Національна еліта в українському суспільстві

Проблема еліти в наш час постає в соціально-філософському, філософсько-етичному, політичному, економічному аспектах. Історія розвитку людської цивілізації переконливо доводить величезну рушійну силу еліти як кращих представників суспільства. Сьогодення потребує кваліфікованої еліти, здатної насичув...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2004
Автор:	Атаманюк, З.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2004
Назва видання:	Культура народов Причерноморья
Теми:	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/34514
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Національна еліта в українському суспільстві / З.М. Атаманюк // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 52, Т. 1. — С. 122-125. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-34514
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-345142012-06-04T12:20:40Z Національна еліта в українському суспільстві Атаманюк, З.М. Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Проблема еліти в наш час постає в соціально-філософському, філософсько-етичному, політичному, економічному аспектах. Історія розвитку людської цивілізації переконливо доводить величезну рушійну силу еліти як кращих представників суспільства. Сьогодення потребує кваліфікованої еліти, здатної насичувати владні структури, забезпечувати розв'язання завдань національного розвитку і формування держави, здатної вийти на світовий рівень. 2004 Article Національна еліта в українському суспільстві / З.М. Атаманюк // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 52, Т. 1. — С. 122-125. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/34514 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Атаманюк, З.М. Національна еліта в українському суспільстві Культура народов Причерноморья
description	Проблема еліти в наш час постає в соціально-філософському, філософсько-етичному, політичному, економічному аспектах. Історія розвитку людської цивілізації переконливо доводить величезну рушійну силу еліти як кращих представників суспільства. Сьогодення потребує кваліфікованої еліти, здатної насичувати владні структури, забезпечувати розв'язання завдань національного розвитку і формування держави, здатної вийти на світовий рівень.
format	Article
author	Атаманюк, З.М.
author_facet	Атаманюк, З.М.
author_sort	Атаманюк, З.М.
title	Національна еліта в українському суспільстві
title_short	Національна еліта в українському суспільстві
title_full	Національна еліта в українському суспільстві
title_fullStr	Національна еліта в українському суспільстві
title_full_unstemmed	Національна еліта в українському суспільстві
title_sort	національна еліта в українському суспільстві
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2004
topic_facet	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/34514
citation_txt	Національна еліта в українському суспільстві / З.М. Атаманюк // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 52, Т. 1. — С. 122-125. — Бібліогр.: 9 назв. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT atamanûkzm nacíonalʹnaelítavukraínsʹkomususpílʹství
first_indexed	2025-07-03T15:34:26Z
last_indexed	2025-07-03T15:34:26Z
_version_	1836640493914554368
fulltext	Атаманюк З.М. НАЦІОНАЛЬНА ЕЛІТА В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ 122 Атаманюк З.М. НАЦІОНАЛЬНА ЕЛІТА В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ Проблема еліти в наш час постає в соціально-філософському, філософсько-етичному, політичному, економічному аспектах. Історія розвитку людської цивілізації переконливо доводить величезну рушійну силу еліти як кращих представників суспільства. Сьогодення потребує кваліфікованої еліти, здатної наси- чувати владні структури, забезпечувати розв'язання завдань національного розвитку і формування держа- ви, здатної вийти на світовий рівень. Метою даної статті є розглянути місце національної еліти в системі суспільних відносин. Проблему еліти в даному ракурсі розглядали такі вчені, як В.Парето, Г.Моска, К.Мангейм, Р.Міхельс, Х.Ортега-і- Гасет, М.Вебер, Г.