Випадковість в діалозі культур “Схід-Захід”
В статье предпринята попытка анализа категории «случайность» в рамках сравнительного философско-культурологического подхода. Исходя из определения «случайности» как «удачного времени», «удачного стечения обстоятельств» автор раскрывает особенности понимания случайности в западной и восточной культур...
Gespeichert in:
| Datum: | 2004 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2004
|
| Schriftenreihe: | Культура народов Причерноморья |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/34510 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Випадковість в діалозі культур “Схід-Захід” / А.В. Орлов // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 52, Т. 1. — С. 152-154. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-34510 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-345102012-06-04T13:37:29Z Випадковість в діалозі культур “Схід-Захід” Орлов, А.В. Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ В статье предпринята попытка анализа категории «случайность» в рамках сравнительного философско-культурологического подхода. Исходя из определения «случайности» как «удачного времени», «удачного стечения обстоятельств» автор раскрывает особенности понимания случайности в западной и восточной культурных традициях. In the article the attempt of analysis of «chance» category within the framework of comparative philosophy-cultural approach is undertaken. Coming from determination of «chance» as «successful time», «successful coincidence» an author exposes the features of understanding of chance in West and East cultural traditions. 2004 Article Випадковість в діалозі культур “Схід-Захід” / А.В. Орлов // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 52, Т. 1. — С. 152-154. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/34510 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Орлов, А.В. Випадковість в діалозі культур “Схід-Захід” Культура народов Причерноморья |
| description |
В статье предпринята попытка анализа категории «случайность» в рамках сравнительного философско-культурологического подхода. Исходя из определения «случайности» как «удачного времени», «удачного стечения обстоятельств» автор раскрывает особенности понимания случайности в западной и восточной культурных традициях. |
| format |
Article |
| author |
Орлов, А.В. |
| author_facet |
Орлов, А.В. |
| author_sort |
Орлов, А.В. |
| title |
Випадковість в діалозі культур “Схід-Захід” |
| title_short |
Випадковість в діалозі культур “Схід-Захід” |
| title_full |
Випадковість в діалозі культур “Схід-Захід” |
| title_fullStr |
Випадковість в діалозі культур “Схід-Захід” |
| title_full_unstemmed |
Випадковість в діалозі культур “Схід-Захід” |
| title_sort |
випадковість в діалозі культур “схід-захід” |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2004 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/34510 |
| citation_txt |
Випадковість в діалозі культур “Схід-Захід” / А.В. Орлов // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 52, Т. 1. — С. 152-154. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT orlovav vipadkovístʹvdíalozíkulʹturshídzahíd |
| first_indexed |
2025-07-03T15:33:34Z |
| last_indexed |
2025-07-03T15:33:34Z |
| _version_ |
1836640447800279040 |
| fulltext |
Орлов А.В.
ВИПАДКОВІСТЬ В ДІАЛОЗІ КУЛЬТУР “СХІД-ЗАХІД”
152
Орлов А.В.
ВИПАДКОВІСТЬ В ДІАЛОЗІ КУЛЬТУР “СХІД-ЗАХІД”
Зі зростанням динаміки соціального життя продовжує зростати роль випадковості в сучасному світі.
Ідея випадковості буквально пронизує всі сфери людської життєдіяльності, чи то йде мова про пошуки
найбільш ефективних засобів пізнання, чи то про шляхи орієнтації людини в сучасному світі, який характе-
ризується процесами глобальних трансформацій, неймовірно складних за своєю суттю.
Посилюється роль (окремої) випадкової особистості щодо мас (тероризм). Наростання значеннєвої ен-
тропії у віртуальній реальності й аксіологичного вакууму реальних подій. Прискорення соціального часу й
одночасний його цейтнот. Ці соціальні тенденції, принаймні, однією зі своїх граней можуть означати не-
вміння пристосовуватися до кризових соціальних явищ або боротися з ними, а також конструктивно вирі-
шувати внутрішньо-, міжособистісні конфлікти.
Сучасна наука трактує випадковість по-різному. У більшості визначень випадковість не відокремлю-
ється від поняття “необхідність”. Так, у Новітньому філософському словнику подається, наприклад, таке
визначення: необхідність і випадковість – це “категориальная оппозиция традиционной философии, в со-
держании которой процедуры протекания нелинейных вероятностных процессов фиксировались с пози-
ции довероятностной парадигмы детерминизма” [1, с. 675]. У Стислому філософському словнику наво-
диться дещо інше визначення цих понять: “философские категории, которые носят “соотносительный” ха-
рактер; в них выражены диаметрально противоположные представления о характере детерминации всего
существующего: либо то или иное явление, событие, изменение в явлении предсказуемо, вытекает из са-
мой сущности исследуемого процесса, определяется внутренними взаимосвязями (необходимость), либо
определенное явление может произойти, а может и не произойти; само его появление, его особенности
нельзя предсказать (случайность)” [2, с. 241-242].
