Розвиток політичної лінгвістики як автономної науки
Дослідження, результати якого подано в статті, присвячено становленню політичної лінгвістики як автономної науки в різних країнах світу. Поява і розвиток політичної лінгвістики як автономної науки обумовлена потребою суспільства. З огляду на той факт, що дослідження можливостей політичної лінгвістик...
Gespeichert in:
| Datum: | 2007 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2007
|
| Schriftenreihe: | Культура народов Причерноморья |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35201 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Розвиток політичної лінгвістики як автономної науки / Н.Г. Акінчиць // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 120. — С. 53-58. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-35201 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-352012016-11-13T14:39:13Z Розвиток політичної лінгвістики як автономної науки Акінчиць, Н.Г. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Дослідження, результати якого подано в статті, присвячено становленню політичної лінгвістики як автономної науки в різних країнах світу. Поява і розвиток політичної лінгвістики як автономної науки обумовлена потребою суспільства. З огляду на той факт, що дослідження можливостей політичної лінгвістики в Україні в сфері комунікації недооцінені, у цьому актуальність даної роботи для лінгвістів та політологів України. Исследования, результаты которого даны в статье, посвящаются становлению политической лингвистики как автономной науки в разных странах мира. Появление и развитие политической лингвистики как автономной науки обусловлена требованием общества. В результате того, что исследования возможностей политической лингвистики в Украине в области коммуникации недооценены, в этом актуальность данной работы для лингвистов и политологов Украины. The below research explores the emergence and development of political linguistics as a science across the world. The development of society itself necessitates the evolvement of political linguistics as a science. The scarcity of research in the 1 field of political linguistics and its application for research of communication in Ukraine makes this paper relevant both to researchers of political science and those interested in linguistics. 2007 Article Розвиток політичної лінгвістики як автономної науки / Н.Г. Акінчиць // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 120. — С. 53-58. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35201 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Акінчиць, Н.Г. Розвиток політичної лінгвістики як автономної науки Культура народов Причерноморья |
| description |
Дослідження, результати якого подано в статті, присвячено становленню політичної лінгвістики як автономної науки в різних країнах світу. Поява і розвиток політичної лінгвістики як автономної науки обумовлена потребою суспільства. З огляду на той факт, що дослідження можливостей політичної лінгвістики в Україні в сфері комунікації недооцінені, у цьому актуальність даної роботи для лінгвістів та політологів України. |
| format |
Article |
| author |
Акінчиць, Н.Г. |
| author_facet |
Акінчиць, Н.Г. |
| author_sort |
Акінчиць, Н.Г. |
| title |
Розвиток політичної лінгвістики як автономної науки |
| title_short |
Розвиток політичної лінгвістики як автономної науки |
| title_full |
Розвиток політичної лінгвістики як автономної науки |
| title_fullStr |
Розвиток політичної лінгвістики як автономної науки |
| title_full_unstemmed |
Розвиток політичної лінгвістики як автономної науки |
| title_sort |
розвиток політичної лінгвістики як автономної науки |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35201 |
| citation_txt |
Розвиток політичної лінгвістики як автономної науки / Н.Г. Акінчиць // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 120. — С. 53-58. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT akínčicʹng rozvitokpolítičnoílíngvístikiâkavtonomnoínauki |
| first_indexed |
2025-07-03T16:25:03Z |
| last_indexed |
2025-07-03T16:25:03Z |
| _version_ |
1836643677979541504 |
| fulltext |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
53
Акінчиць Н.Г.
РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ЛІНГВІСТИКИ ЯК АВТОНОМНОЇ НАУКИ
Джерела сучасної політичної лінгвістики можна виявити в античній риториці. Проблемами політичного
красномовства активно займалися в Давній Греції, а також у Римі. Коли на зміну античним демократіям
прийшли феодальні монархії, цю традицію було перервано на багато сторіч. Вивчення політичної ко-
мунікації виявляється соціально затребуваним, насамперед, у демократичному суспільстві, тому відповідні
дослідження знову відновили лише разом з розвитком демократії в Західній Європі й Північній Америці.
Розглянемо основні етапи в історії вивчення політичної комунікації:
1.До виникнення політичної лінгвістики як особливого наукового напрямку публікації із проблем по-
літичної комунікації сприймалися як різновид стилістичних або риторичних досліджень. Відповідні
публікації носили «рецептурний», що вихваляє, або «критичний» характер. У публікаціях першого типу ав-
тори прагнули показати, яким чином можна домогтися успіху в публічних виступах, зокрема в політичній
сфері. У публікаціях другого типу основна увага приділялася детальному опису достоїнств і недоліків мов-
ної діяльності конкретних політичних діячів. Аспекти риторичної майстерності політичних лідерів вивча-
лися особливо активно. Причини переконливості президентських виступів шукали у фонетичних і
ритмічних особливостях, дотепності, задушевності, простоті, відкритості, образності та в інших якостях
мови. У роботах критичної спрямованості основна увага приділялася «викриттю» несумлінності вивертів
політичних супротивників, їхньої мовної недбалості.
2. Виникнення й становлення політичної лінгвістики (20 - 50 - і рр. ХХ століття).Точкою відліку
становлення політичної лінгвістики в ХХст. стала
Перша світова війна, що призвело до небачених людських втрат і кардинальної зміни світорозуміння.
