Ідеологічний нагляд за друкованою продукцією в УСРР у першій половині 1920-х рр.
У статті аналізуються заходи радянської влади зі встановлення ідеологічного контролю за розповсюдженням друкованої продукції в Україні в першій половині 20-х рр. ХХ ст. Показано, що ідеологічний контроль за друкованою продукцією був одним із пріоритетних завдань радянської влади, яка застосовувала...
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2011
|
| Назва видання: | Схід |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33901 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Ідеологічний нагляд за друкованою продукцією в УСРР у першій половині 1920-х рр. / В. Молоткіна // Схід. — 2011. — № 7 (114). — С. 132-136. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-33901 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-339012012-05-31T12:09:38Z Ідеологічний нагляд за друкованою продукцією в УСРР у першій половині 1920-х рр. Молоткіна, В. Історія У статті аналізуються заходи радянської влади зі встановлення ідеологічного контролю за розповсюдженням друкованої продукції в Україні в першій половині 20-х рр. ХХ ст. Показано, що ідеологічний контроль за друкованою продукцією був одним із пріоритетних завдань радянської влади, яка застосовувала класовий підхід до формування книговидавничого репертуару, ініціювала та всіляко заохочувала знищення в будь-якій формі "ворожого" друкованого слова. Analyses the activities of the Soviet authorities to establish ideological control over the dissemination of printed materials in Ukraine in the lane floor 20th of XX century. 2011 Article Ідеологічний нагляд за друкованою продукцією в УСРР у першій половині 1920-х рр. / В. Молоткіна // Схід. — 2011. — № 7 (114). — С. 132-136. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33901 94: 655. 41 (477) "1920" uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія Історія |
| spellingShingle |
Історія Історія Молоткіна, В. Ідеологічний нагляд за друкованою продукцією в УСРР у першій половині 1920-х рр. Схід |
| description |
У статті аналізуються заходи радянської влади зі встановлення ідеологічного контролю
за розповсюдженням друкованої продукції в Україні в першій половині 20-х рр. ХХ ст. Показано, що ідеологічний контроль за друкованою продукцією був одним із пріоритетних завдань радянської влади, яка застосовувала класовий підхід до формування книговидавничого репертуару, ініціювала та всіляко заохочувала знищення в будь-якій формі "ворожого" друкованого слова. |
| format |
Article |
| author |
Молоткіна, В. |
| author_facet |
Молоткіна, В. |
| author_sort |
Молоткіна, В. |
| title |
Ідеологічний нагляд за друкованою продукцією в УСРР у першій половині 1920-х рр. |
| title_short |
Ідеологічний нагляд за друкованою продукцією в УСРР у першій половині 1920-х рр. |
| title_full |
Ідеологічний нагляд за друкованою продукцією в УСРР у першій половині 1920-х рр. |
| title_fullStr |
Ідеологічний нагляд за друкованою продукцією в УСРР у першій половині 1920-х рр. |
| title_full_unstemmed |
Ідеологічний нагляд за друкованою продукцією в УСРР у першій половині 1920-х рр. |
| title_sort |
ідеологічний нагляд за друкованою продукцією в усрр у першій половині 1920-х рр. |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33901 |
| citation_txt |
Ідеологічний нагляд за друкованою продукцією в УСРР у першій половині 1920-х рр. / В. Молоткіна // Схід. — 2011. — № 7 (114). — С. 132-136. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT molotkínav ídeologíčnijnaglâdzadrukovanoûprodukcíêûvusrruperšíjpoloviní1920hrr |
| first_indexed |
2025-07-03T14:48:15Z |
| last_indexed |
2025-07-03T14:48:15Z |
| _version_ |
1836637587575406592 |
| fulltext |
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
132 ЕКОНОМІКА
V. Mel'nyk
OKUNEVSKY THEOPHIL AND HIS LAW PRACTICE
Based on a broad source base in the article the legal activities Okunevskoho St. Theophilos, his participation in
outstanding litigation in the late XIX - early XX century.
Key words: T. Okunevsky, advocacy, legal views.
© В. Мельник
Надійшла до редакції 13.10.2011
ІСТОРІЯ
УДК 94: 655. 41 (477) "1920"
ІДЕОЛОГІЧНИЙ НАГЛЯД ЗА ДРУКОВАНОЮ ПРОДУКЦІЄЮ
В УСРР У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1920-х рр.
