“Українське християнство” Михайла Грушевського і сучасні дискусії
В статье анализируется концепция «украинского христианства» М. Грушевского как важная составная теории западноевропейского социокультурного измерения украинства, так и положения о нетождественности цивилизационных оснований украинского и российского этносов....
Gespeichert in:
| Datum: | 2004 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2004
|
| Schriftenreihe: | Культура народов Причерноморья |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35159 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | “Українське християнство” Михайла Грушевського і сучасні дискусії / Л. Кондратик // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 52, Т. 2. — С. 202-205. Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-35159 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-351592012-06-20T12:23:42Z “Українське християнство” Михайла Грушевського і сучасні дискусії Кондратик, Л. Точка зрения В статье анализируется концепция «украинского христианства» М. Грушевского как важная составная теории западноевропейского социокультурного измерения украинства, так и положения о нетождественности цивилизационных оснований украинского и российского этносов. В статті аналізується концепція “українського християнства” М. Грушевського як важлива складова теорії західноєвропейського соціокультурного виміру українства, так і положення про нетотожність цивілізаційних засад українського і російського етносів. M. Grushevskiy’s Ukrainian Christianity conception as an important component of the theory of the West Europen sociocultural measuring of Ukrainian people and the statement about non-identity of civilizational bases of Ukrainian and Russian people are analysed in this article. 2004 Article “Українське християнство” Михайла Грушевського і сучасні дискусії / Л. Кондратик // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 52, Т. 2. — С. 202-205. Бібліогр.: 13 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35159 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Точка зрения Точка зрения |
| spellingShingle |
Точка зрения Точка зрения Кондратик, Л. “Українське християнство” Михайла Грушевського і сучасні дискусії Культура народов Причерноморья |
| description |
В статье анализируется концепция «украинского христианства» М. Грушевского как важная составная теории западноевропейского социокультурного измерения украинства, так и положения о нетождественности цивилизационных оснований украинского и российского этносов. |
| format |
Article |
| author |
Кондратик, Л. |
| author_facet |
Кондратик, Л. |
| author_sort |
Кондратик, Л. |
| title |
“Українське християнство” Михайла Грушевського і сучасні дискусії |
| title_short |
“Українське християнство” Михайла Грушевського і сучасні дискусії |
| title_full |
“Українське християнство” Михайла Грушевського і сучасні дискусії |
| title_fullStr |
“Українське християнство” Михайла Грушевського і сучасні дискусії |
| title_full_unstemmed |
“Українське християнство” Михайла Грушевського і сучасні дискусії |
| title_sort |
“українське християнство” михайла грушевського і сучасні дискусії |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2004 |
| topic_facet |
Точка зрения |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35159 |
| citation_txt |
“Українське християнство” Михайла Грушевського і сучасні дискусії / Л. Кондратик // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 52, Т. 2. — С. 202-205. Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT kondratikl ukraínsʹkehristiânstvomihajlagruševsʹkogoísučasnídiskusíí |
| first_indexed |
2025-07-03T16:18:32Z |
| last_indexed |
2025-07-03T16:18:32Z |
| _version_ |
1836643267591012352 |
| fulltext |
Комар М.Н.
ИНФОРМАТИЗАЦИЯ КАК СРЕДСТВО СТАНОВЛЕНИЯ ИНФОРМАЦИОННОГО ОБЩЕСТВА
202
Источники и литература
1. Глушков В.М. Гносеологическая природа информационного моделирования // Вопросы философии. –
1963. – № 10.
2. Глушков В.М. Мышление и кибернетика // Вопросы философии. – 1963. – № 1.
3. Сухарев М. Взрыв сложности // КомпьюТерра. – 1998.– № 43.
4. Урсул А.Д. Отражение и информация. – М.: Мысль, 1973.
Кондратик Л.
