Соціально-економічна та соціально-культурологічна еволюція українського суспільства в умовах глобалізації
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2008
|
| Назва видання: | Культура народов Причерноморья |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35533 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Соціально-економічна та соціально-культурологічна еволюція українського суспільства в умовах глобалізації / С.В. Чабаненко // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 126. — С. 109-113. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-35533 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-355332012-06-30T12:46:28Z Соціально-економічна та соціально-культурологічна еволюція українського суспільства в умовах глобалізації Чабаненко, С.В. Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ 2008 Article Соціально-економічна та соціально-культурологічна еволюція українського суспільства в умовах глобалізації / С.В. Чабаненко // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 126. — С. 109-113. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35533 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Чабаненко, С.В. Соціально-економічна та соціально-культурологічна еволюція українського суспільства в умовах глобалізації Культура народов Причерноморья |
| format |
Article |
| author |
Чабаненко, С.В. |
| author_facet |
Чабаненко, С.В. |
| author_sort |
Чабаненко, С.В. |
| title |
Соціально-економічна та соціально-культурологічна еволюція українського суспільства в умовах глобалізації |
| title_short |
Соціально-економічна та соціально-культурологічна еволюція українського суспільства в умовах глобалізації |
| title_full |
Соціально-економічна та соціально-культурологічна еволюція українського суспільства в умовах глобалізації |
| title_fullStr |
Соціально-економічна та соціально-культурологічна еволюція українського суспільства в умовах глобалізації |
| title_full_unstemmed |
Соціально-економічна та соціально-культурологічна еволюція українського суспільства в умовах глобалізації |
| title_sort |
соціально-економічна та соціально-культурологічна еволюція українського суспільства в умовах глобалізації |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/35533 |
| citation_txt |
Соціально-економічна та соціально-культурологічна еволюція українського суспільства в умовах глобалізації / С.В. Чабаненко // Культура народов Причерноморья. — 2008. — № 126. — С. 109-113. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT čabanenkosv socíalʹnoekonomíčnatasocíalʹnokulʹturologíčnaevolûcíâukraínsʹkogosuspílʹstvavumovahglobalízacíí |
| first_indexed |
2025-07-03T16:52:49Z |
| last_indexed |
2025-07-03T16:52:49Z |
| _version_ |
1836645424273817600 |
| fulltext |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
109
обладнання, що надається у лізинг; визначення періодичних грошових потоків, які складаються з лізинго-
вих платежів з вирахуванням податку на прибуток та витрат на технічне обслуговування, які повинен здій-
снювати лізингодавець; розрахунок ліквідаційної вартості активу з відрахуванням податків по завершенню
терміну лізингової угоди.
Слід відмітити ефективний вплив системи лізингу на оновлення матеріально-технічної бази, який об-
ґрунтовується в роботі І. Сімакова [5]:
– лізинг забезпечує придбання необхідних машин та устаткування за мінімальних фінансових витрат;
– на відміну від грошового кредиту при системі лізингу основних засобів існує менший ризик неповер-
нення коштів, адже за власником майна залишається право власності на передане майно в оренду;
– у порівнянні з кредитом умови лізингової угоди більш гнучкіші, оскільки дають можливість сторонам
договору вибирати вигідну схему виплат;
– платежі по лізингу відносяться на витрати виробництва користувача лізинговим майном, таким чином
зменшується база оподаткування прибутку;
– лізингоодержувач звільняється від сплати податку на лізингове майно, тому що воно не зараховується
на баланс підприємства, тим самим не збільшуючи його активної частини;
– значно зменшується ризик виробництва нової продукції, бо за недостатнього попиту на неї підприємст-
во може повернути об’єкт лізингу безпосередньо лізингодавцю;
– зменшується ризик морального старіння обладнання, тому що підприємство бере його не у власність, а
в оренду.
Отже, лізинг можна розглядати як одну з найперспективніших та найпривабливіших форм інвестуван-
ня, яка здатна значною мірою прискорити процес оновлення технічної бази.
Досвід останніх років свідчить, що великі надії, які покладалися на іноземні інвестиції себе не виправ-
дали. Їхні розміри залишаються незначними, особливо у виробничій сфері. Іноземні інвестиції можуть бути
лише одним із джерел фінансування відтворення основних засобів підприємств. Інвестиції необхідні під-
приємствам для нормальної економічної діяльності, відтворення основних виробничих фондів, підвищення
якості продукції, тому необхідно, щоб постійно відбувалося нарощування інвестицій коштів.
