Інтелектуальний потенціал як ресурс економічного розвитку

Осуществлен анализ отечественной научно-технологической сферы и ее влияния на увеличение производства наукоемкой и инновационной продукции в структуре ВНП. Рассматриваются проблемы становления современной инновационной инфраструктуры украинской экономики знаний....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автор:	Тульчинська, С.О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2007
Назва видання:	Культура народов Причерноморья
Теми:	Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35152
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Інтелектуальний потенціал як ресурс економічного розвитку / С.О. Тульчинська // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 99. — С. 109-113. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-35152
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-351522012-06-20T12:12:56Z Інтелектуальний потенціал як ресурс економічного розвитку Тульчинська, С.О. Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Осуществлен анализ отечественной научно-технологической сферы и ее влияния на увеличение производства наукоемкой и инновационной продукции в структуре ВНП. Рассматриваются проблемы становления современной инновационной инфраструктуры украинской экономики знаний. Здійснено аналіз вітчизняної науково-технологічної сфери і її впливу на збільшення виробництва наукоємної та інноваційної продукції у структурі ВНП. Розглядаються проблеми становлення сучасної інноваційної інфраструктури української економіки знань. The analysis of national scientific-technological field and its influence at growth of production sciential and innovatory output in the structure of GNP has realized. The problems in establishment of modern innovatory infrastructure at the Ukrainian economics knowledge are considered. 2007 Article Інтелектуальний потенціал як ресурс економічного розвитку / С.О. Тульчинська // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 99. — С. 109-113. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35152 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Тульчинська, С.О. Інтелектуальний потенціал як ресурс економічного розвитку Культура народов Причерноморья
description	Осуществлен анализ отечественной научно-технологической сферы и ее влияния на увеличение производства наукоемкой и инновационной продукции в структуре ВНП. Рассматриваются проблемы становления современной инновационной инфраструктуры украинской экономики знаний.
format	Article
author	Тульчинська, С.О.
author_facet	Тульчинська, С.О.
author_sort	Тульчинська, С.О.
title	Інтелектуальний потенціал як ресурс економічного розвитку
title_short	Інтелектуальний потенціал як ресурс економічного розвитку
title_full	Інтелектуальний потенціал як ресурс економічного розвитку
title_fullStr	Інтелектуальний потенціал як ресурс економічного розвитку
title_full_unstemmed	Інтелектуальний потенціал як ресурс економічного розвитку
title_sort	інтелектуальний потенціал як ресурс економічного розвитку
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2007
topic_facet	Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35152
citation_txt	Інтелектуальний потенціал як ресурс економічного розвитку / С.О. Тульчинська // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 99. — С. 109-113. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT tulʹčinsʹkaso íntelektualʹnijpotencíalâkresursekonomíčnogorozvitku
first_indexed	2025-07-03T16:18:08Z
last_indexed	2025-07-03T16:18:08Z
_version_	1836643242112712704
