Радянська пропаганда як основний спосіб формування суспільної думки (на матеріалах історії Свідків Єгови)
Ціль даної статті – розглянути методи боротьби радянської влади з «релігійною опозицією» та висвітлити деякі аспекти державно-церковних відносин в 1970-80-ті рр.
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2009
|
| Назва видання: | Культура народов Причерноморья |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35115 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Радянська пропаганда як основний спосіб формування суспільної думки (на матеріалах історії Свідків Єгови) / К.О. Бережко // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 156. — С. 97-99. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-35115 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-351152012-06-18T12:16:13Z Радянська пропаганда як основний спосіб формування суспільної думки (на матеріалах історії Свідків Єгови) Бережко, К.О. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Ціль даної статті – розглянути методи боротьби радянської влади з «релігійною опозицією» та висвітлити деякі аспекти державно-церковних відносин в 1970-80-ті рр. 2009 Article Радянська пропаганда як основний спосіб формування суспільної думки (на матеріалах історії Свідків Єгови) / К.О. Бережко // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 156. — С. 97-99. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35115 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Бережко, К.О. Радянська пропаганда як основний спосіб формування суспільної думки (на матеріалах історії Свідків Єгови) Культура народов Причерноморья |
| description |
Ціль даної статті – розглянути методи боротьби радянської влади з «релігійною опозицією» та висвітлити деякі аспекти державно-церковних відносин в 1970-80-ті рр. |
| format |
Article |
| author |
Бережко, К.О. |
| author_facet |
Бережко, К.О. |
| author_sort |
Бережко, К.О. |
| title |
Радянська пропаганда як основний спосіб формування суспільної думки (на матеріалах історії Свідків Єгови) |
| title_short |
Радянська пропаганда як основний спосіб формування суспільної думки (на матеріалах історії Свідків Єгови) |
| title_full |
Радянська пропаганда як основний спосіб формування суспільної думки (на матеріалах історії Свідків Єгови) |
| title_fullStr |
Радянська пропаганда як основний спосіб формування суспільної думки (на матеріалах історії Свідків Єгови) |
| title_full_unstemmed |
Радянська пропаганда як основний спосіб формування суспільної думки (на матеріалах історії Свідків Єгови) |
| title_sort |
радянська пропаганда як основний спосіб формування суспільної думки (на матеріалах історії свідків єгови) |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35115 |
| citation_txt |
Радянська пропаганда як основний спосіб формування суспільної думки (на матеріалах історії Свідків Єгови) / К.О. Бережко // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 156. — С. 97-99. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT berežkoko radânsʹkapropagandaâkosnovnijsposíbformuvannâsuspílʹnoídumkinamateríalahístoríísvídkívêgovi |
| first_indexed |
2025-07-03T16:15:57Z |
| last_indexed |
2025-07-03T16:15:57Z |
| _version_ |
1836643105109966848 |
| fulltext |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
97
25. Безобразов В.П. Государство и общество: управление, самоуправление и судебная власть. – СПб., тип.
Безобразова, 1882. – С.347
26. Васильчиков А.И. О самоуправлении: сравнительный обзор русских и иностранных земских и общест-
венных учреждений. – СПб.: тип. Э. Праца, 1870. – Т.1. – С.ІІ
Бережко К.О.
РАДЯНСЬКА ПРОПАГАНДА ЯК ОСНОВНИЙ СПОСІБ ФОРМУВАННЯ
СУСПІЛЬНОЇ ДУМКИ (на матеріалах історії Свідків Єгови)
Найбільш дієвим методом боротьби радянської влади з релігійним інакомисленням була пропаганда
через різноманітні засоби масової інформації. Частіше всього інформаційний зміст місцевої преси мав різ-
ний характер. Найголовніша мета такої інформації – сформувати у громадян хибну думку щодо діяльності
неблагонадійних для радянського ладу організацій та релігійних громад. Робилося це різними методами,
але найчастіше в офіційній радянській пресі щодо діяльності різних релігійних громад робилися висновки,
які не підтверджувалися практикою і були зовсім відірвані від життя. Причому писали про різні релігії та
конфесії, поширюючи одиничні винятки. У деяких газетах, зокрема і «Радянська Волинь», існувала навіть
постійна рубрика зречення від віри колишніх членів релігійних громад. Ось приклад: «Я диригував хором
автокефальної церкви в с. Кодні. Тепер відмовляюся від цих обов'язків. Гр. Трембицький». Інша заява в га-
зету: «Зрікаюся релігійних забобонів і закликаю всіх сільських церковних регентів піти за моїм прикладом.