ВАЛЕНТИНА МОЛОТКІНА,
кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та культури України
Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди
У статті аналізуються заходи радянської влади зі встановлення ідеологічного контролю
за розповсюдженням друкованої продукції в Україні в першій половині 20-х рр. ХХ ст. Пока-
зано, що ідеологічний контроль за друкованою продукцією був одним із пріоритетних зав-
дань радянської влади, яка застосовувала класовий підхід до формування книговидавни-
чого репертуару, ініціювала та всіляко заохочувала знищення в будь-якій формі "ворожо-
го" друкованого слова.
Ключові слова: бібліотека, видавництво, друкована продукція, ідеологія, книгопоширення,
книги, література, цензура.
Постановка проблеми та стан її вивчення.
Ідейно-політичний нагляд за літературно-видавни-
чою галуззю був одним із пріоритетних завдань ра-
дянської влади. Ідеологічне керівництво видавничою
сферою здійснювали партійно-державні органи та
інститути цензури, які розробляли й поширювали дер-
жавні програми, цензурні циркуляри, спеціальні
інструкції, положення, що визначали головні напрям-
ки видавничої роботи.
Принципи роботи цензурних органів та функції й
форми цензурного контролю радянської України знай-
шли відображення й у вітчизняній історіографії. Про-
цеси масового вилучення з фондів бібліотек літера-
тури, що визнавалась радянською владою "ідеоло-
гічно-шкідливою", досліджують Н. Ашаренкова [2],
О. Каракоз [7], Т. Ківшар [8], Т. Стоян [13], М. Тимо-
шик [14,15], О. Федотова [16, 17], В. Ченцов [32].
Мета статті - дослідити, як радянська влада за-
проваджувала ідеологічний контроль за розповсюд-
женням друкованої продукції в Україні в першій по-
ловині 20-х рр. ХХ ст.
Виклад основного матеріалу. Уведення дер-
жавної монополії на друковане слово відбулося
відразу ж після остаточного встановлення радянсь-
кої влади в Україні. Для здійснення контролю з боку
держави за розповсюдженням друкованої продукції
утворювалась ціла система державних органів, які
дбали про ідейне спрямування книжкового потоку
та класового підходу до формування книговидав-
ничого репертуару. Комісари книговидавничої спра-
ви, органи політконтролю ДПУ, бібліотечний відділ
НКО та Головполітосвіта здійснювали експропріацію
друкарень, видавництв, книжкових крамниць, по-
ліграфічних підприємств і паперового виробництва,
забороняли діяльність небажаних видавництв та
книгарень.
Як зазначає дослідниця початкового етапу ста-
новлення радянської цензури А. Горяєва, заборо-
нялися і знищувалися, спалювалися і списували-
ся, відправлялися в спецсховища мільйони книжок
і газет, географічних карт, платівок, кіно- й фотоплівок
[Див. 1]. Необхідність знищення інформації поясню-
валася класовою боротьбою та ідеологічним конт-
рольно-тимчасовим заходом. М. Тимошик стверд-
жує, що ініційовані та всіляко заохочувані новою
владою заходи знищення в будь-якій формі "воро-
жого" країні Рад друкованого слова набирали на
місцях нечуваних масштабів. Наприклад, у селі
Позняки того ж повіту книжки з книгозбірні Русино-
вих кидали вилами на вози й розвозили по хатах,
щоб "топили печі буржуазною наукою". Значну
кількість книжок із Києво-Печерської Лаври, "аби ні
віруючі, ні науковці не користувалися більше цими
друками", іменем радянської влади розброшурува-
ли з метою продажу їх на макулатуру. У магазинах
споживчої кооперації в аркуші паперу, на яких були
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 133ІСТОРІЯ
увічнені слова зі Святого Письма, продавці загорта-
ли оселедці й халву [14, с. 41]. Також М. Тимошик
зазначає, що поширеними були випадки розсипання
в друкарнях уже зробленого набору майбутніх кни-
жок. Причому тексти багатьох із них були цілком ней-
тральними або й далекими від політики [Там само;
15, с. 200]. Багато видань розкрадали при транспор-
туванні, оскільки важко було налагодити їхній відпо-
відний облік, друковану продукцію зберігали в при-
міщеннях, зовсім не придатних для цієї мети, через
що книжки псувались. У розпорядженні Всеукрдер-
жвидаву на кінець 1921 р. нараховувалось до 10 млн
примірників дореволюційних видань, зібраних із при-
ватних книгарень, складів, видавництв, бібліотек;
близько 4 млн примірників було розподілено по ра-
дянських освітніх установах і бібліотеках [4, с. 35].
