Культуротворче буття: функції та загальні принципи розвитку
У статті розглядається проблема визначення функцій культуротворчого буття, досліджується їх природа та взаємодія. Подано авторське розуміння загальних принципів розвитку культуротворчого буття, які безпосередньо пов'язуються з його функціональним розвитком....
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2012
|
| Назва видання: | Схід |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33930 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Культуротворче буття: функції та загальні принципи розвитку / В. Федь // Схід. — 2012. — № 1 (115). — С. 170-173. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-33930 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-339302012-05-31T12:52:16Z Культуротворче буття: функції та загальні принципи розвитку Федь, В. Філософія У статті розглядається проблема визначення функцій культуротворчого буття, досліджується їх природа та взаємодія. Подано авторське розуміння загальних принципів розвитку культуротворчого буття, які безпосередньо пов'язуються з його функціональним розвитком. In the article the problem of determination of culture creating existence functions is considered. The nature and interaction of these functions are investigated as well. This article also contains author's understanding of the general principles of culture creating development. 2012 Article Культуротворче буття: функції та загальні принципи розвитку / В. Федь // Схід. — 2012. — № 1 (115). — С. 170-173. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33930 168.522.001.8 uk Схід Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Філософія Філософія |
| spellingShingle |
Філософія Філософія Федь, В. Культуротворче буття: функції та загальні принципи розвитку Схід |
| description |
У статті розглядається проблема визначення функцій культуротворчого буття, досліджується їх природа та взаємодія. Подано авторське розуміння загальних принципів розвитку культуротворчого буття, які безпосередньо пов'язуються з його функціональним
розвитком. |
| format |
Article |
| author |
Федь, В. |
| author_facet |
Федь, В. |
| author_sort |
Федь, В. |
| title |
Культуротворче буття: функції та загальні принципи розвитку |
| title_short |
Культуротворче буття: функції та загальні принципи розвитку |
| title_full |
Культуротворче буття: функції та загальні принципи розвитку |
| title_fullStr |
Культуротворче буття: функції та загальні принципи розвитку |
| title_full_unstemmed |
Культуротворче буття: функції та загальні принципи розвитку |
| title_sort |
культуротворче буття: функції та загальні принципи розвитку |
| publisher |
Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Філософія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/33930 |
| citation_txt |
Культуротворче буття: функції та загальні принципи розвитку / В. Федь // Схід. — 2012. — № 1 (115). — С. 170-173. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
| series |
Схід |
| work_keys_str_mv |
AT fedʹv kulʹturotvorčebuttâfunkcíítazagalʹníprincipirozvitku |
| first_indexed |
2025-07-03T14:50:04Z |
| last_indexed |
2025-07-03T14:50:04Z |
| _version_ |
1836637702123945984 |
| fulltext |
№ 1 (115) січень-лютий 2012 р.
170 ЕКОНОМІКАФІЛОСОФІЯ
УДК 168.522.001.8
КУЛЬТУРОТВОРЧЕ БУТТЯ: ФУНКЦІЇ ТА
ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ РОЗВИТКУ
ВОЛОДИМИР ФЕДЬ,
доктор філософських наук, професор Слов'янського державного педагогічного університету
У статті розглядається проблема визначення функцій культуротворчого буття, дослід-
жується їх природа та взаємодія. Подано авторське розуміння загальних принципів роз-
витку культуротворчого буття, які безпосередньо пов'язуються з його функціональним
розвитком.
Ключові слова: культуротворчість, буття, функція, принцип, світогляд, діяльність.
Постановка проблеми та стан її вивчення.
Проблема функціонального розвитку культуротвор-
чого буття та найбільш загальних принципів та зако-
номірностей розвитку цього буття на сьогодні вис-
тупає недостатньо розробленою. Дотичними до цієї
теми виступають окремі публікації та ґрунтовні роз-
робки сучасних вітчизняних учених, у яких пробле-
ма культуротворчості постає як царина свободи та
вибору людини (Л. Губерський), як її екзистенціаль-
не самовизначення (С. Пролєєв), як гарант розвит-
ку національної культури (В. Суханцева), як прояв
життєтворчості (Н. Хамітов). В. Леонтьєва найбільш
послідовно аналізує культуротворчість та розглядає
її як процесуальне буття ціннісно-смислового універ-
суму та як "буття-в-культурі".