Регент Вацьківського церковного хору І.Петрук» [1, с.78].
Ціль даної статті – розглянути методи боротьби радянської влади з «релігійною опозицією» та висвіт-
лити деякі аспекти державно-церковних відносин в 1970-80-ті рр. Дана тема частково розглядалася Яроць-
ким П., Головащенко С., Колодним А., Катуніним Ю. та самим дослідником в монографії "Історія Свідків
Єгови на Житомирщині".
Метод дезінформації в пресі та на телебаченні застосовували і до громади Свідків Єгови [2]. Досить ча-
сто громаду звинувачували в політичних махінаціях, керованих США. Причому використовували недосто-
вірні та неперевірені факти. Навіть у радянських енциклопедіях було зазначено про нібито злісну „антира-
дянську” діяльність Свідків Єгови [3, с.482]. Такі та інші звинувачення підтримувала районна, обласна і ре-
спубліканська преса. Тому не дивно, що місцева влада та Комітет державної безпеки широко використову-
вали пресу в своїх ідеологічних цілях, спрямованих проти будь-яких проявів „єговізму”.
Звернемось до регіональної ситуації. В одному із документів Житомирського міськвиконкому вказано,
що лише за період з 1981 до 1983 року в обласній газеті „Радянська Житомирщина” було надруковано 7
статей, „разоблачающих антиобщественную деятельность некоторых иеговистов и их вожаков” [4]. В ін-
шому документі цього ж відділу також іде мова про „численні виступи міської преси з питань негативних
явищ в діяльності ієговістських груп” [5]. Свідки Єгови досить часто ставали темою для обговорень в обла-
сній пресі в різних українських та російських регіонів. Наприклад, у західноукраїнських та сибірських газе-
тах [6, с.18, 20, 28]: Берекета Б. До чого веде єговізм // Радянська Волинь, 1976. 11 січня; Карпенко П. Зі-
рвані маски // Червоний прапор, 1975. 21 жовтня; Горбач Дем’ян. І спала пелена з очей // Вільне життя,
1975. 31 жовтня; Мы не можем молчать: Открытое письмо членам организации «Свидетелей Иеговы» // Во-
сточносибирская правда, 1963. 26 января.
Про Свідків Єгови науковцями та кореспондентами всесоюзних і регіональних видань було написано
досить багато. За деякими даними, лише за період з 1960 до 1979 року про Свідків Єгови радянськими до-
слідниками було видано біля 50 книг [7]. Інформацію ж регіональних газет та журналів ми умовно можемо
поділити на два види:
1. Заполітизована, або та, що писалась на замовлення.
2. Атеїстично-профілактичного, або викривального характеру.
Перший вид використовувався державними службами неодноразово. Найчастіше всього вони описува-
ли судові процеси або інші важливі події в Україні; ця інформація вміщувалася на перших сторінках. Авто-
ри таких статей діяли за принципом – „знищити те, що ще не знищили”. Наприклад, коли Павла Рудюка,
одного із активних адептів конфесії, за „антирадянську діяльність” засудили до 4 років позбавлення волі з
відбуттям покарання у виправно-трудових колоніях суворого режиму з конфіскацією 50 процентів майна
[8], в місцевих газетах було опубліковано декілька статей різних авторів, де Павла, крім усього іншого, що
його чекало, звинувачено в блюзнірстві, посяганні на особу й права громадян [8], названо лицеміром, пер-
шим ворогом Вітчизни, наводились історії про те, що він „прикидався добросовісним і старанним, а на-
справді з піною на губах погрожував тим, хто не прислухається до нього” [8]. Проте кореспонденти забули,
що пишуть про чоловіка похилого віком, про якого, при опитуванні знайомих йому людей (сусідів, колег),
останні згадували як про „доброго чоловіка”.