З’явилася необхідність вивчення політичної комунікації та її взаємозв'язків із суспільно-політичними про-
цесами, що стало в світі більш очевидно. Знання механізмів маніпуляції громадською думкою придбало ви-
соку наукову й гуманітарну цінність. Після війни увага дослідників мови політики була спрямована на ви-
вчення способів формування громадської думки, ефективної політичної агітації й військової пропаганди.
Найбільш значущі роботи цього періоду пов'язані з діяльністю У. Ліппманна, П. Лазарсфельда, Г. Лассвел-
ла. У. Ліппманн вивчав питання пропаганди й агітації, служив радником у дванадцяти президентів США. У
сучасній політичній лінгвістиці використовуться його поняття «процесу установки порядку денного»
(agenda - settіng process), тобто висвічування в політичній комунікації одних питань і замовчування інших.
Також йому належить першість у застосуванні контент - аналізу як методу для дослідження суспільних по-
дань про політичну картину світу. Другим значущим попередником лінгвістики був П.Лазарсфельд, що ак-
тивно займався вивченням пропаганди в Колумбійському університеті. В 1937 р. він керував дослідницьким
проектом, в якому вивчав вплив інформації радіомовлення на американську аудиторію. Згодом цей проект
вилився в створення «Бюро прикладних соціальних досліджень» - єдиного дослідницького інституту того
часу, заснованого на базі університету, що займався питаннями політичної й масової комунікації.
П.Лазарсфельду належить першість у застосуванні контент – аналізу щодо дослідження залежності впливу
на виборців від передвиборної агітації ЗМІ. У результаті досліджень з'явилися сумніви про тотальний ха-
рактер впливу ЗМІ на виборців. Згодом П. Лазарсфельд і інші дослідники розробили модель дворівневої ко-
мунікації, відповідно до якої в будь-якім суспільстві існують сприйнятливі до впливу політичної пропаган-
ди лідери суспільної думки (opіnіon leaders), що поширюють політичну інформацію з каналів
міжособистісного спілкування. Методика П.Лазарсфельда отримала значне поширення й застосовується аж
до теперішнього часу. Серед попередників сучасної політичної лінгвістики називають ім'я Гарольда Ласс-
велла. Він розвив методику контент - аналізу і її ефективного застосування до вивчення мови політики. Г.
Лассвеллу вдалося продемонструвати зв'язок між стилем політичної мови й політичним режимом, у якому
ця мова використовується. На думку фахівців, дискурс політиків - демократів дуже близький дискурсу ви-
борців, до яких вони звертаються. У той час, як недемократичні еліти прагнуть до переваги й дистанційнос-
ті від рядових членів суспільства, що неминуче знаходить висвітлення в стилістичних особливостях по-
літичної мови влади. Мовні інновації здатні до суспільних перетворень, тому зміни в стилі політичної мови
служать індикатором демократизації суспільства або кризи демократії. «Так, в 40 – х рр. ХХ ст.
Г. Лассвелл, Н. Лейтес, С. Якобсон і інші дослідники виявили різні взаємозалежності між семантикою
мовних одиниць і політичних процесів на основі аналізу радянських гасел, мови Інтернаціоналу, текстів
фашистської пропаганди» (1). У цей період з'являється додатковий імпульс до осмислення ролі мови в полі-
тиці, пов'язаний з практикою тоталітаризму й нової, ще більш руйнівної, світової війни. До критичного ви-
вчення тоталітарного дискурсу звернулися, крім спеціалістів по комунікації, англійський письменник
Джордж Оруелл і німецький літературознавець Віктор Клемперер. «Дж. Оруелл написав у 1948 р. роман -
антиутопію «1948», у якому було описано принципи «двозначності» (doublethіnk) і словник «новомови»
(newspeak), тобто на конкретних прикладах було охарактеризовано засоби мовного маніпулювання людсь-
кою свідомістю з метою завоювання й утримання політичної влади в тоталітарній державі. Джордж Оруелл
наочно показав, яким чином за допомогою мови можна змусити людину повірити неправді й вважати її
справжньою правдою, як саме можна покласти в основу державної ідеології оксюморонні гасла: «Війна – це
мир», «Воля – це рабство», «Незнання – це сила». Наприклад, війну радянських військ в Афганістані нази-
вали «інтернаціональною допомогою». Американські лідери називали свої воєнні дії проти Югославії й Іра-
ку «боротьбою за встановлення демократії». Дж. Оруелл опублікував статтю «Роlіtіcs and the Englіsh
Language» (2). У цій статті він звернув увагу на те, що в політичній мові такі слова, як democracy, socіalіsm,
Акінчиць Н.Г.
ОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ЛІНГВІСТИКИ ЯК АВТОНОМНОЇ НАУКИ
54
freedom, patrіotіc, realіstіс, justіce не мають певного значення (meanіngless words), а спроби дати їм однозна-
чне визначення зустрічають серед політиків опір. Подібні слова використовуються з метою маніпуляції су-
спільною свідомістю. До таких слів належать також class, totalіtarіan, progressіve, reactіonary, bourgeoіs,
egualіty. Зараз ці слова в політичній комунікації називають ідеологемами. «Новомова» Дж. Оруелла була
плодом його фантазії, припущенням того, до чого може привести розвиток тоталітарних ідей у Великобри-
танії. Німецький філолог Віктор Клемперер докладно охарактеризував «новомову». «У своїй книзі «LTІ.