Вагомий внесок у вивчення методологічних ос-
нов світогляду та світоглядних засад української
культури здійснили сучасні українські вчені А. Азар-
хін, В. Бітаєв, Я. Боровський, М. Бровко, В. Горсь-
кий, В. Діденко, Л. Димитрова, В. Лук'янець, І. На-
дольний, Ю. Писаренко, В. Табачковський, Н. Тара-
сенко, у роботах яких розкрито проблеми історич-
них вимірів світогляду, гуманістичного світосприй-
няття, наукового світогляду, світоглядних аспектів
культури, принципів творчої діяльності та ін.
Проте параметри функцій та загальних принципів
розвитку культуротворчого буття не досліджувались
у взаємообумовленості своїх складових в українсь-
кому контексті. Ґенеза світоглядних парадигм куль-
туротворчого буття в українських вимірах висвітле-
на недостатньо як у вітчизняній, так і в зарубіжній
філософській та культурологічній думці. Осмислен-
ня взаємозв'язку цих параметрів дозволяє знайти
вихід людини й українського соціуму із кризового
стану. Західноєвропейська, російська та українсь-
ка гуманітаристика накопичила важливий теоретич-
ний потенціал, щоб упритул наблизитись до поста-
новки проблеми культуротворчого буття в різних на-
ціонально-культурних аспектах його існування.
Отже, мета статті полягає у формуванні нових
методологічних і загальнотеоретичних підходів дос-
лідження культуротворчих процесів і дослідженні
культуротворчого буття з точки зору визначення
функцій та загальних принципів розвитку.
Виклад основного матеріалу. Проблема функ-
цій культуротворчого буття тісно пов'язана з його
структурною організацією та випливає з реалізації
діяльнісно-процесуального потенціалу культури.
Функції культуротворчого буття органічно пов'я-
зані з функціями культури. Якоюсь мірою функції
культуротворчого буття випливають та перехрещу-
ються з функціями культури. Якщо виділити такі
функції культури, як адаптаційна, інформаційно-зна-
кова, пізнавальна, ціннісна, комунікативна, мораль-
но-духовна, нормативно-регулятивна, то можна по-
бачити, що в них певною мірою віддзеркалюються
функції культуротворчого буття. Проте застосуван-
ня методу парадигмального проектування дозволяє
виявити ряд специфічних функцій культуротворчості
як буття людини в культурі. Якщо функції культури
здебільшого спрямовуються на передачу знань і
творчість проектує людину у напрямок, вивірений
традицією, то функції культуротворчого буття вихо-
дять за ці межі та відображають інноваційний потен-
ціал культури саме як онтологічну присутність буття
людини в культурі.
Функції культуротворчого буття мають цільову
константу своєї визначеності як сталий орієнтир куль-
туротворчості людини. Виходячи з того, що культу-
ротворче буття висвітлює суто людську специфіку
існування у світі - творче ставлення до навколиш-
ньої дійсності, можна зазначити: цілепокладання в
діяльності має явний характер, що визначає функції
культуротворчого буття, а варіативність творчої діяль-
ності розкриває неявне цілепокладання, що суттє-
во збагачує практичну реалізацію цих функцій.
Зокрема, можна виділити такі функції:
а) креативна функція - пов'язана з творчим на-
чалом у культурі - це принципова установка на но-
ваторство, що дозволяє створити якісно новий зміст
і форму в різноманітті культурних процесів, бороть-
ба з епігонством та зародження нових парадигм. Кре-
ативна функція виражається на різних етапах твор-
чої діяльності людини, яка спрямована на вихід із
меж усталеної традиції.
Від давніх часів до сьогодення розуміння при-
роди творчості в культурі змінювалось, проте не-
змінною залишалась її основоположна роль. Спектр
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 1 (115) січень-лютий 2012 р.
ЕКОНОМІКА 171ФІЛОСОФІЯ
цього розуміння розподілився в доволі широких
межах, від сили, дарованої Богом (Аліпій) до де-
конструкції інформаційних потоків (Ж. Дерріда).
Семантика слова "культуротворчість" передбачає
творення культури як світоглядно-ціннісного універ-
суму. Творчість передбачає формально-змістовний
світоглядний етап осмислення навколишнього світу
та зміну цих формальних і змістовних характерис-
тик простору та часу в діяльнісній сфері конкретних
культурно-історичних умов.
