Сучасна економiчна теорiя: криза чи розвиток?
У статті викладено критичні оцінки стану сучасної економічної науки вченими різних наукових центрів. Запропоновано методологічний підхід до усвідомлення розвитку економічного знання. Враховуючи результати досліджень економістів — лауреатів Нобелівської премії, — автор демонструє стриманий оптимізм,...
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/3431 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Сучасна економiчна теорiя: криза чи розвиток? / М. В. Довбенко // Вісн. НАН України. — 2008. — № 12. — С. 60-71. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-3431 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-34312009-09-03T11:38:18Z Сучасна економiчна теорiя: криза чи розвиток? Довбенко, М.В. Нобелiана - 2008 У статті викладено критичні оцінки стану сучасної економічної науки вченими різних наукових центрів. Запропоновано методологічний підхід до усвідомлення розвитку економічного знання. Враховуючи результати досліджень економістів — лауреатів Нобелівської премії, — автор демонструє стриманий оптимізм, оцінюючи розвиток економічної думки впродовж 1970–2000-х рр. Адже зазначена премія завдяки своїй універсальності є нелише критерієм інтелектуальних досягнень, але й узагальнювальним показником рівня розвитку економічної науки. Відповідно за 39 років відзначень учених-економістів Нобелівською премією нагромаджено значний обсяг знань, які містяться в новаторських працях нобеліантів. Дослідження їхнього інтелектуального доробку (назване автором «економічна нобелелогія») створило надійне підґрунтя для проведення автором суто логічного аналізу й дозволило йому запропонувати низку цікавих практичних рекомендацій для спільної роботи науковців і працівників вищої освіти. The article presents evaluation of the state of modern economic science by scientists from various scientific centers. Methodological approach to understanding of economic knowledge development is proposed. Taking into account the results of researches performed by such economists as Nobel Prize-winner laureates, an author shows the restrained optimism based on the evaluation of economic conception evelopment during 1970 - 2000. Thus, the mentioned prize is not only the criterion of intellectual achievements (owing to its universality) but also generalizing index of economic science level of development. Accordingly, considerable stock of knowledge contained in innovative works of Nobel Prizewinner laureates is accumulated for 39 years of the Nobel Prize awarding to men of economic science. Study of their intellectual creations (author called them as «economic nobelelogiya») made reliable foundation for exclusively logical analysis performed by an author and allowed him to propose a number of attractive recommendations for joint activity of scientists and higher education employees. 2008 Article Сучасна економiчна теорiя: криза чи розвиток? / М. В. Довбенко // Вісн. НАН України. — 2008. — № 12. — С. 60-71. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/3431 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нобелiана - 2008 Нобелiана - 2008 |
| spellingShingle |
Нобелiана - 2008 Нобелiана - 2008 Довбенко, М.В. Сучасна економiчна теорiя: криза чи розвиток? |
| description |
У статті викладено критичні оцінки стану сучасної економічної науки вченими різних наукових центрів. Запропоновано методологічний підхід до усвідомлення розвитку економічного знання. Враховуючи результати досліджень економістів — лауреатів Нобелівської премії, — автор демонструє стриманий оптимізм, оцінюючи розвиток економічної думки впродовж 1970–2000-х рр. Адже зазначена премія завдяки своїй універсальності є нелише критерієм інтелектуальних досягнень, але й узагальнювальним показником рівня розвитку економічної науки. Відповідно за 39 років відзначень учених-економістів Нобелівською премією нагромаджено значний обсяг знань, які містяться в новаторських працях нобеліантів. Дослідження їхнього
інтелектуального доробку (назване автором «економічна нобелелогія») створило надійне підґрунтя для проведення автором суто логічного аналізу й дозволило йому запропонувати низку цікавих практичних рекомендацій для спільної роботи науковців
і працівників вищої освіти. |
| format |
Article |
| author |
Довбенко, М.В. |
| author_facet |
Довбенко, М.В. |
| author_sort |
Довбенко, М.В. |
| title |
Сучасна економiчна теорiя: криза чи розвиток? |
| title_short |
Сучасна економiчна теорiя: криза чи розвиток? |
| title_full |
Сучасна економiчна теорiя: криза чи розвиток? |
| title_fullStr |
Сучасна економiчна теорiя: криза чи розвиток? |
| title_full_unstemmed |
Сучасна економiчна теорiя: криза чи розвиток? |
| title_sort |
сучасна економiчна теорiя: криза чи розвиток? |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Нобелiана - 2008 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/3431 |
| citation_txt |
Сучасна економiчна теорiя: криза чи розвиток? / М. В. Довбенко // Вісн. НАН України. — 2008. — № 12. — С. 60-71. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT dovbenkomv sučasnaekonomičnateoriâkrizačirozvitok |
| first_indexed |
2025-07-02T06:43:31Z |
| last_indexed |
2025-07-02T06:43:31Z |
| _version_ |
1836516493556187136 |
| fulltext |
60 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 12
В останні десятиліття зросла полярність оцінок стану сучасної економічної
теорії. У численних публікаціях поряд із позитивними відгуками про розвиток
провідних напрямів економічної теорії з’являються досить категоричні суджен-
ня багатьох науковців про те, що «економічна теорія хвора», вироджується у
формалістику, «розумову гру заради гри» і «стомливу схоластику». Дедалі час-
тіше чуємо висловлювання про кризу економічної науки! Чи все так насправді?
Стриманий оптимізм в оцінюванні розвитку економічної думки впродовж
1970—2000-х рр. демонструє автор статті. Його аргументи вибудувані на
результатах новаторських досліджень економістів — лауреатів Нобелівської
премії. Щоправда, талановитий шведський винахідник Альфред Нобель не за-
початковував премії з економіки, проте ініціатива групи шведських учених і
банкірів виявилася більш ніж вдалим експериментом у напрямі розвитку його
ідей, і з 1969 р. економісти теж почали отримувати цю почесну нагороду.
© ДОВБЕНКО Михайло Володимирович. Доктор економічних наук. Директор Інституту відкритої
політики (Київ). 2008
М. ДОВБЕНКО
СУЧАСНА ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ: КРИЗА ЧИ РОЗВИТОК?
