Міжбюджетні взаємовідносини в умовах розширення самостійності регіонів

Метою даної статті є визначення існуючого кола проблем у системі міжбюджетних відносин та обґрунтування ефективного розподілу коштів між ланками бюджетної системи, удосконалення взаємовідносин між державним та місцевими бюджетами....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автор:	Когут, І.А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2007
Назва видання:	Культура народов Причерноморья
Теми:	Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35288
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Міжбюджетні взаємовідносини в умовах розширення самостійності регіонів / І.А. Когут // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 121. — С. 47-50 — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-35288
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-352882013-02-13T03:36:40Z Міжбюджетні взаємовідносини в умовах розширення самостійності регіонів Когут, І.А. Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Метою даної статті є визначення існуючого кола проблем у системі міжбюджетних відносин та обґрунтування ефективного розподілу коштів між ланками бюджетної системи, удосконалення взаємовідносин між державним та місцевими бюджетами. 2007 Article Міжбюджетні взаємовідносини в умовах розширення самостійності регіонів / І.А. Когут // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 121. — С. 47-50 — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35288 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Когут, І.А. Міжбюджетні взаємовідносини в умовах розширення самостійності регіонів Культура народов Причерноморья
description	Метою даної статті є визначення існуючого кола проблем у системі міжбюджетних відносин та обґрунтування ефективного розподілу коштів між ланками бюджетної системи, удосконалення взаємовідносин між державним та місцевими бюджетами.
format	Article
author	Когут, І.А.
author_facet	Когут, І.А.
author_sort	Когут, І.А.
title	Міжбюджетні взаємовідносини в умовах розширення самостійності регіонів
title_short	Міжбюджетні взаємовідносини в умовах розширення самостійності регіонів
title_full	Міжбюджетні взаємовідносини в умовах розширення самостійності регіонів
title_fullStr	Міжбюджетні взаємовідносини в умовах розширення самостійності регіонів
title_full_unstemmed	Міжбюджетні взаємовідносини в умовах розширення самостійності регіонів
title_sort	міжбюджетні взаємовідносини в умовах розширення самостійності регіонів
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2007
topic_facet	Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35288
citation_txt	Міжбюджетні взаємовідносини в умовах розширення самостійності регіонів / І.А. Когут // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 121. — С. 47-50 — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT kogutía mížbûdžetnívzaêmovídnosinivumovahrozširennâsamostíjnostíregíonív
first_indexed	2025-07-03T16:34:24Z
last_indexed	2025-07-03T16:34:24Z
_version_	1836644266317709312
fulltext	Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ 47 Ученые второго направления рассматривают потенциал региона несколько шире как с точки зрения по- тенциала, так и с точки зрения его организации [6, с.238]. Потенциал представляет собой возможности от- дельного региона, а организация, характеризует образование «порядка» из «хаоса». Другими словами, каче- ство, как категория организации, имеет оценочную характеристику в указанных понятиях. Организация по- зволяет людям понять, что совместными усилиями добиться успеха значительно легче. В настоящее время она приобрела самостоятельное значение как понятие, характеризующее качество системы, в том числе системы управления. Организационный потенциал, таким образом, понятие собирательное, оно включает как организацион- но–вещественные факторы, так и отношения по поводу производства, распределения, обмена и потребле- ния, а, следовательно, и отношения управления. Он представляет собой совокупность различных (растяну- тых во времени и пространстве) объективных и субъективных факторов, обеспечивающих реализацию по- ставленных задач. Кроме описанных выше двух направлений исследования регионального потенциала, существует и тре- тий подход, возникший на фоне изменений, происходящих в экологической среде. Таранов С.