Natіzbuch eіnes Phіlologen». (LTІ. Записна книжка філолога) досліджує комунікативну практику німецького
фашизму, а букви «LTІ.» позначають «Мову Третьої Імперії» (3). Слід зазначити, що практика нацистської
«новомови» виявилася ще більш багатозначною. Виявилося, що зовсім необов'язково забороняти, досить
той або інший вислів взяти в лапки, наприклад, «німецький поет» Ґейне - це вже не зовсім німецький і не
зовсім поет. На службу ідеям фашизму в гітлерівській Німеччині було поставлено й багато інших мовних
засобів: символіка, метафорика, практика заборони – «неугодні» слова й поняття з одночасною пропаган-
дою «нових слів і ідей». Пізніше з'явилися описи комуністичної «новомови» і мовний опір йому в державах
«соціалістичного табору»: у Східній Німеччині, у Польщі, Чехії, Росії й ін.. Мали місце й ознаки
національних тоталітарних дискурсів, напр., у радянському політичному дискурсі: «експлуататорські
класи», «для трудового народу», «проти класово - чужих елементів», «класова боротьба» та ін. Фахівці
виділили характерні риси тоталітарного дискурсу. Це: централізація пропагандистської діяльності, пре-
тензії на абсолютну істину, ідеологізація всіх сторін життя, лозунговість, пристрасть до закликів, риту-
альність політичної комунікації, превалювання монологу «вождів» над діалогічними формами комунікації,
пропагандистський тріумфалізм, різка диференціація на СВОЇХ і ЧУЖИХ і т.п. «Шведський політолог і
творець терміна «геополітика» Р.Челен дійшов висновку, що світ населяє група людських істот, які перебу-
вають один з одним або в дружніх, або у ворожих стосунках, сперечаються за простір, живуть і вмирають.
«В 1916 р. Р.Челен видав книгу «Staten som lіfsform», у якій виклав свої дослідження антропоморфної полі-
тичної метафори» (4).
3. Політична лінгвістика 60 - 80 - х рр. ХХ століття.
На наступному етапі розвитку політичної лінгвістики закордонні фахівці зосередили свою увагу на
вивченні комунікативної практики в сучасних західних демократичних державах. Ці дослідження показали,
що в умовах «волі» постійно використовується мовна маніпуляція свідомістю, але це більш витончена
маніпуляція. Нові політичні умови привели до зміни методів комунікативного впливу, але політика - це
завжди боротьба за владу, а в цій боротьбі переможцем, звичайно, стає той, хто краще володіє ко-
мунікативною зброєю. Після Другої світової війни представники Франкфуртської школи Т.Адорно,
Г.Маркузе, М.Хоркхаймер широко обговорювали форми тоталітаризму, антидемократизму, на-
ціоналістичного шовінізму. «В епоху «холодної війни» між Сходом і Заходом особливу увагу лінгвістів
привертав мілітаристський дискурс. Поняття «ядерна мова», що використовують політики для визначення
можливого застосування ядерної бомби, для завуалірування й затемнення катастрофічних наслідків» (5).
«Важливу роль у розвитку політичної ситуації відіграють метафоричні образи «ядерна зима», «атомний
апокаліпсіс», «палії війни» і ін.. В 70 - 80 -х рр. за кордоном регулярно з'являються монографії й підручники
з політичної комунікації й методів її аналізу. Уже в цей період політична комунікація складається у віднос-
но самостійний напрямок лінгвістичних пошуків» (6).
4. Сучасний етап розвитку політичної лінгвістики за кордоном.
Особливо активно розвивалися закордонні дослідження політичної лінгвістики наприкінці ХХ - почат-
ку ХХІ ст. (R. Anderson, A. Вeard, F. Beer, D.Вusse, F. Rіgottі, D. Watts, J. Wіlson) і ін. «Можна виділити на-
ступні ознаки сучасного етапу розвитку політичної лінгвістики: а) «глобалізація» політичної лінгвістики.
Якщо раніше відповідні наукові дослідження проводилися в Європі й Північній Америці, то в останні роки
такі дослідження проводяться в країнах Азії, Африки, Латинської Америки й Океанії. Також після падіння
«залізної завіси» фахівці з пострадянських держав почали все активніше освоювати методології, методики,
евристики й теми; б) політична лінгвістика все частіше звертається до принципово нових проблем сучасно-
го багатополярного світу: це дискурс тероризму, дискурс «нового світового порядку», політкоректність,
соціальна толерантність, соціальна комунікація, фундаменталістський дискурс та ін.; в) на сучасному
етапі розвитку політична лінгвістика стає самостійним науковим напрямком зі своїми методиками, традиці-
ями, науковими школами. У цей період набуває широкого розповсюдження й визнання назва дисципліни
(polіtіcal lіnguіstіcs,
Politolinguistik), проводяться спеціальні наукові конференції, публікуються нові дослідження з відпові-
дних тем. У сучасній політичній лінгвістиці можна виділити чотири, щодо автономних, наукові напрямки:
1. Критичний аналіз. 2. Контент – аналіз. 3.Риторичний аналіз. 4. Когнітивне дослідження політичного
дискурсу» (7 : 145). M.В. Гаврилова написала з цього приводу книгу «Критичний дискурс - аналіз сучасної
закордонної лінгвістики» 2003р. З 1990 року виходить спеціальний журнал «Дискурс і суспільство», журна-
ли: «Критичні дослідження дискурсу», «Дослідження дискурсу». Увагу авторів привертають факти зловжи-
вання владою в різних сферах громадського життя, соціальна, гендерна й етнічна нерівність. Новизна мето-
дики ще не гарантує високої якості дослідження. Ще не до кінця вичерпані можливості традиційної мето-
дики вивчення політичної комунікації. Політична лінгвістика одержала свій розвиток у таких країнах як
Китай, Південна Корея, Сингапур, Тайвань, Японія (М.Іда, Й.Іто, Т.Макіта). Їхні основні концепти - «со-
ром» і «збереження лиця». У деяких країнах, таких, як Україна, Індонезія, тільки починається процес ста-
новлення політичної лінгвістики як автономної галузі науки й лінгвістичних досліджень. Усвідомлення ак-
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
55
туальності завдань, що стоять перед дослідниками політичної комунікації різних країн, стає значущим фак-
тором у становленні політичної лінгвістики як автономної науки.
