Взаємодія структурних елементів культуротворчого буття
У статті розглядається проблема визначення структурних елементів культуротворчого буття та досліджується їхня взаємодія. У вигляді окремих схем подано авторське розуміння моделей взаємодії першоелементів культуротворчого буття (Людина - Природа - Культура), зокрема історичної, сучасної та "п...
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2011
|
| Назва видання: | Схід |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33894 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Взаємодія структурних елементів культуротворчого буття / В. Федь // Схід. — 2011. — № 7 (114). — С. 151-155. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-33894 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-338942012-05-31T14:04:07Z Взаємодія структурних елементів культуротворчого буття Федь, В. Філософія У статті розглядається проблема визначення структурних елементів культуротворчого буття та досліджується їхня взаємодія. У вигляді окремих схем подано авторське розуміння моделей взаємодії першоелементів культуротворчого буття (Людина - Природа - Культура), зокрема історичної, сучасної та "продуктивної" моделі. Розглянуто схему взаємодії світоглядних парадигм і традицій, різних видів діяльності та ін. In the article there is analyzed the problem of the definition of the structural elements of cultural creative being and it is also learned their interaction. In the view of the different schemes there is introduced the author's understanding of the models of interaction of the primary elements of cultural creative being (Man - Nature - Culture), in particular historic, modern and "productive". There is viewed on the scheme of interaction of the worldoutlooking paradigms and traditions, different types of activity and etc. 2011 Article Взаємодія структурних елементів культуротворчого буття / В. Федь // Схід. — 2011. — № 7 (114). — С. 151-155. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33894 168.522.001.8 uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Федь, В. Взаємодія структурних елементів культуротворчого буття Схід |
| description |
У статті розглядається проблема визначення структурних елементів культуротворчого
буття та досліджується їхня взаємодія. У вигляді окремих схем подано авторське розуміння
моделей взаємодії першоелементів культуротворчого буття (Людина - Природа - Культура),
зокрема історичної, сучасної та "продуктивної" моделі. Розглянуто схему взаємодії світоглядних парадигм і традицій, різних видів діяльності та ін. |
| format |
Article |
| author |
Федь, В. |
| author_facet |
Федь, В. |
| author_sort |
Федь, В. |
| title |
Взаємодія структурних елементів культуротворчого буття |
| title_short |
Взаємодія структурних елементів культуротворчого буття |
| title_full |
Взаємодія структурних елементів культуротворчого буття |
| title_fullStr |
Взаємодія структурних елементів культуротворчого буття |
| title_full_unstemmed |
Взаємодія структурних елементів культуротворчого буття |
| title_sort |
взаємодія структурних елементів культуротворчого буття |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33894 |
| citation_txt |
Взаємодія структурних елементів культуротворчого буття / В. Федь // Схід. — 2011. — № 7 (114). — С. 151-155. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT fedʹv vzaêmodíâstrukturnihelementívkulʹturotvorčogobuttâ |
| first_indexed |
2025-07-03T14:47:48Z |
| last_indexed |
2025-07-03T14:47:48Z |
| _version_ |
1836637560630149120 |
| fulltext |
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 151ФІЛОСОФІЯ
УДК 168.522.001.8
ВЗАЄМОДІЯ СТРУКТУРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ
КУЛЬТУРОТВОРЧОГО БУТТЯ
ВОЛОДИМИР ФЕДЬ,
доктор філософських наук, доцент Слов'янського державного педагогічного університету
У статті розглядається проблема визначення структурних елементів культуротворчого
буття та досліджується їхня взаємодія. У вигляді окремих схем подано авторське розуміння
моделей взаємодії першоелементів культуротворчого буття (Людина - Природа - Культура),
зокрема історичної, сучасної та "продуктивної" моделі. Розглянуто схему взаємодії світо-
глядних парадигм і традицій, різних видів діяльності та ін.
Ключові слова: взаємодія, духовність, культуротворчість, буття, світогляд, діяльність.
Постановка проблеми та стан її вивчення.