А., Манило И.И., Мамонтов Ю.И., Усманов В.В. рассматривают ассимиляционный потенци- ал региона, то есть способность окружающей среды, которая является естественным ресурсом, изымаемым в процессе производства либо бесплатно, либо за соответствующую плату, которая зависит от размера вос- станавливаемого ущерба нанесенного окружающей среде. На наш взгляд, исследовать потенциал региона надо с точки зрения его организации, т.к. этот подход является наиболее комплексным. Рассматривая организационный потенциал региона мы предполагаем, что он охватывает источники, возможности, средства, запасы, которые могут быть приведены в действие, использованы для решения ка- кой-нибудь региональной задачи, достижения определенной региональной цели. Организационный потенциал региона классифицируется по признакам качественного его использова- ния. В них входят следующие: политический, социальный, экономический, региональный, структурно- отраслевой, природно-ресурсный, научно-технический, технологический, трудовой, кадровый, военно- экономический, экспортный, производственный, фирменный [6, с. 239]. Однако данные признаки дублиру- ют друг друга в некоторых аспектах. Мы предлагаем для современных условий развития Украины исследовать потенциал региона по сле- дующим признакам, таким как, политический, экономический, социальный, инновационный, кадровый, экспортный, информационно-аналитический, природно - ресурсный потенциал. ВЫВОДЫ Обобщив результаты проведенного исследования, можно утверждать, что потенциал региона – это со- бирательное понятие, в состав которого входят: природно – ресурсный потенциал, политический экономи- ческий, социальный, инновационный, кадровый, экспортный, информационно–аналитический. Дальнейшим направлением исследования будет являться изучение регионального потенциала АР Крым, выявление его сильных и слабых сторон, разработка мероприятий по управлению региональным по- тенциалом. Источники и литература 1. Федонін О.С., Репіна І.М., Олексюк О.І. потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. Посіб- ник. – К. КНЕУ, 2003. – 316 с. 2. Абалкин Л.И. Диалектика социалистической экономики. – М., 1981. – с. 24. 3. Иванов Н.И., Левина Е.В., Михальская В.А.и др. Производственный потенциал: обновление и исполь- зование. – К.: Наукова думка, 1989.– 254 с. 4. Архангельский В.Н., Зиновьев Л.Е., Управление научно-техническим прогрессом в машиностроении. – М., 1983. – с.6. 5. Мищенко В.В. Экономика регионов: Уч. Пособие. – А.: Алтайский государственный университет, 2002. – 160 с. 6. Дульщиков Ю.С. Региональная политика и управление. – М.: РАГС, 2001. – 257 с. Когут І.А. МІЖБЮДЖЕТНІ ВЗАЄМОВІДНОСИНИ В УМОВАХ РОЗШИРЕННЯ САМОСТІЙНОСТІ РЕГІОНІВ Серед багатьох політичних та економічних проблем, які постали перед Україною є чітке та належне формування міжбюджетних відносин, які відіграють надзвичайно велику роль у забезпеченні нормальної життєдіяльності будь якої країни. Саме на регіональному рівні відбувається реалізація пріоритетних за- вдань розвитку країни, і від того, наскільки вдалими та ефективними будуть ці результати, залежать показ- ники економічного розвитку держави. Одним із головних індикаторів економічного розвитку регіону є об- сяги доходної та видаткової частини бюджетів. Тому науковий аналіз взаємозалежностей між можливостя- ми регіонів та системою розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи держави в су- часних умовах набуває особливого значення. Когут І.