Антиутопічний дискурс у контексті сучасних генологічних концепцій
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Культура народов Причерноморья |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35125 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Антиутопічний дискурс у контексті сучасних генологічних концепцій / М.В. Іконнікова // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 156. — С. 124-126. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-35125 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-351252012-06-18T12:12:02Z Антиутопічний дискурс у контексті сучасних генологічних концепцій Іконнікова, М.В. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ 2009 Article Антиутопічний дискурс у контексті сучасних генологічних концепцій / М.В. Іконнікова // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 156. — С. 124-126. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35125 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Іконнікова, М.В. Антиутопічний дискурс у контексті сучасних генологічних концепцій Культура народов Причерноморья |
| format |
Article |
| author |
Іконнікова, М.В. |
| author_facet |
Іконнікова, М.В. |
| author_sort |
Іконнікова, М.В. |
| title |
Антиутопічний дискурс у контексті сучасних генологічних концепцій |
| title_short |
Антиутопічний дискурс у контексті сучасних генологічних концепцій |
| title_full |
Антиутопічний дискурс у контексті сучасних генологічних концепцій |
| title_fullStr |
Антиутопічний дискурс у контексті сучасних генологічних концепцій |
| title_full_unstemmed |
Антиутопічний дискурс у контексті сучасних генологічних концепцій |
| title_sort |
антиутопічний дискурс у контексті сучасних генологічних концепцій |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35125 |
| citation_txt |
Антиутопічний дискурс у контексті сучасних генологічних концепцій / М.В. Іконнікова // Культура народов Причерноморья. — 2009. — № 156. — С. 124-126. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT íkonníkovamv antiutopíčnijdiskursukontekstísučasnihgenologíčnihkoncepcíj |
| first_indexed |
2025-07-03T16:16:31Z |
| last_indexed |
2025-07-03T16:16:31Z |
| _version_ |
1836643140954488832 |
| fulltext |
Адабашева Ф.Б.
МОВНА СИТУАЦІЯ Й ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО
Й КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО МОВ В АРК
124
представити мовну ситуацію, як структурований соціолінгвістичний об'єкт, який визначається єдиним мов-
ним розвитком усього регіону. Ясна вистава про своєрідність лінгвістичної ситуації, баланс інтересів різних
груп населення, розвиток мов під впливом нової мовної політики дають можливість народам зберегти свою
самобутність у своєму інформаційному просторі, а кожної особистості її мовні права й культурні орієнтації.
Джерела та література
1. Конституція України. – Х.: ООО 2008. – 64с.
2. Емірова А.М. Кримськотатарська мова: наслідку геноциду //історія й сучасність (до 50 - річчя депор-
тації кримськотатарського народу). - Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ - 13-14 травня
1994 р.) – Київ, 1995. – С. 50-53.
3. Емірова А.М. Крим – любов і біль моя (Проблеми відродження кримськотатарської культури). -
Сімферополь: Кримське учебно - педагогічне державне видавництво, 2000. – 160 с. На російській мові.
4. Гак В.Г. До типології форм мовної політики //Питання мовознавства. – М.: Наука, 1989. –№5. –С.107 -
108.
5. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин. Рамкова конвенція Заради Європи про захист
національних меншин. Механізми реалізації в Україні та Миколаївській області: Збірник доповідей мо-
лодіжної студентської науково - практичної конференції. – Миколаїв: Вид - в "Іліон", 2007.
6. Газета Кримська правда - Точка зору "Мова - це теж політика" - Валерій Терещенко.
7. Права людини в Україні: Збірник доповідей молодіжної студентської науково - практичної конференції.
– Миколаїв; Вид - в "Іліон", 2007. - 172с.
Іконнікова М.В.
