Ліберали України в уряді гетьмана П. Скоропадського (липень-жовтень 1918 р.)
Стаття присвячена діяльності лібералів України, і в першу чергу соціалістів-федералістів, в уряді Гетьмана П. Скоропадського. Попри заборону ЦК партії, окремі її члени все ж погодилися працювати і зробили досить багато для України. Ціль статі - розглянути роль, вплив і участь ліберальних партій Укра...
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2007
|
| Назва видання: | Культура народов Причерноморья |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35202 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Ліберали України в уряді гетьмана П. Скоропадського (липень-жовтень 1918 р.) / С.П. Донченко // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 120. — С. 23-26. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-35202 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-352022016-11-13T14:25:20Z Ліберали України в уряді гетьмана П. Скоропадського (липень-жовтень 1918 р.) Донченко, С.П. Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Стаття присвячена діяльності лібералів України, і в першу чергу соціалістів-федералістів, в уряді Гетьмана П. Скоропадського. Попри заборону ЦК партії, окремі її члени все ж погодилися працювати і зробили досить багато для України. Ціль статі - розглянути роль, вплив і участь ліберальних партій України на події, що відбувалися в добу Держави П.Скоропадського в липні - жовтні 1918 р. Статья посвящена деятельности либералов Украины, и в первую очередь социалистов-федералистов, в правительстве Гетмана П. Скоропадского. Несмотря на запрет ЦК партии, отдельные ее члены все же согласились работать и сделали достаточно много для Украины. This Article is devoted to activity of liberals of Ukraine, and first of all socialists-federalists, in the government of the Hetman of P. Skoropadskiy. Despite of an interdiction of the Central Committee of a party, its separate members nevertheless have agreed to work and have made much enough for Ukraine. 2007 Article Ліберали України в уряді гетьмана П. Скоропадського (липень-жовтень 1918 р.) / С.П. Донченко // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 120. — С. 23-26. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35202 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ Донченко, С.П. Ліберали України в уряді гетьмана П. Скоропадського (липень-жовтень 1918 р.) Культура народов Причерноморья |
| description |
Стаття присвячена діяльності лібералів України, і в першу чергу соціалістів-федералістів, в уряді Гетьмана П. Скоропадського. Попри заборону ЦК партії, окремі її члени все ж погодилися працювати і зробили досить багато для України. Ціль статі - розглянути роль, вплив і участь ліберальних партій України на події, що відбувалися в добу Держави П.Скоропадського в липні - жовтні 1918 р. |
| format |
Article |
| author |
Донченко, С.П. |
| author_facet |
Донченко, С.П. |
| author_sort |
Донченко, С.П. |
| title |
Ліберали України в уряді гетьмана П. Скоропадського (липень-жовтень 1918 р.) |
| title_short |
Ліберали України в уряді гетьмана П. Скоропадського (липень-жовтень 1918 р.) |
| title_full |
Ліберали України в уряді гетьмана П. Скоропадського (липень-жовтень 1918 р.) |
| title_fullStr |
Ліберали України в уряді гетьмана П. Скоропадського (липень-жовтень 1918 р.) |
| title_full_unstemmed |
Ліберали України в уряді гетьмана П. Скоропадського (липень-жовтень 1918 р.) |
| title_sort |
ліберали україни в уряді гетьмана п. скоропадського (липень-жовтень 1918 р.) |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35202 |
| citation_txt |
Ліберали України в уряді гетьмана П. Скоропадського (липень-жовтень 1918 р.) / С.П. Донченко // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 120. — С. 23-26. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT dončenkosp líberaliukraínivurâdígetʹmanapskoropadsʹkogolipenʹžovtenʹ1918r |
| first_indexed |
2025-07-03T16:25:07Z |
| last_indexed |
2025-07-03T16:25:07Z |
| _version_ |
1836643684202840064 |
| fulltext |
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
23
7. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України). – Ф.
5.– Оп. 1. – Спр. 1816.–Арк. 43.
8. Там само. – Арк. 43.
9. Там само. – Арк. 43зв.
10. Там само.