Сутність культуротворчого буття розкривається че-
рез людину як головного носія і творця духовних
цінностей. Якщо виходити з того, що у витоках ук-
раїнської культури під буттям розумілось власне
життя, то можна зазначити, що життя виступає не
тільки природною даністю, а й лакуною, яку люди-
на повинна заповнити певним змістом. Життя за не-
сприятливих умов - це виживання та постійна адап-
тація як людини, так і культури в цілому. Виживан-
ня - це буття на межі з небуттям та можливістю втра-
ти власного ціннісного світу. Як фаза культуротвор-
чого буття, виживання є закономірним явищем,
воно віддзеркалює діалектичний характер розвит-
ку життя. Проте, щоб стати фазою, цей процес має
бути забезпечений суттєвими підставами до пере-
ходу у свою антитезу - повноправного (легітимно-
го) та вільного існування. Ці підстави утворюють
приховані "сили" культури, які Л. Гумільов називав
"пасіонарністю".
Проблема культуротворчого буття, як і його струк-
турних елементів, є малорозробленою. Дотичними
до цієї теми виступають окремі публікації та ґрун-
товні розробки сучасних вітчизняних учених. Про-
блема культуротворчості постає в них як царина сво-
боди та вибору людини (Л. Губерський), як її екзис-
тенціальне самовизначення (С. Пролєєв), як гарант
розвитку національної культури (В. Суханцева), як
прояв життєтворчості (Н. Хамітов). В. Леонтьєва
найбільш послідовно аналізує культуротворчість та
розглядає її як процесуальне буття ціннісно-смис-
лового універсуму та як "буття-в-культурі". Київські
філософи, естетики та мистецтвознавці досліджують
історичне формування художнього способу культу-
ротворчої діяльності (Ю. Афанасьєв), естетичне ви-
ховання як компонент культуротворчості (В. Бітаєв),
проблеми генезису чуттєвої культури (А. Канарсь-
кий), естетичні основи художньої (Л. Левчук, О. Оні-
щенко) та наукової (О. Поліщук) творчості.
Мета статті - визначити структурні елементи куль-
туротворчого буття та показати їхню взаємодію як
механізм розуміння історичної та сучасної культур-
ної картини світу.
Виклад основного матеріалу. Забезпечити
суттєве підґрунтя повноправного та вільного існу-
вання людини може духовний потенціал культу-
ри. "Духовність дає змогу особистості, - зазначає
С. Б. Кримський, - повертати засвоєння зовнішньо-
го світу на шлях до самої себе… Для індивідуума -
це біографія протистояння небуттю, пошук найвищих
цінностей, що намагнічують душу вічністю. Для нації
- це історія власної присутності у світі, що дає змо-
гу крізь національне прозирати універсальне, тобто
переломлювати загальнолюдський досвід у націо-
нальну іпостась буття" [1, с. 350]. Проте історія
свідчить, що висока духовність та розвиток систе-
ми культурних цінностей зовсім не гарантують її ста-
більного існування без катаклізмів, криз та, на жаль,
цілковитого знищення.
Історія української культури наповнена фактами
(монголо-татарська навала, асимілятивні впливи,
тоталітарний режим), які ставили її буття в стан ви-
живання без гарантії на майбуття, саме тому в ук-
раїнській культурософській традиції існує, на наш
погляд, мотив повернення та відродження, який
відображає прагнення "наздогнати" втрачене мину-
ле. У будь-якому разі висока духовність сама по
собі перетворюється на "музейну культуру", відірва-
ну від реалій життя, вона не здатна забезпечити куль-
туротворче буття в його актуальності теперішнього.
Якщо існує розрив між духовністю, яку надає куль-
тура, та життям звичайної людини, тоді годі говори-
ти про стабільність розвитку культури в цілому.
Духовність культури повинна "проростати" в ду-
ховності особистості, що стає можливим лише че-
рез визнання цінностей культури за свої власні
цінності особистісного буття. За такої умови можли-
вий розвиток національної свідомості, здорового
патріотизму, виваженого прагматизму як таких яко-
стей особистості, які забезпечують можливість про-
гресивного розвитку культурних цінностей та є своє-
рідними "особистісними" гарантами її виходу зі ста-
ну кризи та виживання.