“УКРАЇНСЬКЕ ХРИСТИЯНСТВО” МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО І СУЧАСНІ ДИСКУСІЇ
Намагання різних груп сучасного українства інтегруватися у європейські структури, що знаходить й
офіційну підтримку, актуалізує питання цивілізаційної ідентичності нашого суспільства. Власне, це пи-
тання не нове для вітчизняної суспільної думки: шерег дослідників – В. Антонович, М. Максимович, М.
Грушевський, А. Річинський, В. Липинський, М. Хвильовий та ін., з’ясовували духовні основи нашого
буття і намагалися ідентифікувати українство зі східною чи західною цивілізаційною європейською сис-
темою, чи ж розглядати Україну, як певну межову цивілізацію. Нинішні дискусії [7; 10; 11; 12; 13] при-
кметні тим, що ґрунтуються на осягненні величезного світового матеріалу з цивілізаційної тематики і є
“гарячими”, нагальними в тому розумінні, що намагаються дати відповідь на питання про місце України у
стрімких цивілізаційних процесах сучасності. Та це не означає, що увесь попередній набуток уже можна
вважати незатребуваним. Навпаки, його актуалізація здатна по-новому висвітлити, здавалось, вже усталені
положення чи змусити шукати нові аргументи для їх повнішого обґрунтування.
Запропонована стаття має на меті залучити до сучасних дискусій концепцію “українського християн-
ства” М. Грушевського як важливу складову теорії західноєвропейського соціокультурного виміру україн-
ства, так і положення про нетотожність цивілізаційних засад українського і російського етносів. Названій
концепції вченого у літературі присвячені лише окремі розвідки [8; 9], на які я спиратимуся. Зауважу, що
саме в такому аспекті цей спадок ученого висвітлюватиметься вперше. Дослідження грушевськівської
концепції у такому річищі має теоретичне значення, оскільки перебуває на самому вістрі дебатів про нашу
цивілізаційну ідентичність, чим безпосередньо зачіпає і сферу практичного поступування українства.
М. Грушевський вважав, що український народ “являється народом західної культури – одним з най-
більш багатих східними, орієнтальними впливами, але все-таки по всьому складу своєї культури й свого
духу народом західним, тим часом як великоруський, хоч і європеїзований, стоїть вповні у власті орієнта-
льного духу й стихії” [2, с. 144]. Вчений, аналізуючи історичний процес зв’язків українців із західною
культурою, приходить до висновку, що занепад Києва і піднесення Галицько-Волинської держави означав
повну перевагу західних впливів над тією комбінацією візантійських і східних ідей, які превалювали в пе-
ріод формування Київської держави. Перебуваючи в тісних і безпосередніх зв’язках із Західною Європою
– Німеччиною передусім, а далі – з Італією також, Україна, на переконання дослідника, перейшла, лише з
деяким запізненням, і добу італійсько-німецького Відродження і німецької Реформації. Як бачимо, дослі-
дник дотримується погляду, що Україна також зазнала тих соціально-культурних зрушень, які визначили
характер західноєвропейської цивілізації
Ці слова були написані видатним ученим і мислителем у 1918 році, коли Україна, подібно до тепері-
шньої ситуації, вирішувала питання про своє місце у світі цивілізацій. То був не емоційний сплеск, викли-
каний більшовицькою навалою, а висновок із його капітальних історичних праць. Якщо взяти до уваги,
що з’ясування цивілізаційної належності спільноти передбачає передусім ототожнення її з визначеною
ідейно-ціннісною структурою, яка, як правило, виступає у певній релігійній формі, то є підстави припус-
тити, що саме з’ясуванню духовно-мотиваційних основ буття нашого народу і були присвячені наукові
розвідки пореволюційної доби вченого і передусім його фундаментальна “Історія української літератури”
та “З історії релігійної думки на Україні”, у яких з-поміж інших обґрунтована концепція про власний релі-
гійний набуток українського етносу.
У цій статті ми порушимо лише питання про процес становлення та сутність українського християнс-
тва як релігії нашого народу, якою вона постає у концепції М. Грушевського, навмисно не виокремлюючи
питання про перед- і реформаційні впливи на українське духовне життя.