11. Вісник ЦВК, РНК, РПО СРСР. –1924. – № 5. – Ст. 167.
12. ЦДАВО України. – Ф. 5. – Оп.2. – Спр. 2710. – Арк. 119.
13. Там само. – Арк. 119.
14. Там само.
15. Там само.
16. ЦДАВО України. – Арк. 120.
17. Там само.
18. Там само. – Арк. 121.
19. Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГО України). – Ф. 1. – Оп. 20. –
Спр. 2025. – Арк. 1.
20. Там само.
21. Там само. – Арк. 1–2.
22. Там само. – Арк. З
23. Кармазина М. С. Деятельность добровольных обществ Украинской ССР в период социалистической
реконструкции народного хозяйства. 1926-1936. Автореферат с. у. с. к. и. н. – Днепропетровск, 1989. –
С. 9–10.
24. Там же. – С.11.
25. Положение о районных (волостных) сьездах Советов и районных (волостных) исполнительных
комитетах. – Х.,1923. – С. 10– 11.
26. ЦДАВО України. – Ф. 5. – Оп. 1. – Спр. 1816. – Арк. 9–10.
27. Там само. – Оп. 2. – Спр. 2710. – Арк. 136-136зв.
28. Бюллетень НКВД УССР. – 1922. – № 13–14. – С. 5-7; 8–10.
29. Там само.
30. Там само.
31. Там само. – № 19. – С. 6–7.
32. Там само.
33. Там само. – 1923. – № 13 (18). – С. З
34. Адміністративний вісник. – 1925. – № 1–2. – С. 54.
35. Там само.
36. Бюллетень НКВД УССР. – 1925. – № 1.
37. Бюллетень НКВД УССР. - 1924. – № 9-10. – С. 29–30.
38. Там же. – 1922. – № 13-14. – С. 9–10.
39. ЦДАВО України. – Ф. 5. – Оп. 2. – Спр. 311. – Арк. 30, 32.
Донченко С.П.
ЛІБЕРАЛИ УКРАЇНИ В УРЯДІ ГЕТЬМАНА П.СКОРОПАДСЬКОГО
(липень-жовтень 1918 р.)
Тринадцять років незалежності України привели до того, що, лібералізм, який тільки почав розвиватися
в державі, поступово, за прикладом Росії, став визнаватися шкідливим. Але події виборчої кампанії Прези-
дента України 2004 р. довели, що на відміну від Росії, лібералізм потрібен українському народу. Лібералізм
– це законослухняність, свобода особистості, недоторканість особи тощо, і все це не втратило своєї ціннос-
ті. І тому сьогодні досить важливо знати і використовувати історичний досвід українських лібералів почат-
ку ХХ ст. В усякому випадку в добу Держави П.Скоропадського в Україні проводилася така внутрішня і зо-
внішня політика, яка давала державницькі результати. Це був другий етап становлення, давалося все дуже
складно, враховуючи громадянську війну і те, що в уряді брали участь представники різних політичних
партій, в тому числі й ліберали.
Добу Держави П.Скоропадського вивчали і вивчають чимало істориків. Найбільше уваги цьому періоду
приділяли такі історики як: В.Воєчин, А.Гриценко, Ж.Дзейко, М.Дмитренко, О.Дудко, С.Кульчицький,
О.Лисенко, О.Лупандін, Ф.Проданюк, І.Срібняк, М.Якупов, В.Яценко та ін.
Наше завдання полягає в тому, щоб розглянути роль, вплив і участь ліберальних партій України на по-
дії, що відбувалися в добу Держави П.Скоропадського в липні - жовтні 1918 р.
Історик М.Якупов вважає, що беручи участь в організації Української Держави, українські кадети в цей
період фактично зрадили своїм принципам: 1.Принципу „єдиної і неділимої Росії”; 2.Вірності союзникам по
Антанті (і своєму демократичному взірцеві – Англії)” [14, с. 70].
Зміни тактики українських кадетів стали, схоже, чи не найголовнішою темою обговорення в Централь-
ному Комітеті партії. Приймалися двоїсті резолюції, в яких обговорювалась орієнтація на Німеччину - во-
рога Росії, і водночас констатувалося, що дії українських кадетів обумовлені „сумною неминучістю”. Не-
офіційна точка зору московських кадетів: „Кияни кинулись головою вниз, у помийну яму германофільства”.