Особистий духовний розвиток як форма культу-
ротворчого буття неможливий через механічне пе-
реймання й засвоєння світоглядних традицій та їхніх
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
152 ЕКОНОМІКА
цінностей, це - творчий процес. Натомість в основі
будь-якої творчості лежить пізнавальна активність
людини, яка через світоглядні парадигми та їх
діяльнісні форми реалізації критично сприймає та пе-
реосмислює певні положення традиції в теперіш-
ньому часі та просторі. Із цього погляду пізнання -
це зміст творчості та його кінцева мета, а метою
пізнання, у свою чергу, є перетворення світу внас-
лідок тенденцій, які не були "запрограмовані" в тра-
диції. Сигніфікуючи культуротворче буття в царину
смислового наповнення теперішнього особистого
буття, людина робить його актуальним та забезпе-
чує "пасіонарність" духовної генерації.
На думку В. П. Андрущенка, "культура… є неза-
мінним чинником утвердження стратегії сталого
людського розвитку, духовно-матеріальним фунда-
ментом організованого суспільства, а в більш ши-
рокому розумінні - способом його буття як людсько-
го, цивілізаційного" [2, с. 476]. Отже, людський роз-
виток можливий лише в духовному світі культури,
яка виражає суто людський творчо-пізнавальний
спосіб буття у світі. Антропологічний характер куль-
туротворчого буття розкривається через глибокий
гуманістичний зміст культури, у якій пряме призна-
чення людини полягає в пізнанні світу, виходячи з
нових реалій буття, та створенні на цій основі цінно-
стей, які органічно входили в традицію, розвивали її
попередні світоглядні здобутки та забезпечували
можливість і стабільний розвиток її подальшого існу-
вання. Отже, можна припустити, що сутність куль-
туротворчого буття випливає з його антропологічно-
го характеру, що забезпечує аксіологічний зміст, а
саме - пізнання та ціннісне засвоєння і перетворен-
ня людиною світоглядних парадигм та їхніх діяльн-
існих (мистецьких, виробничих, наукових) форм ре-
алізації. Наше завдання - верифікувати цю тезу в
процесі подальшого дослідження.
Якщо пізнання віднести до сфери діяльності та
враховувати при цьому, що воно має світоглядну
форму, а цінності - до світоглядної складової, у якій
міститься діяльнісний потенціал культуротворчого
буття (як спонукання до практично-матеріальних і
духовних форм фіксації цих цінностей), то можна
виявити діалектичні закономірності розвитку буття в
його структурному та функціональному вимірах. Ці
виміри виявляють процесуальність культуротворчо-
го буття, тобто такі його модуси, як рух, матерія,
простір, час набувають методологічної форми вира-
женості в структурі та функціях.
Відомо, що культура виникла в процесі еволюції
навколишнього світу, яка в історичному вимірі зміню-
валася: від первісних культурних форм до розроб-
лення нанотехнологій пройшло надто багато часу, у
межах якого людина по-різному виражала свою ак-
тивність щодо змін навколишнього природного й
соціокультурного світів. Ідеться про те, що міра зміни
світу завжди була доцільною та випливала з прак-
тичних людських потреб, однак із часом населення
земної кулі швидко зростало, а сама земля в тери-
торіальному сенсі, зрозуміло, ще залишилася та-
кою самою, як від свого початку.
Статистика свідчить, що на початку нашої ери на
Землі було лише 230 млн людей, а до кінця 1 тис.
н. е. - 275 млн. Натомість, у 1800 р. - 1 млрд, у 1900
- 1,6 млрд, у 1960 - 3 млрд, а в 1993 р. - 5,5 млрд.
12 жовтня 1999 року населення Землі склало рівно
6 млрд осіб, а в 2003 - 6,3 млрд. У 2006 - 6,5 млрд,
а на 1 січня 2010 - 6 821 372 951 людей. Прогноз на
2050 рік становить 9,2 мільярда [3].