Отож релігією нашого народу, на думку М. Грушевського, є українське християнство, яке у його кон-
цепції не покривається православ’ям, східним християнством. З праць вченого, у яких він досліджує ста-
новлення народного християнства, доходимо висновку про основні віхи цього процесу: ХІІІ–XIV ст. (ча-
си економічного і політичного занепаду України); XIV–XV ст. (переломні литовсько-польські часи); XV–
XVІІ ст. (доба боротьби за національну церкву). На думку дослідника, саме XIV–XV і XV–XVІІ ст. як дві
стадії вищеозначеного процесу “були і зостались епохою, мабуть-таки, найбільшої інтенсивності сеї твор-
чості”. Адже, як вважав учений, саме в цей період були закладені “підвалини нового, народного, українсь-
кого християнства”, а тому ці “часи стали справді епохою в народному житті. Дальші додатки і зміни в сій
релігійно-моральній народній творчості в порівнянні з сим періодом зостались при другорядному значен-
ні. Вони тільки поглиблювали, розширювали, відмінювали в тій чи іншій частині сей релігійний чи леген-
дарний матеріал, але вже не приносили більше такої широкої, загальної трансформації духовного змісту,
яку викомбіновуємо для вищевказаних віків” [6, с.7].
Тут важливо відтінити наступну логіку міркувань М. Грушевського. На його думку, якщо культуру й
ТОЧКА ЗРЕНИЯ 203
мистецтво докиівської доби можна вважати східними, то запровадження християнства призводить до пе-
реважання візантійських ідей, а точніше, у цей період утворюється оригінальна комбінація східних і візан-
тійських традицій. З ХІІІ ст. Західна Україна, в котрій зосередилося національне життя, входить у коло за-
хідноєвропейських процесів і її політичні та культурні інтереси орієнтуються на Захід, а тому українська
культура ХVІІ–ХVІІІ ст. уже є західною. Період двовір’я, коли православ’я, як віра та ідеологія соціаль-
них верхів, не змогла оволодіти народними масами, заміщується процесом “прискореного проникання
християнської доктрини і церковних книжних засобів в глибину народних мас, християнізації народного
життя і народного світогляду, творення нової народної релігії з елементів старого натуралістичного культу
і християнського обряду та легенди [4, с. 103]. Цей феномен дослідник означує і як українське християн-
ство, нове християнство, нова релігія, народне християнство. Така багатойменність розглядуваного
явища відображає його сутнісні вияви.
Коли вчений послуговується визначеннями “нова релігія”, “нова віра”, “нове християнство”, то стве-
рджує про становлення в середовищі християнства нового утворення. Ця новизна криється насамперед у
синкретичному характері цієї релігії, у якій поєднуються ідеї передхристиянського світогляду українсько-
го етносу, що містить в собі й відбиток зв’язків з германською й кельтською культурою Подунав’я перед-
історичних часів, з християнством і тими релігійними ідеями, які побутували на теренах України. Саме ця
синкретичність проблематизує ідентифікацію нової релігії з будь-яким різновидом християнства. У цьому
розумінні нова релігійна система була відкритою, а тому постійно опинялася перед проблемою організа-
ційного оформлення. Між іншим, під кутом зору вирішення цієї проблеми вчений оцінює і зусилля украї-
нства в боротьбі за українську церкву у XVI–XVII ст.
Далі. Поняття “народне християнство”, “народна релігія” вказують на те, що соціальною основою та-
кої релігії була “народна база”. Якщо християнство у перших віках свого розповсюдження покликане було
“санкціонувати і декорувати новий соціально-економічний лад, панування економічно ліпшої верстви...
воєнного, купецького і поміщицького боярства” [4, с.103], то народне християнство є формою відобра-
ження соціальних інтересів і сподівань передовсім нижчих верств. Як бачимо, вживаючи поняття “народ-
на релігія”, “народне християнство”, вчений акцентує увагу на соціальному аспекті нового релігійного
утворення.
