Категорія "розуму" у творчості Петра Лодія та київській академічній філософії (до питання про два типи просвітницької філософії в Україні в I пол. XIX ст.)
У статті здійснено аналіз та зіставлення двох підходів до категорії розуму та його ролі в пізнанні на прикладі творчості Петра Дмитровича Лодія (1784-1829) та професорів "київського кола" духовно-академічної філософії першої половини XIX століття (І. Скворцова, арх. Інокентія, В. Карпова...
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Схід |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33837 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Категорія "розуму" у творчості Петра Лодія та київській академічній філософії (до питання про два типи просвітницької філософії в Україні в I пол. XIX ст.) / І. Печеранський // Схід. — 2011. — № 5 (112). — С. 123-127. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-33837 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-338372012-05-31T13:12:24Z Категорія "розуму" у творчості Петра Лодія та київській академічній філософії (до питання про два типи просвітницької філософії в Україні в I пол. XIX ст.) Печеранський, І. Філософія У статті здійснено аналіз та зіставлення двох підходів до категорії розуму та його ролі в пізнанні на прикладі творчості Петра Дмитровича Лодія (1784-1829) та професорів "київського кола" духовно-академічної філософії першої половини XIX століття (І. Скворцова, арх. Інокентія, В. Карпова та П. Авсенєва). An analysis and a comparison of two approaches to the category of mind and its role in cognition are made on the example of works of Petro Dmytrovych Lodii (1784-1829) and professors of "the Kyiv circle" of spiritual and academic philosophy of the first half of the XIX century (I. Skvortzov, arch. Innokentyi, V. Karpov and P. Avsenev). 2011 Article Категорія "розуму" у творчості Петра Лодія та київській академічній філософії (до питання про два типи просвітницької філософії в Україні в I пол. XIX ст.) / І. Печеранський // Схід. — 2011. — № 5 (112). — С. 123-127. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33837 1(013):1(477) uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Печеранський, І. Категорія "розуму" у творчості Петра Лодія та київській академічній філософії (до питання про два типи просвітницької філософії в Україні в I пол. XIX ст.) Схід |
| description |
У статті здійснено аналіз та зіставлення двох підходів до категорії розуму та його ролі в
пізнанні на прикладі творчості Петра Дмитровича Лодія (1784-1829) та професорів "київського
кола" духовно-академічної філософії першої половини XIX століття (І. Скворцова, арх. Інокентія, В. Карпова та П. Авсенєва). |
| format |
Article |
| author |
Печеранський, І. |
| author_facet |
Печеранський, І. |
| author_sort |
Печеранський, І. |
| title |
Категорія "розуму" у творчості Петра Лодія та київській академічній філософії (до питання про два типи просвітницької філософії в Україні в I пол. XIX ст.) |
| title_short |
Категорія "розуму" у творчості Петра Лодія та київській академічній філософії (до питання про два типи просвітницької філософії в Україні в I пол. XIX ст.) |
| title_full |
Категорія "розуму" у творчості Петра Лодія та київській академічній філософії (до питання про два типи просвітницької філософії в Україні в I пол. XIX ст.) |
| title_fullStr |
Категорія "розуму" у творчості Петра Лодія та київській академічній філософії (до питання про два типи просвітницької філософії в Україні в I пол. XIX ст.) |
| title_full_unstemmed |
Категорія "розуму" у творчості Петра Лодія та київській академічній філософії (до питання про два типи просвітницької філософії в Україні в I пол. XIX ст.) |
| title_sort |
категорія "розуму" у творчості петра лодія та київській академічній філософії (до питання про два типи просвітницької філософії в україні в i пол. xix ст.) |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33837 |
| citation_txt |
Категорія "розуму" у творчості Петра Лодія та київській академічній філософії (до питання про два типи просвітницької філософії в Україні в I пол. XIX ст.) / І. Печеранський // Схід. — 2011. — № 5 (112). — С. 123-127. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT pečeransʹkijí kategoríârozumuutvorčostípetralodíâtakiívsʹkíjakademíčníjfílosofíídopitannâprodvatipiprosvítnicʹkoífílosofíívukraínívipolxixst |
| first_indexed |
2025-07-03T14:42:23Z |
| last_indexed |
2025-07-03T14:42:23Z |
| _version_ |
1836637223369310208 |
| fulltext |
№ 5 (112) липень-серпень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 123ФІЛОСОФІЯ
спілка" та сучасний український конституціоналізм / [за ред.
Т. Г. Андрусяка]. - Львів : Світ, 1996. - 256 с.
2. Драгоманов М. П. Вибране: "…мій задум зложити очерк
історії цивілізації на Україні" / [упоряд. та авт. іст.-біографічно-
го нарису Р. С. Міщук]. - К. : Либідь, 1991. - 682 с.