На межі ХХ і ХХІ століть чимраз актив-
ніше лунають різні, часто суперечливі
оцінки стану економічної науки. Зокрема,
почесний професор Принстонського уні-
верситету Вільям Баумоль переконаний,
що «наша галузь [економічної] науки живе
і процвітає, вона готова стартувати в двад-
цять перше століття» [1]. Водночас відо-
мий своїми дослідженнями американський
економіст та історик економічної думки
Роберт Хайлбронер вважає: «Внесок сучас-
ної економічної науки в розширення наших
знань про соціальні процеси не просто роз-
чаровує, він відверто бідніший порівняно
з тим, що зробили Адам Сміт, Джон Стю-
арт Мілль, Карл Маркс, Торстейн Веблен,
Альфред Маршалл, Джон Мейнард Кейнс
чи Йозеф Шумпетер. Якщо аналізувати су-
часну економічну теорію на основі її філо-
софського та історичного змісту, то будемо
змушені визначити їй місце в надирі, а не
в зеніті її історії» [2]. Російський учений-
економіст (Євген Балацький,) аналізуючи
закономірності розвитку економічної на-
уки, зауважує, що «більш ранні праці еко-
номістів характеризувалися вищою збалан-
сованістю. Напевно, у міру розвитку еко-
номічної науки в її надрах стали наростати
відцентрові сили, котрі розривають єдине
економічне знання на окремі фрагменти …
такий стан справ можна кваліфікувати як
початок кризи» [3].
З різних економіко-теоретичних центрів
звучать ще категоричніші оцінки. Так, на-
уковець із Кембриджського університету
(Великобританія) Тоні Лоусон вважає, що
«економічна теорія зазнає серйозної кри-
зи в поясненні подій, що відбуваються в ре-
альному світі, і в здійсненні аналізу, при-
датного для економічної політики» [4]. Де-
які науковці з Московського державного
університету переконують, що «криза всієї
системи сучасної економічної думки, ши-
роко визнається на Заході, в тому, що жод-
на сучасна теорія не спроможна охопити і
пояснити сукупну господарську дійсність»
[5]. У своїй спільній праці, надрукованій у
Гарвардському університеті, Роберт Хайл-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 12 61
бронер і Вільям Мілберг пов’язують кри-
зу сучасної економічної теорії з відсутніс-
тю широкого набору політичних і соціаль-
них принципів, якими характеризували ма-
кроекономіку минулих років [6].
Цікаву аргументацію щодо наявності
«глибокої і затяжної кризи сучасної еконо-
мічної теорії» наводить російський акаде-
мік Віталій Полтерович. Він пише: «Кри-
за виявляє себе не тільки в тому, що тео-
ретична економіка не зуміла ефективно
розв’язати актуальні проблеми економіч-
ної політики, зокрема, в країнах, де трива-
ють реформи, але й у глибинних внутріш-
ніх причинах: нагромаджуються теоретич-
ні факти, що свідчать про принципову об-
меженість її методів» [7, 47]. На жаль, така
категоричність суджень науковців не за-
вжди підсилює вагомість їхніх аргументів.
Більше того, згаданий В. Полтерович вра-
жає своєю відвертістю, заявляючи: «…я не
бачу чітких шляхів виходу з кризи» [7, 49].
Можна було б не реагувати на такі ви-
словлювання, розуміючи, що шляхом плю-
ралізму думок лише й має розвиватися нау-
ка. Але через відсутність реакції на критику
виникають абсурдні звинувачення на адресу
економічної науки. Наприклад, Микола Ру-
денко переконує: «Занепад Аргентини пояс-
нюється загальною недосконалістю сучасної
економічної науки» [8]. У такому разі мов-
чати не можна. Справді, Аргентина впро-
довж 90-х років ХХ століття кілька разів
оголошувала дефолт *. Проте ві домо, що за
останні 30 років неодноразово оголошували
дефолт за облігаціями і бан ківськими борга-
ми понад 70 країн світу. Закономірно вини-
кають питання: чому загальна недоскона-
лість сучасної економічної науки стала при-
чиною занепаду саме Аргентини? Хіба де-
фолти в Сальвадорі (1981–1996 рр.) чи
Венесуелі (1995–1997 рр.) були не такими
болісними? Чи, наприклад, на Соломонових
островах (1995–1997 рр.) і в Росії (1998 р.)
вивчали різні економічні теорії? А може
тому, що в Анголі (1992–1997 рр.) їх узагалі
не вивчали, а в Хорватії (1993–1996 рр.)
надто багато приділяли їм уваги?!
По-перше, навіть не треба бути фахівцем-
інтелектуалом, щоб зрозуміти, що дефолт
здебільшого означає форму прострочення
платежів за банківськими кредитами. І про-
блему порушення первісних зобов’язань
усували переважно за допомогою обміну
облігацій на нові або ж шляхом достроко-
вого викупу боргу. По-друге, економічні
системи переважної більшості країн світу
функціонують не відповідно до логіки рин-
ку, а як комбінація ринку, організації, ме-
реж і адміністрування, які по-різному поєд-
нуються в конкретних географічних та іс-
торичних умовах. Отже, неправильні дії, як
і незнання деякими урядовцями цих країн
основ економічної науки не варто прикри-
вати її недосконалістю.
Навіть сповідуючи критичне ставлення
до окремих теоретичних положень сучасної
економічної науки, не можна погодитися з
її негативними оцінками, адже реалії життя
змінюються, світ ускладнюється, а знання
кожні кілька років подвоюються. Цивіліза-
ційний поступ характеризує не лише гло-
балізація, але й дезінтеграція. Настає тех-
нотронна ера, у якій формується нова еко-
номіка — економіка динамічних знань з її
найактуальнішим товаром — інформацією.
Попередня економічна система не може ді-
яти на основі положень, за якими функці-
онувала впродовж майже 500 років із часу
своєї появи. Звична система знань уже не
може пояснити суть багатьох радикальних
трансформацій, передбачити хід і наслід-
ки їх подальшого перебігу. Багато людей, у
тому числі й окремі науковці, панікує, вва-
жаючи таку ситуацію глобальною, глибо-
кою кризою науки. Однак якщо погодитися
з цією думкою, то кризовий стан економіч-
* Наприкінці 2001 р. Аргентина оголосила найбіль-
ший в історії світової валютно-фінансової системи
дефолт на суму 132 млрд дол. США – сьома частина
боргу всіх країн, що розвиваються.
62 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 12
ної системи індустріального суспільства —
це попередник і стимул розвитку економіки,
побудованої на знаннях та інформації.
Економічна теорія — це система еконо-
мічного знання, вона ніколи не буває і не
може бути стаціонарною. Розширення сфе-
ри впливу економічного знання через по-
яву нових теоретичних конструкцій зму-
шує його швидко пристосовуватися до но-
вих вимог, щоб підтримати порядок в інте-
лектуальному просторі, який змінює свої
межі. Інакше кажучи, відбувається еволю-
ція, тобто процес розвитку продуктивного
знання.
