Зв’язок концептуальної та мовної картин світу з етнічною ментальністю
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2009
|
| Назва видання: | Культура народов Причерноморья |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/34967 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Зв’язок концептуальної та мовної картин світу з етнічною ментальністю / К.В. Красовська // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 154. — С. 120-123. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-34967 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-349672012-06-13T12:17:04Z Зв’язок концептуальної та мовної картин світу з етнічною ментальністю Красовська, К.В. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ 2009 Article Зв’язок концептуальної та мовної картин світу з етнічною ментальністю / К.В. Красовська // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 154. — С. 120-123. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/34967 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Красовська, К.В. Зв’язок концептуальної та мовної картин світу з етнічною ментальністю Культура народов Причерноморья |
| format |
Article |
| author |
Красовська, К.В. |
| author_facet |
Красовська, К.В. |
| author_sort |
Красовська, К.В. |
| title |
Зв’язок концептуальної та мовної картин світу з етнічною ментальністю |
| title_short |
Зв’язок концептуальної та мовної картин світу з етнічною ментальністю |
| title_full |
Зв’язок концептуальної та мовної картин світу з етнічною ментальністю |
| title_fullStr |
Зв’язок концептуальної та мовної картин світу з етнічною ментальністю |
| title_full_unstemmed |
Зв’язок концептуальної та мовної картин світу з етнічною ментальністю |
| title_sort |
зв’язок концептуальної та мовної картин світу з етнічною ментальністю |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/34967 |
| citation_txt |
Зв’язок концептуальної та мовної картин світу з етнічною ментальністю / К.В. Красовська // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 154. — С. 120-123. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT krasovsʹkakv zvâzokkonceptualʹnoítamovnoíkartinsvítuzetníčnoûmentalʹnístû |
| first_indexed |
2025-07-03T16:07:57Z |
| last_indexed |
2025-07-03T16:07:57Z |
| _version_ |
1836642601763078144 |
| fulltext |
Красовська К.В.
ЗВ’ЯЗОК КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ ТА МОВНОЇ КАРТИН СВІТУ З ЕТНІЧНОЮ МЕНТАЛЬНІСТЮ
120
Красовська К.В.
ЗВ’ЯЗОК КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ ТА МОВНОЇ КАРТИН СВІТУ З ЕТНІЧНОЮ
МЕНТАЛЬНІСТЮ
Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку мовознавства дуже важливим є дослідження та
обґрунтування поняття ,,мовна картина світу”, яка пов’язана з ментальністю. Це пояснюється тим, що у ко-
жного народу є своя власна культура, традиції, менталітет, які неможливо зрозуміти чи сприйняти тільки
через мову, оскільки вони закладені у стійких словосполученнях, мовних знаках культури, концептах, які
перекласти іншою мовою досить важко. Мова – це не тільки засіб людського спілкування, але й відобра-
ження національної культури. З цієї точки зору особливий інтерес становлять мовні знаки культури, дослі-
дження яких допомагає зрозуміти національну культуру, звичаї та вірування українського народу.
Мета та завдання статті. Розгляд мовної картини світу в системі ,,домовна”, ,,концептуальна” та вла-
сне ,,мовна” картини світу, показ взаємозв’язку цих рівнів картини світу, характеристика мовної картини
світу із погляду її динаміки та її значення для формування інтелектуального світу нації – конкретні завдан-
ня даної статті. Вивчення мовної та концептуальної картин світу українського народу допоможе чіткіше та
яскравіше побачити та усвідомити культуру, особливості світосприйняття та мислення.
Актуальність проблеми. Вирішення чи хоча б осмислення багатьох глобальних проблем, однією з
яких є походження світу, народу, людини зумовлене духовним відродженням нашої нації. У наш час відбу-
вається зростання національної самосвідомості населення, підвищення інтересу до витоків традиційної
культури, етнічної історії. Порушена проблема надзвичайно актуальна ще й тому, що кожна незаповнена
прогалина у системі міжпоколінної передачі етнокультурної інформації веде до збіднення духовності наро-
ду, до кризи суспільства.
