Генеалогія метафізики світла в Мехтільди Магдебурзької
Стаття присвячена дослідженню актуальної історико-філософської проблеми - генеалогії метафізики світла Мехтільди Магдебурзької. Автор проводить дослідження як у ретроспективному, так і в перспективному плані, виводячи містику Мехтільди Магдебурзької із концепцій неоплатоніків і, насамперед, ідей Пс...
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2011
|
| Назва видання: | Схід |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33850 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Генеалогія метафізики світла в Мехтільди Магдебурзької / В. Степанов // Схід. — 2011. — № 6 (113). — С. 114-118. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-33850 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-338502012-05-31T13:55:19Z Генеалогія метафізики світла в Мехтільди Магдебурзької Степанов, В. Філософія Стаття присвячена дослідженню актуальної історико-філософської проблеми - генеалогії метафізики світла Мехтільди Магдебурзької. Автор проводить дослідження як у ретроспективному, так і в перспективному плані, виводячи містику Мехтільди Магдебурзької із концепцій неоплатоніків і, насамперед, ідей Псевдо-Діонісія, у яких реалізовано синтез метафізики світла з конституюванням катафатичного й апофатичного способів Богопізнання. The article focuses on the problem of reconstruction of genealogy determining formation of metaphysics of light by Mechtchild von Magdeburg. The author combines retrospective and prospective approaches, which allowed revealing of mystical tradition lasting from Neo-Platonism through the works by pseudo-Dionysius to the medieval mysticism. Metaphysics of light proved to be imaginary supplement to the synthesis of apophatic and cataphatic means sustaining knowledge of God . 2011 Article Генеалогія метафізики світла в Мехтільди Магдебурзької / В. Степанов // Схід. — 2011. — № 6 (113). — С. 114-118. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33850 215+008 uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Степанов, В. Генеалогія метафізики світла в Мехтільди Магдебурзької Схід |
| description |
Стаття присвячена дослідженню актуальної історико-філософської проблеми - генеалогії
метафізики світла Мехтільди Магдебурзької. Автор проводить дослідження як у ретроспективному, так і в перспективному плані, виводячи містику Мехтільди Магдебурзької із концепцій неоплатоніків і, насамперед, ідей Псевдо-Діонісія, у яких реалізовано синтез метафізики світла з конституюванням катафатичного й апофатичного способів Богопізнання. |
| format |
Article |
| author |
Степанов, В. |
| author_facet |
Степанов, В. |
| author_sort |
Степанов, В. |
| title |
Генеалогія метафізики світла в Мехтільди Магдебурзької |
| title_short |
Генеалогія метафізики світла в Мехтільди Магдебурзької |
| title_full |
Генеалогія метафізики світла в Мехтільди Магдебурзької |
| title_fullStr |
Генеалогія метафізики світла в Мехтільди Магдебурзької |
| title_full_unstemmed |
Генеалогія метафізики світла в Мехтільди Магдебурзької |
| title_sort |
генеалогія метафізики світла в мехтільди магдебурзької |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33850 |
| citation_txt |
Генеалогія метафізики світла в Мехтільди Магдебурзької / В. Степанов // Схід. — 2011. — № 6 (113). — С. 114-118. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT stepanovv genealogíâmetafízikisvítlavmehtílʹdimagdeburzʹkoí |
| first_indexed |
2025-07-03T14:44:39Z |
| last_indexed |
2025-07-03T14:44:39Z |
| _version_ |
1836637361368203264 |
| fulltext |
№ 6 (113) вересень-жовтень 2011 р.
114 ЕКОНОМІКА
© Н. Скворцова
Надійшла до редакції 19.09.2011
ФІЛОСОФІЯ
УДК 215+008
ГЕНЕАЛОГІЯ МЕТАФІЗИКИ СВІТЛА
В МЕХТІЛЬДИ МАГДЕБУРЗЬКОЇ
В'ЯЧЕСЛАВ СТЕПАНОВ,
кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії, соціально-політичних
та правових наук Слов'янського державного педагогічного університету
Стаття присвячена дослідженню актуальної історико-філософської проблеми - генеалогії
метафізики світла Мехтільди Магдебурзької. Автор проводить дослідження як у ретроспек-
тивному, так і в перспективному плані, виводячи містику Мехтільди Магдебурзької із кон-
цепцій неоплатоніків і, насамперед, ідей Псевдо-Діонісія, у яких реалізовано синтез мета-
фізики світла з конституюванням катафатичного й апофатичного способів Богопізнання.