Поняття “українське християнство” у концепції М. Грушевського служить для позначення результату
“великої поганізації християнства на українськім грунті” [6, с.7]. Ось тут “спрацьовує” методологіч-
ний принцип вченого, згідно з яким процес освоєння народом світової релігії детермінований особливос-
тями його ментальності, культури в цілому. Вихідним є положення, що “запозичується тільки споріднене,
те, для чого уже єсть готовий сприятливий ґрунт, певна ідеологічна підготовка...” [1, с.7]. Власне, ця об-
ставина і зумовлює, з одного боку, вибір тих чи інших запозичень, а з другого – їх асиміляцію, інтеграцію
з наявною народною культурою. Останній момент і є свідченням сильної активності певного соціального
середовища. На думку вченого, в спробі оброблення інтернаціональних тем, в наданні їм оригінальності і
виявляє себе творчий геній нації.
Так ось, якщо йти за логікою думки М. Грушевського, то творчий геній української нації виявив себе
у творенні українського християнства. У цьому зв’язку необхідно зазначити такий принциповий момент
грушевськівської концепції: поширення християнства на теренах України-Русі не є християнізацією в ро-
зумінні утвердження християнства замість язичництва, повної перемоги християнської культури над по-
ганською тощо.
У спадщині вченого християнізація постає насамперед як такий процес культурно-релігійного тво-
рення, у якому відбувається поєднання споріднених елементів язичництва і ширше – культурних прафе-
номенів з християнством та іншими релігіями, у якому інтеграційні шляхи прокладає український перед-
християнський світогляд. А тому, пише дослідник, з християнства, інших чужих культурних течій маси
брали лише те, “що вражало їх уяву, підходило під їх гадки, знаходило в них щось аналогічне, або відпові-
дало якій потребі життя, і свобідно комбінували зі своїм старим релігійним світоглядом, зі своєю поетич-
ною творчістю, зі своїм мистецтвом і менш усього журились православною ортодоксією, що на все те ма-
ла свій взірець і правило” [3, с.45–46].
Тут принциповою є вказівка, що засвоєння християнства відбувалося не в суворих межах православ-
ної ортодоксії, а перетворювалося, як й інші культурні впливи, ментальністю (народністю) праукраїнсько-
го етносу, “реактивами західного нашого духу”.
Отож в межах концептуального підходу вченого твердження про повну перемогу християнства над
язичництвом, про руйнацію ним української культури як такої і под., позбавленні сенсу. Для історика до-
конечною є потреба розглядати поширення християнства в контексті еволюції української культури [6,
с.6], народної ідеологічної надбудови [6, с.34]. А тому “українське християнство”, як різновид християнс-
тва, за своїм культурним змістом є українським, постає формою виразу національного змісту української
культури. В межах такого теоретизування можна поставити риторичне питання про цивілізаційну зорієн-
тованість буття тодішньої української людності.
Отже, становлення народної релігії, що мала епохальне значення в історії української духовності, ви-
падає на переходові часи: початок першої стадії кладеться занепадом української державності, а друга –
ознаменована становленням козацької держави. Саме у цей період формуються основні відміни українсь-
кого християнства як нової релігії, найбільш вагомими є її функції у соціальному, культурному, національ-
ному житті народу, а отже якнайповніше розкривається її суть. І саме у цей період народне християнство
було повне потенційних можливостей для інституційного оформлення чи то у вигляді самостійної течії
протестантського типу (“українське євангельське християнство”), чи то у вигляді народної української
християнської церкви, чи то у формі якогось іншого організаційного утворення.
Кондратик Л.
“УКРАЇНСЬКЕ ХРИСТИЯНСТВО” МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО І СУЧАСНІ ДИСКУСІЇ
204
Тезисно охарактеризуємо соціальні причини становлення народного християнства. В умовах понево-
лення, стверджує М.Грушевський, руйнується та економічна основа, на якій виросла культурна і соціальна
надбудова української державності. За цих умов церковна релігія, як надбудовне явище, втрачає підстави
свого функціонування і розвитку. Як духовна основа життя, насаджувався католицизм. Православна церк-
ва і релігія позбулися державної опіки і опинилися в становищі постійного матеріального, фізичного і мо-
рального утиску.