fulltext	Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ 109 Джерела та література 1. Грудницька С., Лесечко Л. Корпоративне управління фінансами: проблеми вдосконалення і законодав- чого регулювання// Правовий часопис Донецького університету, -2002, №2. 2. Задихайло Д.В., Кібенко О.Р., Назарова Г.В. Корпоративне управління: Навч.пос. – Х.: Еспада, 2003 3. Корпоративна культура як основа ефективного управління підприємством // Актуальні проблеми еко- номіки: Наук. Економічний журнал – Київ: ВНЗ “НАУ”, 2003 - №4 4. Мендрул О. Корпоративне управління: усталені характеристики та особливості їх реалізації в націона- льній моделі // Ринок цінних паперів України, - 2004.-№6 5. Пестрецова О. Как обеспечить эффективность корпоративного управления // Бізнес, - 2003. - №44. 6. Рєзанова Н.С. Корпоративне управління на порозі ХХІ ст.. // Фінанси України, - 2002, - №1. 7. Сталінскька Г.О. Модель адаптації українських фірм до корпоративних систем ТНК // Щорічник дослі- джень Консорціуму із удосконалення менеджмент-освіти в Україні «Український бізнес ХХІ століття: проблеми, реалії, перспективи», 2004, ст. 9-61. 8. Туркин С. Бизнес в местном сообществе: выгоды, примеры, советы // Управление компанией, - 2004. - №9. 9. Туркин С. Зачем бизнесу социальная ответственность // Управление компанией, - 2004. - №7. 10. Фролов С.С. Социология организаций: Учебник. – М.: Гардарики, 2001. 11. Храброва И.А. Корпоративное управление: вопросы интеграции, аффилированные лица, организацион- ное проектирование, интеграционная динамика. - М.: Издательский Дом "Альпина", 2000. 12. Шеин В.И., Жуплев А.В. Корпоративный менеджмент: Опыт России и США. - М.: Новости, 2000. 13. http://www.vestnikmckinsey.ru офіційний веб-сайт журналу «Вестник McKinsey» в Росії. 14. www.iclg.ru - офіційний веб-сайт Інституту корпоративного права та управління. 15. www.elitclub.ru - офіційний веб-сайт клубу елітного корпоративного управління. Тульчинська С.О. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЯК РЕСУРС ЕКОНОМІЧНОГО РОЗИВТКУ Вступ. Об’єктивні процеси під впливом посилення ролі економіки знань змінили ставлення у світі щодо пріоритетів на користь інтелектуалізації праці, що ґрунтується на інноваціях, впровадженні високотехноло- гічних процесів, інтеграції науки, освіти та підприємницької діяльності. Відбувається принципова переоці- нка людського фактора, внаслідок чого інтелект та високий професіоналізм робочої сили стають пріоритет- ним товаром на ринку праці. Тенденції розвитку світової економіки переконливо свідчать, що в Україні не може бути іншого шляху прогресу, ніж формування економіки, заснованої на знаннях, тобто економіки інтелектуально- інноваційного типу. Ігнорування цієї обставини може призвести до витіснення країни з ринку високотехно- логічної продукції. Серед визначальних факторів прогресу, зокрема, природних ресурсів, інтелектуального капіталу, виробничого (технологічного) потенціалу особлива роль належить саме інтелектуальному потен- ціалу, який здатний не лише генерувати технологічні інновації, але й ефективні системи менеджменту, що забезпечують приток у країну високотехнологічних ідей та ноу-хау. Крім того, інтелектуальний капітал, на відміну від фінансового, має тенденцію і можливість стрибкоподібного приросту, що робить його головною особливістю нашого часу [17]. Слід зазначити, що зростаючий результат впливу на економічну динаміку науково-технічних та іннова- ційних факторів досягається не просто використанням усіма суб’єктами господарювання, включаючи дер- жаву, можливостей сучасної науки щодо забезпечення високої конкурентоспроможності, економічної стій- кості, національної безпеки, гідного місця країни у світовому співтоваристві, а цілеспрямованим стратегіч- ним переведенням національної економіки на інноваційний тип розвитку шляхом надання особливої уваги формуванню та ефективному використанню інтелектуального капіталу та високотехнологічного комплексу. Для реалізації таких масштабних і стратегічно перспективних завдань Україна має реальне підґрунтя. Передусім це досить потужний науково-технічний потенціал, що являє собою сукупність усіх засобів нау- ково-технічної діяльності та її ресурсів і спроможний вирішувати найактуальніші проблеми структурної пе- ребудови економіки та її соціальної спрямованості, прискорення науково-технічного прогресу, посилення інтенсифікації тощо. Досить розвинутим є потенціал академічної, галузевої та вузівської науки, науково- технічний стан багатьох підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі [12]. З іншого боку, роки формування в Україні ринкової економіки засвідчили, що держава не має достатніх матеріальних ресурсів для збереження і розвитку науки у