Проблема взаємовідносин науки та релігії в християнській апологетиці С. С. Глаголєва
У статті розкривається основний напрям апологетичних студій професора Московської духовної академії Сергія Сергійовича Глаголєва (1865-1937) - представника православної духовно-академічної філософії, творчість якого й досі залишається невідомою. За матеріалами проаналізованих статей у тогочасній п...
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2012
|
| Назва видання: | Схід |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33929 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Проблема взаємовідносин науки та релігії в християнській апологетиці С. С. Глаголєва / І. Печеранський // Схід. — 2012. — № 1 (115). — С. 157-162. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-33929 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-339292012-05-31T13:03:30Z Проблема взаємовідносин науки та релігії в християнській апологетиці С. С. Глаголєва Печеранський, І. Філософія У статті розкривається основний напрям апологетичних студій професора Московської духовної академії Сергія Сергійовича Глаголєва (1865-1937) - представника православної духовно-академічної філософії, творчість якого й досі залишається невідомою. За матеріалами проаналізованих статей у тогочасній православній періодиці, автором яких є вчений, нами встановлено, що ключовим лейтмотивом його підходу було розв'язання проблеми науки та релігії у світлі критики еволюційних теорій кінця XIX - початку XX ст. та спроб "наукового обґрунтування істин віри". The article reveals the main apologetical features in the studies of Sergiy Glagolev (1865-1937), the professor of Moscow Religious Academy. He was an representative of orthodox spiritual-academic philosophy. His works remain unknown till our days. Having analyzed the articles of that time Orthodoxical periodicals by Sergey Glagolev we concluded that the main characteristic was his approach to the science and religious problem's solving. He used evolutional theories of late XІX-th - the beginning of the XX-th centuries and attempts of "scientific substantiation of religious grounds". 2012 Article Проблема взаємовідносин науки та релігії в християнській апологетиці С. С. Глаголєва / І. Печеранський // Схід. — 2012. — № 1 (115). — С. 157-162. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33929 17.241(477)"19/20"Глаголєв uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Печеранський, І. Проблема взаємовідносин науки та релігії в християнській апологетиці С. С. Глаголєва Схід |
| description |
У статті розкривається основний напрям апологетичних студій професора Московської
духовної академії Сергія Сергійовича Глаголєва (1865-1937) - представника православної
духовно-академічної філософії, творчість якого й досі залишається невідомою. За матеріалами проаналізованих статей у тогочасній православній періодиці, автором яких є вчений, нами встановлено, що ключовим лейтмотивом його підходу було розв'язання проблеми
науки та релігії у світлі критики еволюційних теорій кінця XIX - початку XX ст. та спроб "наукового обґрунтування істин віри". |
| format |
Article |
| author |
Печеранський, І. |
| author_facet |
Печеранський, І. |
| author_sort |
Печеранський, І. |
| title |
Проблема взаємовідносин науки та релігії в християнській апологетиці С. С. Глаголєва |
| title_short |
Проблема взаємовідносин науки та релігії в християнській апологетиці С. С. Глаголєва |
| title_full |
Проблема взаємовідносин науки та релігії в християнській апологетиці С. С. Глаголєва |
| title_fullStr |
Проблема взаємовідносин науки та релігії в християнській апологетиці С. С. Глаголєва |
| title_full_unstemmed |
Проблема взаємовідносин науки та релігії в християнській апологетиці С. С. Глаголєва |
| title_sort |
проблема взаємовідносин науки та релігії в християнській апологетиці с. с. глаголєва |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33929 |
| citation_txt |
Проблема взаємовідносин науки та релігії в християнській апологетиці С. С. Глаголєва / І. Печеранський // Схід. — 2012. — № 1 (115). — С. 157-162. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT pečeransʹkijí problemavzaêmovídnosinnaukitarelígíívhristiânsʹkíjapologeticíssglagolêva |
| first_indexed |
2025-07-03T14:49:59Z |
| last_indexed |
2025-07-03T14:49:59Z |
| _version_ |
1836637697588854784 |
| fulltext |
№ 1 (115) січень-лютий 2012 р.
ЕКОНОМІКА 157ФІЛОСОФІЯ
УДК 17.241(477)"19/20"Глаголєв
ПРОБЛЕМА ВЗАЄМОВІДНОСИН НАУКИ ТА РЕЛІГІЇ
В ХРИСТИЯНСЬКІЙ АПОЛОГЕТИЦІ С. С. ГЛАГОЛЄВА
ІГОР ПЕЧЕРАНСЬКИЙ,
кандидат філософських наук, доцент кафедри міжнародних відносин
Київського національного університету культури і мистецтв
Постановка і стан вивчення проблеми. Пи-
тання про співвідношення науки та релігії – це пи-
тання про співвідношення між релігійним та науко-
вим пізнанням, тобто між розумом та вірою, а якщо
говорити в культурно-історичному значенні, то між
науковою, філософською та богословською пара-
дигмами. Розвиток науки в останні десятиліття XX
та на початку XXI століття уможливив процеси гло-
бальної комп’ютеризації та інформатизації суспіль-
ного життя, які призвели до появи нових екологіч-
них, демографічних, етичних та міжнародно-право-
вих проблем, вирішення яких неможливе в межах
тієї парадигми, що в своїй основі має ідею авто-
номії наукового знання. Розуміння ситуації, яка
склалася, що її умовно можна назвати “просвіт-
ницьким вандалізмом” (Хладні), потребує подаль-
ших кроків у розвитку науки, що полягають в об-
ґрунтуванні нової картини світу не лише в рамках
наукового, але й аксіологічного та етико-антропо-
логічного дискурсів. Це підказує багатьом сучас-
ним дослідникам звернутися до “реактивації” смис-
лів та цінностей, які приховує в собі багатий ре-
сурс релігійних практик, що може виявитися “зна-
чущим фактором при вирішенні глобальних проблем
сучасності” [21, с. 8]. Ми погоджуємося із цим,
адже постійна боротьба за пріоритетність у побу-
дові картини світу, як те “яблуко розбрату”, збільшує
розрив між наукою та релігією, сприяючи все глиб-
шій технократизації суспільства.