Лебон, А.Тойнбі, Р.Міллс, Р.Арон, Д.Белл, Г.Лассуел, Т.Карлейль, Р.Емерсон, С.Московічі та інші зарубіжні науковці, а також вітчизняні: А.Данилюк, А.Кавалеров, С.Катаєв, Б.Кухта, С.Наумкіна, С.Чукут. Теоретик цієї проблематики, італійський соціолог В.Парето вважає, що людське суспільство не гомо- генне, люди відрізняються один від одного фізично, морально і інтелектуально. Тобто, в суспільстві одні люди є більш здібні, ніж інші. Їх і називають елітою. Критерій приналежності до еліти залежить від здіб- ностей в тій чи іншій сфері людської діяльності. Ідеї Парето щодо циркуляції еліт в історії були творчо використані в політичній концепції українського мислителя В.Липинського, на думку якого процес безпе- рервного відновлення аристократії є характерною рисою історії різних часів і народів. Еліта – це те, що відбирається, формується з певною метою, при цьому потребує таких факторів, як стратегічне завдання, що висувається перед нею, визначена система підготовки [1:34]. Питання щодо формування еліти нації, яка протягом століть не мала своєї державності, є найактуаль- нішим. Прагнення до ієрархії – природна властивість людини, бо скільки б більшовики не тлумачили про рівність, неможливо довести, що люди народжуються з однаковими здібностями. За вченням Г.С. Сково- роди, існує “нерівна рівність”: фонтан мудрості наповнює всі посудини вщерть, але містять вони різну кі- лькість цієї рідини, оскільки мають неоднаковий розмір – рівність полягає в тому, що всі наповнені до краю. Україна впродовж віків була позбавлена можливості формувати власну національну еліту. Навпаки, щоб підкорити народ, треба було швидше позбавитись носіїв державницького мислення. Периферійна фу- нкція України як суб'єкта господарювання і державотворення була вигідна імперським владним структу- рам. Постійний відбір керівників з “надійних” людей, інтенсивний імпорт з-за меж України “незалежних” фахівців, посилання випускників вузів України у віддалені краї, фізичне знищення “неблагонадійних”, – все це спричинило до сьогоднішньої кризи. Стає зрозумілим, що без належного елітарного проводу нації неможливо розбудувати не лише економіку, а й науку, культуру, освіту, медицину, оборону держави, ін- формаційну безпеку. Щоб зрозуміти роль національної еліти у формуванні держави та творені ідеї державності, звернемося до історичних фактів. Так, у Стародавньому Сході, а також у часи Середньовіччя, належність до еліти зумовлювалися соціа- льним становищем: сам факт народження людини в знатній сім’ї надавав їй привілеї. Така еліта була за- мкнутою групою і не піддавалася зовнішнім впливам. У буржуазному суспільстві, в якому були скасовані феодальні привілеї, замість родових еліт з’явилися фінансово-промислові олігархії, які володіли багатст- вом і грошима. У сучасному суспільстві до еліти входять люди, які володіють не тільки грошима, а й без- ліччю інших якостей. Правила жорстокої конкуренції передбачають вступ або вихід з еліти залежно від успіху або поразки кожного і незалежно від його соціального походження і багатства. В умовах конкурен- ції зростає попит на людей, які мають перевагу над іншими у професіоналізмі, інтелекті, моральних чесно- тах, соціальній активності. Соціальне походження і в сучасних умовах відіграє важливу роль у процесі формування еліти, оскільки забезпечує сприятливі умови для набуття елітарних рис, необхідних для здо- буття успіху в конкурентній боротьбі. Українці, наприклад, відсутністю державності пояснювали всі суспільні і багато особистих бід, з їх здобуттям пов’язували надії на краще життя. Звернімося, наприклад, до далеких часів, які нині називають Руїною та періодом перерозподілу украї- нських земель. В трагічних перипетіях того часу не останню роль відігравала наша українська шляхта, яка була значною мірою або спольщена, або змосковщена, або просто хиталась між двома сусідніми держава- ми, не знаючи до кого прихилитися [8]. Кризова ситуація, в якій опинились українські землі, була спричи- нена браком державницької ідеології та досвіду державного будівництва. Не зважаючи на це, Україна ма- ла деякий шанс