Ключові слова: метафізика світла, генеалогія, неоплатонізм, апофатика, жіноча містика,
катафатичний.
Постановка проблеми та стан її вивчення.
Дослідження філософського аспекту містичних
світоглядних парадигм в історичному вимірі культу-
ри постало пріоритетним завданням вітчизняної гу-
манітаристики останніх років.
Утворюється певна традиція історико-філософ-
ського осягнення містики як фундаментального еле-
мента культури, що дозволяє актуалізувати аналі-
тику інтегральних феноменів ірраціоналізму в різно-
манітних культурах. Указана стратегія простежуєть-
ся в працях А. Бичко, Т. Любасюк, Ю. Шабанової
[1, 5, 6].
Особливої уваги заслуговує фундаментальна
праця Ю. Шабанової [6], присвячена історико-філо-
софській реконструкції трансперсональної метафізи-
ки Майстра Екхарта, оскільки українській дослід-
ниці вдалося визначити контекст становлення се-
редньовічного містицизму взагалі та жіночої місти-
ки зокрема.
Кожний історико-філософський екскурс має як
ретроспективний, так і перспективний плани. Ретрос-
пекція в цьому випадку буде вимагати виявлення
певної генеалогії тієї чи іншої традиції. Зважаючи на
те, що "жіноча містика" є внутрішньо суперечливим
культурним утворенням, не можна чітко й точно вста-
новити безпосередні джерела, із яких черпали на-
тхнення для власної творчості жінки-візіонерки. Така
ситуація породжує необхідність герменевтичного
дослідження їхніх текстів.
Метою статті є встановлення генеалогії метафізи-
ки світла, реалізованої в тексті Мехтільди щодо вчен-
ня автора "Ареопагітик" Псевдо-Діонісія.
Виклад основного матеріалу. Метафізику світ-
ла ми розуміємо не тільки в певному позитивному
сенсі "вчення про символ світла", але й у широкому
контексті фундаментального протиставлення істини
світла, прозорості, ясності, істині, яку відкриває мова
людини та її розуму.
Тому для нас важливою є опозиція "бачити - го-
ворити", у певному моменті якої зароджується ідея
апофазису, ідея негативного або негаційного пізнан-
ня, спрямованого на подолання меж засобами на-
шого пізнання, такого собі прототрансценденталь-
ного мислення. Саме в такому ракурсі співвідно-
шення онтології та гносеології ми здійснюємо гене-
алогічний аналіз концепції Псевдо-Діонісія та місти-
ки Мехтільди Магдебурзької. Витоки середньовіч-
ної християнської містики сягають неоплатонізму,
N. Skvorcova
DEVELOPMENT OF THE GNOSTIC PHILOSOPHY IN ITS INTEGRATION WITH
THE HERMETIC TRADITION
This article discusses the integration of Gnosticism and Hermetic knowledge. Analyzed and found that the irrational
and mystical knowledge of the Gnostic philosophy is intertwined with the wisdom of the Hermetic tradition. The basis
of ontological and epistemological aspects of the process Cosmogenesis Gnostic concept forms the ancient teachings
of Hermes Trisemgist.
Key words: Hermetic tradition, Gnosticism, the irrational and mystical knowledge.
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 6 (113) вересень-жовтень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 115ФІЛОСОФІЯ
який, у свою чергу, постав одним із джерел фор-
мування яскравого та впливового вчення Псевдо-
Діонісія Ареопагіта.
Твір Мехтільди Магдебурзької засвідчує, що від
своїх духовних отців, учених монахів-домініканців,
вона була достатньо поінформована про зміст ос-
новних теологічних проблем. На це вказують її ви-
діння, що коментують догмат про Трійцю, про го-
ловні етапи історії врятування людства, про устрій
земного і небесного Раю, чистилища, пекла. Комп-
лекс теологічних ідей, пов'язаних із Богом (із таїн-
ством Трійці, богопізнанням), займає в її творі особ-
ливе місце, адже сама книга є результат особливих
стосунків Бога та Мехтільди. Вони відображені в об-
разах і поняттях впливової традиції в духовному
житті середньовіччя, що походять від творів, відо-
мих під загальною назвою "Ареопагітики". До них
належать чотири трактати: "Про божественні імена",
"Про містичне богослів'я", "Про небесну ієрархію",
"Про церковну ієрархію". Відомі ще десять послань
того ж автора. Указані твори, написані грецькою
мовою, з'явилися під ім'ям Діонісія Ареопагіта в
другій пол. V ст. Як свідчать "Діяння апостолів",
Діонісій був членом ареопагу, судової колегії в Афі-
нах, жив у I ст., залучений до християнства пропо-
віддю апостола Павла і став його сподвижником.