Досить цікавий досвід вирішення даної пробле-
ми був запропонований у православній духовно-
академічній філософії XIX – початку XX століття, інте-
рес до вивчення спадщини якої помітно зріс ос-
таннім часом (роботи О. Абрамова, С. Борисової,
С. Пішуна, Е. Гайдадима, І. Цвик, Д. Леонідова,
В. Луценко, О. Аккуратова, І. Гальковської, М. Тка-
чук, Т. Торєєвої, М. Гаврюшина, Г. Панкова, В. Гри-
щенко, Н. Мозгової та ін.). Підхоплюючи думку
одного із зазначених авторів, а саме І. Цвик, про
те, що логіка майже всіх робіт із цієї тематики виз-
начається проблемно-аналітичним або історико-
персоналістичним підходами, зауважимо їх ефек-
тивність у контексті комплексності історико-філо-
софського аналізу: ідеться не лише про системне
застосування методів культурно-історичного, логіко-
ідейного, джерелознавчого, порівняльно-історично-
го характеру, а й про розуміння того, що вихідним
пунктом історико-філософського дослідження цієї
традиції професійно-філософського напрямку пови-
нен бути концепт проблема-персоналія. Якщо взяти
до уваги вищеозначену нами проблему, яка, до речі,
є ключовою для розуміння специфіки православно-
академічного філософування, то її логіко-аналітичне
подання, у контексті останнього, можливе за раху-
нок вивчення спадщини кожного з представників цьо-
го типу філософії на предмет інтерпретації та роз-
криття ним цієї проблеми. Власне, метою нашої статті
і є застосування такого концепту історико-філософсь-
кого пізнання до творчості професора Московської
духовної академії (далі в тексті – МДА), фахівця з
питань християнської апологетики, основного бого-
слов’я, історії та філософії нехристиянських релігій
Сергія Сергійовича Глаголєва (9(21).10.1865 -
2.10.1937). Текстологічною основою для нас поста-
ють статті вченого за період 1892-1916 рр., які ви-
ходили в журналах “Богословский вестник”, “Хри-
стианское чтение”, “Вера и разум”, “Чтения в
обществе любителей духовного просвещения”,
“Вопросы философии и психологии” та інші. Спи-
раючись на них, спробуємо відтворити бачення
дослідником проблеми релігії та науки.
Виклад основного матеріалу. Народився май-
бутній учений-богослов 9 жовтня 1865 р. у Крапивні,
у родині пастиря та протоієрея Сергія Івановича Гла-
голєва († 16 липня 1916 р.). Ще змалечку, виховую-
чись у найкращих християнсько-православних тра-
диціях, він почав розвивати необхідні релігійні риси
характеру, а саме: розуміння тісного та органічного
У статті розкривається основний напрям апологетичних студій професора Московської
духовної академії Сергія Сергійовича Глаголєва (1865-1937) - представника православної
духовно-академічної філософії, творчість якого й досі залишається невідомою. За матері-
алами проаналізованих статей у тогочасній православній періодиці, автором яких є вче-
ний, нами встановлено, що ключовим лейтмотивом його підходу було розв'язання проблеми
науки та релігії у світлі критики еволюційних теорій кінця XIX - початку XX ст. та спроб "нау-
кового обґрунтування істин віри".
Ключові слова: Московська духовна академія, духовно-академічна філософія, С. Глаголєв, ос-
новне богослов'я, апологетика, еволюціонізм, наука, релігія.
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 1 (115) січень-лютий 2012 р.
158 ЕКОНОМІКАФІЛОСОФІЯ
зв’язку розуму та совісті, порушення якого призво-
дить до того, як згодом напише сам учений, що
людина “яйце цінує дорожче за курку та одяг до-
рожче за людину” [18, с. 138]. Тема непростих сто-
сунків цих двох – інтелектуальної та моральної –
сторін людського життя стала однією з важливих
проблем його теоретичної діяльності. Закінчивши
Тульську духовну семінарію (1879-1885) та МДА
(1885-1889), він був залишений при останній як про-
фесорський стипендіат (1889-1890). За ці роки він
поглиблював свої знання та піднімав фаховий рівень
у Берлінському та Московському університетах,
слухав лекції в Сорбонні. Після повернення з-за кор-
дону С. Глаголєв викладав біблейську та церковну
історію у Вологодській семінарії, але невдовзі обій-
няв посаду доцента по кафедрі основного богос-
лов’я в МДА (1892-1896). У 1894 р. він захищає ди-
сертацію на тему “Про походження та первісний
стан роду людського”, за що отримує ступінь ма-
гістра богослов’я. За два роки стає професором та,
на деякий час, секретарем журналу “Богословсь-
кий вісник”. Плідно працює та друкує багато статей
на тему зв’язку релігії та науки.