А. МІЖБЮДЖЕТНІ ВЗАЄМОВІДНОСИНИ В УМОВАХ РОЗШИРЕННЯ САМОСТІЙНОСТІ РЕГІОНІВ 48 Аналіз досліджень і публікацій. Останніми роками в науковій літературі та виступах політиків пробле- ми міжбюджетних відносин посідають чільне місце. Даній темі присвячені роботи науковців: О.Д. Васили- ка, О.П.Кириленко, А.Б. Ісмаїлова, С.А. Буковинського, М.А. Гапонюка, А.Є.Буряченка та багатьох інших. Постановка проблеми. Незважаючи на значні напрацювання в бюджетній сфері, проблеми вдоскона- лення, модифікації, реформування системи міжбюджетних відносин потребують подальшого вивчення й теоретичного осмислення. Тому метою даної статті є визначення існуючого кола проблем у системі міжбю- джетних відносин та обґрунтування ефективного розподілу коштів між ланками бюджетної системи, удо- сконалення взаємовідносин між державним та місцевими бюджетами. Виклад основного матеріалу. Модель міжбюджетних відносин у кожній державі базується на існуючо- му територіальному та державному устрої. У залежності від розвитку даних відносин розвиваються подат- кові та фінансові відносини в регіонах. Міжбюджетні відносини виступають інструментом розподілу компетенцій між різними гілками влади. Вони відображають, з одного боку, інтереси всіх учасників бюджетного процесу як держави так і окремого регіону, а з іншого – фінансовий результат роботи регіонів, який залежить від політики, яку проводить дер- жава. Згідно Бюджетного кодексу України міжбюджетні відносини – це відносини між державою, Автоном- ною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансо- вими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією та законом України [1]. За визначенням В. Опаріна міжбюджетні відносини є внутрішніми бюджетними потоками, які відобра- жають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами [5]. Основою таких відносин є розмежування дохо- дів і видатків між ланками бюджетної системи відповідно до розподілу повноважень органів місцевої та державної влади. Система відносин між бюджетами на мікрорівні відображає ефективність використання місцевих ресу- рсів, розвиток приватного сектору, інвестиційного клімату в регіонах, а на макрорівні впливає на темпи економічного зростання, стабільність надходжень до бюджетів різних рівнів. Загалом, бюджетні відносини в нашій державі включають слідуючі елементи: закріплені та регульовані доходи, нормативи відрахувань від регульованих доходів, дотації, субвенції, субсидії, бюджетні позички, міжбюджетні взаєморозрахунки. Закріплені доходи – це доходи, які повністю або певною частиною на довгостроковій основі закріплю- ються за тим чи іншим бюджетом. Регульовані доходи – це доходи, які на пайовій основі розподіляються між усіма ланками бюджетної системи України. Дотації, субсидії, субвенції є інструментами регулювання доходів місцевих бюджетів. Бюджетні позички надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам для покриття тимчасо- вих касових розривів у процесі їх виконання, вони підлягають поверненню протягом поточного бюджетно- го року. Права рішення про надання бюджетної позички надаються органам державного управління, які у свою чергу мають передавати це право фінансовим органам. Бюджетні взаєморозрахунки, як елемент між- бюджетних відносин, є інструментом перерозподілу фінансових ресурсів між рівнями бюджетної системи в процесі виконання державного та місцевих бюджетів. Зокрема, розглядаючи міжбюджетні відносини слід відзначити, що особливе місце в системі таких від- носин належить фінансовому вирівнюванню – розподіл доходів між бюджетами різного рівня згідно з ви- значеними видатками. У процесі запровадження фінансового вирівнювання в різних країнах використову- вались та використовуються різні схеми вирівнювання: змішана, роздільна та союзна. Досвід різних країн переконує, що співвідношення джерел доходів у загальній сумі доходів місцевих органів самоврядування залежить від ступеня самостійності місцевих