Цей процес може мати дві форми роз-
витку: поступальну та кризово-методичну.
О. Худокормов першу з них називає «ін но-
ваційно-регулярною», бо це «механізм
регулярного вдосконалення економічної
науки, побудований на систематичних і по-
стійних «фундаментальних» і «по кра щу-
валь них» інноваціях» [9]. Кри зово-ме то-
дична форма розвитку — це радикальна
зміна окремих теоретичних конструкцій.
Це не занепад або смерть усієї економічної
теорії. Економічне знання не зникає. Це бо-
лісне, але закономірне оновлення продук-
тивного знання, що реалізується шляхом
зняття заборон на іншу думку, відновлення
каналів обміну інформацією тощо. Це, імо-
вірніше, криза методики оновлення еконо-
мічної теорії (від слова методичний [гр.
methodikos] — послідовний, систематич-
ний, що точно дотримується наперед уста-
новленого плану, системи). Таким чином, у
сучасній економічній науці наявна криза
методики окремих економічних теорій, так
звана хвороба росту, спричинена неймовір-
ним розквітом економічних досліджень в
останні десятиріччя.
Як бачимо з висловлення М. Руденка,
подібні твердження спотворюють уявлен-
ня про теоретико-методологічні процеси,
що відбуваються в економічній науці. Чим
же тоді економічна наука буде приваблю-
вати молодь та вражати суспільство? Біль-
ше того, далекі від об’єктивності критично-
експертні оцінки стану економічної науки
невиправдано затьмарюють її справжні до-
сягнення.
Аналіз значної кількості монографій і
наукових статей, опублікованих упро-
довж останніх майже двадцяти років, свід-
чить: учені різних країн і наукових шкіл
запропонували суспільству чимало інте-
лектуальних новацій. Більшість із них має
неабияку наукову цінність і практичну ко-
ристь. На цьому тлі особливо показові ре-
зультати новаторських досліджень еко-
номістів — лауреатів Нобелівської премії.
Починаючи з 1969 року — першого року
відзначення найвагоміших економічних
досягнень, — почесну нагороду отримав 61
номінант. Усебічна незалежна оцінка нау-
кового доробку та обрання щорічних но-
беліантів — унікальна подія, що має над-
звичайний вплив як на розвиток економіч-
ної теорії, так і на формування економічної
практики. У сучасному спектрі всіх науко-
вих відзнак (не лише економічних) Нобе-
лівська премія займає найвищу позицію,
закріплюючи нову реальність в інтелекту-
альному світі **.
Якщо неупереджений підхід нобелів-
ських інституцій до визначення найкращо-
го економічного доробку вчених майже не
піддається сумніву, то думки про «відрив
економічної науки від практики», що еко-
номіці катастрофічно не вистачає «влас-
ного предмета досліджень», що «більшість
економічних теорій не може пояснити ні-
** Серед найвищих відзнак у галузі наук, що не охо-
плені премією А. Нобеля, помітне прагнення мати
таку ж престижність, як у Нобелівської. Наприклад,
у переліку нагород премію Голдмана (нагорода,
яку вручають найкращим екологам) прирівнюють
до Нобелівської. До неї прирівнюють також пре-
мію Millennium Technology Prize фінського Фонду
технологічних нагород (800 тис. євро), яку прису-
джують раз у два роки вченим і винахідникам, які
зробили найвагоміший внесок у розвиток охорони
здоров’я, комунікацій, створення нових матеріалів.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 12 63
чого реально існуючого», що «глибока еко-
номічна наука відриває нас від реальнос-
ті, а отже, і від істини» продовжують зно-
ву і знову з’являтися в спеціальній літера-
турі [10, 21–22]. У такій ситуації не кожен
економіст визначить, який напрям спри-
яє оновленню теорії і в чому полягає його
прогресивність. Певно, тому й лунають на-
рікання, мовляв «розмах талантів і діяль-
ності визначних економістів з часом посту-
пово затухає і зараз, можна сказати, прак-
тично зійшов нанівець» [10, 22].
Чи така вже безнадійна ситуація? Ні,
звичайно. Адже є таланти, котрі привели
суспільство до технотронної ери і форму-
ють економіку динамічних знань! Але про
те, чим вони поповнили інтелектуальний
потенціал суспільства, широкому загалу
відомо мало. Слабка поінформованість і
нерозуміння теоретичних положень у кон-
тексті глобалізаційних процесів породжу-
ють популістські звинувачення на адресу
економічної науки (на кшталт цитованого
М. Руденка).
Щодо «відриву економічної науки від
практики». Чи не найкращий спосіб за-
перечити такі думки — навести приклади
економічних теорій, що в нинішніх реалі-
ях доводять протилежне. Таких фактів ба-
гато. Зокрема, економічна політика Шве-
ції спирається на теоретичну концепцію,
близьку до кейнсіанської, основи якої були
закладені ще на початку ХХ століття. Схо-
дження до «соціального достатку» почало-
ся у 20–30-х рр. ХХ ст. і, особливо актив-
но, після Великої депресії. Саме тоді вісім
шведських дослідників (К. Віксель, Г. Кас-
сель, Д. Давідсон, до яких приєдналися мо-
лоді вчені Г. Мюрдаль, Б. Улін, Е. Лундберг,
Е. Ліндаль, Д. Хаммаршельд) опублікували
низку праць, основні положення яких, по-
перше, передбачали головні висновки, зро-
блені незалежно від Дж. Кейнса, про роль
держави в економіці та про необхідність
підтримки високого рівня зайнятості як
запоруки швидкого розвитку країни. По-
друге, сприяли створенню фундаменталь-
ної концепції економічної політики.
Характерно, що згадані молоді дослідни-
ки, теоретичні розробки яких згодом нази-
вали шведською школою макроекономіки,
у 1937–1939 рр. залишили академічну нау-
ку і зайнялися реалізацією своїх розробок
на практиці. Вони ввійшли до складу уря-
ду, очолили політичні партії, профспіл-
ки, провідні дослідні інститути. Цікаво, що
Д. Хаммаршельд згодом став Генеральним
секретарем ООН, а Г. Мюрдаль, якого вва-
жають засновником школи, і Б. Улін — лау-
реатами Нобелівської премії з економіки.