Початок XX століття відзначився двома подіями
в житті та діяльності С. Глаголєва: по-перше, його
було обрано віце-президентом Всесвітнього конгре-
су релігій, який відбувався в Парижі, куди вченого
було відряджено, а по-друге, він захищає докторсь-
ку дисертацію “Надприродне Одкровення та при-
родне Богопізнання поза істинною Церквою” (1900).
Також із початком цього року він бере активну
участь у створенні “Православної богословської ен-
циклопедії” (1900-1911) за редакцією О. Лопухіна
та М. Глубоковського у складі авторського колекти-
ву. Є автором статей з питань богослов’я (“Бог”, “Бо-
гопізнання”, “Богослов’я”, “Віра”, “Апологетика”, “Без-
смертя”, “Вічність”, “Життя”, “Істина”), історії нехрис-
тиянських релігій (“Авеста”, “Ассиро-Вавилонська
релігія”, Браманізм”, “Буддизм”, “Ведизм”, “Іслам”),
історії європейської філософії (“Баадер”, “Вольтер”,
“Галілей”, “Е. Гартман”, “Гегель”, “Гоббс”, “Дунс
Скот”, “Декарт” та ін.). Пізніше більша частина цих
статей були доповнені та склали основний зміст
таких його робіт, як “Посібник з вивчення основно-
го богослов’я” (1912) та “Лекції з богослов’я”, які при-
значалися слухачам Вищих жіночих курсів у Москві.
З 1902 до 1916 року, окрім видання статей у вище-
означених нами богословських журналах, С. Гла-
голєв видає такі книги: “Нариси з історії релігії. Ч.1”
(1902), “З читань про релігію” (1905), “Грецька ре-
лігія. Ч.1” (1909), “Природничо-наукові питання, в їх
відношенні до християнського світорозуміння”
(1914) та інші. У цей час він працює ординарним про-
фесором у МДА, а в 1910 році обирається членом
правління останньої. З 1917 р. – почесний профе-
сор академії; читає лекції з богослов’я, історії релігії
та давньої філософії на Вищих жіночих курсах.
Після революційних подій 1917 року його відсто-
ронюють від участі в церковно-релігійному житті краї-
ни та обирають членом Предсоборної Ради в Пет-
рограді та членом Священного Собору РПЦ (1917-
1918) [20, с. 67]. Після закриття МДА, намагаючись
заробити на хліб, працює в різних місцях: Інституті
народної освіти в Сергієвому Посаді (1919), викла-
дає на Московських Богословських академічних
курсах (1920), читає лекції з природничих наук у
різних навчальних закладах. У 1928 р. був заареш-
тований разом із П. Флоренським за звинувачен-
ням у “замаху на зам. агітпропу Костомарова”. За-
суджений у справі про “Антирадянську групу чор-
носотенних елементів в м. Сергієво Московської
обл.” [19]. Отримав три роки заслання до Пензи. Після
дострокового звільнення в 1929 р. повернувся до
Вологди, де проживала його родина. За одними
даними, у березні-квітні 1931 р. його знову заареш-
тували в справі Пензенського філіалу Всесоюзно-
монархічної організації “Істинно православна церк-
ва”, нібито дали 5 років у концтаборі, але відпустили
за станом здоров’я. В інших джерелах ми цієї інфор-
мації не знайшли. Але остаточною крапкою став
арешт Сергія Сергійовича 5 червня 1937 року за зви-
нуваченням у “контрреволюційній діяльності, прово-
каційних чутках, пропагуванні фашизму тощо” [22,
с. 172]. Був засуджений трійкою при УНКВС у
Північній області, до розстрілу. Наказ був викона-
ний 2 жовтня цього ж року.
Сказати, що основною сферою досліджень С. Гла-
голєва була апологетика – це сказати дуже мало.
У процесі праці з текстами вченого у нас виникло
таке враження, що до якої б предметної галузі він
не звертався: чи то до фізики, чи геології, чи астро-
номії, чи природної історії, чи палеонтології, чи ма-
тематики, – всюди почував себе дуже комфортно.
Велика ерудиція, глибока обізнаність у багатьох пи-
таннях природничої науки, філософії, релігієзнавства
та богослов’я, робить його спадщину цікавою та ак-
туальною не лише з точки зору історико-філософсь-
кої науки, але й для розбудови філософії правосла-
в’я на сучасному етапі. С. Волков писав про нього:
“Талановита, енциклопедично освічена людина
(окрім богослов’я, філософії, інших гуманітарних
наук, він був добре обізнаний з вищою математи-
кою, фізикою та природознавством), блискучий ора-
тор, дотепний співрозмовник, він живо та глибоко
зацікавив своїми лекціями, в яких виступав як за-
хисник релігії та Православ’я, жваво відгукуючись
на всі новітні течії європейської думки” [1, с. 139].
Він розумівся на складній та спеціальній пробле-
матиці природних релігій, добре орієнтувався в
історії філософії та науки. Вбачаючи основне зав-
дання апологетики в “науковому обґрунтуванні істин
віри” [16, c. 26], учений-академіст працював у різних
її напрямах кінця XIX – початку XX ст.: природничо-
науковому, релігійно-історичному та богословсь-
кому. Як філософ-теїст С. Глаголєв виступає з кри-
тикою пантеїстичної, деїстичної та атеїстичної сис-
теми світорозуміння, наголошуючи на особливій
ворожості останньої для православ’я. Поряд із цим,
власне доведення основних істин віри він протис-
тавляє тогочасним “науковим” дослідженням хри-
стиянства, які отримали широке розповсюдження в
Західній Європі (Німеччина та Франція), еволюціо-
нізму в науці й здобуткам католицької та протестант-
ської апологетики.