3. Драгоманов М. Великорусский интернационал и
польско-украинский вопрос / М. Драгоманов. - Казань,1907.
4. Кистяковский Б. А. Философия и социология права /
Б. А. Кистяковский ; [сост., примеч., указ. В. В. Сапова]. -
СПб. : РХГИ, 1999. - 800 с.
5. Політична думка наприкінці XIX - на початку XX ст. [Елек-
тронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.subject.com.ua/
political/rudich/20.html.
6. Карась А. Громадянське суспільство: етапи форму-
вання й концептуальні особливості інтерпретації / А. Карась
// Схід. - 2002. - № 4 (47). - С. 54-59.
7. Розвиток громадянського суспільства в Україні /
Л. Шара, І. Підлуська, Л. Кудіна, Г. Усатенко, Г. Соловій [Елект-
ронний ресурс] . - Режим доступу : http://www.europexxi.
kiev.ua /sites/default/files/material/Old/RGSvU.pdf.
8. Хом'яков Л. Парадокси громадянського суспільства в
Україні / Л. Хом'яков // Суспільне життя. Сучасність. - 2003. -
№ 12. - С. 55-74.
9. Діденко Н. Г. Громадянські об'єднання в Україні /
Н. Г. Діденко. - Донецьк : ДонДУУ, 2005. - 115 с.
10. Молодцов А. В. Информационное общество - вектор
развития украинского государства / А. В. Молодцов // Стати-
стика Украины. - 2005. - № 1. - С. 225-235.
11. Галич А. "Грантоеды" или кирпичики гражданского об-
щества? / А. Галич // Зеркало недели. - 2006. - № 5.
12. Бальцій Ю. Громадянське суспільство в Україні в умо-
вах розбудови правової демократичної державності /
Ю. Бальцій // Вісник центральної виборчої комісії. - 2008. -
№ 1 (11). - С. 46-49.
13. Діденко Н. Г. Філософські заcади розбудови грома-
дянського суспільства / Н. Г. Діденко. - Донецьк : ДонДУУ,
2007. - 93 с.
O. Pas'ko
DEVELOPMENT OF RELATIONSHIP BETWEEN CIVIL SOCIETY AND STATE
IN UKRAINE IN THE HISTORICAL AND PHILOSOPHICAL DISCUSSION
In this article the development of relationship between civil society and state in Ukraine in the historical and
philosophical discussion are analyzed, the most important results of socially-philosophical researches for development
of the theory and practice of civil society and statehood in Ukraine are defined.
Key words: the civil society, the state.
© О. Пасько
Надійшла до редакції 22.07.2011
УДК 1(013):1(477)
КАТЕГОРІЯ "РОЗУМУ" У ТВОРЧОСТІ ПЕТРА ЛОДІЯ
ТА КИЇВСЬКІЙ АКАДЕМІЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ
(ДО ПИТАННЯ ПРО ДВА ТИПИ ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ
В УКРАЇНІ В I ПОЛ. XIX СТ.)*
ІГОР ПЕЧЕРАНСЬКИЙ,
кандидат філософських наук, доцент кафедри міжнародних відносин
Київського національного університету культури і мистецтв
У статті здійснено аналіз та зіставлення двох підходів до категорії розуму та його ролі в
пізнанні на прикладі творчості Петра Дмитровича Лодія (1784-1829) та професорів "київського
кола" духовно-академічної філософії першої половини XIX століття (І. Скворцова, арх. Іно-
кентія, В. Карпова та П. Авсенєва).
Ключові слова: філософська культура України XIX століття, П. Лодій, київська духовно-ака-
демічна філософія, світське та духовне просвітництво, розум, віра, пізнання.
ЧАСТИНА ІІ
У свою чергу, формування академічної традиції в
київській філософії початку XIX століття у своїй основі
мало низку соціокультурних та ідейно-теоретичних
передумов. Реформи Олександра I 1802-1804 рр.
закладають підвалини перетворення Києво-Моги-
лянської академії на Київську духовну академію, яка
переорієнтовується зі служіння ідеології XVIII ст. на
"служіння Церкві, а не державі" (М. Поснов). У "На-
черку правил створення духовних училищ" (1808)
читаємо таке: "Метою освіти духовенства є, без* Частина І - у № 4 (111) за травень-червень 2011 р.
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.subject.com.ua/
http://www.europexxi
http://www.pdffactory.com
№ 5 (112) липень-серпень 2011 р.
124 ЕКОНОМІКАФІЛОСОФІЯ
сумніву, місце й фундаментальне вивчення релігії.