органів влади. Структура доходів мі- сцевих бюджетів істотно не відрізняється за групою федеративних та унітарних держав, тобто не залежить від державного устрою. Висока питома вага податкових надходжень (від 45 до 74%) характерна для місце- вих бюджетів як федеративних (Німеччина, Канада), так і унітарних держав (Ісландія, Швеція, Данія). Пи- тома вага трансфертів у доходах місцевих бюджетів значніша в унітарних державах (досягає 70%), ніж у федеративних, де частка трансфертів у доходах бюджетів коливається в межах 14–28% [6]. В Україні струк- тура надходжень місцевих бюджетів характеризується великою питомою вагою податкових надходжень та офіційних трансфертів від органів державної влади, досить незначні показники приходяться на інші види надходжень бюджету, що, у свою чергу, обмежує їх фінансову автономію (таблиця 1). Таблиця 1. Структура доходів місцевих бюджетів у 2001–2006 рр.,% Показник 2001 2002 2003 2004 2005 2006 Податкові надходження 59,1 58,3 54,2 46,2 44,0 42,4 з них місцеві податки і збори 2,1 1,9 1,7 1,4 1,1 1,0 Неподаткові надходження 8,7 7,3 7,1 5,5 6,6 6,2 Доходи від операцій з капіталом 0,4 2,2 3,0 4,3 3,9 3,4 Державні цільові фонди 2,7 1,0 1,5 1,5 2,1 1,9 Офіційні трансферти від органів державного управління 29,0 31,2 34,2 42,5 43,5 45,1 Всього доходів 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 Крім того, законодавча невизначеність міжбюджетних відносин в Україні має своїм наслідком нестабі- Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ 49 льність переліку податків, які закріплюються за місцевими бюджетами. Наприклад, податки на прибуток і акцизні збори спочатку закріплювалися за місцевими бюджетами, потім були переведені до державного бюджету. За такої схеми майже повністю виключається можливість середньострокового планування, не ка- жучи вже про довгострокове, що призводить до невизначеності цілей і пріоритетів регіонального розвитку (таблиця 2 Таблиця 2. Нормативи відрахувань від загальнодержавних податків та зборів, що передаються з державно- го до місцевих бюджетів України у 1992 – 2006 рр.% Найменування джерел надходжень 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000– 2003 2005 – 200 6 Податок на прибуток підприємств та органі- зацій 0 47,2 0 71 70 100 100 73,3 100 0 0 Податок з доходів підп- риємств, що перебува- ють у загальнодержав- ній власності 42,9 Х 50 Х Х Х Х Х Х Х Х Акцизний збір (з 1999 р. вироблених в Україні товарів) 52,2 54,2 20 26,2 25,8 50 0 30,5 100 0 0 Податок на додану вар- тість 42,9 47,2 20 60,4 54 0 0 0 0 0 0 Податок з доходів фізи- чних осіб 0 0 50 52,7 52,5 100 100 70,3 100 100 Примітка: 15%–бюджети міст обласного значення; 25%–бюджети міст районного значення, сіл, селищ; 15% районні бюджети; 26% – обласний бюджет У таких умовах нагальною є необхідність вирішення наступних проблем бюджетної політики в час- тині міжбюджетних відносин: – створення власної стабільної дохідної бази місцевих бюджетів; – відповідність обсягів податкових надходжень власним і делегованим повноваженням місцевих бюдже- тів; – утвердження самостійності бюджетів адміністративно–територіальних одиниць; – збільшення прозорості місцевих бюджетів шляхом посилення контролю за їхнім виконанням, переходу від стратегії дотацій до стратегії субвенцій, введення єдиної методики планування доходів і видатків. Для вирішення цих проблем слід визначитися з оптимальним рівнем децентралізації міжбюджетних ві- дносин. Бюджетна децентралізація передбачає юридично закріплені повноваження органів місцевої влади збільшувати податкові надходження та приймати рішення щодо витрат на свій розсуд, згідно з юридично закріпленими критеріями та в руслі загальної бюджетної стратегії. Очевидно, що політика, яка визначається центральними органами, менше враховує регіональні і місцеві умови при забезпеченні соціальних потреб, ніж політика, що формується органами місцевої влади, які не тільки