вистояти. Такою можливістю була саме еліта, яка могла б стати провідником національної ідеї та ідей про необхідність згуртування українців для спільного протистояння сусіднім державам. Ці держави, які називали себе союзниками України і спільниками у боротьбі за її автономність, насправді прагнули лише до одного – урвати якомога більший її шматок. Але, на жаль, ті, хто претендував на звання саме української еліти, не зробили майже нічого для подолання кризи. Власні маєтності та багатства ви- явилися такими, що стояли у шкалі цінностей вище за ідею державності. Так що сьогодні ми можемо ска- зати: справжню державність Україна не здобула у ХVІІ ст. значною мірою через те, що ті особи, які могли реально сприяти побудові власної держави, були, так би мовити, “розкуплені” польськими або московсь- кими урядами (згадаймо хоча б Брюховецького, гетьмана лівобережної України, який, заробивши певну плату, посприяв закріпленню московських порядків на значній частині українських земель) [8]. В другій половині XIX ст. виникли соціально-економічні передумови для національного відродження. Почалося стрімке зростання промисловості, торгівлі, культури. Проте певні особливості як економічного розвитку, так і політичного, призводили до надзвичайного звуження тих верств, з яких виходили керівни- ки національно-визвольного руху, – вважають українські вчені [9]. Зокрема, в Україні так і не виникло ка- Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ 123 піталу, який був би українським не тільки за походженням, але й за економічним інтересом [8]. В більшості міст України переважало російське, єврейське, польське населення (наслідок цілеспрямо- ваної державної політики), яке мало російську національну свідомість. Національна ж українська культура збереглася по селах. Проте надзвичайно низький культурний рівень мешканців сіл, важке економічне ста- новище, призводили до того що селяни цікавились в більшості своїй проблемами матеріального існування, а вже потім – національного відродження. В силу цього більшість керівників національно-визвольного руху були за своїм соціальним походжен- ням письменниками, театральними діячами, в минулому – вчителями, тобто діячами культури. Думаємо, що спільно з іншими причинами це призвело до трагічного результату українська революції 1917- 1921 рр. Ставши при владі вони не зуміли її втримати. Відсутність політичного досвіду, уміння дивитись на ситуа- цію масштабно, завадили організувати чітку систему влади, визначити пріоритети державної діяльності. Часто емоції брали гору над державотворчим глуздом. Все це негативно позначилося на авторитеті моло- дої держави, яка не могла вистояти без загальногромадянської підтримки [3:11]. Як бачимо, наведені приклади нашої історії мають багато спільного із сьогоденням: той же самий кри- зовий стан, те ж саме намагання перейти до чогось нового у історичному розвитку, зміна ціннісної пара- дигми та інше. Єдине, що, на щастя, відрізняє нас від попередніх переломних періодів історії, є відсутність стану громадянської та визвольної війни на наших землях. І тому у нас є зараз можливість зайнятись тим, що називається формуванням свідомої національної еліти. В зв’язку з цим, важливою є проблема формування, вирощування еліти. Тривалий час до проблеми еліти зневажливо ставились. Реабілітація, саме так можна охарактеризувати те, що робиться зараз із по- няттям “еліта”, яке до останнього часу або функціонувало в ідеологічно урізаному вигляді, або просто ви- ключалось із наукового словника. Такі аспекти концепції еліти як проблеми її взаємовідносин із суспільс- твом в цілому, відношення між елітами і всередині них, формування нової еліти набувають сьогодні особ- ливої значущості. Спроба розкрити різні сторони елітарної особистості дозволяє гостро поставити про- блему її виховання у навчально-виховних закладах. Необхідно до того ж забезпечити педагогів, батьків, вихователів психологічними рекомендаціями по вихованню у дітей пізнавальної, соціальної та творчої ак- тивності. На заняттях з дітьми використовувати сюжети, які дозволяють їм проявити себе гідно