Історія дослідження питання. Питання ментального сприйняття світу було порушено з кінця ХVІІІ
ст., коли професор Харківського університету І.Ризький у книзі ,,Введение в круг словесности” писав про
те, що кожній мові притаманне щось своє, особливе і відмінне, як і у кожної людини є певні риси обличчя.
Вчений наголосив також на своєрідності мов і бачення світу, відбитого у мові різними народами, а також на
своєрідності мотивації значення слів, зазначаючи, що ,,поняття різних народів про ту саму річ бувають різ-
ними в розумінні: а) точності, б) узагальненості, в) своєї дії” [Див.10:50]. Ці ідеї найповніше виражені відо-
мим німецьким філософом В. фон Гумбольдтом, який вважав, що ,,людина, пізнаючи природу, наближаєть-
ся до неї і довільно виробляє свої внутрішні сприйняття у відповідності з тим, у які відношення один з од-
ним вступають її духовні сили. І це знаходить своє відображення в мові, оскільки вона для слів утворює по-
няття” [Див.4:74]. В. фон Гумбольдт стверджував, що різні мови – це не різні позначення однієї й тієї самої
речі, а різне її бачення [Див. 3: 167]. Вивченню питання мовної картини світу приділяли увагу такі мовозна-
вці, як Ю.Апресян, О. Радченко, Є. Урисон, М.Фуко, В. Чукіна, О.Шпенглер. Проблема функціонування
мовних знаків культури розглядалась багатьма дослідниками, зокрема, Н. Данилюк, В. Денисенко, Л. Дяче-
нко, С. Єрмоленко, С.Костянтиновою. Поняття концепту запровадив російський філософ та літературозна-
вець С.Аскольдов-Алексєєв 1928 року у статті ,,Концепт і слово”. Досліджували питання концептуальної
картини світу вчені Ю.Апресян, Т.Булигіна, Д. Лихачов, З.Попова, І.Стернін, О.Хроленко, О.Шмельов.
Французький лінгвіст Е.Бенвеніст розробив методику концептуального аналізу, вчений Ю.Ковбасенко по-
діляв усю інформацію у тексті на три види: змістово-фактуальну, змістово-підтекстову та змістово-
концептуальну. На думку Ю.Апресяна, кожна природна мова відображає певний спосіб сприйняття та ор-
ганізації, концептуалізації мови. У картині світу відбиті уявлення про внутрішній світ людини, в ній поєд-
наний досвід десятків поколінь, який служить надійним провідником в цей світ[Див. 1: 35].
Основний зміст. У наші дні проблема національного менталітету стає все більш актуальною. Розбудо-
ва української державності нагально вимагає глибокого та об’єктивного вивчення особливостей нашого на-
роду. Знання базових рис конкретної нації виконують прогностичну функцію, дозволяють, придивившись
глибше до себе, зазирнути у майбутнє, адаптуватися до нього. Ментальність – це спосіб сприйняття і відо-
браження світу, характерний для певного національного колективу, який виражається через настрої, уста-
новки певного індивіда, формується в залежності від традицій культури, соціальних структур, в яких жи-
вуть люди. Мова стає посередником між світом предметів, що їх людина пізнає, та індивідуумом, який пра-
гне пізнати. У науковий обіг увійшов вислів “мовна картина світу”. Це поняття стало одним із концептуа-
льних у теорії пізнання. Під мовною картиною світу звичайно розуміють зафіксовану в мові і специфічну
для конкретного мовного колективу схему сприйняття дійсності; за допомогою цього поняття з’ясовують
специфіку буття людини, народу.Зв’язок між ментальними рисами народу та мовними знаками культури
можна простежити у двох напрямах: ідучи від ментальних рис, знайти їх відображення у мовних знаках
культури, і навпаки – за допомогою аналізу мовних знаків культури виявити ментальні риси, характерні для
народу-носія мови. Вчені дослідили, що краще осмислюється й засвоюється той матеріал, який частіше зу-
стрічається у побуті, що зв’язаний зі щоденною практичною діяльністю, який емоційно відчутний і – що
дуже важливо – відповідає національному способу мислення. Наприклад, англійці й американці краще
осмислюють логічно просто побудовані міркування, французи люблять оригінальні ідеї, емоційно забарв-
лені повідомлення, китайці – образні вислови, німці – систематизовані відомості, подані традиційно. Най-
дієвішими повідомленнями є не нові, а вже записані в масовій свідомості поняття, тобто стереотипи. Дослі-
джуючи мовну ментальність як спосіб представлення світу, учені-мовознавці у центр дослідження ставлять
фольклор, бо саме в ньому концептуалізовано знання про мовну картину світу, яку вивчає етнолінгвістика.