У своїй праці “Надприродне Одкровення та при-
родне Богопізнання поза істинною Церквою” (1900)
[13] на підставі багаторічних релігієзнавчих студій
учений формулює теоретичні принципи, які лягли
в основу не лише цього богословсько-філософсь-
кого дослідження, але усіх його апологетичних тво-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 1 (115) січень-лютий 2012 р.
ЕКОНОМІКА 159ФІЛОСОФІЯ
рів: 1) релігія як союз двох особистостей (нижчої
– людини, та вищої – Бога) має істину того, що
Бог всюди та завжди приходить до людей, на-
скільки вони готові його прийняти у своє життя;
2) з огляду на це слід виокремити два способи бо-
гопізнання – надприродне, або безпосереднє, та
природне, або посереднє: перше є надприродною
дією Бога, через яку Він дає знання Слова Свого
(Св. Письма), що підтверджується істиною пе-
редання та церквою, друге розкриває природне
прагнення людини до надприродного, що не є спо-
собом отримання знань про Бога, а лише необхід-
ною умовою для прийняття одкровення; 3) при-
родне богопізнання як уроджене прагнення до Бога
виконує допоміжну роль, сприяє прийняттю од-
кровення, отже, допомагає увірувати; вроджений
інстинкт душі спонукає людину до пошуків релі-
гійної істини, а одкровення надає її; 4) попри те,
що виникнення релігії пов’язано з божественним
одкровенням, вона не суперечить науці, тому при-
родне богопізнання вказує нам на те, що великі
наукові відкриття лише підтверджують істини
християнства. Виходячи із цих принципів, спро-
буємо звернутися до змісту статей С. Глаголєва та
вирішити вказану нами проблему.
У 1893 р. з’являються такі роботи вченого, як ре-
цензія на антидарвіністичну книгу О. Чемена “Дар-
вінізм, наукове дослідження теорії Дарвіна про по-
ходження людини” (Одеса, 1892) [2], статті “Ант-
ропологічна проблема в теперішній час” [3], де
лунає критика теорії Дарвіна та новітніх еволюцій-
них систем (теорій спадковості В. Брукса, Е. Гек-
келя, А. Вейсмана та ін.), “Питання про безсмертя
душі” [4], у якій обґрунтовується постулат про те,
що віра в безсмертя має важливе практичне зна-
чення для людства, а не є простим “аксесуаром у її
житті”, шляхом критики теорій матеріалізму, психіч-
ного атомізму, пантеїзму та психічного індивідуаліз-
му, “Диво та наука”, у якій автор спростовує всі
доводи детермінізму на користь того, що свобода
волі заважає розумінню законів емпіричного світу,
навпаки, здатність обирати робить людину не “ра-
бом звички”, а особистістю, для якої “віра в дива
має слугувати… регулятивним принципом у світо-
розумінні та світотлумаченні” [5, с. 514].
У статті “Кінець Землі” (1894) [6] учений аналізує
численні гіпотези загибелі планети: від канто-лапла-
сівської до гіпотези відомого французького геолога
Альберта Лаппарана (1839-1908), якому він присвя-
тив окрему статтю, де назвав його геологом-христи-
янином та натуралістом-апологетом. С. Глаголєв
доходить висновку, що наука не знає, коли і як за-
гине земля: одні наводять фізичні аргументи, інші –
моральні. Не приймаючи жодних гіпотез, автор, опи-
раючись на істинність Слова Божого, стверджує, що
слід “відрадним серцем і духом відкинути фантазії
вчених заради правди Божої”. Варто розуміти цю
подію не буквально, а як у Новому Заповіті, мета-
форично. Земля зникне, і на те в Біблії є моральні
підстави, але для віруючих звістка про наближення
кінця не повинна лякати несподіванкою, навпаки,
повинна змусити їх змінити свій спосіб життя: вони
повинні швидше етично дозріти у своїх міркуван-
нях про дух і царство Господнє. Тому академічний
учений виступає за розбудову такої “християнської
науки”, яка б дисциплінувала думку, а разом із нею
відчуття та волю.
Слід відмітити, що Сергій Сергійович, окрім того,
що був богословом-філософом, був ще й релігіє-
знавцем. Розкриваючи основні питання історичного
вивчення релігії, учений виходив із поділу всіх їх на
надприродні та природні. Останні, на його думку,
спотворювали істинні уявлення про Бога-Трійцю,
втратили істинну віру в Бога-Спасителя. Виходячи з
богооткровенної релігії як початку людської історії,
він вибудовував свою хронологічну схему розвитку
природних релігій: 1) перший період – виникнення
ассиро-вавилонської, єгипетської, хеттської, фіні-
кійської та інших релігій у Близькій Азії; 2) другий
період (VII-VI ст. до Р. Х.) – виникають зороастризм,
конфуціанство, брахманізм, буддизм, грецька та
римська релігії, християнство; 3) третій (VII ст. до Р. Х.)