У цій ситуації сучасна наукова думка порушує
закономірне запитання: чи вистачить природних ре-
сурсів для забезпечення зростаючих потреб люд-
ства? На це немає однозначної відповіді, імовірні-
ше за все, - не вистачить. У таких умовах можливі
різні сценарії світового розвитку, які безпосередньо
стосуються перспектив України. Збільшення насе-
лення планети спонукає до активної зміни природи
для забезпечення харчуванням та іншими ресурса-
ми, але в перспективі при збереженні сучасної сис-
теми виробництва - це тупиковий шлях. У деяких
сучасних українських дослідженнях, серед яких
виділяється монографія академіка Міжнародної ака-
демії інформатизації при ООН М. І. Сенченка [4],
відстоюється теорія великої змови, згідно з якою "сірі
кардинали" латентних структур у світовій політиці
намагаються суттєво зменшити населення планети
як єдино можливий шлях світового розвитку (кон-
цепція "золотого мільярда").
На наш погляд, на проблему зростання населен-
ня можна подивитись під кутом зору парадигмаль-
ного проектування, що дозволяє виявити певні за-
кономірності історичної ретроспективи та позначити
продуктивні шляхи розвитку культури в перспективі.
Зокрема, міфологічна парадигма, володіючи певни-
ми знаннями про світ, проектувала культуротворче
буття на засадах практичних видозмін природного
середовища, які забезпечували утилітарні потреби
людини та випливали з принципу встановлення гар-
монії, порушення якої було діалектичною законо-
мірністю її розвитку.
Релігійна парадигма виходить із того, що зміна
світу має бути побудована на засадах "граду не-
бесного" (А. Августин) та безпосереднього зв'язку з
Абсолютом (візантійська та українська релігійна тра-
диція). Прикметною особливістю названих парадигм
є те, що активність видозміни природи як важливо-
го фактора культуротворення будується за принци-
пом доцільності, який не вступає в протиріччя з на-
вколишнім світом саме тому, що природні ресурси
за тогочасних способів виробництва та соціальної
організації можуть забезпечити їжею обмежену
кількість людей.
Розвиток наукової парадигми (суттєвий імпульс
до якої дав деїзм Просвітництва та, в цілому, раціо-
налізм Нового часу) уможливлює швидкі темпи ви-
робництва та соціальні зміни, зокрема зародження
капіталізму. Ці фактори дають результати в ХІХ ст.,
коли фактично населення планети збільшується за
100 років відповідно на: 0,6 млрд та приблизно на
5 млрд (!) у ХХ ст. при порівнянні з попереднім пері-
одом, який склав 1 млрд у 1800 році. Як видно з
прогнозу, подібне зростання набирає загрозливих
масштабів. Специфіка цього процесу полягає в не-
рівномірності чисельного зростання східних і захід-
них країн. В Україні приріст народжуваності незадо-
вільний. Загалом можна простежити загрозливу тен-
денцію для перспектив розвитку української культу-
ри, яка може втратити свого головного носія куль-
турних цінностей - Людину.
Отже, якщо традиційна (історична) модель взає-
модії трьох першоелементів культуротворчого буття
розвивалась за логікою: Людина змінює Природу
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 153
та виробляє на цій основі Культуру, яку в просторо-
во-часовому модусі може наслідувати або запере-
чувати через світоглядні традиції, то до зміни век-
торів названого взаємозв'язку першоелементів спо-
нукає наукова парадигма, яка в сучасному вимірі
виробляє постмодерну модель цивілізаційного бут-
тя - Людина вже підкорила та населила практично
всю планету, тому її завдання полягає не в пере-
робленні природи, а безпосередньо у виробництві
"другої природи" - культури. Це виробництво розум-
іється не тільки в матеріальному, а й в інформацій-
но-знаковому (як постіндустріальне виробництво)
відношенні. Загалом, виробництво шкодить Природі,
і вона мститься Людині.
Усе це може бути представлене у вигляді рис. 1.