у різних ситуаціях, претендувати на лідерську роль і з повною відповідальністю відстоювати свої позиції, свою ду- мку як лідера, а також цінувати довір'я, яке надають йому члени колективу, групи чи просто один ровес- ник. Дітям слід показувати великі приклади, навчати їх переборювати труднощі в ім'я мети. Формування еліти – складна і клопітка справа. У багатьох країнах світу є усталені програми відбору, виховання і на- вчання талановитої молоді. Скажімо, у США в 1972 році засноване федеральне управління з питань вихо- вання обдарованих дітей. До того ще 14 недержавних установ, з'єднаних асоціацією, займаються цією ж справою. Підтримка талановитої молоді здійснюється на всіх вікових етапах: дитина – школяр – студент – фахівець. Відбирають дітей з допомогою тестування [2:74]. Власне кажучи, нам треба не починати формування еліти, а продовжувати цей процес, бо певні тради- ції цього в нас уже є. Ми маємо на увазі наші освітянські заклади, насамперед, НУКМА. Адже впродовж багатьох років НУКМА постачала цінні національні кадри; згадаймо таких діячів науки і культури, як фі- лософ І.Гізель, енциклопедист І.Галятовський, художник Г.Левицький, не кажучи вже про славетного ма- ндрівного філософа Г.Сковороду. Ми віримо у те, що саме освітянським закладам належить провідна роль у формуванні свідомого громадянина нашого суспільства. Яким саме сьогодні повинен стати ВНЗ, щоб відповідати цим вимогам – це може стати темою іншої роботи. У порядку мрії про майбутнє можна говорити про той час, коли наука полегшить суспільству пошук обдарованих людей, коли вона поставить заслін посередності, коли тести для вступників у вузи виявляти- муть не тільки здатність до запам'ятовування наявну сукупність інформації, а й творчі схильності молодої людини. Коли, нарешті, шлях на високу державну посаду. визначатиметься об'єктивними науково- обгрунтованими критеріями. Б.Кухта, наприклад, обґрунтовуючи твердження, що життя наше стабілізу- ється і в зв’язку з цим вимагає довгострокових планів розвитку, робить наголос також на проблемі вихо- вання, формування еліти. Він навіть накреслює програму. За своєю структурою програма може складатися з кількох напрямів, насамперед селекційного, далі – освітньо-виховного, культурного, організаційного, видавничого, фінансового і т.д., мати кілька етапів: селекційний, навчальний, навчання у вищій школі [5: 214-215]. Акцент робиться на відборі і подальшому розвитку дітей з ознаками лідера, на публічності їх ді- яльності, патріотизмі як домінуючому чиннику у вихованні. Він говорить про те, почати можна з найпрос- тішого – системи тестувань, зокрема на екстравертність та інтравертність претендентів, на психологічний портрет, провести аналіз відомостей про батьків та інше. Звучить це все не звично для нашої свідомості, якби не знати про світовий досвід такої роботи. Діти тестуються на всіх етапах свого розвитку, приділя- ється значна увага гуманізації освіти, рівню культури, фізичному розвитку (маються на увазі заняття спор- том). В зв’язку з проблемою еліти, постає проблема і виникає необхідність єдиного, загальноприйнятого трактування такого надзвичайного суперечливого, багатогранного суб'єкта історії і культури як інтелігенція. В процесі розвитку суспільної думки зміст поняття змінювався, прирощувався, розширював- ся. Корективи в трактуванні цього поняття, що були внесені за радянської доби, були пов'язані з класово- партійним підходом. Було спотворено загалом правильні вихідні позиції щодо визначення інтелігенції. Сучасна інтелігенція України не завжди виявляє в собі розуміння тієї істини, що вона є спад- коємницею величезного скарбу культурно-духовних цінностей, які є частково кількістю загальнолюдсь- кою, частково таки нашим власним надбанням. І.Лисяк-Рудницький так визначав традиційні вартості, ідеали інтелігенції: еллінський період – добро й краса, римський – правопорядок, християнський – любов до ближнього, XVIII століття – національна і соціальна свобода [7:68]. Інтелігенція – це специфічна соціальна група людей із особливим способом життя і мислення, людей з Атаманюк З.