Не дивлячись на таке узагальнююче скрадення визначення випадковості як самостійного поняття, у
сучасній філософській та суспільствознавчій літературі можна зустріти роботи, які присвячено осмислен-
ню саме поняття “випадковість”. Прикладом тому є робота В.А.Шукова та Г.Н.Хон “Оправдание случай-
ности” [3], в якій поняття “випадковість” розглядається як чинник світоглядного відношення людини до
світу, тобто не як щось абстрактне – бездушна філософська категорія, а як “ живий” феномен, що є не-
від’ємним від людського буття.
В даній же роботі ми спробуємо ще більше наблизити поняття “випадковості” до світу людини, до ін-
дивіда як суб’єкта практичної творчої дії і розглянемо його як “зручний час”, що надає дії ефективності, а
людині – відкриває шлях до досягнення мети.
Справа в тому, що випадок – це і є збіг дії і часу, коли мить стає раптом миттю удачі, коли час “пра-
цює на людину”, йде людині “назустріч”, перетворює випадковість у щасливий випадок. Сприятливий час,
що є доречним, щасливим, але швидко минає, коли можна зрозуміти, де закінчується “ще рано” і почина-
ється “вже пізно”, – цю мить і важливо “вловити”, щоб домогтися успіху.
Таким чином, визначення випадковості слід шукати в концепції “часу”. Античні теоретики, опинив-
шись цілком під владою фундаментального протиставлення “теорія-практика”, не знайшли іншого виходу,
як поділити це поняття надвоє. Від цього народилися антагоністи: Хронос і Кайрос. Вони несумісні один з
одним, але обидва вони – сини Еона, Вічного Часу. З одного боку, є час, що будує знання, час, який чітко
прораховано, такий, що його можна розділити, проаналізувати, і яким, отже, можна керувати. З іншого бо-
ку, є час відкритої дії, спонтанної активності, що формує випадок, час ризикований, хаотичний, і отже, не-
керований. Вже в Аристотеля цей час випадку протиставляється іншому, мірному часу; його характер
описується як такий, що важко піддається керуванню і постійно підданий різного роду коливанням [4, с.
44-47]. “Мета” співвідноситься зі “зручним випадком”.
Аристотель, наприклад, надає особливої уваги доказу мети в природі. Для нього “усе що відбувалося
чи відбувається заради чого-небудь, чи ні (у першому випадку або на вибір, або не на вибір, але там і тут
заради чого-небудь)” [5, с. 92]. Свій доказ він здійснює за аналогією, тобто переносячи на увесь світ в
цілому спостереження над фактами з життя тварин і людей: процеси народження організмів з насіння,
доцільну структуру організмів, доцільні дії людей. Якщо мета існує в окремих елементах світу, міркує
Аристотель, то вона повинна бути й у світі в цілому, і якщо є мета у тварин і людини, то вона повинна
бути й у предметів. “Отже, – робить висновок Аристотель, – що природа є причина і притім у змісті “зара-
ди чого”, це ясно”[5,c. 100]. Заради ж мети, говорить він, існує і все інше.
Співвідносячи в такий спосіб випадковість і мету, за Аристотелем, можна зробити висновок про те,
що природа випадкового корениться у факті існування мети. Оскільки є мета і рух до мети, остільки,
міркує він, можливі і помилки в досягненні мети. Тут знов-таки його доказ будується за аналогією:
якщо є свобода вибору чи свобода волі людини, то можливі і події випадкові, ненавмисні.
Яскравим прикладом подальшого розгортання вчення про випадок можна вважати праці Макіавеллі.
Випадок у нього можна співвідносити з фортуною.
Фортуна – примхлива, для неї закони не писані, з нею краще не зв’язувати ніяких надій. За Макіавел-
лі, фортуна привносить випадковість у закономірність і визначає конкретні форми життя людей. Людина,
якщо вона має відвагу, активно бере участь у втіленні закономірностей, обумовлених природою і небом,
вона використовує фортуну, якщо та надає щасливого випадку, і бореться з нею, якщо та до неї не прихи-
льна [6, с. 384-386].