До пізнання релігії, заснованої на її догматах, на Свя-
тому Письмі та давніх традиціях, треба знати самі ці
стародавні джерела і частини наук, що безпосеред-
ньо до них належать… Головною метою духовної
освіти має бути вченість (eruditio). Це є перше нача-
ло, на якому мають ґрунтуватися духовні училища"
[1, c. 143-144]. Власне, слід погодитися з І. Мали-
шевським, що відтепер академія з новим Статутом
1808-1814 рр. підводилася на рівень нового типу
"державних духовно-навчальних закладів", головна
мета якого - розвиток духовної освіти. Ураховуючи
той факт, що відповідно до зазначеного статуту фун-
даментальними для цієї системи освіти визнавали-
ся філософські науки, слід зауважити, що на відміну
від захоплення схоластизованим перипатетизмом,
картезіанством Е. Пурхоція, вольфіанством Г. Він-
клера та Х. Баумейстера впродовж XVIII ст., профе-
сійна філософія змістовно переключається на Од-
кровення та платонізм, які підкріплені постійною кон-
структивною полемікою із західноєвропейською
філософією, переважно німецьким ідеалізмом Кан-
та-Фіхте-Шеллінга-Геґеля. Це свідчить про відмін-
ність парадигм філософствування, оскільки німець-
ка філософія знаходилася всередині традиції хрис-
тиянізованої аристотелівської метафізики. Київсь-
ка духовно-академічна філософія прагне узгодити
критику та догматику, синтезувати ідеї східної пат-
ристики й філософію Платона, просвітництво та ро-
мантизм, створюючи традицію православно-теї-
стичної філософії. Саме в цьому контексті автори
нарису "Філософська думка в Києві" (1982) відміча-
ли: "Релігійна філософія змушена була відмовитись
від відкрито антинаукових проповідей і намагалась
знайти "нові" способи примирення релігії з наукою.
Окреслилась тенденція наповнення релігійної фор-
ми свідомості світськими елементами, або, іншими
словами, філософізації православ'я " [2, c. 228]. В
основі цієї тенденції знаходилася проблема віри та
розуму. Відповідаючи на питання "як можлива хри-
стиянська філософія?", В. Зеньковський зауважу-
вав, що остання має відрізнятись від догматики:
якщо догматика є філософією віри, то християнська
філософія - "філософія, що випливає з віри". Ця
думка була близькою для переважної більшості про-
фесорів "київського кола " в їхніх поглядах на кон-
цепцію розумового пізнання.
Одним із перших, хто запропонував свій підхід
до означеної проблеми, був Іван Михайлович Сквор-
цов (1795-1863). У роботі "Критичний огляд Канто-
вої релігії в межах одного розуму" (1838), віддаючи
належне І. Канту, а особливо його етичному вченню,
дослідник зауважує, що він здійснив три важливі
відкриття у філософії: 1) довів, що розум своїми зу-
силлями не здатен пізнати надчуттєві речі; 2) що
всі начала моральності, які за основу беруть задо-
волення, не є моральними та не вартують гідності
закону; 3) що людина від природи - зіпсована і не-
досконала істота. У теоретичній філософії вона
піддається критицизмові, у практичній - стоїциз-
мові, а в релігії залишається натуралістом. По-
дібний хід міркувань приводить його до попередніх
висновків: "…усе найкраще в Кантовій Релігії запо-
зичене з Євангелія, а все гірше припадає на власне
Кантову Філософію" [3, c. 3]. І. Кант тримався меж
одного розуму, виводячи богослов'я біблійне з бого-
слов'я філософського. У полеміці з німецьким мис-
лителем для І. Скворцова є неприйнятним його по-
гляд на чисту віру як віру розуму, адже Церква не є
"ширмою " моральності. "Віра Церковна не має бути
огидна розуму, якщо вона божественна (одкровен-
ня й розум мають один початок); але може й навіть
повинна мати щось вище наших пізнань, тобто те,
що розум витлумачити не може. Думка Канта про
внутрішній досвід під час читання Св. Писання була
б справедливою, якби справедливою була його дум-
ка про Св. Писання" [Там само, c. 17]. "Кант хоче
бачити в Боголюдині тільки те, що у своєму прак-
тичному розумі" [Там само, 22]. Віра без справ мер-
тва, але й срави без віри не знаходять виправдан-
ня. Релігія не повинна звільнитися від природних
умов. І. Кант приймає мораль за єдину релігію, і
тому не знаходить релігію там, де вона є (напр., у
давніх євреїв). Академічний учений застерігає від
того, щоб визнавати християнську релігію справою
лише одного розуму. Це ненадійна основа. Основа
її - в одкровенні. "Звинувачення, яке висуває Кант
Отцям Церкви, падає на самого Канта. Дійсно, поз-
бавити Релігію Християнську всього божественного
і залишити їй одну не душевну Кантову моральність
означає зовсім змінити напрям релігії; цього замало
- це означає намір знищити релігію взагалі" [Там
само, c. 32]. Для І. Скворцова Церква - це не витвір
"чистої релігійної віри", яка ґрунтується на апріор-
них законах моралі, а передусім "тіло Христове". У
свою чергу, Ісус Христос для нього - не етичний
ідеал, що певною мірою виконує регулятивну функ-
цію, а Боголюдина, Син Божий, що сповнює все
існуюче божественною благодаттю. Так само немож-
ливо й неприпустимо редукувати Бога до поняття
чи то ідеї розуму: Бог - жива й ідеально-об'єктивна
дійсність буття, безмежна, нескінченна й абсолют-
на. Називаючи у зв'язку із цим підхід кенігсберзько-
го мислителя "етичним егоїзмом", він виявляє ос-
новну інтенцію його роздумів як "форму без духу".