М. НАЦІОНАЛЬНА ЕЛІТА В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ 124 високим коефіцієнтом продуктивності творчої праці, з високою виробничою силою думки. Коефіцієнт продуктивності творчості залежить від генетичних якостей, способу мислення, освіти, виховання. І, якщо в еліті ми спостерігаємо прагнення до влади, лідерства, то в інтелігенції нічого подібного. Ставлення інте- лігенції до влади не в підпорядкуванні їй, а в діалозі з нею. Правда, вада нашої нинішньої інтелігенції не в тому, що вона позбавлена прагнення до влади, а навпаки, у притаманній її представникам схильності до неї [2]. Інтелігент повинен стати інтелектуалом, тобто, творчою індивідуальною особистістю. Перед інте- лектуалом в нинішніх умовах постає проблема – де він як носій культури повинен бути і що він повинен робити? Сила інтелігенції в тому, що вона може протистояти кризі, в тому, що вона виявляється стійкою при розвалі економіки, політики, національних відносин. Але для цього кожний вчений, письменник, ху- дожник повинен бути Майстром з великої букви. М. Долішній з цього приводу зазначає, що для зміцнення своєї державності Україна повинна розвиватись як самоорганізуюча система, орієнтована на самозабезпе- чення своєї життєздатності та розвитку, здобуття належного місця серед держав світу за умов жорсткої економічної, науково-технічної конкуренції, лідерства у сфері політичної та культурної діяльності, зма- гання у царині слова і духу. Цієї мети, на його думку, можна досягти лише шляхом всебічної мобілізації потенціалу держави і, в першу чергу, її національного інтелектуального і трудового потенціалу, – робить він висновок [4:3]. В нашій роботі ми, вслід за М.Долішнім і В.Липинським, розуміємо еліту як більш які- сну групу інтелігенції і всіх верств населення, людей, які відрізняються високими вимогами насамперед до себе і здатні нести на своїх плечах тягар вибору, бути альтруїстами у своїй поведінці і намірах, особистим прикладом сприяти елітаризації широкого загалу, піднесенню його духовності та моральності. За В.Липинським, інтелігенція має функції "ідеологічного порядку" – духовенство, вчителі, письменники, журналісти, адвокати, лікарі і т.д. Хоча їх він вважає головними винуватцями того, що Україна не мала державності [6]. Перехід економіки України від адміністративно-командної системи до ринкової вимагає невідкладного та ефективного розв'язання широкого спектра теоретичних і практичних завдань. Одним з найскладніших серед них є створення та використання інтелектуального потенціалу України, носіями яко- го виступають висококваліфіковані кадри, що працюють у сфері науки, освіти, культури. управління, ін- форматики та ін. М. Долішній вживає цікаве для нас поняття "інтелектуальний потенціал нації". Під ним він розуміє сукупність здібностей і творчих обдарувань людей, їх освітньо-кваліфікаційний рівень, на основі якого формується здатність народу засвоювати набуті знання та творити нові, використовувати їх для поступу науки, освіти, культури, мистецтва; застосувати для створення нової техніки, прогресивних технологій та форм організації виробництва, праці, для найоптимальнішого розв'язання проблем в різних сферах суспі- льної життєдіяльності [4:3]. Важко не погодитись з думкою, що саме рівень інтелектуального потенціалу обумовлює спроможність суспільства формувати духовну еліту, що є головним носієм і генератором но- вих знань, передового науково-технічного та суспільного досвіду. Така еліта не є у суспільстві класовим прошарком у догматичній формулі радянського суспільствознавства (робітники, селяни прошарок інтелі- генції), а вічним рушієм прогресу, провідною верствою (кастою), яка, за Д.