ближче до проблем регіонів, але й зна- ходяться під більшим контролем з боку територіальної громади. Нова система повинна передбачати формування самодостатності бюджетів усіх рівнів. Для цього необ- хідно не просто закріпити певні доходи за певними рівнями бюджетів, але й забезпечити необхідний рівень власних доходів місцевих бюджетів, що повинен становити не менше 70%. Врахування умови самозабезпе- ченості бюджетів є необхідним для формування податкової системи і, відповідно, податкової політики, які повинні бути адекватними економічній структурі та ситуації, що склались сьогодні в суспільстві. Податкова політика повинна враховувати сукупний попит та пропозицію, динаміку та структуру валового внутрішньо- го продукту, інфляцію, рівень зайнятості, інвестиційні можливості, рівень доходів та інші параметри еко- номічного розвитку як регіонів, так і країни в цілому. Отже, відправною точкою нашої системи міжбюджетних відносин повинні стати спільні податки. Дос- від справляння таких у нашій державі відомий. Це, перш за все, прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість. Спільними податки стають саме завдяки тому, що щорічно, в рамках прийняття Закону України „Про державний бюджет”, встановлюється система розщеп- лення податків. Аналіз динаміки надходжень до бюджетів від податків та інших обов’язкових платежів до- зволяє зробити висновок, що зростають надходження саме від тих податків, частка яких у місцевих бюдже- тах найбільша. Отже, для досягнення збалансованості доходів та видатків бюджетів усіх рівнів необхідно розробити та затвердити на законодавчому рівні на досить значний період ( з точки зору забезпечення ста- більності він повинен бути не менше 5 років) розміри розщеплення податків між державним та усіма рівня- ми місцевих бюджетів з основних податків : податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з гро- мадян [8,9,10]. Досвід розвинених країн , таких як Данія, Бельгія , Італія свідчить, що 70–80% доходів місцевих бю- джетів забезпечується у формі податку на прибуток підприємств та доходи фізичних осіб. Основа такої сис- теми базується на соціальній ролі кожного податку для певної території, а також на його функціональному призначенні і цільовій спрямованості. Податок на доходи фізичних осіб повинен сплачуватися не до бю- джету місця знаходження підприємства, а до бюджету проживання конкретної фізичної особи, чий дохід Когут І.А. МІЖБЮДЖЕТНІ ВЗАЄМОВІДНОСИНИ В УМОВАХ РОЗШИРЕННЯ САМОСТІЙНОСТІ РЕГІОНІВ 50 оподатковується. Таким чином, буде вирішуватися проблема так званих „непромислових районів” , які пос- тачають робочу силу, але не можуть створити нормальні умови для розвитку інфраструктури через відсут- ність коштів. З іншого боку відрахування податку на прибуток здійснюватиметься в „промислових райо- нах” і буде забезпечувати розвиток інфраструктури саме там. Проте потрібно сплачувати цей податок з урахуванням місця фактичного знаходження підприємства, організації чи їх структурних підрозділів, роз- діляючи консолідований прибуток юридичної особи між районами розташування її структурних підрозді- лів. З іншого боку, можливим виходом могло б стати впровадження податку з продажу на заміну чинного податку на додану вартість. Податок з продажу може бути й виключно місцевим, і спільним, адже він чітко прив’язаний до місця споживання, і не має відшкодування, на відміну від ПДВ. Окрім того, він стимулює місцеву владу до пожвавлення споживання саме на її території і, відповідно, є конкурентним чинником між бюджетами, адже за його надходження можна боротися [9,10]. Досвід розвинених країн показує, що велику частину надходжень до місцевих бюджетів забезпечують місцеві податки та збори. Місцеві органи влади встановлюють їх розміри та порядок сплати, визначають ба- зу оподаткування, надають пільги. Так, у США місцеві податки складають близько 66% доходів органів мі- сцевого