На рис. 1.1. відображено специфіку традиційної (істо-
ричної) проекції культуротворчого буття. Показано,
що Людина безпосередньо впливає на Природу та,
видозмінюючи її, створює "дивосад" (В. Личковах)
Культури. Міфологічна парадигма виробляє саме
такий механізм взаємодії першоелементів культу-
ротворчого буття, між якими існує гармонійний зв'я-
зок, а релігійна парадигма розвиває цю логіку. На
рис. 1.2 зображено рефлексію сучасної постмодер-
ної моделі, яку визначає наукова парадигма з фор-
муванням постіндустріального суспільства, яке,
власне, трансформує культуру в "пост-культуру"
(В. Бичков), де зв'язок Людини з Природою опосе-
редкований через Пост-культуру, яка шкодить При-
роді, а та мститься Людині за порушення її законів
екологічними катастрофами, змінами клімату тощо.
Отже, культура, набуваючи цивілізаційних ознак
Пост-культури, втрачає власний "культуротворчий"
статус. На рис. 1.3 показано "продуктивну" модель,
яка, на наш погляд, може забезпечити гармонійний
розвиток трьох першоелементів культуротворчого
буття. Як бачимо, ця модель ґрунтується на діало-
гічному зв'язку Людини, Природи та Культури. При
цьому ключовим моментом діалогу з природою, на
наше переконання, є перехід світової економіки на
енергозберігаючі технології, на гуманне ставлення
до навколишнього середовища, виробництво елек-
троенергії за допомогою сонця, повітря тощо, відмова
від культури споживання та вироблення гармонійної
взаємодії з природою - усе це може забезпечити
сталий людський розвиток.
наслідує, або
заперечує традицію
змінює
виробляє
Природа Культура
Людина
виробляє мститься
шкодить
Природа
Людина
Пост-культура
діалогічний зв'язок
за принципом
ставлення до Іншого
як до «Ти»
Природа Культура
Людина
Рис. 1.1. Традиційна (історична) модель. Рис. 1.2. Сучасна (постмодерна) модель.
Рис. 1.3. Продуктивна модель.
Рис. 1. Схема взаємодії трьох першоелементів культуротворчого буття.
Як видно з наведеного матеріалу, поряд із пер-
шоелементами до визначальних структурних еле-
ментів культуротворчого буття належать світоглядні
парадигми, які реалізуються на духовному рівні у
світоглядних традиціях, а на матеріальному рівні -
у різних сферах людської практики. У попередніх
розробках було визначено три типи світоглядних
традицій (консервативні, креативні, нігілістичні), які
сприймаються через свідомість людини та визна-
чають специфіку функціонування практичної діяль-
ності, що полягає в межах практичних інтересів суб'-
єкта, його ідентичності, визначення планів, мети,
волі, бажання. До цього можна додати, що названі
типи світоглядних традицій започатковують різні
типи діяльності людини: консервативні → насліду-
вання; креативні → трансформація; нігілістичні →
заперечення.
Культуротворче буття виражається у фізичному
та духовному, матеріальному та ідеальному. Проте
фізичне, або матеріальне, у культуротворчому бутті
ніколи не виступало як мета, а тільки як засіб (фор-
ма) вираження духовно-ідеального начала. Кожна
культурна епоха знаходила свої, лише їй притаманні
підходи поєднання духовного та матеріального в
людині. Проте до суттєвих передумов творчого став-
лення людини до реалій навколишньої дійсності
можна віднести усвідомлення цією людиною гли-
бинних духовних основ свого буття та побудови
своєї практичної діяльності, які виходять із них.
Діяльність як виробництво культурних цінностей
- це творчий процес, який передбачає цілевизначен-
ня, цілепокладання та ціледосягнення. Цілевизна-
чення людини "диктується" світоглядними парадиг-
мами через традиції в "тут-буття" як її духовність.
Натомість у сфері діяльності людина може показати
своє творче ставлення до парадигм і традицій, може
трансформувати, наслідувати або заперечувати їх
на рівні діяльності, яка спрямована на "там-буття"
людини як її можливість, у сфері якої лежить ціле-
покладання та ціледосягнення.