Однак, починаючи з епохи Відродження, з'явилися
сумніви, що названі твори належали людині, яка
жила в апостольську епоху, оскільки "Ареопагітики"
засвідчували очевидний зв'язок з неоплатонівською
філософією, яка виникла набагато пізніше. У подаль-
шому історики філософії та філології встановили пря-
му залежність не лише ідей, а й самих текстів від
творів Прокла, останнього великого неоплатоніка.
Через це автора "Ареопагітик" називають Псевдо-
Діонісієм Ареопагітом.
Сучасна наукова практика довела, що, окрім
ідей неоплатоніків, Псевдо-Діонісій активно корис-
тувався вченнями християн-олександрійців та Гри-
горія Низського. Діонісій у своєму неоплатонізмі
долучається до вже існуючої християнської традиції,
систематично підсумовує її результати.
У центрі богословських пошуків автора "Ареопа-
гітик" постає проблема богопізнання. Він досліджує
її у двох трактатах: "Про божественні імена" та "Про
містичне богослів'я". У своїй "надлюдській сутності"
Бог є непізнаванним: "… троїсту, рівну в божестві та
добрі Одиницю … ані сказати, ані помислити немож-
ливо" [3, с. 235]. Чи значить це, що Бог взагалі не
хоче бути відкритим для світу? Ні, відповідає Псев-
до-Діонісій, Бог дає віднайти себе у світі. По-пер-
ше, Він відкриває себе у "священних книгах", тобто
у Святому Письмі. За твердженням автора, у кни-
гах божественне буває сприйняте "відповідно до
здатності кожного розуму" [Там само, с. 15]. Діонісій
наполягає, таким чином, на своєму праві тлумачити
"богоначальні Книги". По-друге, Бог дає віднайти
себе у світі, як пише Псевдо-Діонісій, через "вихо-
ди Богоначала назовні" [Там само, с. 73]. Ці бого-
творні сили енергії, які творять сутності, "дарують
премудрість" [Там само, с. 65], виливаються в наш
світ. Іншими словами, божественість проявляє себе
в окремих якостях, що сприймаються та пізнають-
ся. Вони є різноманітними проявами єдиного обра-
зу Бога та осмислюються "в міру розуміння" як Доб-
ро, Прекрасне, Любов, Розум, Сила, Слава, Світло,
Істина, Віра, Життя та інші "божественні імена". Так
у людському сприйнятті здійснюється ніби "розді-
лення та багатократне помноження єдиного Бога"
[Там само, с. 75]. Однак у кожному з різноманітних
божественних проявів первинна єдність наявна
цілісно та повністю: "Вона нероздільно поділяється
…, звеличується багаторазово, не відходячи від
єдності" [Там само, с. 73-75].
Віднайти у світі божественні якості, зануритися у
споглядання "божественних імен", поступово дійти
до розуміння Першопричини всього - такий, за Псев-
до-Діонісієм, апофатичний шлях богопізнання. Пер-
ше ім'я Бога, яке надає можливість споглядати об-
раз Богоначального буття у тварному світі, є Бла-
гість, Добро. Завдяки цій верховній якості існують
усі інші сутності, сили, енергії, від неї йдуть небес-
ний та земний устрій ("ієрархія"), сонячне світло -
джерело життя на землі, "світло, яке йде від Добра
та образ Благості" [Там само, с. 94]. Але Добро є й
духовним інтелектуальним світлом, яке виганяє
будь-яке незнання та оману, очищає від пітьми,
освітлює шлях до Істини.
Добро називається такими "благими" іменами, як
Прекрасне, Краса і Любов. Надсутнісне проявляє
себе у світі як Прекрасне, оскільки від Нього до кож-
ного сущого надходить його власна краса, оскільки
"Воно - причина благоустрою та витонченості всьо-
го …, тому що Воно всіх до Себе приваблює, від
чого й зветься красою" [Там само, с. 107].
Оскільки Він є Добром і Красою, Бог сприймаєть-
ся світом як Любов; усі пориваються до Нього, ке-
ровані не зовнішньою силою примусу, а внутрішнім
прагненням, бо Він - Першопричина всього Доброго
та Прекрасного - є для всього сущого жаданим. Од-
нак і сам Бог через надмірну благість любить усе,
що творить і "є Сам Божественною Любов'ю до доб-
ра заради добра" [Там само, с. 119]. Ця Любов -
Божественний Ерос. Псевдо-Діонісій приділяє їй
особливу увагу й називає її якістю "єдинотворящої
сили, яка поєднує та певним чином змішує в Пре-
красному, яке виникло заради Прекрасного та Доб-
ра, яке заради Прекрасного і Добра виходить та ут-
римує явища одного порядку у взаємозв'язку од-
ного з іншим" [Там само, с. 127].
