Концепт громадянського суспільства в історії європейської філософської думки (частина І)
Стаття присвячена осмисленню європейської традиції в інтерпретації концепту громадянського суспільства. У запропонованій розвідці увага зосереджується на детермінантах і чинниках доконечності еволюції згаданого поняття в контексті європейського теоретичного поля....
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Схід |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33903 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Концепт громадянського суспільства в історії європейської філософської думки (частина І) / А. Білоус // Схід. — 2011. — № 7 (114). — С. 140-144. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-33903 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-339032012-05-31T12:10:40Z Концепт громадянського суспільства в історії європейської філософської думки (частина І) Білоус, А. Філософія Стаття присвячена осмисленню європейської традиції в інтерпретації концепту громадянського суспільства. У запропонованій розвідці увага зосереджується на детермінантах і чинниках доконечності еволюції згаданого поняття в контексті європейського теоретичного поля. The article is devoted to the comprehension of the European tradition in the interpretation of civil society concept. In the proposed exploration the determinants and factors of evolution necessity of mentioned concept in the context of European theoretical field are focused. 2011 Article Концепт громадянського суспільства в історії європейської філософської думки (частина І) / А. Білоус // Схід. — 2011. — № 7 (114). — С. 140-144. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33903 130.32 uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Білоус, А. Концепт громадянського суспільства в історії європейської філософської думки (частина І) Схід |
| description |
Стаття присвячена осмисленню європейської традиції в інтерпретації концепту громадянського суспільства. У запропонованій розвідці увага зосереджується на детермінантах і чинниках доконечності еволюції згаданого поняття в контексті європейського теоретичного поля. |
| format |
Article |
| author |
Білоус, А. |
| author_facet |
Білоус, А. |
| author_sort |
Білоус, А. |
| title |
Концепт громадянського суспільства в історії європейської філософської думки (частина І) |
| title_short |
Концепт громадянського суспільства в історії європейської філософської думки (частина І) |
| title_full |
Концепт громадянського суспільства в історії європейської філософської думки (частина І) |
| title_fullStr |
Концепт громадянського суспільства в історії європейської філософської думки (частина І) |
| title_full_unstemmed |
Концепт громадянського суспільства в історії європейської філософської думки (частина І) |
| title_sort |
концепт громадянського суспільства в історії європейської філософської думки (частина і) |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33903 |
| citation_txt |
Концепт громадянського суспільства в історії європейської філософської думки (частина І) / А. Білоус // Схід. — 2011. — № 7 (114). — С. 140-144. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT bílousa konceptgromadânsʹkogosuspílʹstvavístorííêvropejsʹkoífílosofsʹkoídumkičastinaí |
| first_indexed |
2025-07-03T14:48:21Z |
| last_indexed |
2025-07-03T14:48:21Z |
| _version_ |
1836637594415267840 |
| fulltext |
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
140 ЕКОНОМІКА
Y. Рotapenko
THE PHENOMENON OF BODY IN THE POSTMODERN CONCEPTIONS:
THE HISTORICAL DIMENSION OF PROBLEM
The historical consideration of analysis of bodiness in postmodern discourse are lead. The special attention are
given to the constructivistic, deconstructivistic and semiotic and textual approaches.
Kеy words: bodiness, body, postmodernism, discourse, paradigm.
© Я. Потапенко
Надійшла до редакції 27.10.2011
ФІЛОСОФІЯ
УДК 130.32
КОНЦЕПТ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
В ІСТОРІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ
ЧАСТИНА І
АЛІНА БІЛОУС,
кандидат філософських наук, доцент Горлівського державного
педагогічного інституту іноземних мов
Стаття присвячена осмисленню європейської традиції в інтерпретації концепту грома-
дянського суспільства. У запропонованій розвідці увага зосереджується на детермінан-
тах і чинниках доконечності еволюції згаданого поняття в контексті європейського теоре-
тичного поля.
Ключові слова: громадянське суспільство, демократія, публічне і приватне, держава, влада.
Постановка проблеми та стан її дослідження.