АНТИУТОПІЧНИЙ ДИСКУРС У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ
ГЕНОЛОГІЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ
У сучасному літературознавстві утвердилась думка про те, що жанр у процесі історичного розвитку пе-
реносить у кожну наступну добу свій генетичний код, так звану "пам’ять жанру", за образним визначенням
М. Бахтіна [2, с. 122], жанрове ядро, жанрову матрицю [5, с. 55], тощо. Н. Копистянська у фундаментальній
монографії "Жанр, жанрова система у просторі літературознавства" аналізує сукупність і взаємозв’язок у
жанрі "стійких принципів організації всіх змістових і формальних жанроформуючих компонентів в єдине
естетичне ціле…" [6, с. 34]. Щоправда, вже в добу романтизму у розумінні жанру формується й протилежна
позиція, згідно з якою актуалізується розмитість, хиткість жанрових меж і нетривалість дії усталених жан-
рових канонів. У працях представників сучасного постструктуралізму і деконструктивізму йдеться про кри-
зу й девальвацію жанрової категорії і на зміну поняттю жанр висуваються поняття "письмо" (Ж. Дерріда),
текст (Р. Барт, Ю. Крістєва) тощо. Справді, жанри надто динамічно розвиваються і художньо-естетичні па-
раметри окремих жанрів часто змінюються, однак тривалість історичного життя таких жанрових форм, як,
скажімо, поема чи роман, засвідчує стійкість їх жанрових ознак, а відтак незмінність змістово-формального
ядра жанру. Водночас слід пам’ятати про те, що будь-який жанр синтезує константі й релевантні ознаки, а
на його еволюцію впливає ціла низка власне літературних і позалітературних чинників.
Більшістю сучасних фахівців у сфері генології універсальною методологічною концепцією, що може
слугувати своєрідною інтеграційною основою для найрізноманітніших генологічних конструкцій, визнаєть-
ся жанрова теорія М. Бахтіна. Її фундаментально-креативні положення так чи інакше використовують у сво-
їх концепціях Б. Іванюк, Н. Копистянська, Н. Тамарченко, Р. Шлайфер та ін.
Універсальність бахтінської теорії жанру полягає, по-перше, в тому, що вона дозволяє зняти доволі
стійку суперечність між двома прямо протилежними підходами до категорії жанру – змістового і формаль-
ного – і встановити між ними діалектичний взаємозв’язок, адже Бахтін стверджує ідею двоякої зорієнтова-
ності жанру (в "тематичній дійсності" і в "дійсності читача"). По-друге, як слушно зауважує Н. Тамарченко,
створена Бахтіним теорія "тривимірного конструктивного цілого" синтезує три основні традиції розуміння
жанру в європейській поетиці – як 1) визначеного горизонту читацького очікування, 2) певної картини чи
образу світу; 3) особливого типу художньої структури, що виникає на межі естетичної реальності й позаес-
тетичної дійсності, в якій перебуває читач-глядач, і формується як специфічний простір-час взаємодії двох
світів [9, с. 17]. По-третє, в межах бахтінської концепції виникає можливість вивести загальні критерії спів-
відношення канонічних і неканонічних жанрових форм на підставі співвідношення понять "канон" / "внут-
рішня міра жанру". Нарешті, ідеї Бахтіна про діалогічну природу людської культури й усіх її феноменів
значною мірою сприяли зміні домінуючих уявлень про жанр як систему ознак на сучасний підхід до жанру
як форми специфічної "літературної конвенції", що особливо наочно постало в дослідженнях представників
школи рецептивної естетики.
У сучасних літературознавчих і культурологічних дослідженнях доказово стверджується, що антиуто-
пія є феноменом, похідним від утопії [1; 4; 7], і власне антиутопічний дискурс формувався на основі утопі-
чного модусу культури [3; 8; 10]. Результати цього процесу засвідчує художньо-філософський досвід другої
половини ХХ сторіччя, у якому віддзеркалився складний шлях людського духу від захоплення утопічними
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
125
ідеями (А. Бретон, А. Богданов, С. Лем) до повного неприйняття й критики утопізму (К. Мангейм,
Г. Маркузе, О. Хакслі, Дж. Орвел).