Людина в змозі розірвати коло зовнішніх обставин, для цього лише потрібно сміливо йти на зустріч по-
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
153
току життя, активно, творчо й наполегливо йти на зустріч власній меті. Виявляти власну свободу, але не
безглуздо, “заплющивши очі”, не звертаючи уваги на зовнішні обставини, а враховуючи їх, враховуючи час
– зручний час, випадок, котрий може додати будь-якій дії ефективності, а будь-якій меті – її досягнення.
“Завдяки свободі здійснюється відродження й поновлення власне людського існування, тому свобода
– буттєва умова всезагального, вселюдського, онтологічна умова буття людини, форма її самовизначення,
самостановлення, досягнення своєї щасливої долі”[7, с. 142]
На противагу західній філософській думці на Сході час розуміють як процес, а не предмет знання і не
об’єкт дії. Це час, що не знає розподілу на теорію і практику; отже, це не Хронос і не Кайрос (не регуляр-
ний час, але і не ризикований). Він ніколи не повторюється і на нього ніколи не можна покластися; на на-
шу думку, його найкраще назвати стратегічним часом.
У випадку, коли жоден фактор не є основним, тобто ситуація несприятлива і не залишає ніяких шансів
на перемогу, мудрий чекає, вичікує, і головне для нього – самозбереження та самовдосконалення. Іншими
словами, він чекає, доки ситуація, у якій він опиниився, знову не одержить позитивного заряду. Адже йо-
му відомо, що поява нового закладена в самому процесі – і в майбутньому саме в ньому виникає новий ко-
герентний зв’язок. Цей зв’язок, у свою чергу (оскільки процес залежить тільки від нього), є не що інше, як
чергування: негативні фактори змінюються позитивними, ніби компенсуючи зло благом. Нещаслива смуга
пройде; почнеться нова, поки непомітна, але мудрець знає, що вона принесе йому удачу. І він спокійно че-
кає, щоб потім поплисти за її течією.
На відміну від грецького “тіхе” (удача, випадковість) – те ,у що вірили елліни, і те, що римляни нази-
вали “фортуною” – китайці вважали, якщо і підкрутиться випадок, то потрібно ще подумати, чи можна йо-
го використовувати, чи не принесе це велике лихо, якщо скористаєшся тим, що тобі не призначене. “Якщо
на роді написана бідність, – міркує Ванчун, – але напругою сил досягнеш багатства, то, досягнувши його,
помреш. Коли силоміць таланта досягають багатства і знатності, доля не в силах їх прийняти. Це подібно
місткості посудини. Якщо посудина розрахована на одну міру, то міра наповняє його до країв: будеш на-
повнювати далі – усе проллється!” [8, c. 101]
Власне від людини залежить її доля: якщо вона порушує призначення, йде проти своєї природи, то йде
проти волі Неба, робить найвеличніший гріх, – вбиває в собі атмана, своє справжнє Я, своє призначення.
Якщо ж щось відпадає від Цілого, то відторгається ним як чужорідне, те, що не сприяє загальному задуму
– сходженню до Добра й Гармонії.
Вміння брати до уваги рухливість обставин, зміни призвело до ситуаційної етики: розумна людина уз-
годжує свої слова і вчинки з обставинами. Про цей закон рухливої рівноваги дозволяють судити міркуван-
ня одного з творців театру Але–Сеамі: “… успех каждого деяния зависит от умения уравновешивать тем-
ные и светлые состояния души” [9, c. 238]. Повинен відбуватися збіг.
Тобто у часі реалізується система “очікування-збіг-дія-досягнення мети”, і саме за цією системою по-
винна діяти справді мудра людина. Час не є миттю, його не потрібно ловити, час – це “мовчазне” перевті-
лення та самовдосконалення.
Виходячи зі всього вищезазначеного можна зробити наступні висновки. Захід був змушений придума-
ти свою міфологію випадковості і персоніфікувати її. Випадковість втілюється в образі богині, що перебу-
ває у вічному русі, “з однієї ногою на колесі” – начебто попередження про те, що випадок можна “схопи-
ти” лише на льоту – не міркуючи, не вибираючи, а ніби викрадаючи його. Несподіванка випадку викликає
приплив енергії, а ризик веде навіть до подвигу.
Східна думка не цікавиться славою і не піддається романтиці героїзму. Визначений як збіг, випадко-
вість піднімає людину вище самої себе, змушує її йти на те, що є поза її силами.