Соціально-філософські аспекти становлення та фун-
кціонування громадянського суспільства були об'-
єктом уваги й предметом теоретичних узагальнень
багатьох видатних мислителів протягом усієї історії
європейської суспільної думки.
Перші теоретичні ідеї та концептуальні моделі
громадянського суспільства постають ще в добу
античності й середньовіччя в манускриптах Плато-
на й Аристотеля, Цицерона й Марка Аврелія, Авгус-
тина й Томи Аквіната. Але лише в Новий час, що
був, власне, періодом генези та формування грома-
дянського суспільства в Європі, постає доба теоре-
тичної рефлексії цього феномена в його різноманіт-
них суспільних, історичних та топографічних іпоста-
сях і патернах. Ця проблема стає наскрізною ідеєю
тієї культури, що перебуває в європейському про-
сторі й відповідному темпоральному векторі.
Так у ХVII-ХVIII ст. феномен громадянського сус-
пільства стає предметом рефлексії британської со-
ціальної та практичної філософії. Проблеми констру-
ювання громадянського суспільства як продукту
дискурсу свободи досить ґрунтовно аналізуються у
творчій спадщині Т. Гоббса та Дж. Локка. Під пером
А. Сміта зазначене суспільство трактується крізь
призму методології лібералізму, Е. Берка - консер-
ватизму, Т. Пейна - радикального революціонізму. З
доробку шотландської школи проглядають яскраві
праці Д. Г'юма, Ф. Гатчесона, А. Фергюсона.
Згодом настає доба французького громадянсь-
кого дискурсу: Ш. Монтеск'є, Ф. Вольтер, Ж.-Ж. Рус-
со, А. Токвіль. Франція дарувала Європі концепт
правової держави, раціоналізм і, головне, інтелек-
туальну парадигму Просвітництва з усіма її перева-
гами й вадами, котра надовго обумовила європейсь-
кий дискурс.
Німецький ренесанс ідей та образів громадянсь-
кого суспільства починається з кінця ХVIII століття:
І. Кант, Й. Фіхте, Г. Гегель, К. Маркс, М. Вебер,
М. Горкгаймер, Т. Адорно, Ю. Габермас - шеренга
видатних імен та коло оригінальних і змістовних кон-
цепцій громадянського дискурсу. Парадокс, але всі
вони, за винятком доробку представників Франкфур-
тської школи, постають у країні, де не тільки було
відсутнє громадянське суспільство, але йшла фор-
сована розбудова тоталітарної імперії. Натомість істо-
ричний час доводить, що саме ці ідеї були викорис-
тані в соціальній практиці формування громадянсь-
кого суспільства в країнах Західної та Центральної
Європи. Той самий час доводить, що без опори на
європейські ідеї та вартості формування громадянсь-
кого суспільства в Україні залишається вельми про-
блематичним завданням.
Суголосно із соціальним викликом українські
дослідники звертаються до усвідомлення євро-
пейської спадщини тезаурусу громадянського сус-
пільства починаючи з 90-х років ХХ сторіччя. Праці
С. Грабовського, О. Забужко, С. Вовканича, В. Лі-
сового, М. Рябчука, І. Бичка, А. Бичко, М. Попови-
ча, І. Дзюби та інших є тому підтвердженням. Соці-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 141ФІЛОСОФІЯ
ально-філософський, концептуальний аспект цього
зрізу європейської думки досить ґрунтовно розкри-
вається в публікаціях А. Карася, А. Лоя, І. Паська,
Я. Паська. Однак, незважаючи на все це, слід заз-
начити, що проблема концептуального виміру євро-
пейської версії громадянського суспільства в нашій
літературі ще досліджена обмежено. Пропонована
стаття є спробою зробити внесок у поліпшення та-
кого стану речей.
Метою статті є експлікація соціально-філософсь-
кого концепту ідеї громадянського суспільства в
історії європейської суспільної думки.