Етнолінгвістика як напрям мовознавства, пов’язаний з дослідженням мови через призму духовної куль-
тури етносу, остаточно сформувалася у працях етнографа Ф. Боаса і мовознавця та етнографа Е. Сапіра на
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
121
основі вивчення мови і культури американських індіанців. Зв’язок мови і культури уявлявся як чітко детер-
мінований: тип мови залежить від типу культури і навпаки. З’ясовано, що відбитий у мові зв’язок понять,
уявлень повторюється у різних виявах культури – обрядових текстах, дійствах, ритуалах, народному мисте-
цтві, що зумовлює проекцію історії мовних одиниць, їхню етимологію та явища культури і навпаки [Див. 6:
324]. Ідея картини світу з’являється на початку ХХ століття. Дослідник О.Шпенглер зазначав, що “кожній
культурі притаманний індивідуальний спосіб бачення та пізнання природи… Так само у кожної культу-
ри…, у кожної окремої людини, є свій неповторний вид історії…” [Див.16:54]. Картини світу структуровані
категоріальними, класифікаційними схемами, які і повинні вивчатися історією ментальності. М.Фуко вва-
жав, що у людини існує ,,мережа уявлень” – скелет картини світу. Сукупність та перетинання ,,мереж”
складають ментальність. Картина світу, як мозаїка, складається з концептів та зв’язків між ними, її іноді на-
зивають концептуальною картиною світу [Див.15:85].
Мовна картина світу – спосіб відбиття реальності у свідомості людини крізь призму мовних та культу-
рно-національних особливостей. Мовна картина світу представлена мовокраїнознавчими відомостями про
слова-поняття, крилаті вислови, ті словесні образи класичної літератури, що стали надбанням української
національної культури, що являють собою мовні знаки культури. Вони реалізуються в певних образах-
символах: зоря, місяць, соловейко, зозуля, кінь, верба, калина. Групування всіх мовних знаків культури, фра-
зеологізмів за тематичними полями допомагає сформувати у свідомості носіїв української мови системне
уявлення про мовну картину світу. Таким чином, мовна картина світу українців формується за допомогою:
художньої системи українського фольклору, зокрема, народнопоетичної символіки, що вказує на її етнічну
означеність, національну специфіку; основних літературно-культурних, історичних понять, що входять до
свідомості освіченої людини – князь Ігор, Запорізька Січ, Полтавська битва, “Заповіт” Т. Шевченка тощо.
До джерел формування мовних знаків культури належить також наукова література, публіцистика, побутові
реалії. Мовна картина світу вивчається етнолінгвістикою, а також пов’язана з етнопсихологією, мистецт-
вом, релігією, вивченням духовної культури етносу, звичаїв та традицій українського народу.