попередньому вигляді. За роки ринкових транс- формацій відбувалося дуже істотне скорочення фінансування наукових досліджень, у тому числі виділення коштів на наукове обладнання, зменшилися довгострокові замовлення на фундаментальні дослідження, на- уковці були позбавлені нормальної оплати за свою працю, відбулося зниження престижу науки й статусу вчених. Результатом цих змін стало поступове скорочення наукових установ і розчленування великих наукових колективів на невеликі формування, виникнення нових малочисельних за кількістю працівників осередків, які фінансуються повністю або частково закордонними спонсорами, орієнтація вчених на інтереси закор- донних замовників, переключення їхньої активності виключно на пошуки грантів та інших можливостей http://www.vestnikmckinsey.ru http://www.iclg.ru http://www.elitclub.ru Тульчинська С.О. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЯК РЕСУРС ЕКОНОМІЧНОГО РОЗИВТКУ 110 для участі в західних проектах. Багато вчених середнього віку залишили академічні та галузеві інститути та змінили свої сфери діяльності на більш прибуткові, частина їх емігрували. Внаслідок цього склалася пара- доксальна ситуація, коли пошук фінансових джерел, інвестицій в інтелектуальний капітал відбувається на фоні зменшення попиту на використання знань, здібностей фахівців вищої кваліфікації [7]. Аналіз досліджень з інтелектуального потенціалу. Проблеми інтелектуально-інноваційної сфери орга- нічно пов’язані з розробкою науково-практичних проблем економічної теорії в умовах формування ринко- вих відносин в Україні, свідченням чого є останні публікації українських вчених О. Амоші, П. Бубенка, А. Гальчинського, В. Геєця, В. Євтушевського, Б. Маліцького, В. Мельника, І. Онищука, В. Семиноженка, Л. Федулової та інших. Серед економістів країни СНД оригінальні підходи до соціально-економічних проблем людського капіталу сформульовані в роботах Л. Абалкіна, В. Іноземцева, Д. Кокуріна, В. Кузнєцова, Б. Ку- зика, К. Микульського, Ю. Яковця та інших. Разом з тим окремі актуальні проблеми становлення економіки знань, визначальних економічних і соці- альних факторів її функціонування ще чекають свого осмислення та висвітлення. Метою даної статті є розгляд інтелектуального змісту праці як одного з ключових факторів створення національної інноваційної системи і забезпечення стійкого економічного зростання. Результати дослідження. Кризові явища в економіці України 90-х років минулого століття та здійсню- вані в тих умовах структурні зміни призвели до орієнтації на імпорт науково-технологічних результатів, а не на створення власної накоємної продукції. Однією з причин процесів, що супроводжували трансформацію вітчизняного наукового потенціалу, бу- ла його недостатня підготовленість до швидкоплинних радикальних перетворень у суспільстві. Тому нау- кова система опинилися серед тих суспільних сфер, що зазнали найбільших втрат. Зокрема, чисельність на- уковців впродовж 1991-2005 рр. скоротилася у 2,8 рази, фінансування – 3,5 рази (до 2000 р. – більш ніж у 6 разів). Разом з тим кількість організацій, що здійснюють наукові та науково-технічні розробки, зросла більш ніж на 150 одиниць [14]. Номінальне збільшення кількості наукових організацій не є показником інтенсифікації науково- технічної діяльності, а стало результатом розукрупнення діючих наукових установ у процесі їх корпорати- зації та акціонування. Що ж до якісних параметрів, то, навпаки, значно зменшилися основні показники ре- зультативності української науки: кількість публікацій, винаходів, патентів, виконуваних тем і проектів, впроваджених інновацій тощо. Частина наукової еліти – понад 6 тис. вчених – емігрували до країн з більш привабливими умовами для дослідницької діяльності та кращою оплатаю їх праці [2]. За роки незалежності України найбільш гострою залишається проблема фінансування науки. Починаю- чи з 1991р. йшов процес неухильного скорочення видатків на науку. Всупереч прийнятій Верховною Радою України Концепції науково-технічного та інноваційного розвитку України, якою було передбачено обов’язкове бюджетне фінансування науки на рівні 1,7% у 2000 р. і збільшення його