Як зазначав народний комісар освіти Г. Гринько, "кла-
сова ознака при розподіленні літератури повинна бути
збережена повністю" [11, с. 10]. У продаж надходили
лише ті книжки, що залишалися після розподілу.
Тож, як зазначає Т. І. Ківшар, з утвердженням
радянської влади в Україні український книжковий
рух зазнавав певного гальмування: відбувалася
націоналізація й реквізиція видавництв, поліграфіч-
них підприємств, паперових фабрик, вилучались із
користування українські друки. Натомість поширю-
валися російські радянські книжки, організовувалось
їх видання в Україні та запроваджувалося ввезення
з РСФРР. Російська книжка отримувала пріоритети
як за кількістю назв, так і за накладами на книжко-
вому ринку України [8, с. 178].
Уся друкована продукція, що знаходилася на
книжковому ринку, підлягала ідеологічному контро-
лю. Цьому сприяло "Положення про єдиний план
розподілення творів друку на Україні", затверджене
11 січня 1921 р. РНК України [24, арк. 3]. Розподіл і
поширення творів друку всіх видавництв становили
виняткову монополію Всеукрдержвидаву, що здійс-
нював книгопоширення також і націоналізованих
запасів. Зберігалася його монополія й щодо здійс-
нення контролю за роботою приватних та коопера-
тивних видавництв, надавалось право закривати ті
з них, діяльність яких визнавалась шкідливою для
державних інтересів [8, с. 177].
Книговидання й книгопоширення контролювало-
ся Комуністичною партією України, зокрема, ці пи-
тання розглядались на засіданні Політбюро ЦК
КП(б)У. Термінове поширення пропагандистської
радянської брошури, що пройшла всі види цензу-
ри, ставало першочерговим завданням книжкової
політики більшовиків. Для її здійснення при ЦК
КП(б)У утворювалась Міжвідомча центральна комі-
сія [9, с. 143].
Особлива увага приділялась оперативності по-
ширення друкованого слова, тому Народний комі-
саріат у військових справах видав наказ "Про літе-
ратурні вантажі та кур'єрів Українського централь-
ного агенства", у якому зазначалося, що літературні
вантажі Укрцентрагу слід уважати військовим ван-
тажем, а кур'єрів уважати такими, що виконують
військові завдання, й не перешкоджати в переве-
зенні книжок по всіх дорогах України [12, с. 143-145].
Системному політичному контролю та ідеологіч-
ному редагуванню підлягала україномовна літера-
тура, яка виходила в УСРР на початку 1920-х років,
"у якій часто проводяться дрібнобуржуазні націона-
лістичні погляди" [26, арк. 35]. Як зазначав В. Ігна-
тенко, "у розвиненому суспільстві ми бачимо широ-
ку хвилю друкованого слова (у вигляді книжки, га-
зети і журналу), бачимо, як різні груповки намага-
ються використати друковане слово для впливу на
широкі маси населення" [5, с. 21]. Тому з 1922 р.
посилюється ідеологічний контроль за всіма друка-
ми, що виходили в Україні. Адже "наступ буржуазії,
яка почала відроджуватись, на ідеологічному фронті
потребує відсічі". Особливо "небезпечним" цей на-
ступ уважався в галузі друку та видавничої справи
[23, арк. 83].
При Головполітосвіті в травні 1922 р. утворюється
Головне управління в справах друку. Пізніше, відпо-
відно до Постанови РНК від 29 серпня 1922 р., ця
установа була перетворена на Центральне управлі-
ння в справах друку. Основною функцією цього уп-
равління було "об'єднання всіх видів цензури дру-
кованих творів і забезпечення повного державного
та політичного нагляду за виданням та поширенням
друкованих творів" [6, с. 602]. Як зазначає Т. А. Сто-
ян, організоване й системне вилучення суспільно-
політичної та художньої літератури розпочалося в
Україні одразу після створення ЦУДу, тобто із серп-
ня 1922 р. [13, с. 227].
Відповідно до запроваджуваної цензури вима-
галось, щоб на кожний твір, підготовлений до дру-
ку, був висновок політредактора, а на всіх дозво-
лених творах назва друкарні, місце видання, на-
клад, число картки Центрального управління на
дозвіл та віза: "Дозволена Управлінням друку" (ДУД)
[18, арк. 20].