Розглянемо розвиток політичної лінгвістики в Росії та в Україні.
Як і будь - який новий науковий напрямок чи субдисципліна, політична лінгвістика потребує осмис-
лення своїх методологічних основ і переведення теоретичних понять на операційний рівень. Сьогодні є вже
цілком очевидним, що політична лінгвістика має як політологічні, так і лінгвістичні терміни. Серед них ос-
новним є мова політики. Мовну політику країни завжди розробляє і впроваджує в життя еліта. Відомий ан-
глійський соціолінгвіст Р.Т.Белл з цього приводу зауважує: «Досі ми не звертали уваги на питання, хто ж
має вирішальний голос у справі мовного планування в країнах, що розвиваються. Відповідь може бути од-
на: еліта» (8,с . 221). Ще у 1918 р. відомий французький лінгвіст А. Мейє чітко сформулював взаємозв’язок
мови й політики: «боротьба за мову є символом боротьби за владу». У 1971 р. Дж. Покок звернув увагу на
здатність мови дістати статус політичної підсистеми і настійно радив експериментувати. Але минуло ще
чверть століття, щоб у ході дослідження дискурсів виробився науковий підхід до вивчення політичної мови.
Мова – усна, писемна, друкована, електронна нерозривно пов’язана з мисленням і пізнанням; лише на її ос-
нові може відбутися вироблення, укорінення і поширення понять. Мовні особливості можуть істотно впли-
вати на формування тих або інших відмінностей у політичній культурі. Тому лінгвістика в тій її частині, яка
вивчає мову як засіб комунікації, має бути обов’язково включена в число дотичних до політики наукових
дисциплін. Політична лінгвістика, яка виникла на порубіжжі соціолінгвістики, політології, когнітивної лін-
гвістики, стилістики, риторики виявила стрімку динаміку свого розвитку і здатність інтегрувати здобутки
суміжних галузей наукового знання. Шлях від аналізу політичної мови тоталітарних режимів до досліджен-
ня у найширшому контексті соціологічного, культурного, міжособистісного, когнітивного аспектів влади
було пройдено досить швидко. «Російські дослідники Н.М. та Л.М. Мухарямови визначають політичну лін-
гвістику як субдисципліну на стику політики і лінгвістики, що досліджує мову політики (мовні аспекти від-
носин влади) і мовну політику (політико – правовий режим мовного життя суспільства). Її предметом ви-
ступає вся сукупність політико – мовних відносин, увесь спектр політичних вимірів мовного життя суспіль-
ства і мовних вимірів політики» (9, с. 44). Сучасні уявлення про взаємодію політичної і мовної практик ґру-
нтуються на визнанні самоцінністю пропонованих лінгвістикою методів дослідження мовної діяльності, на-
самперед методів контент – аналізу та дискурс – аналізу. На пострадянському просторі політична лінгвісти-
ка – зовсім нова субдисципліна. Ніякого об’єктивного аналізу політичної мови і мовної політики не могло
бути в умовах тоталітарного ідеологічного контролю в рамках радянської системи. Допускалася лише кри-
тика «буржуазної» політичної мови (критика буржуазної ідеології і пропаганди). На Заході одним з актив-
них пропагандистів політичної лінгвістики є бельгійський соціолінгвіст Ян Блуммерт. У конструюванні на-
зви нової субдисципліни першість він віддає К. Істману і датує її появу 1992 роком. З такою датою не пого-
джуються Н. та Л .Мухарямови. Вони звертають увагу на те, «…що ще у 70 –х рр. автор праці «Мови і їхні
території» Ж. Лапонс (1987) вважав своє дослідження виконаним на межі політичної лінгвістики і політич-
ної географії» (10, с. 47). Так чи інакше, але серйозне обґрунтування політичної лінгвістики як автономного
наукового напряму чи субдисципліни з’явилося справді лише у 90 – х рр. Її бурхливий розвиток доводить
очевидну істину – нові наукові дисципліни виникають і швидко набирають сили тоді, коли їх поява обумо-
влена суспільною потребою. Політична лінгвістика з’явилася на міждисциплінарному стику, в ході інтегра-
ції не лише політології та лінгвістики, але й напрацювань політичної філософії, політичної антропології,
етнології, соціології, соціальної психології, культурології та інших суміжних галузей. Необхідність виді-
лення політичної лінгвістики як автономної науки на рубежі тисячоліть була продиктована кількома обста-
винами:
1. По – перше, лінгвістична наука відчула внутрішню потребу в тому, щоб збагатити власну теорію
аналізом реального функціонування мовних систем.