Виклад основного матеріалу. Майже до кінця
XVIII століття в європейській літературі термін гро-
мадянське суспільство вживався як синонім понят-
тя держави або політичної спільноти, що в найбільш
загальному плані віддзеркалювало аристотелівсь-
ку візію полісу як спільноти громадян і цицеронівсь-
ку ідею societas civilis. В обох концепціях грома-
дянське (чи політичне) суспільство розглядалося як
вищий етап морального розвитку суспільства, інтег-
рованого державою як продуктом природного-сус-
пільного інстинкту людей. Узагалі, у цей час домі-
нує аристотелівська традиція трактування держави
як сукупності людей, що поєднані межами по-
літичного спілкування. Держава, на думку Аристо-
теля, є ніщо інше як еклезія, коло, спільнота грома-
дян або громадянська спільнота.
В основу своєї політичної теорії Аристотель ста-
вить людину, апелюючи до її природи. У свою чергу,
сутність природи людини давньогрецький мислитель
намагається розкрити через поняття "спілкування".
Спілкування - це діяльність, що здійснюється зара-
ди якого-небудь блага. Людина прагне до блага, до
задоволення своїх потреб, а цей процес потребує
спілкування. Унаслідок цього утворюється спільно-
та. Тобто спілкування, згідно з Аристотелем, є сутні-
стю людської природи. Людина, прагнучи до блага,
може задовольнити це прагнення тільки через спілку-
вання, поєднуючи себе із собі подібними істотами.
Аристотель вирізнив три рівні спілкування: пер-
шим рівнем є спілкування, що постало природним
шляхом для задоволення повсякденних потреб, зок-
рема, це - сім'я; другим рівнем є спілкування, що
складається з декількох сімей і слугує для задово-
лення більш різноманітних потреб, це - поселення;
третій рівень - спілкування, що укладається в ме-
жах декількох селищ, це - держава, котра є прикла-
дом буття форми досконалого співтовариства. Таке
спілкування Аристотель назвав найважливішим,
тому що "воно обіймає собою всі інші види спілку-
вання й прагне до досягнення загального чи спільно-
го блага" [1, с. 375].
Визначаючи людину як "політичну істоту" (zoon
politikon), Аристотель підкреслює, що поза межами
полісної організації може існувати лише "або недо-
розвинене в моральному сенсі суспільство, або над-
людина" [1, с. 378]. Під таки кутом зору держава
мусить розглядатися як мета природних прагнень
людини й вища її цінність. Ця єдність політичного,
державного й громадянського, котру фіксує у своїх
працях античний мислитель, була реальним відоб-
раженням античного полісного життя, але в такій візії
він під полісом розуміє швидше політико-цивільну
громаду, ніж місто-державу.
Кілька десятків століть потому, у Новий час, було
запропоноване інше трактування взаємовідносин гро-
мадянського, політичного й державного суспільств,
у якому громадянське протиставлялося політично-
му й державному, а приватне - суспільному. На дов-
гий час запанувала платонівська концепція розу-
міння політичного як авторитарного і навіть тоталі-
тарного. Тільки в XX столітті виникла необхідність у
переосмисленні теоретичного доробку Аристотеля
й віднайденні гармонії людини з її громадянським,
державним і політичним буттям.
Новий час приніс нове розуміння як громадянсь-
кого суспільства, так і людини. Якщо в античну епо-
ху людина розглядалася як частина природи, як
політична істота, змушена в силу своїх якостей
жити в суспільстві (теж утворенні природному), то
в Новий час акцент робиться на протиставленні при-
родного і соціального в самій людині, і на цій ос-
нові по-новому осмислюється сутність громадянсь-
кого суспільства.
Перша, найбільш послідовна новочасна рецеп-
ція громадянського суспільства постала з-під пера
видатного англійського мислителя Томаса Гоббса.
Першочергові проблеми, до яких він звернувся у
своїх роботах, - це проблема людини й проблема
природного стану людей, що випливає з поперед-
ньої. Він зробив спробу відмовитись від спекуля-
тивно-споглядальної методології, властивої для по-
передньої філософської думки, і поставити дослід-
ження феномена людини на емпірично-наукову ос-
нову. Свою працю "Левіафан" він починає з вивчен-
ня людини, прояви буття якої - мову, уявлення,
гідність, здатність - він піддає науковому аналізу; і
наділяє саму людину особливою властивістю, що
їй надана природою й визначає унікальність люди-
ни. Ця максима увійшла в історію європейської дум-
ки під назвою концепції природного права. "Природне
право..., - резюмує Т. Гоббс, - є воля людини вико-
ристовувати власні сили за своїм розсудом для збе-
реження своєї власної природи" [2, с. 98].