Випадковість змушує час йти поза нею, робить нечутним його хід: тут з’являється надія, тому що від-
кривається інший світ. Створюючи шанс прориву, випадковість стає шансом вийти на обрій особистісної
свободи, а тому вона надає руху всім можливостям.
Китайська філософія прагнула осмислити користь, яку можна витягти з розвитку подій, що припуска-
ють тривалий часовий відрізок, а не те, що виникає внаслідок виняткового вибуху пристрастей і сил, ви-
кликаних ними до життя.
Логіка душевного підйому чи логіка ефективності: тут шляхи розходяться. Якщо піти шляхом євро-
пейського трактування випадковості (з урахуванням базового поділу “мета – дія – випадковість”), можна
опинитися на шляху, що призведе до героїзму, але не до мудрості. Безглузда мета не відкриє обрії щастя,
не надихне на нові творчі задуми, не виправдає їх подальше втілення. Може, краще спробувати, залишаю-
чись на позиціях східної філософії, спостерігати, як випадковість (збіг обставин) непомітно розгортається
сама по собі, іманентно.
Наприкінці можна привести слова відомої на сьогодні притчі Пауло Коельо “Алхимик”. “На этой пла-
нете существует одна великая истина: независимо от того, кем ты являешься и что делаешь, когда ты по-
настоящему чего-то желаешь, ты достигнешь этого, ведь такое желание зародилось в душе Вселенной… и
вся Вселенная будет способствовать тому, чтобы желание твое сбылось” [10, c. 43-44].
Джерела та література
1. Можейко М.А. Необходимость и случайность. / Новейший философский словарь: 2-е изд., переработ.
и дополн. – Мн.: Интерпресссервис; Книжный дом, 2001. – 1280с.
2. Необходимость и случайность. / Краткий философский словарь/ Кириленко Г.Г., Швецов Е.В. – М.:
Филологическое общество «Слово»: ООО «Издательство АСТ», 2002. – 480с.
3. Шуков В.А., Хон Г.Н. Оправдание случайности. - М., Наука, 1990. – 155с.
4. Материалисты Древней Греции. Собрание текстов Гераклита, Демокрита и Эпикура / общ. ред. и
вступ. статья проф. М.А.Дыника. – М.: Госполитиздат, 1955. – 239с.
Орлов А.В.
ВИПАДКОВІСТЬ В ДІАЛОЗІ КУЛЬТУР “СХІД-ЗАХІД”
154
5. Аристотель. Сочинения: В 4 т. – М.: Мысль, 1981. – Т.3. – 613с.
6. Макиавелли Н. Избранные сочинения/ пер.Г.Муравьевой/ Антология мировой философии: Возрожде-
ние. – Мн.: Харвест; М.: ООО «Издательство АСТ», 2001, – 928с.
7. Воронкова В.Г. Метафізичні виміри людського буття (проблеми людини на зламі тисячоліть). –
Запоріжжя: 2000. – 176с.
8. Григорьева Т.П. Идея судьбы на Востоке// Понятие судьбы в контексте разных культур/Науч.совет по
истории мировой культуры. – М.: Наука. І полугодие, 1994. – С.98-109.
9. Полное собрание сочинений японской классической литературы: В 57 т.– Токио, 1973. – Т. 51. – 342c.
10. Коэльо П. Алхимик/Пер. с порт. – К.: «София», 2003. – 224с.
Петінова О.Б.
СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВІ ЦІННІСНІ ОРІЄНТАЦІЇ В МЕНТАЛІТЕТІ УКРАЇНСЬКОГО
НАРОДУ
У соціальній філософії потреба в подальшому, більш глибокому і детальному аналізі своєрідності
української ментальності викликана тим, що на протязі всієї попередньої історії України через її нелегку
історичну долю дослідження національної духовності були або епізодичними, уривчастими, або підлаш-
товувалися під ідеологеми тоталітарної системи. Внаслідок цього результати зазначених розвідок були
надто фрагментарними й досить часто поверхневими. А в умовах сьогодення проблема характерології
українського народу знаходиться в центрі дослідницьких пошуків різних галузей науки, у площині діалогу
між ними, на перехресті свідомого і безсвідомого, універсального й маргінального, особистісного й колек-
тивного. Це виступає передумовою здійснення та реалізації багатогранних завдань, що стоять перед Укра-
їною на етапі її розбудови та розвитку у всіх сферах.