Дослідження показали, що за останні роки роботи підприємств відтворення основного капіталу за ра-
хунок іноземних інвестицій були досить незначними [6], а точніше кажучи мізерними. Адже іноземні інвес-
тори вкладаючи свої кошти прагнуть одержати значний прибуток.
Висновки. Таким чином процес використання і відтворення основного капіталу підприємств, потребує
поглибленого вивчення й уточнення у відповідності з вимогами ринкової економіки. Виявлено, що сучас-
ному процесу відтворення притаманні низькі темпи зростання та сповільнення оновлення основного капіта-
лу. Це сприяло зниженню ефективності його використання. На підприємствах необхідно сформувати відпо-
відний механізм, який забезпечить сукупне обґрунтоване використання зовнішніх і внутрішніх джерел фі-
нансування оновлення основного капіталу.
Джерела та література
1. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2001. – 564 с.
2. Основний капітал підприємства // Зятковський І.В. Фінанси підприємств. – К., 2003. – С. 51–97.
3. Парнюк В.О. Про підвищення ролі амортизації як джерела інвестицій і регулятора попиту та пропозиції
основних засобів // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 5 . – С. 166–172.
4. Січко Д. До питання визначення лізингу // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 3. – С.
101-104.
5. Сімаков И.И. Лизинг как средство активизации бизнеса // Вопросы управления предприятием. – 2005. –
№ 2. – С. 16–21.
6. Товстиженко О.В. Роль іноземних інвестицій в інтенсифікації розвитку вітчизняного виробництва //
Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 1. – С. 104–108.
Чабаненко С.В.
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНА
ЕВОЛЮЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Сучасне українське суспільство характеризується багатьма особливостями, які притаманні націям та
державам, що проживають у Східній Європі. Україна через історичні обставини була ізольована від євро-
пейського світу, хоча, безперечно, імпульси європейської цивілізації її досягали.
На сьогодні перед Україною стоїть мета – зберегти своє цивілізаційне „Я”, свій національний образ, за-
безпечити пріоритетне місце участі у глобалізаційних процесах. Для цього Україна розуміє необхідність
приєднатися до нових економічних порядків, що формуються у світі. У деяких країнах вони вже стабілізу-
валися, але в Україні ще ні. Процес модернізації нашої економіки, переходу до ринкових відносин дуже за-
тягнувся. Перехід до постіндустріального глобалізованого суспільства є для України серйозною пробле-
мою. Про неї так чи інакше згадують усі. Втім існує не менш важлива проблема духовності суспільства, про
яку говорять набагато менше.
За часів незалежності Україна стала відкритою системою. Ринув потік інформації із Заходу, яка, як усе
нове, а тим більше досі заборонене, сприймалася некритично. Тоді ми на власному досвіді переконалися,
наскільки українське суспільство не було готове фільтрувати цей потік: здавалося, що все „західне” має од-
Чабаненко С.В.
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНА ЕВОЛЮЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО
СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
110
нозначно позитивну оцінку.
У 1991 р. в Україні як гриби після дощу почали з’являтися так звані відеосалони, де нелегально демон-
струвалися відеофільми. Як правило, це була низькопробна продукція з дуже відвертими елементами порног-
рафії, насильства, жорстокості тощо. Певна частина суспільства відреагувала протестом, вимогою це заборо-
нити. Тоді перед нами і перед членами уряду постала проблема: що робити? Було очевидно, що заборона за-
ганяє проблему у глибину й лише ускладнює її розв’язання. Ми не заборонили відеосалонів, хоча й розуміли,
що більшості молоді буде завдано досить серйозної моральної і духовної травми. Але кожна молода людина
(принаймні людина мисляча) повинна була сама зробити висновок: чи це відповідає її естетичним смакам, рі-
вню її культури, моралі тощо.
В українському суспільстві того періоду християнські цінності не були визначальними у поведінці і
мисленні людини. Отже, проблема була особливо складною. Нерегульований інформаційний потік „вихлю-
пнувся” на телеекрани й у пресу. І до сьогодні ми не маємо правової регуляції, яка давала б можливість чіт-
ко визначати рівень фільму чи видання за певними критеріями, які, до речі, важко встановити. Втім про-
блеми інформаційної політики стосуються не тільки українського суспільства, а й західної цивілізації і вза-
галі всього світу. Низькопробна продукція деформує не тільки індивідуальність, а й культурні горизонти
суспільної моралі. Саме поняття „культура” починає втрачати свою цінність. А культура, передусім духов-
ність, формує цивілізаційне обличчя нації і суспільства взагалі...