Донцовим, “поповнювалася б вихідцями з усіх станів суспільства на підставі суворого добору ліпших”. З іншого боку, суспільні критерії добору повинні бути такими, аби ця верства “охороняла б свою духову і моральну вищість і чистість, свою форму і силу”. Формування національної еліти є багатокомпонентною справою. Нині однією з найнебезпечніших на- слідків кризи, що охопила Україну, стає процес руйнування наявного інтелектуального потенціалу, особ- ливо в сфері науки і освіти. Творчі здібності, високий професіоналізм і кваліфікація, врешті, талант зали- шаються непотрібними на фоні інфляції, падіння рівня життя населення, спаду виробництва, безробіття. Руйнівні тенденції виявляють себе з кількісного та якісного боків: по-перше, має місце внутрішній та зов- нішній “відплив умів” (від'їзд на проживання і роботу за кордон, відплив кадрів з науки та освіти в інші престижні зараз сфери діяльності), по-друге, в умовах мізерного фінансування, убогого матеріально- технічного забезпечення, інформаційного голоду знижується рівень сучасних знань та можливостей вче- них для самореалізації а, отже, і рівень науки, освіти, падає якість підготовки молодої наукової еліти. Тре- ба підкреслити, що задовго до економічної відбулася криза моральна, яку, насамперед, відчули на собі представники духовної еліти. Тотальне відчуження людини від усього, що має формувати її особистість, привело до жахливих результатів, монопольне ідеологічне панування та ідеологічний тиск не давали змо- ги утверджуватись моральним якостям людини на засадах загальнолюдських цінностей. Тому відроджен- ня нації, входження її у цивілізовані відносини з іншими народами потребує посиленої уваги до носіїв ду- ховного життя, культури – духовної еліти. Таким чином, включення ефективного механізму мотивації, створення якісно нового менталітету ук- раїнської нації, нейтралізація причин, що призводять до втрат інтелектуального потенціалу, сприятиме подоланню відчуження багатьох науковців та освітян від своїх результатів праці, дозволить зберегти набу- тий інтелектуальний потенціал, забезпечити його реалізацію та розвиток. Суспільні взаємовідносини мають суттєвий вплив на формування і функціонування еліти, які прояв- ляються у перехідний період найбільш загострено. Система критеріїв прогнозування цього процесу поля- гає у визначенні інтегрального показника інтелектуального потенціалу стосовно пріоритетних галузей. Через це переміщення фахівців з сфер наукової діяльності, освіти в комерційні структури. Прямування ви- ключно до комерціалізації може призвести не тільки до поглиблення кризи, але й до незворотних явищ, за якими починається деградація, духовна, інтелектуальна убогість та виродження. В загальній теорії систем цей стан визначається терміном “принципова стохастичність”, невизначеність, що передує “точці катаст- рофи. Широко відома думка В.Липинського про те, що кожне відродження нації має починатися з відро- дження структури еліти. Інтелектуальна частина суспільства повинна стати провідною верствою українсь- Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ 125 кої нації – генеральна ідея й Д.Донцова. Справді, без діяльності еліти модерна нація нездатна на повно- цінне розв'язання життєвих проблем. Однак слід пам'ятати слушну думку Д.Донцова про те, що творчий потенціал “ініціативної меншості” має бути спричинений не хитрістю, не спритом, не демократичним ду- рисвітством, навіть не фаховим вишколенням чи начитаністю або розумом інтелігента, а передусім мудрі- стю. Мудрість є першою, невід'ємною прикметою елітарного духу, є тією підвалиною національної само- свідомості, з якої виростає знання граничних основ буття особистості і соціуму. Отож, без філософії, як способу самосвідомості, як узагальнюючої форми народної мудрості, плідна діяльність еліти з формуван- ня націоконсолідуючих ідей, на думку Донцова, просто-таки неможлива. Адже українська філософія вияв- ляється чи не найбільш причетною до сфери, де реконструюється дух нації у найкращих власних традиці- ях. Європейське суспільство лише наприкінці XX ст. змогло виробити нові планетарні орієнтири духов- ного життя завдяки поверненню до старої, традиційної мудрості, зокрема відродження ідей персоналізму, гуманізму, демократизму, діалогізму. Отже, запорука життєздатності українського народу та його держави – у потенціалі еліти, оптимізація якого можлива лише на шляхах оновлення філософії у зазначеному нами сенсі. Висновок. Проблеми еліти є актуальними в Україні, це доведено часом, і потребує уваги всього суспі- льства, її потрібно плекати. З нової генерації еліти мають з’явитися нові лідери, здатні вирішувати про- блеми розвитку України, реалізувати українську національну ідею. Саме виховання є ключовим моментом у формуванні майбутньої національної еліти. Джерела та література 1. Арон Р. Демократия и тоталитаризм. – М.: Текст, 1993. – 312 с. 2. Атаманюк З.