Незважаючи на те, що людина має здібності до
розуміння й мовного спілкування, в уявленні Гоб-
бса вона "не народжується здатною до життя в
суспільстві" [2, с. 285]. Цим його позиція відрізняєть-
ся від античних учень про людину, що вважали
людину твариною, здатною від природи жити в
суспільстві. Людина в теорії Т. Гоббса, на відміну
від аристотелівського zoon politikon, не є за своєю
природою суспільною істотою.
За Т. Гоббсом, усі люди як природні істоти на-
ділені приблизно однаковими фізичними й розумо-
вими здібностями, що робить їх рівними між со-
бою. Люди народжуються вільними й у своїх діях
керуються особистими інтересами, а рушійною
силою їхньої поведінки виступає досягнення жит-
тєвих благ. Оскільки люди від народження наділені
однаковими правами на свої дії й намагаються їх
здійснити, то відбувається зіткнення інтересів.
Відсутність розмежування між "моїм" і "твоїм" при-
водить до війни "всіх проти всіх", загрожуючи за-
гибеллю людському роду. Природні закони, що
виражають такі моральні чесноти, як скромність,
вірність, справедливість, людяність, співчуття то-
що, є недостатніми для збереження миру. Тому
перехід від природного стану й природних законів
до громадянського суспільства і громадянських
законів обумовлений життєвою необхідністю і мож-
ливий тільки через угоду, укладену між людьми,
через їхнє єднання. Це стає можливим на основі
"суспільного договору" і спільної волі, тобто люди-
на підпорядковує свою волю загальній волі, що
представляє волю всіх і кожного. "Створене в такий
спосіб єднання називається державою чи грома-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
142 ЕКОНОМІКА
дянським суспільством (societas civilis), а також
цивільною особою (persona civilis) [2, с. 331].
У результаті суспільного договору права окремих
громадян, що добровільно обмежили свою волю,
були перенесені на володаря (чи державні органи),
на якого була покладена функція охорони миру й за-
безпечення добробуту громадян. Спільнота, що фор-
мується з безлічі індивідів, усе ще продовжувала
ідентифікуватися із сувереном-державою, але її силу
й міцність визначав уже не стільки природний статус
людини, скільки узгодженість приватних інтересів,
досягнута завдяки підпорядкуванню громадян суве-
ренній владі та праву.
Як ми бачимо, Т. Гоббс ототожнює державу і гро-
мадянське суспільство, а сам термін "громадянсь-
кий" вживає в його першооснові як цивільний, по-
єднуючи його з державою і громадянським станом.
Але заслуга англійського мислителя полягає в тому,
що він один із перших представив стратифікаційну
модель громадянського суспільства. Так, у його
складі він виділяє: упорядковані групи, тобто групи
з певною кількістю представників, і невпорядковані
групи; абсолютні, незалежні групи (наприклад, дер-
жава) і підвладні, підлеглі групи; політичні групи (ук-
ладені на основі повноважень, даних їм верховною
владою) і часткові групи (утворені самими піддани-
ми); законні й протизаконні групи.
У такий спосіб виокремлюються кілька рівнів гро-
мадянського суспільства:
- рівень політичної держави, що поєднує грома-
дян під началом єдиної державної влади (головна
цивільна особа);
- рівень громадянських груп та об'єднань грома-
дян (приватні цивільні особи);
- рівень окремих громадян, що є підданими го-
сударя (суверена) і представниками приватних груп.
Підсумовуючи, слід зазначити, що Т. Гоббс, на
відміну від античних мислителів, не ототожнює, а про-
тиставляє природний і громадянський стан людини.