у 2003 р. до 2,3%, практично відбувалося його подальше скорочення [6]. Разом з тим незважаючи на чітко визначену тенденцію до скорочення питомої ваги бюджетних асигну- вань, почав формуватися принципово новий підхід до фінансового забезпечення науково-дослідної та нау- ково-технічної діяльності – багатоканальна система фінансування сфери НДДКР. Окрім держбюджетних видатків і власних коштів, складовими фінансування науково-технічної сфери стали кошти за госпдогово- рами замовників України, інвестиції замовників іноземних держав, надходження від Державного іннова- ційного фонду, залучення приватного капіталу та інших джерел. Впродовж останніх десяти років постійно зростаюча практика багатоканального фінансування прита- манна всім секторам науки: академічному, галузевому, заводському та вузівському. Саме ці структурні зрушення стали найвагомішим свідченням початку інноваційної спрямованості виробничої сфери та залу- чення до науково-технічної та інноваційної діяльності приватного капіталу [9]. Але навіть ці позитивні тенденції багатоканального фінансування за умов скорочення обсягів держав- ної фінансової підтримки сфери НДДКР поки що не відповідають темпам та глибині ринкових перетворень в економіці та науково-технічній сфері. У співставленні з розвинутими країнами Європи витрати на одного науковця в Україні менші майже у 20 разів і знаходяться на рівні країн третього світу [7]. Вкрай обмежене фінансування науки впродовж тривалого часу поки що залишається суттєвим факто- ром консервації винятково низької частки наукомісткої продукції України на світових ринках, що сьогодні складає 0,1%, переважно продукції оборонно-промислового комплексу й авіаційної промисловості [13]. На відміну від країн з розвинутою ринковою економікою, які до 85-90% приросту ВНП забезпечують завдяки виробництва й експорту наукоємної продукції, українська економіка поки що розвивається без сут- тєвого використання результатів наукових досліджень у виробничій сфері. Показником низького рівня інноваційної активності більшості українських підприємств є помітне ско- рочення впроваджених зразків нової техніки, рівня і кількості винаходів і т.п. Найбільш істотне зниження спостерігається у технічно розвинутих галузях, а найменше постраждали базові галузі економіки. Але хара- ктер науково-технічної діяльності в них поступово змінюється: основні зусилля спрямовано не на розробку й упровадження власних технологій і продукції, а на адаптацію імпортних аналогів. Це не тільки призво- дить до встановлення гіпертрофованої технологічної залежності країни, але й веде в багатьох випадках до негативних змін у власному науково-технологічному потенціалі, який поступово деградує. Економіка країни стає все більше орієнтованою на виробництво продукції базових галузей з низькою часткою доданої вартості. Навіть ще працюючі підприємства машинобудівного сектора (наприклад, судно- будівні), як правило, займають найнижчі сегменти на світових ринках, тобто виробляють найпростіші види Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ 111 відповідної продукції. Конкуренція в таких сегментах ринку надзвичайно жорстка, і українські компанії весь час знаходяться під загрозою втрати існуючих позицій під тиском фірм із країн, що розвиваються [3]. Незважаючи на те, що показники економічного зростання останнім часом помітно покращилися, доля наукоємної та інноваційної продукції у структурі ВНП істотно не збільшилася. За даними Інституту еконо- мічного прогнозування НАН України у випуску продукції вищі технологічні уклади – п’ятий та шостий – становлять менше 4%, причому шостий технологічний уклад, який визначає перспективи високотехнологі- чного розвитку країни у майбутньому, в Україні майже відсутній (менше 0,1%). Майже 58% виробленої продукції припадає на найнижчий третій технологічний уклад (технології промисловості будівельних мате- ріалів, чорної металургії, суднобудування, обробки металу, легкої, деревообробної, целюлозно-паперової промисловості) та 38% - четвертий технологічний уклад. Щодо фінансування науково-технічних розробок, то майже 70% коштів виділяється на четвертий, і тільки 