Уже немає серед живих ані Д. Хаммар-
шельда, ані Б. Уліна, ані Г. Мюрдаля, про-
те і досі головні положення створеної ними
концепції активної взаємодії економіки і
соціальної сфери реалізують на практиці. У
50–70-х рр. Швеція стала лідером науково-
технічної революції в Європі, демонстру-
ючи найвищий рівень життя та освіти на-
селення, його повну зайнятість і наймен-
ші розриви в доходах сімей. Навіть еконо-
мічну кризу, що охопила країну на початку
90-х рр., досить швидко було приборкано. І
сьогодні уряд Швеції, порівняно з урядом
США, бере на себе набагато більшу відпо-
відальність за сприяння суспільному до-
бробуту: забезпечує високий рівень охоро-
ни здоров’я, страхує від безробіття, спла-
чує гідні пенсії за віком. За питомою вагою
соціальних витрат у ВВП країна вийшла на
перше місце у світі. Упродовж багатьох ро-
ків Швеція очолює світові рейтинги за ін-
дексом людського розвитку.
Ще один аргумент для заперечення тези,
що «глибока економічна наука відводить
нас від реальності», — реалізація відомої
теорії оптимальних валютних зон, запропо-
нованої на початку 60-х рр. ХХ ст. амери-
канським економістом Р. Манделлом. Згід-
но з цією теорією, якщо ступінь інтеграції
країни у світову систему фінансових угод,
руху факторів виробництва і товарних по-
токів високий, то фіксований валютний
64 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 12
курс більш ефективний засіб досягнення
внутрішнього і зовнішнього балансу порів-
няно з плавальним курсом. Кільком таким
державам вигідно запровадити єдину валю-
ту. Саме завдяки своїм новаторським пра-
цям учений створив інтелектуальний базис
для спільної європейської валюти. Його
висновок про те, що більше ніж одна кра-
їна може дістати вигоду від використання
спільної валюти, надихнув уряди європей-
ських держав на створення ЄВРО. Спочат-
ку 11 країн вступили до такого об’єднання,
а потім усі 10 нових членів ЄС, які ввійшли
до нього в травні 2004 р. (Словенія, Чехія,
Польща, Угорщина, Естонія, Словаччина,
Хорватія, Латвія, Румунія, Болгарія) від-
разу ж висловили бажання приєднатися
до Європейського монетарного союзу. До
речі, Словенія з 1 січня 2007 р. перейшла
на євро, а Словаччина робить це зараз.
Актуальність теорії оптимальних валют-
них зон наочно доводять Китай, Південна
Корея та Японія, що ведуть переговори
про єдину валюту в Азійсько-Тихо оке-
анському регіоні, яку, ймовірно, назвуть
АКЮ. Хоча термін її запровадження зале-
жатиме здебільшого від Китаю, бо темпи
економіч ного розвитку КНР найближчим
часом спрогнозувати доволі складно. Та й
фіаско устрою плавального валютного
курсу 1974–1985 рр. лише підкреслило
важливість теоретичної конструкції, за-
пропонованої Р. Манделлом, за яку він
отримав у 1999 р. Нобелівську премію.
Численні приклади вагомості доробку
видатних економістів можна продо-
вжувати. Проте інтелектуальні досягнення,
як наведені вище, так і висвітлені в засо-
бах масової інформації, свідчать: основою
авторитету Нобелівської премії є принцип,
згідно з яким її присуджують за реальні на-
укові заслуги. Здебільшого всі нобеліанти
(хоча дехто з них вважає себе чистим тео-
ретиком) надали рекомендації для їх широ-
кого застосування в різних сферах госпо-
дарювання. Аналіз багатьох монографій і
новаторських статей демонструє, що впро-
довж кількох останніх десятиліть в еконо-
мічній науці, незважаючи на наявні обґрун-
товані розбіжності між науковцями з бага-
тьох принципових питань, усе ж відбувся
кардинальний поступ теоретичної транс-
формації, який проявився на таких фунда-
ментальних напрямах:
1. Підвищення ролі та поліпшення якості
людини як капіталу і суб’єкта творчої
діяльності. Суттєвий внесок у вирішен-
ня питань науково-концептуального ха-
рактеру, пов’язаних із поглибленням
розуміння сутності людського розвитку
й закономірностей його якісного стану
зробив австрійсько-німецький нобеліант
1974 року Фрідріх фон Хайєк. На основі
результатів його досліджень відбувся су-
часний історичний поворот від сподівань
на організаційні системи до надій на
вільного, творчого й самостійного інди-
віда, до творення Інституту Людини, про
який сьогодні так багато пишуть. Згодом
факторний аналіз основних джерел мате-
ріального накопичення вивів науковців
на новий щабель бачення місця і значен-
ня людини в економічному світі. Еконо-
мічна думка, еволюціонуючи, підійшла
до розгляду поняття «людський капітал».
Це сприяло появі й поширенню теорії
людського капіталу, розробниками якої
стали американські дослідники Теодор
Шульц і Гаррі Беккер. Важливі результати
отримано завдяки економічній психології
(Д. Канеман, А. Тверскі) та моделюван-
ню обмеженої раціональності (Г. Саймон).
Вони точніше відображають ре аль ність,
збагачують нас фактами про поведінку
індивідів, що не лише відтворює об’ємну
картину економічної поведінки, але й
сприяє розвитку економічної теорії. З
огляду на це відбувається концептуальне
переосмислення тенденцій розвитку сві-
тового співтовариства, що проявляється
у вигляді зміщення акцентів із темпів
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 12 65
економічного зростання і прогресування
матеріального виробництва на соціальне
«виробництво», гуманізацію суспільства,
впровадження людських вимірів у визна-
чення результативності економічних про-
цесів. Темпи прогресу в галузі розвитку
людського потенціалу в ХХ ст. не мають
прецедентів.
2. Розвиток ринкових механізмів економіч-
ної організації. Протягом тривалого часу
в науці домінували уявлення про спро-
щену конструкцію ринку. Теорія та еко-
номічна практика формувалися навко-
ло загальної моделі ринкової економіки
Л. Вальраса, який вважав, що в суспіль-
стві постійно існує єдиний ринок із єди-
ною системою цін (незалежно від того є
рівновага чи немає), однаковою для всіх
економічних клієнтів. Французький но-
беліант 1988 р. Моріс Алле запропонував
іншу модель — систему ринків для різних
товарів, причому один і той самий товар
можна продавати і купувати на різних
ринках. У ній немає єдиного набору цін,
акти ринкового обміну здійснюються не
всі відразу, а відбуваються безперервно.
Учений обґрунтував множинність ринків
і велику кількість систем цін як відобра-
ження реальної зміни до економічного
оптимуму, а запропоновані Р. Коузом но-
ваторські ідеї про трансакційні витрати і
майнові права стали провідною методо-
логією у формуванні та розвитку ринко-
вої системи господарювання. Розвиваю-
чи й доповнюючи дослідження один од-
ного, видатні економісти — нобелівські
лауреати М. Фрідман, Дж. Стіглер, Дж.