Ідея громадянського суспільства, опрацьована
Т. Гоббсом, була підтримана й одержала подальший
розвиток у роботах його співвітчизника Джона Лок-
ка (1632 - 1704). У своєму творі "Два трактати про
державне правління" він у такий спосіб описує це
суспільство: "Ті, хто об'єднані в одне ціле і мають
спільний установлений закон і судову установу, куди
можна звертатися і яка наділена владою розв'язу-
вати суперечки між ними й карати злочинців, пере-
буваючи у громадянському стані, але ті, хто не має
такого спільного судилища... усе ще перебувають
в природному стані, у якому кожний... сам є суд-
дею і катом..." [3, с. 311].
Перехід від природного стану до громадянсько-
го, згідно з Дж. Локком, відбувається з волі й рішен-
ня народу, а "суспільний договір", наділяючи дер-
жаву необхідними правами управління, наказує їй
охороняти "природні права" громадян, тобто право
на життя, на економічну, духовну свободу. Держа-
ва повинна діяти в суворих рамках законів, пору-
шення яких неприпустиме. У зв'язку із цим люди
повинні мати права, що дозволяють їм протистояти
тиранії, і якщо державна влада порушує договірні
зобов'язання, то громадяни мають право розірвати
договір і позбавити влади будь-яку державну осо-
бу, у тому числі й монарха. "Абсолютна монархія,
яку деякі вважають єдиною формою правління у
світі, насправді не сумісна з громадянським станом
і, отже, не може взагалі бути формою громадянсь-
кого правління" [3, с. 312].
Люди, що добровільно відмовилися від своїх
прав через угоду один з одним, відзначає у своїх
дослідженнях англійський мислитель, оскільки вони
вважають, що це дозволить їм зручно, благополуч-
но й мирно жити разом, спокійно користаючись
своєю власністю і знаходячись у безпеці, і перейш-
ли від природного стану до стану громадянського.
Таким чином, Дж. Локк поділяє людське співто-
вариство на природне й громадянське. Природне
співтовариство виступає сукупністю родин, у якій
здійснюється домашнє правління, у природному
стані люди володіють власністю, що забезпечує їхнє
існування. Нестійкість відносин власності, мож-
ливість зазіхнути на майно іншої людини і приво-
дять до необхідності укладання "суспільного дого-
вору". Природне співтовариство перетворюється на
громадянську спільноту, яка стає такою, "коли яка-
небудь кількість людей так поєднується в одне сус-
пільство, що кожний із них відмовляється від своєї
виконавчої влади, властивої йому за законом при-
роди, і передає її співтовариству, то тоді й тільки
тоді існує політичне чи громадянське суспільство"
[3, с. 312].
Заслуга Дж. Локка полягає в тому, що він розвів
поняття "особистість", "держава" і "суспільство",
поставивши людину вище від суспільства й держа-
ви. Наділивши людину від народження природни-
ми правами, англійський мислитель визначив суть
держави як утворення, метою якого є тільки захист
прав людини, і в силу цього воно не може бути більш
могутнім за неї, тому що особистість створює сус-
пільство, а воно, у свою чергу, державу. Розділив-
ши державу й громадянське суспільство, він поста-
вив спільноту громадян вище за державу, підкрес-
ливши важливість держави, визначивши примат гро-
мадянської сфери, людини, що діє в ній, і непо-
рушність прав і свобод особи перед державною
владою. Висновки Дж. Локка набули особливої ак-
туальності у XX столітті, і сучасні демократичні ре-
жими багато в чому зобов'язані своїм існуванням
саме працям цього видатного теоретика.
На відміну від Дж. Локка та Т. Гоббса, шотлан-
дський філософ, священик, що вперше застосував
поняття "Громадянське суспільство" у назві книги,
Адам Фергюсон (1723-1816) уважав, що природний
стан не залишився в минулому, він був і буде завж-
ди та скрізь.
