т. - СПб. : Университетская
книга ; OOO Алетейя, 1998. - Т. 1. - 447 с.
10. Рубанець О. М. Біологічні основи буття у світлі сучасних
наукових досліджень / О. М. Рубанець // Людина в лабіринті
перспектив / А. В. Толстоухов, О. Є. Петрова, О. М. Рубанець та
ін. - К. : Видавець ПАРАПАН, 2004. - С. 45-70.
11. Тимоті С. Мерфі. Ризома / С. Тимоті // Енциклопедія пост-
модернізму / за ред. Ч. Вінквіста, В. Тейлора ; [пер. з англ. В.
Шовкун ; наук. ред. пер. О. Шевченко]. - К. : Основи, 2003. - С.
361-362.
V. Fed'
RIZOMA AND SIMULACRUM IS IN MODERN CULTURAL CREATIVITY PROCESSES
The author supports the idea according to which the concepts of rizoma (Deleuze and Guattari) and simulacrum (Baudrillard)
have methodological value for processing modern culture creativity processes. Rizoma and simulacrum reveal the new features
of culture - creating processes such as decentralization, simulation and so on. The author sums up those humanistic values play
an important role in getting over spiritual crisis.
Key word: rizoma, simulacrum, culture - creating process, sign, code, model, hyperreality.
© В. Федь
Надійшла до редакції 27.05.2011
ФІЛОСОФІЯ
УДК 316.3
ÑÓÒͲÑÒÜ ÓÊÐÀ¯ÍÑÜÊί ÍÀÖ²ÎÍÀËÜÍί ²Äů
ОЛЕКСАНДР ШИБКО,
кандидат філософських наук, доцент кафедри соціальних наук та психології
Маріупольського інституту Міжрегіональної Академії управління персоналом
Постановка проблеми та стан її вивчення. Про-
блемою національної ідеї переймалися у свій час ви-
датні діячі української культури Т. Шевченко, М. Макси-
мович, П. Куліш, М. Костомаров, М. Драгоманов,
О. Потебня, І. Франко, Д. Донцов, М. Грушевський. І сьо-
годні проблема української національної ідеї вельми
актуальна, про що свідчать численні публікації укра-
їнських учених.
У розробку тих чи інших аспектів цієї проблеми свій
внесок зробили Ю. Бадзь, Ю. Бендар, Б. Гаєвський,
М. Головатий, Л. Головешко, О. Забужко, Ю. Іллєнко,
Г. Касьянов, П. Кононенко, Р. Марченюк, В Шевчук,
Ю. Шилов, Г. Щокін, І. Пасько, Я. Пасько.
М. Головатий стверджує, що "національна ідея не
може бути сталою, незмінною в сенсі не тільки її ре-
ального визначення, а й духовного вияву" [2, с. 443].
Дійсно, будь-яка нація в просторово-часовому вимірі
проходить певні етапи свого розвитку, тому apriori не
можуть бути сталими та незмінними її ідеї. Але, оче-
видно, національна ідея є сталою, незмінною протя-
У статті історія цивілізації дасліджена як історія розвитку форм соціальної відповідаль-
ності. На основі відповідального підходу запропонований девіз української національної
ідеї: "Ми відповідальні за свою свободу, єдність і соціальний прогрес".
Ключові слова: свобода, соціальна відповідальність, соціальний принцип, українська націо-
нальна ідея.
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|