Акерлоф, М. Спенс, Дж. Стігліц — сфор-
мували сучасну думку про ринкову сис-
тему як про цілісну складну відкриту
світову економічну систему. Вона карди-
нально змінює традиційне світорозумін-
ня (з її ідеями лінійності, абсолютизації
об’єктивного над суб’єктивним, незмін-
ністю традицій) на новий підхід із таки-
ми поняттями, як еволюція, нелінійність,
імовірність, невизначеність. Лауреати
Нобелівської премії з економіки витво-
рили нову термінологію, описаний і до-
повнений ними ринковий механізм уже
впроваджено в різних сферах господар-
ства. Фактично однією з визначальних
рис цивілізаційного економічного розви-
тку є домінування ринкових основ, рин-
кової парадигми, ринкових відносин, що
виявляється у функціонуванні сукупнос-
ті міжнародних ринків: товарів і послуг,
ідей та інституцій, інвестицій і техноло-
гій, робочої сили, валютних і фінансових
ресурсів тощо.
3. Збагачення інструментарію прикладного
аналізу в економічній теорії. Його пере-
лік поповнено такими новаціями нобелі-
антів: а) контрфактичні моделі, що ста-
новлять основу кліометрії, за допомогою
яких вивчають траєкторії економічних
процесів минулого для оцінювання сьо-
годення та прогнозування майбутнього.
Якщо основним інструментом, за допо-
могою якого економісти пізнавали світ,
був метод регресії, або порівняльний ме-
тод (ставив питання про те, як насправді
змінювалися результати під впливом
змін у вихідних чи екзогенних умовах),
то розроблена Р. Фогелем та Д. Нортом
модельна імітація ставить питання про
те, як результати могли б змінюватися;
б) контрольований експеримент, запро-
понований В. Смітом, є найочевиднішою
формою вимірів, призначених для вста-
новлення наукових фактів (ставить пи-
тання про те, як можуть змінюватися ре-
зультати); в) «рівновага Неша» — гнуч-
кий метод аналізу різних конкретних
проблем і ситуацій на ринках, яким до-
повнено теорію ігор, привніс в економі-
ку, безумовно, потужний математичний
інструментарій, революційне значення
якого полягає в тому, що він звільнив
економістів від виняткової залежності
від формального математичного апарату
фізики; г) розподіл Ховельмо — трудо-
66 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 12
місткий, хоча й вражаючий, спосіб вида-
чі моделі її «вірчих грамот», тобто оціню-
вання економічних моделей шляхом пе-
ревірки їхньої конгруентності вибраним
даним, системі вимірів та інформації, що
міститься в конкурентних моделях; ґ)
ARIMA-аналіз часових рядів. Це розро-
блена К. Гренджером і Р. Енглом методо-
логія, що є порівняно новим поколінням
засобів прогнозування, заснованих на
аналізі ймовірних (стохастичних) влас-
тивостей часових рядів.
4. Формалізація економічних досліджень.
Саме математичний підхід дозволив пе-
ретворити етичний постулат у матема-
тичну аксіому, обґрунтувати повноту і
несуперечність системи принципів спра-
ведливості. У др. пол. ХХ ст. науковці
дедалі активніше вели пошук механізмів
справедливого розподілу результатів, от-
риманих завдяки кооперації, між учасни-
ками товариства. Намітилися два голов ні
напрями: новонароджена теорія колек-
тивного вибору, сформована на за про-
понованому К. Ерроу аналізі ко лек тив-
ного вибору та індивідуальних оці нок, і
теорія ігор, яку розвинули лауреати Но-
белівської премії Дж. Харшані, Р. Селтен,
Р. Ауманн, Т. Шеллінг. Завдяки їм това-
риство може знайти відповіді, напри-
клад, на запитання що вибрати, якщо ва-
ріанти несумісні? Як вчинити в ситуації
вибору між рівністю і ефективністю? Як
урахувати інтереси групи, що відділила-
ся від товариства? Як захистити при-
йняття колективних рішень від маніпу-
лювання? Американські економіс ти Л.
Гурвіч, Е. Маскін і Р. Майєрсон запропо-
нували наукову методику формування
оптимальних механізмів для ефективно-
го розподілу наявних переваг, виробле-
них благ, ресурсів, затрат на створення
неподільного продукту, недопущення ма-
ніпулювання механізмами прийняття
суспільних рішень, за що й були відзна-
чені 2007 р. Нобелівською премією.
Цей перелік основних досягнень еконо-
мічної думки, природно, не можна вважа-
ти ні вичерпним, ні деталізованим. Проте
важливо виділити головне: осмислення на-
ведених ключових позицій дозволяє адек-
ватно уявити проблемне поле сучасної еко-
номічної науки і висловити рішучу незгоду
з твердженнями, що економічна теорія ні-
бито перебуває в кризовому стані. Подібні
думки, найімовірніше, породжені помилко-
вим розумінням того, що можна й чого не
можна очікувати від цієї галузі знань.
Підсумовуючи, зауважимо, що з часів
давнього світу, тобто від появи перших
держав, регулярно роблять спроби сис-
тематизувати економічні погляди (мір-
кування) в економічну теорію, яку б сус-
пільство вважало дієвою в галузі госпо-
дарської політики. При цьому в міру здій-
снення змін в економіці, науці, техніці,
інформаційно-комунікаційних технологі-
ях, культурі мала б постійно оновлювати-
ся та вдосконалюватися й економічна те-
орія. Тим більше за теперішнього карди-
нального зрушення світової економічної
системи, коли не спрацьовує традиційна
економічна теорія. Фундаментальні транс-
формації як ніколи потребують концепту-
ального реагування.
Саме тому варто пам’ятати: а) динамі-
ка цивілізаційних та економічних змін іс-
нувала завжди, у кожну перехідну епо-
ху з’являлися песиместичні настрої щодо
кризи методики окремих економічних те-
орій; б) у світовій системі феноменів часто
розриваються вже вивчені взаємозв’язки
та взаємозалежності, постійно з’являються
невідомі й виникають зовсім нові еконо-
мічні закони, концепції, гіпотези. Перед
цим об’єктивним процесом ніхто не може
встояти, його потрібно розуміти і вико-
ристовувати на благо людей. Оскільки ко-
лосальні трансформації у виробництві та
виробничих відносинах навряд чи можна
повністю передбачити і належним чином
завчасно оцінити, то економічна думка раз
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 12 67
у раз має виявляти новації, досліджувати
та формулювати їх. І проста екстраполя-
ція минулих тенденцій найвищою мірою
недоречна.