Таким чином, Божественна Любов (Ерос) постає
у вигляді творчої універсальної сили, животворящої
та поєднуючої усе суще. Іншу її рису складає особ-
лива активність, націлена зовні. Божественна Лю-
бов за своєю суттю екстатична, тобто вона нама-
гається "вийти з самої себе" та заволодіти предме-
том власного жадання; "вона, - пише Псевдо-Діоні-
сій, - спонукає люблячих належати не собі, а тим,
кого вони люблять" [Там само, с. 127].
Текст автора "Божественних імен" - це сповне-
ний натхнення гімн божественному Провидінню, яке
створило Світ, що функціонує за законами Любові,
Добра та Краси. Мовлення Псевдо-Діонісія, його
мова, яка несе в собі характерну для неоплатоніків
яскравість та пристрасність, набуває чітко визначе-
них нових акцентів, коли він пише про Красу та Любов
як божественні якості. Безсумнівно, в описах зв'яз-
ку Краси та Любові відчувається пряма залежність
автора "Ареопагітик" від платонівських та неоплато-
нівських мотивів. Але не можна не погодитися з
думкою, що тут "метафізична еротика еллінізму зли-
вається з біблейською, яка виражена в книзі Пісні
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 6 (113) вересень-жовтень 2011 р.
116 ЕКОНОМІКА
Пісень, у цій символічній епіталамі релігійної любові"
[2, с. 156]. Таким є шлях богопізнання, який дає
можливість віднайти Бога у Світі та одночасно осяг-
нути власну приналежність до божественних діянь,
сил та сутностей. Катафатичні визначення (Боже-
ственні імена), уважає Псевдо-Діонісій, допомага-
ють осягнути Бога як Першопричину всього сущо-
го, але не можуть досягнути самої божественної
надсутності, адже Бог вище будь-якого імені та сло-
ва. Через це для визначення Єдиного "у Його Боже-
ственості" більше підходять, уважає автор, "об'єдну-
ючі найменування", такі як "Наддобре", "Надбоже-
ственне", "Надсутнісне", "Надживе". Однак ці най-
менування, які передбачають перевагу, є уже
"вираженими запереченнями". Так, катафатичне бо-
гопізнання трансформується в апофатичне (негатив-
не) богослів'я.
Апофатична теологія, на думку автора "Ареопа-
гітик", є найбільш адекватним шляхом осягнення
божественної сутності. Вона побудована на запере-
ченні, бо будь-яке ствердження про Бога є обмеже-
ним. У невеликому трактаті "Про містичне богослів'я"
автор детально зупиняється на методі апофатично-
го пізнання Бога. Якщо виходити з нього, то пізнан-
ня божественної надсутності можливе лише на шля-
хах не-пізнання, а його споглядання - через не-ба-
чення. На прикладі пророка Мойсея він показує, що
лише відсторонюючись від усього видимого, лише
занурюючись у пітьму невідання; тільки лишаючи
"будь-яке пізнавальне сприйняття в суцільній пітьмі
та незрячості … увесь будучи за межами всього,
ані собі, ані будь-чому іншому не належачи", той,
хто шукає Бога через "не-знання нічого", розуміє
надрозумне [3, с. 349].
Як бачимо, дійсне наближення до Бога дається
не міркуванням і не знанням; воно, це не-знання (як
найвищий ступінь пізнання), можливе лише через
екстаз, "через нестримний і абсолютний вихід із себе
та з усього живого" [Там само, с. 343]. Цей вихід за
всі можливі межі чуттєвого та розумного, за всі мож-
ливі звуки, слова, речі, поняття означає "входження
до "божественного мороку", сутінків не-знання, опо-
витих сокровенно таємничим мовчанням" [Там само,
с. 65]. Тут живе Істина, котру "не можна виразити ані
думкою, ані словом; причина усього чуттєвого та
умосяжного, яка нічим від чуттєвого та умосяжного
не відрізняється" [Там само, с. 363]. "Божествений
морок" Псевдо-Діонісія можна вважати онтологічним
корелятом екзистенціалу "пекла безвихідності", який
згодом виникне в містицизмі Екхарта та буде визна-
ний свідченням передування сутності людини віднос-
но її буття. Аналогічно і Псевдо-Діонісій використо-
вує образ "божественного мороку", коли доводить,
що знання про Першопричину, отримане у священ-
ному невіданні, у процесі містичного споглядання
того, хто вище за будь-яку сутність і пізнання, і гово-
рить: "Їй не притаманні ані слово, ані ім'я, ані знання;
Вона не пітьма, і не світло, не омана і не істина, до
Неї не можна застосовувати ані ствердження, ані
заперечення, … оскільки вище будь-якого стверд-
ження, довершена та єдина Причина всього, і вище
будь-якого заперечення Її перевага, як цілком для
всього недосяжної" [Там само, с. 367].