На сучасному етапі часто вживають терміни філософська, художня, релігійна картини світу, хоча най-
більш універсальним поняттями є концептуальна картина світу, пов’язана з усіма знаннями про світ, і мов-
на картина світу як засіб вираження цих знань. Мовна картина світу розглядається як характер відображен-
ня в мові концептуальної картини світу і мовні засоби вираження знань про неї. Саме в мовній картині світу
виявляється своєрідність членування концептуальної картини світу у різних народів. Концептуальна карти-
на світу є підґрунтям мовної картини, однак концептуальна картина світу універсальніша і є спільною для
народів з однаковим рівнем знань про світ, водночас мова відображає досвід кожного народу і виявляє не
тільки спільні знання, а й своєрідність бачення світу. Для мовної картини світу важливі три явища, тісно
пов’язані між собою: людина – світ – мова. Саме людина виступає на першому місці, є вихідною точкою,
оскільки вона пізнає незалежний від неї світ і створює засоби фіксації та передачі знань про нього іншим
людям і для власного пізнання. Відповідно для побудови мовної картини світу ключовою є постать людини.
Отже, у мовознавстві розрізняють картину світу концептуальну і мовну. Першій як одиниці відповіда-
ють поняття, другій – значення слова. Однак для розуміння явищ і процесів, що відбуваються саме в мовній
картині світу важливим є ще й третій складник – домовна картина світу, уявлення про світ, що не мають
мовного вираження, але є джерелом для нього. У структурі мовної картини світу важливе її перебування у
тричленній парадигмі картин світу: домовної, тобто психічної, концептуальної, тобто логічної та мовної –
власне лінгвальної. Трьом рівням відповідають три наукових терміни: концепт як мовне уявлення про яви-
ще, який супроводжується у свідомості численними ознаками і асоціаціями, поняття як мовно-логічна
одиниця, що є наслідком узагальнення найсуттєвіших із погляду мовця рис концепту, що супроводжується
мовним вираженням, і значення слова, яке містить поняттєву основу й ускладнюється ознаками,
пов’язаними в свідомості носіїв мови з цим концептом та з внутрішніми зв’язками. Концепт характеризу-
ється як психоментальна підоснова значення, а не саме значення, тому концепт передається в мові не окре-
мим значенням слова, а певним лексико-семантичним мікрополем. Домовний рівень знання може збагачу-
ватися не тільки за рахунок безпосереднього спостереження, а й за рахунок знань, здобутих за допомогою
мовних засобів. Так, наприклад, майже ніхто не бачив на власні очі кенгуру, але кожен представник нашої
культури чітко уявляє собі цю тварину завдяки тим знанням з літератури чи інших засобів інформації, які
отримав протягом свого життя за допомогою мовних засобів. Здобуті таким шляхом знання у свідомості
асоціюються з певними ознакам і уявленнями, що існують у нас на домовному рівні. Результати домовної
розумової діяльності в мовній картині світу передаються певними значеннями слова, у свою чергу у процесі
мовлення значення можуть зазнавати змін, що впливають і на інші попередні домовні уявлення, і на зміст
понять, що є основою лексичного значення, тому зміни в лексичній системі на рівні мовної картини світу
можуть приводити до змін у концептуальній системі і до переінтеграції ознак у домовних уявленнях.
Іноді висловлюється думка про незмінність мовної картин світу, але це не так, оскільки в мовній карти-
ні світу часто відбувається переінтеграція значень, спостерігається поява поряд зі старими елементами но-
вих слів, які відбивають сучасне уявлення про світ. Прикладом можуть стати наведені Л.Лисиченко слово-
сполучення схід сонця та захід сонця. У сучасній науковій картині світу відомо, що сонце не сходить і не
заходить у нашому розумінні слова, проте ці слова зберегли давнє бачення та розуміння людиною цих про-
цесів. Не випадково розрізняють мовну картину світу сучасного суспільства і архаїчну, причому архаїчність
може зумовлюватися і динамічними процесами в суспільстві і в свідомості за невеликий відрізок часу, а не
обов’язково за тисячоліття. У процесі розвитку концептуальної картини світу спостерігається відставання
загальної мовної картини світу, а нові концепти можуть мати вираження у вузькій сфері функціонування
мови і тільки з часом поступово вливатися у загальномовну картину світу. При цьому загальномовна карти-
Красовська К.В.
ЗВ’ЯЗОК КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ ТА МОВНОЇ КАРТИН СВІТУ З ЕТНІЧНОЮ МЕНТАЛЬНІСТЮ
122
на світу може відбивати відповідні концепти більш спрощено в семантичному плані, ніж у терміносистемі.