Слід наголосити, що утопічні й антиутопічні прояви можуть мати в індивідуально-авторському худож-
ньому світі не тільки імпліцитний загальнолітературний, але й експліцитно-виражений, локальний, ідейно,
сюжетно або жанрово обумовлений характер. На рівні ідеї твору даний феномен може існувати як вира-
ження авторського утопізму щодо вдосконалювання міжособистісних взаємин, поліпшення окремих сфер
життя, гармонізації внутрішнього світу особистості. Класична література дає численні приклади побуту-
вання утопічних і антиутопічних ідей у літературних текстах. Наприклад, у романі Ф. Достоєвського "Зло-
чин і кара" ідея про абсолютну волю й уседозволеність для обраних, котру намагається довести Раскольни-
ков, є утопічною за своїм змістом й антиутопічною в плані авторської оцінки. Будучи важливим елементом
індивідуально-авторської художньої концепції, розвінчання цієї ідеї пов’язане з розкриттям у романі важко-
го шляху духовної кризи та переродження героя й органічно вписується в напружені екзистенціальні пошу-
ки письменником сутності людського буття, співвідношення доброго і злого в людині. Про складну приро-
ду утопічно-антиутопічного дискурсу в творчості Достоєвського говорять, зокрема, численні вставні сюже-
ти й розлогі міркування протагоністів та оповідачів у його творах ("Легенда про Великого Інквізитора" у
"Братах Карамазових", теорія Версилова з роману "Підліток", категоричне заперечення промислово-
прагматичної утопії в "Зимових нотатках про літні враження").
Спробу обґрунтувати категорію "антиутопічності" здійснено в дисертації О. Євченка "Драма-
антиутопія. Генезис. Поетика", виконаній на багатому текстовому матеріалі. Дослідник розглядає антиуто-
пічність як "деформоване зображення реально існуючої тенденції буття внаслідок її сатиричного осмислен-
ня й переосмислення" [4, с. 6] і вживає це поняття в декількох значеннях: як "літературний принцип" і як
"світоглядну категорію" [4, с. 7]. Однак, як слушно наголошує С. Безчотнікова, поняття "антиутопічність" і
"антиутопізм", уведені в науковий обіг О. Євченко, не можуть бути розглянуті за аналогією з категорією
"утопізм", тому що вони завжди залежні від утопічного, характеризуються й виявляють себе через відно-
шення до нього. Утопічні ідеї й проекти належать до сфери умоглядних і гіпотетичних припущень і вира-
жаються в літературі на рівні ідейно, сюжетно й жанрово обумовлених форм за допомогою художнього ві-
дображення дійсності. Поетика антиутопії є засобом втілення умоглядних утопічних теорій; через "істини
мистецтва" вона наближає читача до "істин життя" й існує тільки як феномен художньої літератури [3,
с. 59].
З упевненістю можна стверджувати, що утопічні й антиутопічні уявлення в історії літератури співісну-
ють паралельно і розвиваються взаємозалежно. На спільність першоджерел, пов’язаних з формуванням ос-
нов етики, вказує поширення образів пекла і раю в різних фольклорних і міфологічних текстах. Однією з
перших звернула на це увагу відома представниця архетипної критики Мод Бодкін, яка у праці "Архетипні
моделі у поезії" вказала на позачасові (антиномічні) онтологічні архетипи у контрасті з моделлю "нового
народження" (the Rebirth pattern).
Достеменно з’ясовано, що жанрова матриця утопії, як генетично обумовлений комплекс найбільш ха-
рактерних ознак, сформована у творах Платона "Держава" і "Закони". У дослідженнях з філософії, історії,
культурології, літературознавства творчість античного автора неодноразово кваліфікувалася як вихідна мо-
дель європейського утопізму і висловлювалася думка про те, що через полемічні відносини з утопією Пла-
тона може бути оцінена вся утопічна й антиутопічна література. Платон є автором не тільки першої літера-
турної утопії, але й антиутопії (діалог "Крітій"). Спробу більш докладно розглянути дану проблему здійс-
нено С. Безчотніковою [3, с. 60]. Додамо до цього, що антиутопічними ідеями просякнута й творчість зна-
кового давньогрецького комедіографа Аристофана.