23% - на п’ятий технологічний уклад [13]. Наведені показники є вкрай негативними, оскільки сьогодні закладається майбутня структура випуску продукції, де буде ще домінувати третій технологічний уклад. Якщо порівняти з країнами-лідерами техно- логічного прогресу, то у світі сьогодні розвиваються галузі шостого технологічного укладу – біотехнології (зокрема клітинна біотехнологія), аерокосмічна промисловість, нанотехнології, нові матеріали, оптоелект- роніка, системи штучного інтелекту, мікроелектроніка, фотоніка, мікросистемна механіка, інформаційні су- пермагістралі, програмне забезпечення і засоби імітації, молекулярна електроніка, системи управління пер- соналом; галузі п’ятого технологічного укладу – фармацевтичної, автомобільної, хімічної, інструментальної промисловості. Тобто пріоритети, які фактично сформувалися в Україні в останні десятиліття, не відпові- дають тим, що поширені у світі. У стратегії економічного зростання розвинутих країн світу передбачається динаміка технологічних зрушень, що ґрунтуються на інноваційних засадах: постійне збільшення інвестицій у наукові дослідження і технологічні розробки, підвищення ефективності від технологічних та організаційних інновацій, а також випереджаючий розвиток високотехнологічних галузей промисловості та сфери послуг, поява нових видів економічної діяльності тощо. У світлі викладеного певний ентузіазм викликає Держбюджет України 2007 р., розроблений нинішнім урядом з певними акцентами на інноваційний розвиток вітчизняної економіки. Бюджетні видатки іннова- ційно-інвестиційного напряму у порівнянні з попереднім роком збільшуються майже на 50% – до 26,7 млрд. грн. [8]. Інноваційне оновлення передусім стосується лідируючих та суміжних з ними галузей економіки. Крім того, держбюджет поточного року передбачає ще одну давно очікувану новину – запровадження ме- ханізмів здешевлення банківських кредитів, що залучаються суб’єктами економічної діяльності на реаліза- цію інноваційних та інвестиційних процесів. Разом з тим необхідно враховувати, що інноваційне оновлення промислового виробництва – процес до- сить тривалий. Спочатку воно охоплює лідируючі та суміжні з ними галузі економіки. Сама ж зміна поко- лінь техніки та технологій, що реалізують наукові відкриття або значні винаходи, згідно з економічною те- орією, відбувається циклічно приблизно раз на десятиліття. Ще рідше, приблизно раз на півстоліття, відбу- вається зміна технологічних укладів, які є матеріально-технологічною основою переходу до довгостроково- го Кондратьєвського циклу [18]. Створення наукоємної продукції як результату економічної діяльності повинно розглядатися не тільки з науково-технічних позицій, але й у контексті інноваційної діяльності, яка є наслідком доведення науково- технічних ідей, винаходів, розробок до результату, придатного до практичного застосування. Слід також мати на увазі, що економічний розвиток на інноваційній основі можливий лише як наслідок сукупності сис- темних перетворень в усіх сферах суспільного життя, тому модернізацію, оновлення економіки не можна розглядати лише з техніко-економічної сторони. Інноваційні процеси у сфері техніки, технології, капітало- вкладень, інституційних перетворень повинні поєднуватися з подальшою ринковою трансформацією виро- бництва та іншими соціальними зрушеннями, а точніше – ініціювати та забезпечуватися ними [5]. Згідно з базовим законом України „Про інноваційну діяльність” головною метою державної інновацій- ної політики є створення соціально-економічних, організаційних та правових умов для ефективного генеру- вання, розвитку та використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучас- них екологічно чистих, безпечних енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництво і реалізація но- вих видів конкурентоспроможної продукції [4]. Позитивний досвід ефективної концентрації наукових, промислових та фінансових ресурсів, запозиче- ний із практики економіки високорозвинутих країн, призвів до створення технологічних парків. Їх функціо- нування забезпечує впровадження високотехнологічних розробок у виробництво і стало свідченням можли- вості