Постійно нагромаджується значний ар-
сенал економічного знання. Він нестримно
ускладнюється, формує надзвичайно роз-
різнений і несистематизований масив. З
одного боку, це робить його менш доступ-
ним для розуміння нефахівців. Відбува-
ються настільки швидкі й системні зміни,
що за ними не встигає процес їх усвідом-
лення (інколи незрозумілість, туманність
теоретичних схем навіть відлякує). З дру-
гого, з кожним роком стає не лише щораз
важче його досліджувати фахівцям, але й,
що найважливіше, вибирати з нього прак-
тичну основу, вкрай необхідну для налаго-
дження механізму оптимального функціо-
нування світової економіки, створення тех-
нології її трансформації відповідно до ін-
тересів і потреб людини.
За умов, коли глобалізаційні процеси на-
були небаченого темпу розвитку та інтен-
сивності, назріла нагальна потреба заклас-
ти інтелектуальне підґрунтя нової страте-
гії розбудови громадянського суспільства.
Розвиватися воно має на базі не стільки
різкого зростання масштабів виробництва,
скільки на швидкості поширення наукових
знань і новітніх технологій. У такому світі
на порядок зростає конкуренція в різних її
формах. Але створення конкурентних пере-
ваг стає можливим через формування еко-
номіки динамічних знань.
Світ продовжує інтенсивно насичуватися
знаннями і ускладнюватися. Сучасна наука
перетворилася на найпотужнішу виробни-
чу силу, а фундаментальні знання станов-
лять основу інновацій. Якщо економіку ди-
намічних знань розглядати з прикладних,
практичних позицій, то постає низка акту-
альних питань, а саме: які новаторські еко-
номічні знання обрати для інтенсивного
зростання такої економіки, який критерій
їхнього відбору (адже зазвичай те, що на
певному етапі соціально-економічного роз-
витку було прогресивним, згодом починає
деградувати), як інтелектуалізувати освіту
й надати їй випереджувального характеру,
що є мірилом оцінювання прогресу еконо-
мічної науки?
Започаткування Нобелівської премії з
економіки не було бажанням талано-
витого шведського винахідника Альфреда
Нобеля. Найімовірніше, це був своєрідний
експеримент, ініціатива групи шведських
учених і банкірів, які відштовхувалися від
умов заповіту відомого мецената.
Тривалий період чіткої реалізації нобе-
лівського експерименту в галузі економі-
ки — аж 39 років — свідчення його успіш-
ності. За цей час нагромаджено чималий
обсяг інформації, що міститься в новатор-
ських працях нобеліантів. Виходячи з ро-
зуміння природи економічного пояснення,
ми спробували дослідити цей цінний ін-
телектуальний масив. Ця досить тонка та
складна теоретична матерія є надійною ба-
зою для проведення суто логічного аналізу,
виявлення об’єктивних закономірностей у
розвитку економічної теорії, вироблення
практичних рекомендацій, висунення нау-
кових гіпотез ***.
Фактично за останню третину ХХ ст. ми
створили нову галузь економічної науки,
яку умовно можна назвати економічною
нобелелогією.
На основі цього теоретичного висновку
доречно висловити дві практичні пропо-
зиції. За умов, коли глобалізаційні проце-
си набувають небаченого темпу розвитку,
стало очевидним, що освіта в цілому і вища
*** Цікавий приклад прогнозування на основі аналізу
інформації про Нобелівські відзнаки з використан-
ням лінійної моделі продемонструвала О. Тоцька,
передбачивши майбутніх нобеліантів (див.: Нобе-
лівські лауреати з економіки: цікава статистика, або
хто наступний? The Nobel Winners from Economy:
Interesting Statistics, or Who the Following? // Еко-
номіст. — 2004. — № 9. — С.68–69).
68 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 12
зокрема не встигають у своєму змістовному
аспекті за швидкозмінюваними технологія-
ми, потребами інтелектуального забезпе-
чення розвитку суспільства, що мають бу-
дуватися на основі динамічних знань і ви-
сокоефективних технологій. Недолік вищої
освіти в багатьох державах світу і в Україні
зокрема — у віддаленості освіти від науки.
За твердженням президента Академії наук
вищої школи України М. Дробнохода, «сьо-
годні понад 60 % українських ВНЗ… узагалі
не ведуть наукових досліджень» [11]. Хоча
практика окремих університетів, насампе-
ред тих, які виховали лауреатів Нобелів-
ської премії, свідчить про те, що наука має
творитися й у вищих навчальних закладах.
Своєрідним компасом у світі науки стала
Нобелівська премія з економіки. На фоні
нових і сучасних напрямів, сфер і методів
досліджень, що народжуються, вона досить
чітко визначає, які з них є базовими. Роз-
роблені концепції, запропоновані нобеліан-
тами ідеї — це наче картограма досягнень
економічної науки, вагоме підґрунтя для
вдосконалення способів аргументації еко-
номістів (тому й потрібен постійний аналіз
і критичне його переосмислення). Пласт
новаторських економічних знань, запропо-
нований економістами-нобеліантами світо-
вому співтовариству, продовжує збільшу-
ватися. Як його використати й оперативно
донести до широкого загалу?
Нагальною нині стає проблема профе-
сійного і дохідливого трактування нових
знань, їхнє поширення в суспільстві і, чи не
найважливіше, запровадження в обіг сис-
теми вищої освіти. Адже в Україні, як було
зазначено на теоретико-методологічному
семінарі, організованому Міжвідомчою ко-
ординаційною радою з економічної теорії
НАН України і Міністерства освіти та на-
уки в грудні 2003 р., маємо «нездатність іс-
нуючих програм, підручників і навчальних
посібників відображати радикальні зміни
в реальному економічному житті країни»
[15]. Більшість із них характеризується ра-
зючою однаковістю як для бакалаврського
і магістерського курсів, так і для аспіранту-
ри. Ситуацію, що склалася, неможливо ви-
правити, йдучи шляхом косметичних по-
правок до програм та підручників з історії
економічних учень, економічної теорії чи
політичної економії.
Украй необхідно розділяти навчальний
матеріал між бакалавратом, магістрату-
рою і аспірантурою. Наприклад, курс еко-
номічної теорії в магістратурі повинен про-
довжувати бакалаврський курс, опирати-
ся на нього як на закладену базу. Водночас
аспірантський курс має різнитися за зміс-
том, послуговуватися інструментарієм но-
вих економічних ідей і здобутків.