Однак, як слідує з теорії М.Грушевського, релігійні ідеї, цінності, норми, витворені в період держав-
ності, продовжили своє буття як явища культури, історичної і соціальної пам’яті, виявляючи свою актив-
ність. Проте об’єкт свого втілення, образно висловлюючись, вони вже шукали на “дні”, у тих соціальних
верствах, які творились на руїнах Києво-Галицької державності. Йдеться про те, що в умовах польсько-
литовського панування колишні вищі верстви української суспільності, а відповідно й носії нової віри
втрачають підстави свого існування і відбувається процес їхнього переміщення в село. Саме це “осідання
на дно всеї культурної і соціальної надбудови старої української державності” вчений і означує як добу
“великої поганізації християнства на українськім ґрунті, в обох значеннях сього многозначного терміну:
переходу християнської доктрини з рам міського життя в сільське і об’єднання її з елементами старшого
народного релігійного світогляду”[6, с.7].
Тут важливо звернути увагу й на таке. Якщо поширення християнства, згідно з поглядами вченого,
відбувалося “згори”, зусиллями і заходами соціальних верхів, що й призвело до функціонування двовір’я,
то становлення народного християнства відбувається за тих умов, коли “верхи” сходять до рівня “низів”.
Саме останні і виступають соціальним суб’єктом нової релігійності. М. Грушевський, зрозуміло визнає
неоднорідність соціальної структури українського суспільства переходових часів, як і активну роль його
привілейованих груп у творенні нового християнства. Але, образно висловлюючись, ґрунт, на якому воно
проростало, був уже народним. “Утрати, понесені православною церквою в її зовнішній силі, блиску і мо-
гутності, – пише вчений, – нагороджуються, таким чином, поширенням її в масах, утворенням нової, на-
родної бази” [5, с.113]. Іншими словами, українське християнство стає життє– і світобаченням всієї суспі-
льності, ядром її мотиваційної структури.
З другого боку, звертає увагу дослідник, зацікавленими у збереженні православ’я були окремі соціа-
льні сили і щонайбільше – напівцерковні кола. “Завдяки їм і вказаним обставинам, – зауважує дослідник, –
ширша ніж коли-небудь відкрилась тоді дорога до свідомості й уяви народних мас всьому тому, безконеч-
но різнорідному матеріалові, що нагромадився в рамках християнства протягом п’ятнадцяти віків його
розвитку. Ті нижчі напівцерковні верстви в часах свого розмноження і розпорошення відчинили настіж
двері його впливам на народну гадку, уяву і творчість” [6, с.7]. Не можна не звернути увагу, що М. Гру-
шевський веде мову про освоєння українською суспільністю здобутків всього християнства, а не якоїсь
його гілки, тобто знову акцентується увага на тому, що наша людність не замикалася в межах православ’я,
а встановлювала духовні контакти і з тими християнськими ідеями, в т. ч. й із західними, католицькими, з
поглядами різних єретичних рухів, життєздатність яких для неї була переконливішою. Учений особливо
наголошує, що витворена на українському ґрунті “комбінація” східних і візантійських традицій “брала
участь в переробленні нових західних здобутків і впливів, приносила до них свої оригінальні нюанси” [2,
с. 145]. А тому не випадково дослідник вживає поняття “українське християнство” , а не “українське
православ’я”. З таких позицій принаймні спірним є припущення про формування спільної духовної основи
життєдіяльності українського і російського етносів, яку формально можна означити як православ’я.