2. По – друге, в політичних науках відчутно виявився вакуум, пов'язаний з явною недостатністю аналізу
політичних дискурсів і текстів ЗМІ для моніторингу різних тенденцій у сфері суспільної свідомості.
3. По – третє, тут мало місце своєрідне соціальне замовлення: дедалі більша схильність політиків до
маніпулювання свідомістю в зв’язку з активним втручанням мислячої частини суспільства у сферу політич-
них комунікацій.
4. Недостатність новітніх методів мовного впливу на аудиторію.
5.Науковий аналіз і розвиток маніпулятивних технологій у зв’язку з підвищенням рівня політизації сус-
пільства. «Головне предметне поле політичної лінгвістики знаходиться на перетині мови і влади. Політична
мова – своєрідний феномен, вона специфічна і розмита водночас. Наприклад, поняття «демократія» має де-
сятки різновидів і близько 200 визначень. Пояснити специфічність різноманітних теорій демократії –
нормативно – ідеологічних, емпірико – нормативних – під силу, здається, лише неширокому колу фахівців»
(11, с. 218). Представники різних філософських і політологічних шкіл у визначенні сфери дослідження по-
літичної мови йдуть різними шляхами, наприклад: американські дослідники мають інструментальні підхо-
ди, тобто досліджують мову як інструмент влади. Засновником інструментального підходу до вивчення по-
літичної мови прийнято вважати представника американської наукової школи Г. Ласуелла. У книзі «Мова
політики: дослідження у галузі квантитативної семантики» він подав власну теорію мови як фактора влади.
Своє завдання Ласуелл бачив у тому, щоб «розробити загальну теорію мови як фактора влади». «Нова
субдисципліна мала складатися з двох напрямів, які він називав політичною семантикою і політичною си-
нтактикою. Перша, за його визначенням, повинна вивчати ключові поняття, гасла, доктрини; друга має
справу з логічними і граматичними співвідношеннями» (12, с. 9). Європейська лінгвістика фокусує увагу на
аналізові дискурсів і застосованих у них механізмів, за допомогою яких досягаються політичні ці-
Акінчиць Н.Г.
ОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ЛІНГВІСТИКИ ЯК АВТОНОМНОЇ НАУКИ
56
лі.«Європейський підхід характеризують як дискурсивний»(13, с. 78). Франкомовна школа спирається на
праці структуралістів і постструктуралістів: Р.Барта, Е.Бенвеніста, П.Бурдьє - і трактує мову як всеохоп-
люючу систему, яка підпорядковує собі всіх, у тому числі й політиків. «Наслідком впливу політичної мови
влада стає не лише політичним, але й ідеологічним феноменом» (14, с. 29). П.Бурдьє запропонував цікаві
підходи перетину наукового і політичного. У політичному полі Бурдьє панує логіка «друг – ворог», і це по-
ле значно менш автономне, ніж наукове, яке наслідує логіку «істинного – неістинного». «Таким чином,
увага спрямовується не на автономність «універсуму дискурсу» та його логіки «істинне проти неістинно-
го», а на поле влади з його логікою «друг проти ворога» (15, с. 272). Його роздуми проливають світло на те,
що політична мова має тенденцію до маскування «під наукову». Наукоподібність потрібна політичній мові
для прояснення і популяризації владних та інших політичних намірів, а також для їх приховування і мані-
пуляції суспільною свідомістю. «Дещо іншим шляхом ідуть російські науковці у визначенні предметного
поля політичної лінгвістики. Вони заявили про себе на початку 90 – х рр. і зайняті переважно дослідженням
етномовного простору різних суспільств. Антропоцентричний підхід – первісний для науки про мову під-
хід, російські дослідники наблизилися до свого предмета як «політології мови». Проблеми мовного режиму,
рівноправності мов, нормативних основ двомовності і мовної політики уважно досліджував М. Губогло»
(16, с. 64). В російській політичній думці чітко намітилася тенденція розрізняти сфери застосування політо-
логії мови і лінгвістики політики. Політична лінгвістика досліджує макроструктури політичного дискурсу,
зміни й мотивації сюжетів, мотивів, жанрів тощо. Друге предметне поле політичної лінгвістики – це та сфе-
ра перетину політики й ідентичності, яка концентрується навколо мовних проблем. Мовна політика у будь -
якій державі, особливо поліетнічній - це не просто регулювання мовного режиму. По суті, це балансування
на межі різноспрямованих політичних завдань. Оскільки одночасно з політичною різноспрямованістю інте-
ресів у конфлікт входять і різноспрямовані – комунікативні й символічні – функції мови, сфера мовної по-
літики зазвичай позначена гострою конфліктністю. Мова, яка в інших сферах виступає як засіб «гасіння»
конфліктності, у даному випадку сама стає заручницею політичних інтересів і відповідних інтриг. Не випа-
дково навколо етнічності, національної ідентичності, націоналізму дуже часто відбуваються вербальні ба-
талії, які інколи не поступаються справжнім битвам. Підвищення мобілізаційної ролі етнічної ідентичності
наприкінці ХХ ст. пов’язують із реакцією суспільної свідомості на форсовану глобалізацію, викривленим
відображенням у ній поділу націй на «бідні й багаті», посиленням соціальної конфліктності в умовах пере-
хідних економік, розвитком транспортних комунікацій і засобів зв’язку, що стимулюють консолідацію різ-
них етнічних діаспор. «У світі налічується нині до 5 тис. національних меншин, з них 575 проживають на
територіях європейських держав і близько 200 на пострадянському просторі» (17, с. 80). «Зростання впливу
політизованої етнічності в сучасному світі спонукає до більш активного дослідження її мовних можливос-
тей. Особливо корисним для політичної лінгвістики може бути антропоцентричний підхід, в якому відпра-
вним пунктом виступає лінгвістична інтуїція носія мови. Протилежний йому – системоцентричний підхід
фокусує увагу на текстах і аналізі мовної системи саме через тексти; (класифікація В. Алпатова)» (18, с. 24).