Культура через творчість та співтворчість дозво-
ляє подолати рутину сірого повсякдення як абсурд-
ності людського існування й надає можливість лю-
дині "бути", тобто жити в автентичному світі духов-
них цінностей культури.
Культуротворче буття, будучи специфічним спо-
собом існування людини у світі, спирається на при-
сутність у цьому існуванні через фактичність події.
Подія засвідчує присутність людини в культурі та
розуміється через акт творчості. Тільки творчість
перериває коло змінюваності подій і фіксує тут-бут-
тя. Отже, творчий акт є подієвістю виробництва
ціннісного світу культури. І в цьому плані з розвит-
ком матеріального виробництва та зародженням іде-
ології споживання виникає протиріччя між матері-
альною й духовною складовою цієї подієвості куль-
турного буття.
Креативна функція культуротворчого буття буду-
чи основоположною безпосередньо пов'язана з
іншими функціями;
б) інтеграційно-диференційна функція - перед-
бачає діалектичне об'єднання в цілісний духовний
світ культуротворчого буття різних людей, які ста-
новлять певну історичну цілісність, та їх диферен-
ціацію на основі соціальних, етнічних, світоглядних
ознак. Розквіт культурної епохи спричинює інтегра-
цію людей та нівелювання ознак диференціації, а
занепад, навпаки, - посилення тенденцій розмежу-
вання й структурування суспільства. Криза світо-
глядної парадигми викликає розмежування ідеалів
усередині єдиної свідомості, що призводить до роз-
колювання свідомості й кризи особистості.
Із розвитком історичного часу провідна парадиг-
ма переосмислюється, що сприяє новій інтеграції
та диференціації культуротворчого буття. Інтеграція
в цілісний соціокультурний суб'єкт можлива на ос-
нові усвідомлення спільної мети та спільної карти-
ни світу, загальних способів розв'язання життєвих
проблем, цілісності культурного часу й простору.
Диференціація обумовлюється факторами розме-
жування цих основ;
в) рефлексивно-когнітивна функція - здатність
людини до осмислення й пізнання духовного дос-
віду своїх попередників та визначення власного
місця й ролі в культуротворчому бутті. Культура
людини формується на основі пізнання традиції та
засвоєння провідної парадигми, яка репрезентує
спільний для певної культурної епохи стиль мислен-
ня, світобачення та світопізнання;
г) аксіологічна функція - вироблення в межах
однієї світоглядної парадигми специфічної ціннісно-
ієрархічної системи, яка ґрунтується на основі та-
ких цінностей, що виступають найбільш загальни-
ми світоглядними орієнтирами для кожної людини
та беруть безпосередню участь у формуванні її куль-
турного поля як співвідношення оцінних структур.
Цінності є не фактичними, а значущими для фак-
тичної наповненості (подієвості) людського життя;
д) нормативно-регулятивна функція - відіграє
роль матриці, яка встановлює, диктує та задає зміст
і форму світоглядній парадигмі на основі певних
норм, канонів, правил, настанов, зразків, моделей,
традицій, що виражають культуротворче буття у
свідомості та поведінці людини;
е) виховна функція - фокусування всіх попе-
редніх функцій культуротворчого буття й передба-
чення практичної діяльності певного соціокультур-
ного середовища з формування й розвитку мораль-
но-естетичних цінностей та норм людини, яка всту-
пає в суб'єкт-суб'єктні (діалогічні, творчі) відносини
зі світом.
Функції культуротворчого буття пов'язані між со-
бою за фундаментальними законами діалектики й
можуть розвиватися за певними принципами, які
розглянемо детальніше.
1. Принцип адекватності виконує онтологічну
відповідність: можливого - наявному. Основополож-
ну роль в адекватності культуротворчості відіграє
тотожність. Починаючи з Аристотеля, буття органіч-
но пов'язується із законом тотожності - воно постає
та зникає разом із тотожністю.
Важливо підкреслити думку Аристотеля про пріо-
ритет буття дійсного перед буттям можливим, зау-
важуючи, що буття, невинищуване й необхідне,
можна віднести лише до сфери буття в дійсності.
Воно ніколи не є даним як буття в можливості, по-
тенційне буття [1, с. 24].