За певних культурно-історичних і суспільно-політичних умов може виникати розбіжність між прогресив-
ною концептуальною картиною світу та архаїчною мовною картиною світу. Картина світу складається з
концептів та зв’язків між ними, тому її ще називають концептуальною картиною світу.
Концепт (від лат. сoncipere – складати, подавати) – формулювання, розумовий образ, загальна думка,
поняття, що домінують у художньому творі чи літературознавчій статті. Поняття запровадив російський фі-
лософ та літературознавець С.Аскольдов-Алексєєв (стаття ,,Концепт і слово”, 1928), тлумачив його як
,,мисленне утворення, що заміщує в процесі думки невизначену кількість предметів одного і того ж типу.
Використовуючи міркування свого попередника, Д.Лихачов у статті ,,Концептосфера російської мови” уто-
чнював, що концепт постає ,,наслідком зіткнення словникового значення слова з особистим і народним до-
свідом людини” [Див.7:9], а не з безпосереднього лексичного значення, концентрує фаховий досвід на те-
ренах поезії, прози, драматургії, теорії письменства, залишаючи можливості для домислювання або конце-
птосфери національної мови. Концепт немовби перебуває між багатством мови і обмеженнями її застосу-
вання, тому його використання залежить від сьогочасного контексту та конкретного концептоносія
[Див.6:373].
Концепт, за визначенням професора З.Попової, – це глобальна одиниця мислення, яка являє собою
квант знання. Концепти ідеальні і кодуються у свідомості одиницями універсального предметного коду, в
основі яких лежать індивідуальні чуттєві образи, сформовані на основі особистого чуттєвого досвіду люди-
ни. Образи конкретні, однак вони можуть абстрагуватися і з чуттєвого перетворюватися в образ мислення.
Майже всі концепти зберігають свою чуттєву природу, наприклад, концепти, представлені словами кислий,
солодкий, гладкий, яма, ложка, стіл. Концепт, на відміну від поняття, не має чіткої структури, жорсткої по-
слідовності і взаєморозташування шарів. За змістом концепти поділяються на такі: уявлення (картинка мис-
лення) – яблуко, груша, холод, кислий, червоний; схема – концепт, представлений певною узагальненою,
просторово-графічною чи контурною схемою: схематичний образ дерева, людини; поняття – концепт, який
складається з найзагальніших ознак предмета чи явища: квадрат – прямокутник з рівними сторонами;
фрейм – багатокомпонентний концепт, який являє собою сукупність складових частин: магазин, стадіон, лі-
карня; сценарій – послідовність епізодів у часі: відвідування ресторану, подорож в інше місто, бійка, екску-
рсія; гештальт – комплексна, цілісна функціональна структура, яка упорядковує розмаїття окремих явищ у
свідомості: школа, любов [Див.9: 172].
Концептуальні ознаки виявляються через семантику мови. Значення слів, речень, текстів служать дже-
релом знань про зміст тих чи інших концептів. Концепти репрезентуються словами, однак вся сукупність
мовних засобів не дає повної картини концепту. Слово своїм значенням у мові являє собою лише частину
концепту, в наслідок чого з’являється необхідність синонімії слова, потреба в текстах, які разом розкрива-
ють зміст концепту. Етнічна спільнота сприяє стандартизації образу, в результаті якої концепти стають за-
гальнонаціональними, груповими або особистими. За допомогою картини світу ментальність пов’язана з
культурою. Основною одиницею ментальності є концепт даної культури, що реалізується в межах словес-
ного знаку і мови взагалі, а також виражений у формі образу, поняття або символу.