Руховою силою зазначених соціальних кіл були як інтереси церкви, так і власні інтереси. Це змушу-
вало їх наближувати християнську ідеологію, обряд, традиції до світорозуміння селянства, до його еконо-
мічних і соціальних інтересів, шукати шляхів до почуттєвої і моральної сфер широких верств людності, а
також задовольняти її потребу в чудодійних засобах. Здійсненню такої мети сприяло і те, що нижчі церко-
вні верстви були зовсім близькі світоглядові народу і свідомі його потреб. Загалом це і дало їм змогу “на-
писати” таку християнську картину світу і людини, яка полонила народну гадку, уяву і творчість. “Одна-
че, – настійно підкреслює М. Грушевський, – з боку народу се не було тут ніякого відречення від свого
старого світогляду та переходу на світогляд церковний. Візантійська церковність переймалась дуже свобі-
дно, з великою участю поетичного перетворення, і за помічю такої поетичної інвенції творилась нова ком-
бінація старого натуралістичного світогляду з православною доктріною та ріжними релігійними течіями,
які заходили в тих часах на Україну” [3, с.52]. В такий спосіб і відбувалося творення народної релігії.
Відтворюючи концепцію становлення народної релігії М. Грушевського слід мати на увазі й таку за-
саду його філософії історії, як положення про тенденції соціальної еволюції. Згідно з історичним баченням
українського вченого, для Києво-Галицької доби характерним був період розкладу і ліквідації родопле-
мінного устрою. “Патріархальна родина, з одного боку, територіально-громадські (сусідські) відносини на
місці старого роду, індивідуальність на місці колективу, індивідуальна (чи родинна) власність на місці ко-
лективного ужиткування і відповідні тому форми моралі, образи релігійного і поетичного думання – такі,
– підкреслює М. Грушевський, – глибокі зміни і переломи переживала суспільність. Процес не закінчився
в рамцях Києво-Галицької державності, але вона дала йому ясно означені й усвячені релігією і правом фу-
нкції” [6, с.13]. З наведеної цитати випливає, що соціальною основою “релігійного думання” у цей період
є “переможна хода” в суспільній еволюції тенденції диференціації. Відповідно до цього, заникає солідари-
стська й утверджується індивідуалістична ідеологія. Саме в цьому річищі й відбувається трансформація
релігійного мислення. “Процес переходу від родового світогляду, моралі і права, з розкладом підстав ро-
доплемінного побуту, до нової, індивідуалістичної ідеології – в різко індивідуалізованих формах піддава-
ної християнізацією (з її гаслом дбання про своє особисте спасення) – комбінація сих нових ідей та образів
ТОЧКА ЗРЕНИЯ 205
з старими нахилами і традиційною поетикою”, – пише М. Грушевський, – спричинили творення в перехо-
дових соціально-економічних формах життя нового релігійного, моралістичного і поетичного синкретиз-
му” [4, с.305-306].
В контексті нашої теми звернемо увагу на те, що однією з провідних ідей українського християнства,
згідно з поглядами М. Грушевського, є індивідуалізм, який вважається однією з основ західноєвропейської
цивілізації. Мабуть, для дослідника це теж було підставою, аби не вважати наш етнос складовою того на-
детнічного утворення, частиною якого є й російський етнос і цінності якого, що є “повною антитезою на-
родним прикметам українським, з їх високим розвитком гідності своєї, пошануванням гідності чужої” [2,
с. 151], у цій спільноті превалюють.
Вищенаведений витяг з праці вченого проливає світло ще на одну грань народного християнства як
синкретичного явища, зумовленого змінами тенденцій соціальної еволюції в житті українського народу. А
тому саме тут доречно узагальнити погляди дослідника на українське християнство як форму релігійного
синкретизму. Це явище багатогранне. Передусім воно є об’єднанням споріднених елементів магічно-
натуралістичної і християнської релігій, а також трансформованих на християнській основі впливів інших
релігій. Нова віра постає і як комбінація тих різних релігійних ідей, своєрідність яких зумовлена дією со-
ціальних тенденцій інтеграції і диференціації. Народна релігія є до певної міри і поєднанням релігійного
світобачення селянства з релігійним світорозумінням вищих верств. Як уже зазначалось, така духовна си-
туація виникла внаслідок переміщення вищих верств суспільності на нижчі сходинки соціальної ієрархії.