Культуротворче буття охоплює матеріальну й ду-
ховну адекватність людини - світу, людини - культу-
ри. Якщо адаптація передбачає пристосування до
певних умов, ціною чого може стати втрата власно-
го ціннісного світу, то адекватність виражає цілепок-
ладання цієї адаптації (чи є вона необхідною?) не з
позиції цілей та наслідків окремої людини, а з по-
зиції соціуму та історичного розвитку нації.
Адекватність виражає реальність буття: з одно-
го боку, усе, що існує, виникло недаремно, воно є
адекватним наявному, а з іншого, культуротворчість
передбачає адекватність духовно-моральним дже-
релам, інакше - наявність тоталітаризму, геноциду,
тобто суттєва неадекватність логіці культуротворчо-
го буття. У поєднанні з функцією творчості адек-
ватність постає в просторі-часі не як констатація, а
набуває процесуального характеру.
Світоглядні парадигми виражають адекватні
зразки постановки та розв'язання світоглядних про-
блем таким конкретним (природним, соціальним, на-
ціональним, індивідуальним) умовам існування, як
тут-буття людини. Специфічна особливість цього
процесу полягає в тому, що адекватність певною
мірою гарантує сталий розвиток там-буття людини,
тобто спрямоване не тільки в теперішнє, а й у май-
бутнє, несе у собі певний потенціал змін. Бути адек-
ватним собі самому - означає прийняти на себе
певні суспільні обов'язки, а у вищому смислі - пізна-
ти свою Самість.
Соціальне та особисте буття завжди є адекват-
ним реальному, що через належне моделює куль-
туротворчість, актуальну в певний часовий відтинок
у конкретному природно-кліматичному ареалі. Адек-
ватність у просторовому вимірі виражається відпо-
відно до культурних форм (матеріальності культури)
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 1 (115) січень-лютий 2012 р.
172 ЕКОНОМІКАФІЛОСОФІЯ
просторового виміру природного середовища, де
вони існують. У культурі ніщо не виникає несподі-
вано, тому адекватність у часовому вимірі полягає
у відповідності з тими світоглядними парадигмами,
які існують у межах конкретного часового відрізку,
а неадекватність говорить про те, що на певному
етапі парадигми та традиції є або невідповідними та
"відмираючими", або пройшли надто незначний про-
міжок часу для їх осмислення та засвоєння.
2. Принцип уречевленості. Культуротворче бут-
тя виражає своєрідний для кожної національної куль-
тури механізм переходу "чистого буття" в "наявне
буття" як уречевлення світоглядних парадигм (цінно-
стей, традицій) через практику в матеріальний світ
наявного.
Філософська система Георга В.-Ф. Гегеля зба-
гатила проблематику культурного буття тим, що,
власне, буття розглядається як перший ступінь у
сходженні духу до самого себе, причому людське
духовне буття є продуктом логічної мисленнєвої
діяльності. Про це свідчить "Наука логіки". До неї,
крім буття, Гегель долучає вчення про сутність і
поняття. У вченні про буття він звертається до ана-
лізу таких модифікацій буття, як "чисте буття", "на-
явне буття", "пусте буття", "без-якісне буття", кате-
горія ніщо, становлення, якість, кількість, міра
тощо. При цьому буття має три значення: "чисте
буття" - беззмістовне й абстрактне існування, "на-
явне буття" - існуюче тут і тепер у матеріальному
та духовному світі - та "безпосередня дійсність",
ще не роздвоєна на явище і сутність.
У рефлексії "буття" для Гегеля відправною точ-
кою є "чисте буття" як первина іншого модусу бут-
тя - "наявного буття". "Чисте буття" має, так би
мовити, "спільні моменти" з "ніщо", хоча, зрозумі-
ло, і не ототожнюється з ним. Виділимо, принаймні
два "моменти" спільності чистого буття й "ніщо":
для обох відсутня, по-перше, предметна визна-
ченість, по-друге, "чисте буття" й "ніщо" об'єднує
категорія "становлення", у якій вони постають як
ідеалізовані моменти.
Наявне буття виступає кінцевим результатом та-
кого роду становлення, що вже характеризується
певною якісною визначеністю. Специфіка якісної
визначеності, на відміну від кількісної визначеності,
полягає в єдності з буттям. Кількість, за Гегелем, не
тотожна буттю, та при змінах до певної межі не веде
до якісних змін. Єдність та боротьба кількості та
якості утворює міру.