Застосовуючи другий вид інформації, кореспонденти, описуючи Свідків Єгови, намагалися
використовувати найбільш пригнічуючи засоби зображення. Так, керівників громади показували або як
психічно неврівноважених людей, або як кримінальних злодіїв з антигуманними намірами. Наприклад про
колишнього майора Радянської армії та жінку з вищої медичною освітою писали як про або «несвідомо
відсталих людей» або як «свідомих злочинців» („Прикриваючись Біблією”, “Радянська Житомирщина” за
21 грудня 1980 року). Складалося враження, що Свідки Єгови є не релігійною організацією, а божевільнею
або групою кримінальних злочинців.
Бережко К.О.
РАДЯНСЬКА ПРОПАГАНДА ЯК ОСНОВНИЙ СПОСІБ ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНОЇ ДУМКИ
(на матеріалах історії Свідків Єгови)
98
Звернемо також увагу на методику написання „антиєговістських” статей. Досить часто кореспонденти
вдавалися до:
1. Спотворення фактів дійсності: про проповідування Свідками Біблії говорилося як про „проповіду-
вання третьої світової війни”, про юних членів громади говорилося так, що їх „молоді роки пройшли ніби в
тумані” [9], а про регулярні зібрання Свідків Єгови вже в іншій статті говорилося як про такі, „на яких під
виглядом вивчення біблії одверто підбурюють громадян, у тому числі неповнолітніх, до відмови від гро-
мадської діяльності й виконання вимог радянських законів, а під приводом виконання релігійних обрядів
посягають на особу й права громадян” [8]. Про хибність таких поглядів вказано в таблиці цього розділу та в
змісті інших розділів дослідження.
Щодо цього пункту, доречно проаналізувати одне звинувачення, що досить часто зустрічалося в радян-
ських ЗМІ. Зокрема твердження про те що Свідки Єгови є агентами ЦРУ або тісно співпрацюють з урядом
Америки стало загальною думкою, як атеїстичних пропагандистів, так і газетних статей. Однак, ще в період
загострення кризи радянської системи (середина 60-х – початок 80-х років ХХ ст.) у своїй книзі «Секты, се-
ктанство, сектанты» (1978) Белов А.В. зазначав наступне: «Слід констатувати, що «Свідкам Єгови» у бага-
тьох країнах доводитися зазнавати не малі труднощі. Вважаючи себе вибраним народом, єговісти не визна-
ють не яких земних держав, а отже й державних установ, вони заявляють, що є підданими держави Єгови й
підкоряються тільки «законам Господа». Це приводить найчастіше їх до конфліктів з державною владою.
Наприклад, у період другої світової війни з п'яти з половиною тисяч американців, ув'язнених у в'язниці за
відмову по тим або іншим мотивам нести військову повинність, майже чотири тисячі були єговістами. Не
раз у США відбувалися конфлікти з єговістами тому, що останні відмовлялися віддавати почесті державно-
му прапору, вставати при виконанні державного гімну й т.п.» [10].
2. Створення неправдивих ілюзій щодо ситуації в країні: „В соціалістичному суспільстві немає по-
треби штучно прискорювати цей процес „репресивними” заходами. Радянська держава керується в своїй ді-
яльності марксистсько-ленінською теорією, яка вчить, що релігія зникатиме в тій мірі, в якій розвивати-
меться соціалізм” [11, с.3]. „В нашій країні, – як писалось в одній з радянських газет, – кожний громадянин
може сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. Рівні права гарантувала віруючим і не віру-
ючим громадянам Конституція СРСР” [11, с.3].
3. Використовування негативних фактів з біографії людини: історія П. Рудюка, Є. Полтко, М. Ни-
китюка, М.Огородник та ін. Хоча невідомо, скільки в цих історіях було правди. Наприклад, «Хіба можна
лікувати людей, адже хвороби від бога? І дружина Никитюка – Марія, активна єговістка, працює прибира-
льницею, хоч має вищу медичну освіту» («Кому потрібен Армагеддон» за 26.05.81 р.), «Працювати на во-
рога, нехай навіть допомагати йому ремонтувати дороги та мости (звернемо увагу, що Рудюк ніде не обмо-
вляється, що він саботував накази гітлерівців) означає зраду рідному народові» („Фарисеї”, Радянська Жи-
томирщина за 26 та 28 січня 1983 р.).