Висновки. На сучасному етапі національного відродження починає з’являтись зацікавленість мовозна-
вців до концептуальної та мовної картин світу, етнічної ментальності, що відображаються у мовних знаках
культури. Вчені під час розгляду питання про мовні знаки культури пропонують кілька варіантів для їх но-
мінації: лінгвокультуреми, етнографізми, безеквівалентна лексика, назви з національно-культурним змістом
у конотативному шарі та інші. Усі мовні знаки культури будуються на сприйнятті не тільки значень слів,
але й тих зорових, слухових асоціацій, які з’являються у носія мови. Сукупність усіх уявлень та образів,
відбитих у символах, мовних знаках культури, фразеологізмах, створює мовну картину світу українців.
Підхід до усної народної творчості як віддзеркаленої в ній мовної картини світу допомагає розв’язувати за-
гальнотеоретичні проблеми історії народної культури, виявити її специфіку у взаємодії з культурами інших
народів. Мова формується незалежно від інших мов і може існувати самостійно завдяки тому, що її носії не
спроможні зрозуміти культуру свого народу чужою мовою. Це пояснюється тим, що у різних народів абсо-
лютно різне бачення однієї і тієї ж речі. Тільки власна мовна картина світу дозволяє помітити певні відтін-
ки, розкрити внутрішній прихований зміст, розгадати авторські натяки. Знання традицій, звичаїв, культур-
них надбань власного народу, що виражається у наявності у читача певних знань, концептів, дає можли-
вість отримати потрібну інформацію.
Таким чином, питання про мовну картину світу та її зв’язок з духовним життям людини на домовному,
логіко-концептуальному рівнях має не лише лінгвістичне значення, але і є питанням про ментальність су-
часного українця та інтелектуальний і морально-етичний розвиток нації.
Джерела та література
1. Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описания / Ю.Д.Апресян // Воп-
росы языкознания. – 1995 .– №1. – С. 34 – 41.
2. Венжинович Н. Концептуальна та семантична репрезентація стійких словосполучень в українській мові
/ Н.Венжинович // Українська мова (науково-теоретичний журнал). – 2008. – №1. – С. 117 – 124.
3. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию / В.Гумбольдт. – М., 1984. – 231 с.
4. Гумбольдт В. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человече-
ского рода / В.Гумбольдт // Хрестоматия по истории языкознания ХІХ– ХХ веков. – М., 1956. – С. 68 –
86.
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
123
5. Лисиченко Л.А. Структура мовної картини світу / Л.А.Лисиченко // Мовознавство. – 2004.– №5/6. – С.
36 – 42.
6. 6.Літературознавчий словник-довідник / [ред. Р. Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів, В.І.Теремок]. – К.: ВЦ
“Академія”, 2006. – 752, [373] с.
7. Лихачов Д.С. Концептосфера русского языка /Д.С.Лихачов. – 1993. – №1. – С. 9. – (Изв. РАН. Сер. лит.
и яз.).
8. Марчук У. Асоціативне поле лінгвокультурного концепту ,,Дім/Ноmе” в англійській та українській мо-
вах (на матеріалі прислів’їв та приказок) /У.Марчук. – К.– 2007. – (Література. Фольклор. Проблеми
поетики: [зб. наук. праць / редкол: А.В.Козлов та ін.]). – Вип. 28. – Ч.1– К.: Твім інтер, 2007. – 662, [536
– 545] с.
9. Попова З.Д. Понятие «концепт» в лингвистических исследованиях / Попова З.Д., Стернин И.А.. – Во-
ронеж, 1999. – 234 с.
10. Рижский И. Введение в круг словесности / И.Рижский. – Х., 1806. – С.50.
11. Савченко Л. Концептуальна фразеосистема української мові в етнокультурологічному фрагменті ро-
динних традицій / Л.Савченко // Українська мова (науково-теоретичний журнал). – 2008. – №1. – С.77
– 80.
12. Скаб М. Динаміка семантики концепту ,,Душа” в українській мові / М.Скаб // Українська мова (науко-
во-теоретичний журнал). – 2008. – №1. – С.80 – 89.
13. Українська мова: енциклопедія / [редкол.: В. М. Русанівський, М. П. Зяблюк, О.О.Тараненко та ін.] – 2-
ге вид., випр. і доп. – К.: Вид-во “Укр. енцикл.” ім. М.П.Бажана, 2004. – 824, [292] с.: іл.