Позиція П.Мілюкова засуджувалася. Головою ЦК став П.Долгоруков [14, с. 71].
Політика уряду П.Скоропадського з багатьох пунктів, окрім деяких, не збігалася з програмою і принци-
Донченко С.П.
ЛІБЕРАЛИ УКРАЇНИ В УРЯДІ ГЕТЬМАНА П.СКОРОПАДСЬКОГО (липень-жовтень 1918 р.)
24
пами кадетської партії. Про це говорили члени Головного комітету на своєму засіданні за участю членів
уряду 8 вересня 1918 р. Головний комітет ухвалив резолюцію, в якій наголошувалося, що за відсутності со-
лідарності в кабінеті міністри-кадети не повинні відповідати за всю політику Ради Міністрів. Але комітет
висловився за участь в уряді, аби мати змогу поширювати демократичні принципи партії.
І якщо для російських кадетів українська ідея не мала самоцінності, то український відділ кадетської
партії вживав заходи, спрямовані на утвердження, розбудову української державності. Так, міністр фінан-
сів, кадет А.Ржепецький очолив реформу із запровадження національної валюти. За програмною кадетів
проводилася судова реформа, була підготовлена аграрна реформа. Міністр освіти кадет і есеф М.Василенко
чимало зробив для розвитку української культури [14].
Гетьман у травні 1918 р. намагався заручитися підтримкою найпоміркованіших українських діячів,
членів УПСФ, запрошуючи їх до свого уряду, але вони відмовилися. Уряд був сформований переважно з
неукраїнських елементів. З цього приводу член УПСФ С.Русова у своїх спогадах писала: „В українських
колах часто обмірковувалося питання, чи підтримувати гетьмана, чи брати участь в уряді, коли гетьман за-
кликав українців на урядові посади, і майже завжди одноголосно приходили до негативної відповіді на ці
питання. коротка участь есерів у кабінеті Лизогуба й їх невдала спроба спроводи політику гетьманського
правительства на українські тори тільки підтвердила слушність позиції Національного Союзу” [11, с. 139].
Після приходу до влади П.Скоропадського соціалісти-федералісти, соціалісти-самостійники, централь-
на течія українських есерів, обурюючись свавіллям німецьких військ, таки припускали можливість співпра-
ці з гетьманською владою, так би мовити, для збереження українського характеру державності і хоч якогось
демократизму. Члени УПСФ відмовились увійти до новоствореного уряду, але погодилися на переговори з
німцями за участю УСДРП. Та зрештою, коли делегація у складі В.Винниченка (УСДРП), С.Єфремова та
К.Лоського (УПСФ), М.Салтана (УПСР) та В.Андрієвського (УПСС) наважилася на зустріч з генералом
В.Гренером і заявила про готовність до співпраці за умови збереження республіканської форми державнос-
ті, скасування гетьманських законів, упровадження демократично-республіканської конституції та усунення
П.Скоропадського, у відповідь почули: вороття до Центральної Ради неможливе, німецька влада визнала
Гетьмана [2, с. 23].
Загострення політичної боротьби в Україні спричинилося до поглиблення процесу внутрішнього роз-
межування практично в усіх політичних таборах, які претендували на владу в Україні. На з’їзді УПСФ (10-
12 травня 1918 р.) О.Шульгін у доповіді «Про міжнародне становище України” вказав на необхідність ви-
значити окремою резолюцією „хід думок партії од федералізму до самостійності в зв’язку з ходом історич-
них подій”. Він наполягав на збереженні загального миру, нейтралітету України, закликав домагатися ви-
знання її державності з боку як воюючих, так і нейтральних держав. Зрештою делегати рішуче висловилися
за самостійність України і категорично заперечували можливість федерації з Радянською Росією. Разом з
тим, вони засуджували політику гетьманського уряду, схарактеризувавши її як антидемократичну, а кабінет
міністрів як реакційний, відтак заборонили членам УПСФ в ньому брати участь [2, с. 23]. Певною мірою
відхід від федеративності теж є порушенням програми УПСФ.