В інших роботах, зокрема у творі під назвою
"Філософія релігії", що знаходиться в Інституті ру-
копису НБУ імені В. І. Вернадського, київський уче-
ний досить детально аналізує філософсько-релігійні
погляди того ж І. Канта, а також Й. Фіхте та Ф. Шел-
лінга, приходячи до висновку, що їхні підходи спря-
мовані на те, щоб прості істини Євангелія "вдягну-
ти" у формули розуму й дитячу віру перетворити на
досвідне знання; через те вони не можуть самі собі
не суперечити. Чи уявимо за І. Кантом, що Хрис-
тос є лише ідеал людства, чи за Ф. Шеллінгом, що
він є Голова, послідовники якого всі є членами, чи,
за Й. Фіхте, уявимо його втілене Слово, яке уподіб-
нюється розуму, - ми всі повинні визнати, що все
це є вищі істини, які наш критичний розум обійняти
не в змозі, "що члени здійснюють те, що заповідає
і чого навчає Голова, не критикуючи Голову, і що
Слово, зійшовши з висоти в плоть, має бути вищою
природою, ніж наш розум. В усякому разі те, що
підноситься ним з такої висоти… повинно збуджу-
вати в нас безумовну достовірність істини, і ця дос-
товірність називається вірою" [4, арк. 70]. Натомість
в іншому рукописі Івана Михайловича під назвою
"Критичний огляд Теодицеї Лейбніца" лунають до-
сить схвальні відгуки на адресу німецького мисли-
теля за його спроби надати формулі про метафізич-
ну основу положень віри цілком філософського ха-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 5 (112) липень-серпень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 125
рактеру. До цього вела його концепція "філософсь-
кого Бога", визначальним атрибутом якого по суті
стала пізнавальна діяльність. "...Світло розуму, -
пише мислитель, - є дар Божий у тій самій мірі, що
й світло одкровення " [5, c. 113]. Вирішуючи про-
блему співвідношення віри та розуму в дусі раціо-
налістичного тлумачення положень віри, автор "Те-
одицеї", уважає І. Скворцов, проводить між ними
суттєве розрізнення: діяльність розуму опікується,
перш за все, вічними істинами, дозволяє в їх світлі
зрозуміти (comprendre) найглибші начала всього
сущого, у свою чергу, таємниці віри мислячий ро-
зум може лише пояснити (expliquer). Така прихиль-
ність до ідей Г. Лейбніца збігається з тим записом,
який учений зробив у своєму щоденнику від 6 січня
1859 р.: "…що залишається розуму, коли таємниці
віри не роз'яснені із загальних початків? Слід вига-
дувати нові основи, робити власні припущення. Один
поклав їх, наприклад, у сфері розуму, інший - в об-
ласті серця; і при тому - кожен різне. Суперечки,
протиріччя, вагання тоді неминучі… Раціоналізм -
неспокій та фанатизм духу. Він зникає, коли розум
здружиться з вірою" [6, c. 15]. Сліпою є та філосо-
фія, яка не визнає Ісуса Христа. Начало філософії -
у Св. Писанні. "Якщо приймаєш одкровення тільки
розумом, то це не релігія, а філософія" [Там само,
c. 21]. У своїй статті "Християнське застосування
філософії…" дослідник фіксує певне "роздоріжжя"
в прагненнях людини узгодити, з одного боку, по-
требу у вільному мисленні, а з іншого, бажання все
впокорювати вірі та Божественному одкровенню [7,
c. 129]. Як поєднати одне з іншим? В історії думки
простежуються два підходи залежно від вибору
начала - філософія розуму та філософія одкровен-
ня. Чи є між ними антагонізм? Певною мірою, ува-
жає вчений, суперечність завжди присутня, утім,
задля її уникнення слід звернутись до історії філо-
софських учень, що демонструють нам зразки об'єд-
нання цих підходів на засадах взаємозбагачення.