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
154 ЕКОНОМІКА
Цілепокладання та ціледосягнення "організують"
зворотний зв'язок із "тут-буттям" людини опосеред-
ковано через появу об'єктивних факторів розвитку
сучасної соціокультурної реальності. Ці фактори
можуть мати позитивний та негативний характер. У
першому варіанті вони набувають статусу "зразків",
із якими поєднуються традиційні, або парадигмальні
"зразки", отже, парадигма розвивається в межах
своєї логіки. У другому варіанті поява таких фак-
торів як змасовлення, конформізм, споживацька
психологія впливають на "тут-буття" людини як пев-
ний негативний досвід, який дозволяє критично ста-
витися до власного розуміння парадигм або пере-
глядати доцільність їх застосування в конкретних
умовах і замінювати стратегію діяльності, наприк-
лад, із діяльності як наслідування до діяльності як
заперечення, або трансформації.
Отже, розглядаючи культуротворче буття як по-
ліфункціональний складний феномен, можна дійти
висновку про те, що він складається з таких струк-
турних елементів, які взаємодіють між собою:
1) людина як творець та носій культуротворчого
буття. Це - конкретні люди, які поділяють та розви-
вають спільну систему духовних цінностей, закріп-
лену в "тут-бутті" і "там-бутті";
2) "тут-буття" людини як духовність її теперішнь-
ого стану й часу;
3) "там-буття" людини як модель її майбутнього
буття, що досягається через світоглядну та діяль-
нісну складову;
4) творча діяльність людини як практична реалі-
зація світоглядних традицій;
5) постійна корекція цілепокладання у свідомості
через рефлексію об'єктивних факторів розвитку со-
ціокультурної реальності;
6) світоглядні традиції (мистецькі, моральні, пра-
вові, політичні та ін.) як транслятори типових зразків
соціокультурного досвіду;
7) світоглядні парадигми, які породжують ці ти-
пові зразки.
Діалектичний розвиток названих елементів може
бути представлений у вигляді рис. 2.
Висновки
1. Людська діяльність розкриває пізнавальну
сутність культуротворчого буття, яка забезпечує
створення нового світоглядно-ціннісного світу, що
може розвиватися в межах традиції (діяльність як
наслідування), а може в тій (діяльність як трансфор-
мація) чи іншій (діяльність як заперечення) мірі ви-
ходити за її межі.
2. Культуротворче буття передбачає творчий син-
тез розуміння людиною сукупності асоціативних
просторово-часових зв'язків матеріальної предмет-
ності культури з її ідеально-духовними зразками, які
утворюють світоглядні парадигми.
3. Культуротворче буття являє собою систему
найпотаємніших сторін взаємодії Людини, Природи
та Культури, у якій світоглядні парадигми через
світоглядні традиції впливають на "тут-буття" люди-
ни як її духовність, а творча діяльність спрямована
на "там-буття" людини як забезпечення її сталого
розвитку в майбутньому. Позитивний та негативний
досвід "тут-буття" з'являється як наслідок діяльності,
спрямованої на "там-буття" та може виконувати ко-
рекційну функцію.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Кримський С. Б. Під сигнатурою Софії / С. Б. Кримський.
- К. : Вид. дім КМ Академія, 2008. - 367 с.
2. Андрущенко В. П. Організоване суспільство. Проблема
організації та суспільної самоорганізації в період радикальних
трансформацій в Україні на рубежі століть: Досвід соціаль-
но-філософського аналізу / В. П. Андрущенко. - К. : TOB "Ат-
лант ЮЕмСі", 2005. - 498 с.
3. Населення Землі [Електронний ресурс] - Режим досту-
пу : http://ru.wikipedia.org/wiki/Население_Земли.
4. Сенченко М. І. Латентні структури світової політики:
Нариси з конспірології / М. І. Сенченко. - [2-ге вид., стерео-
тип.]. - К. : МАУП, 2005. - 312 с.
ФІЛОСОФІЯ
Рис. 2. Структура культуротворчого буття.
Об'єктивні фактори розвитку сучасної соціокультурної реальності
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://ru.wikipedia.org/wiki/
http://www.pdffactory.com
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 155ФІЛОСОФІЯ
V. Fed'
THE INTERACTION OF THE STRUCTURAL ELEMENTS OF CULTURAL CREATIVE BEING
In the article there is analyzed the problem of the definition of the structural elements of cultural creative being and
it is also learned their interaction. In the view of the different schemes there is introduced the author's understanding
of the models of interaction of the primary elements of cultural creative being (Man - Nature - Culture), in particular
historic, modern and "productive". There is viewed on the scheme of interaction of the worldoutlooking paradigms
and traditions, different types of activity and etc.