Зважаючи на це, в основу механізму по-
стійного оновлення навчальних програм
доцільно покласти (і запровадити у вищих
навчальних закладах) новий спецкурс у
курсі економічної теорії чи історії економіч-
них учень — економічну нобелелогію ****.
Зміни в технології вищої економічної
освіти — це не лише технічна необхідність,
але й відповідь на певний соціальний за-
пит. По-перше, саме так буде зроблено
серйозний крок у розвитку нової ідеології
підготовки економістів-професіоналів, пе-
репідготовки викладацького складу, реалі-
зації ідей Болонської декларації, що адек-
ватно відповідають вимогам часу щодо
розвитку вищої освіти. По-друге, цікавою
науково-дослідною програмою, що не су-
перечить, а розвиває традиційний еконо-
мічний аналіз і формує базу для відповід-
ної перспективи, може бути економічна
нобелелогія. Завдяки їй можна залучити
**** Уже побачили світ збагачені науковим доробком
нобеліантів такі праці: Мочерний С.В., Довбенко
М.В. Економічна теорія: Підручник. — К.: «Ака-
демія», 2004. — 856 с. і два навчальні посібники:
Довбенко М.В. Сучасна економічна теорія. Еко-
номічна нобелелогія. — К.: «Академія», 2005. —
336 с., Мочерний С.В., Довбенко М.В. Історія еко-
номічних вчень. Сучасна економічна думка. — Л.:
«Новий Світ — 2000», 2004. — 480 с.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 12 69
переважну більшість українських молодих
науковців до новаторських досліджень
економічних процесів. Наведемо приклад.
Стратегічним пріоритетом зовнішньоеко-
номічної політики України в наступному
десятилітті є європейська інтеграція на-
шої держави. У 2005 р. ми отримали від
ЄС статус країни з ринковою економікою,
розпочато переговори про спрощення ві-
зового режиму, укладено низку важливих
галузевих угод, зокрема, у сфері космосу
(щодо участі України у створенні європей-
ської глобальної супутникової системи
ГАЛІЛЕО), енергетики (Меморандум про
взаєморозуміння щодо співробітництва в
енергетичній галузі), транспорту (про дея-
кі аспекти повітряного спо лучення), без-
пеки тощо.
Президент України В. Ющенко зазначає,
що «наступні кроки України у сфері євро-
пейської інтеграції зумовлені передусім
національними інтересами. Це створення
зони вільної торгівлі з ЄС, укладення Єв-
ропейської угоди про асоціацію. Потім, піс-
ля виконання Копенгагенських критеріїв
вступу до ЄС, набуття повноправного член-
ства в ЄС» [13]. Цю думку поділяють понад
95 % народних депутатів Верховної Ради.
Багато з них буде «практичними справами,
а не гаслами планомірно вести Україну до
європейської інтеграції» [14]. Більше того,
нещодавно пролунав заклик європейських
парламентаріїв до Єврокомісії розпочати
переговори щодо угоди про створення Асо-
ціації між Європейською співдружністю й
Україною замість чинної угоди про парт-
нерство та співробітництво. Усе це свідчить
про те, що процес євроінтеграції стає деда-
лі інтенсивнішим.
Що далі? Як євровибір позначиться на
грошово-фінансовій системі? Перед нами
дилема: будемо в ЄС із гривнею чи пере-
йдемо на євро? Про цю геополітекономіч-
ну проблему варто не лише говорити, але
й прогнозувати її імовірні наслідки. Тим
більше, що вже проголошено політичні де-
кларації, які підштовхують робити необхід-
ні теоретико-методологічні прогнози.
Щодо першої альтернативи. Практи-
ка свідчить про можливість перебування в
Європейській співдружності країн зі сво-
єю національною валютою. Серед держав-
членів ЄС є країни, зокрема Данія, Вели-
кобританія і Швеція, що не входять у зону
євро. Високий добробут громадян цих кра-
їн, де виробництво ВВП на душу населен-
ня за паритетом купівельної спроможності
становить відповідно 32490, 31150 і 30590
дол. США [15], є серйозним застережен-
ням перед імовірними ризиками погіршен-
ня життєвого рівня при входженні в зону
євро. Проте Україні, що перебуває серед
найбідніших держав континенту (з вироб-
ництвом ВВП на душу населення майже
6 тис. дол. США), навряд чи доцільно до-
тримуватися такої тактики.
Варто згадати висновки двох знаних
учених-експертів. Зокрема, згадуваний
нобеліант Р. Манделл переконаний, що
більша валютна зона, то вища опірність її
обмінного курсу будь-яким економічним
потрясінням [16]. Т. Бейоумі, розробляю-
чи математичну модель оптимальної ва-
лютної зони, переконаний, що всі вигоди
від об’єднання в Монетарний союз, які
проявляються в зниженні трансакційних
витрат, отримують тільки його учасники,
тоді як усі збитки сповна лягають на регі-
они, що залишилися поза союзом, бо
лише там за умов жорсткої номінальної
заробітної плати відбувається спад ви-
робництва [17].
Тепер щодо другої альтернативи. Від-
штовхуючись від означеної вище диле-
ми, змоделюємо нашу перспективу. У по-
літичному аспекті перед Україною по-
стане важкий суспільно-економічний ви-
клик — втрата окремих атрибутів своєї
незалежності (національна грошова оди-
ниця (гривня), свобода уряду в прове-
денні грошово-кредитної політики) та
обов’язкова трансформація Національно-
70 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 12
го банку. В економічному аспекті, виходячи
з політичних декларацій про європейський
вибір, потрібно чітко відреагувати на них.
Інакше нас неминуче супроводжуватимуть
асиметрія внутрішніх шоків, мобільності
праці й капіталу, використання фіскальних
інструментів, непередбачувані зсуви гро-
шового попиту, різні спекулятивні проце-
си і проблеми контролю за грошовим рин-
ком, постійні пошуки коштів на покриття
затрат, пов’язаних із підтримкою валютних
резервів тощо.
Як зрівняти ступінь цієї асиметрії і
чи довго так триватиме? Доти, доки не
розв’яжемо проблеми запровадження євро.