М. Концепція національної еліти в соціально-філософській думці української діаспори: Д.Донцов і В.Липинський // Перспективи. - 2000. - № 2 (10). - С. 78-84. 3. Атаманюк З.М. Соціально-філософські концепції української національної еліти . - Дис.на здобуття наукового ступеня канд.філос.наук. - Одеса., 2003. - 188 с. 4. Дичковська Г.О. Теорія еліт і сучасні проблеми державотворення // Матеріали міжнародної наукової конференції "Національна еліта та інтелектуальній потенціал України". - Львів, 1996. – С. 15-16. 5. Кухта Б. Феномен політичного лідера. - Львів: Кальварія, 2000. - 232 с. 6. Липинський В. Листи до братів-хліборобів про ідею і організацію українського монархізму. - Нью- Йорк: Булава, 1954. - 470 с. 7. Лисяк-Рудницький І. Між історією і політикою: статті до історії та критики української суспільно- політичної думки. - Торонто: Сучасність, 1997. - 443 с. 8. Полонська-Василенко Н.Д. Історія України. - К.: Либідь, 1995. - 672 с. 9. Українська суспільно-політична думка в ХХ столітті: Документи і матеріали (упор. Т.Гунчак, Р.Сольчаник). - К.: Сучасність, 1983. - Т.1. - 510 с. Воробйова Л.С. ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ Соціокультурне ціннісно-нормативне середовище сьогодні зазнає значних змін під впливом глобаль- них процесів. У науковій літературі досить докладно описаний вплив нових технологій – глобальних за своєю природою – на диференціацію виробництва і споживання, на прискорення темпів змін в соціальних стосунках і політичному житті соціумів. (див.: Белл Д., Бродель Ф., Бурдьє П., Валлерстайн И., Гідденс Э., Інглегарт Р., Кастельс М., Луман Н., Тоффлер О., Турен А., Уолц К., Хендич та ін.) Загалом цей аналіз стосувався розгляду різних аспектів життя соціуму і індивідів західного постіндус- тріального суспільства. Питання ж впливу світових глобальних тенденцій на вітчизняний соціокульту- рний простір людини довгий час не поставали темою фахових досліджень. І тільки останнім часом зазначена тематика стала широко охоплюватись пострадянським суспільствознавством [1 – 6]. Особливої актуальності набуло сьогодні соціально-філософське осмислення процесів становлення і розвитку нових особистісних ціннісних орієнтацій в українському суспільстві під впливом глобалізації, бо саме індивіду глобалізація й «обіцяє» небачений досі стиль життя. Метою нашої роботи є аналіз впливу глобалізаційних чинників на усталене ціннісно-нормативне се- редовище сучасного індивіда та виявлення специфіки нової ієрархії в системі соціокультурної ідентичнос- ті особистості. В статті розглядаються соціокультурні аспекти формування ціннісного середовища в умовах глобалі- зації та глобалізаційні чинники соціокультурної ідентифікації особистості в проекції на сьогоднішнє укра- їнське суспільство. Загалом напрями розповсюдження глобалізаційних процесів і явищ та їх вплив на різні сфери життя українського суспільства достатньо широко розглянуті українськими філософами, соціологами і соціальними психологами [4, 5]. Більшість дослідників констатує, що проблеми соціокультурної ідентичності на рівнях індивідуа- льних і надідивідуальних в сучасних культурологічних і макросоціологічних моделях розглядаються в руслі двох тенденцій. У першому випадку мова йде про «прогресуючу» ідентичність, ґрунтовану на цінностях , які привнесла інформаційна революція і постіндустріальна епоха загалом, в іншому – про ідентичність, що вибудовується за допомогою інверсії до культурних джерел. Тобто, що вплив глоба- лізації на ціннісну свідомість може здійснюватись двома шляхами – реорганізацією структури цінніс- ної свідомості зі зміною ієрархії базових цінностей і введенням нових додаткових модернізацій-

Національна еліта в українському суспільстві

Репозитарії

Схожі ресурси