Загалом же і той, і інший підходи у чистому вигляді не існують. Тому антропоцентричні і системоцентри-
чні підходи «працюють» лише тоді, коли вдало комбінуються. Антропологічні лінгвісти прийшли до розу-
міння того, що загальні уявлення людини про те, що відбувається зовні, не «задані» цілком зовнішніми по-
діями. Більш доцільно сформулювати проблему таким чином : людина бачить і чує те, до чого її робить чу-
тливою граматична система мови». «Тому надзвичайно важливо зберігати відмінності між людьми і куль-
тивувати «позитивну терпимість» і повагу до інших як гарантію власної безпеки» (19, с. 190).
Е.Гобсбаум дає нам зрозуміти, що «ототожнення у політичних цілях нації з мовою називається лінгвіс-
тичним націоналізмом». Він підкреслює те, що в його основі лежать зовсім «не проблеми культури або за-
соби спілкування, але проблеми влади й статусу, політики й ідеології». Включаючись у дослідження склад-
ної сфери міжетнічної взаємодії, політична лінгвістика виконує тут своїми методами завдання прояснення
дистанції між словом і реальною сутністю політики, насамперед мовної і культурної. Лінгвістиці під силу
дослідити ситуативність, змінюваність ідентичностей залежно від контексту політичних відносин і комуні-
кативної взаємодії, складну діалектику націоналізму і патріотизму, запропонувати засоби захисту культур-
ної, лінгвістичної, етнічної гомогенності. Особливий наголос у новій субдисципліні робиться на взаємодію
мови, політики й етнічності. Мова відіграє визначальну роль у символізації ідентичності, позиції, статусу.
Там, де виникає розбіжність між етнічністю і мовними орієнтаціями, символічне значення мови незмірно
посилюється. Засоби політичної лінгвістики виявляються придатними і для спостереження над магічною
функцією мови. Імітаційні можливості вербальної взаємодії успішно використовуються в іміджелогії – но-
вому напрямі політичної науки, що аналізує можливості творення політичних образів символічними засо-
бами. Створення іміджів політиків – надзвичайно цікавий з політико – лінгвістичного погляду процес: тут
реальне та ірреальне, природне і штучно сконструйоване переплетені настільки, що знайти якісь межі прак-
тично неможливо. Це особливо виразно виявляється під час віртуального спілкування в Інтернеті. Емпірич-
на база для сучасної політичної лінгвістики створюється як дослідженнями в галузі дискурс - аналізу, так і
етнополітичним аналізом проблем мовного режиму, мовного законодавства, мовної політики, двомовності,
бікультуральності. На відміну від лінгвістів, політологи до нової субдисципліни ставляться досить стрима-
но, надаючи перевагу дослідженню мови. Для політолога важливо насамперед з’ясувати природу і сутність
мовної та «навколомовної» політики як сфери політичних комунікацій. Для лінгвіста важливо проаналізу-
вати політичний дискурс як систему риторичних прийомів і як мистецтво, яке може бути спрямоване не
лише на суспільне благо, але й на маніпулювання масовою свідомістю. Лінгвістика разом із семіотикою тя-
жіють до проблем моделювання політичного дискурсу – з’ясування механізмів народження політичних тек-
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
57
стів, характеристик мовної поведінки політика, вербальних і риторичних стратегій, меж і прийомів метафо-
ризації. Тому їх особливо приваблюють методи дискурс – аналізу. Якщо в Україні буде своя політична лін-
гвістика, то вона відразу ж ділитиме своє предметне поле з етнополітологією. В країнах Заходу та в Росії
вона вже набула наукового статусу. Неможливо переоцінити її значення для визначення пріоритетів у такій
складній і дражливій сфері, якою є задоволення мовно – культурних потреб національних меншин і етніч-
них груп. Шлях до зближення дослідницьких методів політичної лінгвістики й етнополітології проклала лі-
нгвістична антропологія (Д. Хаймсон, Дж. Гампертц та ін.). Новий сплеск інтересу до політико – мовної
проблематики відбувся у світовій науці на рубежі 80-х і 90-х рр. Макросоцієтальний політичний аналіз у
сполученні зі здобутками етнології забезпечив переведення досліджень політики, ідеологічних стратегій,
етнічних стереотипів на міждисциплінарний рівень. Виявилося, що мовне планування може приховувати
мотивації, які влада не схильна афішувати. Таким чином, уся мовна політика набула якості соціологічної й
політичної аналітики. Проблемам політичної лінгвістики було присвячено щорічну (1995р.) конференцію
Бельгійського лінгвістичного товариства, одним з ініціаторів якої був Я. Блуммерт. На конференціях обго-
ворювалося широке поле проблем – від політики ідентичності до дискурсу націоналізму й расизму, від по-
літичної риторики до мовного планування і мовної стандартизації. Про «нову науку» ще не йшлося, лише
про «парадигматичне зрушення», яке пов’язане із застосуванням концептів «влада», «політика», «ідеоло-
гія» для пояснення різних лінгвістичних феноменів. Ці підходи дістали розвиток у збірнику «Мовні ідеоло-
гічні дебати», що побачив світ 1999 р. у Берліні і Нью – Йорку в серії «Мова, влада і соціальні процеси».