Здійснювали "боротьбу з поширенням творів
друку, не дозволених Центральним управлінням у
справах друку та його органами, а також нагляд за
друкарнями й іншими поліграфічними підприємства-
ми, митними й прикордонними пунктами, боротьбу з
нелегальними виданнями та їх розповсюдженням,
з привезеною з-за кордону для розповсюдження
недозволеною до обігу літературою, нагляд за про-
дажем російської та іноземної літератури та вилу-
чення книг, не дозволених Центральним управлін-
ням у справах друку" органи ДПУ [6, с. 604].
Після проведення ревізії змісту діяльності ви-
давництв влада складає довгі списки випущеної в
попередні роки літератури, яка оголошується за-
бороненою для читання. Так, до окремого списку
підручників, посібників, випущених кооперативни-
ми, приватними видавництвами в Києві чи на місцях
коштами земств, було внесено 120 назв. Заборо-
нялися книжки з історії, літератури, мови, географії.
Крім того, комісари-контролери побачили загрозу
радянській владі й у підручниках з арифметики Ве-
рещагіна, Шарка, Чепіги, алгебри Граве, геометрії
Супруна, фізики Зелінського [14, с. 40]. Пояснення
такому рішенню більшовицького уряду давав у пуб-
лікаціях в офіційному друкованому органі "Шлях ос-
віти" тодішній заступник наркомосвіти Ян Ряппо:
"Ці підручники визналися аполітичними, у них від-
сутній матеріалістичний світогляд та, навпаки, на-
явний підхід авторів з антимарксистської точки зо-
ру". "Якщо зробити генеральний огляд, загальну
оцінку наших підручників у напрямку їх відповід-
ності новим типам шкіл, шкільних програм і мето-
дам роботи, то ми не маємо ще таких підручників,
що цілком відповідали б вимогам часу … Підруч-
ники з математики далекі від марксистського підхо-
ду" [14, с. 40].
Зразком тогочасної політкоректності "по-більшо-
вицькому" може правити, приміром, ухвала з прото-
колу засідання научпедкому в Харкові (№ 22 від
30.03.1923 р.). У ній підтверджено дозвіл на видан-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
134 ЕКОНОМІКА
ня читанок, укладених Є. Кротевичем для початко-
вої школи, за винятком уміщеного в одній із них
віршика: "А у Гната нова хата і город, і садок,/ Волів
пара, корів пара та до того ще й бичок". Ці рядки
були розцінені як пропаганда дрібновласницької
психології [22, арк. 176].
Обов'язкове рецензування політредактора видав-
ництва або ЦУДу проходили не тільки підручники, а
й художня література. Видавництва мали внутріш-
ню інструкцію редакційної підготовки творів. Усі ру-
кописи підлягали ретельному редагуванню. Дозво-
лялася "ідеологічно-художня обробка", навіть деякі
"...купюри й додатки в місцях, що не відповідають
сучасній ідеології, іноді цілковита переробка тексту,
редагування мови як з боку стилю, так і з боку пра-
вопису". Так, редактор Всеукрдержвидаву вважав
за доцільне "ґрунтовну переробку" творів І. Карпен-
ка-Карого ("Сава Чалий", "Сто тисяч"), М. Смотриць-
кого ("Ой, не ходи Грицю..."), В. Винниченка ("Співочі
товариства"). Перевидавати ж оригінальні тексти
заборонялося [21, арк. 15-16]. Академік С. Єфре-
мов також зазначив курйозні випадки цензури, як то
"чищення" пролетарського гімну "Інтернаціонал" та
"політкоректне" редагування "Гайдамаків" Т. Шевчен-
ка [10, с. 43]. Узагалі, дозволів на друк та поширен-
ня книг було значно менше, ніж їх вилучення.
"Наступ дрібнобуржуазної ідеології, особливо з
боку дрібнобуржуазної інтелігенції, - зазначалося у
звіті Агітпропу ЦК КП(б)У за 1923 р., - яскраво вия-
вився в галузі друку й зокрема з-за кордону, де
дрібнобуржуазні угруповання розгорнули дуже ши-
року видавничу діяльність, працюючи переважно на
наш внутрішній ринок" [19, арк. 9]. На всіх митни-
цях запроваджувалися спеціальні контрольні пунк-
ти ЦУДу, які за централізованими списками вилуча-
ли всю "шкідливу" літературу. Зокрема, керівник
ЦУДу І. Кулик у березні 1923 р. інформував губуп-
равління про те, що твори О. І. Герцена та Ф. І. Тют-
чева, видані за кордоном, заборонено ввозити до
УСРР [20, арк. 25].