перетворити науково-технологічні розробки на об’єкти економічних відносин та отримати від цього економічний зиск. Зарубіжний досвід доводить, що саме технопарки створюють реальну можливість забез- печення прийнятного рівня економічного зростання в країні, спричиненого саме інноваційними чинниками, тобто відбувається інтенсивний тип відтворення [1]. Але у 2005-2006 рр. технопарки не змогли реалізувати пріоритетні інноваційні та інвестиційні проекти через мораторій на їх діяльність згідно з Законом про Державні бюджети України на ці роки. У другій половині 2006 р. увага держави щодо проблем розвитку науково-технологічної сфери зміни- лися на краще. У липні президент України підписав указ „Про рішення Ради національної безпеки і оборо- ни України від 6 квітня 2006 р. „Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інно- ваційного розвитку України””. Згідно з цим указом на базі Національного технічного університету України „КПІ” розпочав роботу перший в Україні „Науковий парк „Київська політехніка””. Його метою є інтенси- фікація процесів розроблення, виробництва та впровадження конкурентоспроможної продукції зі спряму- Тульчинська С.О. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЯК РЕСУРС ЕКОНОМІЧНОГО РОЗИВТКУ 112 ванням узгоджених дій наукових організацій, інноваційних структур, закладів освіти, промислових підпри- ємств і компаній, інвестиційних і венчурних фондів, суб’єктів бізнесу та підприємництва на задоволення потреб внутрішнього ринку і нарощування експортного потенціалу країни. В діяльності наукового парку, який є аналогом функціонуючих у світовій практиці технополісів, мають бути поєднані інтереси освіти, науки і виробництва. При цьому виробництво зможе постійно отримувати нові наукові розробки для випуску конкурентоспроможної на ринках продукції і поповнювати свій кадро- вий склад молодими фахівцями. Науковці матимуть можливість впроваджувати свої ноу-хау та отримувати роялті за це, а також збільшувати обсяги наукової тематики. Освіта матиме можливість навчати студентів на реальних проектах та отримувати від виробництва сучасне обладнання [11]. Іншим напрямом, враховуючи обмежені вітчизняні можливості, є залучення іноземних партнерів як для фінансування досліджень й інвестування коштів у виробництво, так і з метою отримання передових техно- логій і обладнання задля докорінного підвищення якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Це дозволить відвоювати позиції вітчизняного виробника на внутрішньому ринку та вийти на нові рубежі в галузі зовнішньої торгівлі як з традиційними партнерами (країни СНД й Балтії), так і на світовому економі- чному просторі. На початковому етапі з метою прискорення відродження виробництва, залучення стратегі- чних партнерів поставлена мета може досягатися через створення пільгових умов економічної діяльності у вільних економічних зонах науково-технічного співробітництва. Основною метою створення цих зон є за- лучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємниць- кої діяльності для формування експорту товарів і послуг та поставок їх на внутрішній ринок, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку. Особливо пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки в Україні, враховуючи необхідність за- безпечення енергетичної безпеки країни, на сучасному етапі мають стати ресурсозберігаючі технології. Ни- зка високотехнологічних розробок цього напряму, створених останніми роками в Україні, за умови їх ши- рокомасштабного впровадження може забезпечити значний економічний ефект і підвищити конкурентосп- роможність вітчизняної продукції. Це, зокрема, технологія спалювання високозольного низькосортного ву- гілля в циркулюючому киплячому шарі, а також принципово нова газопаливна апаратура. Враховуючи об- межені запаси в Україні ресурсів паливно-енергетичного комплексу, ці та подібні наукові досягнення є над- звичайно актуальними з точки зору його ефективного функціонування та позитивного впливу на економіку країни. Вченими Національної академії наук України виконано низку ефективних розробок, спрямованих на значну економію палива у промисловості та комунальному