Незважаючи на те, що Україна мала досить розвинену лінгвістичну традицію, вона довго стояла осторонь
таких концептуальних підходів. Впродовж тривалого часу проблема впливу мови на політичну сферу в
Україні розглядалася лише у руслі порівняльного мовознавства, зокрема у працях академіка
Л.Булаховського. «Нині ці підходи дістають розвиток у соціолінгвістиці, зокрема у працях відповідного
відділу Інституту української мови НАНУ. У його унікальній картотеці послідовно відтворюються ті зміни,
які відбуваються у мові під впливом політики. Соціопсихологічні аспекти мовної компетенції особистості
досліджує Н. Шмарова» (20, с. 77). «Активна робота у напрямі вивчення взаємодії мови й соціуму, націона-
льно–культурної специфіки мовної комунікації ведеться на кафедрі міжмовних комунікацій і журналістики
Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського. Зокрема досліджуються мови й етноси у
полікультурній ситуації Криму, що є дуже актуальним для України в цілому, сценарії мовної комунікації у
Web – просторі, вивчаються проблеми тексту, дискурсу, ролі ЗМІ у комунікативному просторі України»
(21). Сьогодні вже можна говорити про чітко окреслену предметну сферу політичної лінгвістики в Росії, яка
включає в себе не тільки аналіз дискурсів і дискурсивних практик, але й широкий спектр проблем політич-
ної мови, комунікації, мовної політики, політико – правового режиму мовного життя суспільства. Основні
цільові галузі дослідження : 1. Мовна політика і мовне планування. 2. Мова у процесі націєбудівництва. 3.
Мова і символічна влада. 4. Мовні зміни у контексті політичних установок та ідеологічних орієнтацій. 5.
Політика як дискурсивно / текстуальний процес. 6. Ідеологія і ідеологічний процес. Таку важливу інформа-
цію можуть дати праці російських науковців (М. Ільїна, Є.Шейгал, А. Баранова). Широкі перспективи від-
криваються на шляхах впорядкування і збагачення термінологічного арсеналу політичної науки. Напри-
клад, «запозичення досвіду роботи італійських вчених над комп’ютерною програмою «Гіперполітика», що
є спробою системної табуляції ключових слів – понять політичної науки за рахунок напрацювань лінгвісти-
ки. Вибір і систематизація цих понять і підбір відповідних текстів дав змогу створити модель понять – ядер,
пов’язаних через дихотомічні осі із спорідненими чи протилежними поняттями. Така крос – табуляція від-
криває широкі можливості не лише для аналізу дискурсів, але й для дослідження особливостей політичної
культури у різних країнах» (22, с. 116). Сучасна політична лінгвістика має яскраво виражений міждисцип-
лінарний характер. Вона інтегрує здобутки соціолінгвістики, етнолінгвістики, інтерлінгвістики, лінгвістики
тексту, наративного аналізу, стилістики, риторики. Навіть у тому вигляді, в якому політична лінгвістика іс-
нує сьогодні, вона здатна своїми методами здійснювати всебічний аналіз мовних комунікацій. Ведуться
дискусії щодо впливу лінгвістичної гомогенності чи гетерогенності на соціальні процеси в суспільстві. По-
літична мова або трактується надто широко, охоплюючи, по суті, увесь мовний процес, або розглядається
лише як варіант маніпулятивних технологій. Для чіткого визначення предметного поля політичної лінгвіс-
тики важливо мати на увазі той факт, що мовна політика ніде в світі не є «чистою інженерією» – вона вхо-
дить своїм корінням у світ ментальностей, ідентичностей і тому не є мотивованою лише відносинами влади
і власності. З іншого боку, відкриваючи тим чи іншим політичним силам доступ до позиції престижу і
впливу, до ресурсів, вона сама є чинником активного впливу на ідентифікаційний простір. Тому політична
лінгвістика може активно розвиватися лише за умови, що в полі її зору постійно перебуватимуть не лише
суто мовні проблеми, але й далеко ширші за своїм соціальним наповненням проблеми етнічності й націона-
льної ідентичності. Вона відстоїть своє право на існування лише у тому разі, якщо рівною мірою досліджу-
ватиметься і вплив мови на політику, і вплив політики на мову та всю етнічну сферу. «Політична лінгвісти-
ка, якщо це не просто розділ мовознавства, але «гібридна», «прикордонна», «симбіотична», «синтетична»,
яка завгодно, але не унітарна, галузь знання, може бути побудована лише на началах певного паритету обох
складових» (23, с. 54).
Джерела та література
1. Lasswell et al. 1947.
2. Оrwell G. Politics and the English language // The Norton anthology of English literature. New York, 1993.
3. Klemperer V. LTI. Notizbuch eines Philologen. – Leipzig, 1947.
4. Kjellen R. Staten som lifsform. – Stockholm, 1916.
Акінчиць Н.Г.
ОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ЛІНГВІСТИКИ ЯК АВТОНОМНОЇ НАУКИ
58
5. Chilton P. Nukespeak: Nuclear Language, Culture and Propaganda // Nukespeak : The Media and the Bomb /
C. Aubrey (ed.) London, 1982.
6. Atkinson J. M. Our masters voices: the language and body language of politics. – London, 1984.
7. Гаврилова М. В. Критический дискурс – анализ в современной зарубежной лингвистике. СПб., 2003. –
C.- 145.
8. Белл Роджер Т. Социолингвистика: цели, методы и проблемы. – М., 1980. – C. – 221.
9. Мухарямов Н.М., Мухарямова Л. М. Политическая лингвистика как научная дисциплина // Политичес-
кая наука. – 2002. – № 3. – С. 44 – 45.
10. Мухарямов Н. М., Мухарямова Л. М. Политическая лингвистика как научная дисциплина // Политиче-
ская наука. – 2002. – № 3. – С. 47 – 49.
11. Даниленко В. И. Современный политологический словарь. – М., 2000. – С. 218 – 220.
12. Lasswell H. D., Leites N. Language of Politics: Studies in Quantitative Semantics. – N. Y. – 1949. – С. 9 – 40.
13. Корнейко Т. Г. Основные подходы к изучению политического языка в современных политико – лин-
гвистических исследованиях // Вестник Московского университета. Сер. 12. Политические науки. –
2003. – № 5. – C. 78.
14. Барт Р. Избранные работы : Семиотика. Поетика. – М., 1994. – С. 29.
15. Леш С. Соціологія постмодернізму. – C. 272 – 282, 296, 300.
16. Губогло М. Н. Языки этнической мобилизации. – М., 1998. – 64.
17. Татунц С. А . Этнические меньшинства в процессе коммуникации // Вестник Московского университе-
та. – Сер. 18. – Социология и политология.– 1999. – № 4. – С. 80.
18. Алпатов В. Об антропоцентричном и системоцентричном подходах к языку // Вопросы языкознания. –
1993. – № 3. – С. 24 – 25.
19. Клакхон К. Зеркало для человека. Введение в антропологию. – CПб., 1998. – C. 190 – 306.
20. Шумарова Н. П. Языковая компетенция личности: социопсихологический аспект. – К., 1994; її ж : Мов-
на компетенція особистості в ситуації білінгвізму. – К., 2000. – C. – 77.
21. http: // www. tnu. сrimea. ua.
22. Ирхин Ю. В. Международная ассоциация политических наук и ХІХ Всемирный конгресс политологов.
– C. 116 – 117.
23. Мухарямов Н. М., Мухарямова Л. М. Политическая лингвистика как научная дисциплина. – C. 54.
Бородина Д.С.
ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНЫЙ АНАЛИЗ ФОНЕТИЧЕСКИХ ИЗМЕНЕНИЙ
В АНГЛИЙСКОЙ РЕЧИ ДАТСКО-АНГЛИЙСКИХ БИЛИНГВОВ
Одним из ключевых показателей, присущих двуязычному речевому поведению молодых датчан, явля-
ется специфическая маркированность их английского произношения, что обращает на себя внимание уже с
первых минут общения с ними. Эта маркированность произношения проявляется как следствие фонологи-
ческой интерференции, которая, возникает под влиянием артикуляции, интонации, ритмики, ударения
первого (датского) языка на соответствующие параметры произношения второго (английского) языка.
Нельзя не согласиться с мнением А.Д.Петренко [Петренко А.Д. Социофонетическая вариативность со-
временного немецкого языка в Германии.- Киев: «Ридна мова». – 1998. – 253 с., с.121] о том, что внутри-
структурные законы языковой системы, взаимодействуя с определенными социальными признаками, при-
водят к различным вариациям в речи говорящего, создавая тот или иной «социальный акцент».
В частности, этот акцент наиболее отчетливо проявляется в реализации молодыми датчанами англий-
ских гласных, согласных и консонантных сочетаний, не имеющих прямых аналогов в датском языке, что
было выявлено в ходе социофонетического эксперимента, проведенного со студентами Южно-датского
университета в г.Оденсе.
Поставленная задача - выявить особенности английской речи датско-английских билингвов – обусло-
вила использование комплексной методики исследования, которая включает приемы 1) сопоставительного
анализа объективных и субъективных характеристик типов речи; 2) экспериментально-фонетического ме-
тода, который используется для описания объективных физических параметров произношения информан-
тов; 3) аналого-цифрового представления материала; 4) анализа количественных значений физических па-
раметров; 5) метода научного наблюдения, связанного с субъективным анализом 6) аудиторского анализа.
В данной статье мы рассмотрим результаты аудиторского анализа. Аудторский анализ выполнен ауди-
торами-филологами, которые владеют английским языком как иностранным, с целью выявления и описа-
ния интерферентных признаков в английской речи датско-английских билингвов на сегментном уровне;
лингвистической интерпретации данных, полученных в ходе аудиторского и инструментального анализа.
Для проведения эксперимента были выбраны три оригинальных английских текста.
1. Тwo travelers and a bear, объемом 156 слов;
2. The Ant and the Grasshopper, объемом 240 слов;
3. Mrs Bixby and the Colonel’s Coat, объемом 437 слов.
Тексты начитаны филологом-фонетистом, профессиональным преподавателем английского языка и ав-
тором ряда учебников Евой Л. Истон [http://eleaston.com/pr/r-pr-beartravelers.html © Eva L Easton], исполне-
ние которой принимается в качестве контрольного образца.
http://eleaston.com/pr/r-pr-beartravelers.html
|