Особливому ідеологічному контролю підлягала
"цитадель буржуазного націоналізму" - приватні ви-
давництва. (До речі, саме вони видавали переваж-
ну кількість україномовної літератури). Засобів та-
кого контролю було багато - від заборони продажу
вже надрукованих книжок до примусового закриття
видавництв. Через такі дії в 1923 р. їх залишалося
лише п'ять [33, с. 375]. Із 1926 р. почалася ціле-
спрямована кампанія з їх знищення як політични-
ми, так й економічними заходами [3, с. 60]. Накла-
ди видань відновлених на період непу приватних
видавництв вже не були такими високими, як рані-
ше. Населення, що купувало книжки, особливо інте-
лігенція, ставало ще біднішим. До того ж руйнува-
лася створена мережа поширення книжок у глибоку
провінцію [14, с. 42].
Ідея цілковитої централізації видавничої справи
виникла в агітпропівських структурах партії. Але сам
механізм руйнування всіх недержавних видавництв
на практиці здійснювався органами Головліту. Ра-
зом із ДПУ вони ще раз перевірили класовий склад
власників і співробітників приватних видавництв.
Багатьох із них визнавали "ідеологічно чужими" та
навіть "ворожими елементами", які заважають справі
соціалістичного будівництва. Такого роду звинува-
чення вже автоматично означали припинення діяль-
ності книжкового видавництва, незалежно від харак-
теру випущеної продукції [3, с. 62].
На центри політосвітньої роботи перетворювали-
ся й бібліотеки. Вагомий вплив на їхню роботу мав
циркуляр Головполітосвіти УСРР від 3 січня 1922
року, у якому йшлося не лише про необхідність ак-
тивізації "чистки" фондів від "контреволюційних"
творів, але й про комплектування їх радянською
суспільно-політичною (пропагандистською та агіта-
ційною) літературою [27, арк. 158]. Перша Всеукраї-
нська нарада бібліотечних працівників книги (Харків,
листопад 1923 р.) також "указала на необхідність
тісного зв'язку роботи бібліотек із політичними зав-
даннями". Для цього рекомендувалося скласти
списки "рекомендованої" літератури, при великих
бібліотеках обладнувати кабінети марксистської
літератури. ЦК РКП(б) у жовтні 1923 р. приймає
постанову "Про посилення партійного впливу на
роботу бібліотек", згідно з якою при агітпропвідді-
лах повітових і районних комітетів партії створю-
ються бібліотечні комісії, до бібліотек політосвіт при-
кріплюються пропагандисти й теоретично підготов-
лені члени партії [1, с. 70].
Одним з основних методів запровадження цен-
зури в публічні бібліотеки було проведення "чисток"
бібліотечних фондів від так званої "ідеологічно-
шкідливої" літератури, здійснюваних згідно з інструк-
ціями та різного роду списками, укладеними й зат-
вердженими державними органами, до яких було
внесено видання, що підлягали вилученню та кон-
фіскації з публічних бібліотек [7, с. 14].
У Циркулярі від 17 квітня 1923 р. ЦУД пояснив
губернським управлінням механізм конфіскації літе-
ратури. Вона вилучалася із сільських, повітових,
районних бібліотек, із навчальних закладів, а в
бібліотеках губернського рівня залишається у "від-
ділі книг", які не видавалися читачам [20, арк. 58].
У травні 1923 р. з'явилася головлітівська "Інструкція
про порядок конфіскації й розподілу вилученої літе-
ратури", згідно з якою основна маса книг підляга-
ла "фізичному знищенню", а кілька примірників за-
лишалося у "відділах спеціального зберігання" [3,
с. 62-63].
Як засвідчують архівні джерела, до середини
1922 р. кількість вилучених видань становила біля
20 тис. примірників [26, арк. 62]. Масштаби прове-
дення "чисток" були настільки розповсюдженими,
що існувала загроза цілковитого знищення мережі
публічних бібліотек, але замість вилучених творів
фонди публічних бібліотек поповнювались пропаган-
дистською та агітаційною літературою з метою по-
літичного виховання користувачів. Так, відповідно
до списків, підготовлених Головлітом та ЦУСД, лише
впродовж 1923 року тільки з фондів публічних бібліо-
тек Києва органами цензури було вилучено 4469
примірників видань [7, с. 15].