– іслам. Окрім історичного аспекту, академічний
учений цікавився питаннями спільності та відмін-
ності між релігійним та науково-філософським сві-
тосприйняттям, порівняльного аналізу старозавіт-
ної та новозавітної релігій одкровення, церковно-
історичними аспектами, стежив за міжнародною
релігієзнавчою думкою. Цікавими в цьому відно-
шенні є його статті “Старокатолицький бого-
словський журнал: Revue internationale de thйologie”
(1894) [7], де предметом висвітлення став конгрес
старокатоликів 13-15 вересня 1892 року у Швей-
царії, на якому обговорювалися питання створен-
ня міжнародного богословського факультету та
міжнародного богословського журналу, “Третій
міжнародний конгрес католицьких учених” (1895)
[8], у якій ішлося про конгрес, який відбувся восе-
ни 1894 року в Брюсселі, та “Секція по науках про
релігію на третьому міжнародному конгресі ка-
толицьких учених” (1896). В останній автором був
здійснений огляд тематики рефератів, які там обго-
ворювалися [9]. С. Глаголєв переконаний, що для
православного богослова такі конгреси не повинні
проходити безслідно, вони мають важливе аполо-
гетичне значення. “Багато наук й особливо приро-
дознавство зараз проявляють значне прагнення
прийняти напрям, ворожий релігії. Католицька ієрар-
хія задалася метою виховати в дусі католицизму
вчених усіх видів знання, які боролися б з антире-
лігійним напрямом науки і, сприяючи розвитку на-
уки, встановлювали б згоду між нею та вірою. Таких
учених дійсно католики собі зуміли набути. Їх девіз:
“Nulla unquam inter fidem et rationem vera dissension
esse potest”, що означає “Між вірою та знанням ніко-
ли не може бути справжньої розбіжності ” [8, с. 286-
287]. У цьому ключі, забігаючи наперед, слід відміти-
ти ще такі статті вченого, як “Релігія як предмет
вивчення в Парижі” (1899) та “Брюссель та Париж
для науки про релігію” (1915). Предметом аналізу
для нього тут постають секції з наук релігійних та
курси факультетського викладання в таких закладах,
як Коледж де Франс та Сорбонна. Указуючи на про-
граму курсів у Новій Сорбонні в другому півріччі
1898-1899 н.р., згідно з якою читалися релігія
культурних народів (Марильє), релігія крайнього Схо-
ду та індійської Америки (Л. де Росні), релігії Індії
(Фуше), релігії Єгипту (Амеліно), релігії Ізраїлю та
західних семітів (М. Верн), талмудичне та рав-
винське іудейство (І. Леві), ісламізм та релігії Ара-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 1 (115) січень-лютий 2012 р.
160 ЕКОНОМІКАФІЛОСОФІЯ
вії (Г. Деренбург), релігії Греції та Риму (А. Бертло),
християнська література (Сабатьє, Є. Фей), історія
догматів (А. Ревіль), історія християнської церкви
(Ж. Ревіль) та ін., учений доходить такого висновку:
“Релігійність! Не будучи самі релігійними, французи
замислюються над релігійністю, розмірковують та
читають про неї (за багатством своїх бібліотек Па-
риж поступається лише Лондону)” [11, с. 266].
Продовжуючи з’ясовувати специфіку його філо-
софсько-релігійного підходу, варто звернутися до
змісту двох рецензій: “Релігія, як предмет історич-
ного та філософського вивчення” (1897) та “Кри-
тика на працю М. Боголюбова “Філософія релігії”
(1915). Релігію, наголошує вчений, можна сприйма-
ти як історичний факт та психологічну проблему. У
ролі останньої вона давно привернула увагу філо-
софів, а ось як факт, нещодавно стала предметом
вивчення істориків. “Давно люди говорили й спере-
чалися про таємничу загадку, яка називається ре-
лігійною вірою, але лише нещодавно почали уваж-
но вивчати ті зовнішні знаки – предмети та письме-
на, – які в різних народів і в різний час були вира-
женням цієї віри. Це вивчення є, на нашу думку,
однією з великих справ XIX століття, що закінчуєть-
ся. Люди XIX століття багато говорили й говорять про
свої відкриття та завоювання у сфері різних наук,
особливо в галузі природознавства, деякі навіть про-
понували наше століття назвати століттям природо-
знавства, але якщо широкі узагальнення й багатоо-
біцяючі гіпотези XIX століття приголомшують своїм
зовнішнім блиском і грандіозністю, то відкриття й
дослідження в області історії релігій являють со-
бою важливий фундамент для майбутніх філо-
софських побудов, що руйнує багато з колишніх
багатовікових атеїстичних і матеріалістичних філо-
софських переконань, і людям, які усію душею та
серцем шукають шлях істини, указують до неї
дійсну дорогу ” [10, с. 286]. Відповідь на питання,
чим релігія була від самого початку й чим вона
повинна бути, породжує численні аргументи pro et
contra. Як наслідок, зауважує С. Глаголєв, виника-
ють напрями – раціоналістичний та православно-
християнський. Перший, на переконання вченого,
не мав такого впливу як другий (яскравим пред-
ставником якого він вважає В. Кудрявцева-Плато-
нова), але й той має характер не позитивного дос-
лідження, а радше спростування пантеїстичних та
раціоналістичних підходів, містить у собі критику
філософських уявлень про релігію, а не аналіз ре-
лігійної свідомості та відчуттів різних народів. Ос-
кільки релігія – це не лише вчення, але й діяльність,
від дослідження останнього аспекту якої вчені
відійшли, тоді існує необхідність для філософів
використання у своїх дослідженнях методу істо-
ричного пізнання релігійних явищ з метою вияв-
лення в релігії “потворно-хворобливих форм” її бут-
тя. Важливість останнього для вченого стає зрозу-
мілою, виходячи з його критики праці М. Боголю-
бова “Філософія релігії” (1915). Головний недолік її
полягає в тому, що автор керувався не принципа-
ми історичного пізнання, а “апостольським духом”,
наполягаючи на психологічному методі: “Автор не
стільки знає релігії, скільки душу людини в її бла-
городних проявах, і це знання надає цінність його
психологічному аналізові релігійних рухів людсь-
кої душі” [17, с. 195]. Тому уважає вчений, він ро-
зуміє філософів релігії краще, ніж самі релігії, та
пропонує для вивчення “хаос замість історії”. На-
томість, філософ повинен мати релігійні переконан-
ня, й у православного філософа вони православні,
але для того, щоб зрозуміти переконання інших,
він повинен зрозуміти, що їх породило. Для того,
щоб довести істинність власних переконань і роз-
крити хибність інших, він має дізнатись про різні
види релігійної совісті. “Тільки історія релігії – су-
вора та доброчесна – оголить цю совість, і до цієї
історії повинен звернутися філософ, щоб отримати
дані для відповіді на питання, що є і чим повинна
бути релігія” [10, с. 85].