Людина сьогодні самооцінюється як вільна особистість, індивідуальність. Вона не хоче бути механіч-
ним елементом системи, і це правильно. Йде роздержавлення української людини; у своєму самовиявленні
вона хоче максимально відсторонитися від тих механізмів, насамперед, державного спрямування, які мо-
жуть контролювати її мислення, поведінку, орієнтацію у суспільному просторі. З іншого ж боку, молода
людина зацікавлена в тому, щоб державний механізм максимально сприяв її самореалізації.
Однією з найсерйозніших проблем українського суспільства є те, що з одного боку, хоче пришвидшити
своє інтегрування у світовий освітній, культурний та духовний простір. З іншого ж боку, суспільство не
бажає включатися в політичні процеси, що сьогодні вирують в Україні. Водночас воно розуміє, що не може
стояти осторонь, бо це її держава, той соціальний простір, де вона живе і буде себе реалізовувати; їй не
байдуже, якою буде влада в країні, якою буде політична система і, зрештою, політична культура українсь-
кого суспільства. Легко зрозуміти людину з її бажанням не перетворитися на елемент системи, залишитися
індивідуальністю. Водночас у ній нуртує невдоволення кволим просуванням економічних реформ і повіль-
ним наростанням добробуту населення (який, очевидно, позначається і на її особистому добробуті). Безпе-
речно, це один з елементів внутрішньої кризи, що назріває сьогодні в українському суспільстві. Передбачи-
ти її розвиток досить важко.
З іншого боку, українське суспільство, даючи собі звіт про свій стан, визнаючи систему, в якій вона
сьогодні живе, працює в проекції на західні суспільства. При цьому вона часто бере їх за ідеальний, бажа-
ний варіант. Є вищий рівень розвитку західної цивілізації і є в української людини брак критичного підходу
до того світу, який ми сьогодні називаємо „перспективно глобалізованим”. А там, за свідченнями західних
культурологів і політологів, назріває гуманітарна катастрофа, спричинена процесами глобалізації. Не буде-
мо цитувати вчених, спробуємо коротко дати її головні ознаки. Наприклад, наприкінці ХХ ст. продукували-
ся ідеї „кінця світу” або „кінця тисячоліття”. Говорилося про прихід так званого „глобального хаосу”, бага-
то писалося про майбутнє зіткнення культурних систем, „битву цивілізацій”. З огляду на те, що нещодавно
трапилося у Сполучених Штатах Америки і як нині розвивається світ, ці пророцтва видаються доволі прав-
доподібними. Сьогодні назріває передчуття можливої планетарної катастрофи, бо світова війна на ниніш-
ньому технологічному рівні, безперечно, є катастрофою.
Тероризм – це шлях до нового тоталітаризму. Сьогодні усе частіше говорять про посилення контролю над
індивідуальністю. І роблять це не лише у Росії та Сполучених Штатах Америки, а й в інших країнах. Націона-
льні держави починають „зіщулюватися” заради самозбереження і, в першу чергу, захисту своїх громадян.
Починає вироблятися колективна система захисту в межах цілих держав. Це схоже на нові симптоми дефор-
мації глобальних процесів, на які необхідно звертати увагу.
Відкритість демократичних суспільств полягає в тому, що глобалізація і формування наднаціональних
фінансових і економічних структур передбачає певний диктат, програмування поведінки національних
держав. Цей диктат змушує їх жити за правилами, які диктуються планетарними фінансово-економічними
утвореннями. Багато пишуть про те, що на світову арену може вийти андеграунд – те, що було заховане і не
ввійшло в масовий ужиток. Ще йдеться про становлення нової глобальної субкультури – фінансової цивілі-
зації. Ця нова субкультура є сигналом, який говорить про те, що фінансова незалежність вже стоїть під пи-
танням.