Key words: interaction, spiritual life, cultural creativity, being, world outlook/ Weltanschauung, activity.
© В. Федь
Надійшла до редакції 14.11.2011
УДК 241.111 (091)
ПРОБЛЕМА СВОБОДИ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ФІЛОСОФІЇ
ТА РЕЛІГІЄЗНАВСТВІ
ЗОЯ ШВЕД,
кандидат філософських наук, доцент кафедри релігієзнавства
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Стаття присвячена з'ясуванню особливостей філософського розуміння свободи у вітчиз-
няній науці. Встановлено, що специфіка інтерпретацій названого феномена тісно пов'яза-
на з тими історичними обставинами, якими супроводжувався український процес етноре-
лігієгенезу.
Ключові слова: свобода, українська філософія, етнорелігієгенез, релігіологія (релігієзнавство).
Постановка проблеми та стан її вивчення.
Вивчення наукових джерел, ознайомлення з наяв-
ними публікаціями та спостереження за щільністю
потоків інформації, у яких розглядається питання пер-
сональної та громадянської свободи, засвідчує, що
окреслена тема повсякчас знаходить своє місце в
суспільній свідомості на різних її рівнях та в різних
сферах. Для суспільства є важливим не просто дек-
ларувати гасла свободи, а на рівні, наприклад, філо-
софської рефлексії, усвідомлювати сутність та зміст
цього поняття, глибина якого може бути розкрита
через різні теорії, що присвячені обраній проблема-
тиці. Історія вітчизняної філософії засвідчує, що фе-
номен свободи людини посідає тут провідне місце
й осмислюється в різних площинах, у тому числі
культурологічній, етичній, психологічній, політичній,
релігієзнавчій. Можна стверджувати, що системний
аналіз напрацювань сучасних українських філософів
у галузі "фрідомології" дасть можливість релігіє-
знавчій науці поглибити власне розуміння феноме-
на свободи в релігії як на теоретичному рівні філо-
софії релігії, так і в практичній площині реалізації
свободи в українському суспільстві з урахуванням
тих прав, якими регламентується можливість особи
вільно обирати способи задоволення власних ду-
ховних потреб.
Новизна дослідження полягає в тому, що впер-
ше здійснюється системний аналіз тих сформульо-
ваних положень вітчизняних дослідників, які безпо-
середньо торкаються феномена свободи та вклю-
чають в себе релігієзнавчу складову. Іншими сло-
вами, ідеться про визначення основних етапів роз-
робки характеристики філософського осмислення
свободи в українській філософії та релігієзнавстві.
Розробленість теми є надзвичайно ґрунтовною,
адже тема свободи для українського суспільства
була актуальною не тільки на теоретичному, але й
на практичному (історичному) рівні. Зазначимо, що
останні роботи в цій галузі вказують на поширення
більш наукового вивчення проблеми, де вже не за-
лишається місця для упереджених тверджень, зу-
мовлених кон'юнктурними обставинами. В останні
роки вийшла низка монографій та статей, у яких
феномен свободи розглядається як явище соціаль-
не й політичне, але в той самий час це ж явище
вивчається в площині філософсько-антропологічних
студій, що, у свою чергу, змушує авторів зверта-
тися до аксіологічної проблематики. Це роботи
Л. В. Губерського, В. Лубського, В. В. Ляха, В. С. Па-
зенко, К. Ю. Райди, В. М. Шаповала, Л. О. Шашко-
вої [1].
Об'єктом дослідження виступає феномен сво-
боди, а предметом є аналіз проблеми свободи в су-
часних вітчизняних історико-філософських та релі-
гієзнавчих контекстах.
Мета роботи - реконструкція процесу формуван-
ня поняття свободи в історії філософії, а завдання -
виокремлення особливостей розуміння "свободи" в
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|