Згодом соціаліст-федераліст С.Єфремов писав: „Гетьманщина прийняла на спадщину державну незале-
жність України з цим мусила була спершу рахуватись… Кабінет, складений з ліберальних здебільшого еле-
ментів, розпочав найчорнішу реакцію, кабінет на Україні - був без українців” [9].
28 червня 1918 р. у розмові з Ф.Лизогубом німецький посол в Україні барон Мумм дав зрозуміти, що
німці зацікавлені в запрошенні до уряду представників українських політичних партій, насамперед соціалі-
стів-федералістів (заради компромісу з селянством). За дорученням Гетьмана Д. Дорошенко почав перего-
вори про участь українських політичних сил в уряді. Тривалий час такі переговори залишалися безплідни-
ми, бо Гетьман і українські партії ніяк не могли віднайти платформи для порозуміння. Гетьмана приваблю-
вала національно-державна частина програми українських партій, але насторожував їхній соціальний ради-
калізм і соціалістична ідеологія. Українські партії як виразники демократичних тенденцій суспільства зага-
лом не потребували Гетьмана і змушені були з ним рахуватися як з політичною реальністю [5]. Проте не
поспішали ввійти до уряду фракцією - тільки як окремі члени УПСФ.
На середину 1918 р. загострилася ситуація як у внутрішній, так і зовнішній політиці. Але дипломатичні
кадри зробили свій внесок на користь України. Серед дипломатів були й українські ліберали. Так, новий
український посол у Берліні Федір (Теодор) Штейнглер (кадет, потім член ТУП, згодом соціаліст-
федераліст) доклав чимало зусиль для виправлення становища. Безпосередні контакти Ф.Штейнгеля з німе-
цьким канцлером сприяли тому, що 2 червня 1918 р. Німеччина офіційно визнала Українську Державу, не-
забаром - Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина [10, с. 136].
Посол України в Болгарії Олександр Шульгін (член УПСФ), у свою чергу, також активно сприяв друж-
нім відносинам між обома країнами.
Без ускладнень розвивалися дипломатичні відносини України з Туреччиною. Представник УНР у Туре-
ччині М.Левицький (член УПСФ) був відкликаний після державного перевороту до Києва. Наприкінці літа
до Туреччини прибув український посол М.Суковкін.
А з Австро-Угорщиною відносини були складними. Спочатку послом був А.Яковлєв (член УПСФ), а с
27 червня 1918 р. – В.Липинський (також член УПСФ). Український уряд запропонував негайно скликати
змішану комісію для остаточного вирішення питань про кордони з Австро-Угорщиною та допустити у п’ять
Холмських повітів, окупованих австрійськими військами, адміністрацію українського губернського старо-
сти Підляшшя і Холмщини О.Скоропис-Йолтуховського (раніше старості підкорялися лише повіти, окупо-
вані німецькими військами). Водночас Гетьман запропонував німцям взяти під свій контроль землі, зайняті
австрійськими військами, а в листопаді Д.Дорошенко (член УПСФ) навіть уклав з цього питання угоду з ні-
Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
25
мецьким урядом [10].
Усе виразніше в Україні починають розуміти, що німці ставлять за мету відновлення царської Росії [4].
Вже у серпні 1918 р., під час відвідин Берліна головою Ради Міністрів Ф. Лизогубом, його інтерв’ю показа-
ло, що український уряд має намір діяти в цьому напрямі [9].
У вересні 1918 р. соціалісти-федералісти проводять конференцію. На неї прибули представники Київ-
щини, Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини, Волині, Катеринославщини. Загалом у роботі взяли участь
89 делегатів. Заслухано доповіді: про внутрішнє (А.Ніковський) та міжнародне становище (А.Яковлєв), про
програмові зміни у зв’язку з постановою з’їзду партії 10–12 травня 1918 р. (М.Кушнір) та інші питання [12].