Саме тоді, як зазначає вчений, “між селянство входили й інфільтрувались також елементи дружинні, ко-
лишні боярські, і з ними осідали певні образи, певні групи ідей в селянськім житті” [4, с. 234].
Та варто зауважити, що коли автор концепції народного християнства веде мову про його синкретич-
ний характер, то він насамперед підкреслює поєднання споріднених елементів передхристиянської релігії
української суспільності з християнською релігією. Є очевидним, що, згідно з його теорією, саме ці еле-
менти є системоуворюючими у становленні нової релігії. З огляду на це, у першому наближенні можна ви-
значити, що у творчості М.Грушевського, народне християнство – це релігія українського народу, що по-
стала в переходові часи його історії – XIV–XVІІ ст. – внаслідок злиття і взаємопроникнення ідей магічно-
натуралістичної і християнської релігій. Народне християнство, як нова релігійна система, є, відповідно до
концепції М. Грушевського, результатом пристосування українського життя до нових обставин. Користу-
ючись термінологією А. Тойнбі, можна сказати, що нова релігія була “відповіддю” на нові “виклики” жит-
тя. На переконання М. Грушевського, культурний перелом ХVІ–ХVІІ ст. ознаменувався “масовою христи-
янізацією і перебудовою життя на основи нової народної віри” [4, с. 322]. Але це були переходові часи і
нова віра ніби очікувала чи зробить українство кроки по інституціоналізації такої її основоположної ролі.
Отже, згідно з концепцією М. Грушевського, ідейно-ціннісною основою життя українського етносу у
зазначений час виступає нове, українське, народне, християнство. Ця духовна підстава не могла бути су-
місною з тією системою цінностей, яка утверджувалася на російсько-православному ґрунті, а отже, немо-
жливо в межах такого дискурсу вести мову про цивілізаційну ідентичність українського й російського ет-
носів. Наступний крок у дослідженні порушеної проблеми – розгляд грушевськівської концепції в кон-
тексті сучасних історико-соціологічних, історико-філософських та історико-релігієзнавчих досліджень, у
яких акцентується увага на цивілізаційних основах розвитку українського етносу.
Джерела та література
1. Грушевський М.С. Сто літ українського народництва // Первісне громадянство. – К., 1927.– №1.
2. Грушевський М. С. На порозі нової України // Великий українець. – К., 1992.
3. Грушевський М.С. З історії релігійної думки на Україні. – К., 1992.
4. Грушевський М.С. Історія української літератури.– В 6 т., 9 кн.– К.: 1993.– Т. І.
5. Грушевський М.С. Історія української літератури. – Т. IV. – Кн.1. – К., 1994.
6. Грушевський М.С. Історія української літератури. – Т. IV. – Кн.2. – К., 1994.
7. Дергачов В. Геополітика. – К., 2000.
8. Кондратик О. М. Грушевський про сутнісні вияви, час та умови становлення українського християнст-
ва // Соціальні студії. – 2000. – № 1.
9. Кондратик Л., Кондратик О. Михайло Грушевський: проблеми суті, функціональності та витоків
релігії. – Луцьк, 1998.
10. Павленко Ю. Історія світової цивілізації. – К., 1996.
11. Павленко Ю. Східнохристиянська цивілізаційна система та її місце у всесвіттньо-історичному процесі
// Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001. – № 4.
12. Українська церква між Сходом і Заходом. – К., 1996.
13. Черниш О. Транзитні цивілізації // Практична філософія. – 2001. – № 1(2).
Королёв В.И.
П.П.Шмидт: «красный лейтенант» или «социалист вне партий»?
Имя Петра Петровича Шмидта широко известно, ему посвящено немало страниц в исторической ли-
тературе. Однако по определению его идейных убеждений исследователи допускают явные разногласия.
Настоящая публикация ставит своей целью составить более четкие представления по данному вопросу.
Б.Звонарев отчасти прав, когда утверждал, что Петр Петрович, хотя и называл себя социалистом, не
|