У своїй роботі "Досвід історії громадянського
суспільства" він торкнувся всіх основних питань
природи людини і її суспільного буття. Громадськість
індивіда - результат прогресу, що закладений у самій
людській природі, у цьому й полягає відмінність
людини від тварин. А. Фергюсон уважав природу
людини незмінною і відкидав спроби звинуватити
існуючі суспільні інститути в зазіханні на природний
стан. "Якщо ми визнаємо, що людина схильна до
самовдосконалення, що в ній закладені принципи
прогресу й прагнення до ідеалу, то було б не слуш-
но стверджувати, що, почавши рух уперед, вона
розлучилася зі своїм природним станом, що вона
потрапила у становище, для якого не була призна-
чена - адже, подібно до іншої тварини, вона лише
діє відповідно до власної схильності, використову-
ючи ті можливості, що дала їй природа" [4].
Англійський мислитель наголошує також на на-
явності соціальної природи людини й визнає безліч
здібностей і талантів у цій царині. Головним покли-
канням і талантом суспільної людини він уважав
публічну діяльність і формування в ній власного
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
ЕКОНОМІКА 143
духу. І немає кращої мети в людей, ніж благо люд-
ства, а з усіх талантів немає кращих за ті, котрі роб-
лять її здатною жити з людьми. Розкриття активних і
моральних якостей людини містить у собі визначен-
ня щастя людини.
Потреба в суспільному стані, у спілкуванні - до-
корінна властивість людини. "Людство у всіх його ста-
нах, у кочовищі чи осілості, у згоді чи розбратах, зав-
жди поєднувалося - або у військо, або в дружнє
об'єднання. І який би характер не мало це збіговисько,
в основі його завжди лежав принцип альянсу чи
союзу" [4, с. 51]. Називаючи людину діяльною істо-
тою, А. Фергюсон уважає, що людина може знайти
щастя тільки в діяльності. Заняття індивіда він роз-
діляє на два види: егоїстичні й соціальні. Заняття
першого виду тяжіють до прихованості, суперницт-
ва, ворожнечі, другі ж спонукають до спільного життя
з оточуючими, поєднують людей. Зрозуміло, що
варто орієнтуватися на другі, суспільно корисні
схильності: "...щастя людини саме й полягає в пе-
ретворенні свого соціального стану в головну ру-
шійну силу її діяльності, у затвердженні себе як чле-
на співтовариства, у серці якого шаленим полум'ям
горить турбота про загальне благо" [4, с. 101].
Громадянське суспільство для А. Фергюсона -
це, насамперед, сфера публічної, соціальної актив-
ності людини. "Ні в чому іншому, як у веденні справ
громадянського суспільства, не знаходить людина
настільки широкого застосування своїм талантам і
настільки придатного об'єкта для виявлення своїх
кращих почуттів", - резюмує він [4, с. 320]. Сучасне
йому англійське суспільство А. Фергюсон уважав
цілком громадянським, але і йому, як античному
ладу, може загрожувати розпад унаслідок відчужен-
ня деяких соціальних прошарків. Тому слід усіма
силами зберігати свободу й державні інститути Ве-
ликобританії та підтримувати громадянську злагоду
в суспільстві. Свобода ж, на думку філософа, є
"...право, яке кожен повинний бути напоготові відсто-
яти для самого себе; кожен же, хто бажає дарувати
її іншим як деяку милість, тим самим у дійсності
заперечує її" [4, с. 372].
Таким чином, автор трактату "Досвід історії гро-
мадянського суспільства" відносить громадянське
суспільство винятково до сфери людського буття,
пов'язуючи його появу з природою людини, з пуб-
лічною активністю індивідів. Тому наявність співто-
вариства громадян розглядається А. Фергюсоном
як необхідна умова щастя й свободи людини.
"Звільнений від турбот, що породжують мало-
душність і ницість, дух стає дієздатним, активним,
прямим і безпристрасним, спроможним до будь-яко-
го розуміння і жваво виявляє будь-які таланти з тих,
що притаманні людській природі" [4, с. 102]. А це є
головною умовою для досягнення людського блага
й процвітання суспільства. Очевидно, що запропо-
нована А. Фергюсоном теорія громадянського сус-
пільства близька до соціально-антропологічного ва-
ріанту його осмислення.