Знецінення національних культур відбувається внаслідок поширення на планеті глобальних інформацій-
но-комунікативних систем. Чи справді над національними культурами тепер нависла велика загроза, коли
планетарна інформаційно-комунікативна система диктує певні правила гри, певні правила поведінки для наці-
ональних культур? Ми розуміємо ситуацію, що склалася у світі. Україна поки що не може претендувати на
роль рівноправного партнера, оскільки технологія планетарної гри добре опрацьована і вивірена. Її основна
мета полягає не у стимулюванні розвитку національної економіки. Сьогодні задаються правила гри, з якими
необхідно рахуватися і від яких важко відступитися. На жаль, часто ці правила гри диктуються не професій-
ними людьми і далеко не в інтересах національних економічних систем. Яка основна ідеологія іноземних фо-
ндів міжнародних фінансових організацій? Безперечно, це робиться для досягнення фінансового успіху, а для
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
111
реалізації мети потрібно мати свої правила гри. Але чи домінують у них мораль, культура, і чи є ці критерії
взагалі серед ознак фінансово-економічного успіху? Навряд чи це зараз враховується. Чому? Бо, наприклад,
ми знаємо, що в основу ліберально-демократичних суспільств покладено так звану протестантську етику, що
відіграє і буде відігравати роль на рівні індивідуальному. А чи вона відіграє роль на рівні фінансово-
корпоративних інтересів? Це також є серйозним питанням.
Насьогодення моральний кодекс чесної праці у стихії ринкової економіки є не що інше, як анахронізм.
Особливо в умовах глобальної економічної гри. Це є очевидним в Україні, яка сьогодні вступила у період
формування ринкової економіки. Критерії моральної, чесної гри там відсутні. Там піклуються про досяг-
нення успіху будь-якими способами і, як правило, правова система не встигає за цими процесами. Вона від-
стає, і правові механізми не можуть діяти в цих умовах ефективно. Охочі досягти фінансового успіху в біз-
несі обходять правову систему, яка не встигає наздогнати сучасні процеси. Щоб це зробити, необхідний час
і правила чесної гри.
Здобуття фінансового успіху важко співвіднести з процесами культури, моралі, духовності, у них все одно
має бути основа. Вона має спиратися на віру, на переконання, на систему моралі. Причому моралі індивідуальної
і моралі суспільної.
Процес набуття віри сьогодні багатьма людьми долучив до системи культури різними способами. Є
способи надзвичайно спекулятивні, у яких передусім спрацьовують користолюбні мотиви. Наприклад, три-
вають гастролі якогось співака. Моя фірма спонсує ці гастролі. Я чиню благородно: моя фірма чи моє ім’я
набувають позитивних рис. Це дає мені можливість у ще благороднішому вигляді подати свою фірму, своє
ім’я, розраховуючи на те, що ця реклама окупиться у подальшому розвитку мого бізнесу. На перший по-
гляд, це справді благородно, проте, як правило, користуються попитом не елітарні проекти, а проекти, які
мають масовий характер. Тож виробляється занижений критерій до такої діяльності, більше того – підтри-
мується не рівень високої культури, а рівень, який ми звикли називати масовою культурою. Високе естети-
чне наповнення там відсутнє.
Тривожнішим сигналом є відчуження суспільства від своїх культурних основ, від базових цінностей.
Насправді це діє на середній рівень сприйняття, відриваючи водночас значну частину суспільства від тра-
диції. Коли ж переривається та золота нитка традиції, суспільство втрачає свою основу і те, що його тримає
у процесі історичного розвитку.
У світі формується, в теперішній час, так зване „постіндустріальне суспільство споживання”. Про це
споживання вже багато говорили і його часто засуджували. Комуністична система вкладала колосальні ко-
шти, щоб розвінчати це суспільство споживання, проте чим більше розвінчували, тим більше до нього тяг-
нулися. Тобто ефект був зворотним. Якщо б не йшлося про включення в систему планетарного споживання,
то ми б не ставили тут знак мінус. Проте мова йде не лише про матеріальні, але й про духовні фактори. Тоді
людина починає замислюватися, наскільки вона в цьому суспільстві є активним діячем, і чи підготовлена
вона до цього глобального суспільства споживання. Визначальними факторами є передусім розподіл фінан-
сів, інформації та індустрія розваг. Але це три основні кити, на яких, сьогодні стоїть система, котру нази-
вають глобалізацією.