Не меншим, а то й більшим прецедентом, який
загострив проблему віри та розуму у творчості вче-
ного, стало питання про походження людини. У
статті “До питання про походження людини (Pithe-
canthropus erectus)” (1909) він указує на хибність
канонів, які були висунуті в 60-70-х рр. ХІХ століття,
– зокрема, це роботи Ламарка “Зоологічна філосо-
фія” та Ч. Дарвіна “Про походження видів”. Учений
вважає, що твердження про Pithecanthropus erectus
є предметом віри, а не фактом знання. Доведення
та припущення, як виникла людина, що робляться
на підставі порівняльної анатомії та онтогенії, ма-
ють значення лише для тих, хто прийняв на віру
такі догмати: 1) ступінь схожості є пропорційним
ступеню спорідненості; 2) індивідуум у своєму роз-
витку відтворює історію свого роду, онтогенез відоб-
ражає в собі філогенез. “Сутність дарвіністичної
віри: перше людство знаходилося на дуже низько-
му інтелектуальному та моральному рівні, у ньому
сильно відчувався тваринний спадок від тварин-
них предків. Сутність християнської віри: перше
людство було невинне та чисте (догмат творіння за
образом та подобою Божою), але воно звернуло з
прямого шляху сходження до Бога, прийняло на
себе зло та порчу (догмат падіння). Через бого-
втілення на землі людству надається можливість
та даються сили повернутися на прямий шлях та
знайти спасіння в єднанні з Богом (догмат споку-
ти). Еволюційна теорія проста, як елементарна гео-
метрія. Християнське вчення складне та глибоке,
як життя. Еволюційна теорія ґрунтується на до-
вільному та широкому тлумаченні явищ. Христи-
янське вчення для віруючого є істиною, що безпо-
середньо переживається ” [14, с. 477-478].
Рухаючись далі за логікою нашого досліджен-
ня, ми хотіли б звернутися до лекцій С. Глаголєва,
які були прочитані ним 6-20 вересня 1899 р. у МДА
після повернення із закордонного відрядження. Це
стаття в “Богословському віснику” під назвою “Ре-
лігія та наука в їх взаємовідношенні до наступаю-
чого XX століття ” (1899-1900). Якщо раніше,
відзначає автор, у XVIII столітті, дуже багато було
релігійного лицемірства, то “біля кожної віруючої
людини тепер поруч не стоїть симулянт”. Попри те,
що XIX століття заповідало XX невирішений конфлікт
між богослів’ям та природничими науками, історич-
ними та філософськими, який має ще давнішу істо-
рію (конфлікт між релігією та наукою в справі пред-
ставлення картини світу виник у XVI столітті, а наба-
гато пізніше – з другої половини XVIII століття – ви-
ник конфлікт із питань представлення історії світу,
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 1 (115) січень-лютий 2012 р.
ЕКОНОМІКА 161ФІЛОСОФІЯ
про що свідчать дані космогонії та історичної гео-
логії), насправді атеїстичний мислитель XX ст. “вба-
чає в богословові не шарлатана, не практичного
ділка, а ідеаліста – людину благородних, піднесе-
них, але насправді – хибних принципів. Кожна по-
милка звичайно повинна мати шкідливі наслідки; такі
наслідки, з точки зору сучасного атеїста, повинна
мати й релігійна віра, але він бачить для неї багато
пом”якшувальних обставин – він визнає, що ця, на
його думку, pia fraus корисніше та сприятливіше того
“не знаю”, яке лише єдино він може дати у відповідь
на одвічні питання ” [12, с. 381]. Служитель релігії
вбачає в ученому, який не задовольняється життє-
вим досвідом та скептичними поневіряннями, парт-
нера в питаннях пізнання світу, ось тому релігія й
стає предметом поглиблених історичних та психо-
логічних досліджень у цей час. Частково цьому спри-
яло те, що механіко-атомістична теорія, яка довгий
час знаходилася в основі матеріалістичного світог-
ляду, зазнала краху на межі XIX-XX століть. На це
вказали дослідження фізиків Р. Клазіуса (1822-1888),
Г. Гірна (1815-1890) та математика М. Лобачевсько-
го (1792-1856). Оскільки світ постає тепер не у виг-
ляді грубого та простого механізму, а у вигляді при-
вабливої та таємничої загадки, то виникає питання:
хто загадав її? Відповідь на це питання, уважає ав-
тор, потрібно шукати в релігії. При вивченні природи
та близькому контакті з нею в душі, виникають два
відчуття: 1) відчуваєш, що цей світ опирається на
щось вище за тебе, щось інше, що забезпечує взає-
мне існування та підтримку; 2) світ є тимчасовий
процес, як той поїзд, який несе тих, що живуть у
нім, кудись туди, що не є цим світом (Дивіться ін-
шу статтю С. Глаголєва “Нове світорозуміння” (1911)
[15]). Матеріалістичний світогляд поступився місцем
науковій анархії, яка набула ідеалістичного харак-
теру. Учений уважає останню сприятливою для того,
щоб “розпочати вивчення природи в дусі віри”.