Отже, розвиваючи положення Гегеля про "чис-
те" й "наявне" буття, можна зазначити, що культу-
ротворче буття - це наявне буття (реальне) у всьому
різноманітті якісної виразності результатів розвитку
чистого буття (ідеального).
У просторовому вимірі уречевленість має такі
властивості, як матерія, форма, причина їх виник-
нення та ціль як призначення речі. А в часовому
вимірі ці характеристики уречевленості можуть
змінюватися, що говорить про рух як сутнісну особ-
ливість уречевленості. Саме творчо уречевлене бут-
тя, через свідомість і діяльність людини у світо-
глядних парадигмах її мислення та культурних прак-
тиках її діяльності, переводить чисте буття в стан
наявного буття.
3. Принцип становлення. Культуротворче бут-
тя є формою нашого руху в просторі й часі, а зміст
цього руху полягає у творчому становленні як відтво-
ренні нового змісту. Культуротворче буття зазнає
перетворення в різних проявах, наприклад, у тому
самому уречевленні, але при цьому воно не є ані
річчю, ані знанням. Становлення культуротворчого
буття відбувається не в наслідуванні як трансляції
досвіду, а в становленні як "оживленні" якісно но-
вого змісту.
Простір як предметне "тіло" культури має здат-
ність до становлення й саморозвитку через промі-
жок часу, який поділяє простір на умовні відрізки
суб'єктивного сприйняття. Культуротворче буття
завжди повне, невичерпне й безмежне, і через те в
культури та її персоніфікованої форми - конкретної
людини - триває постійний пошук місця свого існу-
вання та присутності в ньому в безмежжі потенцій-
них можливостей. Сутність культуротворчого буття
визначається в процесі його постійного становлен-
ня й руху, а це є тотожним самому факту присут-
ності культури в бутті. Разом із тим, культуротворчість
- це завжди потенційна можливість культури, її акту-
альність, коли культура виступає "тут" і "тепер".
4. Принцип конструктивності. Культуротвор-
че буття спрямоване на творення, а не на руйнуван-
ня, на творче розуміння, а не на механічне засвоє-
ння під впливом політичних, ідеологічних та інших
соціальних факторів, на діалог, а не на монолог, на
майбутнє, а не на минуле, на гуманізм, а не на де-
гуманізацію.
Конструктивний принцип є тією основою, яка
дозволяє змоделювати нову якість, котра фокусує
в собі визначальні характеристики майбутнього часу
й характеристики майбутнього простору. Культуро-
творчість пов'язана з конструктивною діяльністю пев-
ного суб'єкта, а суб'єкт передбачає визначені світо-
глядні мотивації (задум) і є представником певного
етносу, світоглядні мотивації якого конструюються
в традиції.
5. Принцип заперечення - виступає необхідною
умовою функціональності творчого синтезу. Важли-
вими положеннями німецької класичної філософії,
зокрема праці М. Шелера "Становище людини у
Космосі" є дві модифікації буття: "так-буття" і "тут-
буття" між якими ведеться боротьба. Автор спра-
ведливо відзначає, що всі перцептивні акти свідо-
мості людини (сприйняття, спогад, мислення тощо)
не можуть передати враження переживання дійс-
ності. Усе, що дає сприйняття, це - "так-буття (So-
seіn)" речей, на відміну від якого - їх "тут-буття (Da-
seіn)" дається у відчутті переживання опору життє-
вого устремління по відношенню до вже освоєної
сфери світу [2, с. 64]. Освоєною сферою світу є куль-
тура, а культуротворче буття виходить за межі суто
освоєного й може виявляти сферу неосвоєного, не-
пізнаваного, прихованого й містити в собі складову
ідеального, трансцендентального буття.
Отже, культуротворчість виступає своєрідним
інструментом опору теперішнього, а культуротвор-
че буття характеризується запереченням "тут-бут-
тя" усталеним формам "так-буття". Ці усталені фор-
ми вже вичерпали свій інноваційний, а подекуди й
духовний зміст, проте вони продовжують жити у
світоглядних традиціях і виражаються, зокрема, в
епігонстві. Натомість культуротворчість спрямована
на їхнє заперечення: у часовому вимірі - теперіш-
нього минулому, а в просторовому - на пошук но-
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
№ 1 (115) січень-лютий 2012 р.