О. Федотова аналізує тематику творів, які було
вилучено: релігійні твори, що містили елементи ре-
лігійної агітації та пропаганди (релігійні трактати, опи-
си життя святих, книги з історії церкви, монастирів
тощо); видання з питань філософії, психології; літе-
ратура, видана царською владою для народу, різни-
ми урядовими установами, церковними й чорносо-
тенними патріотичними організаціями, такими як
партія монархістів, октябристів, "Союз Михайла Ар-
хангела", друкарями Троїцької та Києво-Печерської
лаври [16, с. 27; 17, с. 32]. Крім того, вилучали ук-
раїнські підручники, белетристику, публіцистичні та
історичні книжки, твори, присвячені українській мові
[2, с. 95]. До контрреволюційної та антихудожньої
літератури зараховували твори зарубіжних філо-
софів: Декарта, Канта, Маха, Платона, Спенсера,
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 135
Шопенгауера, учення яких суперечило матеріалі-
стичним ідеям, які були покладені в основу комуні-
стичної ідеології. Також вилучали й знищували твори
відомих російських класиків: "релігійно-моральні опо-
відання" Л. Толстого, твори І. Тургенєва, "архисквер-
ного" Достоєвського, І. Гончарова, "не имеющих
ничего общего с нашей робоче-крестьянской мас-
сой" [3, с. 86]. До списків забороненої літератури
потрапляли і твори таких письменників, як М. Лєсков,
Л. Андрєєв, І. Бунін [3, с. 87]. Серед українських
авторів найбільш "популярними" для політцензорів
були - М. Грушевський, Д. Донцов, Д. Драгоманов,
Б. Грінченко, В. Резніченко. 12 квітня 1923 р. вилу-
ченню підлягали 868 книг, у тому числі Л. Стариць-
кої-Черняхівської, X. Барановського, О. Скорописа-
Йолтуховського, С. Єфремова [20, арк. 242-251].
Ідеологічно шкідливими було визнано й дитячі каз-
ки (Я. Коласа "Вибрані білоруські казки", Г. Ходке-
вича "Гуцульські образки", Шарля Перро "Кіт у чо-
ботях") [32, с. 16].
У січні 1924 р. на засіданні завідувачів агітацій-
но-пропагандистських відділів губкомів партії обго-
ворювалась проблема, пов'язана з переповненням
бібліотек "ідеологічно-шкідливою літературою" [30,
арк. 14]. Тому вже в липні була розіслана "Інструк-
ція по вилученню шкідливої літератури з книжкових
магазинів, бібліотек, читалень". Згідно з інструкцією
губвідділи зобов'язували складати списки вилуче-
ної літератури й надсилати їх до ЦУД. Так, за спис-
ками по Чернігівській губернії за 1924 р. було вилу-
чено 9000 книжок. Доходило до того, що навіть ви-
лучались твори Леніна, Чехова, Мольєра [29, арк.
10], оскільки "такая была установка - лучше пере-
очиститься, чем недоочиститься" [3, с. 87]. На за-
сіданні оргбюро Секретаріату ЦКП(б)У з питань діяль-
ності агітпропу ЦКП(б)У (17-18 листопада 1925 р.)
при обговоренні ситуації, що склалася з вилучен-
ням літератури, Зайдель у своїй доповіді акценту-
вав увагу "на діях Т. Глинського, який дав розпо-
рядження без жодного перегляду й без списків ви-
лучати з фондів літературу, серед якої виявилось
багато книжок, цінних з історії" [30, арк. 73]. Тому,
щоб у подальшому уникнути таких ситуацій, допус-
калось лише планомірне вилучення шкідливої літе-
ратури [31, арк. 18].
Висновки
Ідеологічний контроль за друкованою продукцією
був одним із пріоритетних завдань радянської вла-
ди, яка з першої половини 1920-х рр. застосовува-
ла класовий підхід до формування книговидавни-
чого репертуару, ініціювала та всіляко заохочувала
знищення в будь-якій формі "ворожого" друковано-
го слова. Була утворена ціла система державних
органів (НКО, Всеукраїнське державне видавницт-
во, Головполітосвіта), які контролювали роботу ви-
давництв, складали списки випущених у попередні
роки книжок, що підлягали вилученню та конфіскації
з книжкових магазинів, бібліотек, читалень. Згідно з
інструкціями та різного роду списками, укладеними
й затвердженими державними органами, проводи-
лись "чистки" бібліотечних фондів від так званої "іде-
ологічно-шкідливої" літератури.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Афанасьєв В. В. Нариси історії культурно-освітньої ро-
боти на Україні (1917-1941 рр.) / В. В. Афанасьєв, В. О. Вєтров,
С. А. Канавенко. - Харків, 1968. - 178 с.
2. Ашаренкова Н. Г. Вплив цензури на діяльність публіч-
них бібліотек України (20-30 рр. ХХ ст.) / Н. Г. Ашаренкова //
Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика : зб. наук. статей.