З огляду на зміни, що проявилися в переорієнтації на Антанту, ухвалюється нейтральна постанова. Суть її -
нагальна потреба дбати про закріплення міжнародного становища України через її „як самостійної держави
в першу чергу нейтральними державами, і через зав’язання міжнародних політичних і торгівельних зно-
син». Відносини з союзниками по Брестському договору мали носити характер „повної лояльности, взаєм-
ного довірря і обопільної поваги до державних і національних інтересів”. Щодо відносин між державами,
які утворилися в результаті розпаду Росії, то передбачалося, що вони „повинні ґрунтуватися на повній по-
шані і признанню самостійності України, а також порозумінню економічних інтересів” [13, с. 1].
Але про поводження німецьких військ, про розправи над населенням конференція нічого не вирішила,
лише констатувала ситуацію, до того ж, матеріал „з незалежних причин” не був надрукований. Вочевидь
соціалісти-федералісти не захотіли цього робити з двох причин: по-перше, вони були причетними до при-
ходу німців в Україну; по-друге, це було пов’язано з арештами опозиціонерів німецькими і місцевими орга-
нами влади [2].
До середини жовтня 1918 р. конфронтація між партіями, які були у складі Українського Національного
Союзу та Кабінетом Міністрів Української Держави набула відвертого характеру. Соціалісти-федералісти,
котрі входили як до уряду, так і до УНС фактично ніяким чином не могли впливати на ситуацію.
Було розпущено старий уряд і створено новий, до якого ввійшли переважно соціалісти-федералісти: го-
ловою уряду лишився Ф.Лизогуб, міністром закордонних справ призначений Д.Дорошенко (УПСФ), військ
– О.Рогоза, внутрішніх справ – В.Рейнбот (тимчасово), фінансів – А.Ржепецький (кадет), сповідань –
О.Лотоцький (УПСФ), народної освіти - П.Стебницький (УПСФ), земельних справ – В.Леонтович, харчових
справ – С.Гербель (кадет), юстиції – А.Вязлов (УПСФ), торгу та промисловості – С.Мерінг, шляхів –
Б.Бутенко (кадет), праці – М.Славинський (УПСФ), народного здоров’я – В.Любинський, державним конт-
ролером – С.Петров, державним секретарем – С.Завадський (УПСФ) [3; 1].
Революційні події в Німеччині у жовтні 1918 р. підштовхнули Гетьмана П.Скоропадського до підтрим-
ки курсу, який обрали кадети-міністри, хоча більшість партій висловилися за незалежність України. 16 лис-
топада 1918 р. у пресі була надрукована „Грамота гетьмана всієї України до всіх українських громадян і ко-
заків”. Цитуємо: „Нині перед нами нові державні завдання. Держави согласія були друзями попередньої ве-
ликої єдиної Російської держави. На нових засадах, на засадах федеративних, повинні бути відновлені по-
передня велич і сила Всеросійської держави. В цій федерації Україні належить зайняти одне з перших
місць, бо від неї почались порядок і законність в країні і в її межах вперше зітхнули вільно всі принижені і
пригноблені більшовистським деспотизмом громадяни колишньої Росії. Їй першій належить виступити в
справі створення Всеросійської федерації, метою якої явиться відновлення великої Росії”[8; 5]. Про наступ-
ні події В.Винниченко писав: „Кожний українець, що був тоді в Києві, пам’ятає як руська офіцерня заходи-
лась біля сеї “святої патріотичної справи” порядкувати, як „самостійник і патріот” І.Кістяківський здирав
останні клаптики української національності з будинку Національного Клубу, український прапор, і вішав
на його місце „руський флаг”, як руська охранка, руська офіцерня, руська чорна сотня гасала тоді по столи-
ці „української” держави вишукуючи українців, і набивали ними тюрми й участки” [8]. А перед цим, 15 ли-
стопада генерал А.Денікін надіслав листа Гетьману, в якому просив останнього згадати обов’язок офіцера
руської служби і всіма силами співдіяти відтворенню єдиної Росії [7].