ЕКОНОМІКА 173ФІЛОСОФІЯ
вих форм та змістів матеріальної діяльності. Запе-
речення епігонства - це принципова установка на
новаторство, яке фокусує в собі сутнісні характери-
стики адекватності, уречевленості, становлення,
конструктивності.
Висновки
Таким чином, унаслідок проведеного аналізу
функцій та принципів розвитку культуротворчого бут-
тя автор дійшов певних конкретних і більш загаль-
них висновків про природу цього буття, зокрема:
- функціональний розвиток культуротворчого буття
виявляє специфічні принципи розвитку культуротвор-
чості (адекватності, уречевленості, становлення,
конструктивності, заперечення), які засвідчують про-
цесуальність присутності людини у світі культурних
цінностей. Ця присутність спрямована на духовно-
матеріальне творення і є модусом руху в культурот-
ворчому бутті;
- простір і час є такими модусами культуротвор-
чого буття, які розкривають суттєві світоглядні ха-
рактеристики людини стосовно сприйняття об'єктив-
ного світу й водночас є інструментами практичної
діяльності людини щодо зміни цього світу, відпо-
відно, можна виділити світоглядну та діяльнісну
складову культуротворчого буття;
- культуротворче буття відрізняється від буття в
культурі тим, що перше спрямоване: а) на високий
духовний рівень особистості; б) на принципову ус-
тановку творення суттєво нових культурних ціннос-
тей; в) на розвиток людини "зсередини" дискурсу її
ідентичності. Буття в культурі передбачає високий
та низький (масова культура, споживання) духов-
ний рівень, копіювання та "симуляцію", розвиток
людини "ззовні" дискурсу ідентичності. Отже, куль-
туротворче буття виключає цивілізаційні, деструк-
тивні за своєю природою, процеси;
- культуротворче буття - це зв'язок і боротьба "тут-
буття" людини, що розуміється як духовність, із її
"там-буттям" як її потенційними інтенціями, що стає
можливим у різних типах творчої діяльності: насліду-
вальної, трансформаційної, заперечувальної. Куль-
туротворче буття має розвинену систему функцій і
принципів, що взаємодіють на рівнях Людина, При-
рода, Культура і засвідчують його процесуальність
як модус руху;
- культуротворче буття виступає об'єднавчим
феноменом буття мікро- і макрокосму в єдність ма-
терії, руху, простору й часу, кодифікованих у тому
чи іншому культурному типі. Ця категорія розгор-
тається в просторово-часовому модусі й постійно
корегується як зовнішніми обставинами, так і внут-
рішніми потребами. Культуротворче буття являє со-
бою процес і результат дії за певними правилами,
які встановлюються у світоглядних парадигмах.
Загальна природа цих правил може бути окресле-
ною лише за умови конкретних форм фіксації буття
в просторі та часі;
- важливою формою такої фіксації є слово як
емпіричний метод освоєння культуротворчого бут-
тя. Слово творця світоглядних цінностей виступає
одночасно в ролі автора й реципієнта, причому межі
особистого і національного розчиняються в загаль-
нолюдських цінностях, кодифікованих світоглядни-
ми парадигмами. Культуротворче буття розпредмет-
нюється у парадигмах, традиціях, мові, а опредмет-
нюється в практичній діяльності людини. Діяльність
залежить від такої суттєвої світоглядної складової
людини, як відношення, що реалізується у спілку-
ванні та діалозі.
Усе це дозволяє зробити висновок про те, що
культуротворче буття виступає важливим поняттям
філософського аналізу.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Аристотель. Метафизика / Аристотель ; [пер. с греч.
А. Кубицкий]. - М. : ЭКСМО, 2006. - Кн. 9. - 606 с.
2. Шелер М. Положение человека в Космосе / М. Шелер /
/ Проблема человека в западной философии: переводы / [сост.
и послесл. П. С. Гуревича ; общ. ред. Ю. Н. Попова]. - М. :
Прогресс, 1988. - С. 31-95.
V. Fed'
CULTURE CREATING EXISTENCE: FUNCTIONS AND GENERAL PRINCIPLES
OF DEVELOPMENT
In the article the problem of determination of culture creating existence functions is considered. The nature and
interaction of these functions are investigated as well. This article also contains author's understanding of the general
principles of culture creating development.
Key words: culture creating, existence, function, principle, world view, activity.
© В. Федь
Надійшла до редакції 20.12.2011
PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|