- К., 2001. - Вип. 5. - С. 93-101.
3. Блюм А. В. Советская цензура в эпоху тоталитарного
террора. 1929-1953 / А. В. Блюм. - СПб., 2000. - 312 с.
4. Гринько Г. Відчит Народного Комісаріату Освіти VI Все-
українському з'їздові Рад / Г. Гринько. - Xарків, 1921. - С. 35.
5. Ігнатенко В. Історія української преси та її вивчення /
В. Ігнатенко // Бібліологічні вісті. - 1923. - № 3. - С. 21-34.
6. Збірник законів і розпоряджень Робітничо-Селянського
Уряду України. - К., 1922. - Ч. 37. - 602 с.
7. Каракоз О. О. Цензура в публічних бібліотеках України:
сутність та форми прояву (1917-1939 рр.) : автореф. дис. на
здобуття наук. ступеня канд. істор. наук : спец. 07.00.08 "Кни-
гознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство" /
О. О. Каракоз. - К., 2006. - 25 с.
8. Ківшар Т. І. Український книжковий рух як історичне
явище (1917-1923 рр.) / Т. І. Ківшар. - К. : Логос, 1996. - 344 с.
9. Культурне будівництво в УРСР. Найважливіші рішення
Комуністичної партії і радянського уряду 1917-59 рр. : зб. док.
- К., 1960. - Т. І. - 882 с.
10. Левчук О. М. Книгоспілка: Становлення кооператив-
ного книговидання в Україні / О. М. Левчук. - К. : Наук. думка,
1992. - 182 с.
11. Наркомпрос в новой экономической обстановке :
материалы Всеукраинского совещания 17-23 ноября 1921. -
Харьков, 1921. - 2-й вып. - 55 с.
12. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-кресть-
янского правительства Украины. - 1919. - № 10. - С. 143-145.
13. Стоян Т. А. Система політичної цензури в УРСР у 1920
- 1930 рр. / Т. А. Стоян. - К. : Академія праці і соціальних
відносин Федерації профспілок України, 2010. - 480 с.
14. Тимошик М. Видавнича справа в Україні за радянської
доби (1920-1990): організаційний аспект / М. Тимошик // Вісник
Книжкової палати. - 2004. - № 2. - С. 40-45.
15 Тимошик М. Її величність книга. Історія видавничої спра-
ви Київського університету ім. Т. Г. Шевченка 1834-1999 /
М. Тимошик. - К., 1999. - 306 с.
16. Федотова О. Аналіз документального масиву ви-
дань спецфонду Книжкової палати України періоду 1917-
1921 рр. / О. Федотова // Вісник книжкової палати. - 2000. -
№ 7. - С. 26-29.
17. Федотова О. Книга як об'єкт цензурної політики /
О. Федотова // Вісник книжкової палати. - 2002. - № 6. - С. 30-35.
18. Центральний державний архів вищих органів влади
і управління України (ЦДАВОВ України). - Ф. 166. - Оп. 2. -
Спр. 924. - 79 арк.
19. ЦДАВОВ України. - Ф. 166. - Оп. 2. - Спр. 926. - 143 арк.
20. ЦДАВОВ України. - Ф. 166. - Оп. 3. - Спр. 971. - 306 арк.
21. ЦДАВОВ України. - Ф. 177. - Оп. 1. - Спр. 397. - 97 арк.
22. ЦДАВОВ України. - Ф. 292. - Оп. 1. - Спр. 8. - 102 арк.
23. Центральний державний архів громадських об'єднань
України (ЦДАГО України). - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 992. - 191 арк.
24. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 749 - 116 арк.
25. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1447 - 76 арк.
26. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1475. - 162 арк.
27. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1489. - 198 арк.
28. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1839. - 184 арк.
29. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 1840. - 12 арк.
30. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2001. - 114 арк.
31. ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2002. - 152 арк.
32. Ченцов В. Табу на думку, заборона - на слово /
В. Ченцов // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1994. - № 1.-
С. 12-28.
33. Шевчук Г. М. Культурне будівництво на Україні у 1921-
1925 рр. / Г. М. Шевчук. - К., 1963. - 435 с.
ІСТОРІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
136 ЕКОНОМІКАІСТОРІЯ
V. Molotkina
IDEOLOGICAL SUPERVISION OF THE PRINTED MATERIALS IN THE USSR
IN THE FIRST HALF OF THE 20TH OF XX CENTURY
Analyses the activities of the Soviet authorities to establish ideological control over the dissemination of printed
materials in Ukraine in the lane floor 20th of XX century.