Висновки
Таким чином, на прикладі аналізу підходу ака-
демічного вченого до проблеми взаємовідносин
релігії та науки помітно, що автор “реактивує” не-
обхідні духовні смисли та цінності шляхом звер-
нення до ідей православного віровчення, а також
намагається спростувати думку про ворожі стосунки
релігії та науки, мотивуючи це тим, що між ними
існує світоглядна спільність, а головною причиною
тих розбратів, які точаться навколо них, є квазіме-
тафізичні інтерпретації наукових досліджень, які він
помічає в матеріалізмі та дарвінізмі. Як представ-
ник православної духовно-академічної думки кінця
XIX – початку XX століття, С. Глаголєв належить до
філософсько-апологетичної течії цієї традиції
(В. Кудрявцев-Платонов, П. Свєтлов, М. Фіолетов
та ін.); свої студії він розвивав за такими напрямами
– природничо-науковий, релігійно-історичний та бо-
гословський. Завдання власної апологетичної “місії”
вчений вбачає в тому, щоб указати на близькість
науки та релігії, з одного боку, формулюючи дос-
татні підстави для їх діалогу, залучивши методоло-
гією історичного дослідження релігійних явищ до
розбудови “православно-християнської” науки про
релігію, а з іншого, розробивши засади системи
православної філософії, яка, на відміну від філо-
софії еволюціонізму, має скоординувати взаємовід-
носини релігійного та наукового пізнання.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Волков С. Последние у Троицы: Воспоминания о Мос-
ковской Духовной Академии (1917-1920) / С. Волков. - СПб. :
Дмитрий Буланин, 1995. - 318 с.
2. Глаголев С. С. Новый антидарвинистический труд : [рец.
на : Чемена А. И. Дарвинизм, научное исследование теории
Дарвина о происхождении человека. Одесса, 1892] / С. С. Гла-
голев // Богословский вестник. - 1893. - № 9. - С. 478-490.
3. Глаголев С. С. Антропологическая проблема в настоя-
щее время / С. С. Глаголев // Чтения в обществе любителей
духовного просвещения. - 1893. - № 10. - С. 272-327 ; № 11. -
С. 363-398 ; № 12. - С. 537-585.
4. Глаголев С. С. Вопрос о бессмертии души / С. С. Глаго-
лев // Вопросы философии и психологии. - 1893. - Кн. 19 (4). -
С. 1-19 ; Кн. 20 (5). - С. 1-26.
5. Глаголев С. С. Чудо и наука / С. С. Глаголев // Богослов-
ский вестник. - 1893. - № 6. - С. 477-514.
6. Глаголев С. С. Конец земли / С. С. Глаголев // Там же. -
1894. - № 4. - С. 89-112 ; № 11. - С. 246-276.
7. Глаголев С. С. Старокатолический богословский жур-
нал: Revue internationale de th?ologie / С. С. Глаголев // Там же.
- 1894. - № 1. - С. 148-192 ; № 2. - С. 290-312 ; № 3. - С. 467-488.
8. Глаголев С. С. Третий международный конгресс ка-
толических ученых / С. С. Глаголев // Там же. - 1895. - № 5.
- С. 286-296.
9. Глаголев С. С. Секция по наукам о религии на третьем
международном конгрессе католических ученых / С. С. Гла-
голев // Там же. - 1896. - № 2. - С. 325-335.
10. Глаголев С. С. Религия, как предмет исторического и
философского изучения : [рец. на : Мензис А. История рели-
гии / пер. с англ. М. Чепинской. - СПб., 1897] / С. С. Глаголев /
/ Там же. - 1897. - № 5. - С. 286-303.
11. Глаголев С. С. Религия, как предмет изучения в Па-
риже / С. С. Глаголев // Христианское чтение. - 1899. - № 8.
- С. 205-228.
12. Глаголев С. С. Религия и наука в их взаимоотношении
к наступающему XX-му столетию / С. С. Глаголев // Бого-
словский вестник. - 1899. - № 11. - С. 359-385.
13. Глаголев С. С. Сверхъестественное откровение и ес-
тественное богопознание вне истинной Церкви / С. С. Глаго-
лев. - Х. : Тип. Губер. Правл., 1900. - V, 442+XXII.
14. Глаголев С. С. К вопросу о происхождении человека
(Pithecanthropus erectus) / С. С. Глаголев // Богословский ве-
стник. - 1909. - № 3. - С. 450-478.
15. Глаголев С. С. Новое миропонимание / С. С. Глаголев
// Там же. - 1911. - № 1. - С. 1-42.
16. Глаголев С. С. Пособие к изучению основного бого-
словия / С. С. Глаголев. - М., 1912.
17. Глаголев С. С. Критика : [рец. на Боголюбов Н. Филосо-
фия религии: Ч.1.: Историческая. Т.1. Киев, 1915] / С. С. Гла-
голев // Богословский вестник. - 1916. - № 1. - С. 155-196.
18. Глаголев С. С. Об одном пастыре / С. С. Глаголев //
Там же. - 1916. - № 9. - С. 103-139.