Дивергенцію між поняттями держави й грома-
дянського суспільства спостерігаємо в працях аме-
риканського дослідника, уродженця Англії, публіци-
ста Томаса Пейна (1737-1809). У своїх розвідках
"Права людини" і "Здоровий глузд" він висловлює
думки про те, що люди в змозі налагодити свої відно-
сини й організувати громадське життя без держави.
Суспільство, вважає він, створюється нашими по-
требами, а уряд - нашими пороками. Перше сприяє
нашому щастю, заохочує до зближення людей, дру-
ге - стримує наші пороки, заохочує неправду. Тому
суспільство, на погляд Т. Пейна, у будь-якому його
стані є благо, уряд же, навіть найкращий, є лише
необхідним злом, а в гіршому випадку - злом не-
стерпним.
Держава, на думку Т. Пейна, утворилася на ос-
нові "суспільного договору". Люди, будучи наділені
вадами, не в змозі були зберегти справедливість у
взаєминах між собою, тому створили державу, а
природні права лягли в основу їхніх політичних прав.
Громадянське суспільство - це результат того, що
індивіди, кожний у відповідності зі своїм особистим
суверенним правом, вступили в договір один з од-
ним для створення уряду; і це є єдиний спосіб, яким
мають право створюватися уряди, і єдина основа,
на який вони можуть існувати.
Досконалою формою держави американський
мислитель уважав конституційну республіку, котра
цілком відповідає природним та цивільним правам
людини й здатна обмежити необґрунтовані зазіхан-
ня держави, передавши їх у ведення інститутів гро-
мадянського суспільства. Чим менше функцій бере
на себе держава, тим більше можливостей для са-
моврядування мають громадяни. А чим більше уп-
равлінських обов'язків, стверджує Т. Пейн, покла-
дається на громадянське суспільство, тим менше
його потреба в державі.
У такий спосіб американський теоретик не тільки
обґрунтував, але й у політичній практиці сприяв
імплементації ліберально-демократичних принципів
громадянського суспільства, доводячи, що для ре-
алізації своїх прав громадяни мають обирати уряд,
що мусить функціонувати в інтересах громадянсь-
кого суспільства. Завдяки цим ідеям у суспільстві
Нової Англії зародилася й набула подальшого роз-
витку практика громадянської політики, що стала
сполучною ланкою між народом і владою й допо-
магає людям реалізовувати свої публічні інтереси в
межах громадянського суспільства.
Подальша концептуалізація парадигми грома-
дянського суспільства спостерігається в працях
знаменитих класиків німецької філософії Іммануїла
Канта (1724 - 1804) і Георга Вільгельма Фрідріха
Гегеля (1770 - 1831).
Слідом за грецьким софістами І. Кант знову звер-
нув увагу на подвійну сутність природи людини.
Індивід як природна істота підкоряється закону при-
чинності, і тому його буття належить до сфери необ-
хідності, а як істота соціальна людина є вільною,
оскільки несе в собі моральний закон, що виявляєть-
ся в прагненні до свободи й справедливості. Уза-
галі, людина посідає центральне місце в архітек-
тоніці кантівської системи з її морально-імператив-
ним рефреном про те, що людина завжди є метою й
ніколи не може бути засобом.
Обґрунтовуючи морально-правову концепцію ут-
ворення людських спільнот, І. Кант виступив при-
хильником суспільно-договірного походження гро-
мадянського суспільства (і держави). Усі люди на-
роджуються вільними, і кожна людина повинна по-
годжувати свою свободу дії з волею своїх співгро-
мадян. Ці два начала (природне і соціальне) пос-
тійно борються в окремій людині й між людьми. При-
боркати "природну стихію" можливо на основі "сус-
пільного договору". Укладаючи суспільний договір,
люди обмежують свою свободу на користь держа-
ви. Німецький дослідник висунув положення про
поділ повноважень між інститутами громадянсько-
го суспільства й держави. Так, сім'я, церква, школа
ФІЛОСОФІЯ
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 7 (114) листопад-грудень 2011 р.