Зараз українське суспільство, незалежно від волі індивіда, втягнуте у процеси масового споживання
продуктів шоу-бізнесу, які надзвичайно популярні не лише у нас, а й, зрозуміло, в Польщі та в інших краї-
нах. Виготовлені вони, як правило, не національним виробником, а є масово тиражованою продукцією. Во-
на перерозподілена й оптимізована так, що до цього явища національний виробник майже не долучається.
За нинішньою ситуацією в Україні інформація, індустрія розваг та їх фінансування активно задіяні навіть у
політичному житті.
Українська людина часто є пасивним учасником політичного спектаклю. Замовники цих спектаклів
дуже добре розробляють усі правила гри, вони замовляють творців цих вистав – „іміджмейкерів” не тільки
з Росії, але й із Заходу. Але ж подається все це як народний самовияв, як воля народу. Йде елементарна спе-
куляція на демократичних ідеалах і цінностях. Ця спекуляція рано чи пізно відкриється, але час минає, а су-
спільство розвивається повільно. Отже, втрачається динаміка. Це викликає незадоволення людей, котрі все
частіше виявляють нетерпіння – і цілком справедливо, оскільки їй хочеться бачити реальні успіхи в цьому
суспільстві.
Основним критерієм для такого діалогу у всесвітній глобалізації має бути духовна культурна націона-
льна традиція і відкритість. У світі, особливо глобалізованому, постійно з’являються нові культурні форми,
нові стандарти. Вони розширюють свій рух на весь планетарний простір, вони динамізують культурний об-
мін, а ми в Україні до сьогодні не зуміли виробити і забезпечити нормальне функціонування системи
трансляції культурних цінностей у світ. Тобто ми не можемо вже сьогодні рівноправно вступати в культур-
ний діалог, в обмін культурними цінностями, які давали б можливість сьогодні Україні і українському сус-
пільству поставати у світі багатими своєю культурою, духовністю, мистецтвом, та й взагалі відкриватися як
культурна система. А такий імідж для нас надзвичайно важливий, оскільки в технологічному змаганні ми
сьогодні не можемо конкурувати із розвинутими суспільствами, які сьогодні перебувають у постіндуст-
ріальному, інформаційному періоді свого розвитку.
Отже, ми повинні бути зацікавлені в тому, щоб подавати себе як культурну спільноту, як явище куль-
турного порядку, яке має бути цікаве світу і яке світ намагався б відкривати. Це є серйозною справою і не
можна сказати, що вона є такою актуальною лише для України.
Сучасне покоління немислиме без символу – Інтернету. Один із дослідників цієї проблеми відзначає:
„Поєднання Інтернету і постісторичної бази культурного процесу на очах породжує нову реальність, яку ми
ризикнемо назвати всесвітнім віртуальним інтерактивним супермаркетом. Цей супермаркет становить собою
Чабаненко С.В.
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНА ЕВОЛЮЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО
СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
112
майбутнє середовище проживання”. Глобальне суспільство нагадуватиме віртуальний супермаркет, який не
омине жодну людину.
Ми входимо в Інтернет уже не просто як у систему інформації, а як у мережу обміну товарами і послуга-
ми. Отже, він справді нагадує гігантський, планетарний віртуальний супермаркет. Ідеться тому не стільки
про інтернет-торгівлю як лише про спосіб ведення бізнесу, про створення нових економічних імперій і ви-
роблення стратегії планування майбутнього вже в геоекономічному, наднаціональному континуумі. Сьогодні
це серйозна проблема, і коли ми думаємо про Україну, то виникає сумнів: чи не загрузнемо ми в цій „світо-
вій павутині”, борсаючись у цьому калейдоскопічному миготінні інформаційних потоків, відриваючись від
свого культурного коріння і від своїх історичних задумів? Це справді серйозна проблема.
У процесах глобалізації неминуче формування планетарного віртуального супермаркету за допомогою
інформаційних систем. Це явище неминуче і прогресивне, людство повинно рухатися цим шляхом щонай-
швидше. Кожна велика система має бути готовою до діалогу між її складовими, а для набуття такої готов-
ності треба набути власної Батьківщини. Кожен з нас повинен повсякчасно гордо і невтомно тримати в ру-
ках жезл національного обов’язку – набувати втрачену Батьківщину для себе і для свого ближнього, бо як-
що не набудеш власної Батьківщини, втратиш увесь світ.
Глобалізація безпосередньо зачіпає Україну, керівництво якої визначило магістральним курс держави
на інтеграцію до європейської спільноти та трансатлантичних структур.