Для київського дослідника це творчість східних пат-
ристів. Із цими основами, на думку І. Скворцова,
слід узгоджувати наше пізнання для того, аби ро-
зум усе більше оволодівав ідеєю Бога, яка вносить
глибокий духовний та метафізичний зміст у думки й
вчинки людини.
Не менш цікавим є осмислення цієї проблеми у
світлі "релігієзистики" архімандрита Інокентія
(Івана Олексійовича Борисова) (1800-1857). Так само
визнаючи важливість філософії для богослов'я, він,
окрім історичного методу, відповідно до якого релі-
гія розкривається як тотальний факт дійсності, уда-
ється до аналітики душевного життя. Намагаючись
подолати вади кантівського дуалізму та шеллінгівсь-
кого пантеїзму, він бере на озброєння ідею Й. Фіхте
про проекцію пізнаного абсолюту в розумі людини,
намагаючись інтерпретувати її у світлі теїстичного
світосприйняття та морального богослов'я. При-
хильність до фіхтеанства в його підході досить тісно
пов'язана з критикою останнього, адже, на думку
Інокентія, спроба виокремити з категорії абсолютно-
го її нормативний аспект, називаючи Бога мораль-
ним ладом, має утилітарне забарвлення, яке постає
наслідком застосування апріорно-раціональних ме-
тодів до вивчення релігії. Натомість київський уче-
ний виходить із факту логічної не-диференційова-
ності духовного життя, яке у своїх витоках є поза-
та над-логічним. Виокремлюючи триступеневу струк-
туру людського пізнання, - чуттєво-досвідний, ло-
гічно-розсудковий та ідейно-розумовий рівні, - він за-
уважує, що саме перший рівень відповідає онто-
логічній укоріненості пізнання в бутті завдяки існу-
ванню в людині т. зв. "темного чуття", того пота-
ємного притулку Бога, що на несвідомому рівні по-
ріднює її з Всевишнім. "Ці темні відчуття Божества
можна відчути в серці, як основній силі нашого духу"
[8]. Сердечне почуття як почуття до Бога є настільки
глибоким та фундаментальним, що дозволяє людині
відчути себе частиною великого цілого, споглядаю-
чи природу - "велике одкровення". На відміну від
чуттєвого пізнання, розсудок є зворотнім кроком по
відношенню до пізнання Бога, але, переконаний Іно-
кентій, необхідним кроком. Більшу частину свого
свідомого життя людина пізнає та будує власну
діяльність за принципами логічного-поняттєвого по-
рядку, який уможливлює матеріальні умови досвід-
ного буття. Це забезпечує певну стабільність зем-
ного, але не духовного життя, по відношенню до
якого процес пізнання в "чотирьох стінах категорій"
породжує феномен "оптичної омани". "Він пізнає та
досліджує все через протилежне собі; тому й Бога
відносить до зовнішньої сфери, якій протиставляє
свою внутрішню, але це вже неправильний образ
досліджень про Бога" [Там само]. Розсудок будує
хибні умовиводи в напрямку від природного до над-
природного, мовляв, Бог повинен виконувати умо-
ви досвідного пізнання.
Але якщо ми стверджуємо, що знаємо про Бога
лише на підставі нашого досвіду, то чи не дотри-
муємось ми при цьому доктрини позитивізму? Чи,
можливо, ми впадаємо в суб'єктивізм? Чи забезпе-
чує нас досвід правильним та повним знанням про
істини релігії? Саме тут на допомогу приходить філо-
софія, яка вказує на необхідність розвитку свідо-
мості, перехід від логічно-розсудкового до ідейно-
розумового рівня. У праці "Про релігію одкровенну"
читаємо: "Коли всезагальна релігія є справою Бо-
жою, то й ця особлива не може не бути від Бога.
Таким чином, учення філософів про релігію є особ-
ливий вид одкровення Божого" [9, c. 124]. Для піз-
нання та дотримання моральних обов'язків потрібен
"розум, освічений філософією", що здатен указати
на межі емпіричного пізнання, при цьому розкрив-
ши погляд на релігію як ідею. Ідеальний умогляд -
основне знаряддя розуму. Релігія є ідея, а людина
без релігії - це людина без ідеї, недовершений про-
ект. Тому "розумові неможливо заперечувати релі-
гію: знищивши її, він знищив би самого себе: він
знищив би сферу ідей, у якій він живе" [8]. Один
лише розсудок може відкинути релігію, у зв'язку з
надмірною теоретизацією власних положень, він
знаходиться посередині між чуттям та розумом,
будучи не пристосованим до жодного з них. Дола-
ючи антирелігійне спрямування, розсудок виходить
зі своєї сфери й звертається до розуму, де час
змінюється вічністю, а конечність на нескінченність.