14. Хроленко А.Т. Основы лингвокультурологии: Учебное пособие/ А.Т.Хроленко; [ред. В.Д. Бондалето-
ва]. – 2 изд. – М.: Флинта: Наука, 2005.– 184 с.
15. Фуко М. Археология знания / М.Фуко; [пер. с фр.] – Киев, 1996. – 214 с.
16. Шпенглер О. Закат Европы / О.Шпенглер. – Новосибирск, 1993. – 142 с.
Перепечкина С.Е., Сухарева Е.Е.
ОБУЧЕНИЕ ИНОЯЗЫЧНОЙ ИНТОНАЦИИ: ФОНОЛОГИЧЕСКИЙ ПОДХОД
Современный этап развития лингвистической науки характеризуется возросшим интересом к исследо-
ванию звучащей речи, в особенности к изучению супрасегментного уровня, что вызвано потребностями
прикладного и теоретического характера. В интонационных исследованиях теория и практика должны быть
взаимосвязаны особенно тесно: именно проблемы, с которыми сталкиваются преподаватели-практики при
обучении интонации, побуждают исследователей искать лингвистическое решение методических задач. В
свою очередь, лингвистически обоснованное описание интонационной системы языка служит основой для
выработки наиболее эффективной методики обучения интонации. Поэтому целью данной статьи явилось
рассмотрение просодических явлений языка как системы и обоснование преимущества использования фо-
нологического подхода при обучении иноязычной интонации.
В настоящее время процесс обучения интонации в значительной степени базируется на имитации и та-
ким образом апеллирует к индивидуальным способностям обучаемых. Однако такой подход нельзя считать
оптимальным. Имитационный метод не принимает во внимание тот факт, что иноязычная речь восприни-
мается через фонологическую систему родного языка. Такое “приблизительное” произношение закрепляет-
ся психофизиологическими механизмами речи и приводит к тому, что Л. В. Щерба называл “смешанным
двуязычием”, когда элементы фонологической системы изучаемого языка видоизменяются под влиянием
системы фонем родного языка. Результатом является прочно зафиксированное интерферированное произ-
ношение изучаемого языка. Исследования процесса речевого онтогенеза (см. А. А. Леонтьев [1], Е. Н. Винар-
ская [2]) говорят о том, что супрасегментный уровень характеризуется наибольшей бессознательностью и
автоматизированностью навыков. Поэтому мы полагаем, что именно на этом уровне интерференция должна
проявляться максимально интенсивно.
Современные интонационные исследования исходят из практической необходимости разработки основ
для построения наиболее эффективной системы обучения интонации, которая позволила бы овладеть инто-
национной системой изучаемого языка с минимальной зависимостью от индивидуальных особенностей
обучаемых и внешних условий. Эти исследования основаны на принципиально ином подходе к пониманию
интонационных явлений, который предполагает системное рассмотрение единиц супрасегментного уровня.
Такое рассмотрение представлено фонологическим направлением интонационных исследований (см. напр.
работы Л. В. Величковой, И. Г. Торсуевой, Е. Штока и Г. Майнхольда, Л. А. Кантер [3; 4; 5; 6]). Фонологи-
ческий подход предполагает, что супрасегментный уровень, как и другие подсистемы языка, представляет
собой систему единиц, обладающих функциональной (смыслоразличительной) значимостью. Поэтому
обучение интонационным навыкам, как и артикуляционным, должно начинаться с информации об интона-
ционной системе изучаемого языка, сопоставления основных дифференциальных признаков единиц инто-
нации родного и изучаемого языков. Наличие данных о системных различиях позволит прогнозировать по-
ле интерференции и разработать методику преодоления трудностей.
Рассмотрение интонации с позиций системности восходит к работам Н. С. Трубецкого [7, с. 234], кото-
рый впервые высказал идею об интонации как фразоразличительном средстве европейских языков и суще-
ствовании единиц интонационного уровня как системы смыслоразличительных оппозиций по дифференци-
|