Як відомо, „українська влада” при Гетьмані П.Скоропадському протрималася так само недовго. Уже 17
листопада 1918 р., після проголошення грамоти, був сформований новий кабінет, до якого увійшли знову
кадети і члени конституційно-прогресивної партії. Тепер курс відповідав програмі кадетів. До складу ново-
го уряду ввійшли: голова і міністр земельних справ – С.Гербель (кадет), міністр закордонних справ –
Г.Афанасьєв (кадет), військ – Д.Шуцький, морських справ – А.Покровський, внутрішніх справ –
І.Кістяковський (кадет), освіти – В.Науменко (кадет, есеф), сповідань – М.Воронович, фінансів –
А.Ржепецький (конституційно-прогресивна партія), шляхів – В.Лянберг, торгівлі – С.Мерінг, юстиції -
В.Рейнбот, народного здоров’я – В.Любинський (конституційно-прогресивна партія), праці - В.Косинський,
харчових справ – Г.Глинка, державний контролер – С.Петров [3; 5].
Новий уряд уже не відігравав ніякої ролі, оскільки розросталося невдоволення гетьманщиною. Напере-
додні протигетьманського повстання Український національний союз поширив свій вплив, об’єднавши такі
партії та організації: Українську партію соціалістів-самостійників, Українську партію соціалістів-
революціонерів, Українську партію соціалістів-федералістів, Селянську спілку, Трудовиків, Галицько-
Буковинську Раду, Холмський комітет, Кримську українську Раду, Всеукраїнську вчительську спілку, Залі-
зничну спілку, Поштово-телеграфну спілку, Українське правниче товариство, Кирило-Мефодіївське това-
риство, Студентську спілку, Чорноморську українську раду. Очолював УНС В.Винниченко. Відділення
УНС діяли в усіх великих містах України: Одесі, Харкові, Катеринославі, Полтаві, Вінниці, Кам’янець-
Подільському, Кременчуці з центром, без сумніву, в Києві [2].
Фактично УНС - опозиційна гетьманському режиму організація, до якої входили представники 16 полі-
тичних партій і громадських організацій України демократичного спрямування. УНС розраховував на мир-
ні, демократичні засоби боротьби за владу. Основні вимоги УНС: створення міцної самостійної Української
Донченко С.П.
ЛІБЕРАЛИ УКРАЇНИ В УРЯДІ ГЕТЬМАНА П.СКОРОПАДСЬКОГО (липень-жовтень 1918 р.)
26
держави з демократичним ладом і законною владою, відповідальною перед парламентом; захист прав укра-
їнського народу в міжнародній сфері; розвиток української національної культури; автокефалія церкви то-
що [6].
Через кілька днів після першого засідання В.Винниченко, В.Садовський, Ф.Швець, М.Шаповал,
С.Єфремов, А.Ніковський і К.Мацієвич провели нараду, на якій обговорювали вузлові проблеми, пов’язані
з можливостями досягнення компромісу з гетьманом, організації Директорії чи збройного повстання.
З’ясувалося, що всі присутні, за винятком Ф.Швеця, виступають за порозуміння, проти повстання. Конкре-
тніше - серед представників соціалістів-федералістів більшість була проти повстання (бо це не відповідало
їх програмі і тактиці поступовості). Але соціал-демократи, есефи - всі були за повстання, так само й само-
стійники висловились „за”. Тоді довелося „робити справу” поза Національним союзом, але в виборі Дирек-
торії брали участь представники всіх партій та організацій. Поки йшлося про загальну і докладну розробку
плану повстання, підрахунок військових сил, виявилось, що справа довго в секреті не вилежить, тому при-
хильники активного виступу запропонували більш поміркованими, а саме соціалістам-федералістам, хлібо-
робам-демократам та хліборобам-власникам зробити останню спробу демократизації уряду. Делегація з се-
ми представників була в середу, 13 листопада 1918 р., у Гетьмана. Ось що про це писали газети: „Вся безха-
рактерність, боягузтво, зрадливість та нерозум П.Скоропадського з усею силою виявилися у цьому поба-
ченні... Перед делегацією був нещасний чоловік... Цей же федераліст (П.Скоропадський) з приказу Енно, в
фальшування телеграм якого брав участь і П.Мілюков, того ж вечора попав в обійми Кривошеїна й Келера,
котрі йому склали кабінет на чолі з Ржепецьким й Гербелем, відомими майстрами уголовних махінацій” [7].