Який це розум? Той, що опікується нормативно-не-
обхідним та загальним, а не окремо-індивідуальним,
це, уважає вчений "усезагальний розум", який ви-
ходить за межі партикулярних спроб окремої люди-
ни чи групи людей. "Що значить "перебувати в
дусі"?.. Це такий стан, під час якого людина вихо-
дить із нижчих сил: відчуттів, пам'яті, уяви, розсуд-
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 5 (112) липень-серпень 2011 р.
126 ЕКОНОМІКАФІЛОСОФІЯ
ку й переселяється в розум, де простір та час для
неї зникають…" [9, c. 144]. У цей момент виникає
"розумна віра в предмети", де спільно діють серце
та розум, долаючи теоретичний формалізм пізнан-
ня. Розум не є окремим рівнем духовної цілісності,
а живою сферою духу, яка відкрита до проявів
трансцендентного, до Бога-Промислителя.
Ці ідеї отримали свій подальший розвиток у твор-
чості Василя Миколайовича Карпова (1798-1867) та
Петра Семеновича Авсенєва (1810-1852). У 1856 р.
В. Карпов видає роботу "Систематичний виклад
логіки", у якій погляди на природу мислення та
пізнання зазнають суттєвого впливу з боку платоні-
зму. Результатом філософської еволюції академіч-
ного вченого постав т. зв. "синтетизм", елементи
якого помітні в § 38 "Мислення a priori та a posteriori"
згаданої праці, де була здійснена спроба уникнути
двох крайніх позицій у теорії пізнання - локківського
емпіризму та кантівського ідеалізму. Філософ, зау-
важує В. Карпов, це не той, хто про щось та якось
філософствує, або той, хто робить висновки на
підставі чи то логічного розташування думок, чи то
взаємозв'язку пристрастей (сюди вчений зараховує
емпіриків, раціоналістів, деїстів супранатуралістів
тощо), а той, чиє філософування є проявом єдиної
незмінної ідеї про світ та життя й прагненням до роз-
витку цієї ідеї в одне систематичне ціле. В основі
концепції самого академіста знаходилася така ідея
у формі "закону гармонійного буття всесвіту":
"…філософія повинна полишити умови своєї систе-
ми, стати вище логічних форм її розвитку та на всю
сферу власних досліджень дивитись, не виділяючи
меж, якими роздробили її дискурсивне мислення…
Тоді у світі мислимому фізичне та духовне, суб'єкт
та об'єкт, буття та діяльність, прекрасне та релігійне
- усе складеться в одну безмежну космораму і, бу-
дучи в пристойному відношенні до цілого, зіллється
в один акорд, в одну священну пісню Всевишньо-
му; тоді перед зором нашої науки все постане у зв'яз-
ку, у нескінченному ланцюгу причин та наслідків, і
вона визначить у ній місце та значення людини" [10,
c. 132-133]. Не випадково, так само, як і Платон,
учений визначає предметом філософії самопізнан-
ня, адже свідомість як факт внутрішнього досвіду
містить ключ до вирішення антиномій раціоналізму
та емпіризму, ідеального та реального, віри та розу-
му; психологічні та логічні аспекти мислення люди-
ни мають онтологічну основу в дусі, що розкриваєть-
ся за допомогою метафізичного мислення: "…мис-
лиме, що об'єднує внутрішнє з зовнішнім, пізнання
з буттям". Це той рівень, досягши якого, розум, для
того щоб пізнати та розвивати загальну ідею синте-
зу світу та життя, має діяти у вірі: "…розум не ста-
вив за мету з необхідністю у своїх спогляданнях об-
межуватись границями одкровенного вчення; але
проникнутий духом віри, як шляхом умовиводів,
здіймається до всього, до чого була здатна привес-
ти його ідея" [11, c. 170]. Філософія в надрах віри та
по духу віри, як вчення, що є відмінним від богосло-
в'я, завжди, переконаний В. Карпов, була не тільки
можливою, але й необхідною.