Апофатична теологія заперечує всі антропоморфні
атрибути Бога, але апофатичне не постає в системі
Псевдо-Діонісія як найвище ствердження, установ-
люючи повну неспівмірність рівнів буття та надбут-
тя. Розвиток етико-практичної, так званої жіночої
містики, підтверджує цей висновок.
Інший аспект впливу "Ареопагітик" пов'язаний із
християнською традицією патристики, яка ввібрала
в себе елліністичні, тобто неоплатонівські елемен-
ти. У межах цієї традиції "Ареопагітики" вважаються
основним посередником передачі елліністичних нео-
платонівських ідей, які живили середньовічну місти-
ку. Ареопагітики постали одним із найважливіших
джерел теологічних поглядів Мехтільди.
Швидше за все, вона познайомилася зі вченням
Псевдо-Діонісія через учених-духівників. Однак тре-
ба відзначити, що образи та традиції, навіяні арео-
пагітською традицією, часто не сприймаються нею
прямо та безпосередньо, як це відбувається з тер-
мінологією містичного дискурсу Бернарда і Ріша-
ра. Будучи самі по собі лише древнім прошарком,
вони з'являються у формі, яка пройшла певну об-
робку іншими ідейними віяннями. Укажемо на взає-
модію різноманітних традицій та інтепретацій нео-
платонічних (елліністичних) елементів, які знаходи-
мо в книзі "Світло Божества".
На думку Р. В. Гуревич, метафорика "вилиття",
"ізходження", яка формує зміст провідного образу
твору Мехтільди, долучається до концепції Псевдо-
Діонісія, до всієї неоплатонічної метафізики світла,
а також до іудейсько-християнських уявлень про
божественне джерело, світло та вогонь.
Однак інші дослідники, зокрема Ж. Ваннесте,
констатують, що "світло" - метафора, яка прийшла з
глибокої давнини; вона вказує на біблійні джерела -
Старий та Новий Заповіти. Наголошується, що саме
цитати з Нового Заповіту часто становлять основу
для середньовічних творів про метафізику світла.
Серед авторів, які часто звертаються до метафори
"світла" та "сонця" для означення Бога, Г. Люерс
часто називає Псевдо-Діонісія; серед середньовіч-
них містиків - Мехтільду Магдебурзьку.
Текст Мехтільди свідчить про те, що поряд із
ученням Псевдо-Діонісія про Світло, їй могли бути
відомими й інші паралелі про тлумачення цього по-
няття. Але безсумнівним є той факт, що "Ареопагі-
тики" були живим та головним (але не єдиним) дже-
релом "платонізму" в середні віки.
Перейдемо до комплексу ідей, пов'язаних із дог-
матом Трійці, розглянемо "триіпостасне проявлення
надсутністного народження", завдяки якому "усе
було приведене до буття". Мехтільді, як бачимо, є
добре відомим цей постулат автора "Арепагітик",
але, як завжди, вона дає власну інтерпретацію тео-
логічних конструкцій, якими вона користується. Мех-
тільда вільно переплітає їх з іншими, відомими їй
логічними конструкціями, але головне - вона пос-
тійно "вільно" переказує їх особливою мовою. Мех-
тільда ніби переживає ідеї, переосмислюючи їх у
межах своєї алегоричної системи, синтезуючи відомі
їй мотиви в єдиний образ.
Зустріч із Трійцею описується Мехтільдою не як
застигла, статична картина, а як динамічна сцена.
Що ж бачить вона "очима…душі", що чує вона "слу-
хом…вічного духу" [7, с. 13]? Вона є свідком "Пред-
вічної Ради Божої", яка відбулася ще "задовго до
нашого часу". За її присутності проголошується воля
Бога щодо світу (трансцендентного та земного).