4. Популяризація відречення від віри окремих громадян: „Обласні газети, брошури подали сотні
прізвищ тих, хто відійшов від єговізму, включаючи рядових і старших слуг” (Куц М.Т., книга „Ілюзії єгові-
зму”, 1974 рік). Наприклад: Пастушак Н. И. и др. (Нам не попути с иеговистами - ми прорываем с ними вся-
кую связь); Владиславские Н. и В. (Почему мы порываем с религией); Фомичев А. (Иеговистская паутина
прорвалась); Фомичеві А. и Л. и др. (Да сгинет тьма иеговистская); Дубач Н. Я. (больше не служите богу
Иегове); Орловы Т. и И. (Все это мы поняли на сразу); Троцюк К. (освободился от религиозных предрасуд-
ков); Захарчук Е. (Вот я и задумалась: божественна яли это организация?); Рябус А. (Рвите с религией сме-
ло и бесповоротно).
5. Подання винятку як закономірності. Наприклад неправильні, настирливі методи проповідування
окремих недосвідчених вісників подаються як поведінка усіх Свідків.
6. Використання фактів, які не можна одразу перевірити. Часто в таких статтях певній особі припи-
сують ряд негативних, аморальних якостей: „Остерігайтесь таких бабусь! То вони тільки прикидаються, що
віддають свою енергію спасінню людства. А насправді – ладні топити кожного у ложці води” („Поєдинок”,
“Комсомольська зірка” за 26 січня 1982 року). «Никитюк говорив …, що ходити до молитовного будинку не
треба, бо він зареєстрований властями, це будинок сатанинський» («Кому потрібен Армагеддон» за 26.05.81
р.)
Отже, можна стверджувати, що найбільшим джерелом неперевіреної та заангажованої інформації про
Свідків Єгови в радянський час були засоби масової інформації. Написане подавалося як істина в останній
інстанції, і для того, щоб упевнитися в правдивості поданих тверджень, потрібна була об’єктивна та глибо-
ка перевірка фактів та даних преси, а легше було просто повірити написаному. Впливав також фактор „ма-
совості” („в це вірять усі, чому я не повинен вірити?”) та „авторитетності” („так говорять відомі корес-
понденти та пишуть популярні газети, чому я не повинен їм довіряти?”). Найголовніша мета такої інформа-
ції – сформувати у громадян хибну думку щодо діяльності неблагонадійних для радянського ладу організа-
цій та релігійних громад. Робилося це різними методами, але найчастіше в офіційній радянській пресі щодо
діяльності різних релігійних громад подавались висновки, які не підтверджувалися практикою і були зовсім
відірвані від життя. Причому використовували недостовірні та неперевірені факти. На жаль, в деяких випа-
дках сучасна преса користується тією ж методикою написання статей про релігійне життя країни нехтуючи
принципом об’єктивності.
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
99
Джерела та література
1. Натикач П. Волинь на початку тоталітарної доби. // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збі-
рник з регіональних проблем. – 2000. – №4.
2. Верные в испытании Свидетели Иеговы в Советском Союзе, Управленческий центр Свидетелей Иего-
вы в России, Общество Сторожевой Башни, Библий и трактатов (Нью-Йорк) и Ассоциация Междуна-
родных Исследователей Библии, 2001.
3. 3.Советский энциклопедический словарь. / Гл. ред. А.М. Прохоров. – 4-е изд. – М.: Советская
энциклопедия, 1989. – 1632 с., ил.
4. Начальнику отдела Совета по делам религий при СМ УССР тов. Соловей А.В. от 25.08.83 г., № 187
5. Інформація про діяльності секти „Свідки Ієгови” на території області.
6. Доброжанський В. Бруклінська школа лицемірства. – Ужгород: Карпати, 1986. – 103 с.
7. Иеговизм [Т.П. Короткая, Е.С. Прокошина, А.А. Чудникова, В.Р. Языкович]; ред. М.Я. Ленсу. – Минск:
Наука и техника, 1981. – 134 с.
8. Град К. Фарисей одержав по заслугах // Радянська Житомирщина. – 1983. – 6 лютого.
9. Грабовський В. Фарисеї // Радянська Житомирщина. – 1983. – 26, 28 січня
10. Белов А.В. Секты, сектанство, сектанты. – М.: Издательство «Наука», 1978. – 150 с.