Якщо В. Карпов, як влучно підмітив О. Абрамов,
намагаючись уникнути гносеологічного дуалізму,
впадає в метафізичний, - розрізняє два світи (розу-
мово-споглядальний та істинно-християнський) без
права на об'єднання їх в онто-гносеологічну єдність
[12, c. 191], - то П. Авсенєв переносить вектор дос-
лідження в православно-антропологічну та психоло-
гічну площини. У своїх "Записках із психології"
(1869), прагнучи представити план "історії душі" в її
видозмінах і відзначаючи при цьому важливість
впливу тіла, Петро Семенович, також не уникаючи
дуалізму, виділяє в людині два виміри - діяльно-
зовнішній та потаємно-внутрішній. Убачаючи в цьо-
му сильну зброю проти засилля матеріалізму у філо-
софії, епікуреїзму в моралі та раціоналізму в релігії,
він намагається узгодити між собою ці дві сторони
людського буття. Виділяючи серед джерел психо-
логії досвід та розум, київський учений намагаєть-
ся обґрунтувати застосування аналітико-синтетич-
ної методології в концепції пізнання; такий гносео-
логічний підхід П. Авсенєва варто розуміти лише у
світлі синтезу в його творчості містики шеллінгіан-
ства (Г. Шуберт, Окен, К. Г. Карус, Стеффенсон) із
християнізованим платонізмом. Виокремлюючи чо-
тири ступені буття - неорганічний, органічний, тва-
ринний та людський, - він називає органічний світ
"царством свободи", а неорганічний - "царством Бо-
жественного закону". Громадянином цих двох світів
тут, на землі, є людина, яку вчений досить патетич-
но називає "храмом Божества" та "вінцем Творін-
ня". Сама ж людина складається з речовини ("бут-
тя, що є чужим нам у нас самих"), нашого Я ("те,
що ми називаємо в поєднанні з тілом душею, а в
чистій та власній його природі - духом") та буття
Божественного. Усі ці три начала складають ієрар-
хію буттєвих елементів, що організовується та ске-
ровується "невтомною жагою до Безкінечного".
"Власна сутність духу є безпосереднє прагнення до
Бога. Розум прагне пізнати Бога, серце хоче спов-
нитися відчуттям Його в собі, воля прагне все більше
й більше досягати Його. Але Бога неможливо охо-
пити, відчути та досягти у своїй суті, тому потрібен
опосередкований член для досягнення Його пізнан-
ням, відчуттям та діяльністю. Це є світ як одкровен-
ня досконалості Божої. Пізнання істоти Божої зі світу
становить істину, відображення досконалості Його
у світі є красою, здійснення цілей Його у світі є доб-
ром" [13, c. 36]. Тому людина та світ знаходяться в
сутнісному відношенні один до одного: у дусі лю-
дини світ пізнає сам себе. Отже, в дусі знаходять
притулок та зв'язок три здатності, - серце, розум та
воля, - тріумвірат функціональності яких забезпечує
цілісність та самозбагачення особистості.
Висновки
У статті "До історії Київської духовної академії:
Інокентій Борисов та Яків Михайлів - становлення
двох типів академічного мислення " (1997) Н. Ку-
ценко виділяє в контексті академічної традиції два
типи мислення: "духовно-просвітницький", до якого
зараховує Я. Михайлова, та "світсько-просвітниць-
кий", який близький світогляду І. Борисова. При цьо-
му за основу такого поділу був узятий критерій вір-
ності святоотецькій традиції. Але навряд чи та-
кий критерій може бути достатньо надійною осно-
вою поділу, адже запідозрити архімандрита Інокен-
тія в меншій вірності настановам Отців Церкви, ніж
того ж Я. Михайлова, тільки на підставі відсутності
в його творчості в достатній кількості містичного та
церковного елементів, є проявом неуважності дос-
лідницького підходу (розглянути хоча б зміст його
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 5 (112) липень-серпень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 127
промов та проповідей). Ураховуючи проаналізовані
нами соціокультурні та ідейно-гносеологічні аспекти
формування середовища професійної філософії на
початку XIX століття на основі праць П. Лодія, І. Бо-
рисова, В. Скворцова, В. Карпова та П. Авсенєва,
хотілося б зазначити:
а) академічна філософська культура України оз-
наченого періоду переживала складні "метаморфо-
зи" в результаті рецепції та одночасного синтезу ідей
західноєвропейського просвітництва й романтизму
на вітчизняному ґрунті, що теоретично позначилося
на виокремленні двох типів просвітницької філософії
- світського, до представників якого варто зараху-
вати П. Лодія, та духовного, що представлений у
творчості професорів "київського кола" духовно-ака-
демічної традиції; при цьому за основу такого по-
ділу було взято сприйняття розуму як основного
"органону" та ідеалу просвіти;
б) "світськість" підходу П. Лодія проявляється в
його намаганнях відродити віру в розум, як універ-
сальну силу пізнання всезагальної закономірності
явищ та зв'язків у природі; задля цього під час кон-
структивної полеміки з догматизмом Вольфа бри-
танським емпіризмом та апріоризмом І. Канта уче-
ний прагне доповнити поняття метафізичної істини
поняттям "фізичної істини", указуючи на спосіб "без-
посереднього розуміння речі, без усілякого про неї
ствердження або заперечення", що доповнюється
інтелектуально-інтуїтивним розсудом властивос-
тей та відношень, на підставі чого й утворюються
розумові поняття;
в) проект духовного просвітництва, який знахо-
дить своє логіко-гносеологічне та православно-ант-
ропологічне обґрунтування у творчості київських ду-
ховно-академічних філософів (І. Скворцова, І. Бори-
сова, В. Карпова, П. Авсенєва), в основі своїй має
концепцію розумної віри: ідеться про онтологічну
вкоріненість та теоретико-пізнавальну обумовленість
розумового пізнання - розум має бути освічений або
"освячений " аксіомами православного віровчення,
перебувати в надрах віри та пізнавати по духу віри;
просвічений розум - віруючий розум!