Якщо схарактеризувати діяльність українських лібералів, то впадає у вічі, що вони не мали єдності в ді-
ях, не було й повної злагодженості. Разом з тим, слід відмітити їхню постійну опозиційність: ліберали були
в опозиції до царського уряду, до Центральної Ради в останні місяці її діяльності, до Гетьманщини, до Ра-
дянської влади. Знову і знову ліберали не утримувалися в уряді, зрештою, так і не спромоглися втілити в
життя свою досить дійову програму.
Джерела та література:
1. Винниченко В. Відродження нації. Частина ІІІ. Репринтне відтворення видання 1920 р. – К.: Вид-во по-
літичної літератури України, 1990. – 542с.
2. Гриценко А.Спектр основних політичних сил в Україні періоду Гетьманату (1918) // Друга міжнародна
конференція „Гетьман Павло Скоропадський та українська Держава”. Науковий збірник, присвячений
125-річчю від дня народження Гетьмана Павла Скоропадського та 80-річчю проголошення Української
Держави 1918 р. – К., 1998. – 241с.
3. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914-1918). – Ч.1-4. – Л.,1932. – 537 с.
4. Иоффе Г.З. Крах российской монархической контрреволюции. – М.:Наука,1977. – 320 с.
5. Кульчицький С. Місце Гетьманської Держави в українському державотворчому процесі 1917–1920 рр.
// Друга міжнародна конференція „Гетьман Павло Скоропадський та українська Держава”. Науковий
збірник, присвячений 125-річчю від дня народження Гетьмана Павла Скоропадського та 80-річчю про-
голошення Української Держави 1918 р. – К., 1998. – 241с.
6. Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К.: Генеза, Довіра,1996. – 942 с.
7. Могилянский Н.М.Трагедия Украины (Из пережитого в Киеве в 1918 г.) // Революция на Украине по
мемуарам белогвардейцев. Репринтное воспроизведение издания 1930 г. – К.: Изд-во политической ли-
тературы Украины, 1990. – С.115– 135.
8. Нова Рада. – 1919. – 3 січня (20 грудня 1918).
9. Приднепровский край. – 1918. – 25 (12) июля - 29(16) ноября.
10. Проданюк Ф.Українська держава і країни Четверного союзу: основні напрямки взаємовідносин // Друга
міжнародна конференція „Гетьман Павло Скоропадський та українська Держава”. Науковий збірник,
присвячений 125-річчю від дня народження Гетьмана Павла Скоропадського та 80-річчю проголошення
Української Держави 1918 р. – К., 1998. – 241с.
11. Русова Софія. Мої спомини //Український історичний журнал. – 1999. – №5. – С. 139–148.
12. ЦДАВОУУ, ф. 1115, оп. 1, спр.19.
13. Там само, спр.62.
14. Якупов М.М. Партія кадетів та Українська Держава Гетьмана П.Скоропадського //Праці Всеукраїнської
науково-практичної конференції „Південь України і складання Української державності: історія і су-
часність”. – Ч.1. – О.:ОДЄУ. – 1994. – С.128-130.
Дорофеев Д.В.
ЦЕНТРАЛЬНАЯ АЗИЯ В ИНТЕРЕСАХ ИРАНА, КИТАЯ, РОССИИ И ТУРЦИИ:
ВЗГЛЯД ИЗ США
Образование в начале 1990-х годов современной Центральной Азии открыло её для внешнего воздейст-
вия и превратило этот регион в объект постбиполярной политики Ирана, Китая, России и Турции – акторов,
исторически конкурирующих между собой за наиблагоприятнейшее в нем присутствие, доступ к его ресур-
сам и включение центральноазиатских стран в свои сферы влияния. Исторические аналогии демонстрируют
перманентное присутствие этого процесса в поле внимания держав-лидеров: Великобритании XIX в. и Со-
единенных Штатов на рубеже XX – XXI вв. Британское и американское внимание связано с вероятностью
|