11. Кордон М. Під прикриттям релігії // Комсомольська зірка. – 1983. – 10 грудня
Гадеев А.В.
СОВЕТСКИЙ СОЮЗ И БОРЬБА ЗА БАЛКАНЫ
Первая Мировая война завершилась массированной социальной катастрофой. Австро-Венгрия прекра-
тила свое существование. Оттоманская Империя распалась и была оккупирована. Германия лишалась вос-
точных провинций, Эльзаса и Лотарингии, выдала победителям флот и авиацию, ликвидировала военное
производство. Россия утратила социальную целостность, на ее просторах бушевала революция. Франция
была полностью обескровлена, Великобритания потеряла финансовую независимость. Соединенные Шта-
ты, сравнительно слабо пострадавшие от войны, оказались не готовыми к неизбежному послевоенному
экономическому кризису: их ждали голодные «марши ветеранов» на Вашингтон.
Европа голодала. Пришедшая из юго-восточной Азии эпидемия «испанского гриппа» унесла новые
миллионы человеческих жизней. По Ф. Энгельсу: «...крах такой, что короны дюжинами валяются по мосто-
вым, и нет никого, чтобы поднять эти короны...»
В этой ситуации все зависело от того, смогут ли правящие элиты предложить своим народам внятный
формат существования, объяснив, во имя чего были принесены военные жертвы, и какая есть гарантия того,
что глобальная война не повторится.
Первый «ход» был за союзниками. В Версале, Сен-Жермене, Трианоне, Нейе и Севре были заложены
основы нового демократического миропорядка, основанного на суверенитете народов, идее демократии и
праве наций на самоопределение. Много писали и сейчас пишут о «грабительском характере» Версальского
мира, но ирония судьбы в том, что державы-победительницы и их лидеры действительно стремились к
справедливому миру. Европа издревле представляла собой кипящий «котел народов», структурируемый
наднациональными империями. Провести в ней этнически обоснованные границы было невозможно. Не-
обходимость как-то учитывать императивы военной и экономической безопасности вновь создаваемых го-
сударств, «возводила эту невозможность в квадрат». Руководство союзников сплошь и рядом отступало от
принципов справедливости в пользу самой обыкновенной мести, что, скорее, шло на пользу делу: в совсем
справедливо устроенной Европе новая глобальная война вспыхнула бы уже в середине 1920-х годов.
Советская Россия оказалась вне Версальского миропорядка. Она была не победителем и не проиграв-
шим, она вообще оказалась вне пространства привычной политической игры. Плохо ли, хорошо ли, но пра-
вительство В. Ленина претворяло итоги Великой войны в грандиозное революционное строительство: соз-
давался не режим, даже не государство, а совершенно новая культура. Эта культура, основанная на глу-
бочайшем социальном перемешивании, «включении в историю» тех социальных слоев, которые испокон
веков существовали вне мировых событийных потоков, придании едва ли не эсхатологического смысла че-
ловеческой деятельности, была тогда очень и очень притягательна.
Германия была разбита на полях сражений, но предпочла этого не заметить. Версия об «ударе в спину»
со стороны собственной социал-демократии или неспособных воевать австрийцев, болгар и турок появи-
лась еще до окончания Парижской конференции. Подписывая Версальский договор, немцы не скрывали,
что делают это, лишь подчиняясь силе. Было очевидно, что рано или поздно, но одна из величайших куль-
тур Европы найдет возможность противопоставить этой силе свою.
Наконец, Соединенные Штаты, впервые проявившие в годы войны свои возможности. Версальский
мир был подписан под диктовку Великобритании, но американский истеблишмент, отказавшись ратифици-
ровать систему мирных договоров, сразу же дал понять, что старый миропорядок будет пересмотрен.
По крайней мере две державы (Италия и Япония), формально отнесенные к категории победительниц,
не получили в Версале того, на что они рассчитывали, и перешли в категорию «обиженных». Изначально
нежизнеспособным образованием стала Югославия. Румыния и Венгрия имели взаимные территориальные
претензии. Польша делила территорию с Литвой. Чехословакия оставила за собой Судейскую область – в
качестве залога будущего столкновения с Германией... Если до войны Европа была «рабочим простран-
|