Глобалізація – це невпинна, безжалісна інтеграція ринків, національних держав і технологій до фантас-
тичного рівня, який уможливлює швидший, глибший і дешевший, ніж будь-коли, рух індивідуумів, корпора-
цій і національних держав до світової спільноти і зворотний її рух до індивідуумів, корпорацій і націй-
держав. Провідною ідеєю є вільноринковий капіталізм: чим більш розкутими будуть ринкові сили, тим
ефективнішою і більш процвітаючою буде економіка.
Основи глобалістики та глобалізації розвитку вперше в Україні сформовано в колективній монографії
„Глобалізація і безпека розвитку” під науковою редакцією професора О. Білоруса. Авторами цієї книги
описані природа та основні закономірності і закони глобалізації та глобальної інтеграції. Надано критичну
оцінку сучасних міжнародних трансформаційних стратегій і стратегій глобального розвитку. Доведено, що
європейська регіональна інтеграція має стати базою для підвищення конкурентоспроможності нових неза-
лежних країн Східної Європи для подальшої конкурентоспроможної й ефективної їх інтеграції у світові
структури.
Оцінюючи глобалізацію, дослідники вбачають багато позитивних і негативних рис та наслідків. Де-
хто в полемічному запалі схильний навіть суто локальні наші проблеми пояснювати глобальними чинни-
ками і злими намірами. Така двозначність оцінок не є специфічно українським явищем. Учені й політики
світу невпинно сперечаються про підсумковий математичний знак наслідків глобалізації – плюс чи мінус.
Позитив вбачається передусім у зростанні ефективності діяльності, піднесенні ролі знань, комунікації,
інформації тощо. А негативом вважають, зокрема, змішування старого і нового; надто швидку зміну мо-
ди і руйнацію навіть добрих традицій, включаючи історичну пам’ять; тотальне поширення споживацьких
нахилів; вільний обіг і зростання прибутковості капіталу, але переважно для „золотого мільярда”, хоч по-
руч із „золотим” існують і „злиденні мільярди” людей.
Посилюються відчуття, що економічний контроль і прийняття політичних рішень в економічній сфері
переміщуються на недосяжний для громадян рівень – глобальний. Тому навіть за умов місцевих демокра-
тичних свобод люди втрачають контроль над своїм життям: обрані ними представники стають залежними
від необраних відомих і таємних глобальних „диктаторів ринку”.
Звичайно, Україна, будучи географічно розташованою в центрі Європи, має повне право на долю всієї
Європи. Але однієї географічної належності для цього замало. Та інституційована Європа, до якої Україна
прагне, має свої цінності та свої правила гри, які треба приймати, законодавчо та культурно утверджувати.
Сильна національна економіка визначається ефективними правилами ведення бізнесу; стимулюючими
розвиток бізнесу законами (гармонізованими з міжнародними законами і практикою); розумною і зваженою
інвестиційною політикою (зокрема збалансованістю зовнішніх і внутрішніх інвестицій); раціональним ви-
користанням ресурсів (природних, у тому числі географічних, інтелектуальних, фінансових і людських, зо-
крема управлінських – менеджерських, лідерських).
Тому наша освіта повинна:
– готувати фахівців з інтегрального управління процесами розвитку всіх сфер життя суспільства, фахів-
ців, які усвідомлюють відповідальність у глобальному контексті;
– адаптувати світовий досвід до умов трансформаційної країни, якою є Україна, з метою сприяння її інте-
грації у світові процеси;
– сприяти утвердженню в Україні основних засад громадянського суспільства, принципу обслуговування
владою інтересів електорату, замість паразитичного панування над ним;
– надавати найновіші знання через традиційні та новітні засоби інформації, орієнтуючись на створення
умов широкого їх використання у житті соціуму.
Глобальна відповідальність передбачає глобальне переосмислення та відповідне перевиховання, і з цьо-
го процесу ніхто не може бути вилученим.
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
113
Джерела та література
1. Головаха Е. Трансформирующееся общество. – К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1996. – 143 с.
2. Штомпка П. Социология социальных изменений: Пер. с анг. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 416 с.
3. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. – М.: ГУ – Высшая школа эко-
номики, 2000.
4. Каллинкос А. Антикапиталистический манифест. – М.: Праксис. – 2005. – 192 с.
Чорна І.О.