Менталітет українського народу характеризує глибинні феномени психіки українців (як особистісної,
так і національної), які визначають характер і спосіб сприйняття світу, його осмислення, практичне відно-
шення до природи, соціуму і самих себе. Це свого роду вихідна психологічна "матриця", яка спрямовує і
озмістовлює відношення українців до оточуючого. Менталітет не вичерпується сферою свідомості, а
включає в себе і несвідомі та нераціональні прошарки людської (індивідуальної і колективної) психіки, які
через ті чи інші причини не потрапляють в сферу рефлексії і не повністю підлягають раціональному осми-
сленню та артикуляції. Менталітет виводиться із історії народу, організації побуту, політичних, соціаль-
них, економічних і культурних особливостей українців.
До питань менталітету звертаються на сучасному етапі дослідники різних галузей наук, зокрема, й у
соціальній філософії такі вчені як А.К.Бичко, Е.А.Гансова, О.М.Чебан, Т.М.Поплавська, О.В.Лісеєнко [1,
2, 3, 4] та ряд інших, які торкаються різних аспектів зазначеної проблематики. Наша мета – провести де-
яке узагальнення з цієї теми і розглянути специфічні особливості менталітету українського народу, а зок-
рема – соціально-побутові ціннісні орієнтації в менталітеті українського народу, адже соціально-побутове
– це один з найголовніших чинників становлення системи ціннісних орієнтацій особистості, соціально-
побутові ціннісні орієнтації проходять стрижнем через всі частини ієрархії цінностей особистості, зосере-
джуючись, в основному, в ядрі. Національні особливості вносять свою специфіку у соціально-побутове,
яке не локалізовано лише у сфері побуту, а органічно переплітається і взаємопроникає у інші сфери буття
людини, відтворюючись у ціннісних орієнтаціях та ментальності кожної особистості [5, 6].
Ведучи мову про менталітет українського народу та про місце соціально-побутових ціннісних орієн-
тацій в ньому, ми оперуємо такими поняттями як "етнічна група", "нація". Тому доцільним та необхідним
буде зупинитись на тлумаченні цих понять, адже і досі немає чіткого однозначного підходу до їх експлі-
кації та існує плюралізм думок та парадигм стосовно цього питання. Так, під етнічною групою ми розумі-
ємо спільність людей, споріднених або хоча б близьких за історичним походженням, етногенезом, мовою
спілкування, нинішньою або минулою територією проживання, рисами матеріальної та духовної культури,
звичаями та іншими ознаками. У визначенні спільності як "групи" розмір, обсяг етномаси людей ролі не
відіграє (як правило, це великі маси людей). Тут важливі лише риси і ознаки однотипової характеристики
цих людей: у тому-то вони споріднені або близькі, але з певного часу і через певні обставини живуть нарі-
зно. Статус етнічної групи визначається наступними параметрами: частини, компоненти цього умовно
взятого "етнічного цілого" живуть на великих географічних просторах, зберігаючи у відносній цілісності
основні типологічні риси своєї генезисної організації; не мають єдиного державного утворення, що суве-
ренізує їх політичну волю і забезпечує їх правове самовизначення; покинувши "родову етноплаценту" за
межами створили (або створюють) нові етнокультурні ареали (наприклад, українці - проживають в Росії,
Канаді, США, Гренландії та інших країнах; араби - у багатьох країнах Азії та Африки, індійці - в усіх кра-
їнах Північної і Латинської Америки тощо) [7].
Сучасна ж концепція нації базується на найважливішій ознаці - національній державі та певній тери-
торії. Приєднуємось до точки зору Е.Сміта, який вважає, що нація - це сукупність людей, що має власну
назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, спільну масову, громадянську куль-
туру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів [8]. При розгляді соціально-
побутових ціннісних орієнтацій в менталітеті українського народу, ми маємо на увазі українську націю,
поняття "нація" та "народ" в даному випадку використовуються як синонімічні.
Одвічне тяжіння людства до самореалізації й самоорганізації виявляється у різних формах буття
етнонаціональних спільнот. Останні стають середовищем особистісного становлення, подолання
відчуження, духовного, діяльнісного самоствердження. Водночас стан розвитку етносу і нації - це
результат творчості особистості, її етнічної енергії, культури, громадянської активності, національної
свідомості, що і визначає парадигми сучасного буття людства та, зокрема, українців. Кожна особистість,
свідомо чи несвідомо, виступає суб'єктом і об'єктом етнонаціональних відносин, ідентифікуючи себе з
|