Згідно з християнською доктриною Бог є єдиним у
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 6 (113) вересень-жовтень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 117
трьох іпостасях, Мехтільда бачить світло, полум'я,
блиск. З'ясовується, що їй відомі означення трьох
цих іпостасей: Бог-Отець - сила; Бог-Син - мудрість;
Святий Дух - доброта. Предвічна Рада відкриваєть-
ся Святим Духом. Він починає звернення до Бога-
Отця грою, яку він виводить зі святої Трійці.
Святий Дух дає "добру раду" не залишатися
більше "неплідним". Порада, що її надає Святий Дух,
який іде від Бога-Отця, приймається, і першим діян-
ням Господа стають ангели, створені Ним за подо-
бою Святого Духу. Потім друга постать Трійці, Бог-
Син, Христос, просить створити людину за Його по-
добою, хоча й передбачає "велику біду", яка чекає
на творіння, - гріхопадіння. Мехтільда коротко опи-
сує основні етапи історії людини та зупиняється на
стражданнях душі, яка отримала під час створення
особливий дар, Божественну Любов, стала нарече-
ною Бога і після вигнання з раю "заклякла в пітьмі".
Друга Предвічна Рада приймає рішення врятувати
творіння Господа. Бог-син намагається прийняти на
себе "скривавлене людство" та вилікувати його рани
ціною власних страждань та загибелі. Після того
Свята Трійця на дев'ять місяців входить до "храму
Соломонового", тобто до тіла Діви Марії.
Найбільш виразним тут є олюдненість образів
Святої Трійці, їхній "антропоморфізм". Антропо-
морфізм - глибинна структура дискурсу твору Мех-
тільди. Проте саме цей антропоморфізм зумовлює
важливе досягнення Мехтільди: розрізнення внутр-
ішньої структури Бога через поняття Божества.
Здійснюється своєрідна адаптація ідеї Бога до опо-
зиції дух - душа, яка є важливим елементом містич-
ної свідомості. Далі Мехтільда за тією ж логікою
антропоморфізму питає про "мотив" діяльності Бога,
про те, що Ним рухає?
На перший погляд, причина, яка провокує та ске-
ровує волевиявлення всіх трьох іпостасей, випли-
ває з їхньої божественної природи. Описуючи діян-
ня Бога, Мехтільда не тільки постійно вирізняє Його
нескінченну доброту, співчуття та милість до свого
творіння, але й підкреслює, що Він повинен діяти
саме так і не може діяти по-іншому.
Контекст усього твору дозволяє точніше зрозум-
іти думку Мехтільди. Очевидно, що вказана "при-
родна" необхідність не функціонує автоматично,
вона є результат домінуючої сили, якою є Любов.
Любов підкорила Святу Трійцю, її призначення - зму-
сити Бога "зійти до душі та вказати душі шлях підне-
сення до Бога" [Там само, с. 38].
Божественна Любов (Ерос), про яку, спираючись
на традицію, що йде від Платона, так пристрасно
писав Псевдо-Діонісій, проявляється перш за все в
екстазі. У Мехтільди Любов (Ерос) є також живот-
ворчою силою, яка виводить назовні енергію Бога-
Творця, Його волю. Акт творення людини здійснюєть-
ся перш за все тому, що Бог, переповнений Любо-
в'ю, не може більше "стримувати себе", створює
людську душу та віддає їй Себе. Бог-Отець, якого
бачить Мехтільда, "дзвенить від любові" та охопле-
ний великим бажанням створити душу (наречену),
щоб отримати від неї зворотну любов. Під час бес-
іди з душею Бог називає себе Любов'ю. Мехтільда
називає Його "трикратно граючим потоком" [Там
само, с. 76] та тим самим - поетично, яскраво та
логічно точно - саму сутність догмата - взаємопро-
никнення трьох божественних іпостасей в образі
вічно-благісного руху любові. Цей образ заслуговує
на особливу увагу, оскільки є ключовим у теологіч-
ній концепції Мехтільди. Гра постає важливим струк-
турним елементом, який розкриває сутність та уст-
рій виміру людських екзистенціалів: Любові, Віри,
Надії, Турботи тощо. Саме за принципами гри орга-
нізується як площина інтерсубактивності, так і сама
комунікація між Богом та людиною.
Дослідники вказують, що "трикратно граючий
потік" є словосполученням, засвідченим лише в
Мехтільди. Значення "spilend" (граючий, грайливий)
прийшло з культурної лексики. Воно часто зустрі-
чається в поезії мінезингерів та означає дух, який
виникає внаслідок збудження, супроводжений сяй-
вом та блиском. Улюблений образ мінезингерів -
"spilende ougen" (сяючі від радості очі) - пов'язаний
із лицарським ідеалом дами, з уявленнями про лю-
бовну гру, яка була необхідним ритуалом культур-
них стосунків.