Треба виробити стратегію і відповідно до
неї рухатися. Першорядною є масштаб-
на, складна і, найважливіше, спільна ро-
бота вчених-економістів, урядовців, бан-
кірів. Наша економіка поки що живе не за
«європейським розкладом». Не збігають-
ся український і світовий цикли у валют-
ній галузі. Ось чому, якщо політично керів-
ні структури країни з напрямом подальшо-
го розвитку вже визначилися, то зволікан-
ня з науково-економічним забезпеченням
приєднання до зони євро може вилитися у
величезні фінансові втрати. Тому, поклав-
ши в основу теорію оптимальних валют-
них зон, необхідно провести наукове до-
слідження асиметрій і відмінностей, що ха-
рактеризують нашу державу, і вийти на ви-
конання 5 умов-критеріїв конвергенції для
вступу до Європейського валютного союзу.
Адже аналогічний режим запровадження
євро не можна застосовувати для будь-якої
країни. Україна відмінна від інших євро-
пейських держав своїми розмірами, рівнем
відкритості в зовнішній торгівлі, мобіль-
ністю факторів виробництва, політичними
традиціями.
Прикладів творчого розвитку інтелекту-
альних ідей лауреатів Нобелівської премії
з економіки в контексті економічного по-
ступу України можна навести багато. До
їх реалізації і слід докласти сили та енер-
гію наших молодих науковців. Відкриваю-
чи нові можливості, економічна нобелело-
гія піднімає сучасну економічну теорію на
високий рівень. Зрозуміло, вона є лише од-
нією з кількох науково-дослідних програм
чи альтернативних варіантів (деякі поки
що ймовірні). На відміну від гіпотетичних,
її вже запропоновано, хоча вона ще потре-
бує ґрунтовного опрацювання.
Учені пройшли довгий і тернистий шлях,
щоб зрозуміти, що Всесвіт безкінечний.
Саме ця його риса стимулює потребу по-
стійного пізнання. То ж чи може бути до-
речною категоричність твердження про
успіх або неуспіх економічної науки?! Піз-
нання й інтелектуальний поступ, що роз-
ширюють горизонти нашого розуміння сві-
ту, мають, безперечно, тривати.
1. Баумоль У. Чего не знал Альфред Маршалл:
вклад ХХ столетия в экономическую теорию //
Вопросы экономики. — 2001. — № 2. — С. 104.
2. Хайлбронер Роберт Л. Экономическая теория как
универсальная наука // THESIS: теория и исто-
рия экономических и социальных институтов и
систем. — 1993. — Т. 1. — Вып. 1. — С. 53.
3. Балацкий Е. В. Мировая экономическая наука на
современном этапе: кризис или прорыв? // На-
уковедение. — 2001. — № 2. — С. 25–45.
4. Лоусон Т. Современная «экономическая теория»
в свете реализма // Вопросы экономики. — 2006.
— № 2. — С. 98.
5. История экономических учений: (современный
этап): Учебник / Под общ. ред. А.Г. Худокормова.
— М.: ИНФРА-М, 1999. — С. 689.
6. Heilbroner Robert and William Milberg. The Crisis of
Vision in Modern Economic Thought // Cambridge:
Cambridge University Press, 1995.
7. Полтерович В. М. Кризис экономической теории //
Экономическая наука современной России. —
1998. — № 1. — С. 47.
8. Руденко М. Глобалізація і Україна // Дзеркало
тижня. — 2002. — 13 липня. — С. 10.
9. Худокормов А. Современная экономическая те-
ория Запада (обзор основных тенденций) //
Вопросы экономики. — 2008. — № 6. — С. 23.
10. Балацкий Е. В. Мировая экономическая наука на
современном этапе: кризис или прорыв? // На-
уковедение. — 2001. — № 2. — С. 21–22.
11. Стріха М. Куди прямує університетська наука?//
«Дзеркало тижня». — 2006. — 25 березня. — С. 13.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 12 71
12. Гражевська Н.І. Актуальні проблеми предметно-
мето дологічного оновлення сучасної економічної
теорії // Економічна теорія. — 2004. — № 2. —
С. 102.
13. www.president.gov.ua.
14. Передвиборча програма Партії регіонів: www.cvk.
gov.ua.
15. Згуровський М. Україна в глобальних вимірах ста-
лого розвитку // Дзеркало тижня. — 2006. — 20
травня. — С. 14.
16. Манделл Роберт А. План создания европейской ва-
люты // Евро — дитя Манделла? Теория оп ти-
мальных валютных зон: Сб. статей / Пер. с англ. —
М.: Дело, 2002. — С. 158.
17. Бейоуми Т. Математическая модель оптимальной
валютной зоны // Евро — дитя Манделла? Тео-
рия оптимальных валютных зон: Сб. статей /
Пер. с англ. — М.: Дело, 2002. — С. 288.
М. Довбенко
СУЧАСНА ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ:
КРИЗА ЧИ РОЗВИТОК?
Р е з ю м е
У статті викладено критичні оцінки стану сучас-
ної економічної науки вченими різних наукових
центрів. Запропоновано методологічний підхід до
усвідомлення розвитку економічного знання. Вра-
ховуючи результати досліджень економістів — ла-
уреатів Нобелівської премії, — автор демонструє
стриманий оптимізм, оцінюючи розвиток еконо-
мічної думки впродовж 1970–2000-х рр. Адже за-
значена премія завдяки своїй універсальності є не
лише критерієм інтелектуальних досягнень, але й
узагальнювальним показником рівня розвитку еко-
номічної науки. Відповідно за 39 років відзначень
учених-економістів Нобелівською премією нагро-
маджено значний обсяг знань, які містяться в нова-
торських працях нобеліантів. Дослідження їхнього
інтелектуального доробку (назване автором «еко-
номічна нобелелогія») створило надійне підґрунтя
для проведення автором суто логічного аналізу й
дозволило йому запропонувати низку цікавих прак-
тичних рекомендацій для спільної роботи науковців
і працівників вищої освіти.
M. Dovbenko
MODERN ECONOMIC SCIENCE:
CRISIS OR DEVELOPMENT?
S u m m a r y
The article presents evaluation of the state of modern
economic science by scientists from various scientific
centers. Methodological approach to understanding of
economic knowledge development is proposed. Taking
into account the results of researches performed by
such economists as Nobel Prize-winner laureates, an
author shows the restrained optimism based on the
evaluation of economic conception development during
1970 - 2000. Thus, the mentioned prize is not only the
criterion of intellectual achievements (owing to its
universality) but also generalizing index of economic
science level of development. Accordingly, considerable
stock of knowledge contained in innovative works of
Nobel Prize-winner laureates is accumulated for 39
years of the Nobel Prize awarding to men of economic
science. Study of their intellectual creations (author
called them as «economic nobelelogiya») made reliable
foundation for exclusively logical analysis performed
by an author and allowed him to propose a number
of attractive recommendations for joint activity of
scientists and higher education employees.
|