Становлення власне літературної утопії й утвердження жанрового канону утопії відбувається у ХVI -
ХVII століттях після публікації і швидкого поширення "Утопії" Т. Мора. У цей самий час з'являється й низ-
ка антиутопічних творів, хоча не всі дослідники схильні трактувати їх саме так. Наприклад, твір Т. Гоббса
"Левіафан" (1651) у деяких довідково-енциклопедичних і наукових видань оцінюється як своєрідний корек-
тив соціальних утопій Т. Мора, Ф. Бекона, Т. Кампанелли. Серед перших антиутопічних творів також нази-
ваються "Байка про бджіл, або часткові пороки – загальна користь" Б. Мандевіля (1714), "Мандри Гулліве-
ра" Дж. Свіфта (1726), "Расселас, принц Абіссінський" С. Джонсона (1759). Зокрема, в "Мандрах Гуллівера"
Дж. Свіфт намагається спростувати думку про визначальність і всепереможність людської доброти, одну з
центральних ідей ліберально-просвітницької доктрини, вказуючи, що він вона є плодом людської гордині.
Суспільство того часу з радістю відмовилося від поняття непозбутності первородного гріха. Свіфт повертав
до нього своїх освічених сучасників і показував їм, переконаним у тому, що лише представники нижчих
шарів суспільства схильні до аморальних вчинків, – всі їхні шляхетні манери, думки, емоції лише злегка
прикривають жорстокість йеху.
У сучасному літературознавстві склалася традиція, згідно з якою антиутопія традиційно розглядається
як антитеза утопії, пародія на утопічні твори, утопічні проекти та гіпотези. Зрозуміло, що підставу для тако-
го розуміння створює в першу чергу етимологія слова. Префікс анти- привносить у семантику слова зна-
чення, що виражає протилежність, ворожість чомусь, спрямованість проти чогось.
Більш складним є питання про сутність понять утопії й антиутопії. Досить поширене твердження, що
походження терміна "антиутопія" пов'язано виключно з літературою ХХ століття. Більш точним і гнучким
видається нам підхід С.В. Безчотнікової, яка говорить про актуалізацію жанру утопії в соціально-
Іконнікова М.В.
АНТИУТОПІЧНИЙ ДИСКУРС У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ГЕНОЛОГІЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ
126
історичному контексті доби Просвітництва, антиутопії – Новітнього часу, оскільки розвиток утопічного й
антиутопічного жанрів відбувався в історії світової літератури паралельно. Цей факт підтверджують і нау-
кові дослідження антиутопій більш ранніх періодів історії літератури, наприклад, у творчості
В. Одоєвського, Г. Велса [3, с. 62].
Уперше термін "антиутопія" (точніше, "антиутопіст", англ. – dystopian) використав і таким чином увів у
науковий обіг Дж. Стюарт Мілль в 1868 р. для характеристики авторів творів, які мали підкреслено полемі-
чний і прогностичний характер. Незважаючи на те, що поняття антиутопії спершу закріпилося саме в анг-
лійському літературознавстві, спеціальні статті під назвою "антиутопія", "антиутопічний" в англомовній
довідковій і академічній літературі відсутні. Антиутопія розглядається в статтях, присвячених утопії й уто-
пічній літературі, як її різновид. Цей факт зафіксований в англомовних довідкових виданнях "Енциклопедія
світової літератури ХХ століття" В. Флейчмена, "Нова британська енциклопедія" (“The New Encyclopedia
Britanica”), "Американська енциклопедія" (“Encyclopedia Americana”), "Колумбійська енциклопедія"
П. Лагаша (“The Columbia Encyclopedia” Ed. by P. Lagasse), а також в академічних словниках.