144 ЕКОНОМІКА
й інші суспільні об'єднання здатні без держави до-
тримуватися моральних загальноприйнятих норм
співжиття й виховувати їх у громадян. Держава ж
поєднує громадян у межах правових норм і забез-
печує дотримання законів усіма громадянами, реа-
лізуючи їхню волю. Найбільш демократичною дер-
жавою, за І. Кантом, є республіка. Вона дозволяє
проводити в життя принципи свободи й соціальної
справедливості.
В основі парадигми громадянського суспільства
мусять бути покладені принципи свободи індивіда,
його рівності й самодостатності. Формування гро-
мадянського суспільства, згідно з І. Кантом, рух до
більш повного втілення правових норм свободи й
рівності громадян, наближення до вічного миру.
Функціонування громадянського суспільства німець-
кий мислитель пов'язує з правовою державою й ста-
новленням європейської спільноти народів. Підсу-
мовуючи, слід зазначити, що, на думку мислителя,
громадянське суспільство будується лише на інди-
відуальних цінностях громадянського миру і являє
собою узагальнену константу для всього людства,
вершиною якого є царство чесноти - категоричний
імператив. Таким чином, німецький філософ поста-
вив у центр громадського життя людину, що зобов'-
язана відстоювати волю власних інтересів від вла-
ди, держави, захищати цивільні права й високе мо-
ральне звання громадянина.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Аристотель . Политика // Аристотель. Сочинения : в
4-х тт. / Аристотель ; [пер. С. А. Жебелева]. - М. : Мысль,
1983. - Т. 4.
2. Гоббс Т. Бегемот / Т. Гоббс. - К. : Абрис, 1996.
3. Локк Дж. Два трактата о правлении // Локк Дж. Сочине-
ния : в 3-х тт. / Дж. Локк. - М. : Мысль, 1988. - Т. 3.
4. Ferguson A. An Essay on the History of Civil Society /
A. Ferguson. - Cambridge : Cambridge University Press, 1995.
Закінчення статті - № 1 (115) січень-лютий 2012 р.
A. Bilous
CONCEPT OF CIVIL SOCIETY IN THE HISTORY OF EUROPEAN PHILOSOPHICAL THOUGHT
The article is devoted to the comprehension of the European tradition in the interpretation of civil society concept.
In the proposed exploration the determinants and factors of evolution necessity of mentioned concept in the context
of European theoretical field are focused.
Key words: civil society, democracy, public and private, state, power.
© А. Білоус
Надійшла до редакції 14.11.2011
ФІЛОСОФІЯ
УДК 1:316.3
ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ СПРАВЕДЛИВОСТІ
ЯК СОЦІАЛЬНОЇ ЧЕСНОТИ В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ
СТАБІЛЬНОГО ДІЛОВОГО КОЛЕКТИВУ
ОЛЕКСАНДР КОВНЄРОВ,
аспірант Слов'янського державного педагогічного університету
У статті виконано історико-філософський аналіз місця справедливості як соціальної чес-
ноти в процесі формування стабільного ділового колективу. Доведено, що справедливість
тут виступає не лише як орієнтир для індивідуальної поведінки фахівців, але і як норма
існування колективу, запорука його стабільності.
Ключові слова: чеснота, справедливість, несправедливість, колектив, цінність, істина, ко-
мунікація, рівність, правдивість, совість, обов'язок, самокритичність.
Постановка проблеми та стан її вивчення.
Справедливість є вічною темою роздумів людини й
метою її діяльності, актуальність же проблеми спра-
ведливості має зворотну сторону її вічності, зокре-
ма, вона має свій конкретний смисл для кожного
покоління. Суспільство, що знаходиться в стані ре-
формування, особливо вразливе, нестійке та має
потребу в цементуючій ідеї. Ідея справедливості
зараз особливо актуальна, та якщо вона поки не може
претендувати на місце провідної, то духовна спад-
ковість, традиційне розуміння ролі та місця справед-
ливості в житті людини й суспільства створюють
передумови для вирішення зазначеної задачі. Зок-
рема, ідея справедливості як один із виразів мо-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|