ВПЛИВ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ НА РІВЕНЬ РОЗВИТКУ СТРАХОВОГО
РИНКУ УКРАЇНИ
Постановка проблеми. За останні роки в Україні стало помітним підвищення темпів зростання еконо-
міки. Це було зумовлено тим, що збільшилась кількість іноземних інвестицій. Деякі науковці також вважа-
ють, що це пов’язано з процесом вступу нашої країни в СОТ [4, с. 115].
На сьогодні одним з найбільших є темпи зростання у фінансовому секторі. Як банківським, так і стра-
ховим ринком України стали досить помітно цікавитися іноземні інвестори. Вони стали для них досить
привабливими. Саме через це постає необхідність дослідження ролі іноземного капіталу на страховому ри-
нку, вивчення всіх переваг та недоліків присутності цього капіталу в Україні.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Після того, як іноземні інвестори стали цікавитись страхо-
вим ринком України, почали надавати інвестиції на ринок, то відповідно науковці, дослідники стали більше
цікавитись цим питанням. Зокрема, зазначеним питанням присвячено численні публікації українських вче-
них, фахівців в галузі міжнародної та регіональної економік А. Філіпченка, Ю.Макогона, В. Андрійчука та
ін.
Також дослідження питання ролі іноземного капіталу на страховому ринку обговорюється на багатьох
конференціях, нарадах. Вивченням проблеми присутності іноземного капіталу займалися такі вітчизняні та
зарубіжні вчені: В.Д. Базидевич, О.І. Барановський, С.С. Осадець, В.Л. Пластун, К.М. Романів, Н.В. Ткаче-
нко та інші.
Мета дослідження. Виявити впливу іноземного капіталу на діяльність страхових компаній та стан
страхового ринку України. Дослідити значення іноземного капіталу, основні переваги та недоліки страхо-
вих компаній, які діють за допомогою вкладів іноземних інвесторів.
Виклад основного матеріалу. Протягом декількох років в Україні поступово збільшується кількість
страхових компаній. Тенденцію змін в кількості страхових компаній на страховому ринку можна проаналі-
зувати за даними Держфінпослуг України. В 2001 р. кількість страхових компаній складала 323, в 2003 –
350. На 1 січня 2004 року в Україні було зареєстровано 387 компаній, а в 2006 році – 407 страхових компа-
ній.
В багатьох з цих компаній є присутня певна кількість іноземного капіталу. Сьогодні вже 58 страхових
компаній працює з залученням іноземних інвестицій і з кожним роком їхня кількість зростає. Обсяг інозем-
них інвестицій у фонди українських страховиків в 2006 році склав більше 13 млн. доларів. При цьому зага-
льний обсяг інвестицій в 2006 році – 176 млн. доларів.
Статутний капітал українських страхових компаній збільшився на 19 % – до 1,5 млн. доларів. У струк-
турі статутного капіталу на іноземний капітал припадає 13,4 % і відповідно 86,6 % – на український [1, 17].
Важливе значення має походження іноземного капіталу (рис.1): 60 % припадає лише на 3 країни – Ве-
лику Британію (29 %), США (18 %) та Азербайджан (13 %). Ще 25 % розподілені майже порівну між Поль-
щею (7 %), Кіпром (6 %), Австрією (6 %) та Росією (6 %). Також деякі вклади на страховий ринок України
здійснює Сирія (3 %) та Латвія (2 %). Решта 10 % припадає на інші країни, які здійснюють інвестиції на
розвиток страхового ринку України.
29%
18%
13%
7%
6% 6% 6% 3% 2%
10%
Рис. 1. Структура іноземних інвестиційна страховому ринку України [2, 184]
Іноземні інвестиції надходять не тільки в Україну, а й в інші країни світу. Сьогодні частка страхових
компаній з іноземним капіталом в Україні становить близько 15,2 %, у Польщі цей показник становить бли-
зько 70 %, в Угорщині – 80 %, у Македонії – 50 % [1, 19].
Іноземний капітал надходить в Україну з певними цілями: з одного боку для покращення діяльності
українських страхових компаній, підвищення капіталомісткості страхового ринку та зміцнення фінансової
стійкості, а з іншого в інвесторів є свої цілі і перспективи щодо отримання через деякий час певних коштів.
Також у процесі інтеграції національного страхового ринку у світовий існують небезпеки та ризики, що
впливають на інтереси держави та національних страховиків.
|