господарстві, що значною мірою сприятиме зменшенню енергозалежності України. Через дефіцитність енергоресурсів пріоритетними у промислово розвинутому світі визначені пошуки нетрадиційних джерел енергії. В Україні таким дослідженням та вико- ристанню їхніх результатів також приділяється увага. Вже створено системи комплексного використання термальних вод, геотермального теплопостачання, цілорічного теплохолодопостачання із сезонним акуму- лятором сонячної енергії, сезонного акумулювання теплоти, використання теплоти від спалювання твердих побутових відходів. Практичне застосування нових установок засвідчило високу ефективність нових дже- рел енергії, сприятиме зменшенню дефіциту енергоресурсів та зниженню енергомісткості секторів економі- ки [16]. Серед регіональних науково-технічних програм, які розробляються в областях України (понад 200 на- йменувань), переважають програми з виробництва товарів народного споживання, охорони навколишнього середовища, використання вторинних ресурсів. У галузях і на підприємствах ведеться розробка програм з питань технічного переозброєння виробництва, освоєння нових технологій [7]. Проте на відміну від більшості розвинутих країн світу, в Україні відсутня усталена система опосеред- кованої підтримки науково-технічної та інноваційної діяльності шляхом пільгового оподаткування, що не лише не створює умов для позитивного сприйняття промисловістю інновацій, але й ускладнює подолання кризових явищ в економіці. Вказана обставина, а також складний фінансовий стан підприємств різних форм власності, недостатнє матеріально-технічне забезпечення, втрата частини висококваліфікованих наукових кадрів, недостатній рівень виконуваних науково-технічних розробок призводять до подальшого відставання у галузі технічного і технологічного оновлення виробництва, зменшення освоєння нових видів конкуренто- спроможної продукції [15]. Певним кроком до підвищення ефективності і технологічного рівня виробництва може стати активніше використання механізмів міжнародного технологічного обміну. Водночас, незважаючи на потенційну ефек- тивність цього напряму, динаміка міжнародного трансферу технологій в Україні впродовж останнього де- сятиліття свідчить про його нестабільність. Хоч імпорт в Україну наукоємної продукції і технологій зрос- тає, проте коефіцієнт покриття імпорту експортною продукцією має постійну тенденцію до щорічного зме- ншення. Висновки. Аналіз трансформаційних процесів в економіці та науково-технологічній сфері України сві- дчить про те, що гальмування інноваційних процесів та розвиток науково-технічного потенціалу відбува- ється під впливом багатьох чинників і призводить до критичного зменшення питомої ваги інвестицій у цю сферу, формує тенденції до незворотної втрати науково-технічного потенціалу, скорочення інноваційної складової у загальній структурі виробничого комплексу, внаслідок чого Україна поступово втрачає конку- рентоспроможність на міжнародних ринках. Багато дослідників науково-технологічної сфери небезпідстав- но вважають однією з причин цих негативних явищ недалекоглядну політику влади стосовно державної Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ 113 підтримки сучасного головного джерела економічного зростання – науки [10]. Світовий розвиток у ХХІ столітті чітко зорієнтований на економіку знань. В Україні в останній період також формується концепція інтелектуально-інноваційного розвитку, реалізація якої стане можливою тіль- ки за умови нагромадження інтелектуального потенціалу, соціальної відповідальності і постійної уваги що- до інвестицій в людські ресурси, насамперед шляхом розвитку освіти і науки, охорони здоров’я з метою зробити людський капітал вирішальним фактором конкурентоспроможності. В умовах активізації процесів глобалізації науки особливої ваги набуває проблема розробки та реаліза- ції національних науково-технічних та інноваційних пріоритетів і взаємоузгодження з ними регіональних і галузевих програм. Поступове переоснащення економіки на новій техніко-технологічній базі поряд з впро- вадженням механізмів соціально орієнтованої ринкової економіки, удосконаленням всієї системи