Використання Мехтільдою цього визначення роз-
міщується в абсолютно іншій площині. Воно не має
відношення до секуляризації релігійного почуття, до
того, що світські та культурні ідеали поступово про-
никають до релігійної сфери. У Мехтільди дієприк-
метник "spilend" означає не грайливу чарівність, а
характеризує потужну, неподоланну "захопленість"
усієї людської сутності любов'ю до Бога, а в по-
єднанні з образом "потоку" воно вказує на еротич-
ний, любовний рух процесу злиття з Богом. Таким
чином, феномен "гри" містить у Метхільди всю по-
вноту взаємодії душі з Богом у момент єднання.
Поряд із еротичною складовою власного змісту
феномен "гри" у контексті твору Мехтільди набуває
характеристик того, що дає божественну відраду,
усебічно живить життя як внутрішнє буття Трійці, так
і містичний досвід злиття душі з Богом.
Згадаємо, що Божественна Любов не лише по-
родила душу; вона сама була даною душі як боже-
ственний дар. Із цього випливає, що людська душа
і Бог мають однакову природу і є тією основою, на
якій ґрунтується їхнє взаєморозуміння та взаємоп-
риналежність. Так, споріднена природа змушує Бога
пробуджувати в душі людини любов, а душу - відпо-
відати на неї. Природна спорідненість Мехтільдою
відчувається досить гостро. Одне з багатьох її мірку-
вань на цю тему звучить так: Бог є "батько мій за
природою, брат мій за своєю людяністю, нарече-
ний мій за любов'ю, я ж - Наречена його вічна" [Там
само, с. 31].
Висновок таких міркувань: гріховним є те, коли
душа чинить супротив власній природі і не відпові-
дає Творцеві любов'ю на любов. У підґрунті дискур-
су Мехтільди лежить запозичена з давніх джерел
думка про те, що справжня природа людини, як вона
була задумана та створена Богом від самого почат-
ку, містила в собі дещо надприродне. Через це вона
є завжди спрямованою до Бога.
Привілейоване право людської душі на природ-
ну схожість із Богом є головним аргументом Мех-
тільди у відстоюванні своїх власних особливих відно-
син зі Всевишнім. Хіба не існує між Богом і душею
невидимого духовного зв'язку - "неосяжного дихан-
ня", - який дає людині можливість залучитися до
трансцендентних одкровень; хіба Бог не записав
душу до книги своєї сьогоденності; хіба не створив
він її за образом та подобою Своєї душі; хіба не
довів він, що назавжди "хворий любов'ю до неї" [Там
само, с. 79].
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 6 (113) вересень-жовтень 2011 р.
118 ЕКОНОМІКА
Бог Мехтільди, як і в Псевдо-Діонісія, є Бог-Рев-
нитель: з одного боку, він виказує Себе "як ревний
у турботі про суще", а з іншого ж - "Ревнивцем, який
ревнує жадане" [Там само, с. 67]. Він проявляє до
Свого творіння безмежну любов, але, у свою чергу,
вимагає від нього такої ж любові у відповідь - по-
вної та виняткової. Мехтільда відповідає на Боже-
ственну любов пристрасним почуттям. Це почуття
Мехтільда виражає в смислі традицій автора "Арео-
пагітик" двома шляхами - катафатичним та апофа-
тичним. Використовуючи для катафатичної аргумен-
тації свій улюблений прийом - афористичне перера-
ховування, Мехтільда підводить читача до виснов-
ку, що така форма вияву любові до Бога є недо-
статньою. Світ безсилий виразити свою любов до
безкінченної Істини, навіть якщо зібрати зусилля
всього сущого в одне ("усі піщинки, усі краплі води,
усю траву та листя, каміння й дерева, усю мертву
та живу тварину, рибину, звірів, гадів, усе, що літає
та повзає… [Там само, с. 75]"); навіть якщо об'єднати
недругів Бога та Його друзів; навіть якщо б увесь
піднебесний та наднебесний світ "проголошував би
невпинно до Судного дня" про любов Метхільди.
Усі вони, пише авторка, "… і на половину не змогли
б відкрити Тобі помисли пристрасті моєї, та горе мук
моїх, та пошуки серця мого, та злет душі моєї по
слідах Твоїх" [Там само, с. 191].