самоврядування, у Франції – 67%, у Німеччині – 46%, у той же час в Україні цей показник ось уже тривалий час не перевищує 3%, тобто роль місцевих податків та зборів заздалегідь залишається другоряд- ною в наповненні бюджету. Саме тому на перше місце виходять суми доходів, що перерозподіляються з державного бюджету, а це, в свою чергу, вимагає складання громіздких формул, які повинні забезпечити додаткові надходження до місцевих бюджетів у вигляді дотацій вирівнювання [6,9]. За таких умов напов- нюваності бюджетів необхідно надати право органам місцевого самоврядування запроваджувати на своїй території власні податки та збори з урахуванням специфічних для певного регіону об’єктів оподаткування [7]. Для вирішення на законодавчому рівні цих проблем, необхідним є прийняття Податкового кодексу України. Його положення (в частині місцевих податків та зборів) мають стати своєрідним орієнтиром для органів місцевого самоврядування під час прийняття ними рішень щодо запровадження місцевих податків та зборів. Раціонально організоване місцеве оподаткування повинне забезпечити ріст економіки та підви- щити соціальний добробут регіонів. Висновки На наш погляд ефективна система міжбюджетних відносин повинна будуватися на таких засадах: – підвищення зацікавленості органів місцевого самоврядування в постійному збільшенні надходжень до власного бюджету через ліквідацію системи формування місцевих бюджетів „зверху”, запровадження спільних податків та надання права вводити на своїй території власні податки та збори, враховуючи специфічні для певного регіону об’єкти оподаткування; – надання трансфертів повинно базуватись на використанні єдиної формули в основу якої покладено ін- декс мінімальної бюджетної забезпеченості [9]; – компенсації доходів місцевим бюджетам з державного, спричинені рішеннями державної влади; – дотримання реальної гласності. Як це не дивно, але найбільш непрозорими є саме місцеві бюджети, найбільш негласною є процедура прийняття цих бюджетів і зовсім секретним є прийняття звіту про ви- конання місцевого бюджету; Позитивними результатами від запропонованих змін стануть оптимізація і стабілізація фінансових по- токів у країні, зростання наповненості доходної частини місцевих бюджетів, і як результат, зростання доб- робуту регіонів та країни в цілому. Джерела та література 1. 1.Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р.// zakon.rada.gov.ua 2. Про місцеве самоврядування в Україні. Закон України від 27.05.97р. //Урядовий кур’єр.– 1997.– №107–108.– с. 11–20. 3. 3.Іваненко В.О. Місце та роль місцевих податків та зборів у забезпеченні місцевого самоврядуван- ня//Фінанси України.– 2005. – №4. – С. 33–34 4. Огонь Ц.Г. Доходи місцевих бюджетів та напрями їх реструктуризації//Фінанси України.– 2006. – № 5. – с 3–11. 5. Опарін В.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я. Бюджетна система: Навчально–методичний посібник для самостійного вивчення дисциплін. – К.: КНЕУ. – 2000. – С.17 6. 6.Регіональна політика в країнах Європи. Уроки для України: (Проект Київського центру Ін–ту Схід– Захід) / С.Максименко, Є.Кіш, М. Лендьел, І.Студенніков. – К.: Логос, 2000. – 72 с. 7. 7.Слухай С.В., Здерка Н.Я. Формування доходів місцевих бюджетів у контексті трансформації податко- вої системи// Фінанси України. – 2006. – № 5. – С 12–20. 8. 8.Старостенко Н.В. Розподіл бюджетних ресурсів між рівнями влади. // Фінанси України. – 2004. – №6 – с.38 9. Формування місцевих бюджетів та реформування міжбюджетних відносин(М.Г.Чумаченко, О.В.Калініченко, О.О.Кордун, О.В.Сергієнко. М.Г.Чумаченко (упоряд.). Громадська експертна рада, Міжнародний інститут порівняного аналізу. – К.: МІПА, 2001. – 96 с. 10. Шинкаренко Р.В. Ефективний розподіл коштів між державним та місцевим бюджетом// Економіка і ре- гіон. – 2006. – №3. – С.27 – 30.

Міжбюджетні взаємовідносини в умовах розширення самостійності регіонів

Репозитарії

Схожі ресурси