Таким чином, окреслена нами проблема є ціка-
вим аспектом та вагомим концептом під час висвіт-
лення історії філософської культури України кінця XVIII
- початку XX століття.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Флоровский Г. Пути русского богословия / Г. Флоровсь-
кий - К. : Христианско-благотворительная ассоциация "Путь
к истине", 1991. - 600 с.
2. Философская мысль в Киеве. Историко-философский
очерк / [Белодед В. Д., Буслинский В. А., Бычко А. К. и др.]. -
К. : Наук. думка, 1982. - 357 с.
3. Скворцов И. М. Критическое обозрение Кантовой ре-
лигии в пределах одного разума / И. М. Скворцов. - СПб. : Тип.
Императ. Академии Наук, 1838. - 56 с.
4. Скворцов И. М. Критическое обозрение Теодицеи Лей-
бница [Рукопис] // Сборник философских статей, 1834-40 гг. -
Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені
В. І. Вернадського. - Д.А. 348 Л (Муз. 757). - Арк. 420-430.
5. Лейбниц Г. В. Опыты теодицеи о благости Божией, сво-
боде человека и начале зла / Г. В. Лейбниц // Сочинения :
в 4 т. ; [пер. с франц.]. - М. : Мысль, 1989. - Т. 4. - 554 с.
6. Скворцов И. М. Дневник / И. М. Скворцов. - К. : В тип.
Киево-Печерской Лавры, 1866. - 326 с.
7. Скворцов И. Христианское употребление философии,
или философия Св. Григория Нисского / И. Скворцов // Труды
Киевской духовной академии. - 1863. - № 10. - С. 129-160.
8. Иннокентий Херсонский (Борисов). Лекции. 1-4. [Елек-
тронний ресурс]: Сочинения. Т. 10. : Лекции. Трактаты. Сти-
хотворения. - СПб.-М., 1875. - Режим доступу : http://
lib.cerkov.ru/preview/4793.
9. Иннокентий Херсонский (Борисов). О религии откро-
венной / Иннокентий Херсонский (Борисов) // Сочинения. -
К. : Изд-во Свято-Успенской Киево-Печерской Лавры, 2001.
- Т. 1. - С. 121-174.
10. Карпов В. Введение в философию / В. Карпов. -
СПб. : В тип. И. Глазунова и К , 1840. - VІІ, 135 с.
11. Карпов В. Взгляд на движение философии в мире
христианском и причины различных ее направлений / В. Кар-
пов // Журнал Министерства народного просвещения. - 1856.
- Ч. 92. - С. 167-198.
12. Абрамов А. И. Сборник научных трудов по истории
русской философии / А. И. Абрамов ; [сост., подг. текста,
предисл. В. В. Сербиненко]. - М. : Кругъ, 2005. - 544 с.
13. Авсенев П. С. Из записок по психологии / П. С. Авсе-
нев // Сборник из Лекций бывших профессоров Киевской
духовной академии, архимандрита Иннокентия, протоиерея
И. М. Скворцова, П. С. Авсенева (архимандрита Феофана) и
Я. К. Амфитеатрова, изданных академиею по случаю пяти-
десятилетнего юбилея (1819-1869) - К. : Тип. Киевского Гу-
бернского управления, 1869. - XVI, 246 с.
І. Pecherans'kyy
CATEGORY "THE MIND" IN THE WORKS OF PETRO LODII AND KYIV ACADEMIC
PHILOSOPHY (TO THE ISSUE ABOUT TWO TYPES OF PHILOSOPHY OF ENLIGHTENMENT
IN UKRAINE AT THE BEGINING OF THE XIX CENTURY)
An analysis and a comparison of two approaches to the category of mind and its role in cognition are made on the
example of works of Petro Dmytrovych Lodii (1784-1829) and professors of "the Kyiv circle" of spiritual and academic
philosophy of the first half of the XIX century (I. Skvortzov, arch. Innokentyi, V. Karpov and P. Avsenev).
Key words: philosophical culture of Ukraine of the XIX century, P.Lodii, Kyiv's spiritual and academic philosophy, secular and
spiritual enlightenment, mind, belief, cognition.
© І. Печеранський
Надійшла до редакції 26.05.2011
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|