держав- ного, регіонального і галузевого управління науковою сферою вимагають запровадження нових економіч- них важелів. Вони покликані забезпечити орієнтацію всієї науково-технологічної діяльності на дослідження у пріоритетних напрямах науково-технологічного розвитку та інноваційне впровадження результатів з ме- тою підвищення наукоємності виробництва та конкурентоспроможності продукції, виходу її на нові світові ринки товарів і послуг. Враховуючи реальний стан науково-технічного потенціалу України, очевидний дефіцит інвестиційного капіталу, законодавчу неврегульованість та організаційну непослідовність процесів державного регулюван- ня наукової та інноваційної сфер, можливості держави у посиленні ролі в інтеграційних процесах у цих сферах залишаються обмеженими. Однією з причин такого становища залишається відсутність довгостро- кової стратегії наукового та інноваційного розвитку, яка водночас має стати головним індикатором ефекти- вності витрат на науку і визначати національні інноваційно-інтелектуальні напрями розвитку на перспекти- ву. Йдеться передусім про формування нової моделі глобальної інтеграції України на основі як національ- ної специфіки трансформаційних процесів в економічній та науково-технологічній сферах, так і аналогічно- го світового досвіду. Саме ці складові можуть лягти в основу формування Національної стратегії випере- джаючого інтелектуально-інноваційного розвитку. Необхідність довгострокового прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку, зок- рема, у змозі забезпечити конструктивну взаємодію бізнесу, науки, людського потенціалу та державної вла- ди заради досягнення стійкого економічного зростання. Джерела та література 1. Геєць В.М., Семиноженко В.П. Інноваційні перспективи України. – Харків: Константа, 2006. – 272 с. 2. Гуманітарна політика Української Держави в новітній період: Монографія / За ред. С.І. Здіорука. – К.: НІСД, 2006. – 403 с. 3. Економіка знань: виклики глобалізації / За ред. А.С. Гальчинського, С.В. Льовочкіна, В.П. Семиножен- ка. – К.: НІСД, 2004. – 261 с. 4. Закон України „Про інноваційну діяльність” від 4 липня 2002 року № 40-ІV // Відомості Верховної Ра- ди України. – 2002. – № 36. – Ст. 266. 5. Инновации и экономический рост / Отв. ред. К. Микульский. – М.: Наука, 2002. – 377 с. 6. Інвестування української економіки. Монографія. / За ред. А.І. Сухорукова. – К.: Національний інсти- тут проблем міжнародної безпеки, 2005. – 440 с. 7. Інноваційний розвиток економіки: модель, система, управління, державна політика / За ред. Л.І. Феду- лової. – К.: Основа, 2005. – 552 с. 8. Копилов В.А. Проект держбюджету на 2007 рік як складова стратегії прискореного економічного зрос- тання // Фінанси України, 2006, № 11. – С. 3-16. 9. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати. – К.: Грамота, 2005. – 448 с. 10. Маліцький Б.А. Науково-технологічний потенціал України: сучасний стан та перспективи розвитку // Наука та наукознавство. – 2005, № 3. 11. Наука Національного технічного університету України „КПІ” – 2006: інформаційні та аналітичні мате- ріали. – К.: НТУУ „КПІ”, 2007. – 257 с. 12. Наука та інноваційна діяльність в Україні. Стат. зб. – К.: Держкомстат України, 2005. – 360 с. 13. Онишко С.В., Єгоров С.О. Черненко Ю.М. та ін. Інноваційна модель економіки: правові та методологі- чні засади проведення експертизи інноваційних проектів / За заг. ред. Ю.П. Доценка: Монографія. – К.: „МП Леся”, 2006. – 196 с. 14. Онікієнко В.В., Ємельяненко Л.М., Терон І.В. Інноваційна парадигма соціально-економічного розвитку України / За ред. В.В. Онікієнка. – К.: РВПС НАН України, 2006. – 480 с. 15. Пустовойт О. Кількісна та якісна складові економічного розвитку України: управлінські аспекти // Еко- номіка України. – 2006, № 2. 16. Україна у вимірі економіки знань / За ред. В.М. Гейця. – К.: Основа, 2006. – 592 с. 17. Федулова Л.І. Управління інноваційним розвитком регіону // Регіональна економіка. – 2005, № 2. 18. Яковец Ю.В. Эпохальные инновации ХХІ века. – М.: ЗАО «Издат. «Экономика»», 2004. – 444 с.

Інтелектуальний потенціал як ресурс економічного розвитку

Репозитарії

Схожі ресурси