Key words: library, publishing, print production, ideology, book distribution, book, literature, censorship.
© В. Молоткіна
Надійшла до редакції 08.11.2011
УДК 930.1:001.8
ФЕНОМЕН ТІЛА В КОНЦЕПЦІЯХ ПОСТМОДЕРНІЗМУ:
ІСТОРИЧНИЙ ВИМІР ПРОБЛЕМИ
ЯРОСЛАВ ПОТАПЕНКО,
кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та культури України
Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди
Тема статті міждисциплінарна і торкається вивчення історико-культурологічних підходів
до аналізу людської тілесності як соціокультурного феномена. Здійснено історичний огляд
аналітики тілесності в постмодерному дискурсі. Особлива увага приділена конструктивістсь-
ким, деконструктивістським та семіотично-текстуальним підходам.
Ключові слова: історія науки, тілесність, тіло, постмодернізм, дискурс, парадигма.
Постановка проблеми та стан її вивчення.
Доволі поширеною в сучасній соціогуманітаристиці
є теза про тілесно-візуальну зорієнтованість культу-
ри в кінці ХХ - на початку ХХІ ст., котра найбільш
помітно виявляється в культі сексуальності та здо-
ров'я, формуванні тілесно-привабливого іміджу в
рекламі, шоу-бізнесі та політиці (агресивному вторг-
ненні іміджмейкерства та іміджеології в усі сфери
суспільної життєдіяльності). У понятійному комплексі
філософії постмодернізму категорії "тіло" та "тілес-
ність" розмежовуються, хоча й не отримують одно-
значної термінологічної фіксації (попри те, що обидві
міцно "вмонтовані" в загальну стратегію концепту-
ального обґрунтування деперсоналізації суб'єкта).
Задекларована проблема вже була частково розг-
лянута в роботах М. Золотоносова, Г. Тульчинського,
Ф. Саразіна, М. Можейко, А. Грицанова, І. Ільїна,
В. Косяка, А. Цой, Н. Зборовської, О. Гомілко,
І. Смирнова, М. Епштейна, О. Івашини, В. Подоро-
ги, Д. Міхеля, І. Биховської, проте до сьогодні відкри-
тим залишається цілий комплекс аспектів, пов'яза-
них із осмисленням тіла людини як соціокультурно-
го феномена й елемента "постмодерної чуттєвості".
Мета статті - дати загальний історичний огляд
концептуальних уявлень про тіло та тілесність, що
сформувалися в руслі постмодерністської парадиг-
ми у другій половині ХХ ст.
Виклад основного матеріалу. Аналізуючи став-
лення до тіла в постмодернізмі, О. Гомілко прихо-
дить до висновку, що цей інтелектуальний напря-
мок, як і фемінізм, "роздратований" тілом і намагаєть-
ся "розправитися" з ним (тіло зникає під навалою
слів). Тіло в постмодерні - метафора Іншого, атри-
бут мови, похідне від інших сутностей, щось зайве,
причина турбот і непорозумінь [1, с. 119]. Ставши
"модною фішкою" й претензійним методологічним
ноу-хау, тілесність так і не набула статусу органіч-
ної сутності.
Зовсім інший підхід зустрічаємо в російського
дослідника Г. Тульчинського. Він стверджував, що
в постмодернізмі зроблено рішучий крок у напрям-
ку зміни системотворчого центру сучасної культури
- перехід від Слова до Тіла: від інтелекту й духов-
ності до тілесності, від вербальності до візуального
образу, від раціональності до "нової архаїки", - у
центрі ментальності й дискурсу виявилося тіло
(плоть) [10, с. 38]. Місце Слова зайняло Тіло, куль-
тура втратила логоцентризм, здобувши, натомість,
тілоцентризм (за М. Золотоносовим). Дуже схожу
тезу висловлює й Л. Морєва: "Тілесність та мен-
тальність ніби міняються місцями: тіло стає внут-
рішнім, а ментальність - зовнішнім планом "зчиту-
ваного" змісту. Тілесність у всьому спектрі просто-
рово візуалізованих метафор стає домінантою справ-
жності того, що відбувається, порятунком від "си-
мулякризованих пустот" [Цит. за: 10, с. 47].
Тілоцентрична традиція, що формує окрему па-
радигму, стала наслідком потужної традиції дуаліз-
му духу та тіла, котра пронизує західне мислення
від Платона до Декарта. Авторитетний російський
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|