19. Дело "Антисоветской группы черносотенных элемен-
тов в г. Сергиево Московской обл., 1928 г." // Центральный
архив ФСБ РФ. - Д. Р-40228. [Електронний ресурс]. - Режим
доступу : http://www.pstbi.ru/bin/db.exe/no_dbpath/ans/nm.
20. Деяния Священного Собора Российской Православ-
ной Церкви 1917-1918 гг. (Документы. Материалы. Деяния
I-XVI). - М., 1994. - [репр. воспр. изд. 1918 г.]. - Т. 1.
21. Ответственность религии и науки в современном
мире / [под ред. Г. Гутнера]. - М. : Библейско-богословский
институт св. апостола Андрея, 2007. - 300 с.
22. Просим освободить из тюремного заключения (пись-
ма в защиту репрессированных). - М. : Современный писа-
тель, 1998. - 208 с.
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pstbi.ru/bin/db.exe/no_dbpath/ans/nm
http://www.pdffactory.com
№ 1 (115) січень-лютий 2012 р.
162 ЕКОНОМІКА
I. Pecherans'kyy
THE PROBLEM OF SCIENCE AND RELIGION CORRELATION IN THE CHRISTIAN
APOLOGETICS OF S.S. GLAGOLEV
The article reveals the main apologetical features in the studies of Sergiy Glagolev (1865-1937), the professor of
Moscow Religious Academy. He was an representative of orthodox spiritual-academic philosophy. His works remain
unknown till our days. Having analyzed the articles of that time Orthodoxical periodicals by Sergey Glagolev we
concluded that the main characteristic was his approach to the science and religious problem's solving. He used
evolutional theories of late XІX-th - the beginning of the XX-th centuries and attempts of "scientific substantiation of
religious grounds".
Key words: Moscow Religious Academy, religious and academic philosophy, S.Glagolev, main theology, apologetics, evolutionism,
science, religion.
© І. Печеранський
Надійшла до редакції 30.11.2011
ФІЛОСОФІЯ
УДК 211 "12": 111.1
ІМ'Я "ΤΑỦΤὉΝ " У ТЕОЛОГІЧНІЙ ОНОМАСІОЛОГІЇ
ДІОНІСІЯ АРЕОПАГІТА
ВОЛОДИМИР ПОПОВ,
кандидат філософських наук, доцент Донецького національного університету
У статті розглядається проблема тлумачення змісту поняття "тотожність (ταủτоν )" у
"Corpus Areopagiticum", яке представлено в ньому як одне з Божественних імен. Проведено
історико-філософський аналіз уривку з твору "Про Божественні імена" з наведенням пер-
шоджерела та існуючих перекладів. На цій підставі здійснено перший переклад цього урив-
ку українською мовою. Автором зроблено висновок про апофатичний характер діонісієвої
ономасіології, що стала однією із засад візантійської філософії.
Ключові слова: теологічна ономасіологія, тотожність, тожсамість, ідентичність, апофа-
тична теологія, неоплатонізм.
Постановка проблеми. Зібрання творів, підпи-
саних ім'ям Діонісія Ареопагіта, учня апостола Пав-
ла, є одним із найбільш утаємничених в історії світо-
вої філософської та богословської думки. Від часу
появи в тодішньому "інтелектуальному обігу" в 532
році воно викликає цікавість не лише з боку власне
теологів, але й філософів, істориків, літературоз-
навців. Загадковим і досі не вирішеним є питання
авторства "Corpus Areopagiticum", богослови спере-
чаються про його належність до православ'я чи мо-
нофізитства, філософи досліджують ступінь впливів
на нього неоплатонізму, містики всіх часів зверта-
ються за натхненням до цих таємничих творів. Як
пише сучасний дослідник та перекладач творів Діо-
нісія Ареопагіта Г. М. Прохоров, вони (тобто твори)
"виводять за межі того, що може бути осягнено ро-
зумом, до Вічного і є "бродильним ферментом" куль-
тур чи не всіх християнських країн" [1, с. 5].
Ареопагітики, як прийнято називати це зібрання
творів, як відомо, складаються з трьох великих трак-
татів: "Про небесну ієрархію (Περί της ουρανίου
ιεραρχίας )", "Про церковну ієрархію (Περί της
εκκλησιαστικής ιεραρχίας )" та "Про Божественні
імена (Περί Θείων Ονομάτων )". Додатковими еле-
ментами "Corpus Areopagiticum" є короткий трак-
тат (у формі послання) "Про містичну теологію
(Περί μυστικής θεολογίας )" та десять листів.
Аналіз досліджень і публікацій, у яких запо-
чатковано вирішення проблеми. Філософсько-те-
ологічні спекуляції найбільшого за обсягом твору
Ареопагітик "Про Божественні імена" майже із часу
появи стали об'єктом для різноманітних інтерпретацій.
Православні богослови, починаючи від Іоана Скіфо-
польського та Максима Сповідника, тлумачили цей
текст Діонісія як обґрунтування своєї ортодоксії, а
монофізити від часів Севіра вбачали в них автори-
тетне підтвердження власних доктрин. Альберт Ве-
ликий і Тома Аквінат у своїх коментарях на твір Аре-
опагіта будували власну метафізику.
Історико-філософські тлумачення теологічної оно-
мастики Діонісія Ареопагіта більш критичні та об'-
єктивні в порівнянні із цими спекуляціями. Згідно з
позицією західних дослідників Б. МакГінна та
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|