Залишається лише один спосіб засвідчення лю-
бові до Бога, спосіб, який веде через відмову від
усього того, що може відволікти від всепоглинаю-
чої пристрасті до Всевишнього. Душа Мехтільди,
ідучи за Христом, повторює Його хресний шлях; вона
витримує муки любові на своєму хресті, де її міцно
прибив "молот клятви любовної" так, що тепер усе
творіння Господа "не зможе більше відізвати її
звідти". Висить вона "на хресті високої любові", й
"висохли" в ній почуття, що викликали мирські речі.
Але вона не ллє сльози, вона горить "великим не-
бесним вогнем" [Там само, с. 130]. Дистанція, яка
відокремлює її тепер від тварного світу, є необхід-
ним кроком до дійсної близькості з Богом.
Апофатичний шлях приводить любов у "про-
світлений морок сокровенно утаємниченого мовчан-
ня" (Діонісій Ареопагіт), де мешкає Першопричина,
яка не має жодної ознаки - "ані виду, ані якостей,
ані кількості, ані величини…" [4, с. 253]. Бог, зверта-
ючись до Мехтільди, попереджає її, що істинно
любляча Його душа має жити "в пустелі": вона має
відмовитися від усього та розлюбити Ніщо. Як ба-
чимо, традиція "Ареопагітик" була серед тих духов-
них витоків, які постійно живили поетичні образи
Мехтільди, що особливо видно із системи її філо-
софсько-теологічних поглядів.
Висновки
Узагальнюючи вищевказане, можна стверджува-
ти, що містичне вчення Мехтільди Магдебурзької про
Світло Божества є генетично пов'язаним з учення-
ми ранньохристиянських містиків Псевдо-Діонісія
Ареопагіта та Єфрема Сіріна, у яких реалізовано
синтез метафізики світла з конституюванням ката-
фатичного й апофатичного способів Богопізнання. У
творчості Мехтільди виявлено ознаки антропомор-
фічного тлумачення засадничих образів християн-
ства, зокрема - Трійці, що безпосередньо пов'язано
зі становленням нової антропологічної моделі, яка
закріпилася в містицизмі й була заснована на ідеї
про первісну та незмінну єдність Бога та окремої
людини, їхню відкритість одне одному, екзистенці-
альну спорідненість єства людини із трансцендент-
ним першопочатком - Богом.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Бычко А. К. У истоков христианского иррационализма
/ А. К. Бычко. - К. : Политиздат Украины, 1984. - 140 с.
2. Гуревич Р. В. О любовной терминологии в языке сред-
невековой мистической литературе (Мехтильда Магдебург-
ская: "Струящийся Свет Божества") / Р. В. Гуревич // Разно-
уровневые характеристики лексических единиц : сб. науч.
ст. по материалам докл. и сообщ. - Смоленск, 1999. - Ч. 4:
Слово в тексте. - С. 154-163.
3. Дионисий Ареопагит. О небесной иерархии / Дионисий
Ареопагит. - М. : Изд-во РМ, 1994. - 396 с.
4. Дионисий Псевдо-Ареопагит. О Божественных име-
нах. О мистическом богословии / Дионисий Псевдо-Ареопа-
гит. - [2-е изд.]. - СПб. : Глаголь, 1995. - 370 с.
5. Любасюк Т. І. Містичне спрямування духовної практики
християнського Середньовіччя : дис. … канд. філос. наук :
09.00.05 / Т. І. Любасюк. - К., 2007. - 188 с.
6. Шабанова Ю. О. Трансперсональна метафізика Майст-
ра Екхарта. В контексті розвитку європейської філософії /
Ю. А. Шабанова. - Дніпропетровськ : Нац. гірничий ун-т, 2005.
- 237 с.
7. Mechtchild von Magdeburg. Das fliessende Licht der Gottheit
/ [Hrsd. von P.-G.Morel]. - Darmstadt, 1963.
V. Stepanov
GENEALOGY OF METAPHYSICS OF LIGHT BY MECHTCHILD VON MAGDEBURG
The article focuses on the problem of reconstruction of genealogy determining formation of metaphysics of light
by Mechtchild von Magdeburg. The author combines retrospective and prospective approaches, which allowed revealing
of mystical tradition lasting from Neo-Platonism through the works by pseudo-Dionysius to the medieval mysticism.
Metaphysics of light proved to be imaginary supplement to the synthesis of apophatic and cataphatic means sustaining
knowledge of God.
Key words: metaphysics of light, apophasis, genealogy, Neo-Platonism, female mysticism, cataphatic.
© В. Степанов
Надійшла до редакції 27.09.2011
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|