Слід зазначити, що утопію й антиутопію найчастіше розглядають у соціально-культурологічному вимі-
рі, тобто більшою мірою не як літературний жанр, а як певний напрямок суспільної думки, що має відно-
шення до соціології й філософії. Так, наприклад, Ч. Волш досліджує феномен утопії/антиутопії в контексті
ірраціоналістичної філософії, а саме теорії психоаналізу 3. Фройда, зосереджуючи свою увагу на опозиції
"раціональне - біологічне". Слідом за 3. Фройдом дослідник робить висновок про двоїсту роль цивілізації: з
одного боку, як таку, що стримує в людині саморуйнівні інстинкти, з іншого боку, як таку, що прищеплює
людині відразу до всього природного (до природи, до власного тіла), що зводить всю неповторну сутність
людини до певного набору функцій, і, в остаточному підсумку, приводить до масових неврозів.
Безсумнівною заслугою Ч. Волша є той факт, що на основі аналізу широкої панорами утопічних і анти-
утопічних творів межі століть він систематизує присутні в них основні теми й мотиви, а також виявляє мо-
менти розбіжності утопій і антиутопій у сюжетному плані [10, с. 166-171].
Стосовно поняття "метаутопія", яке використовують на позначення творів, художня структура яких зу-
мовлюється співвідношенням утопічних й антиутопічних ознак, варто підкреслити, що з його допомогою
описуються літературні явища не тільки сьогодення, а й давньої літературної історії. Досить сказати, що ді-
алог утопії і антиутопії простежується вже в романі італійця А. Доні "Світи небесні, земні й пекельні", що
побачив світ 1551 року, тобто невдовзі після виходу "Утопії" Т. Мора. З-поміж творів ХХ ст. до метаутопії
відносять романи "Гра в бісер" Г. Гессе, "Сонячна машина" В. Винниченка, "Утопія 14" К. Воннегута, "Че-
венгур" А. Платонова, "П'ятниця, або Тихоокеанський Лімб" М. Турньє.
Отже, в сучасних генологічних концепціях немає одностайності в трактуванні літературного феномену
антиутопії. Вона розглядається як 1) самостійний жанр; 2) жанрова модифікація утопії; 3) ідейно-
тематичний різновид наукової фантастики. Найбільш плідною ідеєю подальшого вивчення антиутопії слід
визнати концепцію метаутопізму, засновану на діалозі утопічного й антиутопічного дискурсів у формуванні
жанрового художнього цілого.
Джерела та література
1. Баталов Э. Я. В мире утопии: Пять диалогов об утопии, утопическом сознании и утопических экспери-
ментах. – М.: Политиздат, 1989. – 319 с.
2. Бахтин М. М. Проблемы поэтики Достоевского. – М.: Худ. лит., 1972. – 470 с.
3. Бесчётникова С. В. Утопическая парадигма художественного мышления переходной культурной эпохи
(на материале русской прозы рубежа ХХ–ХХI вв.). – Донецк : Лебедь, 2007. – 500 с.
4. Євченко О. В. Драма-антиутопія. Генезис. Поетика: автореф. дис. … канд. філол. наук. – К., 2002. – 16
с.
5. Иванюк Б. Основные категории теоретической истории жанра // Взаимодействие литератур в мировом
литературном процессе. Проблемы теоретической и исторической поэтики. – Гродно: ГРГУ. – 2005. –
Ч. 1. – С. 55 – 57.
6. Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства. – Львів: ПАІС, 2005. – 368 с.
7. Ланин Б.А. Анатомия литературной антиутопии // Общественные науки и современность. – 1993. – №
5. – С. 154-163.
8. Сабат Г. У лабіринтах утопії й антиутопії. – Дрогобич: Коло, 2002. – 160 с.
9. Тамарченко Н. Д. Теория литературных родов и жанров. Эпика. – Тверь: Тверской гос. ун-т, 2001. – 72
с.
10. Walsh Ch. From utopia to Nightmarе. – N. Y., 1962. – 235 p.
|